ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ВОРОБЙОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF VOROBYEV v. UKRAINE)
(Заява № 28242/10)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
16 жовтня 2014 року
ОСТАТОЧНЕ
16/01/2015
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Воробйов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,
Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano),
Андре Потоцький (André Potocki),
Хелена Єдерблум (Helena Jäderblom),
Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар Секції,
після обгорнення за зачиненими дверима 23 вересня 2014 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 28242/10), яку 20 квітня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Юрій В’ячеславович Воробйов (далі – заявник).
2. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан Назар Кульчицький, з Міністерства юстиції України.
3. 24 вересня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
4. Заявник народився у 1972 році та до його затримання проживав у м. Керч. У 2000 році він захворів на туберкульоз легень. Досі невідомо, чи отримував заявник під час перебування на волі будь-яке лікування цього захворювання.
I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА ТА ПОБУТОВІ УМОВИ ТРИМАННЯ ЙОГО ПІД ВАРТОЮ
A. Кримінальне провадження
5. 31 січня 2009 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні збройного грабежу і доправлено до відділу міліції. Заявник стверджував, що у відділі міліції він зазнав жорстокого поводження і його примусили підписати відмову від свого права на захисника. Проте він не надав жодних документальних доказів того, що того дня зазнав ушкоджень. Не надавши жодних додаткових деталей або доказів, заявник також стверджував, що йому не надали достатньо часу для підготовки свого захисту. Того ж дня заявника було допитано за відсутності захисника.
6. 27 квітня 2009 року Керченський міський суд Автономної Республіки Крим визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю та збройному розбійному нападі і обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на дев’ять років з конфіскацією всього належного йому майна. Вирок ґрунтувався на численних доказах, включаючи свідчення, надані самим заявником під час судового розгляду, у яких він визнав факт придбання зброї та проникнення до квартири з метою пограбування літньої жінки. Заявник не оскаржував вирок у апеляційному порядку.
7. У невизначену дату він подав до Верховного Суду України касаційну скаргу та поскаржився, що докази проти нього було сфальсифіковано, що суд першої інстанції не розглянув належним чином покази свідків та докази, а також що його вину не було встановлено у належний спосіб. Він не скаржився на відсутність доступу до захисника або недостатній час для підготовки свого захисту. 15 жовтня 2009 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні його касаційної скарги як необґрунтованої. Заявник отримав копію цієї ухвали 27 жовтня 2009 року.
8. 10 січня 2011 року Суд попросив заявника надати копії відповідних документів з кримінальної справи. Заявник звернувся з цього приводу до суду першої інстанції. 16 березня 2011 року голова суду першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши про відсутність у національному законодавстві відповідних підстав.
9. Заявник неодноразово звертався з клопотаннями про надання йому судом першої інстанції доступу до матеріалів справи, але безрезультатно.
B. Побутові умови тримання під вартою
10. З 1 лютого до 26 березня 2009 року заявник перебував під вартою у Сімферопольському ізоляторі тимчасового тримання (ITT). З 26 березня до 7 липня 2009 року він перебував у медичній частині Сімферопольського слідчого ізолятора (СІЗО). За твердженнями заявника, умови тримання його у ITT та СІЗО були жалюгідними.
11. З 7 до 13 липня 2009 року заявник перебував у міжобласній спеціалізованій лікарні для хворих на туберкульоз при виправній колонії № 7.
12. З 13 липня до 14 серпня 2009 року заявник перебував у міжобласній спеціалізованій туберкульозній лікарні при виправній колонії № 61.
13. 14 серпня 2009 року заявника перевели назад до виправної колонії № 7, де він і залишався до 1 грудня 2010 року. За твердженнями заявника, восени температура у камерах становила близько 12o С, тоді як узимку вона була лише на два градуси вищою за температуру надворі. У вікнах в камерах замість скла була поліетиленова плівка, камери були вогкими, а харчування – неналежним. Заявник не надав жодних додаткових деталей щодо камер або харчування.
14. Уряд стверджував, що опис заявником побутових мов тримання у виправній колонії № 7 був недостовірним. За твердженнями Уряду, приміщення виправної колонії опалювалися власною котельнею, яка у 2009 році почала працювати з 21 жовтня, тоді як у 2010 році вона почала працювати з 8 жовтня. У осінньо-зимові періоди 2009-11 років температура у приміщеннях виправної колонії становила: 18-20o C – у житлових приміщеннях, 20-22oC – у лікарняних закладах та 25-27oC – у приміщеннях банно-прального комплексу. До настання сезону холодів усі вікна у приміщеннях виправної колонії були належним чином засклені. У палатах була природна вентиляція та щоденно вимірювалася вологість повітря. Рівень вологості повітря становив 44%, що є нормою. Харчування, яке отримував заявник, відповідало національному законодавству. Уряд підтвердив свій опис умов тримання у виправній колонії № 7 довідками, наданими адміністрацією виправної колонії.
15. 1 грудня 2010 року заявника було переведено до Сімферопольської виправної колонії № 102, у якій відбували покарання здорові засуджені. Там його тримали до 27 січня 2011 року.
16. З 27 січня до 9 лютого 2011 року заявник перебував у виправній колонії № 7.
17. З 9 лютого 2011 року і надалі заявник перебував у виправній колонії № 102.
II. МЕДИЧНА ДОПОМОГА В УСТАНОВАХ ДОСУДОВОГО УВ’ЯЗНЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
18. За твердженнями заявника, 1 лютого 2009 року він повідомив фельдшера ITT про те, що хворіє на туберкульоз. За твердженнями Уряду, заявник не повідомляв адміністрацію ITT про те, що у нього є проблеми зі здоров’ям.
19. 5 лютого 2009 року за результатами флюорографічного обстеження легень заявника у нього було виявлено зміни у легенях і йому було рекомендовано пройти огляд у спеціаліста.
20. 9 лютого 2009 року у протитуберкульозному диспансері № 1 у м. Керчі заявник здав аналізи крові та мокротиння і пройшов огляд у спеціаліста. Того ж дня адміністрація ITT звернулася до протитуберкульозного диспансеру з проханням оцінити, чи потребує заявник у зв’язку з його захворюванням на туберкульоз лікування та ізоляції.
21. 2 березня 2009 року заявник пройшов у протитуберкульозному диспансері ще одне рентгенологічне обстеження. Рентгенолог, який проводив обстеження, зазначив, що у заявника «диссемінований туберкульоз легень у фазі інфільтрації». Проте проведені того ж дня лабораторні аналізи не підтвердили цей діагноз, не виявивши у крові та мокротинні заявника бактерій туберкульозу.
22. 19 березня 2009 року лікарі протитуберкульозного диспансеру, вивчивши результати вищезазначених діагностичних тестів та досліджень, дійшли висновку, що; (i) виявлені на флюорографічних знімках зміни у легенях заявника, були пост-туберкульозними рубцями, які вказували на те, що його захворювання на туберкульоз було вилікувано; (ii) у крові та мокротинні заявника не було бактерій туберкульозу; (iii) заявник не поребує лікування або ізоляції; та (iv) він підпадає під групу 5.1 (див. нижченаведений наказ Міністерства охорони здоров’я України від 9 червня 2006 року № 384). Ці висновки було передано адміністрації ITT.
23. 26 березня 2009 року після прибуття заявника до СІЗО було виявлено, що його захворювання на туберкульоз знову активувалося. Його помістили до медичної частини СІЗО та почали давати йому протитуберкульозні препарати. Він також здав невстановлену кількість діагностичних аналізів з метою встановлення конкретної форми туберкульозу. Заявник не надав додаткових деталей щодо свого лікування від туберкульозу у СІЗО.
24. 8, 9 та 10 липня 2009 року заявник здав аналіз мокротиння та пройшов рентгенологічне обстеження грудної клітини.
25. З 13 липня до 14 серпня 2009 року заявник пройшов бронхоскопічне дослідження і йому діагностували інфільтрований рецидив туберкульозу та хронічний бронхіт. Йому призначили лікування від захворювань, яке він згодом отримав. У матеріалах справи міститься довідка, у якій зазначено, що лікування туберкульозу, яке з 13 до 22 липня 2009 року проходив заявник, було «неефективним».
