© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 165
Липень 2013 року
Профспілка “Păstorul cel Bun” проти Румунії [ВП] - 2330/09
Рішення Великої палати від 9.7.2013 року
Стаття 11
Стаття 11-1
Свобода об’єднання
Відмова зареєструвати профспілку священнослужителів з огляду на автономію релігійних громад: немає порушення
Факти – У квітні 2008 року тридцять п’ять священнослужителів та інших працівників Румунської Православної Церкви ухвалили рішення про створення профспілки. Обраний голова профспілки звернувся до суду першої інстанції із заявою про надання спілці статусу юридичної особи та внесення її до реєстру профспілок. Однак представник архієпископії висунув заперечення. Представник профспілки продовжував домагатися її реєстрації, і заяву підтримала прокуратура. У травні 2008 року суд задовольнив заяву профспілки і постановив внести її до реєстру профспілок, тим самим надавши їй статус юридичної особи. Архієпископія оскаржила це судове рішення. У липні 2008 року окружний суд виніс остаточне рішення, яким задовольнив апеляцію, скасував рішення суду першої інстанції та за результатами розгляду справи по суті відмовив у наданні профспілці статусу юридичної особи та внесенні її до реєстру профспілок.
Рішенням від 31 січня 2012 року (див. Інформаційний бюлетень № 148) Палата Суду постановила п’ятьма голосами проти двох, що мало місце порушення статті 11, дійшовши висновку, що за відсутності «нагальної суспільної потреби» і достатніх підстав, такий жорсткий захід, яким є відмова в реєстрації профспілки, був непропорційним до поставленої мети і, отже, не був необхідним у демократичному суспільстві.
Право – стаття 11
a) Застосовність – функції, виконувані членами профспілки та спосіб, в якій здійснюється оплата їхньої праці, містять чимало рис, характерних для трудових відносин. Водночас робота священнослужителів має деякі особливості – наприклад, наявність у неї духовної мети, виконання її в рамках церкви, яка користується певною автономією, і те, що священнослужителі зв’язані високим обов’язком лояльності до Церкви. Тому проведення точної межі між суто релігійною діяльністю священнослужителів та іншою їхньою діяльністю, яка має скоріше матеріальний характер, може виявитися непростим завданням. Однак, хоча виконання місії священнослужителя має свої особливості, священнослужителі виконують її у контексті трудових відносин, які підпадають під дію статті 11 Конвенції, і тому ця стаття застосовна до фактів справи.
b) Розгляд по суті – відмова в реєстрації профспілки-заявника становила втручання, здійснене на підставі положень статуту Румунської Православної Церкви. З положень статуту Церкви національні суди дійшли висновку, що створення церковних об’єднань і фондів є прерогативою Священного Синоду і для участі в об’єднанні будь-якого типу священнослужителі повинні отримати дозвіл архієпископа. Втручання мало легітимну мету – захист прав інших осіб і, зокрема, тих, що належать до Румунської Православної Церкви.
Якщо зважити на доводи, якими архієпископія пояснювала в національних судах своє заперечення проти легалізації профспілки, то окружний суд мав всі підстави для висновку, що надання дозволу на реєстрацію профспілки призведе до виникнення реальної небезпеки для автономії релігійної громади, про яку йдеться. У Румунії всі релігійні конфесії мають право приймати свої власні внутрішні правила і, отже, вільно ухвалювати самостійні рішення стосовно своєї діяльності, питань прийому на роботу та відносин зі своїм духовенством. Принцип автономії релігійних громад є наріжним каменем відносин румунської держави з релігійними громадами, легалізованими на її території. Румунська Православна Церква вирішила не включати до свого статуту відповідні положення трудового законодавства, і такий її вибір був затверджений постановою Уряду відповідно до принципу автономії релігійних громад. З огляду на цілі, викладені профспілкою-заявника у своєму статуті – зокрема, заохочення ініціативи, конкуренції серед її членів та свободи вираження ними своїх поглядів, забезпечення нею участі одного зі своїх членів у засіданнях Священного Синоду, звернення із запитом до архієпископа про надання щорічного фінансового звіту та використання страйків як засобу захисту інтересів своїх членів – судове рішення про відмову в реєстрації об’єднання, винесене з метою забезпечення поваги до автономії релігійних конфесій, не видавалося необґрунтованим, особливо, якщо враховувати роль держави у збереженні такої автономії. Відмова держави зареєструвати профспілку-заявника означала не що інше, як утримання держави від участі в питаннях організації та функціонування Румунської Православної Церкви і дотримання нею таким чином свого обов’язку із забезпечення нейтралітету, як цього вимагає стаття 9 Конвенції.
Окружний суд відмовився зареєструвати профспілку після того, як встановив, що її заява про реєстрацію не відповідає вимогам статуту Церкви, оскільки її членами не була дотримана спеціальна процедура, передбачена для створення об’єднань. Це означало лише те, що суд керувався принципом автономії релігійних громад. Схваливши мотиви, наведені архієпископією, суд дійшов висновку, що надання дозволу на створення профспілки призвело б до того, що передбачені статутом Церкви консультативно-дорадчі органи були б замінені новим органом (профспілкою) або були б зобов’язані працювати разом з ним, тоді як він не зобов’язаний дотримуватися традицій Церкви та норм канонічного права щодо обговорення і прийняття рішень. Проведений судом аналіз підтвердив таким чином, що небезпека, на яку посилалися церковні органи, була реальною й серйозною, що наведені ними мотиви не служили будь-який іншій меті, не пов’язаній із здійсненням релігійною громадою своєї автономії, і що відмова зареєструвати профспілку-заявника не виходила за межі необхідного для усунення такої небезпеки.
Загалом статут Румунської Православної Церкви не передбачає абсолютної заборони на створення священнослужителями професійних спілок для захисту своїх законних прав та інтересів. Таким чином, ніщо не перешкоджає членам профспілки-заявника, скориставшись своїм правом, гарантованим статтею 11 Конвенції, створити таке об’єднання, цілі якого не суперечать статуту Церкви і яке не ставить під сумнів традиційну ієрархічну структуру Церкви та процедури прийняття рішень. До того ж, члени профспілки-заявника можуть також вільно вступити до будь-якого з об’єднань, існуючих на сьогодні всередині Румунської Православної Церкви, які вже легалізовані національними судами і здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статуту Церкви.
Нарешті, в Європі існує широке розмаїття моделей конституційного регулювання відносин між державою і релігійними конфесіями. З огляду на відсутність європейського консенсусу з цього питання держава має ширше поле розсуду у цій сфері, яке включає її право вирішувати на свій розсуд, визнавати чи не визнавати профспілки, які здійснюють свою діяльність усередині релігійних громад і цілі яких спроможні стати на перешкоді автономії таких громад. Отже, відмова окружного суду зареєструвати профспілку-заявника не вийшла за межі поля розсуду, яким національні органи влади наділені в цій сфері і, відповідно, такий захід не був непропорційним.
Висновок: немає порушення (одинадцять голосів проти шести).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy