CASE OF VYACHESLAVOVA AND OTHERS v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of Agent before the European Court of Human Rights

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ВЯЧЕСЛАВОВА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF VYACHESLAVOVA AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 39553/16 та 6 інших заяв –

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

13 березня 2025 року

ОСТАТОЧНЕ

13.06.2025

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

ВСТУП

ФАКТИ

I. ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

A. Загальний контекст

B. Подій, що передували подіям у м. Одеса

II. ПОДІЇ 02 ТРАВНЯ 2014 РОКУ

A. Вступні зауваження

B. Події перед сутичками

C. Сутички у центрі міста

D. Пожежа у Будинку профспілок

III. ПОДІЇ 04 ТРАВНЯ 2014 РОКУ

IV. РОЗСЛІДУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

A. Збір та розгляд доказів

1. Стосовно смерті родичів заявників від поранень вогнепальною зброєю

(a) Речові докази

(b) Висновки судових експертиз

(c) Фото- та відеодокази

2. Стосовно загибелі родичів заявників і тілесних ушкоджень інших заявників внаслідок пожежі в Будинку профспілок

(a) Речові докази

(a) Висновки судових експертиз

(a) Фото- та відеодокази

B. Розслідування щодо приватних осіб

1. Відповідальні органи державної влади

2. Провадження № 3700

3. Провадження № 0451 і № 0494

4. Провадження № 0450

5. Провадження № 0456

6. Провадження № 0380

7. Провадження № 0613

8. Інші провадження

C. Розслідування щодо працівників міліції

1. Відповідальні органи державної влади

2. Провадження № 0186

3. Провадження № 1126, № 1219 і № 0500

4. Провадження № 2821

5. Провадження № 1165

6. Провадження № 0363

7. Провадження № 0713

8. Провадження № 0441

D. Розслідування стосовно працівників ДСНС України

1. Службове розслідування

2. Кримінальні провадження

(a) Відповідальні органи державної влади

(b) Провадження № 0154

(c) Провадження № 0119

(d) Провадження № 1428

V. ФАКТИ ЩОДО ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТІЛА БАТЬКА ПАНІ ВЯЧЕСЛАВОВОЇ ТА ЙОГО ЗБЕРІГАННЯ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ (ЗАЯВА № 39553/16)

VI. ПОДАЛЬШІ ПОДІЇ

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

I. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО (У РЕДАКЦІЇ, ЧИННІЙ НА МОМЕНТ ПОДІЙ)

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

B. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року

C. Закон України «Про міліцію» 1990 року (чинний до 02 липня 2015 року)

D. Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1345 від 11 листопада 2003 року щодо ліквідації масових заворушень

II. ІНШІ ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ

A. Висновки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Омбудсмен)

B. Звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів загибелі громадян в м. Одеса (затверджений 02 вересня 2014 року)

C. Висновки ГО «Група 2 травня» щодо пожежі у Будинку профспілок

III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ

A. Резолюція 1988 (2014) Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Останні події в Україні: виклики функціонуванню демократичних інститутів», прийнята 09 квітня 2014 року

B. Інформаційна записка, опублікована 25 серпня 2014 року Комітетом ПАРЄ щодо виконання зобов’язань та обов’язків державами-членами Ради Європи після їхнього візиту до м. Київ та м. Одеса з метою встановлення фактів (07 – 11 липня 2014 року)

C. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі – МДГ)

IV. ДОКУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПРАВ ЛЮДИНИ (далі – УВКПЛ)

V. РЕЗОЛЮЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II. РОЛЬ СУДУ

III. СТВЕРДЖУВАНі ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

2. Оцінка Суду

(a) Попереднє зауваження

(b) Загальні принципи практики

(c) Застосування наведених принципів у цій справі

(i) Неподання заяви про надання процесуального статусу потерпілого в усіх провадженнях

(ii) Неподання цивільного позову в межах кримінального провадження

(iii) Триваючі кримінальні провадження

B. Суть

1. Матеріальний аспект статті 2 Конвенції

(a) Доводи сторін

(i) Заявники

(ii) Уряд

(b) Оцінка Суду

(i) Загальні принципи практики

(ii) Застосування зазначених принципів у цій справі

(1) Вступні зауваження

(2) Невжиття заходів для запобігання насильству

(3) Невжиття дій для зупинення насильства

(4) Незабезпечення своєчасних заходів з порятунку

(5) Висновок

2. Процесуальний аспект статті 2 Конвенції

(a) Доводи сторін

(i) Заявники

(ii) Уряд

(b) Оцінка Суду

(i) Загальні принципи практики

(ii) Застосування зазначених принципів до обставин цієї справи

(1) Належність розслідування

(2) Оперативність та розумна швидкість

(3) Залучення потерпілих або їхніх найближчих родичів і громадський контроль

(4) Незалежність

(5) Неупередженість

(6) Висновок

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ПАНІ ВЯЧЕСЛАВОВОЇ (ЗАЯВА № 39553/16)

A. Прийнятність

B. Суть

V. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

A. Скарги за статтею 3 Конвенції

B. Скарги за статтею 6 Конвенції

VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

A. Шкода

B. Судові та інші витрати

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

ДОДАТОК I

ДОДАТОК II

У справі «Вячеславова та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

 Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), Голова,
 Марія Елосегі (María Elósegui),
 Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström),

Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici),
 Андреас Зюнд (Andreas Zünd),
 Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

сім заяв, поданих до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) двадцятьома вісьмома особами (далі – заявники), персональна інформація про яких та інші відомості зазначені у Додатку I до цього рішення;

рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про заяви та рішення запропонувати сторонам надати додаткові зауваження за підпунктом «с» пункту 2 Правила 54 Регламенту Суду у заяві № 59339/17;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 11 лютого 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1.  Заяви стосуються масових заворушень та пожежі в м. Одеса[1] 02 травня 2014 року, які спричинили значні жертви. Заявники – це найближчі родичі деяких із тих, хто загинув, а також три особи, які вижили під час пожежі (див. таблицю в Додатку I до цього рішення). Вони скаржилися за статтею 2 Конвенції, що держава не захистила їхні життя чи життя їхніх родичів, і не було проведено ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Пані Вячеславова (заява № 39553/16) також скаржилася за статтею 8 Конвенції на затримку з видачею тіла її батька для поховання.

ФАКТИ

2.  Пані Вячеславову (заява № 39553/16), якій була надана правова допомога, представляли пан М. Тарахкало, пані О. Чилутьян та пані Ю. Лісова, юристи Української Гельсінської Спілки з прав людини, розташованої у м. Київ. Пані Березовську (заява № 52632/16) та пані Олену Бригар (заява № 53467/16) представляв пан А. Попов, юрист, який практикує у м. Київ. Решту заявників (заяви № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 і № 47092/18) представляв пан Е. Весселінк з неурядової організації «Stichting Justice Initiative», розташованої у м. Утрехт, Нідерланди.

3.  Уряд представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко.

4.  Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5.  Наприкінці листопада 2013 року розпочалася хвиля масових протестів спочатку у м. Київ, а потім і по всій країні у відповідь на рішення тогочасного Уряду України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і натомість зміцнити економічні зв’язки з Росією. Протести, які зазвичай називають «Майданом»[2], відзначалися жорстокими сутичками між протестувальниками та працівниками міліції, за участю сотень так званих «тітушок», приватних осіб, які, як повідомлялося, здійснювали численні напади, викрадення та вбивства протестувальників з дозволу, підтримки чи мовчазної згоди державних службовців (див. рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 10, 11, 14 і 15, від 21 січня 2021 року).

6.  Протести на Майдані досягли кульмінації 22 лютого 2014 року, коли Президент України В. Янукович виїхав до Російської Федерації та був усунений з посади Верховною Радою України за невиконання своїх конституційних обов’язків (там само, пункт 9).

7.  Тоді відбулася низка змін у політичній системі України, зокрема формування нового тимчасового уряду, а також заміна керівництва, зокрема Служби безпеки України (далі – СБУ[3]) та Генеральної прокуратури України (далі – ГПУ), а також голів обласних державних адміністрацій.

8.  Наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація, яка на той момент значно наростила свою військову присутність у Криму, почала здійснювати ефективний контроль над півостровом шляхом активного залучення своїх військовослужбовців до подальших подій. Невстановлені озброєні особи у військовій формі зеленого кольору без розпізнавальних знаків захопили об’єкти стратегічної інфраструктури та будівлю Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Під загрозою застосування вогнепальної зброї Верховна Рада відправила у відставку уряд Криму, призначила нового «прем’єр-міністра» та ухвалила рішення про проведення «референдуму» щодо майбутнього статусу Криму. Цей «референдум» відбувся 16 березня 2014 року і згідно з оприлюдненими результатами переважна більшість підтримала приєднання Криму до Російської Федерації. На підставі цього 18 березня 2014 року Крим мав намір увійти до складу Росії. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН наголосила на недійсності згаданого «референдуму»[4]. 09 квітня 2014 року Парламентська Асамблея Ради Європи постановила, що «результат цього референдуму, як і незаконна анексія Криму Російською Федерацією не [мають] юридичної сили і не визнаються Радою Європи»[5] (див. ухвали щодо прийнятності у справах «Україна проти Росії (щодо Криму)» [ВП] (Ukraine v. Russia (re Crimea)) [GC], заяви № 20958/14 і № 38334/18, пункти 211, 214 і 315 – 335, від 16 грудня 2020 року та «Україна та Нідерланди проти Росії» [ВП] (Ukraine and the Netherlands v. Russia) [GC], заява № 8019/16 та 2 інші заяви, пункт 46, від 30 листопада 2022 року).

9.  На початку березня 2014 року в східних областях України розпочалися проросійські протести. На початку квітня 2014 року вони переросли у масове насильство. Частина протестувальників сформували озброєні угруповання, які почали силою захоплювати адміністративні будівлі в Донецькій і Луганській областях. Вони оголосили про створення самопроголошених утворень відомих як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка». Відповідні сепаратистські утворення отримали військову, економічну та політичну підтримку Російської Федерації (див. згадану ухвалу щодо прийнятності у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» (Ukraine and the Netherlands v. Russia), пункти 611 – 621, 628 – 639, 649 – 654, 670 – 675 і 684 – 697).

10.  Як і у м. Київ, починаючи з кінця листопада 2013 року у м. Одеса також проходили протести «Майдану». Протестувальників розігнали працівники міліції, як повідомлялося, за участю «тітушок» (див. пункт 5).

11.  19 лютого 2014 року біля будівлі Одеської обласної державної адміністрації зібралася група прихильників «Майдану». Згідно з даними численних медіа на присутніх протестувальників і журналістів напала щонайменше сотня осіб, одягнених в однаковий цивільний одяг, у шоломах і масках, озброєних бейсбольними битами. Правоохоронні органи не втручалися.

12.  Після цього напруга в місті значно зросла.

13.  Як зауважується, зокрема, громадською організацією (далі – ГО) «Група 2 травня»[6], 21 лютого 2014 року активісти «Майдану» оголосили про створення «самооборони одеського Євромайдану» з метою забезпечення безпеки публічних заходів прихильників «Майдану» та євроінтеграції.

14.  23 лютого 2014 року активісти «Антимайдану» зробили подібне оголошення. Вони шукали волонтерів, які бажали пройти спеціальну підготовку та згодом патрулювати місто.

15.  01 березня 2014 року в м. Одеса відбувся проросійський мітинг, в якому взяли участь близько семи тисяч учасників. Згодом проросійські активісти розбили наметове містечко на площі Куликове поле, де розмістилися близько двохсот осіб. Як вбачається, місцеве управління міліції, зокрема, тогочасний заступник начальника ГУ МВС України в Одеській області пан Фучеджі[7], демонструвало різноманітну підтримку руху на Куликовому полі[8].

16.  Як вбачається із загальнодоступних відеозаписів наметового містечка на Куликовому полі та різноманітних заходів, організованих його активістами, прихильники руху часто демонстрували прапори Росії та колишнього Радянського Союзу, скандували або демонстрували гасла, якими засуджували новий уряд як «фашистську хунту» та закликали до референдуму і федералізації України на напівавтономні регіони. Деякі особи тримали плакати, на яких була виражена надія на повторення кримського сценарію в м. Одеса та заклики до Російської Федерації, щоб вона приєднала до себе їхнє місто. За допомогою гучномовців транслювалися популярні пісні про «Велику Вітчизняну війну» (так в Радянському Союзі називали Другу світову війну) із закликами до боротьби з фашизмом. На Куликовому полі був встановлений великий екран, на якому транслювалися програми російських державних інформаційних каналів.

17.  У той час як ідея створення так званих «Одеської народної республіки» і «Новоросії» почала в певний момент поширюватися в мережі «Інтернет», активісти Куликового Поля, вочевидь, публічно заперечували свою причетність.

18.  02 березня 2014 року в м. Одеса відбулася мирна хода «За єдину Україну», у якій згідно з повідомленнями медіа взяли участь від семи до десяти тисяч осіб. Учасники закликали до збереження об’єднаної України. Вони, головним чином, протестували проти російської воєнної присутності в Криму (див. пункт 8) і наголошували, що не допустять подібного сценарію в м. Одеса.

19.  03 березня 2014 року під час позачергової сесії Одеської обласної ради, присвяченої ситуації в регіоні та Україні в цілому, проросійські протестувальники увірвалися в будівлю та безуспішно намагалися змусити раду ухвалити рішення про федералізацію та проведення місцевого референдуму. Вони також зняли з флагштока прапор України і підняли на його місце російський. Серйозних сутичок з активістами, які підтримували ідею єдності і також прибули на місце події, вдалося уникнути завдяки кордону з працівників міліції, які стали між двома сторонами.

20.  Як повідомлялося в медіа, 17 березня 2014 року правоохоронні органи затримали одного з лідерів проросійських протестувальників у зв’язку з подіями 03 березня 2014 року.

21.  Згодом, у березні та квітні 2014 року, в м. Одеса щотижня проходили мітинги як «Майдану», так і «Антимайдану» без будь-яких серйозних інцидентів.

22.  На початку квітня 2014 року в складі ГУ МВС України у Одеській області було створено оперативний штаб для забезпечення координації оперативних заходів на регіональному рівні щодо протидії викликам і загрозам національній безпеці. З метою регулярного моніторингу соціальних мереж була створена спеціальна робоча група[9].

23.  Крім того, 17 квітня 2014 року начальник ГУ МВС України в Одеській області пан Луцюк видав наказ «Про організаційно-практичні заходи щодо недопущення ускладнення соціально-політичної та криміногенної ситуації в регіоні». У матеріалах справи Суду відсутня копія цього наказу. Згідно з його коротким змістом в обвинувальному акті від 04 червня 2021 року у провадженні № 0363 (див. пункт 174), начальники всіх структурних підрозділів міліції повинні були негайно організувати різні «оперативно-профілактичні заходи спрямовані на: викриття збройних формувань, встановлення організованих злочинних груп та організацій, у тому числі екстремістської, сепаратистської і радикально налаштованої спрямованості, їх лідерів та учасників; документування та припинення їх протиправної діяльності; ліквідацію їх економічного підґрунтя; виявлення та вилучення зброї та спеціальних засобів, які перебуваються у незаконному обігу; [та] здійснення заходів щодо попередження можливих порушень громадського порядку та недопущення провокацій під час проведення масових заходів на території обслуговування».

24.  У якийсь момент наприкінці квітня 2014 року вболівальники одеського футбольного клубу «Чорноморець» та харківського футбольного клубу «Металіст» оголосили про намір провести 02 травня 2014 року в м. Одеса спільну мирну ходу «За єдину Україну» разом з активістами Майдану та всіма бажаючими. Мирна хода мала розпочатися о 15 год 00 хв на Соборній площі, після чого її учасники мали пройти вулицею Дерибасівською до футбольного стадіону (приблизно 2,5 км на схід від вихідної точки)[10] перед початком футбольного матчу, запланованого на 17 год 00 хв того дня. Як вбачається, про цей план була повідомлена Одеська обласна державна адміністрація[11].

25.  Повідомлення спровокувало негативну реакцію деяких організацій та осіб з «антимайданівськими» поглядами. У соціальних мережах з’явилися дописи, в яких запланована мирна хода описувалася як марш нацистів і містилися заклики про збір людей з метою недопущення її проведення[12].

26.  28 квітня 2014 року обласне управління СБУ отримало розвідувальну інформацію про ризик можливого підбурювання до насильства, сутичок та погромів під час мирної ходи футбольних уболівальників, запланованої на 02 травня 2014 року[13]. Того ж дня відбулася міжвідомча нарада керівників територіальних управлінь СБУ та Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України), ГПУ та голови Одеської обласної державної адміністрації, в ході якої було здійснено обмін інформацією. 30 квітня 2014 року Управління СБ України у Одеській області надіслало листа пану Луцюку, начальнику ГУ МВС України в Одеській області (див. пункт 23), поінформувавши його про зазначене.

27.  Згідно з наявними у Суду матеріалами справи[14], 29 квітня 2014 року тогочасний заступник начальника ГУ МВС України в Одеській області пан Фучеджі (див. пункт 15) затвердив «План організаційно-практичних заходів [ГУ МВС України в Одеській області] щодо забезпечення охорони громадського порядку» стосовно футбольного матчу, запланованого на 02 травня 2014 року. Відповідний документ був стандартним планом дій на випадок такого спортивного заходу та передбачав розміщення загалом 594 працівників міліції.

28.  У матеріалах справи Суду також міститься «План забезпечення охорони громадського порядку та дорожньої безпеки при перегляді [відповідного] футбольного матчу», затверджений паном Луцюком 30 квітня 2014 року[15]. Цей документ також був стандартним планом дій у надзвичайних ситуаціях під час проведення футбольного матчу. Він передбачав залучення загалом близько 800 працівників міліції, які мали розміщатися переважно на стадіоні та прилеглих територіях, а згадок про заплановану мирну ходу «За єдину Україну» план не містив.

29.  30 квітня 2014 року відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС України повідомив оперативний штаб цього управління, що йому стало відомо про певні плани «диверсійних груп» щодо дестабілізації ситуації в Одеській області під час майбутніх травневих свят. Приблизно в цей же час Управління по боротьбі з кіберзлочинністю ГУ МВС України поінформувало начальника штабу ГУ МВС України, УБОЗ, Управління карного розшуку та Управління громадської безпеки ГУ МВС України про публікацію в соціальних мережах на сторінках деяких «антимайданівців» повідомлень щодо можливих масових заворушень в м. Одеса 02 травня 2014 року[16]. Невідомо, чи були вжиті будь-які заходи у зв’язку з цією інформацією.

30.  Детальну хронологію подій в м. Одеса 02 травня 2014 року встановили національні органи досудового розслідування[17] та ГО «Група 2 травня»[18]. Крім того, ці події були узагальнені у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини (далі – УВКПЛ) про ситуацію з правами людини в Україні від 15 червня 2014 року з посиланням на безпосередню інформацію Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (далі – моніторингова місія ООН), працівники якої були очевидцями події (див. пункти 271 – 279). До того ж МДГ надала докладний узагальнений виклад на підставі різноманітних джерел у своєму звіті від 04 листопада 2015 року (див. пункти 255 – 270).

31.  Уряд і пані Вячеславова (заява № 39553/16) надали Суду узагальнений виклад подій 02 травня 2014 року, посилаючись на доступну їм інформацію, яка узгоджувалася з інформацією у згаданих джерелах. Решта заявників, у тому числі тих, хто вижив і брав безпосередню участь у подіях (пан Діденко, пан Дмітрієв і пан Герасимов – заява № 59339/17), не надали власних викладів фактів і не оскаржили точність відповідних звітів. Пані Березовська (заява № 52632/16) стверджувала, зокрема, що як звичайна людина, яка не мала доступу до офіційних документів або повноважень проводити незалежне розслідування відповідних подій, вона не могла підтвердити чи спростувати виклад фактів Уряду. Тому вона запропонувала Суду врахувати всю інформацію, доступну з різних відкритих джерел.

32.  Суд ґрунтуватиме свій стислий виклад наведених фактів на підставі зауважень сторін, наявних у нього відповідних документів у матеріалах справи, усіх згаданих джерел, відповідної інформації із загальнодоступного Єдиного державного реєстру судових рішень, а також великої кількості загальнодоступних фото- та відеозаписів.

33.  Суд також вважає за важливе зазначити таке. Серед родичів заявників у цих справах, які загинули того дня, були прихильники «Майдану» та його опоненти, а можливо, й прості перехожі. Заявники часто воліли не згадувати про політичні погляди своїх родичів. Суд поважає їхній вибір і зазначатиме політичні погляди відповідних осіб лише тоді, коли це важливо для встановлення та розуміння подій або якщо заявники у будь-якому випадку самі оприлюднили цю інформацію. Це стосується і трьох заявників, які особисто брали участь у подіях, що розглядаються, а саме пана Діденка, пана Дмітрієва та пана Герасимова (заява № 59339/17).

34.  Вранці полк патрульної міліції у складі 133 працівників, розподілених на п’ять підрозділів, був розміщений у декількох різних районах у центрі міста[19].

35.  О 12 год 00 хв тогочасний заступник Генерального прокурора України провів нараду з прокурорами, працівниками правоохоронних органів та військовими області в Одеській обласній прокуратурі, в ході якої обговорювали проблеми громадського порядку в області. Як повідомлялося на вебсайті МВС України, нарада тривала до 16 год 00 хв і телефони учасників були вимкнуті. Проте згідно з висновками Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України (див. пункти 249 і 250), нарада завершилася о 14 год 50 хв і деякі працівники контактували із зовнішнім світом під час наради.

36.  З 13 год 00 хв двадцять працівників міліції були направлені на Соборну площу – місце збору протестувальників, які підтримували рух «За єдину Україну» (див. пункт 24). Крім того, неподалік від центру міста був розміщений підрозділ відділу громадської безпеки ОМУ ГУ МВС України у Одеській області у складі десяти осіб на чолі з паном Ташматовим.

37.  Близько 13 год 30 хв «антимайданівці» почали збиратися на Олександрівському проспекті, приблизно за 450 метрів від місця збору учасників ходи «За єдину Україну». Обличчя більшості із них були сховані за балаклавами чи шарфами, вони були в шоломах або масках. Вони мали щити, сокири або дерев’яні чи металеві палиці. Деякі мали вогнепальну зброю[20]. Коли пан Ташматов запитав «антимайданівців» про мету їхнього зібрання, ті відповіли, що вони там, щоб перешкодити спробам активістів руху за єдність та футбольним вболівальникам знищити наметове містечко на Куликовому полі[21]. Згодом він повідомив про це пана Нетребського, начальника ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

38.  О 14 год 00 хв заступник начальника ОМУ ГУ МСВ України в Одеській області пан Вдовиченко, який перебував на футбольному стадіоні, провів інструктаж для своїх підлеглих. З наявних матеріалів справи вбачається[22], що до забезпечення порядку на стадіоні та навколо нього було залучено від 225 до 250 працівників міліції.

39.  У якийсь момент пан Нетребський дав вказівку своєму заступнику направити якомога більше працівників міліції зі стадіону до центру міста. У результаті пан Вдовиченко направив 120 працівників міліції. Однак вони не мали засобів захисту. Деякі з них також не мали засобів стримування[23].

40.  Приблизно о 15 год 00 хв близько тридцяти проросійських активістів намагалися увірватися до штаб-квартири місцевої громадської організації прихильників єдності у центрі міста. Частина активістів руху за єдність перегородили їм доступ на вході. Повідомляється, що проросійські прихильники пошкодили припаркований автомобіль під час пошуку зброї, але не знайшли її.

41.  Після телефонного дзвінка до відділу міліції щодо описаних подій, на місце події було направлено одну з рот полку патрульної служби (див. пункт 34) у складі тридцяти працівників[24]. Вони встановили кордон біля входу в будівлю, не вживши жодних подальших заходів.

42.  Приблизно в той же час пан Фучеджі (див. пункти 15 і 27) разом з паном Книшовим, командиром полку патрульної служби ОМУ ГУ МВС України в Одеській області (див. пункт 34), прибули до центру міста, на місце, де збиралися проросійські активісти. На той момент їхня кількість зросла приблизно до 300 осіб.

43.  Близько 15 год 15 хв «антимайданівці» почали рух у напрямку мирної ходи «За єдину Україну». Їх супроводжували тридцять працівників роти полку патрульної служби (див. пункт 41) і десять працівників міліції ОМУ ГУ МВС України у Одеській області (див. пункт 36). До того ж пан Фучеджі та пан Книшов йшли на чолі колони поруч із лідерами активістів.

44.  Кількість протестувальників «За єдину Україну» на Соборній площі на той момент зросла, за різними даними, приблизно від 1 000[25] до 2 000[26] осіб. Деякі з них, зокрема, члени загонів самооборони «Майдану» (див. пункт 13), були в шоломах, мали щити і маски, сокири або дерев’яні чи металеві палиці. Деякі були помічені з вогнепальною зброєю.

45.  Близько 15 год 30 хв розпочалися сутички. Згідно з усіма доступними Суду джерелами (див. пункти 30 – 32) активісти «Антимайдану» наблизились та напали на прихильників єдності після того, як ті якраз почали свою мирну ходу запланованим маршрутом (тобто на схід, у напрямку стадіону, без спроб руху на південь, у напрямку Куликового поля (див. пункт 24)). ГО «Група 2 травня» зауважила, що деякі проросійські активісти відкрили вогонь по протестувальникам руху «За єдину Україну» з короткоствольної зброї. Обидві сторони застосовували піротехнічні засоби та пневматичну зброю, кидали каміння, світлошумові гранати та «коктейлі Молотова».

46.  Єдиним заявником, який безпосередньо брав участь у сутичках, був пан Діденко (заява № 59339/17). Як уже зазначав Суд (див. пункт 31), він не надав жодної безпосередньої інформації щодо побаченого та пережитого. Він також не прокоментував і не оскаржив виклад подій у Суді (там само). З огляду на це Суд бере до уваги такий документ, наданий паном Діденком.

47.  У матеріалах справи міститься «заява свідка» пана Діденка від 10 липня 2015 року, яку він надав російському адвокату в невідомому контексті. Пан Діденко, який назвався «антимайданівцем», зазначив, що брав активну участь у сутичках у центрі м. Одеса. Згідно з його твердженнями «антимайданівці» побоювалися, що прихильники єдності знищать наметове містечко на Куликовому полі, і тому наблизились до мирної ходи «За єдину Україну». Він стверджував, не зазначивши додаткових відомостей, що присутні в той момент у центрі міста працівники правоохоронних органів, здавалося, були на боці прихильників єдності. Пан Діденко зазначив, що перші постріли в бік мирної ходи «За єдину Україну» були зроблені, на його думку, деякими працівниками правоохоронних органів, що й призвело до сутичок.

48.  До 15 год 50 хв працівники правоохоронних органів утворили оточення, яке розділило дві сторони, повернувшись спиною до проросійських активістів. Останні намагалися побудувати барикади зі сміттєвих баків. Як зазначає ГО «Група 2 травня» з посиланням на фото- та відеоматеріали у відкритому доступі, деякі працівники міліції та окремі «антимайданівці» носили однакові червоні стрічки зі скотчу на передпліччях.

49.  О 16 год 10 хв перший потерпілий, пан Іванов, активіст руху за єдність, отримав вогнепальне поранення в живіт (заява № 59531/17). Карета невідкладної швидкої медичної допомоги доставила його до лікарні, але під час операції він помер[27].

50.  Як вбачається з наявних у відкритому доступі відеоматеріалах, приблизно в той же час проросійський активіст у балаклаві, який стояв позаду, а часом і поруч із працівниками міліції, здійснив численні постріли в бік прихильників єдності. Працівники міліції не відреагували.

51.  Згідно з оцінкою експерта з балістики ГО «Групи 2 травня»[28], відповідний проросійський активіст, якого ця ГО ідентифікувала як пана Будька[29], стріляв бойовими патронами з автомата Калашникова (АКС-74У). Експерт вважав, що смертельні поранення пана Іванова були нанесені з тієї ж зброї. Експерт також посилався на поширені в мережі «Інтернет» відеозаписи, згідно з якими на місці сутичок були знайдені гільзи цього типу.

52.  Уряд також зазначив у своєму стислому викладі фактів, що «пан Б.» зробив декілька пострілів у бік прихильників «Майдану» з автомата АКС-74У (див. пункти 139 і 177).

53.  Інше доступне відео показувало, що в певний момент[30] пан Фучеджі, який отримав легке тілесне ушкодження плеча, сів у карету невідкладної швидкої медичної допомоги, в якій сидів, вочевидь неушкоджений, пан Будько. Через декілька секунд серйозно пораненого працівника міліції, якому допомагали ще двоє працівників, вочевидь, не впустили до карети невідкладної швидкої медичної допомоги, яка опісля поїхала з місця подій.

54.  Згідно з наданою ГО «Групою 2 травня» хронологією подій у період з 16 год 21 хв до 16 год 24 хв «антимайданівці» прорвали оточення працівників міліції та відтіснили опонентів, використовуючи вогнепальну зброю та кидаючи «коктейлі Молотова». Саме тоді був смертельно поранений пан Бірюков (заява № 59531/17).

55.  Близько 16 год 30 хв пожежну автоцистерну, яка прибула у відповідь на екстрений виклик (який зрештою виявився безпідставним[31]), викрали прихильники єдності, які потім використали її для тарану барикад. Автомобіль вдалося повернути через декілька годин шляхом переговорів між протестувальниками та керівництвом Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС)[32].

56.  Сутички тривали. Близько 17 год 45 хв у бік «антимайданівців» та оточення працівників міліції, розташованого перед ними, пролунали численні постріли, ймовірно, зроблені з мисливської рушниці, кимось, хто перебував на сусідньому балконі. Згодом у мережі «Інтернет» було опубліковане відео, зняте особою, яка стояла позаду стрільця. Деякі особи стверджували, що впізнали у стрілці пана Ходіяка, активіста руху за єдність (див. також пункти 110 – 120).

57.  Приблизно в той час пан Жульков, пан Яворський і пан Петров (заява № 76896/17) отримали смертельні поранення з вогнепальної зброї.

58.  У певний момент у сутичці перемогли прихильники єдності.

59.  Близько 18 год 30 хв деякі проросійські активісти сховалися в торговому центрі, який був закритий протягом дня. Згодом[33] їх вивели бійці спеціального підрозділу міліції, які прибули на місце події. Було затримано сорок сім осіб.

60.  Близько 18 год 50 хв розлючений натовп активістів і прихильників «Майдану» рушив до наметового містечка проросійських протестувальників на Куликовому полі, голосно вигукуючи про намір його знищити.

61.  Сутички в центрі міста забрали життя шести осіб, у тому числі п’ятьох родичів дев’яти заявників (додаткові відомості див. у Додатку І).

62.  «Антимайданівці» на Куликовому полі, знаючи про ситуацію, що склалася в центрі міста, вирішили сховатися в Будинку профспілок, п’ятиповерховому будинку, розташованому навпроти площі. Близько 18 год 50 хв вони зламали двері та розмістили всередині різні матеріали, у тому числі коробки з «коктейлями Молотова» та компонентами, необхідними для їхнього виготовлення. Проросійські протестувальники також взяли всередину паливний електрогенератор, який вони використовували в наметовому містечку. Дерев’яними піддонами, які використовувалися для огородження наметів на площі, а також різними деталями дерев’яних і пластикових меблів, які їм вдалося знайти всередині будівлі, вони заблокували входи зсередини та спорудили барикади.

63.  Близько 19 год 20 хв активісти «Майдану» дійшли до Куликового поля та почали підпалювати намети та нищити речі, які в них знаходились. Як вбачається з різних відеоматеріалів, доступних у відкритому доступі, група проросійських протестувальників з даху Будинку профспілок кидала «коктейлі Молотова» в натовп під ними. Активісти руху за єдність також почали кидати в бік будівлі «коктейлі Молотова». Повідомляється, що з обох сторін лунали постріли. Згідно з твердженнями ГО «Групи 2 травня», з даху та з декількох вікон на другому та третьому поверхах було видно, як «антимайданівці», які забарикадувалися в Будинку профспілок, стріляли по натовпу. ГО «Група 2 травня» також послалася на загальнодоступні відеоматеріали, на яких видно, як активіст руху за єдність, пізніше ідентифікований як пан Волков (див. пункти 121 – 124), стріляв з пістолета у напрямку вікна Будинку профспілок, з якого було кинуто вибуховий пристрій.

64.  О 19 год 31 хв був здійснений перший телефонний дзвінок у диспетчерську службу ДСНС щодо виклику бригади рятувальників, яка перебувала за 650 метрів. За тим було здійснено численні аналогічні телефонні дзвінки, у тому числі один від працівників Моніторингової місії ООН, о 19 год 43 хв, але пожежні автомобілі направлені не були. Аудіозапис дзвінків, як стверджується, до диспетчерської служби, пізніше опублікували в мережі. На записі чутно, як диспетчер говорила тим, хто телефонував, що спалювання наметів на відкритому просторі не становило небезпеки, а потім кидала слухавку. У певний момент вона запитала свого начальника, чи варто їй продовжувати давати таку відповідь, і отримала вказівку далі це робити.

65.  О 19 год 32 хв начальник ГУ ДСНС України в Одеській області пан Боделан, який за хвилину до цього прибув на Куликове поле під час здійснення службових обов’язків[34], по телефону дав вказівку працівникам ОКЦ ДСНС не направляти туди пожежно-рятувальні автомобілі без його чіткого наказу[35]. Зрештою пан Боделан пояснив під час службового розслідування (див. пункт 182), що він ухвалив це рішення «враховуючи ситуацію із захопленням пожежного автомобіля, що відбулася трьома годинами раніше, та недопущення загрози життю рятувальників та можливого захоплення іншої техніки».

66.  О 19 год 45 хв у Будинку профспілок виникла пожежа. Люди, які опинилися всередині, кинулися до протипожежного обладнання, але вогнегасники, вочевидь, були несправні. У диспетчерську службу ОКЦ ДСНС одразу почали надходити телефонні дзвінки про пожежу від очевидців. Крім того, згідно з наданою ГО «Групою 2 травня» хронологією подій приблизно в цей же час черговий ОМУ ГУ МВС України в Одеській області повідомив ДСНС про необхідність негайного направлення рятувальників на Куликове поле, але це повідомлення було проігнороване.

67.  До 19 год 54 хв пожежа досягла свого піку, і деякі з людей у будівлі відчайдушно намагалися визволитися, вистрибуючи з вікон на верхніх поверхах. Пан Дмітрієв (заява № 59339/17) був серед них. Щойно він опинився на землі, активіст руху за єдність, як стверджується, збирався вдарити його, коли інший руху за єдність врятував його та відвів до карети невідкладної швидкої медичної допомоги[36]. Декілька людей загинули, в тому числі син пані Радзиховської (заява № 59339/17) і син пані Никитенко (заява № 47092/18) внаслідок падіння. На опублікованому в мережі «Інтернет» відео видно, як протестувальники руху за єдність будували імпровізовані драбини та платформи із встановленої для виступаючих на площі сцени, і використовували їх для порятунку людей, які застрягли в будівлі та яких потім евакуювали в безпечні зони. Також є відеозапис, на якому видно, як інші протестувальники руху за єдність нападали на осіб, які вистрибували або випадали з вікон.

68.  О 19 год 55 хв пан Боделан, як повідомляється, під тиском громадськості зрештою наказав своїм підлеглим направити пожежно-рятувальні автомобілі на Куликове поле[37].

69.  О 20 год 09 хв почали прибувати пожежно-рятувальні автомобілі. Згідно з твердженнями рятувальника, який очолював підрозділ, в ході службового розслідування (див. пункт 182), їхня робота ускладнювалася втручанням і погрозами агресивно налаштованих активістів. Згідно із зауваженнями ГО «Групи 2 травня» до МДГ, її власне розслідування не виявило доказів перешкоджання у доступі пожежно-рятувальним підрозділам.

70.  Для евакуації людей з вікон використовували автодрабини.

71.  Близько 20 год 30 хв рятувальники увійшли до будівлі. О 20 год 50 хв було повідомлено про ліквідацію пожежі.

72.  Працівники міліції затримали шістдесят трьох активістів «Антимайдану», які усе ще перебували всередині будівлі або на даху (див. також пункт 85).

73.  Пожежа в Будинку профспілок забрала життя сорока двох осіб. Чотирнадцять із загиблих були найближчими родичами шістнадцятьох заявників (додаткові відомості див. в Додатку I).

74.  Багато осіб, у тому числі пан Діденко, пан Дмітрієв та пан Герасимов (заява № 59339/17), отримали опіки та інші тілесні ушкодження. Пан Діденко отримав термічні опіки третього ступеня обох верхніх кінцівок і закритий перелом лівої ліктьової кістки[38]. Він перебував на стаціонарному лікуванні до 15 травня 2014 року. Пан Дмітрієв перебував у лікарні з 02 травня до 12 травня 2014 року у зв’язку із закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку та опіками верхніх дихальних шляхів. Він також отримав опіки другого ступеня, порізи та синці на обох кистях. Стосовно пана Герасимова, то він перебував у лікарні до 22 серпня 2014 року, де йому лікували термічні опіки другого ступеня верхніх дихальних шляхів, термічні опіки третього-четвертого ступенів лівого стегна та обох колін, а також закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та забійно-рвані рани голови. У вересні 2014 року він отримав третю групу інвалідності (найлегшу) у зв’язку з опіками коліна.

75.  04 травня 2014 року група з декількох сотень протестувальників «Антимайдану» увірвалася до місцевого відділу міліції, де тримали затриманих у Будинку профспілок (див. пункт 72). За усним наказом пана Фучеджі шістдесятьох трьох затриманих звільнили без винесення будь-якого офіційного рішення.

76.  Розслідування на національному рівні, які складаються з численних взаємопов’язаних кримінальних проваджень, порушених з часом, можна розділити на такі три групи:

1) розслідування щодо приватних осіб[39] (див. пункти 100 – 143);

2) розслідування щодо працівників міліції (див. пункти 144 – 181); і

3) розслідування щодо посадових осіб ДСНС України (див. пункти 182 – 208).

77.  З огляду на велику кількість взаємопов’язаних проваджень на національному рівні та відсутність достатньої інформації, яка б дозволила Суду пов’язати кожну окрему слідчу дію з конкретним провадженням, у цій частині короткого викладу фактів не вказано конкретні номери проваджень, зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

(a)   Речові докази

78.  З матеріалів справи[41] вбачається, що ввечері 02 травня 2014 року слідчий склав протокол огляду місця події, зазначивши про виявлення в центрі міста предмета, схожого на кулю. Додаткова інформація у зв’язку з цим відсутня, окрім того факту, що протокол не було долучено як доказ у провадженні № 0380 (див. пункт 134) на тій підставі, що відповідний слідчий не був членом групи слідчих, яка розслідувала це провадження.

79.  Також увечері 02 травня 2014 року працівники міліції перевірили торговий центр, у якому ховалися проросійські прихильники (див. пункт 59). Було вилучено десяток дерев’яних палиць та металевих дубинок, а також декілька пластикових пляшок з рідиною для розпалювання вогнища.

80.  Як зауважила ГО «Група 2 травня», територію центру міста, де відбулися сутички, працівники міліції не огородили і не обшукали. Натомість у ніч з 02 на 03 травня 2014 року туди були направлені місцеві комунальні служби з прибирання та обслуговування. До ранку 03 травня 2014 року територія була повністю прибрана.

81.  15 травня 2014 року працівники міліції провели перший огляд місцевості довкола центру міста, де відбулися сутички. Предметів, які мали значення для розслідування, виявлено не було, окрім деяких пошкоджених тротуарів.

82.  Згідно з наданою без додаткових відомостей Урядом інформацією у період з 2016 до 2021 роки органи досудового розслідування провели дев’ять додаткових оглядів у відповідних районах.

(b)   Висновки судових експертиз

83.  На початку червня 2014 року були завершені судово-медичні експертизи трупів родичів заявників, убитих під час сутичок у центрі міста (див. Додаток І). Хоча судово-балістична експертиза, вочевидь, була проведена стосовно кулі від пневматичної зброї, вилученої з тіла пана Бірюкова, і уламків картечі, вилучених з тіл пана Жулькова, пана Петрова та пана Яворського, експерти встановили, що було неможливо точно визначити різновид зброї, з якої були зроблені смертельні постріли[42]. У справі пана Іванова невідомо, чи кулю взагалі досліджував судово-медичний експерт з експертизи зброї та слідів її використання. Як зазначено у висновку судово-медичної експертизи трупу від 04 червня 2014 року, кулю вилучили під час операції перед смертю пана Іванова, але її не передали експерту для проведення експертизи.

(c)   Фото- та відеодокази

84.  Уряд повідомив Суд, не надавши додаткових відомостей, що у період з 2016 до 2021 роки «[було] здійснено понад п’ятдесят впізнань осіб за фотознімками», і що «[було] складено понад 300 [протоколів] огляду фото- та відеоматеріалів, зокрема викладених у мережі Інтернет».

(a)   Речові докази

85.  У ніч з 02 на 03 травня 2014 року експерти Одеського обласного бюро судово-медичних експертиз провели огляд на місці тіл загиблих внаслідок вистрибування з будівлі. Рано вранці наступного дня вони почали оглядати тіла всередині будівлі. Вочевидь, огляд декілька разів переривався, оскільки деякі протестувальники «Антимайдану» усе ще перебували в Будинку профспілок. До 10 год 00 хв їх евакуювали працівники міліції.

86.  Протягом усього дня 03 травня 2014 року слідчо-оперативна група та судово-медичні експерти продовжували огляд місця події та огляд тіл у Будинку профспілок.

87.  З 04 до 20 травня 2014 року будівля перебувала у вільному доступі для громадськості.

(a)   Висновки судових експертиз

88.  На пресконференції, яка відбулася 19 травня 2014 року, заступник міністра внутрішніх справ України заявив, що за результатами комплексної експертизи нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів у Будинку профспілок були виявлені зразки хлороформу, а органи державної влади України звернулися по допомогу до міжнародних експертів для більш точних висновків.

89.  До середини червня 2014 року було завершено судово-медичні експертизи трупів загиблих внаслідок пожежі. Експерти дійшли висновку, що родичі пана Негатурова, пана Петрова та пані Яхлакової (заява № 59339/17) померли від опіків і дії високої температури, а родичі пані Бабушкіної, пані Лукас і пані Підоріч (також заява № 59339/17) померли внаслідок отруєння оксидом вуглецю[45]. Як також зазначено у висновках експертів, смерть родичів таких заявників була спричинена отруєнням невизначеними газами, парами та продуктами горіння: пані Березовської (заява № 52632/16); пані Олени Бригар та пані Людмили Бригар (заяви № 53467/16 і № 59339/17); пані Ковріги та пані Мішиної (заява № 59339/17); і пані Марікоди та пана Мілева (заява № 47092/18).

90.  У матеріалах справи Суду немає копій будь-яких висновків судових експертиз, окрім тих, що згадані в попередньому пункті.

91.  Вбачається, що 07 липня 2014 року Миколаївський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України склав висновок про проведення судової експертизи щодо пожежі в Будинку профспілок. Згідно з його висновками, наведеними у звіті МДГ на підставі відповідних повідомлень органів державної влади, будівля могла загорітися внаслідок того, що одна або декілька осіб принесли в будівлю горючі матеріали та джерело запалювання. У висновку встановлені п’ять окремих місць виникнення пожежі: вестибюль будівлі; ліві та праві сходові клітки між першим і другим поверхами; кімната на другому поверсі; та майданчик між третім і четвертим поверхами. Місця виникнення пожежі, окрім тієї, що виникла вестибюлі, могли виникнути лише внаслідок дій, здійснених окремими особами всередині будівлі.

92.  Як також зауважено у звіті МДГ, у квітні 2015 року ГПУ опублікувала пресреліз, в якому узагальнила висновки судових експертиз. Було встановлено, що пожежа в Будинку профспілок виникла у вестибюлі. Люди загинули у результаті швидкого поширення вогню та різкого підвищення температури, внаслідок ефекту задимлення центральної сходової клітини, посиленого блокуванням вхідних дверей барикадами. Майже всі загиблі в будівлі перебували на сходах або поблизу них. Під час розслідування було встановлено, що запальні суміші («коктейлі Молотова») використовували обидві сторони конфлікту, в тому числі і у самій будівлі. Доказів спланованого підпалу чи використання сильнодіючих отруйних речовин, зокрема хлороформу, виявлено не було. МДГ у своєму звіті зазначила, що наведені висновки підтверджуються висновками ГО «Групи 2 травня» (див. пункт 252).

93.  11 березня 2016 року було призначено додаткову судово-медичну експертизу щодо тридцяти чотирьох загиблих в ході пожежі[46]. Одне із поставлених експертам запитань було: чи були на тілах загиблих ознаки використання отруйних газів або речовин.

94.  На початку 2017 року експерти Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи повідомили слідчого про необхідність ексгумації трупів щонайменше п’яти осіб (серед яких згадувався[47] покійний чоловік пані Мішиної (заява № 59339/17)). Згідно з твердженнями прокуратури[48] ексгумація не проводилася у зв’язку із запереченням родичів.

95.  Хоча працівники прокуратури розглядали можливість залучення міжнародних експертів, зрештою вони відмовилися від цієї ідеї, пославшись на певні юридичні прогалини та різні технічні труднощі[49].

96.  Як зазначено в листі Державного бюро розслідувань до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 13 травня 2022 року, інженерно-технічна експертиза з метою визначення завданої матеріальної шкоди Будинку профспілок внаслідок пожежі усе ще тривала.

97.  31 травня 2022 року Київське міське клінічне бюро судово-медичних експертиз провело судово-медичну експертизу, призначену 11 березня 2016 року (див. пункт 93) «виходячи з наявних матеріалів провадження»[50]. Воно не виявило доказів використання отруйних газів або речовин. Копія цього висновку надана Суду не була.

(a)   Фото- та відеодокази

98.  Надана Урядом загальна статистична інформація щодо слідчих дій, проведених у зв’язку з впізнанням конкретних осіб на фотознімках та відеоматеріалах (див. пункт 84), також стосується цього розділу.

99.  Додаткова відповідна інформація щодо обробки фото- та відеодоказів наведена далі (див., зокрема, пункти 127 і 129).

100.  05 травня 2014 року первинно доручене слідчим СУ ГУ МВС України у Одеській області розслідування щодо приватних осіб було передано Головному слідчому управлінню МВС України.

101.  Проте 15 січня 2016 року досудове розслідування було передано назад слідчим СУ ГУ Національної поліції України в Одеській області. Відповідна постанова ГПУ, копію якої оприлюднила ГО «Група 2 травня» на своєму вебсайті, містила таке обґрунтування:

«Досудове розслідування вказаного кримінального провадження здійснювалося Головним слідчим управлінням МВС України.

Із матеріалів провадження вбачається, що місцем вчинення кримінальних правопорушень є територія міста Одеси, тому досудове розслідування у кримінальному провадженні повинно здійснюватися слідчими Головного управління Національної поліції України в Одеській області.»

102.  Як підтверджено листом Одеської обласної прокуратури до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 20 травня 2022 року, розслідування продовжувало здійснюватися СУ ГУНП в Одеській області.

103.  02 травня 2014 року та протягом наступних днів було порушено низку кримінальних проваджень за обвинуваченнями в організації та участі у масових заворушеннях, які призвели до загибелі або до інших тяжких наслідків, у вбивстві, незаконному зберіганні зброї, захопленні державних або громадських будівель чи споруд тощо. Хоча спочатку їм були присвоєні різні індивідуальні номери в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, проте за декілька днів вони були об’єднані у провадження № 3700. Згодом деякі епізоди були повторно виділені в окремі провадження (див. пункти 110 – 143).

104.  Розслідування подій 04 травня 2014 року (див. пункт 75) було об’єднано з провадженням № 3700, оскільки воно не стосувалося дій працівників міліції[51].

105.  Уряд повідомив Суд, що додатково до згаданих у пунктах 82 і 84 слідчих дій, у провадженні № 3700 були вжиті такі дії у період з 2016 року до 2021 року:

«... допитано понад 1 300 свідків, отримано понад 200 ухвал слідчих суддів про надання тимчасового доступу до речей та документів, надано понад 300 доручень оперативним підрозділам. Також проведено поглиблений аналіз даних, що містять інформацію понад 3000 осіб ... здійснено понад 100 аналітичних досліджень телефонних з’єднань ... 22 обшуки в осіб, які [могли] бути причетні до організації та участі у масових заворушеннях ... отримано висновки понад 250 експертиз.»

106.  Уряд також повідомив Суд, що у провадженні № 3700, серед іншого, було проведено розслідування обставин смерті пана Яворського, пана Жулькова та пана Петрова (заява № 76896/17) і пана Бірюкова (заява № 59531/17). Він зазначив, що досудове розслідування усе ще тривало.

107.  Уряд не надав Суду інформацію щодо заявників, залучених до цього провадження з процесуальним статусом потерпілих. Беручи до уваги доводи Уряду (див. пункт 291), вбачається, що всі заявники мали процесуальний статус потерпілих у провадженні № 3700. Це стосується як заявників, родичі яких загинули під час сутичок у центрі міста, так і тих, хто отримав тілесні ушкодження або втратив своїх родичів під час пожежі[52].

108.  У наявних у Суду матеріалах справи міститься копія клопотання пана Дмітрієва (заява № 59339/17) про залучення його до провадження № 3700 з процесуальним статусом потерпілого, яке він подав слідчому 24 квітня 2015 року. 19 травня 2015 року Приморський районний суд міста Одеси (далі – Приморський суд) встановив, що слідчий допустив незаконну бездіяльність, не розглянувши зазначене клопотання.

109.  14 вересня 2016 року та 22 травня 2017 року Приморський суд задовольнив скарги, подані, зокрема, заявниками пані Горенко, пані Людмилою Бригар, пані Никитенко, пані Коврігою, пані Підоріч, паном Дмітрієвим та пані Березовською. Суд встановив, що слідчий допустив незаконну бездіяльність у зв’язку з ненаданням їм доступу до матеріалів провадження.

110.  18 травня 2014 року в межах провадження № 3700 (див. пункт 103) працівники міліції затримали пана Ходіяка, активіста руху за єдність, якого, як стверджується, бачили, коли він стріляв з мисливської рушниці в бік прихильників «Антимайдану» (див. також пункт 56).

111.  08 жовтня 2014 року розслідування щодо пана Ходіяка було виділене з провадження № 3700 і зареєстроване як провадження № 0451. Він був підозрюваним у вбивстві «антимайданівця»[53] та посягання на життя працівника правоохоронного органу.

112.  16 квітня 2015 року прокурор затвердив обвинувальний акт, але Київський районний суд міста Одеси (далі – Київський суд) повернув його на підставі невідповідності Кримінальному процесуальному кодексу України. 20 червня 2018 року було затверджено новий обвинувальний акт.

113.  У певний момент справу передали до Малиновського районного суду міста Одеси (далі – Малиновський суд), де, як вбачається, вона досі розглядається.

114.  18 липня 2019 року Малиновський суд відмовив у задоволенні клопотань заявниць пані Петрової, пані Жулькової, пані Горенко та пані Яворської (заява № 76896/17) про допуск до провадження в якості потерпілих.

115.  02 серпня 2019 року ці заявниці подали до прокуратури заяву про вчинення паном Ходіяком кримінального правопорушення. Вони стверджували, що їхні діти загинули внаслідок вогнепальних поранень, а пана Ходіяка, і як стверджується, бачили, як він стріляв у бік «антимайданівців» із предмета, схожого на мисливську рушницю.

116.  17 вересня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідний запис під номером № 0494.

117.  24 жовтня 2019 року Київський суд задовольнив скарги заявниць пані Петрової, пані Жулькової та пані Яворської, що слідчий, який не відреагував на їхні клопотання про допуск до участі у справі в якості потерпілих, допустив незаконну бездіяльність у зв’язку з цим.

118.  Як відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, слідчий закривав кримінальне провадження № 0494 чотири рази на тій підставі, що подібні обвинувачення щодо пана Ходіяка вже розглядалися у провадженні № 0451. Усі ці постанови Київський суд скасовував як незаконні. Зокрема, у своїй четвертій такій ухвалі від 13 квітня 2021 року Київський суд зазначив, що всі постанови слідчого про закриття провадження були однаковими та винесеними без проведення жодних слідчих дій та з повним ігноруванням висловлених цим судом попередній зауважень.

119.  Як також зазначалося в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 13 січня 2022 року Київський суд задовольнив клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування до 17 липня 2022 року.

120.  Подальший розвиток подій Суду невідомий.

121.  У межах розслідування у провадженні № 3700 (див. пункт 103) 26 травня 2014 року працівники міліції затримали пана Волкова, активіста руху за єдність, якого, як стверджується, бачили, коли він стріляв з пістолета в напрямку Будинку профспілок, де сховалися протестувальники «Антимайдану» (див. також пункт 63).

122.  08 жовтня 2014 року розслідування щодо пана Волкова було виділено з провадження № 3700 і зареєстровано як провадження № 0450.

123.  27 лютого 2015 року та 28 березня 2016 року розслідування закривалося у зв’язку зі смертю пана Волкова. Однак 21 грудня 2015 року та 28 грудня 2016 року Приморський суд скасовував ці постанови на підставі скарг пана Мілева (заява № 47092/18), який мав процесуальний статус потерпілого[54]. Він стверджував про відсутність достатніх документальних доказів смерті пана Волкова.

124.  У матеріалах справи Суду відсутня інформація про подальший розвиток подій.

125.  14 серпня 2014 року пана Гончаревського, ще одного активіста «Майдану», затримали у нього вдома за підозрою у завданні тілесних ушкоджень дерев’яними палицями разом з декількома іншими особами тим, хто вистрибнув або випав з Будинку профспілок, намагаючись втекти від пожежі (див. пункт 67). Йому було оголошено підозру щодо участі в масових заворушеннях, які призвели до загибелі людей. На той момент розслідування було частиною провадження № 3700 (див. пункт 103).

126.  09 лютого 2015 року ГПУ закрила провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

127.  03 липня 2015 року Приморський суд скасував цю постанову як передчасну, задовольнивши скаргу пана Мілева (заява № 47092/18). Суд зауважив, що, хоча декілька очевидців, у тому числі пані Радзиховська (заява № 59339/17), вказали на пана Гончаревського як на одного із правопорушників, впізнання проведено не було. Крім того, Приморський суд зауважив, що пані Радзиховська, яка мала процесуальний статус потерпілої, подала слідчому клопотання про надання фото- та відеодоказів, які підтверджували причетність до відповідного кримінального правопорушення особи, дуже схожої на пана Гончаревського. Однак судова експертиза для встановлення, чи була ця особа паном Гончаревським, проведена не була. Без будь-якої оцінки наявних доказів слідчий беззастережно прийняв заперечення підозрюваного щодо своєї вини.

128.  28 липня 2015 року ГПУ виділила розслідування щодо пана Гончаревського з провадження № 3700 та зареєструвала його як провадження № 0456.

129.  13 лютого 2017 року слідчий призначив судову експертизу наданих паном Мілевим фотознімків та відеоматеріалів. Експерту було доручено проаналізувати всі відеозаписи, на яких, як стверджувалося, був зображений пан Гончаревський, і встановити, чи була ця особа в подібному одязі, чи була це та сама особа, і чи була ця особа паном Гончаревським. Як вбачається, така експертиза проведена не була.

130.  У 2018 і 2019 роках Приморський суд декілька разів встановлював, що слідчий допускав незаконну бездіяльність у зв’язку з відмовою у задоволенні деяких клопотань потерпілих, зокрема пані Бабушкіної, пана Дмітрієва, пані Лукас, пані Радзиховської та пані Яхлакової (заява № 59339/17), а також пані Марікоди, пана Мілева та пані Никитенко (заява № 47092/18).

131.  Суд не був поінформований про подальший розвиток подій.

132.  16 вересня 2014 року розслідування щодо двадцяти чотирьох «антимайданівців», підозрюваних, головним чином, в організації та участі в масових заворушеннях, було виділено з провадження № 3700 (див. пункт 103) і зареєстроване як провадження № 0380.

133.  21 березня 2015 року ГПУ затвердила обвинувальний акт стосовно дев’ятнадцяти обвинувачених (решту п’ятьох працівники міліції оголосили в розшук і цю частину розслідування було виділено з провадження № 0380). В обвинувальному акті без додаткових відомостей була згадана наявність висновків судово-балістичної експертизи від 02 червня, 03 вересня та 24 вересня 2014 року, а також висновку судової експертизи від 05 червня 2014 року щодо вибухових речовин. Жоден із цих висновків, вочевидь, не був поданий до суду першої інстанції (див. пункт 134). В наявних у Суду матеріалах справи також відсутні додаткові відомості у зв’язку з цим.

134.  18 вересня 2017 року Іллічівський міський суд (далі – Іллічівський суд) виправдав усіх дев’ятнадцятьох обвинувачених, посилаючись на різноманітні процесуальні недоліки досудового розслідування та відсутність достатніх допустимих доказів для підтвердження їхньої вини. Зокрема, зазначалося, що численні слідчі дії були проведені слідчими, які не входили до складу групи слідчих, які здійснювали розслідування. Таким чином, зібрані ними докази та складені протоколи були визнані недопустимими. Крім того, суд зазначив, що перший огляд місця події у відповідних районах центру міста відбувся з незрозумілою затримкою майже у два тижні, і на той момент усі докази були втрачені. Також зауважувалося, що жодного оригінального фото- чи відеодоказу не було надано суду, незважаючи на його численні ухвали у зв’язку з цим. Суд також зазначив, що сторона обвинувачення допитала лише одного працівника міліції та жодного футбольного вболівальника, причетного до подій 02 травня 2014 року. Він також звернув увагу на відсутність у матеріалах провадження будь-яких балістичних експертиз щодо куль та картечі, вилучених із тіл потерпілих. Загалом Іллічівський суд розкритикував досудове розслідування, оскільки воно було настільки неповним і недостатнім, що довелося шукати альтернативні джерела інформації. Також він зауважив, що, хоча до масових заворушень були причетні як активісти «Майдану», так і «Антимайдану», обвинувачення були висунуті лише останнім, причому лише одне повідомлення про підозру було оголошено активісту руху за єдність.

135.  У вироку було зазначено, що пан Петров (заява № 59339/17), пані Жулькова, пан Яворський і пані Горенко (заява № 76896/17) та пані Никитенко (заява № 47092/18), які мали процесуальний статус потерпілих[55], подали до суду письмову заяву про відсутність на лаві підсудних убивць їхніх дітей.

136.  Прокурор подав апеляційну скаргу. Її копія відсутня в наявних у Суду матеріалах справи.

137.  Як відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, 02 листопада 2017 року провадження було передане з Апеляційного суду Одеської області до Апеляційного суду Миколаївської області, оскільки всі судді Апеляційного суду Одеської області так чи інакше вже були залучені до його розгляду.

138.  Справа перебуває на розгляді Апеляційного суду Миколаївської області.

139.  Згідно з наданою Урядом інформацією 04 липня 2016 року пану Будьку було оголошено підозру у зв’язку зі смертю пана Іванова (заява № 59531/17) (див. пункти 49 – 51). Ймовірно, саме в цей день досудове провадження було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань як провадження № 0613.

140.  Запобіжного заходу застосовано не було, тому пан Будько тепер переховується. Працівники поліції оголосили його в розшук.

141.  У зв’язку з цим 04 жовтня 2016 року розслідування було зупинено.

142.  Уряд стверджував, що «[були] вжиті заходи для встановлення його [місцезнаходження]».

143.  Суду відомо, зокрема з наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації, що деякі додаткові кримінальні провадження щодо приватних осіб були порушені у зв’язку з масовими заворушеннями в м. Одесі 02 травня 2014 року. Проте за відсутності будь-яких відомостей від сторін та з огляду на те, що тексти у згаданому реєстрі знеособлені, Суд не в змозі використати цю інформацію. Він може лише зауважити, що багато відповідних проваджень були зупинені в певний момент у зв’язку з переховуванням підозрюваних.

144.  Хоча спочатку кримінальне провадження було порушене Одеською обласною прокуратурою (див. пункт 146), 05 травня 2014 року заступник Генерального прокурора України ухвалив рішення про передачу провадження до ГПУ.

145.  ГПУ проводила розслідування дій працівників міліції до 2020 року. Потім розслідування перейшло до провадження новоствореного Державного бюро розслідувань[56].

146.  02 травня 2014 року Одеська обласна прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом неналежного виконання службових обов’язків працівниками міліції у зв’язку з масовими заворушеннями, які відбулися того дня. Провадженню був присвоєний № 0186, без підозрюваних, визначених на цьому етапі.

147.  Згідно з наданою Уповноваженому 13 травня 2022 року Державним бюро розслідувань інформацією такі заявники звернулися та отримали процесуальний статус потерпілих у провадженні № 0186: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пані Бабушкіна, пан Дмітрієв, пані Ковріга, пан Негатуров, пан Петров і пані Підорич (заява № 59339/17); пан Іванов (заява № 59531/17); пані Горенко та пані Жулькова (заява № 76896/17); а також пан Мілев та пані Никитенко (заява № 47092/18).

148.  03 травня 2014 року пана Луцюка, начальника ГУ МВС України в Одеській області (див., зокрема, пункти 23, 26 і 28), було звільнено з його посади, а пан Фучеджі (див. пункти 15 і 27) став виконувачем обов’язків начальника цього управління.

149.  У певний момент після подій 04 травня 2014 року (див. пункт 75) обвинувачення у неналежному виконанні службових обов’язків, зловживанні владою та перевищенні службових повноважень посадовими особами МВС України у зв’язку зі звільненням затриманих того дня осіб були долучені до провадження № 0186, досі без оголошення комусь підозри у зв’язку з цим.

150.  06 травня 2014 року пан Фучеджі втік з України через кордон до Молдови, а згодом до Росії. 13 травня 2014 року слідчий повідомив йому про підозру у неналежному виконанні службових обов’язків у зв’язку з масовими заворушеннями 02 травня 2014 року та у перевищенні службових повноважень у зв’язку зі звільненням затриманих 04 травня 2014 року (див., зокрема, пункти 27, 42, 43, 53 і 75). 15 травня 2014 року пана Фучеджі оголосили в розшук. 17 жовтня 2014 року кримінальне провадження за обвинуваченнями щодо нього було виділено в окреме провадження (див. пункти 157 – 161).

151.  30 квітня 2015 року пану Луцюку було оголошено про підозру у неналежному виконанні службових обов’язків за фактом незабезпечення громадського порядку 02 травня 2014 року. У незазначену дату йому додатково було повідомлено про підозру у службовому підробленні, після того, як 17 червня 2015 року службове розслідування встановило, що він дав постфактум вказівку про підробку службових записів про введення оперативного плану «Хвиля» (див. пункти 238 – 244) у другій половині дня 02 травня 2014 року.

152.  Як вбачається, в якийсь момент слідчий запропонував пану Герасимову (заява № 59339/17)[57], до того допитаному як свідка, подати заяву про надання йому процесуального статусу потерпілого. У відповідь 02 липня 2015 року пан Герасимов подав письмову заяву про те, що він відмовлявся від процесуального статусу потерпілого у провадженні № 0186 «у зв’язку з [його] особистими поглядами».

153.  01 вересня 2015 року пану Луцюку обрали запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а 30 жовтня 2015 року його замінили на запобіжний захід у вигляді застави.

154.  Під час зустрічі з МДГ у незазначену дату до листопада 2015 року керівник групи слідчих зазначив, що «99% провадження» щодо пана Луцюка завершено[58].

155.  24 грудня 2015 року кримінальне провадження щодо обвинувачень пана Луцюка було виділено в окреме провадження (див. пункти 162 – 166).

156.  Згодом, у різні дати, було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ще деяким посадовим особам МВС України, а кримінальне провадження у відповідних частинах також було виділено із провадження № 0186 (див. пункти 167, 172, 176 і 179).

157.  Хоча спочатку кримінальне провадження щодо пана Фучеджі було частиною провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156), 17 жовтня 2014 року його було виділено в окреме провадження № 1126. Номер цього провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 16 травня 2016 року був змінений на № 1219, а згодом 14 липня 2022 року на № 0500. Обвинувачення проти пана Фучеджі змінилися з неналежного виконання службових обов’язків до змови з метою організації масових заворушень, які призвели до тяжких наслідків, зловживання владою або перевищення службових повноважень при обтяжуючих обставинах, пособництво та підбурювання до захоплення громадських будівель та перешкоджання посадовим особам правоохоронних органів у виконанні їхніх обов’язків.

158.  Такі заявники мали процесуальний статус потерпілих у провадженні № 1219: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Бабушкіна, пані Ковріга, пан Петров і пан Негатуров (заява № 59339/17); пані Підоріч та пані Радзиховська (заява № 59339/17); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пан Дмітрієв (заява № 59339/17); і пані Никитенко (заява № 47092/18). Після зміни номера провадження на № 0500 у липні 2022 року такі заявники клопотали та отримали процесуальний статус потерпілих: пані Бірюкова (заява № 59531/17); пан Іванов (заява № 59531/17); і пані Жулькова (заява № 76896/17).

159.  У 2017 році працівники прокуратури України вимагали екстрадувати пана Фучеджі з Російської Федерації, де він переховувався від правосуддя. Генеральна прокуратура Російської Федерації відповіла, що пан Фучеджі був громадянином Росії, а тому його екстрадиція була неможлива.

160.  25 липня 2022 року Приморський суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Він також постановив, що за цих обставин був можливим розгляд справи in absentia.

161.  18 квітня 2023 року Приморський суд визнав пана Фучеджі винним у організації масових заворушень, які призвели до тяжких наслідків, вчинених за попередньою змовою групою осіб, зловживанні владою або перевищенні службових повноважень при обтяжуючих обставинах, пособництві в захопленні громадських будівель та перешкоджанні працівникам правоохоронних органів у виконанні ними службових обов’язків. Йому обрали покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки, також наклали штраф та позбавили звання полковника.

162.  24 грудня 2015 року кримінальне провадження щодо пана Луцюка було виділено з провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156) та зареєстровано як провадження № 2821. Згідно актом зі зміненими обвинуваченнями він підозрювався у зловживанні владою або перевищенні службових повноважень і неналежному виконанні службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, а також у службовому підробленні.

163. Такі заявники отримали процесуальний статус потерпілих у провадженні № 2821: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Березовська (заява № 52632/16); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пані Бабушкіна, пан Дмітрієв, пані Ковріга, пані Лукас, пан Негатуров, пан Петров, пані Підоріч, пані Радзиховська, пані Людмила Бригар і пані Яхлакова (заява № 59339/17); пан Іванов та пані Іванова (заява № 59531/17); пані Горенко, пані Петрова та пані Жулькова (заява № 76896/17); і пані Марікода, пані Никитенко та пан Мілев (заява № 47092/18). Деякі з них[59] подали цивільні позови у квітні 2016 року. Як вбачається, решта заявників не подавали клопотання про визнання їх потерпілими.

164.  25 лютого 2016 року ГПУ затвердила обвинувальний акт. У ньому зазначалося, що пан Луцюк обвинувачувався у тому, що він не підготував і не реалізував оперативний план «Хвиля», не вжив заходів для припинення сутичок після їхнього початку, а також для порятунку осіб, які опинилися в Будинку профспілок. Також пан Луцюк обвинувачувався в тому, що він пізно ввечері 02 травня 2014 року дав вказівку на підробку службових записів у журналі управління, що о 14 год 00 хв того дня було введено оперативний план «Хвиля».

165.  06 червня 2016 року Приморський суд повернув прокурору обвинувальний акт у зв’язку з недотриманням вимог Кримінального процесуального кодексу України. 12 липня 2016 року Апеляційний суд Одеської області скасував цю постанову та направив справу до Приморського суду.

166.  Уряд повідомив Суд, що 14 червня 2024 року Приморський суд звільнив пана Луцюка від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності згідно зі статтею 49 Кримінального кодексу України (див. пункт 228).

167.  15 травня 2018 року було повідомлено про підозру пану Нетребському, колишньому начальнику ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, а також пану Ташматову та пану Книшову (див., зокрема, пункти 36, 37, 42 і 43). Усіх трьох посадових осіб підозрювали у зловживанні владою чи перевищенні службових повноважень при обтяжуючих обставинах у зв’язку з невжиттям ними заходів для припинення насильства в м. Одеса 02 травня 2014 року. Пан Книшов і пан Нетребський також підозрювалися у тому, що залишили в небезпеці людей, які опинились під час пожежі в Будинку профспілок.

168.  Відповідну частину кримінального провадження було виділено з провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156) та зареєстровано як провадження № 1165.

169.  Такі заявники мали процесуальний статус потерпілих у цьому провадженні: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пані Бабушкіна, пані Ковріга, пані Мішина, пан Негатуров, пані Радзиховська, пан Петров та пані Підоріч (заява № 59339/17); пан Іванов (заява № 59531/17); пані Горенко та пані Жулькова (заява № 76896/17); і пан Мілев та пані Никитенко (заява № 47092/18).

170.  25 травня 2018 року ГПУ затвердила обвинувальний акт у провадженні. У ньому зазначалося, що відповідні працівники міліції могли запобігти сутичкам 02 травня 2014 року, якби забезпечили своєчасну та належну реакцію на протиправну й агресивну поведінку «антимайданівців», коли їх була ще незначна кількість. Із самого початку було очевидно, що зібрання «антимайданівців» у центрі міста було незаконним, оскільки про це не було попередньо попереджено місцеві органи влади. Агресивні наміри цих активістів також були очевидними. Проте правоохоронні органи жодним чином не відреагували. У зв’язку з цим було зазначено, що пан Ташматов навіть не намагався зупинити зібрання чи переконати його учасників припинити їхні протиправні дії. Крім того, пан Нетребський, який був добре обізнаний про перебіг подій і мав необхідну компетенцію та ресурси для забезпечення швидкого направлення до центру міста близько 475 працівників міліції, не віддавав наказів у зв’язку з цим. Коли тридцять агресивно налаштованих «антимайданівців» намагалися увірватися до приміщення ГО та пошкодили автомобіль, вони також не зустріли жодної реакції правоохоронних органів. Пан Книшов міг перегрупувати підпорядкований йому полк патрульної служби для забезпечення присутності 133 працівників, які могли б легко затримати правопорушників. Натомість лише один підрозділ з тридцяти працівників був пасивно залучений для блокування входу в будівлю. Працівники міліції, які перебували в центрі міста, лише спостерігали за подіями і не віддавали жодних наказів про втручання. Прокурор вважав, що таким чином вони послали «антимайданівцям» сигнал про безкарність. Трьох відповідних працівників міліції також підозрювали в тому, що згодом вони не вжили належних заходів, коли протестувальники руху за єдність оголосили про свій намір зруйнувати наметове містечко на Куликовому полі. Насамкінець пана Нетребського та пана Книшова підозрювали у неналежному реагуванні на пожежу в Будинку профспілок щодо забезпечення безпеки та збереження доказів.

171.  30 травня 2018 року обвинувальний акт було направлено до Приморського суду, де він перебуває на розгляді.

172.  14 травня 2021 року пану Вдовиченку було оголошено про підозру у неналежному виконанні службових обов’язків (див. пункти 38 і 39), а відповідна частина провадження була виділена з провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156) та зареєстрована як провадження № 0363.

173.  Як вбачається, жоден із заявників не мав процесуального статусу потерпілого в цьому провадженні.

174.  04 червня 2021 року Державне бюро розслідувань затвердило обвинувальний акт. У ньому зазначалося, що пан Вдовиченко обвинувачувався у тому, зокрема, що вдень 02 травня 2014 року наказав направити працівників міліції із футбольного стадіону до центру міста, не забезпечивши їх відповідними засобами захисту чи стримування (див. пункт 39). Крім того, він обвинувачувався в неналежному виконанні службових обов’язків у зв’язку з тим, що він не віддав наказ про направлення резервних сил МВС з місцевого гарнізону.

175.  07 червня 2021 року обвинувальний акт було направлено до Приморського суду, де триває розгляд провадження.

176.  Згідно з наданою Урядом інформацією 28 серпня 2021 року було повідомлено про підозру у причетності до масових заворушень колишньому заступнику командира роти № 2 полку патрульної служби ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, пану Івахненко. Відповідна частина кримінального провадження було виділена з провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156) та зареєстрована як провадження № 0713.

177.  Уряд також зазначив, що 20 вересня 2021 року обвинувальний акт було направлено до Приморського суду. Обвинувачення щодо пана Івахненка, як коротко виклав Уряд, стосувалися того, що він не відреагував на стрілянину активіста «Антимайдану» «пана Б.»[60] в центрі міста у період з 16 год 00 хв до 17 год 00 хв 02 травня 2014 року.

178.  Суду не були надані ані копія зазначеного обвинувального акту, ані будь-які інші документи щодо цього провадження. Уряд лише повідомив Суд, що 14 червня 2024 року Приморський суд звільнив пана Івахненка від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності згідно зі статтею 49 Кримінального кодексу України (див. пункт 228), і прокурор оскаржив цю постанову в апеляційному порядку. Провадження перебуває на розгляді в Одеському апеляційному суді.

179.  Згідно з наданою Урядом Суду в липні 2024 року інформацією 31 травня 2023 року кримінальне провадження щодо колишнього командира спеціального батальйону міліції ГУМВС України в Одеській області, який підозрювався в причетності до організації масових заворушень, було виділено з провадження № 0186 та зареєстровано як провадження № 0441. Оскільки Суду не було надано додаткових відомостей чи документів, залишається незрозумілим, як згаданий працівник міліції був причетним до подій в м. Одеса 02 травня 2014 року та в чому саме він обвинувачувався.

180.  Вбачається, що 04 липня 2023 року обвинувальний акт було направлено до Приморського суду, де провадження перебуває на розгляді.

181.  Уряд також повідомив Суд, що такі заявники мали процесуальний статус потерпілих у цьому провадженні: пані Бірюкова та пан Іванов (заява № 59531/17), пані Горенко та пані Жулькова (заява № 76896/17).

182.  03 червня 2014 року ДСНС України оприлюднила акт службового розслідування щодо подій 02 травня 2014 року. Зауважувалося, що щойно надійшли перші телефонні дзвінки про загоряння наметів о 19 год 31 хв (див. пункт 64), ДСНС України була зобов’язана направити пожежні сили і засоби, що відповідали Рангу № 1 реагування на надзвичайні ситуації, а саме дві пожежні автоцистерни. Проте цього зроблено не було у зв’язку з вказівками пана Боделана (див. пункт 65). Також не було здійснено вчасне реагування на виникнення пожежі в Будинку профспілок, що вимагало направлення сил і засобів за Рангом № 2. Це мало включати направлення шести пожежних автоцистерн, автодрабини, автомобілі рукавний та газодимозахисної служби. Проте акт службового розслідування містив згадку про особливі обставини справи, такі як перешкоджання руху пожежно-рятувальної техніки, втручання у роботу особового складу та погрози життю та здоров’ю рятувальників (див. також пункт 65). Було зроблено висновок, що ситуація вимагала ухвалення нестандартних рішень, які не могли бути передбачені чинними відомчими нормативними документами. Таким чином, серйозних проблем виявлено не було.

(a)   Відповідальні органи державної влади

183.  Розслідування спочатку доручили ГУ МВС України в Одеській області. Однак у грудні 2014 року ГПУ передала провадження до СУ ГУ МВС України у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування обласним управлінням.

(b)   Провадження № 0154

184.  16 жовтня 2014 року було порушено кримінальне провадження за фактом неналежного виконання службових обов’язків посадовими особами ДСНС України; підозрювані на цьому етапі визначені не були. Провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 0154.

185.  04 лютого 2015 року щодо посадових осіб ДСНС України було порушено ще одне кримінальне провадження, цього разу за фактом залишення в небезпеці, що спричинило тяжкі наслідки. Хоча спочатку воно було зареєстроване під номером № 0054, зрештою його було долучено до провадження № 0154.

186.  01 березня 2016 року пану Боделану було оголошено про підозру у залишенні в небезпеці при обтяжуючих обставинах (див. пункти 65, 68 і 182). Однак на той момент він переховувався[61]. 02 березня 2016 року пана Боделана було оголошено в розшук, а 09 березня 2016 року Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу про застосування до нього запобіжного захисту у вигляді тримання під вартою[62].

187.  Також 01 березня 2016 року пану Швиденку, начальнику чергової зміни оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС України в Одеській області, та його помічниці пані Коєвій, яка відповідала на телефонні дзвінки до ОКЦ ДСНС 02 травня 2014 року, було оголошено про підозру у залишенні у небезпеці, що спричинило тяжкі наслідки (див. пункти 64 – 66, 68 і 69).

188.  02 березня 2016 року аналогічне повідомлення про підозру було вручено пану Губаю, заступнику начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області, відповідальному за реагування у надзвичайних ситуаціях.

189.  Як вбачається, всім заявникам, які постраждали від пожежі в Будинку профспілок (див. Додаток I), окрім пана Діденка та пана Герасимова (заява № 59339/17), у певний момент був наданий процесуальний статус потерпілих. Пан Діденко та пан Герасимов, як стверджується, були піддані тиску та погрозам органів державної влади у зв’язку з їхньою активною «антимайданівською» позицією. Тому вони відмовилися від процесуального статусу потерпілих та були допитані як свідки.

190.  23 червня 2016 року було затверджено обвинувальний акт. Однак 26 вересня 2016 року Приморський суд повернув його слідчому у зв’язку з певними процесуальними недоліками.

191.  25 січня 2017 року було затверджено новий обвинувальний акт. Трьом посадовцям ДСНС України було пред’явлено обвинувачення у залишенні людей у небезпеці, що спричинило тяжкі наслідки, у зв’язку із затримкою направлення пожежно-рятувальної техніки та обладнання 02 травня 2014 року через виконання явно незаконного наказу пана Боделана (див. пункти 64 – 66, 68 і 69).

192.  Хоча спочатку справу розглядав Приморський суд, 14 травня 2018 року Апеляційний суд Одеської області передав її до Київського суду, оскільки в Приморському суді не вдалося сформувати необхідний склад суддів. Багато його суддів брали участь у розгляді різних процесуальних питань в ході досудового розслідування і тому не могли розглядати провадження, а деякі інші судді взяли самовідвід.

193.  15 березня та 13 травня 2019 року пан Мілев та пані Никитенко (заява № 47092/18) подали цивільні позови у межах кримінального провадження.

194.  01 серпня 2022 року Київський суд зупинив провадження у справі, оскільки захисники обвинувачених були мобілізовані на військову службу після воєнного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року (див. пункт 227)[63].

(c)   Провадження № 0119

195.  11 квітня 2016 року також було вручено повідомлення про підозру у зв’язку із завідомим залишенням особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані, що спричинило смерть, пану Великому, який на той момент був заступником начальника ГУ ДСНС України в Одеській області. Кримінальне провадження в цій частині було виокремлене з провадження № 0154 (див. пункт 184) та зареєстровано як провадження № 0119.

196.  26 червня 2018 року було затверджено обвинувальний акт. У ньому зазначалося, що пану Великому було відомо про пожежу, і значна кількість осіб опинилася в пастці всередині будівлі та терміново потребувала допомоги. Хоча пан Великий був зобов’язаний згідно із законом забезпечити необхідні заходи із гасіння пожежі та порятунку осіб, він надав перевагу виконанню явно злочинного наказу свого начальника, пана Боделана.

197.  В обвинувальному акті серед потерпілих зазначалися такі заявники: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Березовська (заява № 52632/16); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пані Бабушкіна, пані Підоріч, пані Ковріга, пан Негатуров, пані Радзиховська, пан Дмітрієв, пан Петров (заява № 59339/17) та пані Мішина (заява № 59339/17); а також пан Мілев та пані Никитенко (заява № 47092/18).

198.  Справа була направлена на розгляд до Приморського суду.

199.  11 вересня 2019 року Приморський суд звернувся до Одеського апеляційного суду з клопотанням про передачу справи до Київського суду, це було зроблено у зв’язку із тісним зв’язком з провадженням № 0154 (див. пункт 192)[64].

200.  Як вбачається, згадане клопотання не було задоволено, і провадження залишилося на розгляді у Приморському суді.

201.  20 червня 2022 року провадження було зупинено, оскільки пан Великий був мобілізований на військову службу.

202.  Пізніше, у незазначену дату, провадження, вочевидь, було відновлено.

203.  Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 27 червня 2023 року Приморський суд ухвалив постанову, якою встановив 29 грудня 2023 року кінцевим строком для подання суду доказів стороною обвинувачення та обвинуваченим. Суд зазначив, що строк позовної давності у провадженні спливав у травні 2024 року.

204.  Суду невідомо про подальший розвиток подій.

(d)   Провадження № 1428

205.  30 жовтня 2017 року кримінальне провадження стосовно пана Боделана було виділено з провадження № 0154 (див. пункти 65, 68, 182, 184 і 186) та зареєстровано як провадження № 1428. Як вбачається, невдовзі після цього воно було зупинене у зв’язку з втечею пана Боделана.

206.  У матеріалах справи Суду відсутні будь-які документи або додаткова інформація.

207.  Згідно з наданою Урядом інформацією такі заявники отримали процесуальний статус потерпілих у провадженні: пані Вячеславова (заява № 39553/16); пані Березовська (заява № 52632/16); пані Олена Бригар (заява № 53467/16); пані Бабушкіна та пан Дмітрієв (заява № 59339/17).

208.  Уряд надав таку статистику щодо цієї низки кримінальних проваджень, не надавши додаткових відомостей: тридцять чотири особи було допитано в якості потерпілих; було проведено шістнадцять оглядів предметів, документів та будівель; сімдесят шість осіб було допитано в якості свідків; проведено п’ять очних ставок; і призначено та проведено дві судові експертизи.

209.  12 травня 2014 року пані Вячеславова подала до міліції заяву про зникнення безвісти, дізнавшись, що її батька, пана Вячеславова, який проживав один, востаннє бачили 02 травня 2014 року незадовго до пожежі біля Будинку профспілок.

210.  Того ж дня слідчий показав їй фотографії обвуглених останків двох чоловіків (зареєстрованих як № 1599 і № 1616), знайдених на місці події, яких досі не було ідентифіковано. Згідно з твердженнями пані Вячеславової вона впізнала труп № 1616 як свого батька.

211.  30 травня 2014 року два трупи були фізично показані пані Вячеславовій для впізнання. Згідно з її твердженнями вона впізнала труп № 1616 як труп свого батька, але, як стверджується, під тиском слідчого не могла стверджувати про це впевнено.

212.  10 червня 2014 року було складено висновок судово-медичної експертизи трупа № 1616. У ньому було встановлено, що смерть настала внаслідок отруєння оксидом вуглецю та опіків.

213.  11 червня 2014 року було проведено судову молекулярно-генетичну експертизу, яка не виявила генетичного зв’язку між трупом № 1616 та пані Вячеславовою. Мати останньої тоді пояснила, що пан Вячеславов, який юридично вважався батьком пані Вячеславової, не був її біологічним батьком.

214.  20 серпня 2014 року прокуратура Одеської області надіслала пані Вячеславовій лист, яким повідомила, що її звернення про видачу трупа її батька (подане у незазначену дату) не могло бути задоволене, оскільки невпізнаним залишався обгорілий труп чоловіка, який зберігався органами досудового розслідування[65].

215.  28 січня 2015 року слідчий допитав свідка, який бачив пана Вячеславова біля Будинку профспілок 02 травня 2014 року. Він описав одяг, у який останній був одягнений у той момент.

216.  Того ж дня був складений висновок судово-медичної експертизи трупу № 1616. У ньому, зокрема, було задокументовано відсутність зубів на верхній та нижній щелепі. Експерт вважав неможливим точно визначити вік потерпілого у зв’язку із значним обгоранням трупа.

217.  23 квітня 2015 року пані Вячеславова звернулася до слідчого із заявою про видачу трупа № 1616, який згідно з її твердженнями належав її батькові.

218.  15 травня 2015 року слідчий відповів, що згідно з матеріалами кримінального провадження труп № 1616 належав невстановленій особі.

219.  24 червня 2015 року пані Вячеславова, її мати та ще одна родичка офіційно впізнали труп № 1616 як пана Вячеславова, звернувши увагу, зокрема, на форму перенісся та відсутність зубів.

220.  30 червня 2015 року Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз видало пані Вячеславовій свідоцтво про смерть пана Вячеславова, в якому зазначалося, що він помер 02 травня 2014 року від отруєння оксидом вуглецю та випарами.

221.  01 липня 2015 року пані Вячеславова знову звернулася до прокуратури із заявою про видачу трупа її батька, додавши, зокрема, протокол впізнання трупа від 24 червня 2015 року та свідоцтво про смерть від 30 червня 2015 року (див. пункти 219 і 220).

222.  08 липня 2015 року ГПУ відмовила у задоволенні заяви пані Вячеславової на тій підставі, що не було достовірно встановлено, що труп справді належав її батькові.

223.  31 серпня 2015 року судово-медичний експерт дійшов висновку, що череп трупа № 1616 міг належати пану Вячеславову.

224.  У вересні та жовтні 2015 року пані Вячеславова зверталася до прокуратури щонайменше з трьома заявами про видачу трупа її батька для поховання. ГПУ постійно повідомляла їй, що її аналогічні заяви вже були належним чином розглянуті та у їхньому задоволенні було відмовлено, і якщо вона не була згодна з цим рішенням, вона мала право звернутися до суду.

225.  22 грудня 2015 року ГПУ надіслала пані Вячеславовій листа, в якому повідомила її, що в результаті втручання Голови Представництва Моніторингової місії ООН в Україні її заява про видачу тіла її батька була задоволена.

226.  29 грудня 2015 року пані Вячеславова отримала тіло свого батька і його поховали того ж дня.

227.  24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала збройний напад та широкомасштабне вторгнення в Україну. Російська пропаганда виправдовувала це, зокрема, представляючи події в м. Одеса 02 травня 2014 року як розправу, під час якої агресивні «українські нацисти» замкнули мирних прихильників федералізму у Будинку профспілок та спалили їх живцем.

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

228.  Стаття 49 передбачала звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням відповідного строку давності: десять років у разі вчинення тяжкого злочину (тобто такого, за який передбачається покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років) та п’ятнадцять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину (тобто такого, який потенційно передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років).

229.  Частина друга статті 294 передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років за організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Вона також охоплювала активну участь у масових заворушеннях, які призвели до загибелі осіб або до інших тяжких наслідків.

230.  Частина друга статті 364 передбачала, що зловживання владою або службовим становищем, яке спричинило тяжкі наслідки, каралося позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років зі штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

231.  Частина третя статті 365 передбачала, що перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, що спричинило тяжкі наслідки, каралося позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

232.  Частина друга статті 366 передбачала, що службове підроблення (підроблення документів службовою особою), що спричинило тяжкі наслідки, каралося позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та зі спеціальною конфіскацією.

233.  Згідно з частиною другою статті 367 службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки, каралася позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

234.  Стаття 55 визначала потерпілого як особу, якій кримінальним правопорушенням було завдано шкоди. Потерпілий набував процесуальних прав з моменту подання ним заяви про вчинення щодо нього правопорушення. У статті 56 перелічені права потерпілих, у тому числі право бути повідомленим про сутність підозри чи обвинувачення пред’явлені підозрюваному, закриття кримінального провадження; право подавати докази; право оскаржувати рішення слідчого, прокурора та суду; а також право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

235.  Стаття 230 стосувалася порядку пред’явлення трупа для впізнання. Перед пред’явленням прокурор або слідчий мав з’ясувати у відповідної особи, чи могла вона впізнати труп і за якими прикметами. Якщо особа не змогла вказати окремі прикмети для впізнання, але все ж впізнала труп за сукупністю ознак, це зазначалося у відповідному протоколі впізнання.

236.  Частина четверта статті 238 передбачала, що труп підлягав видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

237.  Відповідні положення передбачали:

Стаття 5 – Діяльність міліції та права громадян

«Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов’язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.»

Стаття 10 – Основні обов’язки міліції

«Працівник міліції ... незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі ... повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції».

238.  У наказі були наведені настанови щодо дій усіх відповідних правоохоронних підрозділів, спрямованих на ліквідацію масових заворушень.

239.  Пункт 2.2 стосувався необхідної підготовки, яка включала: оцінку обстановки та наявних сил; розробку та затвердження оперативного плану «Хвиля»; навчання особового складу; та організацію забезпечення.

240.  Як далі зазначено у пункті 2.2.2, при оцінці обстановки начальник ГУ МВС, УМВС:

(a)  визначає причини, що можуть викликати (викликали) масові заворушення, прогнозує їхні зміни і у висновках визначає характер дій правопорушників, можливість використання ними зброї та інших засобів, орієнтований час виникнення заворушень, їх масштаби, а у зв’язку з цим – обсяг завдань, що постають перед органами внутрішніх справ;

(b)  оцінює поведінку та настрій окремих груп місцевого населення і прогнозує можливість їх участі в масових заворушеннях або наданні допомоги в охороні громадського порядку;

(c)   оцінює особливості місцевості в районі розташування і на підступах до можливих об’єктів злочинних посягань з урахуванням результатів, які отримані, визначає по кожному об’єкту місця зосередження основних зусиль, найбільш ефективні способи дій по припиненню масових заворушень, необхідну для цього кількість сил і засобів, їх екіпіровку, вихідні позиції, маршрути висунення; та

(d)  оцінює наявні сили і засоби та можливість отримання допомоги.

241.  Згідно з пунктами 2.2.4 і 2.2.5, належна оцінка обстановки вимагала проведення рекогносцировки усіх місць разом із представниками аварійно-рятувальних служб, зокрема, підрозділів пожежної безпеки МНС.

242.  Керуючись цими всебічними висновками апарат управління ГУ МВС, УМВС мав зробити обґрунтовані висновки, що супроводжувалися конкретними пропозиціями. Ці висновки, своєю чергою, становили основу відповідного рішення начальника ГУ МВС, УМВС, яке мало бути доведено до відома всіх підлеглих начальників та особового складу у формі наказу (пункти 2.2.6 – 2.2.9).

243.  У разі виникнення масових заворушень на території одного району, оперативний план «Хвиля» (який передбачає конкретні дії усіх відповідних правоохоронних підрозділів та органів державної влади, зокрема, з метою роззброєння та запобігання застосуванню вогнепальної зброї озброєними особами) мав бути введений у дію начальником ГУ МВС, УМВС (пункт 3.1).

244.  Настанова також містила детальні положення щодо структури, особового складу, завдань та засобів різних конкретних груп і підрозділів, а також застосовної тактики дій в різних ситуаціях.

245.  Невдовзі після 02 травня 2014 року Омбудсмен за власною ініціативою провела розслідування подій та дотримання органами державної влади своїх законних обов’язків. Результати цього розслідування були узагальнені у Щорічній доповіді Омбудсмена про стан додержання прав людини за 2014 рік, опублікованому на початку 2015 року.

246.  Омбудсмен зазначила, що, як свідчили численні поширені в мережі «Інтернет» відеозаписи, працівники правоохоронних органів не запобігли масовим заворушенням, навіть у випадках застосування окремими особами вогнепальної зброї. Належної реакції не було.

247.  Крім того, дослідивши журнали реєстрації та інші документи, що зберігалися місцевим управлінням міліції, Омбудсмен встановила, що працівників міліції систематично інформували про загострення ситуації. Проте перші затримання були проведені лише після 17 год 00 хв, і до того моменту п’ятеро осіб вже загинули від вогнепальних поранень. Друга хвиля затримань відбулася лише після того, як пожежа в Будинку профспілок призвела до нових смертей.

248.  Омбудсмен також встановила, що згідно з чинною законодавчою базою правоохоронні органи були зобов’язані ввести в дію оперативний план «Хвиля», чого зроблено не було. Вона помітила ознаки спроби підписати відповідний наказ постфактум.

249.  Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України була створена 13 травня 2014 року. Основним її завданням було одержання повної та достовірної інформації, зокрема щодо обставин вбивств у м. Одеса 02 травня 2014 року.

250.  Комісія виявила низку недоліків у підготовці працівників міліції до боротьби з очікуваними масовими заворушеннями. Наприклад, працівники міліції, які мали виконувати оперативний план, фактично не були поінформовані; мобільність розміщених на стадіоні патрулів міліції була неналежною; а збір та аналіз розвідданих щодо можливих підбурювань до насильства до та під час футбольного матчу не були належним чином скоординовані чи організовані. У звіті також було зазначено, що в ході сутичок у центрі міста працівники міліції не вжили належних заходів для затримання учасників масових заворушень і здебільшого взагалі не втручалася. Комісія рекомендувала Верховній Раді України надіслати її звіт ГПУ, МВС України та СБУ.

251.  27 листопада 2014 року після парламентських виборів був сформований новий склад Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України це призвело до припинення повноважень згаданої комісії.

252.  Висновки ГО «Групи 2 травня» щодо пожежі в Будинку профспілок та причин пов’язаних з нею смертей (як узагальнено в Додатку VII до Звіту МДГ, посилання опущено) передбачали:

«1. Експерти «Групи 2 травня», які проводили дослідження причин виникнення і розвитку пожежі у Будинку профспілок, а також причин загибелі людей, з цим пов’язаних, надали МДГ наступні пояснення.

2. Пожежа в Будинку профспілок почалася в момент, коли зайнялася барикада перед входом в будівлю через закидування один одного «коктейлями Молотова» обома сторонами конфлікту. Згодом через вхідні двері вогонь перемістився до фойє будівлі. Також, були й інші джерела займання, наприклад, на сходах між третім та четвертим поверхами. Ці джерела є вторинними, тому що вони виникли у результаті пожежі, яка розповсюджувалась з нижніх поверхів.

3. Перша фаза пожежі, яка відбувалася у фойє, тривала близько дев’яти хвилин. Протягом цього часу температура поверхонь поступово зростала. В фойє знаходились численні легкозаймисті об’єкти, серед яких дерев’яні піддони, які були принесені з Куликового поля для спорудження барикад, старі офісні меблі та 18-літровий бензиновий бак, який вибухнув. Складна конструктивна схема Будинку профспілок, барикади та перекриті проходи включно з частинами лівого та правого сходових колодязів та виходом на дах, а також сильна задимленість та слабке освітлення призвели до ситуації, в якій люди опинилися в пастці і не змогли знайти шляхи евакуації. На жаль, багато людей шукали порятунку на верхніх поверхах замість того, щоб спробувати покинути будівлю через інші виходи на першому поверсі, можливо, через страх перед прихильниками єдиної України ззовні.

4. Друга фаза пожежі промайнула дуже швидко, почавшись у момент займання вогнем центрального сходового колодязя, через що температура повітря підвищилася до 700 градусів за Цельсієм, а гаряче повітря дуже швидко піднялось на верхні поверхи. В колодязі на той момент перебувала велика кількість людей. В цей час люди почали вистрибувати з вікон. Найбільше людей загинуло протягом другої фази пожежі. Більшість з жертв загинули від отруєння чадним газом та від опіків, інші жертви загинули від падіння з висоти в результаті спроб втечі від полум’я шляхом вистрибування з будівлі. За словами «Групи 2 травня», всі жертви загинули через причини, які були прямо пов’язані з пожежею.

5. Пожежа почалася о 19.44. До цього, о 19.27, загорілися намети на Куликовому полі перед Будинком профспілок. Перший виклик служби пожежної охорони був зафіксований о 19.31. Якщо хоча б одна пожежна машина була присутня на місці події під час першої фази пожежі, існувала б можливість загасити полум’я і врятувати життя людей. Проте, перша пожежна машина прибула лише через 45 хвилин після першого виклику. На думку «Групи 2 травня», великій кількості жертв сприяли некомпетентні дії та бездіяльність пожежної охорони, в тому числі пізній приїзд на місце події та неспроможність провести термінові реанімаційні заходи.»

253.  Відповідні частини передбачали:

«14. Асамблея висловлює жаль, що демократичні зміни і політичні події в Україні були затьмарені подіями в Криму. Асамблея рішуче засуджує дозвіл парламенту Російської Федерації на використання військової сили в Україні, російську військову агресію і подальшу анексію Криму, що стало явним порушенням міжнародного права, включаючи Статут ООН, Гельсінського Заключний Акт ОБСЄ та Статут і базові принципи Ради Європи.

15. Асамблея вважає, що жоден з аргументів, що використовує Російська Федерація для виправдання своїх дій, не відповідає фактам та доказам. Не було захоплення центрального уряду у Києві ультраправими силами, як і не було безпосередньої загрози правам російської етнічної меншості у країні, включаючи, або особливо, у Криму. Враховуючи те, що до російської збройної інтервенції ні сепаратизм, ні інтеграція до Російської Федерації не були першочерговими на політичному порядку денному населення Криму, або такими, що широко підтримуються, Асамблея вважає, що кампанія щодо відокремлення та приєднання до Російської Федерації було спровоковано і підбурено російською владою під прикриттям військового вторгнення.»

254.  Відповідні витяги передбачають (посилання опущено):

«25. В ході нашої зустрічі з Головою Служби безпеки України (далі – СБУ) нам було надано інформацію, що документально підтверджує широку участь російських військових спеціалістів та добровольців, а також постачання Росією сепаратистським загонам більш передової та важкої зброї. Багато західних урядів посилалися на аналогічну інформацію як доказ подальшої участі Росії в конфлікті. Особливе занепокоєння СБУ викликав факт, що вони виявили та запобігли зростаючій кількості спроб спровокувати сутички та підбурити сепаратистські заворушення в інших частинах південного сходу України, зокрема в м. Одеса. Згідно з даними СБУ за межами району, де відбувалися озброєні заворушення, досить регулярно здійснювалися затримання невеликих груп осіб, багато з яких, як повідомлялося, були озброєними зброєю та вибухівкою громадянами Росії. Ці повідомлення про спроби поширити заворушення за межі Донецької і Луганської областей, і особливо на м. Одесу, з огляду на її близькість до Придністровського району Молдови, викликали у нас серйозне занепокоєння.

...

V. Місто Одеса

29. Місто Одеса має значне стратегічне значення, як портове місто на Чорному морі та ворота до кордону з Придністров’ям, яке de facto перебуває під російським контролем. Етнічні росіяни є меншиною в м. Одеса, складаючи приблизно 30% населення. Відсоток етнічних росіян в Одеській області значно нижчий. У зв’язку з близькістю до Румунії та Республіки Молдова, в Одеській області проживає значна етнічна румунська меншина. Незважаючи на початкові заворушення, м. Одеса зберігає спокій і твердо підтримує єдність Української держави. 02 травня 2014 року протести в м. Одеса переросли в насильство, що призвело до трагедії, в якій загинуло щонайменше 42 особи. З них 37 були проросійськими демонстрантами, які загинули внаслідок пожежі в Будинку профспілок в м. Одеса, якій була приділена значна увага в російських медіа та соціальних мережах.

30. У квітні в м. Одеса загострилась напруга, що призвело до побоювань стосовно поширення збройного заворушення у цьому місті. На одній з головних площ м. Одеса поблизу Будинку профспілок було розбито постійний наметовий табір проросійських протестувальників. Водночас регулярно організовувалися демонстрації за єдність на підтримку нових органів влади в м. Київ. Ймовірність насильницьких подій була очевидною.

31. 02 травня 2014 року перед футбольним матчем між ФК «Чорноморець» (м. Одеса) та ФК «Металіст» (м. Харків) було заплановане проведення демонстрації за національну єдність. У цій демонстрації також взяла участь невелика група активістів «Правого сектору», але, як повідомлялося, більшість демонстрантів були звичайними громадянами. Цю демонстрацію, яка налічувала близько 1500 осіб, зустріла група з близько 300 проросійських прихильників, озброєних кийками та щитами. Повідомлялося, що працівники міліції не втрутилися, коли ця група напала на демонстрантів за єдність. Сутички загострилися, пролунали постріли, в результаті яких, за повідомленнями, загинуло щонайменше п’ять прихильників єдності. Після нападу на демонстрантів за єдність прихильники єдності рушили на Куликове поле з наміром знищити проросійський табір, який там був розташований. Розгромлені прихильниками єдності, проросійські прихильники втекли до Будинку профспілок, розташованого на Куликовому полі.

32. Точна послідовність подій невідома, але вочевидь обидві сторони закидали одна одну камінням та «коктейлями Молотова». В ході цих сутичок на третьому поверсі Будинку профспілок спалахнула пожежа, яка швидко поширилася на четвертий поверх. За повідомленнями бригади ДСНС прибули дуже пізно і не змогли дістатися до вогню у зв’язку з великою кількістю людей, які перебували ззовні. Наприкінці дня внаслідок пожежі загинуло щонайменше 37 осіб, більшість з них від задухи/отруєння оксидом вуглецю, а декілька осіб вистрибнули та загинули, щоб врятуватися від вогню.

33. У російських медіа та соціальних мережах стверджувалося, що реальна кількість загиблих у цій трагедії була значно вищою, і поширювалося багато теорій змови, що посилювало напруженість навколо цієї трагічної події.

34. Органи державної влади розпочали розслідування причин цієї трагедії та точної послідовності подій того дня. Крім того, розслідування цієї трагедії було додано до мандату міжнародної дорадчої групи, створеної Радою Європи. Багато співрозмовників з різних сторін та з різних причин висловили сумніви, що органи державної влади розслідуватимуть ці події неупереджено та прозоро. У цьому контексті громадянське суспільство провело важливе розслідування. Це розслідування, яке провела група експертів з російської та української громад м. Одеси, мало на меті надати незалежний та неупереджений виклад подій 02 травня 2014 року, а також щодо обвинувачень, висунутих в цьому контексті. Хоча звіт цієї громадської слідчої групи ще не завершений, зазначено, що численні обвинувачення та теорії змови, які поширювалися, були бездоказовими. За повідомленнями їхнє дослідження щодо причин цієї трагедії було зосереджене на близькій до неправомірної бездіяльності працівників міліції, які не вжили належних заходів, щоб запобігти подіям, які розгорталися того дня.»

255.  Після трагічних подій в м. Одеса 02 травня 2014 року мандат Міжнародної дорадчої групи (далі – МДГ), яка була створена Генеральним секретарем Ради Європи у квітні 2014 року (щодо її складу див. згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 239) з метою перевірки відповідності пов’язаних з Майданом розслідувань статтям 2 та 3 Конвенції, було поширено також на розслідування подій в м. Одеса.

256.  МДГ розпочала розгляд розслідувань подій в м. Одеса у лютому 2015 року та опублікувала свій звіт 04 листопада 2015 року. Як зазначено у вступній частині звіту, МДГ вважала своєю роллю та її межами:

«З тексту Мандату чітко випливає, що на МДГ не покладається завдання з проведення чи допомоги в проведенні розслідування або встановлення фактів відповідних випадків насильства. Це було і залишається виключно завданням слідчих органів України, зокрема ГПУ та Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України), кожен з відповідальний за розслідування тих чи інших справ, пов’язаних з подіями в Одесі. Так само на МДГ не покладається завдання з встановлення того, чи відповідало розслідування кожного конкретного випадку вимогам ЄКПЛ. Її завдання носить наглядовий характер, а саме надати узагальнену оцінку відповідності розслідувань, які проводилися на національному рівні щодо випадків спричинення смерті чи тілесних ушкоджень, міжнародним стандартам. Під час своєї роботи, МДГ неодноразово надавала оцінку розслідуванням конкретних випадків, які привернули увагу широкої громадськості. Метою таких оцінок було не надання висновків щодо якості конкретного розслідування, а надання корисних прикладів адекватності та ефективності розслідувань в цілому.»

257.  Перш ніж перейти до оцінки дотримання органами державної влади вимог статей 2 і 3 Конвенції, МДГ зазначила, що розслідування зіткнулися з такими значними труднощами:

-          виснаження обмежених ресурсів органів державної влади як щодо запобігання, так і розслідування правопорушень, враховуючи, що станом на 02 травня 2014 року вони вже проводили низку складних розслідувань, зокрема щодо насильницьких подій на Майдані, зловживання службовим становищем та економічних злочинів, як стверджується, вчинених високопосадовцями попереднього режиму, а також щодо терористичної діяльності в східних областях;

-          безпрецедентний характер відповідних подій, враховуючи кількість причетних до сутичок осіб, кількість загиблих і поранених, а також відсутність фахівців з досвідом боротьби з такими масштабними заворушеннями та насильством;

-          географічне поширення заворушень, оскільки декілька жвавих вулиць та будівель, у тому числі торговий центр, перетворилися на поля битв, і органи державної влади були зобов’язані якомога швидше та ретельніше обгородити та обшукати територію, щоб не порушувати життєдіяльність міста;

-          труднощі з ідентифікацією учасників масових заворушень, оскільки обличчя більшості з них були приховані масками, шарфами або балаклавами;

-          небажання свідків співпрацювати з органами державної влади та надавати докази, з огляду на значні політичні розбіжності та брак довіри, які все ще впливали на суспільство; та

-          значне скорочення кількості слідчих працівників ГПУ протягом попередніх декількох років у відповідності до різних рекомендацій Ради Європи та міжнародних організацій щодо зниження її ролі у розслідуваннях.

258.  Однак МДГ наголосила, що ці труднощі не могли слугувати виправданням будь-яких недоліків, які не були їхнім неминучим наслідком, і органи державної влади явно були зобов’язані вжити всіх розумних заходів для забезпечення відповідності розслідувань вимогам статей 2 і 3 Конвенції (пункти 203 і 204 звіту).

259.  Стосовно відповідності розслідувань вимозі незалежності, відповідні пункти звіту МДГ передбачали (посилання опущено):

«206. Під час оцінки того, чи були розслідування, які є предметом нагляду, незалежними, МДГ зазначає, що з самого початку були заяви, підкріплені відеоматеріалами, щодо змови між деякими співробітниками міліції, які були залучені задля захисту громадського порядку 02 травня 2014 року, та учасниками масових заворушень. ГПУ стверджує, що вірогідність змови між співробітниками правоохоронних органів і учасниками масових заворушень вивчається в межах розслідування щодо дій співробітників міліції, яке ведеться силами [Головного слідчого управління] ГПУ. Однак, розслідування щодо дій учасників масових заворушень, у тому числі ймовірно тих, хто підозрюється у змові зі співробітниками міліції, розслідується МВС. У своїх поданнях до МДГ слідчі органи зазначали, що співробітники міліції, які перебувають під слідством, і слідчі [Головного слідчого управління], які займаються розслідуванням справи, належать до різних підрозділів МВС. Проте МДГ зазначає, що, зважаючи на докази, які вказують на співучасть співробітників міліції в цих подіях, стандарти ЄКПЛ та наведена вище практика ЄСПЛ вимагають, щоб масові заворушення загалом, як в частині дій співробітників міліції, так і учасників цих заворушень, повинні розслідуватися органом, який є повністю незалежним від усіх осіб, що перебувають під слідством. МДГ не вважає, що [Головне слідче управління] МВС відповідає цьому критерію.

207. З тих же причин рішення про передачу до МВС справи для подальшого розслідування дій співробітників ДСНС порушує серйозне питання відсутності інституційної та практичної незалежності. З квітня 2014 року Кабінет Міністрів координує і спрямовує діяльність ДСНС через Міністра внутрішніх справ, який також бере участь у процесі призначення та звільнення голови ДСНС, а також може представляти ДСНС в Уряді. ДСНС фінансово підзвітна МВС та фінансується з державного бюджету за рахунок коштів, які виділяються на МВС. МДГ зазначає, таким чином, що існує ієрархічний зв’язок між Міністром внутрішніх справ і ДСНС. Крім того, за словами слідчих МВС, через статус ДСНС як державного органу, МВС не порушило б кримінальної справи щодо посадових осіб ДСНС за власною ініціативою.»

260.  МДГ зауважила, що, хоча масові заворушення сталися піж час конфлікту між групами активістів, що протистояли одна одній, через рік після подій усі, крім одного з двадцяти трьох підозрюваних, провадження щодо яких були передані до суду у зв’язку з масовими заворушеннями, були активістами «Антимайдану», тоді як лише трьом особам з опозиційної групи було повідомлено про підозру. МДГ зазначила у зв’язку з цим, що для підтримки довіри всіх верств населення до системи кримінального правосуддя було надзвичайно важливим, щоб органи державної влади, у тому числі судові органи, діяли неупереджено та рівноправно під час проведення розслідувань та судових розглядів.

261.  МДГ також схвалила нещодавні законодавчі кроки, здійснені щодо створення Державного бюро розслідувань, та наголосила на необхідності створення такого органу у повній відповідності до практики Суду та стандартів і рекомендацій Ради Європи.

262.  Її сформульований висновок щодо дотримання вимоги незалежності був таким:

«211. З огляду на докази, які вказують на причетність співробітників міліції до масових заворушень 02 травня 2014 року в м. Одеса, статті 2 та 3 Конвенції вимагають, щоб розслідування масових заворушень у цілому проводилися органом, повністю незалежним від співробітників міліції. Так само, враховуючи структурні зв’язки між ДСНС та МВС, розслідування дій пожежної служби не можна вважати незалежним. Ці проблеми ще раз підкреслюють потребу в незалежному й ефективному механізмі розслідування серйозних порушень прав людини, скоєних співробітниками правоохоронних органів та іншими державними посадовцями.

212. МДГ також вважає, що для збереження довіри всіх верств громадськості системі кримінального правосуддя, органам влади, в тому числі судовим, вкрай важливо показати, що під час проведення розслідування й судового розгляду вони діють неупереджено й без дискримінації.»

263.  Оцінюючи ефективність розслідувань, МДГ зазначила, що, хоча робота слідчих стосувалася однієї й тієї ж низки тісно пов’язаних подій, вона була розділена між ГПУ (яка була відповідальною за розслідування дій працівників міліції) та МВС України (яке розслідувало дії цивільних осіб у зв’язку з масовими заворушеннями в центрі міста та пожежею в Будинку профспілок). На думку МДГ, це було неефективно та шкодило ефективності розслідувань. МДГ також встановила, що на якість, хід та ефективність проваджень вплинуло рішення передати розслідування дій ДСНС України місцевому УМВС України, яке проявило бездіяльність на вирішальних ранніх етапах.

264.  МДГ зазначила, що органи державної влади не змогли надати їй чіткої, детальної та послідовної інформації про склад груп, призначених для розслідувань, які проводили ГПУ та МВС України. На основі наданої інформації вона дійшла такого загального висновку. Хоча МДГ вважає похвальним те, як ГПУ і МВС України прагнули забезпечити безперервність роботи головних слідчих в м. Одеса, вона дійшла висновку, що скорочення слідчих груп кожного органу негативно вплинуло на хід, якість та ефективність розслідувань, і вважала поточну кількість кадрів недостатньою.

1.  У витягах щодо якості розслідувань зазначено:

«230. Стосовно розслідувань дій працівників міліції, МДГ насамперед зауважує, що органам державної влади знадобилося два тижні для отримання судового дозволу на затримання пана Фучеджі, через що стала можливою його втеча з України. МДГ бере до уваги пояснення ГПУ, що досудове розслідування спочатку проводили слідчі Одеської обласної прокуратури, і що справа була передана до ГПУ лише 07 травня 2014 року, коли пан Фучеджі вже втік з країни. Проте МДГ нагадує, що оцінка ефективності розслідування проводиться в цілому, і той факт, що на початку відповідав інший слідчий орган, не виправдовує відсутність ретельності. Крім того, ГПУ не переконала МДГ в тому, що одразу після подій 02 травня слідчим бракувало достатньої кількості доказів задля обрання запобіжного заходу щодо пана Фучеджі. Безспірним є той факт, що в той день пан Фучеджі відповідав за охорону громадського порядку в Одесі. Враховуючи те, що правоохоронні органи не відреагували на масові заворушення належним чином, а також тяжкі наслідки цих заворушень – обидва факти, які були відомі слідчим органам в той же день або трохи згодом, дії пана Фучеджі повинні були стати предметом негайного розслідування. На думку МДГ, існували достатні підстави для підозри, щоб застосувати до пана Фучеджі той чи інший запобіжний захід. МДГ невідомі будь-які спроби зробити це в перші дні після 02 травня 2014 року, і за відсутності запобіжного заходу пану Фучеджі вдалося втекти; це, своєю чергою, стало причиною того, що розслідування щодо нього було зупинено. Той факт, що зник головний підозрюваний, беззаперечно вплинув негативним чином на ефективність розслідування.

231. По-друге, залишається незрозумілим, чому слідчим органам знадобився майже цілий рік для того, щоб дійти висновку, що 02 травня 2014 року оперативний план «Хвиля» не було введено в дію, а документи щодо його введення в дію були підроблені. При цьому, вражаючим є той факт, що в червні 2014 року в своєму звіті, про який було негайно повідомлено ГПУ, Уповноважений Верховної Ради з прав людини дійшла висновку на підставі доказів, зазначених у звіті, що оперативний план «Хвиля» не було введено в дію, а документи щодо його введення в дію були підроблені. Незважаючи на докази, виявлені Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, за цим фактом пана [Луцюка] не було повідомлено про підозру аж до 30 квітня 2015 року, майже через рік після подій. Як зазначалося вище, неспроможність вчасно перевірити очевидну версію слідства підриває вирішальною мірою здатність цього слідства встановити всі обставини справи та не відповідає необхідному стандарту ефективності.

232. МДГ вбачає подібні недоліки ефективності розслідувань масових заворушень та пожежі 02 травня 2014 року. Насамперед МДГ зазначає, що слідчі органи не вжили достатніх та своєчасних заходів щодо збереження доказів, що є основною вимогою ефективного розслідування. Зокрема, хоча Будинок профспілок було оглянуто слідчими органами одразу після того, як пожежу було ліквідовано, вже 04 травня будівлю було відкрито для широкого загалу і лише 20 травня на неї було накладено арешт, тобто майже через три тижні після подій. МДГ вважає, що через це існує істотний ризик того, що певні докази були прибрані з будівлі або ж, навпаки, занесені туди. Хоча слідчі МВС не вважають, що рішення про надання доступу до будівлі широкій громадськості насправді мало негативні наслідки для збору доказів, у своїх поданнях до МДГ вони визнали, що таке рішення не було правильним.

233. Схожі зауваження стосуються догляду органами влади за іншими місцями злочину в центрі міста. Представники ГПУ на зустрічі з МДГ визнали, що через велику площу місць злочинів деякі докази могли бути залишені поза увагою.

234. В цілому, МДГ вважає, що, незважаючи на присутність високопосадових осіб в Одесі, належна координація заходів щодо збереження та збору доказів у наступні дні після подій, була відсутня. Можливо, це було пов’язано з тим, що в цей період спочатку пан [Луцюк], а потім пан [Фучеджі], які згодом були повідомлені про підозру у зв’язку з подіями 02 травня, усе ще займали керівні посади в місцевій міліції, яка була відповідальна за початкові слідчі заходи в цьому розслідуванні.

235. По-друге, МДГ вважає, що деякі судові експертизи було проведено, без належної ретельності. Наприклад, перша судова експертиза, яка стосувалася пожежі у Будинку профспілок, була проведена без будь-якого огляду самої будівлі. Дев’ять місяців потому, у квітні 2015 року було призначено міжвідомчу комплексну експертизу, яка станом на 31 серпня все ще тривала. Хоча формально ці експертизи було призначено в рамках двох різних проваджень, а ГПУ спростовувала припущення, що метою другої експертизи було виправлення недоліків першої, у МДГ склалося чітке враження, що це було принаймні однією з її цілей – враження, що підтверджувалося свідченнями слідчих МВС. Також у якості додаткового прикладу відсутності належної ретельності в питаннях проведення експертиз МДГ зазначає, що слідчі органи не змогли за більш ніж рік встановити особу одного із загиблих у Будинку профспілок.

236. Недоліки в розслідуванні дій співробітників ДСНС залишаються найбільш яскравим прикладом відсутності ретельності в розслідуванні. Розслідування почалося лише 16 жовтня 2014 року, і лише за скаргою третьої особи. У відповідь на питання МДГ слідчі органи визнали, що жодного пояснення затримки у порушенні провадження не було, проте згодом вони змінили точку зору, стверджуючи, що від початку були відсутні підстави для порушення провадження. МДГ вважає, що з останнім поясненням погодитися дуже важко. Інформація про те, що в Будинку профспілок виникла пожежа, яка призвела до великої кількості жертв, а також те, що, незважаючи на численні виклики рятувальних служб, пожежна команда прибула на місце події після значної та невиправданої затримки, була відома слідчим органам із самого початку й це надавало їм достатні підстави для порушення провадження щодо дій співробітників ДСНС. Більше того, це було підтверджено висновками службового розслідування ДСНС, яким було встановлено, що необхідні сили та засоби повинні були бути направлені на Куликове поле ще о 19 год 31 хв, одразу після отримання повідомлення про займання наметів, а також о
19 год 45 хв, коли були отримані перші повідомлення щодо пожежі в Будинку профспілок – висновки, за результатами яких пан Боделан, отримав догану. Крім того, після того, як розслідування було розпочато більше ніж через п’ять місяців після подій, ГУ МВС в Одеській області, якому було спочатку доручено вести розслідування, не проявило ретельності в цій справі, і через це два місяці потому матеріали цієї справи були передані ГСУ МВС. МДГ вважає неприйнятним той факт, що перші реальні зусилля провести розслідування дій співробітників ДСНС були зроблені лише у грудні 2014 року, коли пана Боделана вже було звільнено з ДСНС, і, враховуючи те, що його не було повідомлено про підозру, його місце перебування було та є невідомим слідчим органам. Ще однією перепоною для просування розслідування стала відмова ДСНС провести додаткове службове розслідування, незважаючи на пряме прохання МВС.

Висновок

237. МДГ вважає, що в кожному з проваджень слідчі органи не проявили належної повноти та ретельності, як на стадії порушення провадження, так і під час подальшого його розслідування, у результаті чого загальна ефективність розслідувань була поставлена під загрозу.»

266.  МДГ зазначила, що, хоча двадцять одній особі було висунуто обвинувачення в організації або участі в масових заворушеннях, обвинувачення щодо них не були індивідуальними, що спричинило та ризикувало спричинити подальші затримки в ході проваджень (див. пункти 242 і 243 звіту). Крім того, МДГ взяла до уваги неодноразові відводи суддів, які призвели до затримок у розгляді кримінальних проваджень в цілому (див. пункти 243 і 244 звіту).

267.  У висновках МДГ стосовно відповідності розслідувань вимозі оперативності та розумної швидкості зазначено:

«249. МДГ вже встановила наявність серйозних недоліків у кожному провадженні і вважає ці недоліки причиною значного затягування розслідування подій 02 травня. Так, розслідування щодо дій міліції, щодо масових заворушень і пожежі затягуються через наявність таких недоліків, як неспроможність влади забезпечити присутність основного підозрюваного, неспроможність перевірити очевидну версію слідства й неспроможність вжити оперативних заходів щодо збереження доказів. Розслідування щодо дій співробітників ДСНС було розпочато майже через півроку після подій, які розглядаються, і в подальшому велося із затримками. Також, як вже зазначалося, судовий розгляд у справах щодо 21 підозрюваного та щодо пана [Ходіяка] проводиться з певними затримками. Хоча, як вже зазначала МДГ, органи державної влади зіштовхнулись зі значними перепонами під час проведення слідства, на думку МДГ, вони не пояснюють чому розслідування не були проведені своєчасно та без зволікань.

Висновок

250. МДГ вважає, що розслідування щодо дій співробітників ДСНС не було розпочато своєчасно та не було проведено без зволікань. Розслідування щодо масових заворушень і пожежі 02 травня 2014 року, а також щодо дій міліції 02 і 04 травня 2014 року хоча й були розпочаті своєчасно, в подальшому низка недоліків, які виникнули в ході їх проведення, призвели до їхнього суттєвого затягування.»

268.  Стосовно громадського контролю за розслідуваннями, МДГ дійшла такого висновку:

«Група вважає, що події в Одесі 02 травня 2014 року були настільки важливими, що органи державної влади були зобов’язані надати достатньо інформації про розслідування, аби сприяти змістовному громадському контролю. Хоча органи державної влади надали значну кількість інформації, бракувало ефективної політики комунікації, і, як наслідок, частина інформації була незрозумілою й суперечливою, а також надавалася нерівномірно і з недостатньою регулярністю.»

269.  МДГ нагадала, що її роль не полягала в розгляді індивідуальних скарг. Тому вона обмежила свої висновки стосовно участі потерпілих та найближчих родичів лише зазначенням відповідних принципів практики Суду. Вона також зробила такі зауваження:

«270. ... на відміну від досудових розслідувань у справах стосовно подій на Майдані, у ході яких ГПУ щомісячно проводила зустрічі із родичами учасників акцій протесту, які загинули під час подій на Майдані, у цій справі слідчі органи, схоже, не вжили ніяких узгоджених заходів, які могли б гарантувати, що потерпілі і їхні родичі отримують регулярні новини щодо просування досудових розслідувань. МДГ вважає це прикрим і зауважує, що інформація, яку було надано широкій громадськості стосовно розслідувань подій 02 травня, сама по собі не є достатньою для захисту прав і законних інтересів потерпілих і їхніх родичів.»

270.  Оцінка МДГ ходу різних розслідувань станом на 31 серпня 2015 року:

«274. Матеріали, що є у розпорядженні МДГ, свідчать про відсутність істотного прогресу у розслідуванні таких ключових справ.

275. У розслідуванні щодо дій працівників міліції 02 травня 2014 року лише одна особа, колишній начальник ГУ МВС України в Одеській області, ймовірно, постане перед судом у найближчому майбутньому. Інший ключовий підозрюваний, колишній заступник начальника того ж управління, переховується від правосуддя, і провадження щодо нього було зупинено. Жодну іншу особу в межах цієї справи не було повідомлено про підозру. Слідчі органи повідомили МДГ, що розслідування дій інших співробітників міліції, а саме середньої або нижньої ланки, триває. Після 14 місяців розслідування слідчі органи досі не можуть остаточно визначити роль міліції у трагічних подіях, які сталися в Одесі 02 травня 2014 року, а також, чи мала місце змова між співробітниками міліції й прихильниками федералізації, на яку вказують деякі доступні відеоматеріали.

276. Стосовно дій працівників міліції 04 травня 2014 року, то вкінці 2014 року було розпочато судовий розгляд справ щодо трьох співробітників міліції, але наразі жодних рішень по суті ще не винесено. Як було зазначено вище, колишній заступник начальника ГУ МВС в Одеській області, також основний підозрюваний у цій справі, переховується від правосуддя, і провадження стосовно його дій 04 травня 2014 року було зупинено.

277. У розслідуваннях масових заворушень та пожежі 02 травня 2014 року із сотень осіб, які ймовірно брали участь у сутичках з обох сторін, лише 21 прихильник федералізації постав перед судом за практично однаковими звинуваченнями в участі у масових заворушеннях, і один з них – в організації масових заворушень. Хоча судовий розгляд розпочався ще наприкінці 2014 року, досі не було ухвалено жодних рішень по суті. Крім того, нещодавно було пред’явлено обвинувачення п’ятьом особам, здебільшого в участі у масових заворушеннях, і судовий розгляд справ щодо них наразі триває. Провадження щодо іншого прихильника федералізації було закрито у зв’язку з браком доказів, хоча справжньою причиною цього рішення був його обмін на офіцерів СБУ, які перебували в полоні на сході України. Інші ключові особи, включаючи ймовірного організатора масових заворушень й іншу особу, що, як видно на відео, стріляла в натовп, переховуються від правосуддя, й тому провадження щодо них були зупинені.

278. З прихильників єдності, лише трьох з них було повідомлено про підозру: провадження щодо одного з них було закрито через смерть підозрюваного; провадження щодо іншої особи, підозрюваної в нападі на людей, які вистрибували із палаючого Будинку профспілок, було закрито через брак доказів, але згодом відновлено за рішенням суду; провадження щодо третього прихильника єдності, якого підозрюють у скоєнні вбивства 02 травня 2014 року, перебуває на розгляді суду, який все ще триває. МДГ не було повідомлено про будь-які інші провадження, вже порушені чи майбутні, щодо будь-якої іншої особи.

279. Стосовно шести смертей, спричинених пострілами із вогнепальної або пневматичної зброї, слідчі органи досі не встановили, з якої саме зброї були нанесені смертельні ушкодження. Жодну особу не було повідомлено про підозру в спричиненні пожежі в Будинку профспілок.

280. Розслідування дій співробітників ДСНС, яке було розпочато лише більш ніж через п’ять місяців після подій, які розглядаються, не досягло значного прогресу. Жодну особу не було повідомлено про підозру і слідчі органи, схоже, досі чекають на результати міжвідомчої судової експертизи.

Висновок

281. На думку МДГ, у розслідуванні трагічних подій в Одесі 02 травня 2014 року не вдалось досягти істотного прогресу. Попри те, що такий результат можна певною мірою пояснити складними умовами, у яких проводилися ці розслідування, МДГ вважає, що недоліки слідства, зазначені у цьому Звіті, негативно позначились на спроможності органів влади з’ясувати обставини злочинів, вчинених під час подій в Одесі, та встановити винних осіб.»

271.  Після протестів на Майдані Уряд України запропонував УВКПЛ провести моніторинг ситуації з правами людини в країні та регулярно публікувати звіти щодо цього. З цією метою у березні 2014 року було створено моніторингову місію Організації Об’єднаних Націй в Україні (далі – ММПЛУ або Моніторингова місія ООН). Її працівники знаходилися, inter alia, в м. Одеса, де вони були очевидцями подій 02 травня 2014 року.

272.  У доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні від 15 травня 2014 року, яка охоплює період з 02 квітня до 06 травня 2014 року, УВКПЛ описало методологію ММПЛУ так:

«10. ММПЛУ проводить моніторинг повідомлень про порушення прав людини, здійснюючи виїзди на місця (де дозволяє доступ і безпека), проводячи опитування, збираючи та аналізуючи всю відповідну інформацію. ММПЛУ проявляє належну обачність для підтвердження та перехресної перевірки інформації з якомога ширшого переліку джерел, у тому числі показання потерпілих і свідків порушень прав людини, представників держави, обласних органів влади, муніципалітетів, представників груп з різними політичними поглядами, Інституту Омбудсмена, громадських організацій, правозахисників, регіональних організацій, агентств ООН та дипломатичного корпусу. ММПЛУ також збирає інформацію з вторинних джерел, таких як повідомлення в медіа та зібрана третіми сторонами інформація. За можливості ММПЛУ забезпечує, щоб її аналіз ґрунтувався на первинних показаннях потерпілих і/або свідків події та візитах на місце події. У деяких випадках це неможливо, головним чином, у зв’язку з пов’язаними з безпекою обмеженнями, що впливають на доступ. У таких випадках ММПЛУ покладається на інформацію, зібрану з надійних мереж, знову ж таки, з якомога ширшого кола джерел, які оцінюються на предмет достовірності та надійності.

11. Якщо ММПЛУ не задоволена підтвердженням інформації щодо події, вона її не повідомлятиме. Якщо інформація нечітка, ММПЛУ не повідомлятиме щодо події і не будуть зроблені висновки, доки отримана інформація не буде перевірена.»

УВКПЛ також зазначило у доповіді:

«iv. Уряд України повинен провести оперативне, прозоре та всебічне розслідування насильницьких подій в м.  Одеса і забезпечити своєчасне та неупереджене притягнення винних осіб до відповідальності. Наслідки насильницьких подій 02 травня в м. Одеса загартували рішучість багатьох і посилили риторику ненависті.»

273.  У своїй наступній доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні від 15 червня 2014 року, яка охоплювала період з 07 травня до 07 червня 2014 року, УВКПЛ надало короткий виклад подій 02 травня 2014 року та огляд поточних розслідувань. Відповідні частини цієї доповіді були враховані у короткому викладі фактів у пунктах 30 – 74, тому вони не повторюються тут. УВКПЛ у своїй доповіді також зазначило:

«92. Під час того, як розслідування продовжується, необхідно вирішити деякі ключові питання для забезпечення довіри до розслідування та гарантування підзвітності, належного законного порядку, а також надання громадянам можливості повною мірою прийняти результати такого розслідування. Питання, які вимагають з’ясування, охоплюють:

274.  У своїх подальших доповідях УВКПЛ зауважувало незначний або взагалі відсутній прогрес у розслідуваннях. Воно також висловлювало стурбованість щодо тривалих затримок за відсутності очевидних виправдань, тиску активістів «за єдність» на систему правосуддя, та можливої упередженості сторони обвинувачення щодо активістів «федералізму».

275.  У доповіді УВКПЛ «Відповідальність за вбивства в Україні у період із січня 2014 року до травня 2016 року», опублікованому 14 липня 2016 року, наведені такі висновки (посилання опущено):

«26. Хоча як група «за єдність», так і група прихильників «федералізму» відіграли певну роль в загострені насильства, подальші кримінальні переслідування у зв’язку з хуліганством або порушенням громадського порядку, як вбачається, були порушені упереджено. Наразі до кримінальної відповідальності були притягнуті лише активісти табору «прихильників федералізму», хоча більшість потерпілих були прихильниками «федералізму». Незважаючи на велику кількість смертей в ході насильницьких подій 02 травня 2014 року, судовий розгляд над єдиною особою, обвинуваченою у вбивстві в центрі міста, досі не розпочався. Він систематично передається з одного суду м. Одеси до іншого. Судді відмовляються розглядати справи обвинувачених, як повідомляється, у зв’язку з тиском табору «прихильників єдності».

27. УВКПЛ залишається стурбованим тим, що наразі на розслідування насильства вплинули системні інституційні недоліки та вони характеризувалися процесуальними порушеннями, що, як вбачається, свідчить про небажання насправді розслідувати та притягнути до відповідальності винних осіб. Також мало місце пряме та непряме політичне втручання у розслідування, яке полягало в умисних діях, які призвели до перешкоджання судовому розгляду та його затримки.»

276.  02 травня 2019 року Моніторингова місія ООН опублікувала інформаційну записку під назвою «Відповідальність за вбивства та насильницькі смерті 02 травня 2014 року в Одесі». Стосовно розслідування вбивств у центрі міста, Моніторингова місія ООН зауважила, що відповідальних за скоєне правопорушників не було встановлено, і що, як повідомлялося, працівники поліції не змогли ідентифікувати всю застосовану зброю або пов’язати її з власниками. Було зазначено, що натомість працівники поліції зосередили своє розслідування та притягнення до відповідальності переважно на прихильниках «федералізму», стверджуючи про їхню участь у заворушеннях у центрі міста. Моніторингова місія ООН також зазначила, що розслідування пожежі в Будинку профспілок досі тривало без суттєвих результатів. Вона також зауважила надмірні затримки у провадженні щодо працівників ДСНС України та міліції. Загальний висновок Моніторингової місії ООН був таким:

«50. ММПЛУ відзначає, що минуло вже п’ять років після подій 02 травня 2014 року в м. Одеса, але й досі нікого не притягнуто до відповідальності за насильство, яке призвело до вбивств та насильницької смерті 48 осіб та отримання тілесних ушкоджень близько 247 особами. МППЛУ занепокоєна тим, що наведені проблеми становлять серйозну перешкоду для доступу потерпілих та їхніх сімей до правосуддя. Відповідальність за злочини і доступ до правосуддя для всіх є обов’язковою умовою для забезпечення довіри населення до судової влади та верховенства права й можуть слугувати фундаментом для примирення і соціальної згуртованості.»

277.  Відповідні частини подібної інформаційної записки, опублікованої Моніторинговою місією ООН через рік, 02 травня 2020 року, передбачають (посилання та додаток опущено):

«02 травня 2020 року відзначається шоста річниця насильства в м. Одеса, яке забрало життя 40 чоловіків, 7 жінок і 1 неповнолітнього. Останні шість років родини загиблих боролися за справедливість у справах їхніх близьких. Однак справедливість лишається примарною: деякі справи застрягли на етапі розслідування, інші – на етапі судового розгляду. Ніхто не був визнаний винним за жодну з 48 смертей ...

Події в центрі міста

Ані розслідування, ані судовий розгляд справ щодо подій в центрі міста не просунулися вперед з 02 травня 2019 року. Розслідування ще має встановити винних в організації сутичок та винних у вбивстві п’ятьох чоловіків під час них. Судовий розгляд справи учасника руху за єдину Україну, обвинуваченого, зокрема, у вбивстві учасника руху за федералізацію України, просунулося вперед: за минулий рік було призначено близько 15 судових засідань. Після виправдання у вересні 2017 року 19 учасників руху за федералізацію, обвинувачених у масових заворушеннях в центрі міста, апеляційний розгляд справи не зрушив з місця. Лише у лютому 2020 року, через 2 роки після його початку суд постановив здійснити привід обвинувачених, які систематично не з’являлися в суд, а відтак призвели до затримок у розгляді справи.

Події на Куликовому полі

Подібним чином розслідування подій на Куликовому полі не просунулося вперед протягом останнього року. Розслідуванням не встановлено осіб, які закликали натовп рухатися в бік площі Куликове поле з центру міста, та тих, хто підпалив Будинок Профспілок, що призвело до загибелі 42 осіб. Головне кримінальне провадження щодо подій на Куликовому полі – проти трьох посадовців Державної служби України з надзвичайних ситуацій, які обвинувачуються у залишенні в небезпеці осіб, які опинилися в палаючому Будинку Профспілок. Справа і досі знаходиться на стадії підготовчого судового засідання через те, що суд не повідомив належним чином двох потерпілих або не повернув обвинувальний акт прокурору для виключення з нього потерпілих, яких немає можливості сповістити належним чином.

Роль працівників міліції у обох подіях

Кримінальні провадження проти посадовців міліції щодо масових заворушень в центрі міста та на Куликовому полі також істотно не просунулися вперед за минулий рік. Судовий розгляд справи трьох працівників міліції, обвинувачених у перевищенні влади або службових повноважень, що призвело до загибелі 48 осіб, застрягло на стадії підготовчого засідання. Так само як і у справі посадовців ДСНС затримки викликані неспроможністю суду належним чином повідомити всіх потерпілих, або повернути обвинувальний акт прокурору для виключення з нього потерпілих, яких немає можливості сповістити належним чином. З позитивного, суд надав пріоритет справі колишнього Начальника ГУ МВС України в Одеській області, обвинуваченого у зловживанні владою або службовим становищем та у залишенні в небезпеці, в результаті чого за минулий рік відбулося близько 25 засідань.

Окремо, ММПЛУ зазначає, що справи щодо перевищення влади або службових повноважень колишнім Заступником начальника ГУ МВС України в Одеській області та щодо залишення в небезпеці колишнім Начальником ГУ ДСНС України в Одеській області осіб, які загинули в Будинку Профспілок, не просунулися вперед, оскільки підозрювані залишаються недоступними для українського правосуддя. Як повідомляється, підозрювані перебувають на території Російської Федерації або на тимчасово окупованій нею території, однак Російська Федерація відхилила запит про їхню екстрадицію або про надання правової допомоги у розслідуванні. Заочне провадження могло б стати альтернативою, якби законодавство передбачало можливість повного перегляду справи після ухвалення вироку відповідно до міжнародних стандартів з прав людини.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ММПЛУ:

Уряду України та міжнародному співтовариству:

-            Офіс Генерального прокурора має забезпечити ефективне, ретельне і неупереджене розслідування вбивств і насильницьких смертей під час насильства 02 травня 2014 року в Одесі, й розглянути можливість передачі керівної ролі у розслідуванні від Головного управління Національної поліції в Одеській області до Головного слідчого управління Національної поліції;

-            Головам відповідних судів вжити всіх належних заходів для забезпечення завершення судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо вбивств та насильницьких смертей, вчинених в контексті насильства 02 травня 2014 року в м. Одеса;

-            Суди мають належно інформувати всіх потерпілих які є учасниками процесів, або повертати обвинувальні акти прокурорам для виключення з них потерпілих, яких немає можливості сповістити про судові засідання, з метою забезпечення судових розглядів без неналежних затримок;

-            Верховній Раді України розглянути можливість внесення змін до процедури спеціального судового провадження (in absentia), що дозволить повний перегляд справи після затримання обвинуваченого, незалежно від того був ухвалений вирок у справі, чи ні;

-            Міжнародне співтовариство має розглянути можливість надання міжнародної правової допомоги в розслідуваннях, що проводяться правоохоронними органами України щодо відповідальності підозрюваних за події 02 травня 2014 року, якщо запити про екстрадицію підозрюваних не можуть бути задоволені.»

278.  Хоча у доповідях УВКПЛ щодо ситуації з правами людини в Україні за період до 31 січня 2021 року не зафіксовано значного прогресу в розслідуваннях, у наступній доповіді, яка охоплювала період з 01 лютого до 31 липня 2021 року, зазначалося, що розслідування просунулися, частково завдяки прийняттю 27 квітня 2021 року змін до Кримінального процесуального кодексу України, які розблокували притягнення до відповідальності деяких втікачів in absentia.

279.  Крім того, 30 квітня 2021 року пані Матильда Богнер, голова Моніторингової місії ООН, опублікувала такий пресреліз:

7 років без відповідей.

Чого бракує для розслідування подій 2 травня 2014 року в Одесі?

«Минуло сім років з моменту подій 2 травня 2014 року в Одесі, які забрали життя 48 людей (сорока чоловіків, сімох жінок і одного неповнолітнього) – одного з низки масових зібрань, що супроводжувалися насильством у 2014 році. На відміну від протестів на Майдані, де сутички відбувалися між протестувальниками та міліцією або контр-протестувальниками, яких підтримувала міліція, так званими «тітушками», сутички в Одесі сталися між людьми з різними політичними поглядами на майбутнє України та державний устрій після зміни державної влади внаслідок протестів на Майдані. Міліція в Одесі була пасивною, навіть недбалою, і не створила безпечних умов для зібрань та їхніх учасників. Багато питань щодо тих трагічних подій в Одесі поки залишаються без відповідей, проте є три цілком очевидні речі: 1) обидві сторони сутичок вдавалися до насильства; 2) міліція не створила безпечні умови; 3) усі потерпілі заслуговують на справедливість, а особи, винні у вбивствах і загибелі людей, мають бути притягнуті до відповідальності. Сьогодні, сім років потому, ми відповідаємо на сім питань про ті події та стан кримінальних проваджень щодо осіб, відповідальних за насильницькі смерті.

1. Що сталося 02 травня 2014 року в Одесі?

Після закінчення протестів на Майдані в Києві одеські групи антимайдану були критично налаштовані до новоствореної центральної влади та закликали до федералізації України, тоді як прихильники Майдану обставали проти цього.

Напруженість в Одесі посилилася після 19 лютого 2014 року, коли група «прихильників єдності» та місцеві журналісти були атаковані організованими нападниками перед будівлею Одеської обласної державної адміністрації. Однак протягом березня та квітня 2014 року дві супротивні групи щотижня проводили мітинги в Одесі без значного насильства.

02 травня 2014 року приблизно 300 добре організованих «прихильників федералізації» напали на ходу близько 2 000 «прихильників єдності». Серед них були місцеві жителі та чимало футбольних уболівальників, які приїхали з Харкова на футбольний матч, що мав відбутися ввечері того дня, і які були відомі своєю принциповою позицією щодо підтримки єдності України. Сутички між цими двома групами спалахнули в центрі міста і тривали декілька годин. Обидві групи використовували вогнепальну зброю, в результаті чого було застрелено шестеро осіб – четверо «прихильників федералізації» і двоє «прихильників єдності». Ми були на місці подій і стали свідками того, як групи «прихильників федералізації» почали кидати каміння і «коктейлі Молотова» в учасників мирної ходи на підтримку єдності України. Ситуація вийшла з-під контролю, коли міліція не змогла ефективно відреагувати на насильство з обох сторін попри завчасні попередження про високу ймовірність такого розвитку подій.

Більші за кількістю групи «прихильників єдності» змусили «прихильників федералізації» тікати: одні шукали укриття нагорі торгового центру, розташованого неподалік від місця сутичок, інші побігли до наметового містечка, яке вони влаштували на площі Куликове поле. Коли велика група «прихильників єдності» вирушила до Куликова поля, демонструючи агресивну поведінку, міліція не відреагувала, не стримала агресивний натовп і не створила безпечні умови на площі.

Прибувши на площу, «прихильники єдності» зруйнували наметове містечко «прихильників федералізації», які забарикадувалися в Будинку профспілок. Співробітники нашої Місії бачили, як обидві сторони кидали каміння і «коктейлі Молотова», чули звуки пострілів з обох боків, а потім побачили пожежу в Будинку профспілок. Пожежники Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) з великим запізненням відреагували на численні дзвінки очевидців по допомогу, в тому числі одного з наших колег. На момент їхнього прибуття, приблизно через сорок п’ять хвилин після першого дзвінка, загинули сорок дві людини (34 чоловіки, 7 жінок і неповнолітній). До прибуття аварійно-рятувальних служб ми спостерігали, як деякі «прихильники єдності» допомагали застряглим у пастці опонентам рятуватись із палаючої будівлі. Однак деякі з врятованих із будівлі потім були сильно побиті натовпом.

2. Які результати й поточний стан розслідувань?

Тільки одній людині було висунуто обвинувачення в умисному вбивстві. Цей представник «прихильників за єдність» обвинувачується в тому, що під час сутичок у центрі міста застрелив із вогнепальної зброї «прихильника федералізації». Ймовірного стрільця швидко ідентифікували й заарештували 18 травня 2014 року, проте суттєвого прогресу в справі досягнуто не було: через численні відводи суддів, зриви судових засідань прихильниками обвинуваченого і довготривале – більше 18 місяців – доопрацювання обвинувального акту після його повернення стороні обвинувачення. За останні два роки системні проблеми у судовій владі, зокрема нестача суддів та брак фінансування судів, а також обмеження, пов’язані з COVID-19, ще більше сповільнили судовий розгляд.

Поліція не встановила осіб, відповідальних за вбивства інших п’яти чоловіків під час сутичок у центрі міста. Замість того, щоб зосередитися на встановленні осіб, відповідальних за вбивства, поліція сконцентрувала зусилля на кримінальному переслідуванні «прихильників федералізації» за їхню участь у сутичках. Найпомітнішою кримінальною справою, що свідчить про упередженість та необ’єктивність досудових розслідувань та судових проваджень, є справа проти 19 обвинувачених в участі в заворушеннях у центрі міста, які, як стверджується, належали до «прихильників федералізації». У вересні 2017 року суд виправдав 19 обвинувачених чоловіків і у вироку підкреслив неефективність розслідування, упередженість і політичну вмотивованість судового переслідування «прихильників федералізації». Нещодавно Миколаївський апеляційний фактично призупинив розгляд апеляційної скарги на вирок, яку подала сторона обвинувачення, у зв’язку з розшуком деяких обвинувачених, які систематично не з’являлися на засідання.

Незважаючи на проведення розслідування обставин пожежі, не було встановлено, хто її спричинив, і жодних обвинувачень проти прихильників тієї або іншої групи не було висунуто. Натомість, розслідування зосередилося на ролі міліції у створенні безпечних умов для людей та запобіганні насильству, що почалося в центрі міста, а також на ролі працівників і посадовців ДСНС, які не змогли належним чином відреагувати на екстрені виклики та направити на місце подій бригади пожежників. Жодне з судових проваджень стосовно ролі працівників міліції або співробітників ДСНС не було завершене. Уповільнення судових розглядів, пов’язане з COVID-19, сприяло подальшому затягуванню цих проваджень.

3. Оскільки минуло багато часу, а в Україні чимало інших нагальних проблем, чому важливо продовжувати ці розслідування?

Потерпілі заслуговують на справедливість. Щодо будь-якого злочину має здійснюватись кримінальне переслідування, а винуватці мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від їхніх політичних переконань.

Україна є учасницею регіональних і міжнародних договорів у галузі прав людини, відповідно до яких вона зобов’язана встановити всіх осіб, винних у загибелі 48 людей у контексті насильства 02 травня 2014 року, а також здійснювати їх кримінальне переслідування та притягти до відповідальності. Органи державної влади також мусять забезпечити рівний та ефективний доступ усіх потерпілих та їхніх сімей до правосуддя та адекватного, ефективного, швидкого відшкодування заподіяної шкоди.

Коли влада не розслідує порушення прав людини, люди змушені шукати справедливості іншими шляхами. Європейський суд з прав людини у недавніх рішеннях щодо протестів на Майдані встановив, що Україна порушила свої зобов’язання щодо розслідування і кримінального переслідування тих порушень прав людини. Суд наказав державі виплатити потерпілим компенсації. Такі висновки негативно позначаються на міжнародній репутації України.

Переслідування винних і компенсація шкоди також допомагають запобігти повторенню насильства. Насамкінець історична правда, встановлена під час кримінальних проваджень, може стати міцною основою для зусиль із примирення.

4. Наскільки незалежними, прозорими та справедливими є кримінальні провадження?

Наш моніторинг судових проваджень стосовно подій 02 травня 2014 року дозволив виявити проблеми у кримінальних справах щодо учасників сутичок.

Сам суд встановив, що розслідування у справі 19 «прихильників федералізації» було упередженим. Слідчі органи сконцентрували свою увагу на діях «прихильників федералізації» під час сутичок і не розслідували порушення, вчинені «прихильниками єдності».

Ми також спостерігали відсутність безпеки суддів та інших правників, які зазнавали погроз і нападів з боку «прихильників єдності», які намагалися вплинути на їхні рішення або діяльність в кримінальних справах, пов’язаних з подіями 02 травня. Для того, щоб «прихильники федералізації», які постали перед судом за вчинення громадських заворушень у центрі міста, залишалися під вартою, «прихильники єдності» намагалися змусити суддів прийняти відповідні рішення. Наприклад, 27 листопада 2015 року суд першої інстанції дозволив звільнити з-під варти під заставу п’ятьох обвинувачених «прихильників федералізації». Після агресивних вимог «прихильників єдності» прокуратура оскаржила рішення судді про звільнення під заставу, хоча на той час законодавство не дозволяло це зробити. Через три дні близько 50 осіб заблокували суддю апеляційного суду в його кабінеті, не даючи йому вийти, аж допоки він не відкрив апеляційне провадження за скаргою. При цьому поліція не зробила нічого для розблокування кабінету судді і просто спостерігала за подіями. Того ж дня «прихильники єдності» також не дозволяли суддям суду першої інстанції, які раніше ухвалили рішення про звільнення обвинувачених під заставу, залишити судову залу допоки вони не підпишуть заяви про відставку, які, однак, вони відкликали наступного дня. У справі «прихильника єдності», якого обвинувачували у вбивстві «прихильника федералізації», інші члени руху на підтримку єдності України зривали засідання і словесно ображали суддів для припинення справи проти нього. Поліція так само не забезпечила безпеку у залах судових засідань і не розслідувала втручання у здійснення правосуддя.

«Прихильники єдності» також погрожували вбити захисника, який захищав «прихильників федералізації». Пізніше під час сутичок з «прихильниками єдності» біля суду захиснику зламали палець. Попри те, що деякі з цих інцидентів сталися за присутності поліції, були зафіксовані на камеру або порушники були впізнані потерпілими або свідками нападів, відповідні розслідування просто залишалися відкритими без будь-якого відчутного прогресу. Зрозуміло, що безкарність за такі напади позначилася на відчутті безпеки суддів та захисників, що негативно позначалось на їх незалежності.

Напади на родичів також посилили відчуття страху і безкарності. Групи «прихильників єдності» нападали на родичів потерпілих у пожежі в Будинку профспілок під час пам’ятних заходів у 2014-2016 роках. Ці напади, так само як і нездатністю поліції створити безпечні умови проведення пам’ятних заходів і розслідувати такі інциденти, створюють враження, що «прихильники федералізації» менш захищені, ніж інші в Одесі. Відсутність відчуття безпеки, відчутного прогресу та запиту громадськості на справедливість в цих справах призвело до того, що родичі потерпілих втратили надію та зацікавленість брати участь в судових засіданнях, що в багатьох випадках було єдиним рушійним чинником досягнення певного прогресу на шляху до справедливості.

5. Чому немає прогресу в судових провадженнях, пов’язаних з подіями 02 травня 2014 року?

Судові провадження не рухаються вперед, переважно через брак політичної волі. Аргументи про складність справи або труднощі із залученням потерпілих до участі в судових засіданнях не можуть слугувати виправданням через сім років після цих подій. Брак безпеки для суддів також знеохочує їх розглядати такі справи. Про це свідчить справа щодо 19 «прихильників федералізації», яка перекидалася між усіма чотирма районними судами м. Одеса, доки її нарешті не передали до суду за межами м. Одеса, через три роки після завершення розслідування. Аналогічно у період з червня 2015 року до січня 2017 року справа щодо одного «прихильника єдності» передавалася між усіма чотирма районними судами м. Одеса, що додатково затримало судовий розгляд більш ніж на півтора року.

6. Як можна притягнути до відповідальності втікачів?

Кілька осіб, щодо яких здійснюються кримінальні провадження у зв’язку з подіями 02 травня, змогли втекти закордон: у Крим, окупований Російською Федерацією, або на територію, яка контролюється самопроголошеними «республіками» на сході України. Вони залишаються поза досяжністю українського правосуддя. Серед них – високопосадовці міліції та ДСНС, а також «прихильники федералізації». У жовтні 2014 року Верховна Рада України запровадила процедуру спеціального (in absentia) досудового розслідування та судового розгляду, яка дає змогу переслідувати втікачів за їхньої відсутності.

Однак згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, особи, засуджені in absentia, не мають права на повторний судовий розгляд справи у випадку їх повернення, що вимагається міжнародними стандартами прав людини. Тому країни, куди вони втікають, можуть правомірно відмовитись екстрадувати їх в Україну. Якщо в Кримінальний процесуальний кодекс України не будуть внесені зміни для вирішення даної проблеми, всі зусилля, докладені для притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні прав людини в Україні, будуть марними, оскільки вироки, ухвалені in absentia, швидше за все не будуть виконані.

7. Чи можна сподіватися на який-небудь прогрес?

Для уникнення подальших затримок судових розглядів у справах стосовно подій 02 травня, суди повинні надати їм пріоритетний статус. Для суддів та сторін провадження, зокрема прокурорів, захисників та родичів потерпілих, необхідно створити достатній рівень безпеки, в тому числі в залах судових засідань, щоб судові процеси відбувалися ефективно. Для забезпечення прозорості та неупередженості розслідувань, що тривають, Офісу Генерального прокурора слід розглянути питання про передачу цих справ з м. Одеса до м. Київ.

До того ж, відсутність прогресу в апеляційному провадженні у справі проти 19 «прихильників федералізації» за останні три роки через нездатність суду і поліції забезпечити присутність обвинувачених, змушує замислитись, чи вдасться бодай коли-небудь з’ясувати, хто був винен у сутичках, які обірвали 48 життів.

Сім років по тому може здатися, що перешкоди нездоланні, і не варто чекати ніяких подальших результатів. Але прогрес можливий. Приміром, торік ми стали свідками значних зрушень у розслідуванні подій на Майдані в м. Київ, зокрема, були встановленні особи, які зараз обвинувачуються у зв’язку із вбивствами протестувальників і загибеллю людини під час пожежі в офісі Партії регіонів. Крім того, історія рясніє прикладами кримінальних переслідувань навіть через десятиліття після тяжких порушень прав людини. Судові розгляди in absentia також можливі. Хоча каральний аспект таких проваджень може ставитись під сумнів, вони можуть допомогти відновити справедливість по відношенню до потерпілих, забезпечити можливість отримати компенсацію, сприяти примиренню, встановленню історичної правди, та запобігти майбутнім злочинам.

Зрештою, для забезпечення справедливості в цих справах необхідна політична воля. Сьома річниця є приводом для органів державної влади здійснити рішучі кроки вперед у питаннях притягнення до відповідальності за події 02 травня 2014 року і продемонструвати, що верховенство права в Україні є керівним принципом, а не упередженою системою, що залежить від політичних позицій.

Суди повинні розглядати ці справи першочергово, щоб продемонструвати, що відповідальність настане незалежно від належності ймовірних порушників до тих або інших рухів. Верховна Рада України також повинна внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України для уможливлення судового розгляду in absentia справ втікачів з повним дотриманням їхнього права на повторний судовий розгляд, що дозволить здійснити їх екстрадицію в майбутньому.

Усі потерпілі заслуговують на справедливість, а Україна заслуговує на верховенство права.»

280.  17 квітня 2014 року Європейський парламент ухвалив резолюцію «Про тиск Росії на країни Східного партнерства та, зокрема, дестабілізацію східної України» (№ 2014/2699(RSP)). У відповідних витягах зазначено:

«D. оскільки будь-яка подальша ескалація дестабілізації, яка супроводжується насильством, на сході і півдні України ризикує бути використаною Росією як штучний привід для подальшої військової агресії, запобігання проведенню президентських виборів та насильницької федералізації як підготовчого етапу до розділу України;

...

1. Засуджує в рішучий спосіб зростаючу дестабілізацію та провокації в східних та південних областях України; відкидає будь-яку підготовку до незаконних референдумів на зразок кримського; попереджає, що зростаюча дестабілізація та саботаж, спричинені проросійськими озброєними, тренованими, добре скоординованими російськими спеціальними силами сепаратистами, можуть бути використані Росією як штучний привід для військового вторгнення, зриву президентських виборів та примусової федералізації як підготовчого етапу до розподілу України;

...

4. Наголошує, що останнім часом в Україні не повідомлялося про жодні випадки атак, залякувань чи дискримінації проти росіян чи етнічних російських громадян або представників інших меншин, що було підтверджено такими авторитетними міжнародними спостерігачами як ООН, Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Рада Європи; ...»

281.  23 листопада 2016 року Європейський парламент ухвалив резолюцію (№ 2016/2030(INI)) «Про стратегічну комунікацію ЄС з метою протидії пропаганді третіх сторін щодо нього», відповідні частини якої передбачають (виділення жирним шрифтом і курсивом взято з оригінального тексту):

«Європейський парламент,

...

H. враховуючи пропаганду та вторгнення російських медіа, які особливо сильні та часто не мають рівних у країнах східного партнерства; враховуючи, що національні медіа в цих країнах часто слабкі та не здатні впоратися із силою та впливом російських медіа;

Виявлення та викриття російської дезінформації та пропагандистської війни

...

8.  Визнає, що російський уряд використовує широкий спектр інструментів та засобів, як аналітичні центри та спеціальні фонди (наприклад, «Русский мир»), спеціальні органи державної влади (Россотрудничество), багатомовні телеканали (наприклад, «RT»), псевдоінформаційні агенції та мультимедійні сервіси (наприклад, «Спутник»), транскордонні соціальні та релігійні групи, оскільки режим прагне представити себе єдиним захисником традиційних християнських цінностей, соціальні мережі та інтернет-тролі, аби кинути виклик демократичним цінностям, розділити Європу, залучити внутрішню підтримку та створити враження недієздатних держав східного партнерства ЄС; наголошує, що Росія інвестує відповідні фінансові ресурси у свої інструменти дезінформації та пропаганди, які використовуються або безпосередньо державою, або через контрольовані Кремлем підприємства та організації; підкреслює, що, з одного боку, Кремль фінансує політичні партії та інші організації в ЄС з метою підриву політичної єдності, а з іншого боку, кремлівська пропаганда безпосередньо спрямована на конкретних журналістів, політиків та окремих осіб в ЄС;

9.  Нагадує, що служби безпеки та розвідки дійшли висновку, що Росія має можливості та намір проводити операції, спрямовані на дестабілізацію інших країн; вказує, що такі наміри часто набувають форми підтримки політичних екстремістів та широкомасштабної дезінформації і кампаній у медіа; зазначає також, що такі медіакомпанії присутні та активно працюють в ЄС;

...

11.  Стверджує, що російські стратегічні комунікації є частиною масштабнішої підривної кампанії, спрямованої на послаблення співпраці ЄС та суверенітету, політичної незалежності та територіальної цілісності Союзу та його держав-членів; закликає уряди держав-членів бути пильними щодо російських інформаційних операцій на європейській території та збільшити спільне використання потужностей та контррозвідувальних зусиль, спрямованих на протидію таким операціям;

...

13.  Висловлює серйозну стурбованість швидким поширенням натхненної Кремлем діяльності у Європі, включаючи дезінформацію та пропаганду, спрямовану на підтримку або посилення російського впливу задля послаблення та розколу ЄС; наголошує, що значна частина кремлівської пропаганди спрямована на зображення деяких європейських країн такими, що належать до «традиційної сфери впливу Росії»; зазначає, що однією з її основних стратегій є поширення та нав’язування альтернативного наративу, часто заснованого на маніпуляційному трактуванні історичних подій та спрямованого на виправдання її зовнішніх дій та геополітичних інтересів; зазначає, що фальсифікація історії – це одна з її основних стратегій; у зв’язку з цим зазначає про необхідність підвищення обізнаності про злочини комуністичних режимів за допомогою публічних кампаній та освітніх систем, а також підтримку дослідницької та документальної діяльності, особливо в колишніх країнах радянського блоку, для протидії кремлівському наративу; ...

...

47.  Висловлює стурбованість використанням соціальних мереж та онлайн-платформ для неправомірної мови ворожнечі та підбурювання до насильства, а також закликає держави-члени адаптувати та оновити законодавство з урахуванням поточних подій або повністю впровадити й забезпечити дотримання чинного законодавства щодо мови ворожнечі як офлайн, так і онлайн; стверджує, що необхідна тісніша співпраця з онлайн-платформами та провідними інтернет- та медіакомпаніями;».

ПРАВО

282.  Беручи до уваги спільну фактологічну та правову основу розглянутих заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні (пункт 1 Правила 42 Регламенту Суду).

283.  Суд наголошує, що його завдання, як визначено у статті 19 Конвенції, полягає у «забезпеченні дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та Протоколами до неї». Це означає, що у всіх справах, які розглядає Суд, єдиним важливим питанням виступає міжнародна відповідальність держави, а не індивідуальна відповідальність будь-якої конкретної особи чи національного органу влади як така (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Ассанідзе проти Грузії» [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 146, ЄСПЛ 2004-II; «С.E. проти Сербії» (S.E. v. Serbia), заява № 61365/16, пункт 86, від 11 липня 2023 року та «I.В. проти Естонії» (I.V. v. Estonia), заява № 37031/21, пункт 102, від 10 жовтня 2023 року).

284.  Зазначене правило немає винятків, і в цих справах роль Суду обмежується розглядом міжнародної відповідальності України, незалежно від того, що деякі правопорушення, за які Уряд України вважається відповідальним за Конвенцією (див. згадане рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії» (Assanidze v. Georgia), пункт 146), можуть бути інкриміновані колишнім посадовцям місцевих органів влади, які тим часом втекли з України до Російської Федерації, стали громадянами Росії та, у випадку пана Боделана (колишнього начальника ГУ ДСНС України в Одеській області), побудували там кар’єру у зв’язку з широкомасштабним військовим вторгненням Росії в Україну (див., зокрема, пункти 159, 161, 186, 205 і 227, а також посилання 62).

285.  Пам’ятаючи про обмеження своєї ролі, як зазначено раніше, Суд також встановив, що розгляд фактів справи був би штучним без урахування їхнього загального контексту (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункти 185, від 15 грудня 2016 року та «Хлєбік проти України» (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункт 71, від 25 липня 2017 року).

286.  Отже, розглядаючи факти цих справ, Суд належним чином врахує їхній загальний контекст, який полягає, зокрема, у встановленій участі Російської Федерації у подіях у Криму та на сході України (див. пункти 8 і 9).

287.  Двадцять п’ять заявників, чиї найближчі родичі загинули під час подій 02 травня 2014 року в м. Одеса (див. Додаток I), скаржилися за статтею 2 Конвенції, що органи державної влади не забезпечили захист життя їхніх родичів. Троє заявників, які отримали опіки та інші тілесні ушкодження під час пожежі в Будинку профспілок того дня[67], скаржилися, посилаючись на статтю 3 Конвенції, що держава не захистила їх від ситуації, що становила загрозу життю. Усі заявники скаржилися, посилаючись на статтю 2 або 3, а також на статтю 13 Конвенції, на непроведення ефективного розслідування цього питання на національному рівні.

288.  Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 116, від 20 березня 2018 року), вважає, що порушені питання слід розглядати виключно за статтею 2 Конвенції (практику Суду щодо застосування статті 2 Конвенції до ситуацій, що становлять загрозу життю, див., наприклад, рішення у справах «Макараціс проти Греції» [ВП] (Makaratzis v. Greece) [GC], заява № 50385/99, пункт 55, від ЄСПЛ 2004-XI; «Алкин проти Туреччини» (Alkın v. Turkey), заява № 75588/01, пункт 29, від 13 жовтня 2009 року; «Котельніков проти Росії» (Kotelnikov v. Russia), заява № 45104/05, пункт 98, від 12 липня 2016 року; «Коляденко та інші проти Росії» (Kolyadenko and Others v. Russia), заява № 17423/05 та 5 інших заяв, пункт 155, від 28 лютого 2012 року; та «Дарайбу проти Хорватії» (Daraibou v. Croatia), заява № 84523/17, пункт 86, від 17 січня 2023 року; а також практику щодо розгляду питання ефективності розслідування на національному рівні за статтею 2, а не статтею 13 Конвенції, див. рішення у справах «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» [ВП] (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania) [GC], заява № 41720/13, пункт 220, від 25 червня 2019 року та «Єнгібарян та Симонян проти Вірменії» (Yengibaryan and Simonyan v. Armenia), заява № 2186/12, пункт 102, від 20 червня 2023 року).

289.  Стаття 2 Конвенції передбачає:

«1.  Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

2.  Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

(a)  для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

(b)  для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

(c)  при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.»

290.  Уряд стверджував, що всі заяви мають бути відхилені як передчасні, оскільки відповідні розслідування усе ще тривали.

291.  Крім того, Уряд доводив, що деякі заявники не могли вважатися такими, які вичерпали національні засоби юридичного захисту, з таких підстав. Він стверджував, що деякі заявники не звернулися із заявами про надання їм процесуального статусу потерпілих у окремих кримінальних провадженнях[68], тоді як інші не подали цивільного позову в межах кримінальних проваджень. Уряд також зауважив, що пан Діденко, пан Дмітрієв та пан Герасимов (заява № 59339/17) не скаржилися до прокуратури на стверджуване жорстоке поводження працівників правоохоронних органів з ними.

292.  Заявники заперечили. Вони стверджували, що не мали чекати завершення явно неефективних розслідувань, які тривали багато років без помітного прогресу.

293.  Заявники також вказали, що вони були визнані потерпілими у всіх ключових кримінальних провадженнях, про які їм було відомо. Вони наголосили, що виявляли щиру зацікавленість у відповідних розслідуваннях, у тому числі надаючи показання, оскаржуючи певні рішення чи бездіяльність слідчого, вимагаючи доступу до матеріалів проваджень тощо. Однак заявники зауважили, що виникали десятки кримінальних проваджень, або шляхом порушення нових, або шляхом об’єднання чи виділення існуючих, і їм про це не повідомлялося. Тому заявники доводили, що їм не можна було дорікнути, що вони не домагалися отримання процесуального статусу потерпілого в кожному окремому провадженні.

(a)   Попереднє зауваження

294.  Суд зазначає насамперед, що, всупереч доводам Уряду, пан Діденко, пан Дмітрієв та пан Герасимов (заява № 59339/17) ніколи не стверджували, що з ними жорстоко поводилися працівники правоохоронних органів. Тому Суд вважає, що пов’язане з цим заперечення Уряду щодо неприйнятності випливає з неправильного тлумачення і не розглядатиме його.

(b)   Загальні принципи практики

295.  Відповідні загальні принципи щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту наведені в рішенні у справі «Вучковіч та інші проти Сербії» (попереднє заперечення) [ВП] (Vučković and Others v. Serbia) (preliminary objection) [GC], заява № 17153/11 та 29 інших заяв, пункти 69 – 77, від 25 березня 2014 року). Один із цих принципів передбачає необхідність застосування правила вичерпання засобів юридичного захисту з певною гнучкістю та без надмірного формалізму (там само, пункт 76).

296.  Суд визнав, що правило вичерпання засобів юридичного захисту не є ані абсолютним, ані таким, що може застосовуватися автоматично; для цілей перевірки його дотримання важливо враховувати обставини кожної окремої справи. Це означає, зокрема, що Суд повинен реально враховувати не лише існування формальних засобів юридичного захисту в правовій системі відповідної Договірної держави, але й загальний контекст, в якому вони застосовуються, а також особисті обставини заявника. Потім він повинен перевірити, чи зробив заявник за усіх обставин справи все можливе, що можна було обґрунтовано очікувати від нього для вичерпання національних засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Ільхан проти Туреччини» [ВП] (İlhan v. Turkey) [GC], заява № 22277/93, пункт 59, ЄСПЛ 2000-VII та, в якості більш нового прикладу, рішення у справі «Дурдай та інші проти Албанії» (Durdaj and Others v. Albania), заява № 63543/09 та 3 інші заяви, пункт 250, від 07 листопада 2023 року).

297.  Стосовно тягаря доведення, то саме Уряд, який заявляє про невичерпання засобів юридичного захисту, має переконати Суд у тому, що на момент подій відповідний засіб юридичного захисту був ефективним та існував як в теорії, так і на практиці (див. згадане рішення у справі «Вучковіч та інші проти Сербії» (Vučković and Others v. Serbia), пункт 77).

298.  У випадку існування декількох національних засобів юридичного захисту, які особа може використати, ця особа має право обрати засіб юридичного захисту, який стосується її основної скарги. Іншими словами, коли засіб юридичного захисту було використано, використання іншого засобу юридичного захисту, який по суті переслідує ту саму мету, не є обов’язковим (див. рішення у справі «О’Кіффі проти Ірландії» [ВП] (O’Keeffe v. Ireland) [GC], заява № 35810/09, пункти 109 і 111, від 28 січня 2014 року (витяги)).

(c)   Застосування наведених принципів у цій справі

(i)      Неподання заяви про надання процесуального статусу потерпілого в усіх провадженнях

299.  Стосовно посилання Уряду на те, що деякі заявники не звернулися із заявою про надання їм процесуального статусу потерпілих у деяких провадженнях, Суд зазначає, що згідно з наявною у нього інформацією всі заявники мали такий статус принаймні в одному відповідному кримінальному провадженні. У будь-якому випадку Суд погоджується з аргументом заявників, що, враховуючи безліч взаємопов’язаних кримінальних проваджень, було б надмірно формальним очікувати від них заяв про надання їм статусу потерпілих в кожному окремому провадженні, навіть припустивши – і це далеко не очевидно – що заявники знали про всі такі провадження.

300.  Тому Суд відхиляє аргумент Уряду у зв’язку з цим.

(ii)    Неподання цивільного позову в межах кримінального провадження

301.  Суд зазначає, що одна зі скарг заявників полягала в тому, що навіть у тих кримінальних провадженнях, які досягли стадії судового розгляду, розгляд провадження в першій інстанції затримувався на довгі роки, а ухвалення остаточного судового рішення залишалося віддаленою перспективою. Уряд не пояснив, як за таких обставин цивільний позов у такому провадженні міг розглядатися як ефективний засіб юридичного захисту.

302.  Крім того, Суд встановив, що цивільні провадження, які порушуються за ініціативою найближчих родичів, а не органів державної влади, і які не передбачають встановлення особи або покарання будь-якого ймовірного правопорушника, не можуть враховуватися під час оцінки дотримання державою своїх процесуальних зобов’язань за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 55721/07, пункт 165, ЄСПЛ 2011).

303.  З цього випливає, що цей аргумент Уряду також має бути відхилений.

(iii)   Триваючі кримінальні провадження

304.  Суд також зазначає, що твердження Уряду про неприйнятність на підставі того, що розслідування досі тривають, тісно пов’язане із суттю скарг заявників на стверджувану неефективність розслідувань.

305. Таким чином, заперечення Уряду має бути долучене до розгляду по суті скарги заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. для порівняння рішення у справі «Ніка проти Албанії» (Nika v. Albania), заява № 1049/17, пункт 100, від 14 листопада 2023 року).

306.  Ці скарги не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

(a)   Доводи сторін

(i)      Заявники

307.  Заявники стверджували, що держава не виконала свого позитивного зобов’язання – захистити їх від ситуації, що становила загрозу життю (щодо пана Діденка, пана Дмітрієва та пана Герасимова – заява № 59339/17) та захистити життя їхніх найближчих родичів (решта заявників).

308.  Заявники доводили, що державі було відомо про наявні ризики, зважаючи на серйозну політичну та соціальну напруженість у країні протягом місяців, що передували подіям, попередні приклади насильницьких сутичок між прихильниками та противниками «Майдану», а також присутність у регіоні великої кількості озброєних та агресивних осіб, готових захищати свої погляди із застосуванням сили. Однак заходів для управління цими ризиками та запобігання будь-яким ситуаціям, що становили загрозу життю, вжито не було.

309.  До того ж заявники стверджували, що, як визнали самі національні органи влади, їх повідомили про можливість виникнення масових заворушень 02 травня 2014 року, але вони вирішили просто проігнорувати цю інформацію.

310.  Заявники також висловили жаль щодо непідготовленості та пасивності працівників міліції під час сутичок, затримки з направленням бригад рятувальників до Будинку профспілок після виникнення пожежі та незабезпечення безпечної евакуації.

(ii)    Уряд

311.  Уряд не подав зауважень щодо суті скарги заявників за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції. Водночас він зробив деякі зауваження щодо справи, зокрема, щодо викладу фактів.

312.  Уряд стверджував, що події 02 травня 2014 року не слід було розглядати лише як сутички між активістами, а як частину російської агресії проти України та її планів щодо подальшої дестабілізації ситуації у південних регіонах країни.

313.  Уряд посилався на масштабну кампанію з дезінформації, яку проводили невстановлені особи, вочевидь, за підтримки колишніх високопосадовців держави, які не могли змиритися з втратою влади. Зокрема, як стверджується, поширювалася неправдива інформація про невідворотне прибуття до м. Одеса радикальних націоналістичних груп із західних регіонів країни з метою нав’язування їхніх поглядів місцевому населенню.

314.  Згідно з твердженнями Уряду особи, зацікавлені у дискредитації нового уряду України, використали оголошену мирну ходу за єдність як слушний момент для провокування масових заворушень із вбивствами цивільного населення, у яких вони мали намір обвинуватити активістів «Майдану».

315.  Уряд зазначив, посилаючись на отримані під час розслідувань висновки щодо працівників міліції та ДСНС України (див. пункти 144 – 208), що підрозділи міліції дійсно проігнорували розвідувальну інформацію про ризик масових заворушень 02 травня 2014 року в м. Одесі, не вжили всіх необхідних заходів для забезпечення порядку й запобігання вчиненню правопорушень на вулицях та в інших громадських місцях. Також не було докладено зусиль для кількісного чи якісного посилення сил міліції, доступних того дня для підтримання громадського порядку в місті.

316.  Уряд також зауважив, що після початку сутичок не було вжито достатніх заходів для зупинення насильства. Не було забезпечено належної координації між ГУ МВС України в Одеській області та ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Присутність працівників міліції на місцях була недостатньою і вони не отримали наказів проводити затримання. Працівники правоохоронних органів, яких зрештою перекинули зі стадіону до центру міста, не мали відповідного захисного спорядження чи засобів стримування. Крім того, не був відданий наказ про розгортання резервних ресурсів міліції.

317.  Уряд також стверджував, що після того, як у Будинку профспілок виникла пожежа, працівники міліції та ДСНС України, хоча й знали, що всередині опинилася велика кількість людей, та маючи всі необхідні повноваження і засоби для їхнього порятунку, вчасно не вжили заходів з порятунку, що призвело до тяжких наслідків.

(b)   Оцінка Суду

(i)      Загальні принципи практики

318.  Суд нагадує, що перше речення статті 2 Конвенції, яке є одним із основоположних положень Конвенції, а також закріплює одну з основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, вимагає від держави не лише утримуватися від «умисного» позбавлення життя, але й вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункт 134 та рішення у справі «Курт проти Австрії» [ВП] (Kurt v. Austria) [GC], заява № 62903/15, пункт 157, від 15 червня 2021 року).