26. 17 та 19 серпня 2009 року заявник пройшов мікроскопічне дослідження мокротиння.
27. 8 жовтня 2009 року заявник пройшов рентгенологічне обстеження грудної клітини.
28. 28 жовтня 2009 року курс лікування заявника від туберкульозу було змінено.
29. 8 грудня 2009 року заявника оглянув лікар, який діагностував у нього шийно-грудний остеохондроз.
30. 17 грудня 2009 року заявник пройшов ще одне мікроскопічне дослідження мокротиння.
31. 20 січня 2010 року рентгенологічне обстеження грудної клітини заявника виявило «позитивну динаміку» стану його легень.
32. 22 квітня 2010 року заявника оглянув невропатолог та діагностував йому остеохондроз поперекового відділу хребта.
33. 27 квітня 2010 заявник пройшов чергове рентгенологічне обстеження грудної клітини.
34. 28 квітня 2010 року заявник пройшов радіологічне дослідження попереково-грудного відділу хребта і йому було діагностовано дифузний остеопороз та остеосклероз. Того ж дня його оглянув невропатолог, який призначив ліки від цих захворювань. Згодом заявник отримав ці ліки. До Суду більше не надходило жодної подальшої інформації про тяжкість остеопорозу, остеосклерозу та остеохондрозу заявника або динаміки їхнього розвитку.
35. 30 квітня 2010 року заявника оглянув терапевт. 5 травня 2010 року заявникові зробили електрокардіограму і спірографію та провели аналізи мокротиння.
36. 11 травня 2010 року заявника повторно оглянув терапевт, який діагностував йому хронічний бронхіт та призначив ліки, які заявник згодом отримав. Заявник не повідомив Суд щодо динаміки розвитку свого захворювання на бронхіт.
37. 14 липня 2010 року курс лікування заявника від туберкульозу було змінено.
38. 4 серпня 2010 року було проведено мікроскопічне дослідження мокротиння заявника, за результатами якого не виявлено збільшення кількості бактерій туберкульозу.
39. 11 серпня 2010 року заявник пройшов чергове рентгенологічне обстеження грудної клітини.
40. 5 жовтня 2010 року заявник пройшов чергове мікроскопічне дослідження мокротиння, за результатами якого не було виявлено бактерій туберкульозу.
41. 3 листопада 2010 року заявник пройшов рентгенологічне обстеження грудної клітини.
42. Лікування заявника від туберкульозу було завершено 26 листопада 2010 року у зв’язку з його одужанням. Його зареєстрували як особу, яка потребує регулярних планових рентгенологічних обстежень легень.
43. 27 січня 2011 року заявник пройшов лабораторне та рентгенологічне обстеження, які підтвердили, що він одужав після туберкульозу і більше не потребує лікування.
44. Не надавши жодних доказів або додаткових деталей, заявник стверджував у своїй заяві до Суду, що у результаті лікування від туберкульозу у нього погіршився зір, а також що на ліки від туберкульозу, які він отримував, у нього була алергія.
III. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 9 червня 2006 року № 384 «Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз»
45. Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України № 384 існує п’ять категорій та п’ять груп для обліку тих, хто хворіє на туберкульоз або може бути інфікований ним. Осіб із залишковими змінами у різних органах після вилікування туберкульозу віднесено до групи 5.1.
46. У відповідній частині наказу зазначено таке:
«...Діагностика (виявлення) туберкульозу... проводиться у три етапи:
1. Збір скарг і анамнезу
2. Рентгенологічне дослідження органів грудної клітки
3. Дослідження мокротиння на кислото-стійкі бактерії
Якщо на рентген-флюорограмі виявлені будь-які зміни, пацієнт навправляється на триразове дослідження мокротиння на КСБ.
При діагностиці туберкульозу пріоритет надають лабораторній діагностиці – виявленню кислото-стійких бактерій або мікобактерій культуральним методом.
Особи, яких віднесено до групи 5.1, мають проходити рентген грудної клітини не менше одного разу в шість місяців протягом першого року здійснення моніторингу.»
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ
47. Заявник скаржився, що умови тримання його у виправній колонії № 7, СІЗО та ITT були неналежними та не відповідали вимогам статті 3 Конвенції. Зокрема, умови тримання його під вартою в останньому закладі призвели до рецидиву його захворювання на туберкульоз. У статті 3 Конвенції зазначено таке:
Стаття 3
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Умови тримання в ITT та СІЗО
48. Уряд стверджував, що умови тримання заявника були адекватними.
49. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції він не може розглядати по суті скарги щодо умов тримання у ITT та СІЗО, оскільки вони стосуються періодів, що закінчилися 26 березня 2009 року та 7 липня 2009 року відповідно, що перевищує шестимісячний строк, відведений для подання заяви до Суду. Тому ця частина заяви є неприйнятною.
B. Умови тримання у виправній колонії № 7
50. Суд одразу зазначає, що скаргу заявника на умови тримання його у виправній колонії № 7 з 14 серпня 2009 року до 1 грудня 2010 року та з 27 січня до 9 лютого 2011 року було подано у межах шестимісячного строку.
51. Суд також нагадує, що для того, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягнути певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Справи щодо скарг на неадекватні умови тримання під вартою не зводяться до неухильного застосування принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), оскільки у таких випадках лише Уряд держави-відповідача має доступ до інформації, яка може підтвердити або спростувати відповідні твердження. Отже, Суд бере до уваги, що заявник може мати певні труднощі в отриманні доказів на підтвердження своїх скарг з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання – максимально можливою мірою – певних доказів на підтвердження своїх скарг (див. рішення від 13 березня 2014 року у справі «Данілов проти України» (Danilov v. Ukraine), заява № 2585/06, п. 78 з подальшими посиланнями).
52. На думку Суду, у цій справі не було дотримано цієї вимоги, оскільки скарги заявника щодо умов тримання у виправній колонії № 7 обмежувалися нечіткими та загальними твердженнями, що не дає Судові змоги дійти висновку, що страждання заявника досягли мінімального рівня жорстокості, що вимагається статтею 3 Конвенції.
53. Зокрема заявник стверджував, що камери, у яких його тримали, були вогкими та холодними, а харчування було поганої якості. Проте з цього приводу він не надав жодних доказів або додаткових деталей. У той же час Суд зазначає, що Уряд спростував аргумент заявника, посилаючись на довідки, надані адміністрацією виправної колонії.
54. Більше того, Суд ніколи не встановлював порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання у виправній колонії № 7, на підставі чого він міг би зробити висновок на користь твердження заявника у цій справі (див., наприклад, рішення від 15 вересня 2011 року у справі «Іззетов проти України» (Izzetov v. Ukraine), заява № 23136/04, п. 42). Суд зазначає, що твердження заявника щодо умов тримання його під вартою не було підтверджено свідченнями інших засуджених, разом з якими він перебував у камерах. Суд також зазначає, що у виправній колонії № 7 заявник одужав від туберкульозу.
55. З огляду на вищевикладене Суд вважає, що скарга на умови тримання у виправній колонії № 7 не була належним чином обґрунтованою.
56. Із цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З НЕАДЕКВАТНОЮ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ТА НЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЛЕЖНОГО РІВНЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗАЯВНИКА ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ЙОГО ПІД ВАРТОЮ
57. Заявник скаржився, що під час тримання його під вартою йому не було надано належного лікування від туберкульозу. Лікування, яке йому надали, було неналежним і призвело до алергії та погіршення його зору. Більше того, під час тримання заявника під вартою він захворів на остеохондроз та бронхіт.
58. Уряд наполягав на тому, що заявник постійно знаходився під медичним наглядом у зв’язку з усіма його проблемами зі здоров’ям. Його скарги не залишалися без уваги. Крім того, лікування заявника від туберкульозу було ефективним, оскільки воно закінчилося його одужанням.
A. Туберкульоз
59. Суд зауважує, що під час тримання заявника в ITT він пройшов низку діагностичних тестів з метою встановлення того, чи потребує він лікування від туберкульозу. Ґрунтуючись на результатах цих тестів, лікарі закладів охорони здоров’я встановили, що, хоча у заявника і були деякі прояви змін після захворювання на туберкульоз, він не потребував лікування (див. пункт 23). Суд не вбачає підстав для сумнівів у цьому висновку.
60. Як тільки у заявника було встановлено рецидив туберкульозу, його забезпечили комплексним лікуванням, що призвело до його одужання. У матеріалах справи немає доказів того, що у заявника була алергія на це лікування або що лікування завдало шкоди його зору. Більше того, заявник не навів жодних деталей щодо проявів алергії або ступеню чи характеру погіршення його зору. Суд також зазначає про відсутність підтвердження того, що прохання заявника про надання медичної допомоги було залишено без задоволення.
61. З огляду на вищевикладене, неможливо констатувати, що медична допомога, яку отримав заявник у зв’язку із захворюванням на туберкульоз, була неналежною.
62. Із цього випливає, що цю частину заяви заявник належним чином не обґрунтував, і тому її слід відхилити як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
B. Остеохондроз та бронхіт
63. Суд зазначає, що немає свідчень того, що органи влади несуть відповідальність за розвиток або загострення у заявника остеохондрозу та бронхіту, або що заявник звертався за лікуванням від цих захворювань, але йому було відмовлено. Суд також зазначає, що заявник не вказав ступеню страждань, завданих йому цими захворюваннями, та не надав жодної інформації щодо їхнього перебігу після 2010 року.
64. Отже, Суд вважає цю частину заяви необґрунтованою, а тому її слід відхилити як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ НЕДОТРИМАННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ
65. Заявник скаржився, що після закриття кримінального провадження щодо нього він не міг отримати копії документів з матеріалів його кримінальної справи.
66. Уряд стверджував, що заявник міг зробити копії необхідних йому документів, коли ознайомлювався з матеріалами справи під час провадження. Уряд також зазначав, що відмова органів влади надати заявникові копії документів не завадила останньому звернутися із заявою до Суду.
67. Суд зазначає, що він вже розглядав аналогічні ситуації у низці справ щодо України. Зокрема у рішенні від 26 липня 2012 року у справі «Василь Іващенко проти України» ((Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, п. 123) Суд встановив, що законодавством України не передбачено чіткого та конкретного порядку надання засудженим можливості отримати копії документів з матеріалів справи після закінчення кримінального провадження, як шляхом виготовлення їх власноруч чи за допомогою відповідного обладнання, так і шляхом покладання на державні органи обов’язку зробити такі копії.
68. У цій справі Уряд не навів жодних доводів на користь того, щоб Суд відійшов від своїх висновків за статтею 34 Конвенції у вищенаведеному рішенні у справі «Василь Іващенко проти України» ((Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), пп. 103-110 з подальшими посиланнями). Відповідно, Суд доходить висновку, що держава-відповідач не виконала свій обов’язок за статтею 34 Конвенції забезпечити заявника усім необхідним для того, щоб не перешкодити належному та ефективному розгляду його заяви Судом.
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
69. Заявник також скаржився, що його було неправомірно затримано. За статтею 3 Конвенції він скаржився, що після його затримання працівники міліції жорстоко поводилися з ним. Він також скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції, що йому не надали захисника та примусили підписати відмову від свого права на захисника; у нього не було достатньо часу для підготовки свого захисту; а суди неналежним чином розглянули докази та не допитали усіх свідків. Заявник також скаржився, що всупереч статті 14 Конвенції він зазнав дискримінаційного поводження на тій підставі, що він є російськомовним та засудженим до позбавлення волі.
70. Розглянувши доводи заявника з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою питання, щодо яких подано скаргу, охоплюються його компетенцією, Суд вирішує, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Із цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтована.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
71. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
72. Заявник вимагав 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.
73. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
74. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 1500 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
75. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Тому за цим пунктом Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
76. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги заявника щодо порушення статей 3, 5, 6, 13 та 14 Конвенції неприйнятними;
2. Постановляє, що держава не виконала свої обов’язки за статтею 34 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 1500 (одну тисячу п’ятсот) євро; ця сума має бути конвертована у національну валют держави-відповідача за курсом станом на день здійснення платежу.
(b) ) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 жовтня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Клаудія Вестердік
(Claudia Westerdiek)
Секретар
Марк Віллігер
(Mark Villiger)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy