ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ТИШКОВЕЦЬ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF TYSHKOVETS v. UKRAINE)
(Заява № 20661/23)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
16 квітня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Тишковець проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,
Діана Сирку (Diana Sârcu),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 26 березня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА1. Справу було розпочато за заявою, поданою 06 травня 2023 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Заявницю представляла пані О. Преображенська, юрист, яка практикує у м. Страсбург.
3. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ4. Відомості про заявницю та інформація щодо заяви наведені в таблиці у додатку.
ПРАВО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ5. Заявниця скаржилася на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Вона посилалася на статтю 3 Конвенції.
6. Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 66069/09 та 2 інші заяви, пункти 59 – 81, ЄСПЛ 2013 (витяги)).
7. У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. У керівній справі «Медвідь проти України» (Medvid v. Ukraine), заява № 7453/23, від 10 жовтня 2024 року) Суд також встановив, що така ситуація невизначеності з відсутністю будь-яких чітких та реалістичних перспектив дострокового звільнення зберігалася до 03 березня 2023 року – дати, коли новий механізм умовно-дострокового звільнення повноцінно запрацював та надав заявникам реальну можливість, щоб їхні вироки про обрання їм покарання у виді довічного позбавлення волі були переглянуті у чітко визначені терміни та за чітких умов.
8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг, поданих заявницею у цій справі. Суд зауважує, що після 03 березня 2023 року нещодавно запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення надав заявниці реальну можливість перегляду її покарання у виді довічного позбавлення волі протягом конкретно визначеного строку та за чітких умов. Таким чином, ця частина скарг заявниці щодо періоду після 03 березня 2023 року є явно необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції (див. аналогічну причину в згаданому рішенні у справі «Медвідь проти України» (Medvid v. Ukraine), пункт 61). Водночас скарги щодо періоду до 03 березня 2023 року є прийнятними і свідчать про порушення статті 3 Конвенції з дати ухвалення остаточного вироку заявниці про обрання їй покарання у виді довічного позбавлення волі (див. таблицю у додатку) до 03 березня 2023 року.
застосування статті 41 конвенції9. З огляду на наявні в нього документи та свою практику
(див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), пункт 201) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могла зазнати заявниця.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 квітня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Андреас Зюнд
(Andreas Zünd)
Голова
ДОДАТОК
Заява зі скаргами за статтею 3 Конвенції
(покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення)
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Назва суду першої інстанції
Дата обрання покарання у виді довічного позбавлення волі
Рішення суду про залишення вироку без змін
20661/23
06.05.2023
Людмила Анатоліївна ТИШКОВЕЦЬ
1974
Преображенська Оксана
м. Страсбург
Київський міський суд
03 липня 2001 року
Верховний Суд України
24 січня 2002 року