CASE OF VASILIY IVASHCHENKO v. UKRAINE (NO.2) - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ВАСИЛЬ ІВАЩЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ (№2)»

(CASE OF VASILIY IVASHCHENKO v. UKRAINE (No. 2))

(Заява № 1976/13)

У текст рішення 28 травня 2021 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

22 квітня 2021 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Василь Іващенко проти України (№2)»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

З огляду на:

заяву (№ 1976/13), яку 12 березня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Василь Миколайович Іващенко (далі – заявник);

рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги на стверджуване жорстоке поводження із заявником і проведене розслідування у зв’язку з цим, умови тримання під вартою та стверджувану відмову надати заявнику копії документів з його медичної картки, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 01 квітня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1.  Справа стосується: стверджуваного жорстокого поводження працівників слідчого ізолятора із заявником та ефективності проведеного розслідування цього питання (стаття 3 Конвенції); умов тримання під вартою та належності наданої медичної допомоги (стаття 3 Конвенції); а також дотримання державою своїх зобов’язань за статтями 34 та 38 Конвенції.

ФАКТИ

2.  Заявник народився у 1961 році і відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. Заявнику була надана правова допомога, і його представляли пан М. Тарахкало, пан М. Кіккас, пан Є. Чекарьов, пані О. Куваєва та пані О. Чилутян, юристи, які практикують у м. Київ.

3.  Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.

4.  Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.Події, що передували справі

5.  У попередній заяві до Суду (див. рішення у справі «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, від 26 липня 2012 року) заявник стверджував, зокрема, що після його затримання у квітні 1998 року йому було зламано декілька ребер внаслідок жорстокого поводження працівників міліції (пункт 11). Суд не вважав цю конкретну скаргу підтвердженою доказами (пункт 78).СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ у зв’язку з цим

6.  05 березня 2012 року заявника доставили до Черкаського слідчого ізолятора (далі – СІЗО).

7.  Згідно з твердженнями заявника щойно він прибув туди, декілька працівників охорони безпричинно жорстоко його побили. Як стверджувалося, у заявника була низка крововиливів, у тому числі в паховій області, та перелом двох ребер.

8.  Як згодом зазначив заявник, 05 березня 2012 року його оглянув лікар медичної частини СІЗО та надав таку медичну допомогу: наніс мазь на пахову область, дав знеболювальне та зробив внутрішньовенну ін’єкцію.

9.  Згідно з твердженнями Уряду 05 березня 2012 року жодного інциденту за участю заявника не відбулося. Уряд стверджував, що, як вбачається з наявних матеріалів справи, після прибуття до цього слідчого ізолятора заявник поскаржився на біль у грудях, задишку і біль у паховій області та йому була надана відповідна медична допомога.

10.  Того ж дня – 05 березня 2012 року – заявник написав пояснення про відсутність у нього претензій до персоналу СІЗО, як стверджувалося, після погрози начальника СІЗО про подальше застосування насильства.

10.  Згідно з твердженнями заявника 06 березня 2012 року його оглянув лікар і зробив рентген грудної клітки. Рентгенівський знімок нібито встановив, що його восьме та дев’яте ребра зліва були зламані. Заявник також стверджував, що того дня лікар призначив йому прийом антибіотиків протягом семи днів, а також знеболювальні препарати та мазь для пахової області.

11.  Згідно з твердженнями Уряду медична карта заявника не містила жодних документів від 06 березня 2012 року.

12.  06 червня 2012 року заявника перевели з Черкаського СІЗО до Київського СІЗО. Він перебував у Київському СІЗО до 24 червня
2012[1] року, після чого був переведений до Замкової виправної колонії.

13.  15 квітня[2] 2013 року він поскаржився до Генеральної прокуратури України на стверджуване жорстоке поводження
05 березня 2012 року. Його скарга була направлена до прокуратури Черкаської області (далі – прокурор міста Черкаси). 14 червня
2013 року останній письмово повідомив заявника, що його скарга «щодо можливих протиправних дій, вчинених працівниками Черкаського СІЗО» була належним чином розглянута та визнана необґрунтованою.

14.  16 жовтня 2013 року у відповідь на ще одне звернення заявника від 13 вересня 2013 року прокурор міста Черкаси повторно повідомив його про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування. Прокурор посилався на медичну довідку з особової справи заявника, в якій зазначалося, що 05 березня 2012 року після прибуття до Черкаського СІЗО заявник поскаржився на біль у грудях, задишку та біль у паховій області, і після медичного огляду йому була надана відповідна медична допомога. Прокурор також послався на письмове пояснення заявника про відсутність претензій до працівників Черкаського СІЗО.

15.  02 червня 2015 року начальник медичної частини Замкової виправної колонії, в якій заявник тримався на той момент, за заявою останнього склав довідку про надану йому медичну допомогу під час тримання під вартою. У ній, серед іншого, вказувалося (див. пункти 30 і 36), що 06 травня 2015 року хірург оглянув заявника та задокументував наявність у нього консолідованого перелому восьмого та дев’ятого ребер зліва. Жодної додаткової інформації не наводилося. Було зазначено, що станом на дату складання довідки стан здоров’я заявника був задовільним.

16.  У лютому 2018 року працівники Черкаського СІЗО знищили журнал прийому засуджених з особистих питань за 2012 рік після закінчення встановленого законодавством мінімального п’ятирічного строку зберігання.

17.  У лютому 2019 року документи, пов’язані зі скаргами заявника до прокуратури в 2013 році, також були знищені після закінчення встановленого законодавством мінімального строку зберігання.ПОБУТОВІ УМОВИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮУ Київському СІЗО

18.  Заявник перебував у цьому слідчому ізоляторі з 15 грудня
2012 року до 24 січня 2013 року в камері площею 15 кв. м, в якій трималися чотири ув’язнені.

19.  Згідно з твердженнями заявника його камера була вологою, темною та холодною, стінами стікала вода. Туалет був відгороджений від житлової зони перегородкою без дверей, висотою приблизно 1,5 м. Відеокамера була розміщена безпосередньо над зоною туалету. Столу не було. Як стверджувалося, адміністрація відхиляла клопотання заявника про переведення до іншої камери у зв’язку з відсутністю вільних місць.

20.  Згідно з твердженнями Уряду камера була обладнана всіма необхідними меблями. У камері були хороший доступ до природного та штучного освітлення, централізоване водопостачання та система штучної вентиляції. Температура всередині ніколи не опускалася нижче 18oC. Ув’язнені мали доступ до лазні та пральні раз на тиждень, щонайменше протягом сорока хвилин. Вони також щодня мали одногодинну прогулянку.В інших установах

21.  Заявник також стверджував про тримання його під вартою у неналежних умовах у Вінницькому СІЗО у період з 12 до 21 серпня 2011 року та з 22 до 27 квітня 2015 року, а також у Шепетівській виправній колонії у період з 17 серпня до 16 жовтня 2012 року.

22.  Уряд стверджував, що умови тримання заявника під вартою в цих установах були прийнятними.МЕДИЧНА ДОПОМОГА, надана у зв’язку з ГІДРОЦЕЛЕ ТА ІНШИми захворюваннями СТАТЕВих органів

23.  10 грудня 2008 року в лікарні при Шепетівській виправній колонії заявнику прооперували пахову килу. Про жодні ускладнення не вказувалося. 26 грудня 2008 року його виписали з лікарні у задовільному стані.

24.  Згідно з твердженнями заявника незабаром після цього його праве яєчко значно набрякло і почало дуже боліти. Його прохання про надання йому медичної допомоги у зв’язку з цим, як стверджувалося, були проігноровані.

25.  Заявник також стверджував, що після подальшого погіршення стану його здоров’я в березні 2012 року йому призначили антибіотики, а на пахову область нанесли мазь (див. також пункт 11).

26.  У період з 17 серпня до 17 вересня 2012 року заявник проходив стаціонарне лікування в лікарні при Шепетівській виправній колонії у зв’язку із загостренням хронічного правобічного орхоепідидиміту (запалення яєчок), а також деякими іншими непов’язаними захворюваннями.

27.  Згідно з твердженнями заявника у січні 2013 року хірург оглянув його в Київському СІЗО (де він тримався з 15 грудня
2012 року до 24 січня 2013 року – див. пункт 19) і дійшов висновку, що він потребував термінового хірургічного втручання.

28.  У наданій Суду копії медичної картки заявника (див. пункт 38) відсутні будь-які документи за січень 2013 року. Також немає жодних записів, зроблених після виписки заявника з лікарні 17 вересня
2012 року (див. пункт 27) до квітня 2016 року. Починаючи з 01 квітня 2016 року, у записах не згадується про які-небудь захворювання статевих органів.

29.  Як зазначено в довідці, складеній начальником медичної частини Замкової виправної колонії 02 червня 2015 року (див. також пункти 16 та 36), 06 травня 2015 року хірург діагностував заявнику водянку оболонок правого яєчка та рекомендував лікування у хірургічному відділені в плановому порядку.

30.  15 лютого 2019 року Філія Державної установи «Центр охорони здоров’я ДКВС України» в Черкаській області, яка відповідає за Черкаське СІЗО, надала виписку з медичної картки заявника, вочевидь, за заявою останнього. У розділі «Повний діагноз» зазначено: «Ішемічна хвороба серця, атеросклероз, кардіосклероз, хронічне легеневе серце, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня (середнього ступеню важкості), хронічний обструктивний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легень, хронічний правобічний орхоепідидиміт, консолідований перелом 8-9 ребер зліва». Було зазначено, що заявник регулярно проходив медичні обстеження та амбулаторне лікування у зв’язку з перерахованими основними захворюваннями, а також йому було зроблено операцію 10 грудня 2008 року.

31.  05 березня 2020 року заявника прооперували у зв’язку з водянкою оболонок правого яєчка у лікарні при Шепетівській виправній колонії.

32.  У червні 2020 року хірург рекомендував заявнику оперативне лікування у зв’язку з кістою яєчка у плановому порядку. 03 грудня 2020 року була зроблена така операція.Заяви ЗАЯВНИКА про надання КОПІЙ МЕДИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ

33.  У 2013 та 2015 роках заявник неодноразово звертався до адміністрації Черкаського СІЗО, Київського СІЗО та Замкової виправної колонії із заявами про надання йому копій документів з його медичної картки, які стосуються, зокрема, його обстеження та лікування у Черкаському СІЗО після прибуття туди 05 березня
2012 року. Він зазначав, що потребував їх для обґрунтування своєї заяви до Суду.

34.  Таких копій йому не надано. Адміністрація обох СІЗО повідомила заявника, що після його переведення до іншої установи в них більше не залишалося його медичних документів.

35.  02 червня 2015 року начальник медичної частини Замкової виправної колонії склав довідку про стан здоров’я заявника та надану йому медичну допомогу. У ній, зокрема, зазначалося про лікування заявника в лікарні при Шепетівській виправній колонії у період з
17 серпня до 17 вересня 2012 року (див. пункт 27) та його консультацію з хірургом 06 травня 2015 року (див. пункти 16 та 30). У ній також було вказано, що під час регулярних медичних обстежень заявника, у тому числі 29 червня та 16 жовтня 2012 року, не було задокументовано жодних тілесних ушкоджень або скарг. У довідці запитувані заявником документи не згадувалися та вони не були долучені до неї.

36.  08 серпня 2019 року Адміністрація ДКВС України повідомила Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про неможливість підтвердити або спростувати твердження заявника про відмову у наданні йому документів з його медичної картки, «оскільки необхідна інформація від медичного центру ДКВС України не надходила».

37.  31 січня 2020 року Філія державної установи «Центр охорони здоров’я ДКВС України» в Хмельницькій області, яка відповідає за Замкову виправну колонію, надіслала копію медичної картки заявника його захиснику. Перший запис за 2012 рік датувався 25 липня
2012 року, а за період з 17 вересня 2012 року до 01 квітня 2016 року записів не було (див. пункт 29).ВИКОНАННЯ УРЯДОМ ЗАПИТУ СУДУ про НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТІВ

38.  Разом із повідомленням Уряду про певні скарги Суд також надіслав запит про «надання копій всіх документів, пов’язаних зі скаргами заявника, у тому числі, але не обмежуючись, документів щодо стверджуваного жорстокого поводження 05 березня 2012 року та його клопотань про надання медичної допомоги у зв’язку із захворюваннями його статевих органів і відповідних рішень органів державної влади; усіх відповідних медичних документів, у тому числі рентгенівського знімку, який, як стверджувалося, був зроблений наступного дня після жорстокого поводження із заявником, та відповідного медичного висновку до нього, а також інформації про результати медичного огляду заявника хірургом Київського СІЗО у січні 2013 року».

39.  Уряд стверджував, що він не міг надати Суду будь-які медичні документи від 06 березня 2012 року стосовно заявника «у зв’язку із їхньою відсутністю у [медичній картці] заявника». Уряд також не надав копій будь-яких інших медичних документів, пов’язаних з тримання заявника під вартою у Черкаському СІЗО у період з
05 березня до 06 червня 2012 року. Жодних пояснень чи коментарів у зв’язку з цим надано не було.

40.  Стосовно тверджень заявника про огляд його хірургом у січні 2013 року в Київському СІЗО, посилаючись на лист, наданий Адміністрацією ДКВС України 08 серпня 2019 року (див. пункт 43), Уряд доводив, що такого запису не існувало.

41.  Уряд направив до Суду копію листа від 05 серпня 2019 року, складеного Управлінням ресурсного забезпечення Адміністрації ДКВС України. У ньому зазначалося, зокрема, що «05 березня 2012 року після прибуття до Черкаського СІЗО заявник скаржився на погіршення самопочуття, після чого був оглянутий медичними працівниками [СІЗО]». Також вказувалося, що 05 січня та 05 лютого 2018 року Київське СІЗО та Черкаське СІЗО відповідно знищили журнали прийому засуджених з особистих питань за 2012 року. Лист містив декілька додатків, які Уряд не надіслав Суду.

42.  Крім того, Уряд надав копію листа Державної установи «Центр охорони здоров’я ДКВС України» від 08 серпня 2019 року. У листі зазначалося, що 05 березня 2012 року після прибуття заявника до Черкаського СІЗО він був оглянутий медичними працівниками, які діагностували йому гіпертонічну хворобу та хронічне обструктивне захворювання легень і призначили необхідне лікування. У листі також зазначалося, що запису про огляд заявника хірургом у січні 2013 року в Київському СІЗО не було «у зв’язку із коротким періодом тримання заявника під вартою в цій установі, а саме з 06 до 29 червня
2012 року».

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

43.  Відповідне національне законодавство щодо умов тримання під вартою наведене в рішенні у справі «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, пункти 51 – 65, від 30 січня 2020 року).

44.  У доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2012 рік під назвою «Моніторинг місць несвободи в Україні: стан реалізації національного превентивного механізму», зокрема, критикується Київське СІЗО за «неналежні санітарні умови для тримання осіб, які прямують транзитом», «системи водопостачання і водовідведення у неналежному технічному стані», «надмірну вологість та ураженість стін грибком», а також за «санвузли камерних приміщень у неналежному стані та відсутність напівавтоматичного зливу води» (с. 82 – 83).

ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ документи

45.  Відповідні витяги з доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 09 до 21 жовтня 2013 року (CPT/Inf (2014) 15) наведені в рішенні у справі «Борзих та інші проти України» [Комітет] (Borzykh and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 5353/14 та 2 інших заяви, пункт 12, від 25 червня 2020 року).

правоСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ у зв’язку зі СКАРГАМИ НА ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ

46.  Заявник скаржився на жорстоке поводження з ним працівників Черкаського СІЗО 05 березня 2012 року та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»Доводи сторін

47.  Заявник підтримав свій виклад подій 05 березня 2012 року (див. пункти 7 – 8). Він доводив, що до березня 2012 року йому не діагностували ні перелому ребер, ні хронічного орхоепідидиміту, ні водянки оболонок яєчка. На думку заявника, ці більш пізні діагнози, які Уряд, як стверджувалося, не пояснив, підтверджували його скарги на жорстоке поводження.

48.  Заявник також зазначив, що медичні записи стосовно погіршення стану його здоров’я від 05 березня 2012 року не були надані ні йому, ні Суду. Він закликав Суд зробити фактологічні висновки на його користь у зв’язку з цим.

49.  Заявник стверджував, що боявся подавати будь-які скарги, поки залишався під контролем працівників Черкаського СІЗО. Він доводив, що згодом направляв численні скарги до різних органів державної влади, але жодних значних зусиль для встановлення істини та покарання винних не докладалося.

50.  Насамкінець, заявник стверджував, що, як було встановлено КЗК, у 2011 та 2012 роках в українських установах виконання покарань була поширена практика жорстокого поводження з ув’язненими.

51.  Уряд стверджував, що скарга заявника була необґрунтованою. Він зазначав, що, як вбачається з документів, наявних у матеріалах справи, за скаргою заявника на жорстоке поводження було проведено належне розслідування та вона була правомірно відхилена як необґрунтована.Оцінка Суду

52.  Підхід Суду до оцінки доказів під час розгляду тверджень про жорстоке поводження узагальнено, наприклад, в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 82 – 83, ЄСПЛ 2015).

53.  Суд встановив, що від заявників очікується щонайменше надання детального викладу оскаржуваних фактів і, наскільки це можливо, певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., наприклад, рішення у справі «Кушнір проти України» (Kushnir v. Ukraine), заява № 42184/09, пункт 102, від 11 грудня 2014 року). До таких доказів можуть належати показання свідків або документи, які б доводили, що заявник потрапив до приміщення міліції здоровим, а був звільнений з тілесними ушкодженнями (див., наприклад, рішення у справі «Горбатенко проти України» (Gorbatenko v. Ukraine), заява № 25209/06, пункт 120, від 28 листопада 2013 року).

54.  Якщо фізична особа висуває небезпідставну скаргу, що її було піддано поводженню, яке порушує статтю 3 Конвенції, під час перебування під контролем працівників міліції або інших подібних представників держави, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в... [цій] Конвенції», за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див. рішення у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункт 182, ЄСПЛ 2012).

55.  Повертаючись до цієї справи, Суд насамперед зазначає про відсутність у нього медичних документів, пов’язаних з періодом тримання заявника під вартою у Черкаському СІЗО. Також Суд проаналізує відсутність у заявника можливості отримати такі докази та ненадання їх Урядом Суду з точки зору статей 34 та 38 Конвенції (див. пункти 86 – 100). Немає сумнівів, що відповідні документи мали б значення у зв’язку з оцінкою цього питання в контексті скарги заявника за статтею 3 Конвенції. Однак Суд не вважає, що самої їхньої відсутності достатньо, аби зробити фактологічні висновки.

56.  Суд зауважує, що твердження заявника про відсутність у нього перелому ребер до прибуття до Черкаського СІЗО суперечать його власним доводам у попередній заяві до Суду, в якій заявник стверджував, що у нього був перелом декількох ребер після його затримання у 1998 році (див. пункт 5). Заявник не стверджував, що в рентгенологічному висновку від 06 травня 2012 року, на який він посилався для обґрунтування своєї скарги, вказаний час утворення перелому ребра. Запис у його медичній картці від 06 травня 2015 року, що у нього був консолідований перелом двох ребер (див. пункт 16), також не прояснив час утворення цього перелому: він міг з’явитися до відповідних подій.

57.  До того ж, хоча заявник доводив, що до стверджуваного інциденту 05 березня 2012 року у нього не було хронічного орхоепідидиміту або водянки оболонок яєчка, не оскаржується, що у нього були певні захворювання статевих органів з 2008 року (див. пункт 24).

58.  Як вбачається з деяких матеріалів справи[3], 05 березня
2012 року медичний персонал Черкаського СІЗО задокументував скарги заявника на біль у грудях, задишку та біль у паховій області (див. пункт 15). Однак ніщо не свідчить, що ці симптоми були наслідком жорстокого поводження з ним раніше того дня, а не уже наявних у нього попередніх захворювань. Дійсно, заявник не стверджував, що в медичних записах від 05 березня 2012 року містилися які-небудь докази на підтримку його скарг на жорстоке поводження, окрім зазначення відповідних симптомів і призначеного лікування.

59.  Суд також зазначає, що заявник чекав більше року, перш ніж висунути свою скаргу на жорстоке поводження на національному рівні (див. пункт 14). Його твердження, що він боявся працівників Черкаського СІЗО, оскільки залишався під їхнім контролем (див. пункт 50), не витримує критики: до того часу, як він поскаржився на жорстоке поводження до прокуратури, він тримався уже щонайменше у трьох інших установах після Черкаського СІЗО (див. пункти 13 та 22).

60.  З огляду на наведені міркування Суд вважає, що, незважаючи на відсутність певних відповідних документів, відповідальність за яку не несе заявник, він не висунув небезпідставну скаргу про те, що він зазнав жорсткого поводження, як стверджував. Отже, заявник не може оскаржувати ефективність розслідування на національному рівні (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності у справах «Кравченко проти України» (Kravchenko v. Ukraine), заява № 23275/06, пункт 51, від
24 червня 2014 року та «H. P. проти Хорватії» (H. P. v. Croatia), заява № 45599/13, пункт 54, від 16 червня 2015 року).

61.  Отже, Суд відхиляє скаргу заявника як за матеріальним, так і процесуальним аспектами статті 3 Конвенції як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ у зв’язку з УМОВами ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ У КИЇВСЬКОМУ СІЗО

62.  Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою у Київському СІЗО. Він також стверджував, що йому не було надано належну медичну допомогу у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»Прийнятність

63.  Уряд стверджував, що заявник міг звернутися зі скаргами до місцевих прокуратур, компетентних перевірити його твердження та у випадку необхідності зобов’язати адміністрацію відповідної установи усунути будь-які виявлені порушення.

64.  Заявник стверджував, що наведений Урядом засіб юридичного захисту не міг вважати ефективним.

65.  Суд неодноразово встановлював, що скарга до прокурора в Україні не може вважатися ефективним засобом юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на умови тримання під вартою (див. рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункт 69, від 28 березня 2006 року; «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року та «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, пункти 118 – 123, від 30 січня 2020 року).

66.  Суд не вбачає підстав відходити від цього висновку в цій справі. Отже, Суд вважає, що ця частина заяви не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

67.  Суд також зазначає, що вона не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.СутьПобутові умови тримання під вартою у Київському СІЗО

68.  Посилаючись на свій опис умов тримання від вартою у Київському СІЗО (див. пункт 20), заявник стверджував, що вони не відповідали стандартам Конвенції.

69.  Уряд, який підтримав свій виклад (див. пункт 21), стверджував, що умови тримання заявника під вартою відповідали вимогам законодавства.

70.  Суд зазначає, що відповідні принципи його практики були викладені, наприклад, в рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 137 – 141, від
20 жовтня 2016 року).

71.  У цій справі заявник тримався у Київському СІЗО протягом сорока днів (див. пункт 19). Сторони не оскаржують, що він мав у своєму розпорядженні 3,75 кв. м особистого простору (там само).

72.  Суд зазначає, що опис заявником побутових умов тримання його під вартою підтверджується доповіддю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2012 рік (див. пункти 20 та 45).

73.  Суд також зауважує, що він уже встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з браком доступного заявникам особистого простору та іншими аспектами неналежних побутових умов тримання під вартою у Київському СІЗО (зокрема, неналежна температура, зараження камер комахами/гризунами, відсутність свіжого повітря, неналежна якість засобів гігієни, недостатнє природне освітлення, відсутність або погана якість постільної білизни та відсутність приватності під час користування туалетом) стосовно періоду часу, коли там тримався заявник у цій справі (див. перелік справ у Додатку до згаданого рішення у справі «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine).

74.  Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

75.  З цього випливає, було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку із неналежними умовами тримання під вартою у Київському СІЗО.Медична допомога, надана у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів

76.  Заявник скаржився, що йому не було надано належної медичної допомоги у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів. Він вказав, що, хоча ще у січні
2013 року він потребував хірургічного втручання, операція не проводилося більше семи років.

77.  Уряд стверджував, що заявнику була надана необхідна медична допомога.

78.  Суд зазначає, що у заявника тривала історія захворювань статевих органів, зокрема пахова кила, орхоепідидиміт і водянка оболонок яєчка (див. пункти 24, 27 та 30). Він отримував певну медичну допомогу у зв’язку з ними. Суд зауважує, зокрема, що у грудні 2008 року заявнику прооперували пахову килу, а у серпні – вересні 2012 року він проходив стаціонарне лікування у зв’язку з хронічним орхоепідидимітом (див. пункти 24 та 27).

79.  Не оскаржується, що заявнику було рекомендовано проведення операції у зв’язку з водянкою оболонок яєчка щонайпізніше 06 травня 2015 року, та що він мусив чекати проведення цієї операції до березня 2020 року (див. пункти 30 і 32).

80.  Уряд не пояснив причин для такої затримки.

81.  До того ж за відсутності фактично будь-яких записів про захворювання статевих органів заявника у його медичній картці після зазначеної рекомендації про проведення операції (див. пункти 29 та 31) Суд вбачає, що регулярний нагляд за станом здоров’я заявника не здійснювався.

82.  Відповідно до усталеної практики Суду, органи державної влади повинні забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та її лікування під час тримання під вартою, оперативність та точність постановки діагнозу і лікування, а у випадку, коли це викликано медичним станом – регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою належного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Руман проти Бельгії» [ВП] (Rooman v. Belgium) [GC], заява № 18052/11, пункт 147, від 31 січня 2019 року). Залишення ув’язненої особи без необхідного лікування, призначеного медичними експертами, протягом значного періоду часу та без задовільного обґрунтування прирівнюється до нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження усупереч статті 3 Конвенції. (див. рішення у справі «Пеньяранда Сото проти Мальти» (Peňaranda Soto v. Malta), заява № 16680/14, пункт 78, від 19 грудня 2017 року з подальшими посиланнями на практику).

83.  З огляду на необґрунтовану затримку щонайменше у п’ять років у проведенні операції заявнику у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та відсутність будь-якого задокументованого регулярного нагляду за станом його здоров’я Суд вважає, що надана заявнику медична допомога не може вважатися належною (див. для порівняння рішення у справі «Чуприна проти України» [Комітет] (Chupryna v. Ukraine) [Committee], заява № 876/16, пункти 39 та 42, від 29 січня 2019 року та «Бекетов проти України» [Комітет] (Beketov v. Ukraine) [Committee], заява № 44436/09, пункти 114 та 116, від 19 лютого 2019 року).

84.  Отже, було порушено статтю 3 Конвенції щодо ненадання заявнику належної медичної допомоги у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів.ДОТРИМАННЯ УРЯДОМ СТАТТЕЙ 34 ТА 38 КОНВЕНЦІЇ

85.  Заявник скаржився, що національні органи влади відмовили йому у наданні копій медичних документів, які стосувалися його скарг за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження та ненадання належної медичної допомоги. Він посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи ..., які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.»

86.  Згідно із зауваженнями, надісланими після повідомлення про заяву, заявник також стверджував, що Уряд держави-відповідача не дотримався свого обов’язку зі сприяння роботі Суду, оскільки Уряд не надав всіх документів, які просив Суд. Він посилався на статтю 38 Конвенції, яка передбачає:

«Суд розглядає справу разом з представниками сторін і, у разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані Високі Договірні Сторони створюють усі необхідні умови.»

87.  Уряд стверджував, що заявнику були надані копії всіх запитуваних медичних документів. Тому Уряд доводив, що держава не порушила своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

89.  Уряд не прокоментував питання дотримання державою статті 38 Конвенції, порушене заявником у своїх зауваженнях (див. пункт 87 вище).

88.  Суд вважає, що скарги заявника повинні розглядатися спільно за статтями 34 та 38 Конвенції (див. рішення у справі «Ленев проти Болгарії» (Lenev v. Bulgaria), заява № 41452/07, пункт 165, від
04 грудня 2012 року).

89.  Хоча мета статті 34 Конвенції по суті полягає у захисті особи від будь-якого свавільного втручання з боку органів державної влади, вона не лише зобов’язує державу утримуватися від втручання. Окрім цього здебільшого негативного обов’язку, існують позитивні обов’язки, властиві статті 34 Конвенції, що вимагають від органів державної влади забезпечувати усі необхідні засоби уможливлення належного та ефективного розгляду заяв. Такий обов’язок виникає в ситуаціях, коли заявники є особливо уразливими (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Клімов проти Росії» (Klimov v. Russia), заява № 54436/14, пункт 41, від 04 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями на практику).

90.  Ненадання Урядом такої наявної у нього інформації без належного пояснення може не лише стати підставою для висновків про обґрунтованість тверджень заявника, але також негативно вплинути на ступінь дотримання державою-відповідачем своїх зобов’язань за статтею 38 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Кагіров проти Росії» (Kagirov v. Russia), заява № 36367/09, пункт 132, від
23 квітня 2015 року з подальшими посиланнями).

91.  Сторони зобов’язані виконувати запити Суду щодо доказів та його вказівки, своєчасно надавати інформацію про будь-які перешкоди для їхнього виконання, а також наводити обґрунтовані або переконливі пояснення у випадку їхнього невиконання (див. рішення у справі «Яновець та інші проти Росії» [ВП] (Janowiec and Others v. Russia) [GC], заяви № 55508/07 та № 29520/09, пункт 208, ЄСПЛ 2013).

92.  Суд може встановити недотримання Урядом держави-відповідача своїх процесуальних зобов’язань навіть за відсутності будь-якої прийнятної скарги на порушення основного конвенційного права. Крім того, не вимагається, щоб стверджуване втручання Уряду дійсно обмежувало або мало якийсь помітний вплив на здійснення права на подання індивідуальних заяв. Суд підтвердив, що процесуальні зобов’язання Договірної Сторони за статтями 34 і 38 Конвенції мають бути дотримані незалежно від кінцевого результату розгляду справи і таким чином, щоб уникнути будь-якого фактичного або потенційного негативного впливу на заявників або їхніх представників (там само, пункт 209).

93.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що у своїх заявах про надання документів заявник повідомив національні органи влади, що відповідні копії документів були необхідні йому для захисту своїх прав у Суді (див. пункт 34; в якості протилежного прикладу рішення у справі «Устянцев проти України» (Ustyantsev v. Ukraine), заява № 3299/05, пункт 99, від 12 січня 2012 року). Уряд не заперечив цього.

94.  Заявнику не вдалося отримати жодних документів стосовно його первинного медичного огляду після прибуття до Черкаського СІЗО 05 березня 2012 року, тримання під вартою там і наданої йому, вочевидь, медичної допомоги (див. пункти 8, 11 та 26). Жодного пояснення у зв’язку з цим наведено не було. Водночас, вбачається, що прокурор мав доступ до медичної довідки стосовно огляду заявника медичним персоналом СІЗО 05 березня 2012 року та наданої йому медичної допомоги (див. пункт 15).

95.  Суд зазначає, що незважаючи на його власний запит про надання доказів (див. пункт 39), Уряд не надав копії жодного медичного документа, пов’язаного з триманням заявника під вартою в Черкаському СІЗО у період з 05 березня до 06 червня 2012 року. Слід визнати, що журнал прийому засуджених з особистих питань СІЗО був знищений після закінчення встановленого законодавством мінімального строку його зберігання (див. пункт 17). Однак це не стосувалося медичних документів заявника.

96.  Суд також зауважує, що Уряд не вказав, чи оглядав хірург заявника у Київському СІЗО у січні 2013 року, і якщо так, якими були висновки лікаря. Уряд обмежився посиланням на лист адміністрації установи, що було неможливо відповісти на це запитання «у зв’язку із коротким періодом тримання заявника під вартою у цій установі, а саме: з 06 до 29 червня 2012 року» (див. пункт 43). З огляду на безперечний факт, що заявник тримався під вартою в Київському СІЗО з 15 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року (див. пункт 19), відповідь Уряду не може вважатися задовільною.

97.  Суд не може не зауважити, що Уряд не продемонстрував жодних зусиль для пошуку відсутніх документів або для роз’яснення суперечливих матеріалів, отриманих від національних органів влади (див. для порівняння ухвалу щодо прийнятності у справі «Гаврилова та інші проти України» (Gavrylova and Others v. Ukraine), заява № 1227/06 та 10 інших заяв, пункт 105, від 19 грудня 2017 року).

98.  З огляду на наведене Суд доходить висновку, що держава-відповідач не дотрималася своїх зобов’язань за статтями 34 та 38 Конвенції.ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

99.  Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою у Вінницькому СІЗО з 12 до
21 серпня 2011 року та з 22 до 27 квітня 2015 року, а також у Шепетівській виправній колонії з 17 серпня до 16 жовтня 2012 року.

100.  З огляду на факти справи, доводи сторін і наведені висновки за статтею 3 Конвенції (див. пункти 76 та 85), Суд вважає, що основні юридичні питання у цій заяві були вирішені. Отже, Суд доходить висновку, що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо решти скарг у заяві (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014 з подальшими посиланнями).ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

101.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».Шкода

102.  Заявник вимагав 2 000 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

103.  Уряд заперечив проти цієї вимоги як необґрунтованої та надмірної.

104.  З огляду на всі обставини цієї справи Суд погоджується, що заявник зазнав моральної шкоди, яку не можна компенсувати лише шляхом встановлення порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд вважає за належне присудити заявнику
10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.Судові та інші витрати

105.  Заявник вимагав 7 800 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді.

106.  Уряд стверджував, що з огляду на характер скарг заявника вимога щодо витрат на правову допомогу була перебільшена.

107.  Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за належне задовольнити вимогу заявника частково та присудити йому 4 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді (що дорівнює 4 850 євро з вирахуванням 850 євро – суми, сплаченої в рамках правової допомоги, див. пункт 2), та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. Присуджена сума має бути сплачена на банківський рахунок пана Тарахкала, як зазначено заявником (див. рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада
2013 року).Пеня

108.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на умови тримання заявника під вартою у Київському СІЗО у період з
15 грудня 2012 року до 24 січня 2013 року, а також на неналежність наданої йому медичної допомоги у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів, а скаргу за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження із заявником та неефективність розслідування щодо цього – неприйнятною;Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з неналежними побутовими умовами тримання заявника під вартою у Київському СІЗО у період з 15 грудня 2012 року до 24 січня
2013 року;Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції щодо ненадання заявнику належної медичної допомоги під час тримання його під вартою у зв’язку з водянкою оболонок яєчка та іншими захворюваннями статевих органів;Постановляє, що держава-відповідач не дотрималася своїх зобов’язань за статтями 34 та 38 Конвенції;Постановляє, що немає необхідності розглядати прийнятність та суть решти скарг за статтею 3 Конвенції на умови тримання заявника під вартою у Вінницькому СІЗО та Шепетівській виправній колонії;Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді (вся присуджена сума має бути сплачена на банківський рахунок представника заявника, пана Тарахкала);

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря

Арнфінн Бордсен
(Arnfinn Bårdsen)
Голова

[1] Виправлено 28 травня 2021 року: дата була «24 січня 2013 року».

[2] Виправлено 28 травня 2021 року: дата була «15 травня 2013 року».

[3] Виправлено 28 травня 2021 року: слово було «практики».

Full & Egal Universal Law Academy