CASE OF SKLYARENKO v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of the Agent before the European Court of Human Rights

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СКЛЯРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SKLYARENKO v. UKRAINE)

(Заява № 18277/18)

 

 

 

 

 

 

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

30 квітня 2026 року

 

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Скляренко проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Георгіос А. Сергідес (Georgios A. Serghides), Голова,
 Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici),
 Діана Сирку (Diana Sârcu), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 18277/18), яку 30 березня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Анатолій Володимирович Скляренко (далі – заявник), 1981 року народження, який проживає у с. Семиполки, та якого представляв пан Д.В. Ягунов, юрист, який практикує у м. Київ;

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 02 квітня 2026 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Предмет справи

1.  Заява стосується скарг заявника на те, що він зазнав нападу з боку затриманих у слідчому ізоляторі, де він працював, а також що розслідування цього нападу було тривалим і неефективним (статті 3 та 13 Конвенції).

2.  У 2005 році заявник почав роботу на посаді молодшого інспектора Київського слідчого ізолятора № 13 (далі – СІЗО).

3.  01 січня 2017 року на нього напав затриманий у СІЗО.

4.  У формулярі заяви заявник зазначив, що 01 січня 2017 року, коли він відчиняв двері камер, декілька затриманих завдали йому ударів по голові та «катували його металевим прутом». Заявник не навів подальших деталей стверджуваного катування. Згідно з його твердженнями на той момент СІЗО було недостатньо укомплектоване персоналом, і з цієї причини він працював сам. Після нападу йому не надали необхідну медичну допомогу ні його колеги, ні лікарі швидкої медичної допомоги. До формуляра заяви було долучено копії документів, видані різними національними органами влади у справі заявника.

5.  Згідно з твердженнями Уряду 01 січня 2017 року, коли заявник виводив затриманих на прогулянку, двоє затриманих відчинили декілька дверей камер, зокрема двері камери № 294, де тримався П. П. залишив камеру, підійшов до заявника та двічі вдарив його по голові. Близько 20 год 00 хв того ж дня бригада швидкої медичної допомоги доставила заявника до лікарні, де було встановлено, що він перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння (1 грам алкоголю на літр крові), а також що він отримав закриту черепно-мозкову травму. Заявник перебував у лікарні приблизно один місяць. 13 березня 2017 року йому зробили операцію у зв’язку з черепно-мозковою травмою.

        службове розслідування випадку

6.  03 січня 2017 року начальник СІЗО створив комісію для проведення службового розслідування цього випадку.

7.  Комісія допитала П., який зазначив, що залишив свою камеру через дверну кватирку для передачі їжі та двічі вдарив заявника по голові. П. також повідомив, що під час його сутички із заявником у коридорі перебували працівники установи Д. та Я.

8.  Комісія також допитала Я. та Д., які зазначили, що 01 січня 2017 року разом із заявником відчиняли двері камери та випустили на коридор трьох затриманих – М., Вар. та К.; М. порізав собі руку лезом, а Вар. і К. відчинили дверні кватирки для передачі їжі на дверях двох інших камер. П. та ще двоє затриманих одразу вилізли зі своїх камер через ці кватирки. Я. та Д. почали зачиняти кватирки і помітили, що заявник впав на підлогу. Під час допиту заявник зазначив, що він виводив затриманих на прогулянку, коли його вдарили ззаду і він знепритомнів.

9.  02 березня 2017 року комісія дійшла висновку, що заявник, Д., Я. та їхній керівник не дотрималися своїх посадових інструкцій, що призвело до цього випадку. Зокрема, заявник перебував на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння. З метою запобігання подібним випадкам у майбутньому комісія рекомендувала накласти дисциплінарні стягнення на Д., Я. та їхнього керівника.

10.  Начальник СІЗО наклав такі дисциплінарні стягнення та доручив провести позаплановий інструктаж для працівників з метою запобігання подібним випадкам у майбутньому.

