© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад підготовлено на замовлення і за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Див. додатково повний текст повідомлення про авторські права в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 173
Квітень 2014 року
«Національна спілка залізничних, морських і транспортних працівників проти Сполученого Королівства» - 31045/10
Рішення від 8.4.2014 [Секція IV]
Стаття 11
Стаття 11-1
Свобода об’єднання
Заборона вторинних страйків [страйків солідарності], спрямованих проти роботодавців, які не є стороною у трудовому спорі: немає порушення
Факти – Право на вторинний страйк (на відміну від права на первинний страйк) було обмежено в Сполученому Королівстві у 1980 році, а починаючи з 1990 року* такі страйки заборонені законом. У 2007 році 20 працівників компанії «J» (всі вони були членами профспілки-заявника) стали працівниками компанії «H» в результаті передачі господарських об’єктів першої компанії у власність другої. Два роки по тому, після того, як компанія «H» дала зрозуміти, що має намір знизити рівень умов праці за їхніми трудовими договорами до рівня інших своїх працівників, вони оголосили страйк. Страйк спонукав компанію «H» запропонувати страйкуючим працівникам переглянуті умови трудових договорів, і вони, спочатку відхиливши цю пропозицію, зрештою були змушені прийняти її, оскільки не мали іншого виходу. У своїй заяві до Європейського Суду профспілка-заявник переконувала, що страйк її членів у компанії «H» виявився неефективним унаслідок законодавчої заборони вторинних страйків, яка не дозволяла їй організувати страйк солідарності в більшій компанії «J».
Профспілка-заявник також скаржилася, що норми національного закону, які регулюють питання організації голосування щодо страйку, є занадто суворими і деталізованими. Завдяки цьому роботодавцям вдавалося домогтися від суду винесення постанови про заборону профспілці оголошувати страйк з вимогами щодо заробітної плати та умов праці на тій підставі, що вона достатньо чітко не зазначила характер трудових функцій відповідних працівників.
Посилаючись на статтю 11 Конвенції, профспілка-заявник стверджувала, що обмежувальні положення стосовно повідомлення про голосування щодо страйку та повна заборона вторинних страйків підривають її спроможність захищати інтереси своїх членів.
Право – стаття 11
a) Повідомлення про голосування щодо страйку – Суд не знайшов підстав для висновку, що мало місце перешкоджання профспілці-заявнику в реалізації нею своїх прав за статтею 11 Конвенції, яке б виходило за межі необхідного для забезпечення дотримання нею вимог передбаченої законом процедури, адже зрештою вона досягла своєї мети. Хоча відбулася певна затримка з проведенням страйку профспілкою з метою захисту інтересів її членів, через два місяці вона все-таки спромоглася провести цю акцію, яка, у свою чергу, спонукала роботодавця покращити свою пропозицію членам профспілки. Пропозицію було прийнято і невдовзі після цього на її підставі було укладено відповідний колективний договір. Суд може розглядати скарги лише з урахуванням відповідних конкретних фактів, і при дослідженні цієї ситуації він встановив, що насправді профспілка-заявник, діючи від імені своїх членів, зрештою успішно здійснила відповідну колективну акцію.
Висновок: Ця частина заяви є неприйнятною (явно необґрунтованою).
b) Вторинні страйки [страйки солідарності] – Вперше у своїй практиці Суд мав визначити, чи підпадає право на вторинні страйки під дію статті 11. У рішенні, винесеному у справі «Demir та Baykara проти Туреччини», Велика палата підтвердила, що, окрім положень Конвенції, Суд має враховувати складові міжнародного права, тлумачення таких складових компетентними органами, а також практику європейських держав, що відображає їхні спільні цінності. Відповідно до положень Конвенції № 87 Міжнародної організації праці (МОП) і Європейської Соціальної Хартії право на вторинний страйк визнане і захищене, і тому Суд не може допускати, щоб тлумачення, яке він дає змісту свободи об’єднання профспілок за статтею 11, було значно вужчим, ніж те, що існує в міжнародному праві. Крім того, чимало європейських держав вже давно визнають вторинний страйк законною формою профспілкової діяльності. Таким чином, законодавча заборона вторинних страйків стала на перешкоді здійсненню профспілкою-заявником свого права на свободу об’єднання.
Не заперечувався той факт, що зазначене втручання було передбачене законом, а саме статтею 224 (консолідованого) закону 1992 року про профспілкові і трудові відносини. Суд також визнав, що заборона вторинних страйків мала легітимну мету – захист прав і свобод інших осіб, включаючи не лише права і свободи роботодавця, який безпосередньо був стороною трудового спору, але також більш широкі інтереси національної економіки та населення, яке могло постраждати внаслідок дестабілізації, спричиненої такими страйками, котрі іноді більш масштабні, ніж первинні страйки.**
Що стосується питання про те, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», то Суд вирішив, що немає необхідності визначати, чи слід право на страйк як таке розглядати як невід’ємну складову свободи об’єднання, а будь-які обмеження щодо його реалізації вважати, відповідно, такими, що суперечать самій суті такого права. Профспілка-заявник здійснила два права, які визначені як невід’ємні складові свободи об’єднання, а саме – право профспілки домагатися, щоб роботодавець вислухав те, що вона має сказати від імені своїх членів, та право вести колективні переговори.
Суд відхилив аргумент профспілки-заявника про те, що в цій сфері Договірним державам слід надавати лише дуже вузьке поле розсуду. У цій справі не йшлося про втручання, яке зазіхає на саму суть профспілкової свободи, як, наприклад, це має місце, якщо йдеться про розпуск профспілки. Широту меж розсуду держави у таких справах, як ця, необхідно було оцінювати з урахуванням відповідних факторів, таких як характер і ступінь оскаржуваного обмеження, мета, якій служить таке обмеження, і наявні конкуруючі права та інтереси інших осіб, які можуть постраждати внаслідок необмеженої реалізації цього права. Значущим для такої оцінки може також бути те, наскільки спільними є відповідні позиції держав-членів Ради Європи, а також наявність міжнародного консенсусу, відображеного у відповідних міжнародно-правових актах.
Втручання, яке мало місце у право профспілки-заявника на свободу об’єднання – тоді як вона все ж спромоглася провести страйк, хоча і в обмеженому масштабі та з обмеженими результатами – не було за своїм характером і ступенем таким, що порушує саму суть зазначеного права. Що стосується мети втручання, то предмет розгляду в цій справі був пов’язаний із соціально-економічною стратегією держави-відповідача, тобто сферою, в якій Суд, як правило, визнає за національними органами широке поле розсуду. На цей висновок не впливав той факт, що Сполучене Королівство належить до невеликої групи європейських держав, які запровадили повну заборону вторинних страйків, як не впливали й негативні висновки контрольних органів МОП та Європейської соціальної хартії щодо цієї заборони, оскільки, аналізуючи таке питання, ці органи виходять з іншої, більш загальної точки зору.
Заборона вторинних страйків залишалася без змін вже протягом понад двадцяти років, незважаючи на те, що за цей час відбулися дві зміни уряду. Це вказувало на існування демократичного консенсусу на її підтримку і визнання відповідних підстав для її запровадження, які відображають широкий спектр політичних думок у Сполученому Королівстві. Тобто, було очевидним, що при визначенні найбільш оптимального варіанту забезпечення більш широких суспільних інтересів у своїй державі у часто напруженому політичному, соціальному та економічному контексті трудових відносин законодавчий орган держави виходив з підстав, які були відповідними й достатніми для цілей статті 11 Конвенції.
Отже, обставини конкретної ситуації, розглянутої у цій справі, не свідчили про безпідставне втручання у право профспілки-заявника на свободу об’єднання, оскільки вона все ж мала можливість користуватися невід’ємними складовими цього права: представляти своїх членів, вести переговори з роботодавцем від імені своїх членів під час трудового спору між ними і роботодавцем та проводити страйк своїх членів за місцем їхньої роботи. У цій сфері законодавчої політики, делікатність якої загальновизнана, держава-відповідач мала достатньо широке поле розсуду, яке охоплювало питання існуючої законодавчої заборони вторинних страйків, і обставини цієї справи не давали підстав вважати, що дія зазначеної заборони, що позначилася на оскаржуваній ситуації, призвела до непропорційного обмеження права профспілки-заявника, гарантованого статтею 11.
Висновок: немає порушення (одноголосно).
(Див. також рішення у справі Demir та Baykara проти Туреччини [ВП], № 34503/97, від 12 листопада 2008 року), Інформаційний бюлетень з практики Суду № 113)
* Вторинний страйк або страйк солідарності – це страйк, спрямований проти роботодавця, який не є стороною відповідного трудового спору, з метою вчинення опосередкованого тиску на роботодавця, який є учасником цього спору.
** Стосовно відповідної позиції у справі, яка стосувалася первинних страйків, див. ухвалу у справі «UNISON проти Сполученого Королівства», № 53574/99, від 10 січня 2002 року, Інформаційний бюлетень з практики Суду № 38
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад підготовлено на замовлення і за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Див. додатково повний текст повідомлення про авторські права в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Full & Egal Universal Law Academy