ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ВАСИЛЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF VASILENKO v. UKRAINE)
(Заява № 70777/12)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
13 січня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Василенко проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), Голова
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 70777/12), яку 12 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Валерій Вікторович Василенко, 1980 року народження, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі (далі – заявник), йому була надана правова допомога і його представляв пан А. Пустинцев, юрист, який практикує у м. Дніпро;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 02 грудня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа головним чином стосується стверджуваного перегляду адміністрацією виправної колонії листування заявника, що було порушенням статті 8 Конвенції, та відсутності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим усупереч статті 13 Конвенції.
2. У грудні 2010 року заявник поскаржився до прокуратури, що адміністрація Городищенської виправної колонії № 96 (далі – виправна колонія), в якій він відбував покарання до 08 червня 2010 року, переглядала його листування із Судом усупереч встановленій законодавством забороні це робити. Приблизно у той самий час він звернувся з адміністративним позовом проти адміністрації виправної колонії, стверджуючи, що вона незаконно переглядала його листи до прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 04 лютого 2011 року прокуратура області повідомила Державному департаменту з питань виконання покарань про певні порушення національного законодавства у зв’язку з листуванням засуджених у цій виправній колонії. Прокурор посилався на ситуацію декількох засуджених. Стосовно заявника зазначалося, що три листи, надіслані ним до прокуратури у серпні 2009 року та березні 2010 року, супроводжувалися короткими листами, складеними адміністрацією виправної колонії, які містили стислий зміст звернень та кількість сторінок. Прокурор також зазначив, що «такі ж порушення вимог законодавства [були] допущені адміністрацією установи при відправленні звернень [заявника] до [Суду]». Хоча спочатку у своєму листі прокурору від 10 лютого 2011 року обласне Управління Державного департаменту з питань виконання покарань заперечило будь-які порушення (посилаючись на твердження працівників виправної колонії, згідно з якими заявник сам просив долучати супровідні листи та усно надавав короткий зміст своїх листів), зрештою (09 березня 2011 року) двох працівників виправної колонії притягнули до дисциплінарної відповідальності з огляду на висновки прокурора. Тим не менш, адміністративні суди двох нижчих інстанцій відмовили у задоволенні адміністративного позову заявника з таких підстав: по-перше, вони встановили, що перевірка прокурора не стосувалася предмета справи, оскільки заявник скаржився прокурору на стверджуваний перегляд його листування лише із Судом; і, по-друге, суди посилалися на показання працівників виправної колонії, згідно з якими листи заявника до прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надавалися для відправлення запечатаними і саме заявник наполягав на складанні супровідних листів та усно надавав їхній короткий зміст. 21 травня 2012 року Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) відмовив заявнику у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернув йому касаційну скаргу без розгляду. Суд вважав необґрунтованим твердження заявника, що він не міг дозволити собі сплатити судовий збір, не прокоментувавши його посилання на рішення судів нижчих інстанцій про задоволення такого його клопотання на підставі відсутності у нього доходу.
оцінка суду
стверджуване порушення статей 8 та 13 конвенції у зв’язку зі стверджуваним переглядом листування заявника з прокуратурою3. Заявник скаржився, що регулярний перегляд адміністрацією Городищенської виправної колонії його листування з прокуратурою порушував статтю 8 Конвенції і він не мав ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим усупереч вимогам статті 13 Конвенції.
4. Уряд стверджував, що це питання було належним чином розглянуто національними судами, які вважали твердження заявника необґрунтованими, і підстав ставити цей висновок під сумнів не було.
5. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
6. Відповідні загальні принципи практики наведені, наприклад, в рішенні у справі «Глінов проти України» (Glinov v. Ukraine), заява № 13693/05, пункт 54, від 19 листопада 2009 року з подальшими посиланнями).
7. Суд враховує беззаперечний факт, що двоє працівників виправної колонії були притягнені до дисциплінарної відповідальності за результатами перевірки прокурора, яка критикувала практику долучення до листів заявника, адресованих прокуратурі, супровідних листів з коротким змістом цих листів і кількістю сторінок, що суперечило встановленій національним законодавством забороні переглядати листування засуджених з вказаними органами державної влади. Цей захід було застосовано, незважаючи на аргументи працівників виправної колонії, що насправді заявник надавав відповідні листи запечатаними, а супровідні листи складалися на його прохання та на підставі наданої ним інформації. Не прокоментувавши накладення відповідного дисциплінарного стягнення та не посилаючись на будь-які нововиявлені обставини, адміністративні суди двох інстанцій вважали ті самі аргументи працівників виправної колонії переконливими та на цих підставах відмовляли у задоволенні позову заявника. Крім того, адміністративні суди вирішили взагалі проігнорувати висновки прокурора тільки через те, що скарга заявника до прокурора обмежувалася стверджуваним переглядом його листуванням із Судом.
8. Суд не може вважати оцінку справи адміністративними судами належною, як стверджував Уряд. Суд також зазначає, що провадження обмежилося стадією апеляційного оскарження, враховуючи відмову ВАСУ звільнити заявника від сплати судового збору, хоча його подібне клопотання було задоволено обома судами нижчих інстанцій. Водночас Суд не вбачає підстав піддавати сумніву висновки прокурора.
9. З цього випливає, що адміністрація виправної колонії порушила встановлену законодавством заборону переглядати листування засуджених з прокуратурою, а національні суди не надали належної відповіді на скаргу заявника у зв’язку з цим.
10. Отже, було порушено статті 8 і 13 Конвенції.
інші скарги11. Заявник також скаржився, що адміністрація Городищенської виправної колонії переглядала його листування з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини і Судом усупереч статтям 8 та 13 Конвенції. Стосовно останнього згаданого питання він також стверджував про порушення статті 34 Конвенції. Насамкінець, заявник скаржився, що, відмовивши у задоволенні його клопотання про звільнення від сплати судового збору, ВАСУ порушив його право на доступ до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції. З огляду на факти справи, доводи сторін та висновки за статтями 8 і 13 Конвенції Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, і немає потреби окремо розглядати зазначені скарги[1] (див. для порівняння рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
12. Заявник вимагав 8 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, 2 300 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, а також 6 700 українських гривень в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах. Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої міг зазнати заявник. Водночас з огляду на наявні у нього документи Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 1 000 євро, яка охоплює витрати за всіма аспектами (що дорівнює 1 850 євро з вирахуванням 850 євро – суми, сплаченої в межах правової допомоги).
13. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятними скарги на стверджуваний перегляд листування заявника з прокуратурою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим;Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції;Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції;Постановляє, що немає необхідності розглядати решту скарг;Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації судових та інших витрат, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 січня
2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Лятіф Гусейнов
(Lәtif Hüseynov)
Голова
[1] Тобто виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті скарг за пунктом 1 статті 6, статтями 8 і 13 Конвенції та по суті скарги за статтею 34 Конвенції, при цьому остання має процесуальний характер, а тому не виникає питання стосовно її прийнятності відповідно до Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі «Расул Джафаров проти Азербайджану» (Rasul Jafarov v. Azerbaijan), заява № 69981/14, пункт 176, від 17 березня 2016 року з подальшими посиланнями).