ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ІСКРА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(AFFAIRE ISKRA c. UKRAINE)
(Заява № 12489/17)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
22 червня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Іскра проти України»
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar),
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на заяву (№ 12489/17), яку 07 лютого 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Микола Миколайович Іскра, 1965 року народження, який проживає у м. Коростень (далі – заявник), якого представляв
пан С.Ю. Венгерук, юрист, який практикує у м. Житомир;
з огляду на рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина,
на підставі зауважень сторін,
з огляду на заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом, яке було відхилено Судом,
після обговорення за зачиненими дверима 01 червня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
Предмет СПРАВИ
1. Ця заява стосується заборони виїзду за межі держави, застосованої до заявника у зв’язку з непогашенням ним заборгованості за рішенням суду. Заявник посилався на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
2. 25 жовтня 2016 року Апеляційний суд Житомирської області розглянув і задовольнив подання державного виконавця Л. Державної виконавчої служби України про винесення ухвали про тимчасове обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни до погашення у повному обсязі заборгованості, встановленої рішенням суду.
3. 09 листопада 2016 року відомості про обмеження заявника у праві на виїзд за межі країни було внесено до бази даних прикордонної служби.
4. Згідно з останньою наданою заявником інформацією від 14 березня 2018 року застосоване до нього обмеження у праві на виїзд за межі країни досі діє.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 ПРОТОКОЛУ № 4 ДО КОНВЕНЦІЇ
5. Заявник стверджує, що обмеження його у праві на виїзд за межі території України не є ані виправданим, ані необхідним.
6. Уряд вважав це обмеження виправданим та обґрунтованим.
7. Зважаючи на те, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, зазначених у статті 35 Конвенції, Суд визнає її прийнятною.
8. Відповідні принципи, які стосуються цієї справи, наведені в ухваленому у подібній справі рішенні «Стецов проти України» (Stetsov c. Ukraine), заява № 5170/15, пункти 25 – 32, від 11 травня 2021 року).
9. У цій справі, як і у згаданому рішенні у справі «Стецов проти України» (Stetsov c. Ukraine), на заявника було накладено заходи, які не були належним чином обґрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Отже, Суд доходить висновку, що українські органи державної влади не виконали своє зобов’язання за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції забезпечити з огляду на конкретні обставини обґрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії.
Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
10. Заявник вимагає 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої, на його думку, він зазнав, та 10 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених ним під час провадження у національних судах і у цьому Суді.
11. Уряд заперечує проти цієї вимоги й вважає її необґрунтованою та надмірною.
12. Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди, для відшкодування якої недостатньо встановити порушення Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
13. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. З огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії Суд вважає за доцільне присудити заявнику суму в розмірі 2 000 євро в якості компенсації усіх витрат.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції;Постановляє, щоa) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
1 000 євро (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;2 000 євро (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено французькою мовою та повідомлено письмово 22 червня 2023 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова