© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 162
квітень 2013 року
Тарантіно та інші проти Італії
[Tarantino and Others v. Italy ] - 25851/09, 29284/09 та 64090/09
Рішення від 2 квітня 2013 року [Секція II]
Стаття 2 Протоколу № 1
Право на освіту
Законодавство, яке запроваджує вступний іспит з обмеженим доступом (numerus clausus) до курсів медицини та стоматології в університетах державного і приватного сектору: немає порушення
Факти – В Італії обмежений доступ (numerus clausus) (обмеження кількості кандидатів, які можуть вступити до університету) застосовується до певних фахових факультетів, таких як медичний та стоматологічний, в університетах як державного, так і приватного сектору. Всі заявники були студентами, які не могли одержати місця на факультетах медицини чи стоматології, на які вони подавали документи. Перших сім заявників не склали вступний іспит. Після того, як він спочатку отримав місце на факультеті стоматології, восьмий заявник був відрахований з курсу і повинен був заново скласти вступний іспит після того, як неодноразово не склав навчальні іспити. Всі вісім заявників скаржились до Європейського суду на порушення їхнього права на освіту, гарантованого статтею 2 Протоколу № 1.
Право – Стаття 2 Протоколу № 1
(a) Скарга, що стосується всіх заявників – Обмеження у вигляді вступного іспиту та обмеженого доступу (numerus clausus), накладені згідно з законодавством, яке підлягало застосуванню, були передбачуваними і відповідали законній меті досягнення високого рівня фаховості за допомогою забезпечення мінімального і адекватного рівня освіти в університетах у належних умовах. Це було у загальних інтересах. Тому справа зосередилась на питанні пропорційності обмежень.
Що стосується вимоги вступного іспиту, то визначення найбільш гідних студентів за допомогою відповідних тестів було пропорційним заходом, спрямованим на забезпечення мінімального та адекватного рівня освіти в університетах. Суд не був компетентним вирішувати питання про зміст чи доречність відповідних тестів.
Що стосується обмеженого доступу (numerus clausus), то має бути досягнутий належний баланс між індивідуальними інтересами заявників та інтересом суспільства в цілому, включаючи інших студентів, як відвідують університетські заняття. Обидва критерії, на яких базувався обмежений доступ (numerus clausus) - можливості і ресурсний потенціал університетів та потреба суспільства у конкретній професії, - були сумісними з практикою Суду, відповідно до якої регулювання права на освіту може різнитися з огляду на потреби та ресурси громади та індивідів. Вони також мають розглядатися у контексті вищого рівня освіти (третього ступеню).
Що стосується першого з цих критеріїв, то міркування ресурсу є вочевидь доречними і безперечно прийнятними, оскільки право на освіту застосовується лише в тій мірі, в якій вона наявна і в межах, що мають відношення до неї. Хоча це було особливо справедливим, коли стосувалося державних університетів, не було непропорційним чи свавільним для Держави регулювати також доступ до приватних інституцій не лише тому, що приватний сектор в Італії частково покладався на державні субсидії, але й тому, що регулювання такого доступу могло бути необхідним як для попередження свавільного прийняття і відрахування, так і для забезпечення рівного поводження. Здійснення ретельного державного регулювання у цьому секторі було виправданим, особливо у галузях, де мінімальний і адекватний рівень освіти вкрай важливий для того, щоб гарантувати, що доступ до приватних інституцій не надано виключно через фінансові можливості кандидатів, незалежно від їх придатності та схильності до професії. Також справедливим було те, що переповнені аудиторії могли згубно впливати на ефективність системи освіти. В силу цього перший критерій був як законним, так і пропорційним.
Що стосується другого критерію – потреби суспільства у конкретній професії, - попри той факт, що він ігнорував відповідні потреби, які випливали з широкого контексту Європейського союзу чи приватного контексту, і навіть майбутні внутрішні потреби, Суд тим не менш визнав його збалансованим та пропорційним. Підготовка певних категорій фахівців потребувала величезних інвестицій і Уряд був вправі вживати заходів з метою уникнення надмірних публічних витрат. Прагнення Держави до поглинання ринком праці кожного успішного кандидата було резонним, оскільки безробіття могло розглядатися як соціальний тягар для суспільства в цілому. Також, з огляду на те, що неможливо було точно з’ясувати, скільки осіб з числа випускників могли прагнути вийти за межі місцевого ринку і шукати роботу за кордоном, не можна вважати необґрунтованим здійснення Державою політики на підставі припущення, що великий відсоток з них буде залишатись у країні для пошуку роботи.
Нарешті, заявників не було позбавлено права подавати документи на будь-який інший курс навчання чи навчатися за кордоном і з огляду на те, що, як видається, не було обмеження кількості разів для складання вступного іспиту, вони все ще мали можливість знову скласти його, і у в разі успішності - одержати доступ до навчального курсу. Як висновок - запроваджені заходи не були непропорційними і Держава не вийшла за межі своєї свободи розсуду.
Висновок: немає порушення (шість голосів проти одного).
(b) Скарга, яка стосується лише восьмого заявника – Не можна визнати необґрунтованим відрахування з курсу навчання студента і вимогу до нього повторно скласти вступний іспит, коли він не спромігся скласти іспити за вісім послідовних років, особливо з огляду на те, що обмежений доступ (numerus clausus) застосовувався до університетського курсу, про який йдеться. Цей захід, що забезпечував баланс між інтересами восьмого заявника та інтересами інших кандидатів і громади в цілому, був в силу цього пропорційним.
Висновок: немає порушення (одностайно).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy