ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ТРЕТЬЯКОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF TRETYAKOVA v. UKRAINE)
(Заява № 63126/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
04 листопада 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Третьякова проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 63126/13), яку 21 вересня 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Валентина Давидівна Третьякова (далі – заявниця);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про заяву;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 07 жовтня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується ефективності провадження на національному рівні у зв’язку з твердженнями заявниці за статтею 2 Конвенції, що її мати померла внаслідок медичної недбалості.
ФАКТИ
2. Заявниця народилася у 1940 році та проживає в м. Керч. Заявницю представляв пан Є.Л. Бойченко, юрист, який практикує у м. Страсбург.
3. Уряд представляв його Уповноважений пан І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
МЕДИЧНА ДОПОМОГА ТА СМЕРТЬ МАТЕРІ ЗАЯВНИЦІ5. Мати заявниці страждала на хронічні захворювання багатьох органів. 05 травня 2003 року лікар К. діагностувала матері заявниці цукровий діабет, стенокардію, гіпертонічну хворобу, хронічний бронхіт та інші захворювання. К. зробила матері заявниці ін’єкцію, після якої стан останньої погіршився.
6. 22 травня 2003 року К. оглянула матір заявниці вдома та зробила їй ще одну ін’єкцію, після якої стан пацієнтки значно погіршився. Мати заявниці госпіталізували до лікарні, де їй надали інтенсивну допомогу. 25 травня 2003 року матір заявниці виписали з лікарні.
26 травня 2003 року вона померла. Перед похованням розтин тіла не проводився.
7. У період з липня 2003 року до грудня 2008 року за скаргами заявниці місцева прокуратура провела декілька дослідчих перевірок, за результатами яких виносилися постанови про відсутність підстав для порушення кримінальної справи за фактом стверджуваного неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником. Ці постанови були скасовані вищими органами як необґрунтовані та були призначені додаткові перевірки.
8. 24 грудня 2008 року розпочалося повноцінне розслідування.
01 листопада 2012 року слідчий закрив кримінальну справу у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Посилаючись на три висновки судово-медичної експертизи та інші докази, слідчий дійшов висновку, що рішення К. про введення ін’єкцій було неправильним, але встановити наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між введенням ін’єкцій та смертю пацієнтки було неможливо. Водночас проводити ексгумацію тіла з метою встановлення такого причинно-наслідкового зв’язку було надто пізно.
9. Заявниця оскаржила цю постанову до національного суду, стверджуючи про достатність доказів медичної помилки, непроведення розтину для встановлення причини смерті та підробку медичної документації щодо наданої її матері медичної допомоги.
10. 19 лютого 2013 року Керченський міський суд Автономної Республіки Крим залишив без задоволення скаргу заявниці, зазначивши, що за відсутності результатів розтину не було доказів для підтвердження наявності причинно-наслідкового зв’язку між медичною помилкою і настанням смерті; а проводити ексгумацію уже було недоцільно. У своїй постанові міський суд зазначив, що заявниця могла подати апеляційну скаргу на цю постанову у семиденний строк через міський суд. Згодом міський суд відмовився приймати апеляційну скаргу заявниці, зазначивши, що вона мала подавати таку скаргу безпосередньо до апеляційного суду.
11. 05 березня 2013 року апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявниці, як подану після закінчення встановленого строку, дійшовши висновку, що заявниця пропустила його без поважних причин. 31 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу заявниці на ухвалу апеляційного суду від 05 березня 2013 року.
службове розслідування12. Заявниця поскаржилася головному лікарю лікарні на неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником. У червні 2003 року за результатами службового розслідування головний лікар оголосив догану лікарю К. за надання неналежної медичної допомоги матері заявниці.
13. У липні 2003 року місцеве управління охорони здоров’я повідомило заявницю про створення ad hoc комісії для проведення службового розслідування випадку смерті матері заявниці. Комісія склала довідку, в якій було встановлено, що лікар К. оглянула і надала матері заявниці належну медичну допомогу.
ВІДПОВІДНа НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
14. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пункти 35 і 36, від 13 листопада 2008 року).
ПРАВО
попередні зауваження15. Уряд стверджував, що не мав доступу до відповідних матеріалів справи на національному рівні, оскільки вони знаходилися на території Автономної Республіки Крим, непідконтрольній Україні. Тому його коментарі щодо справи ґрунтувалися на наданих Судом матеріалах.
16. З огляду на характер скарг, які є предметом усталеної практики, та твердження заявниці Суд вважає можливим продовжити розгляд з наявними у нього матеріалами справи (див. подібний підхід в рішеннях у справах «Літвінюк проти України» [Комітет] (Litvinyuk v. Ukraine) [Committee], заява № 55109/08, пункти 16 та далі, від
01 березня 2018 року і «Талаліхіна проти України» [Комітет] (Talalikhina v. Ukraine) [Committee], заява № 13919/12, пункти 15 – 17, від 22 жовтня 2020 року).
17. Заявниця скаржилася, що її мати померла внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було.
18. Суд вирішив розглянути справу за статтею 2 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:
«1. Право кожного на життя охороняється законом. ...»
Прийнятність19. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою на неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником. Зокрема, заявниця не оскаржила постанову суду від 19 лютого 2013 року.
20. Заявниця стверджувала, що намагалася оскаржити постанову від 19 лютого 2013 року, дотримуючись процедури, роз’ясненої Керченським міським судом у своїй постанові. За цих обставин заявниця не могла нести відповідальність за те, що її апеляційну скаргу згодом відхилили у зв’язку з порушенням строку на апеляційне оскарження.
21. Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов’язане із суттю скарги заявниці за статтею 2 Конвенції. Тому його слід долучити до розгляду по суті.
22. Суд також зазначає, що ця заява не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
СутьДоводи сторін23. Заявниця доводила, що порушення кримінальної справи було єдиним засобом юридичного захисту, який дозволив би всебічно розглянути її скаргу. Однак розслідування не було ретельним та оперативним.
24. Уряд стверджував, що порушене у відповідь на скарги заявниці провадження на національному рівні було ефективним і належним.
Оцінка Суду(a) Загальні принципи
25. Загальні принципи щодо процесуальних зобов’язань держави за статтею 2 Конвенції у контексті охорони здоров’я наведені в рішенні у справі «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» [ВП] (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal) [GC], заява № 56080/13, пункти 214 – 221, від 19 грудня 2017 року).
26. Суд повторює, що у справах, де порушення права на життя чи особисту недоторканність спричинено ненавмисно, процесуальне зобов’язання за Конвенцією щодо створення ефективної та незалежної судової системи не обов’язково вимагає надання кримінально-правового засобу юридичного захисту у кожному випадку. У конкретному випадку неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником це зобов’язання, наприклад, також може бути виконано, якщо правова система надасть потерпілим можливість отримати відшкодовування або виключно у порядку цивільного судочинства або у поєднанні з розглядом справи у порядку кримінального судочинства, що дозволить встановити відповідальність певних лікарів і отримати відповідне цивільно-правове відшкодування, як-то відшкодування завданої шкоди та оприлюднення рішення. Також можуть бути передбачені дисциплінарні заходи (див. рішення у справі «Во проти Франції» [ВП] (Vo v. France) [GC], заява № 53924/00, пункт 90, ЄСПЛ 2004‑VIII).
27. На відміну від випадків, пов’язаних із застосуванням летальної сили представниками держави, коли компетентні органи державної влади зобов’язані за власною ініціативою розпочати розслідування, у випадках неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником, коли смерть була спричинена ненавмисно, процесуальні зобов’язання держав можуть виникати після ініціювання провадження родичами померлого (див. згадане рішення у справі «Лопес де Соуза Фернандес проти Португалії» (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal), пункт 220).
28. Статтю 2 Конвенції не буде дотримано, якщо захист, забезпечений національним законодавством, існуватиме тільки в теорії: насамперед він повинен також ефективно працювати на практиці. Отже, Суд повинен розглянути, чи можуть наявні засоби юридичного захисту у сукупності, як вони передбачені законодавством та застосовуються на практиці, вважатися юридичними засобами, здатними встановити факти, притягнути до відповідальності винних осіб і надати відповідне відшкодування потерпілому. Іншими словами, замість того, щоб оцінювати правовий режим in abstracto, Суд повинен розглянути, чи розв’язала правова система загалом відповідне питання належним чином (див. рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пункт 67, від 16 січня 2014 року з подальшими посиланнями).
(b) Застосування зазначених принципів у цій справі
29. У цій справі заявниця могла скористатися кримінально-правовими, дисциплінарними та цивільно-правовими засобами юридичного захисту у зв’язку зі своїми твердженнями про неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником. Суд розгляне, чи були такі засоби юридичного захисту доступними та ефективними на практиці.
(i) Кримінальне провадження
30. Суд зауважує, що заявниця послідовно висувала свої скарги в межах кримінального процесу на національному рівні. Ніщо не свідчить, що смерть матері заявниці була спричинена навмисно, а обставини настання такої смерті були такими, щоб викликати підозри стосовно цього. Тому стаття 2 Конвенції не обов’язково вимагає застосування кримінально-правового засобу. Проте, оскільки положення національного кримінально-процесуального законодавства передбачали можливість спільного розгляду кримінальної та цивільно-правової відповідальності за вчинення тих самих протиправних дій, Суд вважає, що заявниця діяла належним чином, вирішивши домагатися розгляду справи відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, і це до того ж передбачало процесуальні переваги у зв’язку з тягарем доведення та судовими витратами (див. рішення у справі «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), заява № 45076/05, пункт 78, від 05 грудня 2013 року та згадане рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), пункт 80).
31. Оцінюючи ефективність кримінального провадження, Суд зазначає, що близько п’яти з половиною років випадок розслідувався шляхом проведення дослідчих перевірок. Проте Суд уже встановив, що такі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). До того ж у цій справі постанови з висновками досудової перевірки неодноразово скасовувалися вищими органами як необґрунтовані (див. пункт 7), що вказувало на існування структурної проблеми (див. рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року).
32. Під час повноцінного розслідування, розпочатого у 2008 році та закінченого в 2012 році (див. пункт 8), органи державної влади визнали, що надана матері заявниці допомога була неналежною, однак вони закрили цю справу, оскільки було неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між медичною помилкою і смертю пацієнтки. Відсутність результатів розтину тіла була, вочевидь, однією з основних підстав для закриття справи. За таких обставин випливає, що спосіб проведення перевірок і розслідування у кримінальній справі підірвав принцип ретельного розгляду основних фактів справи.
33. Суд також вказує на те, що коли 19 лютого 2013 року суд першої інстанції ухвалив постанову про закриття справи (див. пункт 10), загальна тривалість провадження уже перевищила дев’ять років і вісім місяців й, враховуючи наведені міркування, на той момент таке розслідування було неефективним.
34. За таких обставин згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції заявниця не була зобов’язана оскаржувати постанову від 19 лютого 2013 року, і їй не можна дорікнути за невдалу спробу подати апеляційну скаргу (див. рішення у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 120, від 26 липня
2012 року). Тому заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту відхиляється.
(ii) Дисциплінарні засоби
35. Суд зазначає, що через місяць після випадку головний лікар лікарні оголосив догану лікарю матері заявниці (див. пункт 12). Однак ця дисциплінарна процедура не свідчить, що лікарня встановила всі відповідні факти або дослідила причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря та смертю пацієнта. Насправді, невдовзі після такого рішення комісія ad hoc у своїй довідці дійшла протилежного висновку, що матері заявниці була надана належна допомога (див. пункт 13). Проте обґрунтованість висновку комісії була так само сумнівною з огляду на те, що це саме питання досліджувалося в межах розслідування, під час якого неодноразово проводилися судово-медичні експертизи, і в результаті якого органи державної влади дійшли висновку про надання матері заявниці неналежної медичної допомоги (див. пункт 8).
36. За цих обставин Суд вважає, що проведені лікарнею та органами охорони здоров’я перевірки не відповідали процесуальним вимогам статті 2 Конвенції (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), пункти 67 – 71 та «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), пункти 68 – 71).
(iii) Цивільно-правові заходи
37. Заявниця не подала цивільний позов про відшкодування шкоди після закриття кримінальної справи. Проте, як зазначалося раніше, заявниця обґрунтовано ініціювала кримінальне провадження, під час якого її цивільний позов міг бути розглянутий разом із кримінальними обвинуваченнями. Суд вважає, що після того, як заявниця домагалася проведення розслідування протягом такого тривалого періоду часу, було б надмірним очікувати від неї подання цивільного позову (див. згадані рішення у справах «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), пункти 75 – 81 та «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), пункти 77 – 83).
(iv) Загальний висновок щодо доступності на практиці засобів юридичного захисту
38. З огляду на наведене Суд вважає, що, зіткнувшись із небезпідставною скаргою на неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником, що призвело до смерті матері заявниці, національна система загалом не забезпечила ефективне реагування, яке б відповідало обов’язку держави за статтею 2 Конвенції.
39. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
41. Заявниця вимагала 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
42. Уряд стверджував про необґрунтованість вимоги заявниці.
43. Суд вважає, що заявниця мала зазнати болю та страждань у зв’язку із встановленим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
44. Заявниця також вимагала 1 200 євро в якості компенсації судових та інших витрат.
45. Уряд доводив необґрунтованість цієї вимоги.
46. З огляду на наявні у нього документи та його практику Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, а також додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці. На прохання заявниці присуджена за цим пунктом сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана Є.Л. Бойченка (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року)
47. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Долучає до розгляду по суті заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та відхиляє це заперечення після розгляду по суті;Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми:
(i) 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана
Є.Л. Бойченка у Франції;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 листопада 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Арнфінн Бордсен
(Arnfinn Bårdsen)
Голова