ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ТРЄТ’ЯК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF TRYETYAK v. UKRAINE)
(Заява № 10919/20)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
22 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Трєт’як проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Івана Джеліч (Ivana Jelić), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 10919/20), яку 16 лютого 2020 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Святослав Валерійович Трєт’як, 1976 року народження, який проживає у м. Українка (Київська область) (далі – заявник), його представляв пан Б. Фокій, юрист, який практикує у м. Чернівці;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І Ліщина з Міністерства юстиції;
рішення про надання заяві статусу пріоритетної (Правило 41 Регламенту Суду);
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 07 квітня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа, головним чином, стосується стверджуваного перешкоджання заявнику контактувати і спілкуватися з його сином, який народився у березні 2013 року, його колишньою дружиною (матір’ю дитини), з якою дитина проживала з березня 2015 року, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Заявник посилається на статті 6, 8 і 13 Конвенції.
2. У вересні 2015 року заявник подав позов, вимагаючи від національних судів встановити конкретний графік для його регулярних побачень з дитиною та участі в її вихованні. Згодом заявник декілька разів просив змінити умови проведення побачень.
3. 27 січня 2016 року Дарницький районний суд міста Києва (далі – суд першої інстанції) призначив судово – психологічну експертизу дитини та відклав розгляд справи. 20 жовтня 2017 року експертиза була завершена і було складено висновок, в якому, inter alia, зазначалося, що дитина мала «тісний емоційний зв’язок» і «відчувала прихильність» до обох батьків. 25 жовтня 2017 року провадження у справі було відновлено. У період з листопада 2017 року до жовтня 2018 року справу двічі передавали іншим суддям після відсторонення та закінчення строку повноважень двох суддів, у провадженні яких раніше перебувала справа. 17 травня 2019 року суд першої інстанції ухвалив рішення, яким частково задовольнив позовну заяву заявника про реалізацію його права на спілкування з дитиною і встановив детальний графік та умови його побачень й спілкування з нею.
4. 17 лютого 2020 року Київський апеляційний суд скасував рішення та ухвалив нове, частково задовольнивши позовну заяву заявника про реалізацію його права на спілкування з дитиною та встановивши трохи інший графік побачень.
5. Остаточним рішенням від 11 листопада 2020 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу заявника.
6. Тим часом 12 листопада 2015 року місцевий орган опіки та піклування склав «висновок», в якому встановив графік та умови проведення побачень і спілкування заявника з його дитиною. Згідно з твердженнями заявника мати дитини не виконувала цей графік і перешкоджала його спілкуванню з дитиною. Дитині подобалося спілкуватися із заявником під час тих рідкісних зустрічей, коли вони бачилася у період з 2017 року до 2018 року за відсутності матері. З жовтня 2019 року дитина, як стверджується, почала негативно реагувати на побачення із заявником.
оцінка суду
7. Посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції, заявник скаржився, що провадження було невиправдано тривалим і це зрештою призвело до «повного відчуження» дитини від нього. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, він скаржився на відсутність ефективного засобу юридичного захисту в Україні у зв’язку з цим.
8. Уряд стверджував, головним чином, про обґрунтованість тривалості провадження на національному рівні і відсутність порушення статті 6 або статті 8 Конвенції у зв’язку з цим. Крім того, Уряд доводив, що стаття 13 Конвенції не застосовувалася у цій справі.
межі розгляду справи9. Суд вважає, що нові скарги заявника, висунуті, головним чином, за статтею 8 Конвенції в його зауваженнях від 23 березня 2021 року щодо, як стверджувалося, несправедливих умов проведення побачень, встановлених у постанові Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, та виконання цієї постанови, не є уточненням первинної скарги заявника, щодо якої сторони надали зауваження, і тому Суд не вважає за доцільне розглядати ці питання у контексті цієї справи (див. рішення у справі «Пиряник проти України» (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ХОДУ ПРОВАДЖЕННЯ ТА ВІДСУТНОСТІ ЕФЕКТИВНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАСОБУ ЮРИДИЧНОГО ЗАХИСТУ10. Суд, до компетенції якого належить здійснення юридичної кваліфікації фактичних обставин справи, вважає, що ці скарги заявника мають розглядатися виключно за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції.
11. Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
12. Відповідні загальні принципи щодо зобов’язань держави за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції забезпечити, щоб справи, які стосуються стосунків особи з її дитиною, розглядалися з особливою чи винятковою ретельністю, а також щоб був доступний ефективний засіб юридичного захисту у випадку стверджуваного порушення вимоги «розумного строку», наведено в декількох рішеннях у справах (див., серед інших джерел, рішення у справах «Лаїно проти Італії» [ВП] (Laino v. Italy) [GC], заява № 33158/96, пункт 18, ЄСПЛ 1999-I; «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 156, ЄСПЛ 2000-XI та «Мілованович проти Сербії» (Milovanović v. Serbia), заява № 56065/10, пункт 88, від 08 жовтня 2019 року).
13. Суд зазначає, що провадження на національному рівні стосувалося спілкування заявника з його малолітньою дитиною, якій на момент подання позову було два з половиною роки, і тому за своїм характером провадження явно потребувало особливої ретельності.
14. Розгляд справи тривав близько п’яти років і двох місяців у судах трьох інстанцій. Більшу частину цього періоду справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції. Цьому суду знадобилося більше трьох з половиною років, аби ухвалити рішення, і цей період слід вважати надто тривалим, враховуючи важливість предмету спору для заявника.
15. Суд може погодитися з Урядом, що провадження було певною мірою складним у зв’язку з напруженими стосунками між заявником та його колишньою дружиною й особливо делікатним за цих обставин питанням найкращих інтересів дитини, щодо якого необхідно було отримати висновок експерта. Проте суд першої інстанції не доклав зусиль для прискорення проведення призначеної ним експертизи, що призвело до затримки у понад один рік і вісім місяців. Крім того, вбачається, що затримки на два-три місяці були спричинені тим, що справу декілька разів передавали іншим суддям (див. пункт 3).
16. Заявник частково сприяв загальній тривалості провадження: декілька разів вносив зміни до своєї позовної заяви та подавав різноманітні процесуальні клопотання і скарги, проте немає доказів, що він зловживав своїми процесуальними правами замість того, аби здійснювати законну процесуальну діяльність і, крім того, це не призвело до значних затримок.
17. Уряд зазначив, що протилежна сторона провадження неодноразово просила відкласти низку засідань, що могло свідчити про тактику затягування. Однак це не звільняє органи державної влади від їхнього обов’язку забезпечити розгляд справи протягом розумного строку (див., серед інших джерел, рішення у справах «Карчева та Штарбова проти Болгарії» (Karcheva and Shtarbova v. Bulgaria), заява № 60939/00, пункт 47, від 28 вересня 2006 року та «Мінчева проти Болгарії» (Mincheva v. Bulgaria), заява № 21558/03, пункт 68, від 02 вересня 2010 року). Особливо це було актуально у справі заявника, в якій від судів вимагалося вживати особливих застережних заходів для уникнення непотрібних затримок, зокрема, забезпечуючи дотримання сторонами дуже щільного графіку, чого зроблено не було.
18. З огляду на зазначене Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку» (див. для порівняння ситуацію в рішенні у справі «Забара проти України» [Комітет] Zabara v. Ukraine [Committee], заява № 26007/17, пункти 19 – 22, від 07 листопада 2019 року). Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
19. Суд неодноразово встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах, в яких порушувалися питання, аналогічні порушеним у цій справі, зазначаючи про відсутність наразі в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на тривалість провадження (див., наприклад, рішення у справах «Єфіменко проти України» (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, пункти 48 – 50 та 64, від 18 липня 2006 року, «Ващенко проти України» (Vashchenko v. Ukraine), заява № 26864/03, пункт 59, від 26 червня 2008 року та згадане рішення у справі «Забара проти України» (Zabara v. Ukraine), пункти 23 і 24). Ніщо не свідчить, що такий засіб юридичного захисту був доступний заявнику у цій справі. Отже, було порушено статтю 13 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
20. Заявник вимагав 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди; 142 євро в якості компенсації судового збору і поштових витрат, понесених під час провадження на національному рівні;
5 250 українських гривень (далі – грн., еквівалентно близько 200 євро) витрат на переклад зауважень заявника до Суду; і 3 180 євро компенсації витрат за роботу його представника (приблизно двадцять сім годин з погодинною ставкою у розмірі 120 євро) під час провадження у Суді, які заявник мав йому сплатити. Заявник надав копії відповідних договорів, квитанцій та детальний акт виконаних робіт його представником, і просив, щоб усі суми, які вимагалися, були сплачені безпосередньо на банківський рахунок останнього. Згідно з умовами відповідного договору представник заявника зобов’язався перерахувати заявнику будь-яку суму, присуджену в якості відшкодування моральної шкоди, поштових витрат і витрат на переклад після їхньої сплати на його банківський рахунок.
21. Уряд стверджував, що вимоги були необґрунтованими та/або надмірними.
22. Суд присуджує заявнику 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, і 1 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу під час провадження у Суді та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. З огляду на відповідний договір ці суми мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника заявника (див. рішення у справі «Хайнал проти Сербії» (Hajnal v. Serbia), заява № 36937/06, пункти 148, 149, 153 і 154, від 19 червня 2012 року).
23. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити на банківський рахунок, вказаний паном Б. Фокієм, такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
Голова