Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
ДРУГА СЕКЦІЯ
СПРАВА ŠKORJANEC ПРОТИ ХОРВАТІЇ
(Заява № 25536/14)
РІШЕННЯ
(витяги)
СТРАСБУРГ
28 березня 2017 року
ОСТАТОЧНЕ
28/06/2017
Це рішення стало остаточним на підставі статті 44 § 2 Конвенції. До нього можуть бути внесені редакційні зміни.
У справі Škorjanec проти Хорватії,
Європейський суд з прав людини (друга секція) на засіданні Палати у складі:
Ишил Каракаш (Işıl Karakaş), Голова,
Джулія Лафранк (Julia Laffranque),
Небойша Вучінічь (Nebojša Vučinić),
Поль Леман (Paul Lemmens),
Ксенія Турковічь (Ksenija Turković),
Йон Фрідрік Кйольбро (Jon Fridrik Kjølbro),
Стефані Муру-Вікстрьом (Stéphanie Mourou-Vikström), судді,
і Стенлі Нейсміт (Stanley Naismith), секретар секції,
Розглянувши справу на закритому засіданні 21 лютого 2017 року,
Проголошує наступне рішення, ухвалене у вказаний день:
процедура
1. Справа була відкрита за заявою (№ 25536/14), поданою до Суду проти Республіки Хорватія відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Конвенція») громадянкою Хорватії (“заявниця”), пані Майєю Шкорянец (Maja Škorjanec) 20 березня 2014 року.
2. Заявниця була представлена пані Н. Оуенс (N. Owens), адвокатом із Загреба. Уряд Хорватії («Уряд») був представлений уповноваженою особою, пані Ш. Стажнік (Š. Stažnik).
3. Заявниця, зокрема, стверджувала, що державні органи не виконали у ефективний спосіб свої позитивні зобов’язання щодо акту расистського насильства, якого вона зазнала. Вона посилалась на статті 3 і 8, кожну окремо і в сукупності зі статтею 14 Конвенції.
4. 30 червня 2014 року заява була комунікована Уряду.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявниця народилась у 1988 році і живе у Загребі.
A. Передісторія справи
6. 9 червня 2013 року поліція Загреба (Policijska uprava Zagrebačka, «поліція») отримала терміновий виклик, у якому повідомлялось, що двоє чоловіків напали на чоловіка і жінку ромського походження.
7. Поліція негайно приїхала на місце події, де знайшла заявницю і її співмешканця, Š.Š., а також іншого чоловіка, I.M., з яким вони посперечались і побились. Усі троє мали видимі поранення. Трохи згодом поліція неподалік знайшла і зупинила іншого чоловіка, S.K., який також брав участь у бійці.
8. Відповідно до попереднього звіту, підготовленого поліцією, заявниця і її співмешканець спочатку посперечались з I.M. і S.K., і під час сварки S.K. сказав: «Треба повбивати усіх циганів, ми вас винищимо». Після цього S.K. і I.M. напали на співмешканця заявниці. Вона і її співмешканець спробували втекти, але I.M. і S.K. змогли наздогнати їх. S.K. схопив заявницю за футболку, повалив її і кілька разів вдарив її ногою в голову. Після цього I.M. і S.K. знову почали бити співмешканця заявниці, при цьому S.K. порізав йому руки.
9. Відповідно до звіту поліції, заявниця мала видимий синець під лівим оком. Служба невідкладної медичної допомоги також приїхала на місце події. Лікар констатував поранення заявниці, які кваліфікував як легкі тілесні ушкодження. Того ж дня заявницю оглянули у лікарні, де було підтверджено завдання їй тілесних ушкоджень. Їй було рекомендовано відпочити і приймати знеболюючі препарати.
10. Поліція здійснила огляд місця, де відбувся напад, а також нову оцінку наявних доказів. Було ще раз допитано заявницю, її співмешканця і двох нападників.
11. Під час допиту у поліції, 9 червня 2013 року, Š.Š., співмешканець заявниці, повідомив, що він ром за походженням. Він розповів про ці події наступне. У день інциденту він пішов із заявницею на блошиний ринок, де його штовхнули перехожі. Він побачив, що це двоє молодих чоловіків, і сказав заявниці не звертати на них уваги, вирішивши, що вони п’яні (« залили собі очі »). Один з чоловіків почув це, і, звертаючись до Š.Š., сказав йому: « ... вашу циганську мати ! Хто п’яний? За кого ти себе маєш, що так говориш зі мною? Вас усіх треба винищити, ... вашу циганську мати» (Jebem ti mater cigansku, tko je urokan, šta ti meni imaš govoriti, sve vas treba istrijebiti mamu vam cigansku jebem). Інший чоловік теж повернувся до Š.Š. і сказав йому : « ... вашу мати, вас усіх треба винищити, я тебе вб’ю» (Jebem vam majku, treba vas istrijebiti, ubit ću te). Š.Š. тоді запанікував і витяг свого ножа, щоб налякати їх. Проте це тільки посилило лють двох чоловіків, один з них витяг ножа, і вони обидва погнались за Š.Š. Побачивши, що він тікає, заявниця також побігла, і вони почали тікати разом і кликати на допомогу. Але нападникам вдалось схопити Š.Š., і вони почали завдавати йому удари. Заявниця намагалась допомогти йому, і її теж вдарили. Двоє чоловіків продовжували бити Š.Š., кажучи йому, що він ром і його треба вбити.
12. Під час допиту у поліції, 9 червня 2013 року, заявниця повідомила, що живе разом з Š.Š., і у неї двоє дітей. Вона підтвердила версію подій, наведену Š.Š., і стверджувала, що її штовхнули двоє чоловіків. Вона також зробила наступне повідомлення. Коли Š.Š. відреагував на це і сказав заявниці, що треба залишити цих чоловіків у спокої, бо вони п’яні, один з них сказав: «Хто п’яний ? ... вашу циганську мати, вас усіх треба винищити, щоб Хорватія знову стала білою, ви саме сміття» (Tko je pijan, jebem ti mater cigansku, vas treba istrijebiti, ovo će ponovno biti bijela Hrvatska, smeće jedno). Потім двоє чоловіків напали на Š.Š., заявниця спробувала підійти, щоб прийти йому на допомогу, але їй перешкодила інша жінка. Через мить вона все ж змогла підійти до Š.Š. і почала разом з ним тікати. Двоє чоловіків спіймали їх, один з них схопив її за футболку і сказав їй: «Що ти тепер, суко, казатимеш? Зараз я тебе битиму. » (Što ćeš sad kujo jedna, sad ću te prebiti). Цей чоловік вдарив її ногою по голові. Двоє чоловіків продовжували бити Š.Š., а вона втекла, щоб знайти допомогу.
13. Під час допитів 9 червня 2013 року двоє нападників пояснили, що суперечка вибухнула через те, що, як вони кажуть, Š.Š. образив їх, сказавши, що вони п’яні. Вони стверджують, що бійка не мала жодного расистського підтексту.
14. 10 червня 2013 року поліція звернулась до прокуратури Загреба (Općinsko državno odvjetništvo u Zagrebu) із заявою про порушення кримінального провадження проти S.K. і I.M., котрі обвинувачувались у тому, що скоїли злочин з мотиву ненависті і намагались завдати тяжкі тілесні ушкодження Š.Š. через його ромське походження. Заявниця згадувалась у заяві про порушення кримінального провадження як свідок.
15. Під час розслідування прокуратура Загреба заслухала двох підозрюваних і 17 червня і 31 липня 2013 року доручила поліції провести процедуру ідентифікації і офіційного допиту заявниці і Š.Š. у якості свідків.
16. Допитаний у якості свідка, Š.Š. повторив свої свідчення, зроблені під час першого допиту у поліції. Він пояснив, що двоє чоловіків штовхнули заявницю, і потім один з них повернувся до нього і висловив образи стосовно його ромського походження (параграф 11 вище). Š.Š. також зазначив, що на заявницю теж напали, як тільки вона прийшла йому на допомогу, тоді як двоє чоловіків завдавали йому ударів.
17. Допитана у якості свідка, заявниця повторила те, що сказала під час першого допиту у поліції (параграф 12 вище).
B. Кримінальне провадження стосовно нападу на співмешканця заявниці
18. Після завершення розслідування, 30 жовтня 2013 року, прокуратура Загреба висунула обвинувачення S.K. і I.M. у суді з кримінальних справ того ж міста (Općinski kazneni sud u Zagrebu) за тяжкі погрози щодо Š.Š. і завдання йому тілесних ушкоджень, у поєднанні з ознаками злочину з мотиву ненависті. В обвинувальному акті згадувався також напад на заявницю, зазначалось, що їй були завдані удари в голову, коли вона намагалась захистити Š.Š. від ударів, які були йому завдані.
(...)
22. 13 жовтня 2014 року суд з кримінальних справ Загреба визнав S.K. і I.M. винними у тих діяннях, у яких їх було обвинувачено, і призначив їм покарання у вигляді одного року і шести місяців позбавлення волі.
C. Заява про відкриття кримінального провадження, подана заявницею
23. Водночас, 29 липня 2013 року, заявниця і її співмешканець, представлені адвокатом L.K., подали до прокуратури Загреба заяву про відкриття кримінального провадження проти двох невстановлених осіб, причетних до інциденту 9 червня 2013 року (параграфи 6-13 вище). Відповідно до цієї заяви, один з підозрюваних спочатку штовхнув заявницю, потім назвав її « сукою» (kuja), котра перебуває у стосунках з ромом, і погрожував вдарити її. Заявницю схопили за футболку і штовхнули на землю, при цьому вона вдарилася головою. Нападники продовжували бити Š.Š., погрожуючи вбити і його, і заявницю. Водночас вони вкрали у Š.Š. два мобільні телефони.
(...)
26. 31 жовтня 2014 року прокуратура Загреба залишила без задоволення заяву про відкриття кримінального провадження, подану заявницею, після того, як дослідила докази, зібрані під час розслідування, що провадилось щодо подій 9 червня 2013 року, а також доказів, отриманих під час кримінального провадження проти S.K. і I.M. (параграфи 10-22 вище). Відповідний уривок цього рішення звучить наступним чином:
« Беручи до уваги наведене, безсумнівно встановлено, що у вказаний день мала місце бійка між S.K., I.M. і Š.Š., під час якої [S.K. і I.M.] завдали тілесних ушкоджень Š.Š. і погрожували йому, і що ці злочини були мотивовані переважно ненавистю щодо ромів.
Проте повідомлення свідків Š.Š. і Майї Шкорянец доводять, що [S.K. і I.M.] штовхнули її на спину, і вона впала на ятку [блошиного ринку], не тому, що вона була супутницею Š.Š., рома за походженням, а тому, що вони були п’яними і випадково штовхнули її на ятку.
Окрім того, із медичних документів щодо Майї Шкорянец, а також із протоколу допиту свідків Š.Š. і Майї Шкорянец, як і з заяв на свій захист, зроблених S.K. і I.M. під час провадження у суді з кримінальних справ міста Загреба безсумнівно видно, що S.K. кілька разів вдарив ногою по голові Майю Шкорянец, влучивши їй у ліву частину обличчя, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.
Оскільки ніщо не вказує на те, що S.K. і I.M. поранили Майю Шкорянец тому, що ненавидять ромів, оскільки вона не ромського походження, то скоєння злочину, передбаченого статтею 117 § 2 в сукупності зі статтею 87 § 21 Кримінального кодексу не було встановлене.
Зокрема, поранення, завдане Майї Шкорянец, за своїм характером відповідає тілесному ушкодженню, визначеному статтею 177 § 1 Кримінального кодексу. (...) Кримінальне переслідування за злочин, передбачений статтею 177 § 1 Кримінального кодексу, розпочинається за приватним обвинуваченням. Тому заява про відкриття кримінального провадження (...) має бути залишена без задоволення (...) на тій підставі, що злочин, про який стверджується, не може бути предметом переслідування, порушеного за ініціативою прокурора.
Щодо злочину, передбаченого статтею 139 § 2 в сукупності зі статтею 87 § 21 Кримінального кодексу, то слід підкреслити, що очевидно, що S.K. і I.M. погрожували Š.Š., а не Майї Шкорянец (...) До того ж, (...) вивчення протоколу допиту Майї Шкорянец як свідка призводить до висновку, що не вона, а Š.Š. був об’єктом погроз з боку S.K. і I.M. Тому заява про відкриття кримінального провадження (...) має бути залишена без задоволення на тій підставі, що злочин, про який стверджується, не може бути предметом переслідування, порушеного за ініціативою прокурора. »
27. Заявниці було повідомлено, що вона може розпочати провадження проти S.K. і I.M. як приватний обвинувач, як то було передбачено чинним національним правом (параграф 30 нижче).
II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ПРАВО І ПРАКТИКА
A. Відповідне національне право
1. Кримінальний кодекс
28. Відповідні положення Кримінального кодексу (Kazneni zakon, Офіційний вісник № 125/2011, зі змінами) звучать так:
Стаття 87
« 21) Злочин, скоєний на ґрунті ненависті, є злочином, вчиненим за мотивом раси, кольору шкіри, релігії, національного або етнічного походження, інвалідності, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності іншої особи. Така поведінка вважається обтяжуючою обставиною, якщо в цьому Кодексі прямо не передбачено більш суворого покарання. »
Тілесні ушкодження
Стаття 117
« 1) Кожен, хто завдає тілесні ушкодження іншій особі або завдає шкоди її здоров’ю, карається штрафом або позбавленням волі на строк не більше одного року..
2) Кожен, хто вчиняє діяння, передбачене у параграфі 1, з мотиву ненависті (...), карається позбавленням волі на строк не більше трьох років.
3) Злочин, передбачений у параграфі 1, є злочином приватного обвинувачення. »
Погрози
Стаття 139
« 2) Кожен, хто серйозно загрожує іншій особі вбити її або завдати тяжких тілесних ушкоджень (...), карається штрафом або позбавленням волі не більше трьох років.
(...)
4) (...) кримінальне правопорушення, що карається згідно з пунктом 2 цієї статті, переслідується за клопотанням [потерпілого], якщо воно не є злочином, скоєним на ґрунті ненависті (...), у цьому випадку воно переслідується за ініціативою прокурора]. »
2. Кримінально-процесуальний кодекс
29. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу (Zakon o kaznenom postupku, Офіційний вісник №№ 152/2008, 76/2009, 80/2011, 121/2011, 91/2012, 143/2012, 56/2013, 145/2013 і 152/2014) звучать так:
Стаття 2
« 1) Кримінальне провадження розпочинається і провадиться тільки на прохання уповноваженого прокурора. (...)
2) Щодо кримінальних правопорушень, що підлягають публічному обвинуваченню, компетентним органом є прокурор; стосовно кримінальних правопорушень, які можуть призвести до приватного обвинувачення, компетентним прокурором є приватний обвинувач. (...)
(...)
4) Якщо прокурор не вбачає підстав для відкриття або ведення кримінального провадження, потерпілий може сам виступити як приватний обвинувач на умовах, встановлених цим Законом. »
30. Статті 55 - 63 регулюють права і обов’язки прокурорів і потерпілих, які діють у якості приватних обвинувачів. Приватний обвинувач (privatni tužitelj) – це потерпілий, який розпочинає приватне кримінальне провадження щодо злочинів, для яких таке провадження однозначно дозволене Кримінальним кодексом (а саме, легкі злочини). Потерпілий, який діє у якості приватного обвинувача (oštećeni kao tužitelj) – це особа, яка підтримує кримінальне провадження щодо правопорушення, за які законом встановлена кримінальна відповідальність, але за які уповноважений державний орган з будь-яких підстав відмовляється відкривати кримінальне провадження. Як приватний обвинувач, потерпілий має такі ж процесуальні права, як і прокурор у якості державного органу, який притягає до кримінальної відповідальності, за винятком тих, які покладені на нього у якості державного органу. Відповідно до статті 58 § 2, прокуратура має повноваження на власний розсуд заступити собою приватного обвинувача, аби підтримати кримінальне обвинувачення на будь-якій стадії провадження до завершення судового розгляду.
B. Внутрішні практика і документи стосовно питань дискримінації
31. Відповідна внутрішня практика та інші документи стосовно питань дискримінації загалом викладені в рішенні у справі Guberina проти Хорватії (№ 23682/13, §§ 27 і 29-31, CEDH 2016).
(...)
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 в сукупності зі статтею 14 Конвенції
(...)
Стаття 3
« Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. »
Стаття 14
« Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. »
(...)
B. Щодо суті
1. Аргументи сторін
50. Заявниця стверджує, що з доказів явно слідує, що вона є потерпілою від злочину на ґрунті ненависті через її стосунки з Š.Š., ромом за походженням. Вона вважає, що національна правова база була недостатньою, оскільки, на її думку, відповідне внутрішнє право, так як воно було витлумачене прокуратурою, не захищало осіб, потерпілих під дискримінаційного насильства, мотивованого їхніми стосунками з іншими особами, котрі належать до уразливої категорії. Вона додає, що уповноважені державні органи не надали належної уваги расистському виміру, невід’ємному від агресії, якої вона зазнала, і стверджує, що виключно з тої причини, що вона сама не була ромського походження, вони не переслідували нападників за злочин на ґрунті ненависті. Вона вважає, що таке ставлення з боку державних органів суперечило зобов’язанням, покладеним на них відповідно до Конвенції.
51. Уряд стверджує, що поліція сумлінно розслідувала усі обставини нападу, скоєного на заявницю і Š.Š. Він вважає, що було однозначно встановлено, що Š.Š. зазнав агресії через ромське походження, і що він був єдиною ціллю цієї агресії. Уряд стверджує, що заявниця, у свою чергу, була другорядною потерпілою, і що на неї напали тільки після того, коли вона спробувала прийти на допомогу Š.Š. Проте нападники не продовжували переслідувати її після того, як вона втекла, а, натомість, продовжували бити Š.Š. У зв’язку з цим заявниця мала можливість розпочати провадження приватного обвинувачення проти S.K. і I.M. за напад, скоєний на неї. Проте в ході провадження у державних органах вона ніколи не стверджувала, що була потерпілою від злочину на ґрунті ненависті, пов’язаного з ромським походженням її співмешканця. За таких обставин, державні органи зробили все, чого від них можна було розумно очікувати, аби пролити світло на обставини нападу, якого зазнала заявниця.
2. Оцінка Суду
a) Загальні принципи
52. Суд нагадує встановлені принципи, напрацьовані у його практиці стосовно статтей 3 і 14 Конвенції, котрі визначають зобов’язання державних органів, коли вони стикаються з насильницькими інцидентами, і коли існують підозри, що расистське ставлення, зокрема засноване на ромському походженні потерпілого, є тому причиною (Šečić проти Хорватії, № 40116/02, §§ 50-54 і 66-67, 31 травня 2007, Abdu проти Болгарії, № 26827/08, 11 березня 2014], (...) §§ 40-46, Balázs проти Угорщини, № 15529/12, §§ 47-54, 20 жовтня 2015, і R.B. проти Угорщини, [№ 64602/12, 12 квітня 2016] (...), §§ 39-45).
53. Зокрема, Суд нагадує, що розслідуючи насильницькі інциденти, коли існують підозри, що расистське ставлення є їхньою причиною, державні органи зобов’язані вжити усіх розумних заходів для встановлення того, чи існував расистський мотив, і встановити, чи почуття ненависті або упередження, засноване на етнічному походженні, відіграли роль у подіях. Ставитись до насильства і жорстокості, що мають расистські мотиви, так само, як до справ, що не мають расистського підґрунтя, - це те ж саме, що заплющувати очі на специфічний характер цих діянь, особливо згубних для основоположних прав. Відсутність відмінності у способі, у який розглядаються засадово відмінні ситуації, може становити невиправдане поводження, несумісне зі статтею 14 Конвенції (Abdu, цитовано, § 44).
54. Звичайно ж, на практиці часто вкрай важко довести расистський мотив. Зобов’язання держави-відповідача розслідувати можливе расистське підґрунтя у насильницькому діянні є зобов’язанням щодо засобів, а не абсолютного результату. Влада має вжити розумних кроків з огляду на обставини справи (ibidem, § 45, і цитована практика Суду).
55. У зв’язку з цим слід нагадати, що злочинами на ґрунті ненависті можуть бути визнані не лише діяння, засновані виключно на ознаках потерпілого. На думку Суду, особи, що скоюють такі діяння, можуть мати численні мотиви. На них можуть справляти вплив, і навіть вирішальний вплив, обставини, а не упереджене ставлення до групи населення, до котрої належить потерпілий (Balázs, цитовано, § 70). До того ж, з огляду на мету і характер прав, котрі має на меті захистити стаття 14 Конвенції, це положення поширюється також і на випадки, коли до особи ставляться менш сприятливо через становище або захищені ознаки іншої особи (Guberina, цитовано, § 78).
56. Тому покладене на владу зобов’язання встановити наявність зв’язку між расистським ставленням і насильницьким діянням – зобов’язання, котре є частиною відповідальності, покладеної на державу відповідно до статті 3 в сукупності зі статтею 14 – поширюється не лише на насильницькі діяння, мотивовані становищем або реальними чи уявними особистими характеристиками потерпілого, але й на діяння, мотивовані реальними чи уявними стосунками або зв’язками потерпілого з іншою особою, про яку відомо чи припускається, що вона перебуває у особливому становищі, або що вона має захищені ознаки.
57. У подібних випадках влада повинна вжити розумних заходів, з огляду на обставини, аби зібрати і зберегти докази, дослідити сукупність конкретних засобів, які допоможуть встановити істину і зробити рішення повністю мотивованими, безсторонніми і об’єктивними, не оминаючи сумнівні факти, котрі можуть викрити насильницьке діяння, мотивоване расовими міркуваннями. Окрім того, коли особа обґрунтовано стверджує, що є потерпілою від діянь, що суперечать статті 3, державні органи зобов’язані провести ефективне офіційне розслідування, котре допоможе встановити факти, а також ідентифікувати і, за потреби, покарати винних (див., наприклад, Balázs, цитовано, §§ 51-52, і цитована практика Суду).
b) Застосування цих принципів у даній справі
58. Як стверджує заявниця, національна правова база, що застосовується до актів расистського насильства, так як витлумачена уповноваженою прокуратурою, була недостатньою, а спосіб, у який державні органи зреагували на її скаргу про расове насильство, був настільки недосконалим, що спричинив порушення позитивних зобов’язань, покладених на держави відповідно до Конвенції. Тому Суд перш за все встановить, чи існували у національній системі права належні правові механізми захисту осіб від насильства, мотивованого дискримінаційним ставленням, а потім оцінить спосіб, у який вони були застосовані на практиці (Beganović проти Хорватії [№ 46423/06, 25 червня 2009], §§ 72 і 74, Valiulienė проти Литви, № 33234/07, §§ 78-79, 26 березня 2013, і Abdu, цитовано, § 47).
59. Стосовно національної системи права Суд зазначає, що, відповідно до його чіткої і усталеної практики, стаття 3 Конвенції вимагає запровадження належних кримінально-правових механізмів, як тільки Судом буде встановлено, що тяжкість насильства, скоєного приватними особами, вимагає захисту цього положення (Beganović, цитовано, § 69). Суд вважає, що ці принципи застосовуються a fortiori у випадку актів насильства, мотивованого расовою дискримінацією (параграфи 36 і 46 вище).
60. У цьому питанні хорватська нормативно-правова база містила положення, що стосувалось саме злочину на ґрунті ненависті як обтяжуючої обставини інших злочинів. Зокрема, стаття 87 § 21 Кримінального кодексу передбачала, що усі злочини, скоєні щодо іншої особи і мотивовані її расою, мають вважатись обтяжуючою обставиною, якщо тяжче покарання однозначно не передбачене Кримінальним кодексом за злочин на ґрунті ненависті (параграф 28 вище).
61. Щодо даної справи слід зазначити, що стаття 117 § 2 Кримінального кодексу однозначно кваліфікувала злочин на ґрунті ненависті як обтяжуючу обставину злочину завдання тілесних ушкоджень. Окрім того, останній злочин, а також злочин, що полягає у висловленні серйозних погроз, обидва є злочинами публічного обвинувачення, якщо є підстави вважати, що їх може бути кваліфіковано як злочини на ґрунті ненависті. Щодо цього Суд також зазначає, що, відповідно до Кримінального кодексу, достатньо, аби скоєння злочину на ґрунті ненависті було мотивоване расистською ненавистю або ґрунтувалось на ній, і не було потреби, аби сам потерпілий мав особисто захищені ознаки або сам перебував у захищеному становищі (параграф 28 вище).
62. Беручи до уваги наведене, Суд вважає, що хорватська правова система пропонувала заявниці належні механізми, що надавали їй прийнятний рівень захисту за обставин справи. Тому Суд має встановити, чи спосіб, у який у даній справі було застосовано кримінально-правові механізми, був настільки недосконалим, щоб спричинити порушення позитивних зобов’язань, покладених на державу-відповідача на підставі Конвенції.
63. Суд констатує, що поліція, після того, як отримала повідомлення про напад на заявницю і її співмешканця, негайно зреагувала і прибула на місце події, де провела попереднє розслідування на підставі підозри, що напад, скоєний на пару, був мотивований ненавистю до осіб ромського походження (параграфи 6-8 вище).
64. Під час розслідування поліція допитала заявницю, її співмешканця і двох нападників. Останні стверджували, що сварка не мала жодного расистського підґрунтя (параграф 13 вище), але заявниця і її співмешканець надали протилежну інформацію. Співмешканець заявниці, Š.Š., пояснив, що сказав, що ті двоє чоловіків були п’яні, що вони накинулись на нього, почали висловлювати образи, пов’язані з його ромським походженням, потім напали на нього. Він також уточнив, що коли заявниця спробувала допомогти йому, на неї також напали (параграф 11 вище). Заявниця, у свою чергу, підтвердила версію подій, наведену Š.Š. (параграф 12 вище). Тож їхні свідчення вказують на те, що заявниця стала жертвою расистської агресії, тому що вона була співмешканкою Š.Š. (параграфи 21 і 23 вище).
65. Суд підтверджує, що коли у ході розслідування постають докази, котрі вказують на те, що було висловлено расистські образи, то їх необхідно перевірити, і якщо це буде підтверджено – здійснити поглиблений розгляд сукупності фактів, аби встановити можливий расистський мотив (Balázs, цитовано, § 61). Окрім того, слід врахувати загальний контекст агресії. Як пояснено у практиці Суду, державні органи повинні не забувати про те, що особи, які скоїли напад, могли керуватись кількома мотивами і могли перебувати під впливом обставин, навіть більше ніж своїх упереджених переконань (параграф 55 вище).
66. Також слід нагадати, що зобов’язання, покладене на владу відповідно до Конвенції, встановити, чи існує зв’язок між расистським ставленням і насильницьким діянням, стосується не лише насильницьких діянь, мотивованих становищем або реальними чи уявними особливостями потерпілого, але й іншої особи, про яку відомо чи припускається, що вона перебуває у особливому становищі, або що вона має захищені ознаки (параграф 56 вище). Дійсно, деякі потерпілі від злочинів на ґрунті ненависті стали мішенню не тому, що мають особисті ознаки, а через їхній зв’язок із особою, про яку відомо чи припускається, що вона має таку ознаку, наприклад, через приналежність потерпілого до певної групи або через їхні зв’язки з цієї групою, або через реальні чи уявні стосунки з членом певної групи, що випливають, зокрема, із особистих стосунків, дружби чи шлюбу (параграфи 33-34 вище).
67. У даній справі правоохоронні органи обмежили розслідування і аналіз насильницького нападу на Š.Š. лише доказами, що стосуються злочину на ґрунті ненависті. Вони не здійснили поглиблену оцінку відповідних обставин і зв’язку між стосунками, котрі поєднують заявницю і її співмешканця, і расистським мотивом агресії, жертвами якої вони стали. Дійсно, заява про відкриття кримінального провадження, яку подала поліція, стосувалась лише нападу на Š.Š., а заявниця згадувалась лише у якості свідка, хоча вона також отримала тілесні ушкодження від того ж вияву агресії, коли вона перебувала поруч зі своїм співмешканцем (параграфи 14 і 34 вище).
68. Суд констатує також, що у заяві про відкриття кримінального провадження від 29 липня 2013 року заявниця зробила точні твердження щодо расового насильства, об’єктом якого вона стала (параграф 23 вище). Суд також зазначає, що це питання поставало у ході кримінального провадження проти S.K. і I.M., коли було встановлено іншу інформацію, що вказувала на те, що заявниця була потерпілою від такого насильства (параграф 21 вище). Тим не менш, коли прокуратура оцінила наявну інформацію щодо насильницького нападу, якого зазнала заявниця, вона наголосила на тому, що сама заявниця не ромського походження, і з цього зробила висновок, що її не можна вважати потерпілою від злочину на ґрунті ненависті. Прокуратура зробила цей висновок, не провівши інших допитів і не зібравши відповідну інформацію, пов’язану з конкретними скаргами, висловленими заявницею (параграф 26 вище).
69. Суд підтверджує, що хоча він не має висловлюватися щодо застосування національного права і постановляти рішення щодо особистої вини причетних осіб, проте він має перевірити, чи уповноважені органи, перед тим, як дійти цього висновку, можуть вважатись такими, що здійснили вивчення справи, поданої на їхній розгляд, що відповідає процесуальним зобов’язанням, покладеним на них відповідно до Конвенції (Abdu, цитовано, § 48). До того ж, усвідомлюючи субсидіарний характер своєї ролі, Суд не забуває, що він не має замінювати бачення фактів з боку державних органів своїм власним баченням.
70. Тим не менш, Суд має констатувати, що оцінка обставин справи була недостатньою, оскільки правоохоронні органи надали вирішальної ваги тому факту, що сама заявниця була неромського походження, і що вони не намагалися встановити, чи нападники вважали, що вона є ромом, а також, що ані врахували, ані перевірили зв’язок між расистським мотивом нападу і зв’язком між заявницею і її співмешканцем (параграфи 52-57 і 68 вище).
71. Ці недоліки настільки зашкодили якості розслідування, проведеного державними органами щодо тверджень заявниці про те, що вона зазнала актів расистського насильства, що слід вважати, що держава не дотрималась свого зобов’язання вжити усіх розумних заходів задля виявлення можливого расистського мотиву згаданих діянь (порівняти із Balázs, цитовано, § 75). Прокуратура не здійснила необхідного розгляду справи, як того вимагає Конвенція, і тому Суд має дійти висновку, що державні органи знехтували своїми передбаченими Конвенцією зобов’язаннями, коли залишили без задоволення заяву про відкриття кримінального провадження, подану заявницею, яка стверджувала, що є жертвою насильницької расової агресії, і перед тим, як ухвалити рішення, не провели додаткового розслідування щодо расового виміру правопорушення.
72. Цей підсумок для Суду є достатнім, аби дійти висновку про порушення статті 3 у процесуальному аспекті, в сукупності зі статтею 14 Конвенції.
(...)
З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО,
(...)
2. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 у процесуальному аспекті, в сукупності зі статтею14 Конвенції ;
(...)
Складено англійською мовою і письмово повідомлено 28 березня 2017 року, відповідно до правила 77 §§ 2 і 3 Регламенту Суду.
Стенлі НейсмітИшил Каракаш
секретарГолова
Full & Egal Universal Law Academy