© Переклад Української Гельсінської Спілки з прав людини
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА СВИСТОРУКА ПРОТИ УКРАЇНИ
(Заява № 50067/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
24 листопада 2016 року
У справі Свисторука проти України
Європейський Суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою у складі:
Ханлар Гаджиєв (Khanlar Hajiyev), Голова,
Фаріс Вегабовіч (Faris Vehabović),
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), судді,
та Анн-Марі Дуге (Anne-Marie Dougin), в. о. заступника секретаря секції,
Розглянувши справу у закритому засіданні 3 листопада 2016 року,
виносить наступне рішення, прийняте у цей день:
ПРОЦЕДУРА
1. Ця справа ґрунтується на заяві (№ 50067/13) проти України, поданій до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – «Конвенція») громадянином України, паном Віктором Петровичем Свисторуком (далі – «заявник»), 26 липня 2013 року.
2. Заявника, якому була надана юридична допомога, представляв пан М. О. Тарахкало, адвокат у Києві. Уряд України (далі – «Уряд») представляли його уповноважені, останнім часом пан І. Ліщина.
3. 29 жовтня 2015 року Уряд було повідомлено про заяву.
ФАКТИ
4. Заявник народився у 1944 році і мешкає у м. Кременчук.
5. 11 серпня 2007 року Інну Пузир, дочку заявника, було знайдено зарізаною у кущах біля узбіччя дороги.
6. Того ж дня Полтавське обласне управління міліції порушило кримінальне провадження за підозрою у вбивстві.
7. У незазначену дату заявника було викликано для надання показів в якості свідка у зв’язку з вищезазначеним розслідуванням, і на цих підставах, йому було відмовлено у задоволенні наступного клопотання про приєднання до провадження в якості потерпілої сторони.
8. 18 серпня 2007 року В.К., інша дочка заявника, приєдналась до процесу в якості потерпілої сторони.
9. 25 серпня 2007 року за підозрою у скоєнні злочину було заарештовано О.Т., мешканця села поблизу місця, де було зарізано дочку заявника. Після того, як спочатку мала місце явка з повинною, О.Т. згодом зрікся свого зізнання, заперечуючи будь-яку свою причетність до злочину та скаржачись на погане поводження з ним міліції.
10. У незазначену дату кримінальне провадження проти О.Т. було припинено через відсутність будь-яких доказів на підтвердження його зізнання, яке не узгоджувалось з іншими доказами у справі.
11. 7 вересня 2007 року В.К. поскаржилась начальнику місцевого відділення міліції на неефективне розслідування справи. Вона також скаржилась на неможливість своєї ефективної участі у ньому, оскільки їй не було дозволено ознайомлюватись із матеріалами справи та її погано інформували про заходи, які вживались органами влади з метою встановлення вбивці її сестри.
12. 12 вересня 2007 року виконуючий обов’язки начальника управління міліції Полтавської області поінформував В.К, що ним не було виявлено жодних порушень порядку проведення розслідування і що, відповідно до чинного законодавства, потерпілі сторони не мають права ознайомлюватись із матеріалами справи до закінчення досудового слідства, тобто до того, як буде встановлено можливого злочинця і передано його до суду.
13. 10 жовтня 2007 року розслідування було зупинено, оскільки не було знайдено жодних версій.
14. 30 жовтня 2007 року районна прокурату скасувала рішення про зупинення провадження і ухвалила рішення про подальше розслідування, зауваживши, що слідство велось поверхнево.
15. 20 листопада 2007 року В.К. знову звернулась зі скаргою до прокуратури м. Кременчука про те, що поновлене слідство, з її точки зору, ведеться поверхнево та неефективно. Вона заявляла, що підозрювала у вбивстві своєї сестри її чоловіка Р.П. і посилалась на численні затягування у проведенні слідчих заходів, які, на її думку, могли спричинити втрату важливих доказів.
16. 23 січня 2008 року начальник управління МВС у Полтавській області підтвердив В.К. наявність у розслідуванні численних невідповідностей у розслідуванні насильницької смерті її сестри та повідомив її, що начальнику та заступнику начальника слідчого відділу було винесено догану за погане планування роботи свого відділу і нагляд за своїми підлеглими. Слідчого С.Й., який працював над справою, було замінено на В.Н., який мав значний досвід у розслідуванні вбивств й інших жорстоких злочинів.
17. 5 березня 2008 року Р.П. було заарештовано і він зізнався у вбивстві дочки заявника через те, що вона відмовилась давати йому розлучення.
18. 6 березня 2008 року було організовано відтворення обстановки і подробиць злочину, де Р.П. продемонстрував як він вчинив злочин.
19. У незазначену дату Р.П. відмовився від свого зізнання, заявивши про те, що вони були надані під примусом міліції.
20. 15 серпня 2008 року провадження стосовно Р.П. було припинено у світлі нерозв’язних розбіжностей між заявами із зізнаннями, від яких він відмовився, та іншими доказами у матеріалах справи. Оскільки жодних інших версій, які вказували б на можливого злочинця, не було, провадження було зупинено.
21. 26 березня 2009 року прокуратура Полтавської області повідомила В.К. – у відповідь на її запит стосовно ходу розслідування справи – про те, що проводяться неконкретизовані оперативно-слідчі дії, проте жодних зачіпок не було знайдено.
22. Після нової скарги В.К. на незадовільність розслідування, 20 травня 2009 року заступник міністра внутрішніх справ розпорядився про поновлення провадження. Ознайомившись із матеріалами справи, він звернув увагу на те, що версії розслідування принаймні щодо двох можливих злочинців не були перевірені належним чином і визначив приблизно двадцять п’ять слідчих заходів, які можна було б вжити. Він також зазначив, що на його думку, практично жодних дій, спрямованих на встановлення вбивці, у 2008 році вжито не було, що оперативні працівники недбало здійснювали вказівки, отримані від працівників оперативних та слідчих відділів, і що слідчим й оперативним відділам потрібно впорядкувати свої способи комунікації.
23. 28 грудня 2009 року С.Ж., новий слідчий, призначений у справі, зупинив провадження, не знайшовши жодних нових версій після завершення чергових слідчих заходів.
24. Провадження неодноразово поновлювалось, а потім зупинялось з посиланням на недостатність вжитих заходів (зокрема, 11 травня 2010 року, 2 квітня та 22 жовтня 2011 року).
25. 15 квітня 2013 року після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом заявника було допущено до участі у провадженні в якості потерпілого і надано можливість ознайомитись із матеріалами справи.
26. 19 серпня 2013 року заявник звернувся зі скаргою до Міністерства внутрішніх справ з приводу того, що ознайомившись зі справою, він дізнався про те, що все розслідування супроводжувалось забороненими затримками та бездіяльністю. На його думку, компетентні органи протягом тривалого періоду часу зосереджували увагу переважно на розслідуванні тієї можливої версії, що його дочку зарізав її чоловік, а не на організації оперативного та всебічного вивчення об’єктивних доказів. Було втрачено багато часу. Заявник також висунув декілька припущень стосовно того, кого слід допитати в якості наступних можливих свідків, конкретного виду ножа, який міг використовуватися для вбивства його дочки, і кола осіб, які могли володіти такою зброєю.
27. 2 жовтня 2013 року заступник начальника слідчого відділу міліції м. Полтави поінформував заявника про те, що не було знайдено жодних нових версій, але його пропозиції будуть взяті до уваги під час подальшого розслідування.
28. Органи міліції неодноразово надавали аналогічні відповіді на наступні скарги та пропозиції заявника та В.К. стосовно слідчих заходів, яких можна було б вжити.
ПРАВО
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ
29. Заявник скаржився на неефективне розслідування обставин насильницької смерті його дочки. Він посилався на статтю 2 Конвенції, яка у тій частині, яка стосується справи, гласить:
«1. Право кожного на життя охороняється законом...»
A. Прийнятність
30. Уряд не прокоментував питання прийнятності цієї заяви.
31. Суд звертає увагу на те, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні статті 35 § 3 (a) Конвенції. Він також звертає увагу на те, що вона не є неприйнятною на будь-яких інших підставах. Отже, вона повинна бути оголошена прийнятною.
B. Суть
32. Заявник стверджував, що державні органи влади не впорались зі своїм обов’язком щодо встановлення особи, відповідальної за насильницьку смерть його дочки. Зокрема, відповідне розслідування супроводжувалось невиправданими зволіканнями та неодноразовими зупиненнями провадження, що вело до погіршення якості доказів, а також не здійсненням органами влади одночасного та всебічного розслідування різних версій. Крім того, заявник не мав змоги ефективно брати участь у розслідуванні через значну затримку щодо його приєднанням до процесу і труднощів в отриманні ефективного доступу до відповідних матеріалів справи й, серед інших чинників, інформації щодо стану розслідування справи.
33. Уряд не погодився. Він стверджував, що належним чином виконав свій обов’язок за Конвенцію щодо проведення розслідування вбивства дочки заявника. Зокрема, було проведено ретельне розслідування, а органи внутрішніх справ вжили всіх можливих заходів, щоб зібрати необхідні докази. Не можна висувати проти нього як такий, той факт, що злочинця не було встановлено.
34. Вивчаючи факти цієї справи у світлі своєї усталеної судової практики, Суд в черговий раз наголошує, зокрема, що стаття 2 Конвенції зобов’язує органи влади проводити розслідування насильницьких смертей, вживаючи всіх розумних заходів для забезпечення доказів стосовно випадку. Будь-який недолік у розслідуванні, який компрометує його спроможність встановити причину смерті або встановити відповідальних осіб, наражає на ризик зіткнення з цим стандартом (див. серед багатьох джерел рішення у справі «Муравська проти України» № 249/03, §. 41, 13 листопада 2008 року).
