CASE OF VALLIANATOS AND OTHERS v. GREECE - [Ukrainian Translation] by the COE Human Rights Trust Fund

© Рада Європи / Європейський суд з прав людини, 2014. Цей переклад здійснено за дорученням та за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для більш докладної інформації дивіться повне позначення авторського права у кінці цього документу.

© Council of Europe / European Court of Human Rights, 2014. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe / Cour européenne des droits de l’homme, 2014. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

ВЕЛИКА ПАЛАТА

СПРАВА «ВАЛЛІАНАТОС (VALLIANATOS) ТА ІНШІ проти ГРЕЦІЇ»

(Заяви №№ 29381/09 та 32684/09)

РІШЕННЯ

[Витяги]

СТРАСБУРГ

7 листопада 2013 року

Дане рішення є остаточним, але до його тексту можуть бути внесені редакційні зміни.

У справі «Валліанатос (Vallianatos) та інші проти Греції»,

Європейський суд з прав людини (Велика Палата) [надалі також – «Європейський суд», «Суд»], розглядаючи справу Великою Палатою у складі:

Дін Шпільман [Dean Spielmann], Голова,
Жозеп Касадеваль [Josep Casadevall],
Гвідо Раймонді [Guido Raimondi],
Інета Зімеле [Ineta Ziemele],
Марк Віллігер [Mark Villiger],
Ізабелла Берро-Лефевр [Isabelle Berro-Lefèvre],
Пер Лоренсен [Peer Lorenzen],
Дануте Йочіене [Danutė Jočienė],
Мір`яна Лазарова Трайковска [Mirjana Lazarova Trajkovska],
Леді Біанку [Ledi Bianku],
Ангеліка Нюссбергер [Angelika Nußberger],
Юлія Лаффранк [Julia Laffranque],
Пауло Пінто де Альбукерке [Paulo Pinto de Albuquerque],
Лінос-Александр Сіціл`янос [Linos-Alexandre Sicilianos],
Ерік Мос [Erik Møse],
Андре Потокі [André Potocki],
Алеш Пейчал [Aleš Pejchal], судді,

а також за участю Майкла О`Бойла [Michael O’Boyle], Заступника Секретаря-Канцлера Європейського суду,

провівши 16 січня та 11 вересня 2013 року слухання за зачиненими дверима, 11 вересня 2013 року виніс наступне рішення:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за двома заявами (№№ 29381/09 та 32684/09) проти Грецької Республіки, поданими до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - «Конвенція») 6 і 25 травня 2009 року відповідно. Перша заява (№ 29381/09) була подана двома громадянами Греції, панами Грігорісом Валліанатосом і Ніколаосом Мілонасом, які народились відповідно у 1956 та 1958 році. Друга заява (№ 32684/09) була подана шістьма громадянами Греції, C.S., E.D., K.T., M.P., A.H. та D.N., і асоціацією з назвою Синтезі - Інформація, Покращення обізнаності і Дослідження, юридичною особою, яка розташована в Афінах.

2. Заявників за заявою № 29381/09 представляла Грецька група із нагляду за виконанням Гельсінських угод [Greek Helsinki Monitor] - неурядова організація, розташована у Гліка Нера (Афіни). Заявників за заявою № 32684/09 представляли пан Н. Алівізатос і пан Е.Малліос, практикуючі юристи з м. Афіни. Уряд Греції («Уряд») представляли заступники Уповноваженого – пані А. Грігоріу і пані Г. Пападакі, які є радниками у Державній юридичній раді, та пан Д. Калогіріс, помічник з правових питань Державної юридичної ради.

3. Заявники, зокрема, стверджували з посиланням на статтю 8, взяту у поєднанні зі статтею 14, що той факт, що запроваджені у Законі № 3719/2008 “цивільні шлюби” призначалися виключно для тих пар, які складалися із дорослих різної статі, порушував їхнє право на повагу до їхнього приватного і сімейного життя і становив собою невиправдану дискримінацію між різностатевими та одностатевими парами на шкоду останнім.

4. Заяви були передані до Першої Секції Суду (пункт 1 правила 52 Регламенту Суду). 3 лютого 2011 року ця Секція вирішила повідомити про заяви Уряду. Також нею було прийнято рішення визначатися щодо прийнятності та суті заяв одночасно (пункт 1 статті 29 Конвенції). Нарешті, виконуючий обов’язки Голови Палати задовольнив прохання про збереження анонімності, подане першими шістьма заявниками за заявою № 32684/09 (пункт 3 правила 47 Регламенту Суду).

5. 11 вересня 2012 року Палата, яка складалася з суддів Ніни Ваїч, Пера Лоренсена, Елізабет Штайнер, Мір`яни Лазарова Трайковска, Юлії Лаффранк, Лінос-Александр Сіціл`янос та Еріка Мос, а також Секретаря Секції Сьорена Нільсена, поступилася своєю юрисдикцією на користь Великої Палати, і жодна зі сторін не заперечувала проти цього після консультацій (стаття 30 Конвенції і правило 72 Регламенту Суду). Склад Великої Палати був визначений відповідно до положень пунктів 4 і 5 статті 26 Конвенції і правила 24 Регламенту Суду.

6. Як заявники, так і Уряд подали свої письмові зауваження щодо прийнятності та суті заяв (пункт 1 Правила 59 Регламенту Суду). На додаток були отримані коментарі третіх сторін (Центр консультацій з прав людини у Європі (Центр «AIRE»), Міжнародна комісія правників (ICJ), Міжнародна федерація за права людини (FIDH) та Міжнародна асоціація лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів та інтерсексуалів, європейський регіон (ILGA-Європа), яким Голова [Суду] надав змогу взяти участь у письмовій процедурі (пункт 2 статті 36 Конвенції та пункт 3 правила 44 Регламенту Суду).

7. Слухання були публічними і відбулися у Палаці прав людини у Страсбурзі 16 січня 2013 року (пункт 3 правила 59 Регламенту Суду).

У засіданні Європейського суду взяли участь:

(a) з боку Уряду
ПаніA. Грігоріу, Радник, Державна юридична рада,
ПанД. Калогіріс, Помічник з правових питань, Державна юридична рада,             
ПаніM. Германі, Помічник з правових питань, Державна юридична рада,
Заступники Уповноваженого;

(b) з боку заявників
ПаніC. Мекарі, Юрист,
Пан Н. Алівізатос, Юрист,Адвокат,
ПанП. Дімітрас,
ПанE. Малліос, Юрист,Радники.

Європейський суд заслухав виступи пані Германі, пані Мекарі та пана Алівізатоса.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Заявники за заявою № 29381/09 проживають спільно парою в Афінах. У ситуації з заявою № 32684/09 перший і другий заявники та третій і четвертий заявники проживали разом протягом тривалого часу як пари в Афінах. П’ятий та шостий заявники перебувають у спільних відносинах, проте з професійних та соціальних причин не проживають разом. Як вбачається з їхніх банківських виписок, шостий заявник сплачує за п’ятого заявника внески на соціальне забезпечення. Сьомим заявником є неприбуткова асоціація, однією з цілей якої є надання психологічної та моральної підтримки геям та лесбіянкам.

9. 26 листопада 2008 року набув чинності Закон № 3719/2008 під назвою “Реформи щодо сім`ї, дітей та суспільства”. Ним вперше було запроваджено у Греції інакшу ніж шлюб офіційну форму партнерства - так звані “цивільні шлюби” (σύμφωνο συμβίωσης). За змістом розділу 1 цього Закону у такі шлюби могли вступати лише двоє дорослих різної статі.

10. Відповідно до пояснювальної записки до Закону № 3719/2008 запровадження цивільних шлюбів відображало суспільну реальність, а саме - співжиття осіб поза шлюбом, і дозволяло відповідним особам реєструвати стосунки за допомогою гнучкіших правових інструментів, ніж ті, які передбачалися для [традиційного] шлюбу. У записці також було додано, що кількість дітей, народжених у Греції неодруженими парами, які перебували у фактичному партнерстві, з часом зросла і на той час становила близько 5% всіх народжених у країні дітей. Далі у ній було зазначено, що становище жінок, покинутих без будь-якої підтримки після тривалого періоду співжиття, і явище неповних родин у цілому, були головними питаннями, які потребували законодавчого врегулювання. Однак у записці наголошувалось, що статус релігійного шлюбу залишається першорядним та у поєднанні із зареєстрованим шлюбом становить найоптимальніший вибір для тих пар, які бажають створити родину з максимальною правовою, фінансовою і соціальною захищеністю. У записці містилося посилання і на статтю 8 Конвенції, котра захищала неформалізовані союзи з точки зору права на повагу до приватного і сімейного життя, і зазначалося, що у правових системах багатьох європейських країн дозволялися певні форми зареєстрованого партнерства різностатевих чи одностатевих пар. Не вдаючись до подальших подробиць, у ній зазначалося, що цивільні шлюби були призначені для дорослих осіб різної статі. У ній робився висновок, що [цивільні шлюби] були новою формою партнерства, а не чимось на зразок “гнучкого шлюбу”. У записці містилися міркування про те, що нове законодавство не послабило би інститут шлюбу, оскільки він регулювався іншою низкою правил.

11. Імплементації Закону № 3719/2008 передувала жвава дискусія. Грецька церква офіційно висловилась проти його прийняття. У своєму прес-релізі від 17 березня 2008 року Святий Синод описав цивільні шлюби як “проституцію”. Тим часом Міністр юстиції звернувся до відповідної парламентської комісії з наступним:

“... Ми вважаємо, що нам не слід йти далі. Одностатеві пари не слід включати. Ми переконані, що потреби і вимоги грецького суспільства не виправдовують вихід за межі цього. У своїй ролі законотворця правляча політична партія є відповідальною за народ Греції. Він має свої власні переконання і вирішив дане питання; Я вважаю, що саме такими мають бути подальші кроки.”

12. Національна комісія з прав людини у зауваженнях до проекту від 14 липня 2008 року послалася, зокрема, на концепцію сімейного життя, зміст якого не був статичним, а еволюціонував разом із устоями суспільства (дивись пункти 21-24 нижче).

13. 4 листопада 2008 року Наукова рада (Επιστημονικό Συμβούλιο) Парламенту (консультативний орган, підзвітний Спікеру Парламенту) підготувала доповідь з приводу проекту. У ній, зокрема, зазначалося з посиланням на практику Європейського суду, що захист сексуальної орієнтації вкладається у рамки статті 14 Конвенції і що поняття “сім`ї” не обмежувалось суто стосунками між індивідами у межах інституту шлюбу, але у більш загальному розумінні могло включати інші зв’язки поза шлюбом, які де-факто дорівнювали до сімейного життя (сторінка 2 доповіді).

14. Під час дебатів у Парламенті 11 листопада 2008 року з приводу цивільних шлюбів Міністр юстиції лише зазначив, що “суспільство сьогодні ще не готове прийняти співжиття одностатевих пар”. Деякі виступаючі наголосили, що Греція у разі виключення одностатевих пар порушила б свої міжнародні зобов’язання, які, зокрема, випливали зі статей 8 і 14 Конвенції.

15. Національна комісія з прав людини звернулась 27 вересня 2010 року до Міністра юстиції, вкотре повторивши свою позицію з приводу дискримінаційної природи Закону № 3719/2008. Комісія у своєму листі рекомендувала розробку законодавства, яке розширило би сферу дії цивільних шлюбів на одностатеві пари.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО І ПРАКТИКА

...

ПРАВО

...

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14, ВЗЯТОЇ У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 8 КОНВЕНЦІЇ

36. Заявники стверджували, що той факт, що запроваджені Законом № 3719/2008 цивільні шлюби призначалися виключно для пар, які складалися із дорослих осіб різної статі, порушував їхнє право на повагу до приватного і сімейного життя та дорівнював невиправданій дискримінації між різностатевими та одностатевими парами на шкоду останнім. Вони посилалися на статтю 14, взяту у поєднанні зі статтею 8 Конвенції. Зазначені положення передбачають наступне:

Стаття 14

“Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.”

Article 8

“1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя [і] до свого житла ...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.”

A. Прийнятність

...

B. Суть

1. Аргументи сторін

(a) Заявники

60. Заявники посилалися на рішення у справі «Шальк і Копф проти Австрії» [Schalk and Kopf v. Austria] (заява № 30141/04, ECHR 2010), у якому Європейський суд визнав, що стосунки одностатевої пари, яка спільно проживала у стабільному де-факто партнерстві, підпадали під поняття “сімейне життя”. Вони стверджували, що хоча законодавство європейських країн з цього приводу не було цілком уніфікованим, все ж мала місце тенденція до юридичного визнання одностатевих пар. Заявники зауважили, що, наскільки їм було відомо, Греція була на цей час єдиною європейською країною, де юридична альтернатива шлюбу обмежувалась лише різностатевими парами. Іншими словами, Греція залишалася єдиною країною, яка мала ввести у дію законодавство, що регламентувало свого роду цивільне партнерство, тоді як за цим самим законодавством виключала одностатеві пари зі сфери його дії. В силу цього Греція явно та корінним чином відставала від норм, пануючих у європейських країнах у цьому відношенні. Заявники стверджували, що бажання зберегти узи традиційної гетеросексуальної родини не могло становити вагомої підстави для виправдання відмінного поводження із одностатевими парами. Замість вжиття позитивних кроків у напрямку подолання упередження проти геїв і лесбіянок у грецькому суспільстві Держава-відповідач лише посилила це упередження шляхом прийняття Закону № 3719/2008 без включення [до сфери його дії] одностатевих пар. На думку заявників, розглядуваний Закон породжує негативне моральне ставлення до гомосексуалізму, оскільки відображає осторогу, якщо не сказати ворожість, по відношенню до одностатевих пар. Так, вирішивши відійти від шлюбу як єдиної формальної підстави для сімейного життя, законодавчий орган явно та показово проігнорував одностатеві пари, виключивши їх зі сфери дії Закону № 3719/2008.

61. Нарешті, заявники не могли пристати на аргумент Уряду щодо того, що метою законодавчого органу був захист дітей, народжених у різностатевих пар, які проживали у фактичному партнерстві. На думку заявників, очевидним було те, що розглядуване законодавство мало на меті врегулювати ситуацію пар, які не мали бажання одружуватись, незалежно від того, чи мали вони дітей та чи бажали їх мати. Тому вони вважали, що їхнє виключення зі сфери дії законодавства не мало жодного об’єктивного і розумного виправдання і в силу цього було дискримінаційним.

(b) Уряд

62. Уряд зауважив, що з огляду на законні цілі, які переслідувались Законом № 3719/2008, законодавство про цивільні шлюби повинно розглядатися як низка положень, які дозволяють батькам виховувати своїх біологічних дітей таким чином, щоби батько ніс рівноцінну долю батьківської відповідальності без зобов’язання пари одружуватись. З огляду на це цивільні шлюби означали, що після того як жінка ставала вагітною, пара не повинна була більше одружуватись через страх того, що у іншому разі вони б не мали бажаного правового зв’язку з їхньою дитиною, оскільки він чи вона розглядалися би як народжені поза шлюбом. Тому запровадженням цивільних шлюбів законодавчий орган Греції показав себе і як традиційний, і як модерний у своєму мисленні. Шляхом прийняття Закону № 3719/2008 законодавчий орган прагнув зміцнити інститути шлюбу та родини у традиційному сенсі, оскільки рішення про одруження приймалося би надалі незалежно від планів мати дитину і, відтак, ґрунтувалося би виключно лише на взаємному зобов’язанні, досягнутому між двома особами різної статі та вільному від зовнішніх стримуючих чинників.

63. Уряд далі зазначив, що Закон № 3719/2008 був спрямований на врегулювання існуючого соціального явища у вигляді неодружених різностатевих пар з дітьми. Грецький закон відрізнявся у цьому плані від законодавства інших європейських країн, яке передбачало цивільні шлюби. Законодавчий орган Греції прямо зазначив у пояснювальній записці до Закону, що він не намагався регламентувати всі форми фактичного партнерства, а швидше захистити дітей, які народилися у різностатевих пар у такому партнерстві, так само як самих батьків, які не бажали одружуватись. На думку Уряду, уся структура цього Закону та зміст її положень мали відображати саме це. Як наслідок, введення цивільних шлюбів для одностатевих пар вимагало б окремої низки положень для регулювання ситуації, яка хоча і була аналогічною, але не такою ж самою, як ситуація різностатевих пар.

64. Уряд вказав, що до прийняття Закону № 3719/2008 національне законодавство містило обмежене визнання різностатевих пар, які жили разом поза шлюбом. Зокрема, стаття 1444 Цивільного кодексу робила посилання на “фактичне партнерство[а]”. За змістом цього положення розлучені особи, які знову одружились або проживали у фактичному партнерстві, втрачали право на матеріальне утримання. Фактичні партнерства були також зазначені у статтях 1456 та 1457 Цивільного кодексу стосовно штучного запліднення. Стаття 1456 передбачала, що у разі коли неодружена жінка прагнула вдатися до технології штучного запліднення, чоловік, з яким вона мешкала у фактичному партнерстві, мав надати на це свою нотаріальну згоду. Стаття 1457 встановлювала умови, за яких “штучне запліднення [дозволялося] лише після смерті чоловіка відповідної жінки або того чоловіка, з яким вона мешкала у фактичному партнерстві”.

65. Уряд дотримувався позиції, що при перевірці відповідності розділу 1 Закону № 3719/2008 статтям 8 і 14 Конвенції і, зокрема, при оцінці пропорційності розглядуваного втручання Суд повинен взяти до уваги загальне підґрунтя справи та всі положення вищезазначеного Закону з приводу цивільних шлюбів. Перш за все, Уряд переконував Суд провести відмінність між тими заявниками, які співмешкали між собою, і тими, які не проживали разом. У першому випадку їхні скарги мали б розглядатися з точки зору права на “сімейне життя”; у другому – мала би застосовуватись концепція “приватного життя”.

66. Уряд далі перейшов до аналізу прав і зобов’язань, які випливали з цивільних шлюбів, і дійшов висновку, що виключення заявників зі сфери дії законодавства про цивільні шлюби не вплинуло жодним чином на їхній майновий і особистий статус. Що стосується майнових питань, Уряд ще раз повторив свої аргументи в частині прийнятності скарги за критерієм ratione personae. Він зауважив, що цивільні шлюби не породжують жодних автоматичних і обов’язкових наслідків з приводу майнового статусу партнерів. Щодо питань соціального забезпечення одностатеві пари перебували у такому ж положенні, що і різностатеві пари, які вирішили вступити у союз. Питання утримання та спадкування могли бути врегульовані одностатевими парами без цивільного шлюбу - за допомогою договору.

67. Що стосується особистої ситуації заявників, Уряд стверджував, що біологічна відмінність між різностатевими і одностатевими парами у тому, що останні не могли мати спільних біологічних дітей, сама по собі виправдовувала обмеження застосування цивільних шлюбів лише до різностатевих пар. Уряд посилався, зокрема, на розділи 9, 10 Закону № 3719/2008, які давали можливість батькові дитини, народженої поза шлюбом, встановлювати батьківство і брати участь у вихованні дитини без необхідності одружуватись на матері дитини. Як наслідок, шлюб і визнання батьківства судами або ж самим батьком вже не становили собою єдиний спосіб встановлення батьківства. Уряд підкреслив, що мета цих положень становила “стрижень” законодавства про цивільні шлюби і за визначенням могла застосовуватись лише до різностатевих пар. На підставі цієї аргументації Уряд доводив, що дана справа не має привести Суд до встановлення порушення статей 14 і 8 Конвенції. На його думку, одностатеві пари не перебували у подібній чи порівняній ситуації з різностатевими парами, оскільки вони за жодних обставин не могли мати спільних біологічних дітей.

68. Уряд додав, що як видно із Закону №3719/2008, законодавство про цивільні шлюби було відмінним від подібного законодавства, прийнятого іншими країнами-членами Ради Європи. Тоді як ті закони породжували наслідки для фінансових стосунків між сторонами, лише грецьке законодавство встановлювало презумпцію батьківства щодо дітей, які були народжені у цивільному шлюбі. Уряд робив висновок з цього, що Закон № 3719/2008 акцентував увагу швидше на особистих стосунках між партнерами, аніж на майнових аспектах взаємовідносин між ними.

(c) Треті сторони

69. Треті сторони (Центр «AIRE», ICJ, FIDH та ILGA-Європа - дивись пункт 6 вище) послалися на практику Європейського суду і, зокрема, на рішення у справі «Карнер проти Австрії» [Karner v. Austria] (заява № 40016/98, ECHR 2003-IX) і на практику національних конституційних судів, включаючи Конституційний суд Угорщини, Верховний суд Канади, Палату Лордів Сполученого Королівства та Конституційний суд Бразилії. На думку цих судів, потрібно було мати серйозне виправдання, коли підставою для відмінності була стать чи сексуальна орієнтація. Треті сторони зауважили, що все зростаюча кількість національних судів у Європі та повсюди вимагали, щоби ставлення до неодружених різностатевих та одностатевих пар було однаковим. Велика кількість країн-членів Ради Європи прийняла зараз законодавство, яке визнає одностатеві стосунки. Наскільки їм відомо, ситуація з Грецією була унікальною, оскільки це була єдина країна Європи, яка запровадила цивільні шлюби та виключила одностатеві пари зі сфери їх застосування. Відповідне законодавство Договірних Держав щодо зареєстрованих цивільних союзів одностатевих пар було засноване на двох моделях: (а) “данська модель”, що ґрунтувалась на запровадженому у 1989 році законодавстві Данії, яке надавало схему реєстрації лише одностатевим парам, оскільки різностатеві пари вже мали опцію у вигляді одруження і (b) “французька модель”, згідно якої право вступати у цивільний союз було відкрите для всіх неодружених пар, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації.

2. Оцінка Суду

(a) Застосовність статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8

70. Суд вже розглядав низку справ, у яких заявники стверджували про дискримінацію у сфері приватного та сімейного життя за ознаками сексуальної орієнтації. Деякі з них розглядалися лише за статтею 8. Ці справи стосувались кримінально-правової заборони гомосексуальних стосунків між дорослими особами (дивись рішення у справі «Даджен проти Сполученого Королівства» [Dudgeon v. the United Kingdom] від 22 жовтня 1981 року, Серії А №45; «Норріс проти Ірландії» [Norris v. Ireland] від 26 жовтня 1988 року, Серії А №142; і «Модінос проти Кіпру» [Modinos v. Cyprus] від 22 квітня 1993 року, Серії А №259) та звільнення гомосексуалістів зі збройних сил (дивись рішення у справі «Сміт і Грейді проти Сполученого Королівства» [Smith and Grady v. the United Kingdom], заяви №№ 33985/96 і 33986/96, ECHR 1999‑VI). Інші справи розглядалися за статтею 14, взятою у поєднанні зі статтею 8 [Конвенції]. Вони стосувалися відмінностей для цілей кримінального права у віковому цензі для згоди на гомосексуальні стосунки з одного боку та гетеросексуальні стосунки - з іншого (дивись рішення у справі «L. та V. проти Австрії» [L. and V. v. Austria], заяви №№ 39392/98 та 39829/98, ECHR 2003-I), надання батьківської відповідальності (дивись рішення у справі «Салгуейро да Сільва Моута проти Португалії» [Salgueiro da Silva Mouta v. Portugal], заява № 33290/96, ECHR 1999-IX), дозволу на усиновлення/удочеріння дитини (дивись рішення у справі «Фретте проти Франції» [Fretté v. France], заява № 36515/97, ECHR 2002-I; «E.B. проти Франції» [E.B. v. France] [Велика Палата] від 22 січня 2008 року, заява №43546/02; та «Гас і Дюбуа проти Франції» [Gas and Dubois v. France], заява № 25951/07, ECHR 2012), права правонаступництва стосовно орендованого померлим партнером приміщення (дивись згадане вище рішення у справі «Карнер» і рішення у справі «Козак проти Польщі» [Kozak v. Poland] від 2 березня 2010 року, заява № 13102/02), права на покриття соціального страхування (дивись рішення у справі «P.B. і J.S. проти Австрії» [P.B. and J.S. v. Austria] від 22 липня 2010 року, заява № 18984/02), доступу одностатевих пар до шлюбу чи інших форм юридичного визнання (дивись згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф») і виключення одностатевих пар з процедур внутрісімейного усиновлення/удочеріння (дивись рішення у справі «Х. та інші проти Австрії» [X and Others v. Austria] [Велика Палата] від 19 лютого 2013 року, заява № 19010/07).

71. У даній справі заявники сформулювали свою скаргу на підставі статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8, і Уряд не заперечував проти застосовності даних положень. Європейський суд вважає за можливе піти вказаним шляхом (дивись з таким самим висновком згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф», пункт 88).

72. Більше того, Суд неодноразово постановляв, що стаття 14 не є автономною, а діє лише у поєднанні з іншими конвенційними правами. Дане положення доповнює інші матеріально-правові норми Конвенції і Протоколів. Воно не діє самостійно, оскільки застосовується виключно щодо «здійснення прав і свобод», гарантованих цими нормами. Хоча застосування статті 14 не обов’язково означає наявність порушення цих норм – і цією мірою її дія автономна – можливість її застосування виникає лише у разі, якщо факти, які розглядаються, підпадають «під сферу застосування» однієї чи кількох таких норм (дивись серед інших джерел рішення у справі «Петровіч проти Австрії» [Petrovic v. Austria] від 27 березня 1998 року, пункт 22, Збірка рішень і ухвал Європейського суду з прав людини 1998‑II; згадане вище рішення у справі «E.B.», пункт 47; згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф», пункт 89; і згадане вище рішення у справі «Х. та інші», пункт 94).

73. Європейський суд зауважує на підставі матеріалів справи, що заявники проживали у стійких одностатевих парах. Більше того, ніким не заперечується, що їхні стосунки підпадають під поняття “приватне життя” у розумінні статті 8 Конвенції. Суд також наголошує, що у своєму рішенні у справі «Шальк і Копф» він взяв до уваги, що з огляду на стрімку еволюцію у частині юридичного визнання одностатевих пар у значній кількості держав-учасниць “було би нещиро дотримуватись позиції про те, що на відміну від різностатевої пари одностатева пара не могла би мати “сімейного життя” у світлі статті 8” (дивись згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф», пункт 94). Відповідно, Суд вважає, що стосунки заявників у даній справі підпадають і під поняття “приватне життя”, і під поняття “сімейне життя”, як це розцінювалося би і щодо стосунків різностатевої пари у такій самій ситуації. Він не бачить жодних підстав для проведення відмінності, про яку просив Уряд (дивись наприкінці пункту 65), між тими заявниками, які спільно проживали, і тими з них, які з професійних чи соціальних причин не проживали спільно (дивись пункт 8 вище), оскільки у цій справі факт відсутності спільного проживання не позбавляє відповідні пари ознак стійкості, яка доправляє їх до сфери сімейного життя у розумінні статті 8.

74. У підсумку Суд робить висновок, що стаття 14 Конвенції, взята у поєднанні зі статтею 8, є застосовною у даній справі.

(b) Відповідність зі статтею 14, взятою у поєднанні зі статтею 8

(i) Межі справи

75. Європейський суд з прав людини вважає за важливе визначити межі цієї справи. Скарга заявників не стосується абстрактно загального обов’язку грецької держави надати певну форму юридичного визнання стосунків одностатевих пар у національному законодавстві. У даній справі заявники скаржаться на те, що Закон № 3719/2008 надає право вступати у цивільні шлюби лише різностатевим парам, тоді як пари одностатеві автоматично виключаються зі сфери його дії. Іншими словами скарга заявників зводиться не до того, що грецька держава не дотримується будь-яких покладених на неї Конвенцією позитивних зобов’язань, а до того, що за допомогою Закону № 3719/2008 держава запроваджує відмінність, яка, на їхню думку, дискримінує їх. Таким чином, питання, яке повинно бути вирішене у даній справі, зводиться до того, чи вправі була грецька держава з точки зору вимог статей 14 і 8 Конвенції приймати закон, який запроваджував поряд з інститутом шлюбу нову зареєстровану схему партнерства для неодружених пар, яка обмежувалась суто різностатевими парами і тим самим виключала одностатеві пари.

(ii) Принципи, встановлені практикою Суду

76. Відповідно до усталеної практики Суду, для застосування статті 14 Конвенції має бути наявне відмінне поводження з особами у подібних ситуаціях. Така різниця у поводженні становить дискримінацію, якщо вона не має об’єктивного та розумного виправдання; іншими словами, якщо вона не переслідує законної мети або якщо немає обґрунтованого співвідношення пропорційності між вжитими засобами і метою, якої прагнули досягти. Договірні держави мають свободу розсуду в оцінці того, чи дійсно і до якого ступеню відмінності у подібних ситуаціях виправдовують відмінність у поводженні (дивись рішення у справі «Бурден проти Сполученого Королівства» [Burden v. the United Kingdom] [Велика Палата], заява № 13378/05, пункт 60, ECHR 2008; згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф», пункт 96; і згадане вище рішення у справі «Х. та інші», пункт 98). Поняття дискримінації у розумінні статті 14 також включає випадки, коли з особою чи групою поводяться без належного обгрунтування менш сприятливо, аніж з іншою особою чи групою, навіть коли Конвенція не вимагає більш сприятливого поводження (дивись рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» [Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom] від 28 травня 1985 року, пункт 82, Серії А №94).

77. Сексуальна орієнтація є поняттям, яке охоплюється статтею 14. Суд неодноразово зазначав, що подібно відмінностям, які ґрунтуються на статі, ґрунтовані на сексуальній орієнтації відмінності вимагають “особливо переконливих та вагомих підстав” для свого виправдання (дивись для прикладу рішення у справах «Сміт і Грейді», пункт 90; «Карнер», пункти 37 і 42; «L. та V.», пункт 45; і «Х. та інші», пункт 99, всі згадані вище). Коли відмінність у поводженні ґрунтується на статі чи сексуальній орієнтації, свобода розсуду держави є вузькою (дивись згадані вище рішення у справах «Карнер», пункт 41, і «Козак», пункт 92). Відмінності, що обґрунтовуються виключно посиланнями на сексуальну орієнтацію, недопустимі за Конвенцією (дивись згадані вище рішення у справах «Салгуейро да Сільва Моута», пункт 36; «E.B.», пункти 93 і 96; і «Х. та інші», пункт 99).

