© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 176
Липень 2014 року
Свінарєнко та Сляднєв проти Росії [Велика палата] – заяви №№ 32541/08 та 43441/08
Рішення від 17.7.2014 [Велика палата]
Стаття 3
Поводження, що принижує гідність
Використання металевої клітки для тримання підсудних під час судового розгляду в кримінальній справі: порушення
Факти – Обидва заявники обвинувачувалися у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі в розбої. Під час низки судових слухань, коли вони з’являлися перед судом першої інстанції, вони трималися в заґратованому приміщенні 1,5 на 2,5 метри розміром з металевими дротами з чотирьох сторін та металевою сіткою на стелі.
У рішенні від 11 грудня 2012 року Палата Суду одноголосно постановила, що тримання заявників в клітці становило таке, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції.
Право – Стаття 3: Уряд стверджував, що використання клітки було обґрунтованим з метою забезпечення належних умов проведення судового розгляду, враховуючи насильницьку природу злочинів, у вчиненні яких заявники обвинувачувалися, їхні попередні судимості та побоювання потерпілих і свідків стосовно заявників.
Суд вважав, що, хоча порядок і безпека в залі судових засідань є необхідними умовами для належного відправлення правосуддя, засоби, які використовуються для досягнення цієї мети, не повинні включати заходи обмеження такої жорстокості, щоб вони потрапляли у сферу дії статті 3, яка забороняє в абсолютній формі катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Розгляд справи заявників здійснювався у відкритому процесі судом присяжних. Судові засідання відвідали більше 70 свідків. За цих обставин виставлення заявників на публічний огляд у клітці повинно було підірвати їхню репутацію та викликати в них почуття приниження, безпорадності, страху, занепокоєння та неповноцінності. Вони зазнавали цього поводження упродовж всього судового розгляду, який тривав більше одного року з кількома засіданнями майже щомісяця. Вони також повинні були мати обґрунтовані побоювання, що їх виставлення на огляд у клітці підірве презумпцію невинуватості, викликавши у суддів враження, що вони були небезпечними. Суд не знайшов переконливих аргументів, щоб довести, що тримання підсудного у клітці під час судового розгляду було необхідним засобом його фізичного обмеження з метою запобігання його втечі, неправомірній або агресивній поведінці чи його захисту від агресії ззовні. Продовжене використання цього заходу, таким чином, могло розумітися лише як засіб для приниження та образи особи, поміщеної в клітку. Відповідно, заявникам було завдано страждання такої міри, що виходила за межі неминучого рівня страждання, властивого триманню під вартою під час розгляду справи в суді, а їх поміщення в клітку досягнуло такого “мінімального рівня жорстокості”, щоб потрапити під сферу дії статті 3.
У низці рішень Палати в останні роки було встановлено порушення статті 3 у справах, де використання клітки не було обґрунтованим міркуваннями безпеки. Проте Велика палата вважала, що використання кліток в цьому контексті взагалі не може бути ніколи виправданим за статтею 3. У будь-якому разі, навіть якщо припустити, що це могло бути виправданим, твердження Уряду про те, що заявники становили загрозу безпеці, не було обґрунтованим.
Суд наголосив, що самою суттю Конвенції є повага до людської гідності, і що предмет і мета Конвенції, як інструменту захисту окремих людей, вимагають, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб зробити її гарантії реальними та дієвими. Враховуючи об’єктивно принизливу природу такого поводження, тримання людини в металевій клітці під час судового розгляду само по собі становило образу людської гідності. Таким чином, поміщення заявників у металеву клітку в залі судових засідань становило таке, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3.
Висновок: порушення (одноголосно).
Суд також встановив, одноголосно, наявність порушення пункту 1 статті 6 через тривалість кримінального провадження.
Стаття 41: 10 000 євро кожному заявникові в якості компенсації моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy