© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 179
Листопад 2014
Tarakhel проти Швейцарії [ВП] - 29217/12
Рішення від 4.11.2014 [ВП]
Стаття 3
Вислання
Ризик вислання афганської родини прохачів притулку до Італії на підставі Дублінського Регламенту: вислання спричинить порушення
Факти – Заявниками є подружжя і шість їхніх неповнолітніх дітей, громадян Афганістану, які мешкають у Швейцарії. Подружжя і п’ять старших дітей висадились на узбережжі Калабрії у липні 2011 року і одразу ж були піддані процедурі ідентифікації EURODAC (знімки фотографій і відбитків пальців). Після цього заявники переїхали до Австрії, а звідти – до Швейцарії, де подали клопотання про притулок. Але їхнє клопотання було залишене без задоволення, оскільки на підставі регламенту Європейського Союзу Дублін II клопотання про притулок мало бути подане італійській владі. Тому швейцарська влада видала наказ про вислання до Італії. Скарги заявників проти цього заходу були залишені без задоволення. У своїй заяві до Європейського суду заявники стверджують, що вислання їх до Італії суперечитиме правам, захищеним статтею 3 Конвенції.
Право – Стаття 3 : У даній справі Суд має встановити, чи з огляду на загальне становище можливостей розселення прохачів притулку в Італії і на особливе становище заявників існують доведені і вагомі підстави для переконання, що у випадку переслання до Італії заявники ризикують зазнати поводження всупереч статті 3. Суд вирішує застосувати підхід, подібний до того, який було застосовано у рішенні у справі M.S.S. проти Бельгії і Греції, у якому особисте становище заявника було вивчене у світлі загального становища у Греції на момент подій.
a) Щодо загального становища можливостей розселення прохачів притулку в Італії – У рішенні у справі Mohammed Hussein проти Нідерландів і Італії Суд встановив, що рекомендації Верховного комісара ООН у справах біженців (HCR) і звіт Комісара з прав людини, оприлюднені у 2012 році, зафіксували певну кількість недоліків, зумовлених повільністю процедури ідентифікації, обмеженими можливостями поселення у закладах для прохачів притулку і умовами проживання у наявних установах.
b) Щодо можливостей поселення у закладах для прохачів притулку – Кількість місць вочевидь менша за потребу. Не вдаючись до суперечки щодо точності наявних цифрових даних, Суд може констатувати очевидну непропорційність між кількістю клопотань про притулок, поданих протягом перших шести місяців 2013 року (14184), і кількістю наявних місць в установах мережі розміщення біженців SPRAR (9630 місць).
c) Щодо умов проживання у наявних установах – Викриваючи певне погіршення умов розміщення, як і проблему перенаселення у центрах для розміщення прохачів притулку (CARA), HCR не стверджує про всезагальну атмосферу насилля або бруду, а навіть вітає зусилля, здійснені італійською владою для поліпшення якості розселення прохачів притулку. Щодо Комісара з прав людини, то він у своєму звіті за 2012 рік також викриває існування певних проблем у «певних центрах розміщення». Зрештою під час засідання 12 лютого 2014 року італійський уряд, з одного боку, підтвердив, що у CARA траплялись випадки насилля незадовго до прибуття заявників, а з іншого боку заперечив, що родини прохачів притулку систематично роз’єднуються, окрім виняткових випадків протягом дуже короткого строку, зокрема під час процедури ідентифікації.
З огляду на наведене, наявну в Італії ситуацію не можна жодним чином порівняти з ситуацією у Греції на момент ухвалення рішення у цитованій справі M.S.S., у якій Суд, зокрема, встановив, що у центрах розміщення було менше 1000 місць, у той час як кількість прохачів притулку становила десятки тисяч, і що умови панівної крайньої убогості, зображені заявником, були всезагальним явищем.
Тож хоча структура і загальне становище можливостей розміщення в Італії не можуть самі собою становити перешкоду для вислання прохачів притулку до цієї країни, проте наведені вище дані й інформація все ж породжують серйозні сумніви щодо дійсної спроможності системи. Тому не можна відхиляти як необґрунтоване припущення про значну кількість прохачів притулку, позбавлених житла або поселених до переповнених установ в умовах перенаселення, навіть бруду або насилля.
d) Щодо особистого становища заявників – Так, як загальне становище прохачів притулку в Італії не можна порівняти зі становищем у Греції, проаналізованим у рішенні у справі M.S.S., так і особисте становище заявників у даній справі відрізняється від становища заявника у справі M.S.S.: у той час як перші були негайно взяті під опіку італійською владою, другий спочатку був взятий під варту, а потім залишений напризволяще без жодних засобів існування.
У даній справі, беручи до уваги загальне становище можливостей розміщення в Італії, не можна відхиляти як необґрунтоване припущення про значну кількість прохачів притулку, позбавлених житла або поселених до переповнених установ в умовах перенаселення, навіть бруду або насилля. Тому швейцарська влада має запросити у італійських колег гарантії того, що після прибуття до Італії заявники будуть поселені в установах і в умовах, пристосованих до віку їхніх дітей, і що єдність родини буде збережено.
Як повідомив італійський уряд, родини з дітьми вважаються особливо уразливою категорією і зазвичай розміщуються у рамках мережі SPRAR. Ця система гарантує їм помешкання, харчування, санітарну допомогу, курси італійської мови, направлення до органів соціального захисту, юридичну допомогу, курси професійної підготовки, професійне стажування і допомогу у пошуку окремого житла. Проте в письмових і усних зауваженнях італійський уряд не навів точної інформації щодо особливих умов розміщення заявників.
Дійсно, під час судового засідання 12 лютого 2014 року швейцарський уряд заявив, що італійська влада повідомила Федеральному бюро міграції (ODM) про те, що у випадку переслання до Італії заявники будуть поселені в Болоньї у центрі, який належить до мережі, фінансованої Європейської фундації для біженців (FER). Водночас, за відсутності детальнішої і достовірної інформації щодо точної установи, де мали бути розміщені заявники, матеріальних умов поселення і збереження сімейної єдності, швейцарська влада не має даних, достатніх щоб переконатись у тому, що у випадку вислання до Італії заявники будуть прийняті у спосіб, пристосований до віку дітей.
Тому якщо заявники мали бути вислані до Італії без попереднього отримання швейцарською владою особистої гарантії від італійської влади стосовно, з одного боку, прийому пристосованого до віку дітей, а з іншого боку - збереження сімейної єдності, то має існувати порушення статті 3 Конвенції.
Висновок: вислання спричинить порушення (чотирнадцять голосів проти трьох).
Стаття 41 : висновок, що вислання спричинить порушення, є достатнім відшкодуванням моральної шкоди.
(див. M.S.S. проти Бельгії і Греції [ВП], 30696/09, 21 січня 2011 року, Інформаційне повідомлення 137, і Mohammed Hussein і Інші проти Нідерландів і Італії (déc.), 27725/10, 2 квітнія 2013 року, Інформаційне повідомлення 162; див. також підбірку матеріалів щодо «дублінських» справ)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy