© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 157
Листопад 2012
Stamose проти Болгарії - 29713/05
Рішення від 27.11.2012 [Секція IV]
Стаття 2 Протоколу № 4
Стаття 2 пункт 2 Протоколу № 4
Свобода на виїзд з країни
Заборона на виїзд закордон внаслідок порушення імміграційного законодавства третьої держави: порушення
Факти - У 2003 році заявника було депортовано зі Сполучених Штатів Америки до своєї батьківщини (Болгарії) після того, як він зайнявся оплачуваною працею в порушення умов виданої йому студентської візи. Після того, як заявник повернувся додому, органи влади Болгарії наклали на нього дворічну заборону на виїзд із країни та вилучили його паспорт після отримання листа з посольства США. Скаргу заявника до суду проти рішення органів влади Болгарії було відхилено.
Право – стаття 2 Протоколу № 4: Це була перша справа, в якій Суд розглянув заборону на виїзд, спрямовану на запобігання порушенню національного або іноземного імміграційного законодавства. Заборона на виїзд з Болгарії та вилучення паспорту заявника, що супроводжувала її, складали втручання в право заявника виїхати з будь-якої країни за своїм вибором. Втручання було «передбачене законом». Однак необхідності у визначенні того, чи переслідувало воно законну мету підтримки громадського порядку або захисту прав інших осіб, не було, оскільки в будь-якому разі воно не було необхідним у демократичному суспільстві.
Така всеохоплююча та беззастережна міра, яка автоматично забороняла заявнику їздити до будь-якої або всіх іноземних держав у зв’язку з порушенням імміграційного законодавства однієї конкретної країни, не могла вважатися пропорційною. Як правило, наслідками серйозного порушення імміграційного законодавства країни було б вислання відповідної особи з цієї країни та заборона (згідно із законодавством цієї країни) повторного в’їзду до неї протягом певного періоду. Заявника було депортовано із США. Тому додатково не дозволяти йому їздити до будь-якої іншої іноземної держави протягом двох років вбачалося досить суворою мірою з боку Болгарії, яку не можна було вважати такою, яку безпосередньо зачепило порушення заявником імміграційного законодавства США. Крім того, органи влади жодним чином не пояснили свого рішення і, очевидно, не вважали за необхідне розглянути особисті обставини заявника, зокрема, тяжкість скоєного ним порушення імміграційного законодавства США, ризик порушення ним законодавства інших держав, його сімейну, фінансову та особисту ситуацію, а також наявність чи відсутність судимостей. Національні суди постановили, що вони не мали права переглядати здійснення дискреційних повноважень з цього питання. Хоча Суд, можливо, був би готовий визнати, що заборона на виїзд зі своєї країни, накладена у зв’язку з порушенням імміграційного законодавства іншої держави, могла в деяких переконливих ситуаціях вважатися виправданою, він не вважав, що автоматичне застосування такої міри, без урахування особистих обставин відповідної особи, могло вважатися необхідним в демократичному суспільстві.
Висновок: порушення (одностайно).
Стаття 13: Національні суди розглянули лише питання формальної дійсності заборони і чітко зазначили, що вони не мали права переглядати дискреційну оцінку необхідності заборони, здійснену органами влади, хоча це було головним питанням, порушеним заявником, а також ключовою частиною балансу, якого необхідно дотриматися за статтею 2 § 3 Протоколу № 4. З огляду на свої обмежені рамки перегляду, така процедура не забезпечувала можливості розгляду суті небезпідставної скарги за Конвенцією, а тому не могла задовольнити вимог статті 13.
Висновок: порушення (одностайно).
Стаття 41: вимога не подавалася.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це стисле викладення рішення, зроблене Секретаріатом, не є зобов’язальним для Суду.
Для отримання доступу до Інформаційних бюлетенів з практики Суду натисніть тут: Case-Law Information Notes
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy