ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «СОСНОВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SOSNOVSKIY v. UKRAINE)
(Заява № 9450/06)
У текст рішення 25 квітня 2017 року було внесено зміни
відповідно до Правила 81 Регламенту Суду.
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
08 грудня 2016 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Сосновський проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андре Потоцький (André Potocki), Голова
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), судді,
та Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 15 листопада 2016 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 9450/06), яку 24 лютого 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Владислав Осипович Сосновський
(далі – заявник).
2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв
пан А.А. Крістенко, адвокат, який практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції України.
3. Заявник стверджував, що умови тримання його під вартою були неналежними, він не мав ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим, його досудове тримання під вартою було незаконним, а його право на доступ до суду було порушено.
4. 19 лютого 2013 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1972 році та проживає у м. Керч.
A. Кримінальне провадження щодо заявника
6. На час подій заявник обіймав посаду слідчого у природоохоронній прокуратурі.
7. 04 жовтня 2005 року С. звернувся зі скаргою до прокуратури Автономної Республіки Крим (далі – АРК), що заявник та помічник прокурора У. вимагали у нього 5 000 доларів США за дозвіл на ведення риболовного бізнесу. Пізніше К. та Р. подали аналогічні скарги.
8. 07 жовтня 2005 року приблизно о 15 год. 00 хв. заявника затримали на його робочому місці після отримання 2 000 доларів США від С. та 200 доларів США і 500 українських гривень (далі – грн) від Р. Кабінет заявника обшукали та виявили 2 000 доларів в одній з книг на його столі. Зустрічі заявника з Р. та С. були записані. Того дня щодо заявника та У. було порушено кримінальну справу за фактом хабарництва.
9. 10 жовтня 2005 року Центральний районний суд м. Сімферополя (далі – районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Суд постановив, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину та міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність. Заявник подав апеляційну скаргу.
10. 18 жовтня 2005 року заявник звернувся до Керченського міського суду зі скаргою на незаконність його затримання 07 жовтня 2005 року, оскільки підстав для його затримання не було. Суд направив цю скаргу до прокуратури м. Керч, зазначивши, що суд не був компетентним розглядати такі скарги, коли тривало слідство у справі. Прокуратура м. Керч направила скаргу заявника до прокуратури АРК.
11. 01 грудня 2005 року прокуратура АРК поінформувала заявника, що його затримання було обґрунтованим та законним.
12. Того дня Апеляційний суд АРК залишив без змін постанову від 10 жовтня 2005 року.
13. 05 грудня 2005 року Центральний районний суд на тих самих підставах, що і раніше продовжив обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07 лютого 2006 року. Заявник подав апеляційну скаргу.
14. 20 грудня 2005 року Апеляційний суд АРК залишив без змін постанову від 05 грудня 2005 року. Він постановив, що було достатньо доказів вчинення заявником тяжкого злочину. Перебуваючи на волі, заявник міг продовжити свою злочинну діяльність, або перешкоджати слідству, або переховуватися.
15. 18 січня 2006 року Феодосійський міський суд (далі – Феодосійський суд) прийняв справу заявника до розгляду.
16. 06 лютого 2006 року у попередньому судовому засіданні Феодосійський суд продовжив тримання заявника під вартою, не навівши підстав та не зазначивши строку.
17. 21 лютого 2006 року Феодосійський суд відхилив клопотання заявника про зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд, зазначивши, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину і міг переховуватися або перешкоджати слідству. Заявник подав апеляційну скаргу.
18. 23 травня 2006 року Феодосійський суд визнав заявника та У. винними у кількох епізодах одержання хабара та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на строк шість і п’ять років відповідно з конфіскацією половини належного їм майна.
19. 14 вересня 2006 року Апеляційний суд АРК закрив кримінальне провадження щодо одного епізоду одержання заявником хабара, а решту вироку залишив без змін.
20. 24 липня 2007 року Верховний Суд України залишив без задоволення касаційну скаргу заявника.
B. Умови тримання під вартою
21. З 10 жовтня 2005 року до 04 лютого 2006 року та з 05 лютого до 05 вересня 2006 року заявник тримався в ізоляторі тимчасового тримання № 15 м. Сімферополя (далі – Сімферопольське СІЗО) та ізоляторі тимчасового тримання м. Феодосія (далі – Феодосійський ІТТ) відповідно.
1. Виклад подій заявника
22. У Сімферопольському СІЗО заявник тримався у камері № 29 площею 10 квадратних метрів з чотирма іншими ув’язненими. У камері не було стільців, і вона потребувала серйозного ремонту. Там були таргани та інші комахи. Зона туалету була дуже вузькою, близько 45 – 50 сантиметрів шириною, що завдавало значні труднощі заявнику, зріст якого був 1,94 метри і вага 160 кілограмів. Ув’язнені могли приймати душ лише раз на сім – десять днів.
23. У Феодосійському ІТТ заявник утримувався у камері № 27 площею 4,7 квадратних метри разом із чотирма чи більше ув’язненими. У камері не було вікон та меблів. Зона туалету була дуже вузькою, шириною близько 30 сантиметрів. Заявник не мав можливості прийняти душ, а ув’язнені були змушені спати по черзі. 30-ти хвилинні прогулянки були можливі раз на десять – п’ятнадцять днів на невеликому подвір’ї площею 4,5 квадратних метри. Заявник надав недатовані фотографії камери, на яких видно, що туалет (дірка у підлозі, яка закривалася пластиковою пляшкою) був відокремлений від житлової площі перегородкою висотою приблизно в один метр. Біля туалету знаходилося спальне місце (як стверджується, це був матрац на дерев’яній лаві або на підлозі).
2. Виклад подій Уряду
24. Згідно з твердженнями Уряду камера № 29 у Сімферопольському СІЗО призначалась для розміщення трьох ув’язнених, а розмір її житлової площі становив 9,3 квадратних метри житлової площі, що дозволяло виділити 3,1 квадратні метри на кожного ув’язненого та відповідало національних стандартам. Згідно з відповідними нормами у камері щоденно проводилася дезінфекція, а ув’язнені мали щотижневий доступ до банних приміщень. Законодавчі норми не передбачали забезпечення цієї камери стільцями.
25. Щодо Феодосійського ІТТ, то площа камери заявника становила 5,7 квадратних метри житлової площі та призначалася для розміщення двох ув’язнених. Камера освітлювалась електричним освітленням, була оснащена вентиляційною системою, яка забезпечувала циркуляцію повітря та обладнана дерев’яним ліжком, а також відокремленим туалетом та вмивальником. Ув’язнені були забезпечені подушками та матрацами. В установі тримання під вартою була душова кімната з гарячою і холодною водою та невелике заднє подвір’я для щоденних прогулянок.
C. Скарги на умови тримання під вартою
1. Перше провадження
26. 06 березня 2006 року заявник звернувся до Феодосійського суду зі скаргою на умови його тримання в ІТТ (перенаселеність, відсутність вікон у камері, відсутність можливості прийняти душ, відсутність позакамерної діяльності). Він просив суд визнати незаконною бездіяльність адміністрації Феодосійського ІТТ у зв’язку з цим та зобов’язати її виправити ситуацію.
27. 14 березня 2006 року суд направив скаргу до прокуратури м. Феодосія як до відповідного органу, який може приймати рішення.
28. 20 березня 2006 року прокуратура м. Феодосія поінформувала заявника, що в діях адміністрації Феодосійського ІТТ було встановлено певні порушення законодавства та надано відповідні вказівки для виправлення ситуації, але детальнішої інформації надано не було.
29. 23 червня 2006 року заявник знову звернувся до Феодосійського суду зі скаргою, зазначивши, що ні його скарга до адміністрації Феодосійського ІТТ, ні до прокуратури не виправили його ситуацію. Він просив визнати незаконною бездіяльність адміністрації Феодосійського ІТТ. Суд знову направив цю скаргу до прокуратури м. Феодосія.
30. 23 та 28 липня 2006 року прокуратура м. Феодосія направила заявнику відповідь, аналогічну листу від 20 березня 2006 року. Згідно з твердженнями заявника, він не отримував ці листи.
31. 01 липня 2006 року заявник звернувся до Апеляційного суду АРК (далі – «Апеляційний суд») зі скаргою на те, що Феодосійський суд не розглянув його скаргу по суті. Він просив апеляційний суд зобов’язати Феодосійський суд розглянути по суті його скаргу до Феодосійського ІТТ і притягнути відповідних суддів Феодосійського суду до дисциплінарної відповідальності.
32. 01 серпня 2006 року апеляційний суд направив скаргу заявника до Ленінського районного суду АРК (далі – Ленінський районний суд).
33. 02 серпня 2006 року заявник звернувся до прокуратури АРК зі скаргою на стверджувану нездатність прокуратури м. Феодосія розглянути його скарги на умови тримання під вартою.
34. 31 серпня 2006 року Ленінський районний суд відмовив у порушенні адміністративної справи за скаргою заявника, оскільки процесуальні рішення судді у такій справі не підлягали оскарженню відповідно до норм адміністративного судочинства. Будь-яке протилежне рішення, на думку суду, становило б незаконне втручання у здійснення правосуддя. Суд відхилив у зв’язку з необґрунтованістю твердження заявника, що відмова Феодосійського суду розглянути його скаргу становила відмову у доступі до суду. У зв’язку з цим він зазначив, що відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України «Про прокуратуру» саме прокуратура мала здійснювати контроль за дотриманням законодавства в установах виконання покарань. Заявник міг звернутися до суду зі скаргою на бездіяльність прокурора, якщо це було необхідно, але він цього не зробив.
35. Заявник подав апеляційну скаргу.
36. 12 жовтня 2006 року заявник отримав лист від прокуратури АРК, в якому вона посилалася на відповіді, надані раніше заявнику прокуратурою м. Феодосія.
37. 12 грудня 2006 року Апеляційний суд АРК залишив ухвалу від 31 серпня 2006 року без змін. Зокрема, він зазначив, що заявник звернувся до Феодосійського суду зі скаргою на неналежні умови тримання під вартою, а не подав адміністративний позов до Феодосійського ІТТ для захисту своїх прав, як того вимагав Кодекс адміністративного судочинства України. Отже, його скарга була направлена компетентним державним органам, як того вимагало відповідне національне законодавство.
38. 21 квітня 2009 року Вищий адміністративний суд України залишив без задоволення касаційну скаргу заявника.
2. Друге провадження
39. 17 вересня 2007 року заявник звернувся до Менського районного суду Чернігівської області (далі – Менський районний суд) з адміністративним позовом до адміністрації Феодосійського ІТТ, вимагаючи, inter alia, відшкодування шкоди, заподіяної йому нелюдськими і такими, що принижують гідність, умовами тримання його під вартою.
40. 15 жовтня 2007 року Менський районний суд прийняв до розгляду позов заявника.
41. 23 листопада 2007 року Менський районний суд відхилив позов як поданий поза межами однорічного встановленого законодавством строку, оскільки заявник був переведений з Феодосійського ІТТ
05 вересня 2006 року.
42. Апеляційний суд і Вищий адміністративний суд України залишили зазначені рішення без змін 01 квітня 2008 року та 21 грудня 2010 року відповідно.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
43. Положення щодо застосування запобіжних заходів та їхніх видів, строків досудового тримання під вартою, а також підстав та порядку затримання органом дізнання наведені в рішенні у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine) (заява № 2161/02, пункти 56 – 58, від 28 жовтня 2010 року).
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
44. Заявник скаржився на принижуючі його гідність умови тримання під вартою у Сімферопольському СІЗО та Феодосійському ІТТ. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Прийнятність
45. Уряд не надав коментарів щодо прийнятності цієї скарги.
46. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
47. Заявник, посилаючись на свій виклад фактів, наполягав, що побутові умови тримання його під вартою в Сімферопольському СІЗО та Феодосійському ІТТ були незадовільними.
48. Уряд стверджував, що побутові умови тримання заявника під вартою в цих установах були належними. Він посилався на свій виклад фактів (див. пункти 24 та 25).
49. Стаття 3 Конвенції вимагає від держави забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, при цьому щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 94, ЄСПЛ 2000-XI).
50. Суд нагадує, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у тюремній камері вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками. Коли особистий простір ув’язненого складає менше 3 кв. м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Каралевічус проти Литви» (Karalevičius v. Lithuania),
заява № 53254/99, пункти 39 і 40, від 07 квітня 2005 року, «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and others v. Russia), заяви № 42525/07 та 60800/08, пункти 145 – 147 і 149, від 10 січня 2012 року та «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13,
пункти 136 – 139, від 20 жовтня 2016 року).
51. Серед інших елементів, які мають значення для оцінки умов тримання під вартою, особлива увага має приділятись наявності та тривалості прогулянок та умовам, за яких ув’язнені можуть їх здійснювати. Суд встановлював порушення статті 3 Конвенції, оскільки відсутність або короткотривалість прогулянки були факторами, які в подальшому погіршували становище заявника, який перебував у камері весь або решту часу (див. згадане рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and others v. Russia),
пункти 149 – 151 та наведену у них практику).
52. Суд зазначає, що у цій справі заявник надав детальний опис щодо розміру відповідних камер, в яких він тримався в установах виконання покарань, кількості ув’язнених, які трималися в них, та іншого облаштування камер. Уряд стверджував, що страждання заявника не досягли мінімального рівня суворості. Він надав опис умов, в яких тримався заявник, у тому числі щодо розміру камер, проте не зазначив кількості ув’язнених, які трималися в цих камерах.
53. На підставі наявних доказів та з огляду на те, що Уряд не оскаржив тверджень заявника щодо кількості ув’язнених, з якими він тримався у камерах, Суд доходить висновку, що під час його тримання у Феодосійському ІТТ та Сімферопольському СІЗО заявнику бракувало особистого простору.
54. З огляду на матеріали справи Суд також зауважує, що в обох установах заявник не користувався свободою пересування та був замкнений у своїй камері більшу частину дня. Він також зазначає, що питання відсутності доступу до природного світла та свіжого повітря у Феодосійському ІТТ ускладнювалися тим, що в камері цієї установи не було вікон, як це зазначалось Урядом.
55. Зрештою, Суд зазначає, що в низці справ проти України він вже визнавав умови тримання під вартою у Феодосійському ІТТ та Сімферопольському СІЗО у різні періоди часу між 1999 та 2006 роками такими, що принижують гідність (див. рішення у справах «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01,
від 12 жовтня 2006 року; «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, від 20 травня 2010 року; «Знайкін проти України» (Znaykin v. Ukraine), заява № 37538/05, від 07 жовтня
2010 року; «Іззетов проти України» (Izzetov v. Ukraine),
заява № 23136/04, від 15 вересня 2011 року; «Мустафаєв проти України» (Mustafayev v. Ukraine), заява № 36433/05, від 13 жовтня
2011 року та «Веніосов проти України» (Veniosov v. Ukraine),
заява № 30634/05, від 15 грудня 2011 року).
56. З огляду на наведені фактори та у світлі своєї практики Суд доходить висновку, що умови тримання заявника під вартою в Сімферопольському СІЗО, яке тривало близько чотирьох місяців, і в Феодосійському ІТТ протягом семи місяців були такими, що принижують гідність. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з цим.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 3 КОНВЕНЦІЇ
57. Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції. Відповідне положення передбачає:
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
A. Прийнятність
58. Суд зазначає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
59. Заявник стверджував, що він подав низку скарг до різних державних органів, вимагаючи забезпечити належні умови тримання під вартою у Феодосійському ІТТ, однак безрезультатно. Він також посилався на системний характер відповідних проблем.
60. Уряд стверджував, що заявник мав у своєму розпорядженні два ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргами на умови тримання під вартою – звернення до прокуратури або до суду – і він скористався обома.
61. Щодо скарг заявника до прокуратури Уряд зазначив, що прокуратура м. Феодосія здійснила відповідне слідство та дала адміністрації Феодосійського ІТТ вказівку виправити ситуацію. Однак він не надав детальної інформації щодо цього у зв’язку із закінченням строку зберігання відповідних документів та їхнім знищенням.
62. Стосовно скарг заявника до національного суду Уряд стверджував, що те, що зрештою адміністративний суд відхилив його скаргу, сталося з його власної вини. У зв’язку з цим він зазначив, що, якби заявник не пропустив строк для подання скарги, то відбувся би розгляд по суті, в рамках якого адміністративний суд мав би всі необхідні повноваження для виправлення ситуації заявника, або шляхом ухвалення рішення щодо вжиття конкретних заходів, або шляхом надання відповідного відшкодування.
2. Оцінка Суду
63. Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення суті конвенційних прав і свобод незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 Конвенції полягає у вимозі надання національного засобу юридичного захисту, який забезпечуватиме вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], пункт 157). Обсяг зобов’язань за статтею 13 Конвенції залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш засіб юридичного захисту, який вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як на практиці, так і в теорії.
64. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд зазначає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на умови його тримання у Феодосійському ІТТ, тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню або продовженню порушення чи могли б надати заявнику відповідне відшкодування.
65. Суд також зазначає, що вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у низці справ проти України через неефективність запропонованих Урядом засобів юридичного захисту, також відмітивши системний характер таких проблем у національній пенітенціарній системі (див., наприклад, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69 – 71, від 28 березня 2006 року; «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 75 і 76, від 25 жовтня 2007 року, «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07,
пункт 86, від 10 грудня 2009 року та «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункт 57, від 14 жовтня
2010 року). З огляду на обставини цієї справи Суд не вбачає підстав відходити у цій справі від своєї попередньої позиції. Уряд не навів прикладів з національної судової практики, в яких заявники в аналогічних ситуаціях успішно оскаржували в адміністративних судах умови тримання їх під вартою та отримували належне відшкодування.
66. Отже, було порушено статтю 13 Конвенції через відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами заявника на неналежні умови тримання його під вартою у Феодосійському ІТТ та Сімферопольському СІЗО.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
67. Заявник скаржився на незаконність тримання його під вартою з 07 лютого 2006 року до дати його засудження судом першої інстанції. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: ...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; ...»
A. Прийнятність
68. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності цієї скарги.
69. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
70. Заявник стверджував, що тримання його під вартою протягом зазначеного періоду було незаконним.
71. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою відповідало чинному національному законодавству. У зв’язку з цим він зазначив, що тримання заявника під вартою протягом зазначеного періоду ґрунтувалося на законних судових рішеннях.
72. Суд зазначає, що відповідно до постанови Центрального суду від 05 грудня 2005 року строк тримання заявника під вартою був продовжений до 07 лютого 2006 року.
73. 06 лютого 2006 року Феодосійський суд під час розгляду справи заявника залишив обраний йому запобіжний захід без змін. Водночас він не встановив строку подальшого тримання його під вартою і не навів жодного обґрунтування свого рішення, залишивши, таким чином, заявника у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою. Згідно з цією постановою заявник тримався під вартою до 21 лютого 2006 року, коли Феодосійський суд відмовив у задоволенні його клопотання про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд. При цьому суд знову не встановив строк подальшого тримання заявника під вартою. До винесення вироку 23 травня 2006 року тримання заявника під вартою обґрунтовувалося зазначеною постановою.
74. Суд вже розглядав подібні ситуації у низці інших справ проти України та визнав їх несумісними з вимогами законності за пунктом 1 статті 5 Конвенції, з огляду на те, що чинне на момент подій українське законодавство жодним чином не зобов’язувало національні суди, навіть при переданні особи до суду, вказувати підстави для зміни запобіжного заходу, продовження тримання обвинуваченого під вартою або встановлення будь-якого строку при продовженні строку тримання під вартою (див., серед інших, згадане рішення у справі «Соловей і Зозуля проти України» (Solovey and Zozulya v. Ukraine), заяви № 40774/02 та № 4048/03, пункти 74 – 76 та «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 74, від
10 лютого 2011 року). У цій справі немає жодних аргументів, здатних переконати Суд дійти до іншого висновку. Отже, він вважає, що постанови Феодосійського суду від 06 і 21 лютого 2006 року не надали заявнику достатнього захисту від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції.
75. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції щодо періоду з 07 лютого 2006 року до 23 травня 2006 року.
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
76. Заявник також скаржився на відсутність доступу до суду в провадженні проти Феодосійського ІТТ (перше провадження).
77. Навіть припустивши, що ця скарга є прийнятною, Суд з огляду на наведений висновок щодо статті 13 Конвенції вважає, що немає необхідності з’ясовувати, чи було порушено статтю 6 Конвенції у справі заявника, оскільки суть його скарги за цим положенням полягала у відсутності в нього можливості виправити через суд свою ситуацію щодо неналежних умов тримання його під вартою.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
78. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
79. Заявник вимагав 30 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
80. Уряд оскаржив цю вимогу.
81. Суд вважає, що заявник мав зазнати болю та страждань у зв’язку зі встановленим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, він присуджує заявнику 9 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
82. Заявник також вимагав 59 701,40 гривень компенсації за послуги пана Крістенка під час провадження у Суді, які мали бути перераховані безпосередньо на рахунок адвоката. В обґрунтування цієї вимоги він надав договір про надання правової допомоги від
29 березня 2013 року, в якому було зазначено погодинну ставку оплати роботи пана Крістенка у розмірі 2 420 грн (приблизно 230 євро на час подій). Заявник також надав копію рахунку від адвоката від
04 листопада 2013 року, згідно з яким заявник мав сплатити йому загалом 59 701,40 грн (приблизно 5 334 євро на час подій) за майже тридцять чотири години роботи.
83. Крім того, заявник вимагав 42,40 грн компенсації поштових витрат у зв’язку з його листуванням із Судом (приблизно 4 євро на час подій). В обґрунтування цієї вимоги він надав копії відповідних квитанцій.
84. Уряд оскаржив вимогу заявника щодо компенсації витрат за юридичне представництво як надмірну. Вирішення питання щодо вимоги про компенсацію поштових витрат він залишив на розсуд Суду.
85. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії Суд вважає розумним присудити заявнику
1 050 євро (еквівалент 1 900 євро мінус 850 євро – сума, отримана в порядку надання правової допомоги) в якості компенсації витрат за юридичне представництво, які мають буди перераховані безпосередньо на рахунок захисника заявника, а також 4 євро компенсації поштових витрат[1].
C. Пеня
86. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги на умови тримання під вартою у Сімферопольському СІЗО та Феодосійському ІТТ, відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим та незаконність досудового тримання його під вартою з 07 лютого 2006 року до 23 травня 2006 року;
2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою у Сімферопольському СІЗО та Феодосійському ІТТ;
3. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції щодо досудового тримання заявника під вартою з 07 лютого 2006 року до 23 травня 2006 року;
5. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 6 Конвенції;
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 9 000 (дев’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1 050 (одна тисяча п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу, які мають бути перераховані безпосередньо на рахунок захисника заявника, та 4 (чотири) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат[2];
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово
08 грудня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Анна-Марія Дуге
(Anne-Marie Dougin)
В.о. заступника Секретаря
Андре Потоцький
(André Potocki)
Голова
[1]. Виправлено 25 квітня 2017 року: у попередній редакції текст речення був таким: «… в якості компенсації витрат за юридичне представництво, а також 4 євро компенсації поштових витрат, які мають буди перераховані безпосередньо на рахунок захисника заявника.»
[2]2. Виправлено 25 квітня 2017 року: у попередній редакції текст пункту був таким: (ii) 1 054 (одна тисяча п’ятдесят чотири) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;
Full & Egal Universal Law Academy