 (iii) Застосування цих принципів у даній справі

(α) Порівняння ситуації заявників з різностатевими парами та існування відмінності у поводженні

78. Перше питання, на яке має відповісти Суд, зводиться до того, чи ситуація заявників є відносно подібною до ситуації різностатевих пар, які бажають вступити у цивільний шлюб за Законом № 3719/2008. Суд ще раз повторює, що одностатеві пари, так само як і різностатеві пари, можуть мати стійкі шлюбні стосунки (дивись згадане вище рішення у справі «Шальк і Копф», пункт 99). Відповідно він вважає, що заявники перебувають у відносно подібній ситуації з різностатевими парами щодо потреби у юридичному визнанні і захисті їхніх стосунків (дивись рішення у справі «Шальк і Копф» у процитованому місці).

79. Європейський суд далі зауважує, що згідно з розділом 1 Закону № 3719/2008 можливість вступу у цивільний шлюб явно призначається для двох осіб різної статі. Як наслідок, виключенням одностатевих пар зі сфери дії за умовчанням Закон тим самим запроваджує відмінність у поводженні, яка ґрунтується на сексуальній орієнтації таких осіб.

(β) Законна мета і пропорційність

80. Суд зауважує, що Уряд головним чином покладався на два ряди аргументів для виправдання вибору законодавчого органу не включати одностатеві пари у сферу дії Закону №3719/2008. По-перше, він заявив, що якби запроваджені Законом цивільні шлюби застосовувались до заявників, це призвело би до виникнення для них прав та обов’язків (з точки зору їхнього майнового статусу, фінансових відносин всередині кожної пари та спадкових прав), правові рамки яких вони могли би врегулювати за вже існуючим законодавством, а саме – на договірній основі. По-друге, Уряд доводив, що оскаржуване законодавство мало досягнути декількох цілей: захист дітей, народжених поза шлюбом, захист неповних родин (як чітко випливало з пояснювальної записки до Закону), задоволення потреб батьків на виховання власних дітей без зобов’язання одружуватись і, нарешті, зміцнення інститутів шлюбу та родини у традиційному їх сенсі.

81. Що стосується першого аргументу, який було висунуто Урядом, Суд дотримується погляду, що навіть якщо і надавати йому ваги, він все одно не враховує того факту, що передбачені Законом № 3719/2008 цивільні партнерства як офіційно визнана альтернатива шлюбу мають істотне значення для заявників, незалежно від правових наслідків, які вони могли б спричинити та якими б вузькими чи широкими вони не були. Як Європейський суд вже зауважував, одностатеві пари, так само як і різностатеві пари, можуть мати стійкі шлюбні стосунки. У плані взаємної підтримки та допомоги спільно проживаючі одностатеві пари мають ті самі потреби, що і різностатеві пари. Відповідно, можливість вступу у цивільний шлюб дозволила би першим скористатися єдиною доступною для них за грецьким законом можливістю для оформлення стосунків шляхом надання їм визнаного державою правового статусу. Суд зауважує, що поширення цивільних шлюбів на одностатеві пари дозволило би останнім врегулювати питання щодо майна, утримання і спадкування не у статусі приватних осіб, які можуть укладати угоди за звичайним правом, а на підставі правових норм, які регламентують цивільні шлюби, що призвело би до офіційного визнання державою їх стосунків.

82. Другий головний аргумент Уряду дійсно зводиться до того, що Закон № 3719/2008 має на меті зміцнити правовий статус народжених поза шлюбом дітей і полегшити для батьків доступ до виховання своїх дітей без зобов’язання одружуватись. Як стверджується, даний аспект відрізняє різностатеві пари від одностатевих пар, оскільки останні не можуть мати спільних біологічних дітей.

83. Суд вважає законним з точки зору статті 8 Конвенції прагнення законодавця прийняти законодавство для врегулювання ситуації дітей, народжених поза шлюбом, а також для побічного зміцнення інституту шлюбу у грецькому суспільстві для досягнення тієї ідеї, щоби, як Уряд пояснив, рішення про одруження ґрунтувалося виключно на взаємному зобов’язанні, досягнутому між двома особами і вільному від зовнішніх стримуючих чинників чи від наміру у майбутньому мати дітей (дивись пункт 62 вище). Суд погоджується, що захист родини у традиційному сенсі є у принципі вагомою і обґрунтованою підставою, яка могла би виправдати відмінність у поводженні (дивись згадані вище рішення у справах «Карнер», пункт 40 і «Козак», пункт 98). Вочевидь зрозумілим є й те, що захист інтересів дитини також є законною метою (дивись згадане вище рішення у справі «Х. та інші», пункт 138). Залишається з’ясувати, чи було у цій справі дотримано принципу пропорційності.

84. Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів (дивись згадані вище рішення у справах «Карнер», пункт 41 і «Козак», пункт 98). Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення (дивись серед інших джерел рішення у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» [Tyrer v. the United Kingdom] від 25 квітня 1978 року, пункт 31, Серії А №26, і рішення у справі «Крістін Гудвін проти Сполученого Королівства» [Christine Goodwin v. the United Kingdom] [Велика Палата], заява № 28957/95, пункт 75, ECHR 2002-VI), держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім’ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов’язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя (дивись згадане вище рішення у справі «Х. та інші», пункт 139).

85. У випадках, коли межі розсуду держави є вузькими – як це має місце у разі, якщо відмінність у ставленні ґрунтується на ознаці статі або сексуальної орієнтації – принцип пропорційності вимагає не лише того, щоб засіб, обраний для досягнення поставленої мети, був загалом придатним для цього. Має бути продемонстровано, що для досягнення цієї мети необхідно було виключити певні категорії людей (у даному випадку - осіб, які перебувають в одностатевих стосунках) зі сфери застосування відповідних положень (дивись згадані вище рішення у справах «Карнер», пункт 41 і «Козак», пункт 99). За змістом згаданої вище практики Суду тягар доведення у цьому відношенні покладається на Уряд. Тому саме Уряд Греції у даній справі має продемонструвати, що для досягнення законної мети, на яку він посилався, необхідно було не допустити одностатеві пари до вступу у цивільні шлюби, які були передбачені у Законі № 3719/2008 (дивись з подібним висновком згадане вище рішення у справі «Х та інші», пункт 141).

86. Суд зауважує, що вказане законодавство не просто передбачає заходи, спрямовані на регулювання соціальних реалій та досягнення цілей, на які посилався Уряд (дивись пункт 80 вище). Воно спрямоване перш за все на забезпечення юридичного визнання відмінної від шлюбу форми партнерства, відомої як “цивільні шлюби”. Це випливає чітко зі змісту та структури Закону. Розділ 1 визначає цивільний шлюб як “угоду між двома дорослими особами різної статі, які ведуть своє життя як пара”. Більше того, зміст наступних розділів не обмежується регулюванням статусу народжених поза шлюбом дітей, а присвячений організації життя пар, які вступили у цивільний шлюб. Наприклад, у розділах 6 і 7 [Закону] йдеться про фінансові відносини між сторонами та зобов’язання з утримання у разі розірвання союзу. Тим часом розділ 11 передбачає, що у разі смерті одного з партнерів другий з них, який залишився живим, має право на спадкування ...

87. Суд зазначає у цьому відношенні, що у своїй доповіді з приводу проекту законодавства Національна комісія з прав людини зауважила, що залишалось незрозумілим, чому саме проект дістав назву “Реформи щодо сім`ї, дітей та суспільства”, тоді як він по суті запроваджував нову правову форму позашлюбного партнерства ... З огляду на вказане вище, Суд вважає, що попри свою назву і задекларовані законодавчим органом наміри Закон № 3719/2008 першочергово був спрямований на юридичне визнання нової форми позашлюбного партнерства.

88. У будь-якому разі, навіть якщо припустити, що законодавчий орган мав намір посилити правовий захист народжених поза шлюбом дітей та побічно зміцнити інститут шлюбу, фактом залишається те, що шляхом прийняття Закону № 3719/2008 він запровадив таку форму цивільного партнерства, відому як цивільні шлюби, яка виключала одностатеві пари, проте дозволяла різностатевим парам (незалежно від того, чи мали вони дітей, чи ні) регулювати різноманітні аспекти своїх стосунків.

89. У цьому зв’язку Суд зауважує, по перше, що аргументи Уряду зосереджені на ситуації різностатевих пар з дітьми і не виправдовують відмінність у поводженні, яка виникає з розглядуваного законодавства, між одностатевими та різностатевими парами, які не є батьками. По-друге, Суд не переконаний аргументом Уряду про те, що досягнення за допомогою Закону № 3719/2008 цілей, на які він посилається, повинно було передбачати виключення одностатевих пар зі сфери дії [Закону]. Законодавчий орган цілком міг би включити деякі положення, які стосувалися би конкретно народжених поза шлюбом дітей, і в той сам час поширити на одностатеві пари загальну можливість вступу у цивільний шлюб. Суд у цьому зв’язку підкреслює, що пояснювальна записка до розглядуваного законодавства не надає жодного пояснення рішенню законодавця обмежити цивільні шлюби суто різностатевими парами (дивись пункт 10 вище). Він також зауважує, що Національна комісія з прав людини визнала законопроект дискримінаційним, тому що він не застосовувався до одностатевих пар ... і що Наукова рада Парламенту зайняла подібну позицію (дивись пункт 13 вище).

90. Нарешті, Суд зауважує, що відповідно до законодавства Греції, як сам Уряд підкреслив (дивись пункт 64 вище), різностатеві пари, на відміну від одностатевих, могли юридично врегулювати свої стосунки навіть до прийняття Закону № 3719/2008 або у повній мірі на підставі інституту шлюбу, або у більш обмеженій формі – на підставі положень Цивільного кодексу, які регулювали питання фактичних партнерств. Як наслідок, одностатеві пари були б особливо зацікавлені у вступі в цивільний шлюб, оскільки це надавало би їм, на відміну від пар різної статі, єдино можливу підставу у законодавстві Греції для юридичного визнання їхніх стосунків.

91. На додаток Суд звернув би увагу на той факт, що хоча не існує консенсусу серед правових систем країн-членів Ради Європи, останнім часом з’являється тенденція у бік запровадження різноманітних форм юридичного визнання одностатевих стосунків. Дев’ять країн-членів передбачають одностатевий шлюб. Крім того, сімнадцять країн-членів дозволяють ту чи іншу форму цивільного партнерства для пар однієї статі. Що стосується питання, яке виникає у даній справі (дивись пункт 75 вище), то Суд вважає очевидною ту тенденцію, що з’являється у правових системах країн-членів Ради Європи: з дев’ятнадцяти країн, які дозволяють іншу ніж шлюб форму зареєстрованого партнерства, лише Литва та Греція передбачають її виключно для різностатевих пар ... Іншими словами, за двома винятками, країни-члени Ради Європи, у разі якщо вони вирішують прийняти законодавство про запровадження нової системи зареєстрованого партнерства як альтернативи шлюбу для неодружених пар, включають одностатеві пари до сфери його дії. Більше того, ця тенденція відображена у відповідних матеріалах Ради Європи. У цьому зв’язку Суд посилається, зокрема, на Резолюцію 1728 (2010) Парламентської асамблеї Ради Європи і Рекомендацію Комітету Міністрів CM/Rec(2010)5 ...

92. Той факт, що наприкінці поступової еволюції країна виявляється в ізольованій позиції з приводу одного аспекту свого законодавства не обов’язково означає, що цей аспект суперечить Конвенції (дивись рішення у справі «Ф. проти Швейцарії» [F. v. Switzerland] від 18 грудня 1987 року, пункт 33, Серії А №128). Тим не менш, з огляду на вищенаведене Суд вважає, що Уряд не надав переконливих і вагомих причин, які б виправдовували виключення одностатевих пар зі сфери дії Закону № 3719/2008. Як наслідок, він виявляє у даній справі порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

95. Стаття 41 Конвенції передбачає:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”

A. Шкода

96. Заявники за заявою № 29381/09 спільно просили 10,000 Євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої вони, як стверджувалось, зазнали через порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, і відсутність ефективного засобу правового захисту у цьому зв’язку. Вони також просили Суд дати конкретні рекомендації Уряду з метою доповнення Закону № 3719/2008 та поширення на одностатеві пари сфери застосування цивільних шлюбів.

97. Заявники за заявою № 32684/09 просили 15,000 Євро на кожну пару в якості відшкодування моральної шкоди, що складало 45,000 Євро. Вони стверджували, що їх піддали неприпустимій дискримінації за ознакою їхніх сексуальних уподобань і що їхнє виключення зі сфери дії Закону № 3719/2008 спричинило їм серйозне розчарування.

98. Уряд стверджував, що суми, про які просили заявники, були надмірними і що заявники не довели, що вони зазнали особистого та прямого втручання у їхнє приватне та сімейне життя. Він доводив, що вже сама констатація порушення становила би достатню справедливу сатисфакцію.

99. На відміну від Уряду Суд вважає, що констатація порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, не становить сама по собі достатньої компенсації тієї моральної шкоди, якої зазнали заявники. Здійснюючи оцінку на справедливій основі, у відповідності до статті 41 Конвенції, Суд присуджує кожному заявнику за винятком сьомого заявника за заявою № 32684/09 як відшкодування моральної шкоди суму у 5,000 Євро разом із сумою будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми. Суд відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

B. Судові та інші витрати

100. Заявники за заявою № 29381/09 спільно просили суму 7,490.97 Євро в якості судових та інших витрат, які вони понесли у зв’язку з розглядом справи в Суді. Зокрема, вони оцінили час, витрачений у справі їх представниками з Грецької групи із нагляду за виконанням Гельсінських угод - 20 годин роботи за погодинною ставкою 100 Євро. Вони надали у цьому зв’язку документ, який підтверджував, скільки часу знадобилося представникам на підготовку їхніх зауважень до Суду. Вони також просили суму 4,485 Євро в якості відшкодування послуг пані Мекарі з представництва перед Великою Палатою і надали рахунок на підтвердження свого прохання. Нарешті, вони просили суму 1,005.97 Євро в якості відшкодування дорожніх витрат, які їхні представники понесли у зв’язку зі слуханнями у Великій Палаті. Заявники пояснили, що за умовами угоди з їхніми представниками, у разі якщо Суд виявляє порушення Конвенції, вони мають заплатити останнім повну суму судових та інших витрат, присуджених Великою Палатою. Тому вони просили, щоби будь-яка компенсація, присуджена у цьому зв’язку, перераховувалась прямо на банківські рахунки їхніх представників.

101. Заявники за заявою № 32684/09 спільно просили суму 8,000 Євро у зв’язку з розглядом справи в Суді і подали рахунки та відомості витрат у справі на підтвердження цього прохання.

102. Уряд заявив, що Суд міг призначити відшкодування заявникам в частині судових та інших витрат лише тією мірою, у якій ці прохання були достатньо обґрунтовані.

103. Згідно практики Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише тоді, коли продемонструє, що вони були дійсно і необхідно зроблені і їхній обсяг є розумним (дивись рішення у справі «Крянге проти Румунії» [Creangă v. Romania] [Велика Палата] від 23 лютого 2012 року, заява № 29226/03, пункт 130). Беручи до уваги наявні у його розпорядженні документи і вищевказані критерії, Суд вважає за необхідне присудити заявникам за заявою № 29381/09 спільно суму у 5,000 Євро разом із сумою будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми, і перерахувати її прямо на банківські рахунки їхніх представників (дивись з подібним висновком рішення у справі «Карабуля проти Румунії» [Carabulea v. Romania] від 13 липня 2010 року, заява № 45661/99, пункт 180). Що стосується заявників за заявою № 32684/09, Суд вважає, що їм слід присудити спільно суму у 6,000 Євро в частині судових та інших витрат разом із сумою будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми.

C. Пеня

104. Суд вважає, що пеня у разі несвоєчасної виплати має визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсоткові пункти.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД

...

3. Постановляє шістнадцятьма голосами проти одного, що мало місце порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції;

4. Постановляє шістнадцятьма голосами проти одного,

(a) що Держава-відповідач повинна заплатити заявникам на протязі трьох місяців наступні суми:

(i) 5,000 Євро (п’ять тисяч Євро) кожному заявнику, окрім сьомого заявника за заявою №32684/09, на відшкодування моральної шкоди і суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;

(ii) 5,000 Євро (п’ять тисяч Євро) спільно заявникам за заявою №29381/09 на відшкодування судових та інших витрат і суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми - прямо на банківські рахунки їхніх представників;

(iii) 6,000 Євро (шість тисяч Євро) спільно заявникам за заявою №32684/09, окрім сьомого заявника, на відшкодування судових та інших витрат і суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;

(b) що по спливу згаданого вище тримісячного строку і до моменту розрахунку на вищевказані суми будуть нараховуватись прості відсотки у розмірі, що дорівнюють граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, чинній на період невиплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє одностайно решту вимог заявників з приводу справедливої сатисфакції.

Складено англійською мовою і французькою мовою та оголошено у відкритому засіданні у Палаці прав людини у Страсбурзі 7 листопада 2013 року.

Майкл О`БойлДін Шпільман
              Заступник Секретаря-Канцлера               Голова

У відповідності до пункту 2 статті 45 Конвенції і пункту 2 Правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додаються такі окремі думки:

(a) спільна окрема думка суддів Касадеваля, Зімеле, Йочіене та Сіціл`яноса, що збігається з позицією більшості;

(b) окрема думка судді Пінто де Альбукерке, яка частково збігається і частково не збігається з позицією більшості.

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька. Цей переклад здійснено за дорученням та за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є для Суду обов’язковим і Суд не несе відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази даних HUDOC, де розміщена практика Європейського суду з прав людини () або з будь-якої іншої бази даних, у якій він розміщений зі згоди Суду. Він може бути відтворений з некомерційною метою за умови зазначення повної назви справи разом із вищенаведеним позначенням авторського права та посиланням на Трастовий фонд з прав людини. При потребі використати будь-яку частину цього перекладу з комерційною метою, будь-ласка, зверніться за електронною адресою: publishing@.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014.

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@

 

Full & Egal Universal Law Academy