35. З матеріалів доказів у справі випливає, що розслідування з метою встановлення вбивці дочки заявника, розпочате у серпні 2007 року, тривало понад дев’ять років без передбачуваного прогресу. Суд в черговий раз наголошує, що значна затримка у розслідуванні насильницької смерті може сама по собі підірвати громадську довіру до збереження верховенства права та підняти питання згідно статті 2 Конвенції, якщо це не буде виправдано об’єктивними обставинами (див., наприклад, рішення у справі «Меркулова проти України», № 21454/04, §§ 50-51 та 61, 3 березня 2011 року).
36. Це як ніколи стає актуальним, коли розслідування характеризується, як у цій справі, неодноразовими зупиненнями та повторними відкриттями розслідування стосовно недостатності заходів, до яких вдавались працівники слідчих органів (див., наприклад, рішення у справі «Дудник проти України», № 17985/04, §. 36, 10 грудня 2009 року та рішення у справі «Поживотько проти України» № 42752/08, §. 40, 17 жовтня 2013 року), які вели до прогресуючого погіршення доказів (див., наприклад, рішення у справі «Хайло проти Украйни», № 39964/02, §. 68, 13 листопада 2008 року, та рішення у справі «Антонов проти України», № 28096/04, §. 50, 3 листопада 2011 року). Суд також наголошує, що на національному рівні було визнано, що, незважаючи на численні вжиті заходи, провадження постійно супроводжувались зволіканнями у збиранні доказів та неодноразовим невиконанням працівниками міліції розпоряджень своїх керівників (див. §§ 14, 16, 22 та 24 вище).
37. Суд також бере до уваги скарги заявника стосовно труднощів, з якими зіштовхнулись він та його друга дочка під час отримання інформації про хід розслідування у справі та участі у процесі прийняття рішень. У цьому зв’язку Суд в черговий раз наголошує, що ефективний розгляд вимагає, щоб дії органів влади підлягали громадському контролю і що найближчі родичі померлого повинні мати змогу брати у ньому участь шляхом, не в саму останню чергу, надання їм оперативного доступу до доказового матеріалу та рішень (див., наприклад, рішення у справі «Сергій Шевченко проти України», № 32478/02, §§ . 74-75, 4 квітня 2006 року; рішення у справі Качурки, згадане вище, § 51; та рішення у справі «Міхалкова й інші проти України», № 10919/05, §. 48, 13 січня 2011 року).
38. Загалом, виходячи з матеріалів доказів у справі, Суд не може дійти висновку про те, що органи влади робили все в межах своїх можливостей, щоб забезпечити здійснення оперативних і всебічних заходів при збиранні доказів з метою встановлення та притягнення до суду осіб, відповідальних за вбивство дочки заявника.
39. Таким чином, була порушена стаття 2 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
41. Заявник вимагав сплатити йому 30 000 євро (EUR) в якості компенсації за завдану моральну шкоду.
42. Уряд стверджував, що ця вимога була надмірною та необґрунтованою.
43. Суд вважає, що заявнику довелось терпіти муки та страждання через події, що привели до висновку про порушення у цій справі, які не можна компенсувати лише одним висновком про порушення.
44. Виносячи ухвалу на справедливій основі, він присуджує заявникові 6 000 євро в якості компенсації моральної шкоди.
B. Витрати
45. Заявник також вимагав сплатити йому 2 553,60 євро в якості компенсації судових витрат та витрат на поштові послуги, понесених його юридичним представником паном М. О. Тарахкалом у зв’язку з його справою у Суді.
46. Уряд заявив, що ця сума є надмірною.
47. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування витрат лише в тій частині, в якій було доведено, що вони були дійсно та в обов’язковому порядку понесені та є обґрунтованими щодо обсягу. У цій справі, з належним урахуванням документів у своєму розпорядженні та того факту, що заявнику вже було надано юридичну допомогу, Суд вважає обґрунтованим присудити заявникові суму в розмірі 650 євро в якості компенсації судових витрат.
C. Пеня
48. Суд вважає за належне присудити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції;
3. Постановляє,
(a) що протягом трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникові наступні суми, які мають бути сконвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6 000 євро (шість тисяч євро) плюс будь-який податок, який може стягуватись з суми моральної шкоди.
(ii) 650 євро (шістсот п’ятдесят євро) плюс будь-який податок, який може стягуватись з заявника для компенсації витрат.
(b) що зі спливом зазначеного вище тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток за ставкою, що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 24 листопада 2016 року відповідно до правила 77 пп. 2 і 3 Регламенту Суду.
Анн-Марі Дуге Ханлар Гаджиєв
(Anne-Marie Dougin) (Khanlar Hajiyev)
В. о. заступника секретаря Голова
Full & Egal Universal Law Academy