      розслідування, проведене поліцією та міністерством юстиції

11.  02 січня 2017 року працівники поліції порушили кримінальне провадження за частиною третьою статті 345 Кримінального кодексу України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).

12.  Того ж дня працівники поліції витребували медичні документи щодо стану здоров’я заявника, провели огляд місця події та допитали свідків, присутніх під час випадку.

13.  П. допитали, і він зазначив, що залишив свою камеру через дверну кватирку для передачі їжі та вдарив заявника по голові.

14.  Я. допитали, і він надав показання, аналогічні наданим ним комісії (див. пункт 8). Він додав, що П. та Вар. стояли поруч із заявником, коли той лежав на підлозі.

15.  03 січня 2017 року судово-медичні експерти поліції провели низку судово-медичних експертиз. Було встановлено, що кров, виявлена на підлозі в коридорі, на металевому пруті, який лежав на підлозі, а також на одязі П., могла належати заявнику. Із фотографій, наданих сторонами, вбачається, що зазначений прут фактично був засувкою, яка використовувалася для зачинення кватирки для передачі їжі в дверях камер.

16.  Заявника допитали, і він зазначив, що близько 15 год 00 хв 01 січня 2017 року його вдарив по голові один із затриманих у присутності іншого працівника установи.

17.  Затриманий К. відмовився давати показання.

18.  Було допитано лікаря швидкої медичної допомоги, фельдшера СІЗО та водія швидкої медичної допомоги. Згідно з твердженнями фельдшера 01 січня 2017 року він виявив заявника, який стояв на сходах сам та у нього була кровотеча з носа. Фельдшер відвів заявника до свого кабінету, надав йому невідкладну медичну допомогу та викликав швидку медичну допомогу. Після прибуття швидкої медичної допомоги фельдшер вийшов з кімнати. Коли він повернувся, заявник відпочивав. Фельдшер вдруге викликав швидку медичну допомогу, оскільки у заявника почали проявлятися симптоми черепно-мозкової травми. Швидка медична допомога доставила заявника до лікарні.

19.  05 січня 2017 року набрало чинності нове законодавство щодо розслідування злочинів у пенітенціарних установах. Воно передбачало, що такі злочини мали розслідуватися Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі – Управління з виконання кримінальних покарань). Незважаючи на це, розслідування у справі заявника залишалося у провадженні працівників поліції.

20.  06 та 11 січня 2017 року у своїх показаннях працівникам поліції заявник зазначив, що 01 січня 2017 року він разом із Д. та Я. мав намір перевести П. з однієї камери до іншої. Вони відчинили камеру та випустили П. і ще двох затриманих на коридор. Заявник відчув, що його вдарили ззаду твердим предметом. Він не був упевнений, однак думав, що його вдарив П. Заявник зазначив, що в той момент поруч із ним перебував працівник І., і жодних інших працівників там не було. Він також повідомив, що під час події всі кватирки для передачі їжі в дверях камер, що виходили на коридор, були замкнені та зачинені на засувки.

21.  20 січня 2017 року допитали Вар., який зазначив, що 01 січня 2017 року заявник зайшов до його камери та вивів його, М. і К. на коридор, де Вар. побачив ще двох працівників установи. Згодом Вар. побачив, що М. порізав собі руку, а у двох камерах були відчинені дверні кватирки для передачі їжі. Вар. спостерігав, як П. виліз зі своєї камери через кватирку для передачі їжі, перед тим як підійти до заявника та вступити із ним у суперечку. Потім П. вдарив заявника рукою в обличчя. Вар. підійшов до заявника та один раз вдарив його в щелепу, після чого заявник упав навзнак на підлогу та знепритомнів. Двоє інших працівників спостерігали за подіями та не втручалися. Після того як заявник прийшов до тями, інші двоє працівників забрали його. Вар. почув шум і вважав, що заявник знову впав після того, як Д. та Я. забрали його. Приблизно через п’ятнадцять хвилин прибули додаткові працівники установи та повернули всіх затриманих до їхніх камер.

22.  22 січня 2017 року допитали Д., який підтвердив показання Я. (див. пункт 14).

23.  У період з лютого до травня 2017 року працівники поліції допитали додаткових свідків та отримали з лікарні медичну документацію заявника.

24.  У травні та червні 2017 року було допитано додаткових свідків. Затриманого П. допитали, і він повторив свої попередні показання (див. пункт 13).

25.  25 липня 2017 року за результатами судово-медичної експертизи було визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень заявника та встановлено, що його черепно-мозкова травма могла виникнути внаслідок падіння та удару об підлогу. Ушкодження в передній частині голови могли бути спричинені ударами тупим предметом, на кшталт ударів руками.

26.  У липні 2017 року допитали заявника, який зазначив, що виводив затриманих на прогулянку і його вдарили ззаду. Після цього він знепритомнів і прийшов до тями вже в лікарні.

27.  26 вересня 2017 року допитали Я. та Д., які повідомили, що бачили, як 01 січня 2017 року П. заподіяв заявникові тілесні ушкодження.

28.  08 листопада 2017 року Управління з виконання кримінальних покарань порушило кримінальне провадження у зв’язку з цим випадком за статтею 127 Кримінального кодексу України (катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб).

29.  16 листопада 2017 року Управління з виконання кримінальних покарань допитало М., який підтвердив показання, надані Вар. (див. пункт 21).

30.  Було допитано Я., який зазначив, що не бачив, як П. вдарив заявника; він бачив заявника, який лежав на підлозі, і згодом припустив, що його вдарив П.

31.  10, 23 та 27 листопада 2017 року працівники Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві викликали заявника, однак він не з’являвся за викликом.

32.  27 листопада 2017 року допитали затриманого Р., який зазначив, що не бачив випадку, оскільки спав.

33.  30 листопада 2017 року заявника допитали працівники Управлінням з виконання кримінальних покарань, і він зазначив, що на нього напав затриманий і він не пам’ятав, що відбувалося далі. Він також зазначив, що ні персонал СІЗО, ні працівники швидкої медичної допомоги не надали йому необхідної медичної допомоги.

34.  11 грудня 2017 року П. відмовився давати показання працівникам Управління з виконання кримінальних покарань.

35.  У період з грудня 2017 року до червня 2018 року жодних слідчих дій не проводилося. У червні та серпні 2018 року Управління з виконання кримінальних покарань безуспішно намагалося встановити місцезнаходження К. 21 червня 2018 року прокурор викликав заявника, однак він за викликом не з’явився.

36.  24 квітня 2018 року зазначене законодавство (див. пункт 19) було визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України.

37.  У серпні 2018 року Я. допитали повторно, і він підтвердив, що не бачив, як П. вдарив заявника. Невідомо, чи цей допит проводили працівники поліції чи Управління з виконання кримінальних покарань.

38.  10 вересня 2018 року було проведено відтворення обстановки та обставин подій, під час якого заявник зазначив, що він супроводжував П. коридором і раптово отримав удар ззаду. Невідомо, чи це відтворення проводили працівники поліції чи Управління з виконання кримінальних покарань.

39.  Жодних слідчих дій не проводилося у період з вересня 2018 року до 17 липня 2019 року, коли два кримінальні провадження, порушені за статтями 345 та 127 Кримінального кодексу, були об’єднані в одне, а їхнє розслідування доручено Шевченківському управлінню поліції.

40.  У період з 17 липня 2019 року до 17 грудня 2020 року слідчі сім разів доручали відповідному підрозділу поліції встановити місцезнаходження Д. та Я. Протягом цього періоду жодних інших слідчих дій не проводилося.

41.  16 грудня 2020 року здійснення розслідування було доручено Головному управлінню Національної поліції у місті Києві.

42.  У березні 2021 року допитали Д., який зазначив, що він разом із заявником випустив П. з камери. Д. помітив, що інший затриманий почав вилізати зі своєї камери через кватирку для передачі їжі. Д. підійшов до цієї кватирки та зачинів її. Обернувшись, він побачив заявника, який лежав на підлозі. Д. зазначив, що не бачив, як заявника вдарили.

