ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ТИМЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF TYMCHENKO v. UKRAINE)
(Заява № 28253/11)
У текст рішення 09 червня 2021 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
27 травня 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Тимченко проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 28253/11), яку 27 квітня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Олександр Вікторович Тимченко (далі – заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за статтею 3 Конвенції та пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується скарг заявника за статтею 3 Конвенції на умови тримання його під вартою та перевезення між слідчим ізолятором і судом; на неналежність наданої йому медичної допомоги під час тримання під вартою; а також його тверджень за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції щодо свавільності та необґрунтованості тримання його під вартою під час досудового слідства та відсутності ефективного судового перегляду його законності.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1986 році і проживає у м. Березань. Заявника представляв пан Я. Лук’яненко, юрист, який практикує у м. Вишневе.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА
5. 11[1] серпня 2010 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за нанесення пану Ш. тяжких тілесних ушкоджень.
6. 16 серпня 2010 року заявника затримали. Згодом обвинувачення було змінено на хуліганство.
7. 18 серпня 2010 року Березанський міський суд (далі – міський суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці, тобто до 16 жовтня 2010 року. Постанова міського суду ґрунтувалася на необхідності запобігання ухиленню заявника чи перешкоджанню слідству та продовженню ним своєї злочинної діяльності, а також для забезпечення виконання ним процесуальних рішень у справі. Міський суд не навів жодних детальних відомостей у зв’язку з цими підставами.
8. 31 серпня 2010 року Апеляційний суд Київської області (далі – апеляційний суд) відмовив у задоволенні поданої захисником заявника апеляційної скарги на постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та схвалив наведені міським судом підстави тримання під вартою.
9. 15 жовтня 2010 року міський суд розглянув подане напередодні слідчим клопотання про продовження строку тримання заявника під вартою ще на два місяці. Судове засідання було відкладено у зв’язку з відсутністю у міського суду матеріалів кримінальної справи.
10. 16 жовтня 2010 року міський суд продовжив розпочате напередодні засідання. Суд зазначив про відсутність підстав для зміни попередньо обраного запобіжного заходу та продовжив строк тримання заявника під вартою загалом до чотирьох місяців.
11. Захисник заявника подав апеляційну скаргу на постанову міського суду, стверджуючи, inter alia, що його не було повідомлено про засідання 16 жовтня 2010 року, а клопотання слідчого про продовження строку тримання заявника під вартою було подано після закінчення передбаченого законом строку (за п’ять днів до закінчення строку тримання під вартою).
12. 28 жовтня 2010 року апеляційний суд залишив без змін постанову суду першої інстанції. Крім того, суд зазначив, що недотримання слідчим п’ятиденного строку для подання клопотання про продовження строку тримання заявника під вартою не могло бути підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого.
13. 12 листопада 2010 року міський суд знову продовжив строк тримання заявника під вартою, посилаючись на ті самі підстави, що були наведені в його попередніх постановах (див. пункти 7 та 10).
14. 10 грудня 2010 року міський суд розпочав розгляд кримінальної справи щодо заявника. Міський суд залишив без змін запобіжний захід у вигляді тримання заявника під вартою під час судового розгляду, не вказавши жодних підстав.
15. 23 червня та 30 серпня 2011 року міський суд відмовив у задоволенні клопотань заявника про звільнення з-під варти як необґрунтованих.
16. 31 серпня 2011 року міський суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.
17. 21 грудня 2011 року апеляційний суд скасував вирок від
31 серпня 2011 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд також вирішив змінити запобіжний захід заявника з тримання під вартою на підписку про невиїзд, негайно звільнивши його з-під варти у залі суду.
18. Згідно з наданою сторонами інформацією станом на 18 червня 2013 року справа розглядалася судом першої інстанції.УМОВИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ
19. У період з 28 серпня 2010 року до 17 жовтня 2011 року заявник тримався у Чернігівському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО). Згідно з твердженнями заявника камери були переповнені та не мали належної вентиляції. Затриманим не дозволялося щодня приймати душ.
20. Згідно з твердженнями Уряду протягом зазначеного періоду заявник тримався у таких камерах:
Номер камери
Період тримання під вартою
Площа камери, кв. м
Кількість ув’язнених, які трималися у камері
Площа на одного ув’язненого кв. м
15
28 серпня – 19 вересня
2010 року;
09 – 16 жовтня 2010 року;
19 жовтня – 03 листопада 2010 року;
15 – 19 лютого 2011 року;
28 лютого – 01 березня
2011 року;
19 – 29 травня 2011 року;
06 – 15 червня 2011 року.
24,33
12
2
35
19 – 29 листопада
2010 року;
19 грудня 2010 року –
19 січня 2011 року;
29 січня – 04 лютого
2011 року.
33
12
2,75
17
04 – 15 лютого 2011 року
7
4
1,75
3
01 березня – 05 квітня
2011 року;
15 – 17 червня 2011 року;
29 червня – 29 серпня
2011 року.
20,32
10
2
49
01 – 11 травня 2011 року
17,53
12
1,46
11
07 вересня – 17 жовтня
2011 року
18,34
8
2,29УМОВИ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЗАЯВНИКА ДО та з СУДУ
21. Під час перевезення заявника до та з суду його поміщали до металевого фургону, в якому була відсутня вентиляція, а температура повітря влітку досягала 40ºС. Харчування та доступ до гігієнічних приміщень під час поїздки не забезпечувалися.
22. Уряд стверджував, що під час тримання заявника під вартою його чотирнадцять разів перевозили залізничним та автомобільним транспортом, а саме: 28 серпня, 28 вересня, 08 жовтня, 18 жовтня,
18 листопада, 08 грудня та 18 грудня 2010 року; та 28 січня, 28 лютого, 28 квітня, 18 травня, 06 червня, 16 серпня та 06 вересня 2011 року. Кожна поїздка тривала близько двох з половиною годин. Крім того, Уряд зазначив, що умови перевезення заявника були належною мірою пристосовані до його потреб, а погодні умови в дні перевезення не становили загрози його здоров’ю. Автомобілі спеціального призначення відповідали національним стандартам для цих типів транспортних засобів і складалися з великих камер, розрахованих на перевезення десяти пасажирів кожна, та малих камер для одного чи двох пасажирів. Такі автомобілі не мали вікон, але були обладнані вентиляційними отворами і працівники конвою могли регулювати доступ пасажирів до свіжого повітря. Верхня та нижня частина дверей камер були виготовлені з ґрат, які забезпечували додаткову циркуляцію повітря у транспортному засобі. Спеціальні залізничні вагони були обладнані штучною вентиляцією, а також була можливість відкрити вікно.МЕДИЧНА ДОПОМОГА, НАДАНА ЗАЯВНИКУ ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ
23. З 31 травня 2010 року, до свого затримання, заявник був зареєстрований як хворий на хронічний гепатит В і С.
24. Згідно з інформацією, наданою Урядом у зауваженнях щодо прийнятності та суті цієї скарги, медична карта заявника була втрачена. Уряд також стверджував, що з дня прибуття заявника до СІЗО його регулярно оглядали лікарі. Зокрема, 29 липня 2011 року йому діагностували хронічний гастродуоденіт і холецистит. 01 та
02 серпня 2011 року заявнику додатково діагностували астеновегетативний синдром, шийний остеохондроз, корінцевий синдром, вертеброгенну цервіколгію та рожевий лишай. Заявнику було призначено відповідне лікування.
25. Заявник не повідомив Суд про стан свого здоров’я чи будь-яку медичну допомогу, отриману ним після звільнення з-під варти
21 грудня 2011 року.
ПравоСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ статТі 3 КОНВЕНЦІЇ
26. Заявник скаржився, що умови тримання його під вартою у СІЗО, якість наданої йому під час тримання під вартою медичної допомоги та умови його перевезення між слідчим ізолятором і судом були несумісними з вимогами статті 3 Конвенції, яка передбачає:
Стаття 3 Конвенції
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»ПрийнятністьНадана заявнику медична допомога
27. Уряд стверджував про надання заявнику належної медичної допомоги під час тримання його під вартою.
28. Заявник скаржився, що надане йому під час тримання під вартою лікування не відповідало його захворюванню (гепатит С). Він стверджував, що його неодноразово відвідував медичний працівник СІЗО і, на його думку, такий вид надання медичної допомоги не сприяв його одужанню. Не вказавши жодних деталей, заявник також стверджував, що йому було рекомендовано пройти комплексне медичне обстеження у спеціалізованому медичному закладі, але такого обстеження проведено не було.
29. Суд зазначає, що сторони надали небагато інформації та усього декілька документів про стан здоров’я заявника на момент поміщення його під варту або рекомендоване йому лікування у зв’язку з його захворюванням. Однак сторонами не оскаржується хронічний характер захворювання заявника (див. пункт 23).
30. Суд зазначає, що скарга заявника на ненадання йому належної медичної допомоги обмежується загальними твердженнями, що він не пройшов комплексне медичне обстеження і йому надавалося лише періодичне та симптоматичне лікування (див. пункт 28). Жодне з цих тверджень недостатнє per se для висновку Суду про порушення статті 3 Конвенції. Зокрема, не було надано жодних доказів, що заявник потребував проходження конкретного виду обстеження, а органи державної влади відмовилися вжити необхідні заходи у зв’язку з цим, або що стан його здоров’я значно погіршився під час перебування під вартою (див. в якості протилежного прикладу рішення у справах «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 68 і 69, від 14 жовтня 2010 року та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 69 – 71, від
16 травня 2013 року).
31. Суд зауважує, що заявник не заперечував отримання певних медичних препаратів і проходження низки обстежень під час тримання під вартою. Суд також зазначає, що заявник не надав йому оновлену інформацію про стан свого здоров’я після звільнення з-під варти в грудні 2011 року.
32. За відсутності будь-яких конкретних фактів і деталей на підтримку тверджень заявника Суд вважає, що він недостатньо обґрунтував свої скарги за статтею 3 Конвенції щодо стверджуваної неналежності наданої у слідчому ізоляторі медичної допомоги (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Устянцев проти України» (Ustyantsev v. Ukraine), заява № 3299/05, пункти 63 – 65, від 12 січня 2012 року).
33. З цього випливає, що відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована.
2. Інше щодо прийнятності
34. Суд зазначає, що скарги заявника за статтею 3 Конвенції на умови тримання його під вартою у СІЗО та умови його перевезення між слідчим ізолятором і судом не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.СутьУмови тримання заявника під вартою
35. Заявник повторив скарги, викладені ним у формулярі заяви, а саме: щодо переповненості камер і відсутності доступу до гігієнічних приміщень, природного освітлення, вентиляції та щоденних прогулянок.
36. Посилаючись на інформацію, наведену в пункті 20, Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував свою скаргу.
37. Застосовні загальні принципи щодо умов тримання під вартою наведені в рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 96 – 141, від 20 жовтня
2016 року).
38. На підставі тверджень сторін стосовно умов тримання заявника під вартою у СІЗО (див. пункти 19 та 20) Суд доходить висновку, що більшість часу тримання під вартою заявник мав у своєму розпорядженні від 1,46 до 2,75 кв. м особистого простору.
39. У контексті принципів, наведених в згаданому рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), коли особистий простір ув’язненого складає менше 3 кв. м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції. Тягар доведення покладається на Уряд держави-відповідача, який, однак, може спростувати цю презумпцію, продемонструвавши існування факторів, здатних належним чином компенсувати надзвичайний брак відведеного особистого простору (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункт 137).
40. У зв’язку з цим Суд зауважує, що Уряд не продемонстрував існування факторів, здатних належним чином компенсували надзвичайний брак відведеного заявнику особистого простору.
41. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою у СІЗО.Умови перевезення заявника до та з суду
42. Заявник підтримав свої скарги на неналежні умови його перевезення до та з суду.
43. Уряд заперечив і наголосив, що скарга заявника була необґрунтованою.
44. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалося, що заявник перевозився з СІЗО та до суду у дати та за умов, зазначених у пункті 22. Крім того, з огляду на наявні в матеріалах справи документи і доводи сторін Суд зауважує, що оскаржувані умови вбачаються подібними до тих, які гостро критикувалися Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за результатами його візитів до України (див. рішення у справі «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункти 39 – 42, від 10 грудня 2009 року). Аналогічні фактологічні доводи також стали підставою для встановлення порушення статті 3 Конвенції в рішеннях Суду у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 105 – 113, від 25 жовтня 2007 року та «Андрій Яковенко проти України» (Andrey Yakovenko v. Ukraine), заява № 63727/11, пункти 100 – 103, від 13 березня 2014 року).
45. З огляду на зазначене Суд не вбачає жодних підстав для іншого підходу у цій справі та вважає, що умови перевезення заявника між слідчим ізолятором і судом порушили статтю 3 Конвенції.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
46. Заявник скаржився, що його позбавили свободи з порушенням процесуального законодавства, а тримання під вартою під час досудового слідства було необґрунтованим і надмірно тривалим. Він посилався на пункти 1 та 3 статті 5 Конвенції, які передбачають:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має ... право на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
...»Прийнятність
47. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою під час досудового слідства відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.
48. Заявник зазначив, що слідчий подав клопотання про продовження строку тримання його під вартою за два дні до закінчення попереднього строку тримання під вартою, тоді як національне законодавство вимагало подання такого клопотання за п’ять днів до закінчення строку тримання.
49. Суд повторює, що вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» у пункті 1 статті 5 Конвенції по суті посилаються на національне законодавство та встановлюють зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Хоча насамперед саме національні органи влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство, відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції недотримання національного законодавства призводить до порушення Конвенції, тому Суд може та повинен розглянути, чи було дотримано такий закон (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Бенгем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom), від 10 червня 1996 року, пункт 41; Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1996‑III та «Ассанідзе проти Грузії» [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004‑II). Строк тримання під вартою за загальним правилом є «законним», якщо він ґрунтується на відповідному рішенні суду. Навіть наявність недоліків у рішенні про тримання під вартою не обов’язково робить основний період тримання під вартою незаконним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Бенгем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom), пункти 42 – 47 та рішення у справі «Єчюс проти Литви» (Jecius v. Lithuania), заява, № 34578/97, пункт 68, ЄСПЛ 2000-IX).
50. У цій справі 16 жовтня 2010 року міський суд продовжив строк тримання заявника під вартою, тобто у день закінчення попереднього строку тримання під вартою. Постанова була ухвалена компетентним судом за клопотанням слідчого, як вимагалося національним законодавством. Зі свого боку, заявник не вказав про будь-які наслідки затримки в ухваленні постанови про продовження строку тримання під вартою. Суд вважає, що відповідний процесуальний недолік, а саме: коротка затримка у поданні та розгляді клопотання слідчого, мала настільки формальний та незначний характер, що жодним чином не вплинула на законність розглянутого періоду тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Сефілян проти Вірменії» (Sefilyan v. Armenia), заява № 22491/08, пункти 68 – 70, від 02 жовтня
2012 року).
51. З цього випливає, що відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована.
52. Суд зазначає, що скарга заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції на необґрунтованість та надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового слідства не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.Суть
53. Заявник доводив, що тримання його під вартою під час досудового слідства було необґрунтованим і надмірно тривалим.
54. Уряд заперечив проти цієї скарги, зазначивши, що тримання заявника під вартою було обґрунтованим і виправданим.
55. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 та 102, від 05 липня 2016 року.
56. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції заявник тримався під вартою з
16 серпня 2010 року до 31 серпня 2011 року. Таким чином, тримання його під вартою під час досудового слідства тривало один рік і п’ятнадцяти днів.
57. Суд також зауважує, що тяжкість висунутих проти заявника обвинувачень і ризик його ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункт 7). Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявника під вартою до визнання його винним, за винятком постанови від 10 грудня
2010 року, в якій взагалі не було наведено жодних підстав та яка була єдиним судовим рішенням, що виправдовувало тримання заявника під вартою під час судового розгляду (див. пункт 14). Суд зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин відповідних стадій провадження.
58. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 рудня 2016 року).
59. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявника під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.
60. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
61. Насамкінець, заявник скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою.
62. З огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 41, 45 та 60), Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших згаданих скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
63. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
64. Заявник вимагав 1 000 000 українських гривень (приблизно 94 000 євро) в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд стверджував про необґрунтованість цієї вимоги.
65. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 4 200 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
66. Заявник не вимагав жодної суми в якості компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.
67. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання заявника під вартою у Чернігівському СІЗО у період з 28 серпня 2010 року до 17 жовтня 2011 року, умови його перевезення між слідчим ізолятором і судом, а також відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою у Чернігівському СІЗО у період з 28 серпня 2010 року до 17 жовтня 2011 року;Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами перевезення заявника між слідчим ізолятором і судом;Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції;
5. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції стосовно неспроможності судів здійснити належний розгляд його клопотань про звільнення з-під варти;
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4 200 (чотири тисячі двісті) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 травня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова
[1] Виправлено 09 червня 2021 року: текст був «12 серпня 2010 року».
Full & Egal Universal Law Academy