43.  У період з березня до вересня 2021 року працівники поліції безуспішно намагалася встановити місцезнаходження К., Я., Р., Вар. та М. Протягом цього періоду жодних інших слідчих дій не проводилося.

44.  20 жовтня 2021 року працівники поліції викликали заявника, однак він не з’явився.

45.  У період з жовтня 2021 року до 19 грудня 2022 року працівники поліції безуспішно намагалася встановити місцезнаходження К., Р., П., Ч., Вар., М., Я., Д. та заявника. Протягом цього періоду жодних інших слідчих дій не проводилося.

46.  19 грудня 2022 року кримінальне провадження за статтею 127 Кримінального кодексу України було закрито, оскільки було встановлено відсутність попередньої змови під час вчинення нападу. Ця постанова не була оскаржена і набула остаточного характеру. Розслідування за статтею 345 Кримінального кодексу України продовжувалося, проте жодних слідчих дій не проводилося до 04 серпня 2023 року, коли працівники поліції доручили відповідному підрозділу встановити місцезнаходження Р., В., Д., Ко. та Я.

47.  У 2023 році працівники поліції повторно допитали Вар., та М., які підтвердили свої попередні показання. Також було допитано декількох колишніх затриманих СІЗО, які зазначили, що не були свідками випадку 01 січня 2017 року. Станом на лютий 2024 року, коли Уряд подав до Суду свої зауваження у відповідь на зауваження заявника, кримінальне провадження усе ще тривало.

оцінка суду

48.  Заявник скаржився, що пенітенціарна система в Україні була неефективною та не забезпечила його безпеку на робочому місці. Зокрема, він стверджував, що в СІЗО був дефіцит персоналу та його не забезпечили належною підготовкою. У зв’язку з цим він посилався на матеріальний аспект статей 2 та 3 Конвенції. Він також скаржився, посилаючись на статтю 13 Конвенції та на процесуальний аспект статей 2 та 3 Конвенції, що його скарги не були ефективно розслідувані на національному рівні.

49.  Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 124, від 20 березня 2018 року), розгляне ці скарги виключно за матеріальним та процесуальним аспектами статті 3 Конвенції.

         Стверджуване порушення процесуального аспекту статті 3 конвенції   Прийнятність

50.  Уряд стверджував, що заявник зловжив своїм правом на подання індивідуальної заяви, оскільки він не поінформував Суд про те, що після випадку йому було надано медичну допомогу фельдшером СІЗО. Лише у листопаді 2017 року заявник подав свою скаргу щодо медичної допомоги до національних органів влади. Уряд також стверджував, що заявник навмисно ввів Суд в оману, зазначивши у формулярі заяви, що під час випадку він був один. Крім того, з огляду на те, що розслідування усе ще триває, скарга заявника є передчасною.

51.  Заявник стверджував, що у період із січня 2017 року до листопада 2018 року всі слідчі дії здійснювалися працівниками поліції всупереч новому законодавству щодо злочинів у пенітенціарних установах (див. пункт 19). З цієї причини всі докази, зібрані протягом цього періоду, не могли бути використані прокурорами та взяті до уваги судами. Заявник також стверджував, що Уряд приховав від Суду той факт, що його піддав катуванню металевим прутом П. та ще двоє затриманих, які прагнули «приєднатися до найвищого рівня неформальної тюремної ієрархії серед дорослих».

52.  Суд вважає, що сам собою той факт, що доводи заявника, подані до Суду, суперечили його доводам, поданим до національних органів влади, не є достатнім для висновку, що заявник зловжив своїм правом на подання індивідуальної заяви до Суду. Зокрема, разом із формуляром заяви заявник подав копії документів, які дозволили встановити, які саме доводи він висував у ході розслідування на національному рівні, і тому не можна дійти висновку, що заявник навмисно ввів Суд в оману. Тому заперечення Уряду щодо зловживання правом на індивідуальну заяву має бути відхилено.

53.  Таким чином, Суд вважає, що решта аргументів Уряду тісно пов’язані із суттю скарги заявника і тому розглядатиме їх у межах свого аналізу суті справи. Суд доходить висновку, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

   Суть

54.  Уряд стверджував, що розслідування цього випадку було розпочато оперативно та не супроводжувалося істотними затримками, відповідальність за які мала нести держава, тоді як заявник неодноразово не співпрацював зі слідством. Заявник та очевидці сприяли затягуванню розслідування, змінюючи свої версії подій. Заявник підтримав свої скарги.

55.  Розглядаючи факти цієї справи у контексті загальних принципів, встановлених у його практиці (див. рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункт 118, від 15 травня 2012 року), Суд зауважує, що розслідування було розпочато через один день після випадку, 02 січня 2017 року, і триває вже близько восьми років. У 2017 та 2018 роках органи досудового розслідування допитували заявника, П. та очевидців, провели огляд місця події та судово-медичні експертизи. Проте жодній особі так і не було висунуто обвинувачення, а станом на 2024 рік розслідування усе ще триває.

56.  Суд зауважує, що у період з вересня 2018 року до березня 2021 року органи досудового розслідування намагалися встановити місцезнаходження Я. та Д., яких уже було допитано раніше і при цьому жодних інших слідчих дій не проводилося (див. пункти 38 – 42). З березня 2021 року до кінця 2022 року працівники поліції намагалися встановити місцезнаходження низки свідків. Суд зазначає, що деякі із них уже були допитані раніше, а значення допиту інших залишається незрозумілим. У 2023 році працівники поліції знову допитали свідків, які уже були допитані раніше, а також декількох осіб, які нічого не знали про події (див. пункт 47). За таких обставин Суд не може не дійти висновку, що після вересня 2018 року органи досудового розслідування не вжили жодних суттєвих заходів, спрямованих на встановлення фактів справи, а також встановлення і притягнення до відповідальності винних осіб.

57.  Справді, заявник неодноразово не з’являвся до поліції, що вплинуло на тривалість провадження. Однак Суд зазначає, що на той момент органи досудового розслідування вже мали у своєму розпорядженні показання заявника, надані невдовзі після випадку, зізнання П. та показання низки очевидців. Таким чином, Суд доходить висновку, що відповідальність за затягування розслідування насамперед покладається на національні органи влади.

58.  З огляду на наведені міркування та враховуючи загальну тривалість розслідування, яке досі триває, Суд доходить висновку, що національні органи влади не виконали свого обов’язку провести ефективне розслідування. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

       стверджуване порушення матеріального аспекту статті 3 конвенції

59.  Уряд зазначив, що скарга заявника була явно необґрунтованою. Заявник підтримав свої скарги. Він зазначив, що держава несла відповідальність за те, що П. зміг вилізти через квартирку для передачі їжі.

60.  Стосовно недостатньої укомплектованості персоналом Суд зазначає, що заявник сам визнав у національних органах влади, що під час нападу його супроводжували двоє працівників. Суд також зазначає, що за результатами службового розслідування було встановлено, що випадок стався внаслідок недотримання заявником своїх посадових обов’язків, зокрема через те, що він перебував на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння (див. пункт 9).

61.  Суд вважає, що заявник не надав достатніх доказів для висновку, що напад П. на заявника стався з вини держави. Зокрема, Суд зазначає, що твердження заявника, що йому не було надано своєчасної та належної медичної допомоги, не підтверджується жодними доказами. Крім того, заявник подав цю скаргу до національних органів лише у листопаді 2017 року.

62.  З цього випливає, що скарга за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

 ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

63.  Заявник не подав вимогу про справедливу сатисфакцію. Отже, Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому якусь суму у зв’язку з цим.

за цих підстав суд одноголосноОголошує прийнятною скаргу на непроведення ефективного розслідування, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 квітня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Георгіос А. Сергідес

(Georgios A. Serghides)

Голова

 

Full & Egal Universal Law Academy