319.  Таке позитивне зобов’язання може застосовуватися не лише до ситуацій, пов’язаних з вимогою особистого захисту однієї або декількох осіб, яких заздалегідь можна визначити як потенційну мішень смертельної дії, але й у справах, пов’язаних з обов’язком забезпечення загального захисту суспільства (див., наприклад, рішення у справі «Вардосанідзе проти Грузії» (Vardosanidze v. Georgia), заява № 43881/10, пункт 53, від 07 травня 2020 року). За останніх обставин Суд розглядав це позитивне зобов’язання як таке, що виникає в різних конкретних контекстах, таких як: управління небезпечними видами діяльності (див. рішення у справі «Онериїлдиз проти Туреччини» [ВП] (Öneryıldız v. Turkey) [GC], заява № 48939/99, пункт 71, ЄСПЛ 2004-XII); зменшення наслідків стихійних лих (див. рішення у справі «Будаєва та інші проти Росії» (Budayeva and Others v. Russia), заява № 15339/02 та 4 інші заяви, пункт 137, ЄСПЛ 2008 (витяги)); забезпечення безпеки дорожнього руху (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункт 135); захист безпеки осіб у громадських місцях (див. рішення у справі «Чехонська проти Польщі» (Ciechońska v. Poland), заява № 19776/04, пункт 69, від 14 червня 2011 року); оцінка небезпеки ув’язненого для суспільства, зокрема, під час розгляду питання застосування будь-яких альтернативних заходів позбавлення волі або вирішення питання про право на тимчасове звільнення під час відбування покарання (див. рішення у справі «Мастроматтео проти Італії» [ВП] (Mastromatteo v. Italy) [GC], заява № 37703/97, пункти 69 – 79, ЄСПЛ 2002-VIII); і боротьба з тероризмом (див. рішення у справі «Тагаєва та інші проти Росії» (Tagayeva and Others v. Russia), заява № 26562/07 та 6 інших заяв, пункт 482, від 13 квітня 2017 року).

320.  Наведений перелік не є вичерпним. Позитивне зобов’язання держави виникає у будь-якому контексті, який передбачає потенційний ризик для життя людини (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Р.Ш. проти Латвії» (R.Š. v. Latvia), заява № 44154/14, пункт 79, від 08 березня 2018 року).

321.  Хоча необхідні в кожній ситуації ризику конкретні превентивні заходи залежать від джерела загрози та ступеня її здатності до зменшення, обов’язок органів державної влади на найзагальнішому рівні полягає у тому, щоб робити все від них обґрунтовано очікуване для запобігання ризику, що залежить від сукупності обставин кожної справи (див. рішення у справі «Рібчева та інші проти Болгарії» (Ribcheva and Others v. Bulgaria), заява № 37801/16 та 2 інших заяви, пункт 161, від 30 березня 2021 року з подальшими посиланнями).

322.  Обов’язки національних органів влади передбачають насамперед першочерговий обов’язок впровадити належний набір превентивних заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки. Це передбачає прийняття та впровадження законодавчої та адміністративної бази, розробленої для забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя. У зв’язку з цим Суд наголосив, що зобов’язання держав щодо регулювання слід розуміти в ширшому сенсі, який включає обов’язок забезпечувати ефективне функціонування такої нормативно-правової бази (див. рішення у справі «Котілайнен та інші проти Фінляндії» (Kotilainen and Others v. Finland), заява № 62439/12, пункт 66, від 17 вересня 2020 року з подальшими посиланнями).

323.  Суд вважав, що у випадках, коли Договірна держава прийняла загальну нормативно-правову базу та законодавство, адаптовані до вимог захисту в конкретному контексті, такі питання, як помилка в судженні окремого суб’єкта або недбала координація між фахівцями, державними чи приватними, самі собою не могли бути достатніми, щоб Договірна держава була відповідальною з точки зору її позитивного зобов’язання за статтею 2 Конвенції захищати життя (там само, пункт 68).

324.  Суд також встановлював, що сферу застосування статті 2 Конвенції не слід тлумачити як таку, що обмежується часом та безпосередньою причиною смерті особи. Ланцюжки подій, що виникли внаслідок недбалості і призвели до втрати життя, також можуть підпадати під розгляд за цим положенням (див. рішення у справі «Альховейс проти Угорщини» (Alhowais v. Hungary), заява № 59435/17, пункт 112, від 02 лютого 2023 року).

325.  Беручи до уваги складнощі у забезпеченні правопорядку в сучасних суспільствах, непередбачуваність людської поведінки та вибір оперативних рішень, який необхідно робити з точки зору пріоритетів і ресурсів, обсяг позитивного зобов’язання слід тлумачити таким чином, щоб це не накладало неможливого або непропорційного тягаря на органи державної влади (див. згадане рішення у справі «Курт проти Австрії» (Kurt v. Austria), пункт 158).

326.  Обов’язок держави захищати право на життя також слід розглядати як такий, що поширюється на надання невідкладної допомоги, коли органам державної влади стало відомо, що життя або здоров’я особи перебуває під загрозою у зв’язку з отриманими внаслідок нещасного випадку тілесними ушкодженнями. Це також включає розробку відповідної нормативно-правової бази для порятунку осіб, які перебувають у біді, та забезпечення ефективного функціонування такої бази (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Фурдик проти Словаччини» (Furdik v. Slovakia), заява № 42994/05, від 02 грудня 2008 року).

327.  Насамкінець Суд зазначає, що йому слід бути обережним, розглядаючи події ретроспективно. Це означає, що відповідна справа, у якій виник реальний та безпосередній ризик, має оцінюватися з точки зору відомої компетентним органам державної влади інформації на відповідний момент (див. згадане рішення у справі «Курт проти Австрії» (Kurt v. Austria), пункт 160).

(ii)    Застосування зазначених принципів у цій справі

(1)      Вступні зауваження

328.  Ці справи стосуються масових заворушень в м. Одеса 02 травня 2014 року, під час яких найближчі родичі дев’яти заявників загинули від пострілів з вогнепальної зброї у вуличних сутичках, тоді як найближчі родичі шістнадцяти інших заявників загинули внаслідок пожежі в Будинку профспілок, а троє інших заявників вижили під час цієї пожежі (див. пункти 61 і 74, а також Додаток I). Щодо вказівки Уряду на той факт, що роль, яку відіграла Російська Федерація у відповідних подіях, суперечила захищеним Конвенцією правам, Суд зауважує, що, хоча його оцінка фактів справи, безсумнівно, враховуватиме інформацію про таку роль, його завдання в цій справі обмежується розглядом скарг заявників, які стосуються дій та бездіяльності органів державної влади України (див. також пункти 283 – 286). Стосовно України, то хоча ніколи не стверджувалося, що представники держави стріляли в родичів заявників або підпалили Будинок профспілок, ця ситуація не обов’язково виключає відповідальність Уряду за відповідні події. Тому Суд повинен визначити, чи стосуються ці факти позитивного зобов’язання держави за статтею 2 Конвенції захищати життя заявників або їхніх родичів, і якщо так, то чи було це зобов’язання дотримано.

329.  Суд зазначає у зв’язку з тим, що скарги заявників не обмежуються окремим випадком, а радше стосуються складного ланцюжка подій, які охоплюють декілька окремих стверджуваних проявів бездіяльності державних органів: а саме: невжиття заходів для запобігання насильству, невжиття дій для зупинення насильства та незабезпечення своєчасних заходів з порятунку в надзвичайній ситуації. Суд проаналізує кожне з цих тверджень окремо.

(2)      Невжиття заходів для запобігання насильству

330.  Оцінка Судом превентивних заходів, вжиття яких очікуються від держави в різних ситуаціях ризику, передбачає насамперед аналіз джерела загрози та ступеня її можливого зменшення (див. пункт 321).

331.  Хоча існування ризику насильства у цих справах на момент подій ніколи не оскаржувалося сторонами, аналіз його джерела та можливостей органів державної влади запобігти йому порушує декілька складних питань.

332.  Суд зазначає, що станом на 02 травня 2014 року м. Одеса переживала кількамісячний період соціальної напруженості, включаючи насильницький розгін протестів на Майдані працівниками міліції наприкінці листопада 2013 року, напад на прихильників «Майдану» 19 лютого 2014 року організованою та добре екіпірованою групою приватних осіб, при цьому працівники міліції пасивно спостерігали за подіями, та невдалу спробу проросійських протестувальників штурмувати будівлю Одеської обласної ради 03 березня 2014 року з метою домогтися ухвалення рішень на користь федералізації та проведення місцевого референдуму (див. пункти 10, 11 і 19). Як прихильники, так і противники «Майдану» мали так звані загони самооборони, які володіли певним захисним спорядженням і зброєю (див. пункти 13 і 14). Хоча випадки насильства в м. Одеса загалом залишалися рідкістю (див. пункт 21), ситуація була явно нестабільною та був присутній постійний ризик загострення.

333.  Суд бере до уваги твердження Уряду про загрозу дестабілізації ситуації в південних регіонах України загалом та в м. Одеса зокрема, яка походила від Російської Федерації та колишніх високопосадовців України, які втратили владу у результаті революції на Майдані. Згідно з твердженнями Уряду характер цієї загрози полягав у провокаціях масових заворушень із потерпілими серед цивільного населення, які помилково мали бути приписані активістам «Майдану» і таким чином мали дискредитувати новий український уряд (див. пункти 312 – 314). На той момент подібні занепокоєння висловлювала Служба безпеки України, яка посилалася на «зростаючу кількість спроб спровокувати сутички та підбурити сепаратистські заворушення в інших частинах південного сходу України, зокрема в м. Одеса» (див. пункт 254).

334.  Суд вже встановив наявність значного залучення Російської Федерації до подій, що призвели до так званого «референдуму» в Криму, а також її різноманітну підтримку появі сепаратистських утворень на сході України (див. пункти 8 і 9). Суд також взяв до уваги часто прихований характер такої участі (див., зокрема, згадану ухвалу щодо прийнятності у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» (Ukraine and the Netherlands v. Russia), пункт 611).

335.  З огляду на значну стратегічну цінність м. Одеса[69], згадану поведінку Російської Федерації в Криму і на сході України, Суд не вважає твердження Уряду про загрозу насильницьких провокацій в м. Одесі, які походили від органів державної влади Російської Федерації, безпідставним. У будь-якому випадку, навряд чи можна було б очікувати, щоб твердження такого характеру було підтверджене переконливими доказами, особливо враховуючи прихований характер стверджуваної участі.

336.  Однак різні загальнодоступні відеодокази підтверджують, що проросійський рух «Куликове поле» в м. Одеса значною мірою посилався на агресивні, емоційні дезінформаційні та пропагандистські повідомлення про новий український уряд та прихильників «Майдану», поширені російськими органами державної влади та медіа (див., зокрема, пункт 16). Необхідність визнання та викриття російської дезінформації та пропагандистської війни була відзначена Судом, посилаючись на відповідну резолюцію Європейського парламенту, в ухвалі щодо прийнятності у справі «Кіркоров проти Литви» (Kirkorov v. Lithuania), заява № 12174/22, пункт 61, від 19 березня 2024 року). Суд вважає, що така дезінформація та пропаганда також могли вплинути і на трагічні події у цих справах. У зв’язку з цим він вказує на такий беззаперечний факт. Сутички в м. Одеса 02 травня 2014 року розпочалися з нападу групи «антимайданівських» активістів на прихильників єдності під приводом, що останні планували знищити наметове містечко «Куликове поле», хоча прихильники єдності не відхилялися від запланованого маршруту і не зробили жодного кроку в напрямку Куликового поля (див. пункти 24 і 45).

337.  Суд також вважає за належне зазначити, що, як встановлено органами державної влади України (див. пункт 161) і підтверджено, принаймні певною мірою, твердженнями пана Дмітрієва (заява № 59339/17) (див. пункт 15) та загальнодоступними відеодоказами (див. пункт 53), один із високопоставлених чиновників ГУ МВС України в Одеській області, пан Фучеджі, який брав безпосередню участь у процесі ухвалення рішень до та під час подій, і який після подій втік до Росії (див., зокрема, пункти 27, 75, 148, 150 і 157), щонайменше надавав різну підтримку «антимайданівському» руху в м. Одеса або, щонайбільше, вступив у змову з «антимайданівськими» активістами з метою організації масових заворушень. Крім того, хоча революція на Майдані призвела до змін у національних органах державної владі на високому рівні (див. пункт 7), особовий склад МВС України, який вже пасивно спостерігав за насильством щодо прихильників «Майдану» та журналістів, зокрема, 19 лютого 2014 року (див. пункт 11), залишився тим же. За таких обставин ризик насильницьких сутичок міг випливати, серед іншого, з можливої змови між працівниками міліції та активістами «Антимайдану», і тому здатність нового українського уряду керувати цим ризиком була значно обмеженою.

338.  Беручи до уваги всі вказані виклики, Суд зазначає, що обов’язок органів державної влади полягав, на найзагальнішому рівні, забезпечити те, що від них можна було обґрунтовано очікувати задля запобігання ризику насильства (див. пункт 321).

339.  У межах загального управління ризиками в контексті соціальної напруженості (див., зокрема, пункт 332), першочерговим обов’язком держави була наявність регуляторних та адміністративних норм, розроблених для забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя, зокрема шляхом забезпечення відповідного та функціонального переліку превентивних заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки (див. пункт 322).

340.  Суду відомо про існування наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 17 квітня 2014 року, який передбачав такі запобіжні заходи (див. пункт 23). Проте, за відсутності копії цього документа в матеріалах справи або будь-яких інших відомостей Суд не може оцінити належність чи ефективність відповідних заходів.

341.  Суд також зазначає, що, як визнали національні органи влади, 28 квітня 2014 року СБУ отримала розвідувальні дані про можливий ризик масових сутичок та заворушень в ході запланованої мирної ходи на підтримку єдності, про що вона негайно повідомила всі відповідні органи державної влади (див. пункт 26). Про існування такого ризику також було повідомлено відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у наступні дні (див. пункт 29). Крім того, Управління по боротьбі з кіберзлочинністю ГУ МВС виявило публікації в соціальних мережах, вочевидь, написані активістами «Антимайдану», щодо можливих масових заворушень 02 травня 2014 року (там само).

342.  Суд вважає, що інформація, яка стала відома органам державної влади, була достатньою для підтвердження існування реальної та безпосередньої загрози життю, особливо враховуючи, що їм також було відомо про час, місце зустрічі та запланований маршрут мирної ходи за єдність, як і розташування наметового табору прихильників «Антимайдану» (див. пункти 15 і 24). Хоча до цього від органів державної влади вимагалося забезпечувати виключно наявність загальних нормативно-правових та адміністративних превентивних норм, з цього моменту їхнім обов’язком також було впровадження належних превентивних та захисних оперативних заходів з метою забезпечення посиленої безпеки у визначених громадських місцях, раннього виявлення та стримування будь-яких спроб провокацій, а також забезпечення належної готовності правоохоронних підрозділів до нейтралізації будь-яких таких провокацій якомога оперативніше та з мінімальним ризиком для життя.

343.  Уряд не навів Суду жодного прикладу вжиття будь-яких таких превентивних або захисних оперативних заходів. Навпаки, він визнав, посилаючись на результати розслідувань на національному рівні, що правоохоронні органи проігнорували наявну розвідувальну інформацію та відповідні попереджувальні знаки (див. пункт 315) та готувались до звичайного футбольного матчу 02 травня 2014 року. Жодних зусиль для кількісного чи якісного посилення підрозділів міліції, доступних на той день для підтримки громадського порядку в місті, вжито не було (там само).

344.  Суду також невідомо про будь-які суттєві зусилля органів державної влади щодо запобігання сутичкам після того, як вони були або повинні були бути попереджені про їхню невідворотність у зв’язку з подіями 02 травня 2014 року. Хоча працівники міліції спостерігали за збором активістів «Антимайдану» із самого початку, на той момент, коли кількість цих активістів зросла приблизно до 300 осіб, і вони почали рухатися в напрямку мирної ходи за єдність, присутність працівників міліції зросла з десяти до сорока осіб, які просто супроводжували протестувальників «Антимайдану» (див. пункти 37, 42 і 43).

345.  Суд звертає увагу на відсутність ясності, чи прокурори, працівники правоохоронних органів та військові області, які зустрічалися із заступником Генерального прокурора України 02 травня 2014 року, мали змогу без затримки стежити за подіями. Згідно з однією версією подій, їхні телефони були вимкнені до 16 год 00 хв (тобто до того, як сутички вже почалися), тоді як, згідно з іншою версією подій, зустріч закінчилася до 14 год 50 хв, і деякі посадовці могли контактувати по телефону (див. пункт 35). Яка б з версій не була точною, Суд вважає ставлення та пасивність цих посадовців незрозумілими. Він нагадує, що відповідна зустріч була присвячена питанню існуючих проблем громадського порядку в області (там само). Таким чином, обмеження усіх зв’язків із навколишнім світом на декілька годин у день, коли, за даними розвідки, існував ризик насильницьких сутичок у місті, навряд чи можна було зрозуміти. Так само не існувало виправдання пасивності відповідних посадовців, якщо вони дійсно отримали інформацію про події, що відбувалися.

346.  Підсумовуючи, хоча можливості українських органів державної влади запобігти насильницьким зіткненням, які відбулися в м. Одеса 02 травня 2014 року, безсумнівно були обмежені у зв’язку з особливістю джерела загрози та ситуацією з місцевими правоохоронними органами на той момент, Суду не було доведено, що вони доклали усіх зусиль, які обґрунтовано від них очікувалися, для запобігання реальній та безпосередній загрозі життю.

347.  З цього випливає, що у зв’язку з цим було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

(3)      Невжиття дій для зупинення насильства

348.  Суд зазначає, що пасивність працівників міліції під час сутичок – встановлений факт, підтверджений численними доказами та не оспорюваний сторонами (див., зокрема, пункти 50, 310 і 316). Справді, працівники міліції залишалися пасивними, коли «антимайданівці» наблизилися та напали на прихильників єдності без очевидної причини (див. пункт 45). Працівники міліції також не відреагували на перше смертельне вогнепальне поранення, завдане активісту руху за єдність, синові пана Іванова та пані Іванової (заява № 59531/17). Крім того, бачили, як проросійський активіст стріляв у напрямку прихильників єдності, стоячи поруч із працівниками міліції, а згодом він покинув місце події в тому ж транспортному засобі, що й високопоставлений працівник ГУ МВС України в Одеській області (див. пункти 49 – 53). До того ж деякі працівники міліції носили червону клейку стрічку на передпліччях, подібну до тієї, що носили деякі протестувальники «Антимайдану» (див. пункт 48).

349.  На думку Суду, невжиття працівниками міліції будь-яких суттєвих заходів для зупинення початкової хвилі насильства, спрямованої проти прихильників єдності, разом із чіткими ознаками можливої змови між працівниками міліції та активістами «Антимайдану» була однією з причин, якщо не головною, хвилі насильства у відповідь, коли розлючені прихильники «Майдану» були сповнені рішучості помститися.

350.  Крім того, вбачається, що після початку сутичок не був введений жоден спеціальний план дій на випадок масових заворушень (див. пункти 27, 28, 151, 164, 238 – 244 і 248). Як наслідок, резервні сили міліції задіяні не були.

351.  Хоча в певний момент було ухвалено рішення про переміщення 120 працівників міліції зі стадіону до центру міста, це навряд чи могло б щось змінити, оскільки вони не мали захисного спорядження, а деякі з них не мали засобів стримування (див. пункт 39).

352.  Як також визнав Уряд, бракувало координації між обласним та міським управліннями МВС України.

353.  Суд вважає, що недбалість, яку проявили державні службовці та органи державної влади у цих справах, виходить за межі помилки в судженнях або необережності окремих учасників. Пасивно спостерігаючи, як представники одного політичного табору починають вбивати представників протилежного табору, працівники міліції не лише не виконали свого обов’язку зупинити насильство, але й стали частково відповідальними за подальше насильство, яке забрало ще більше життів, у тому числі загиблих у пожежі.

354.  Отже, у зв’язку з цим також було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

(4)      Незабезпечення своєчасних заходів з порятунку

355.  Суд наголошує, що події, пов’язані з аварійно-рятувальними операціями, підпадають під позитивне зобов’язання держави-відповідача за статтею 2 Конвенції щодо вжиття належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією (див. пункт 326, а також згадане рішення у справі «Альховейс проти Угорщини» (Alhowais v. Hungary), пункт 118).

356.  Завдання Суду не полягає у розмірковуванні, чи могли б аварійно-рятувальні заходи врятувати життя родичів заявників, які опинилися в пастці вогню в Будинку профспілок, або якою мірою вони могли б зменшити ризики для життя тих, хто вижив. Завдання Суду радше полягає у визначенні, чи доклали органи державної влади усіх зусиль, яких можна було обґрунтовано від них очікувати.

357.  Як Уряд визнав сам (див. пункт 317), це було не так.

358.  Згідно із застосовними нормами, належність яких не оскаржується, ДСНС України була зобов’язана направити дві пожежні автоцистерни на Куликове поле, щойно о 19 год 31 хв надійшли перші телефонні дзвінки щодо займання наметів (див. пункт 182). Після загострення ситуації зі спалахом пожежі в Будинку профспілок, необхідні зусилля з гасіння пожежі полягали у залученні шести пожежних автоцистерн, автодрабини, автомобіля рукавного та газодимозахисної служби (там само). Однак нічого з цього не робилося приблизно протягом сорока хвилин після перших телефонних дзвінків до диспетчерської служби ОКЦ ДСНС, хоча численні очевидці продовжували телефонувати до диспетчерської служби, її тогочасний начальник, пан Боделан, був присутній на місці події та особисто спостерігав за подіями, а бригада пожежників знаходилася лише за 650 метрів (див. пункти 64 – 69). Єдиною причиною затримки була дана паном Боделаном своїм підлеглим вказівка нічого не робити без його чіткого наказу (див. пункт 65). Обґрунтування, надане ним щодо такого рішення під час службового розслідування (див. пункти 65 і 182), не витримує критики. Стосовно його посилання на попереднє викрадення пожежної автоцистерни та ризик того, що це станеться знову, то варто зазначити, що на момент подій протестувальники вже повернули транспортний засіб (див. виноску 32). Стосовно посилання пана Боделана на стверджуваний ризик життю пожежників, то ніщо не заважало йому забезпечити, аби усе необхідне обладнання та особовий склад були якомога ближче та готові до втручання. Однак перші пожежні автоцистерни прибули на місце події лише о 20 год 09 хв (див. пункт 69). Хоча, як повідомлялося, пожежники зіткнулися з перешкодами та погрозами від деяких агресивних активістів (там само), у численних загальнодоступних фото- та відеодоказах ніщо не свідчить, що вони мали реальні затримки у виконанні свого завдання на місці події.

359.  Суд також вказує на тривалу бездіяльність працівників міліції, які не забезпечили оперативну та безпечну евакуацію з Будинку профспілок.

360.  Підсумовуючи, Суд вважає, що держава не забезпечила своєчасних заходів з порятунку, що суперечить її позитивним зобов’язанням за статтею 2 Конвенції.

361.  Це призводить до висновку Суду про встановлення ще одного порушення матеріального аспекту цього положення.

(5)      Висновок

362.  Суд доходить висновку, що держава-відповідач порушила матеріальний аспект статті 2 Конвенції у зв’язку з тим, що вона не доклала усіх зусиль, яких можна було б обґрунтовано очікувати від неї з метою запобігання насильству в м. Одеса 02 травня 2014 року та припинення цього насильства після його виникнення, а також у зв’язку з тим, що вона не забезпечила своєчасне вжиття заходів з порятунку осіб, які опинилися в пастці вогню в Будинку профспілок.

(a)   Доводи сторін

(i)      Заявники

363.  Заявники стверджували, що держава не виконала своїх процесуальних зобов’язань за статтею 2 Конвенції. Вони, зокрема, стверджували, що розслідування на національному рівні не могло вважатися ефективним, оскільки відповідальні за смерть їхніх родичів особи (або які поставили заявників у небезпечну для життя ситуацію у справі пана Діденка, пана Дмітрієва та пана Герасимова (заява № 59339/17)), ніколи не були належним чином встановлені, не кажучи вже про притягнення їх до відповідальності.

364.  Заявники також стверджували, що ефективність розслідувань на національному рівні була підірвана серйозними упущеннями та недоліками, зокрема неспроможністю своєчасно зберегти та зібрати всі докази. Крім того, вони стверджували, що розслідування характеризувалися незрозумілими затримками, які іноді дозволяли підозрюваним втекти.

365.  Заявники також стверджували, що тривалість розслідувань була надмірною. Вони зауважили, що судовий розгляд був завершений лише в одному провадженні – щодо пана Фучеджі. Однак навіть у цьому провадженні не існувало реальної перспективи, що пан Фучеджі коли-небудь відбуватиме покарання, оскільки він переховувався з 2014 року.

366.  Крім того, заявники поставили під сумнів інституційну та практичну незалежність розслідувань на національному рівні.

367.  Деякі заявники[70] також стверджували, що розслідування були надзвичайно політизованими, оскільки органи державної влади, як вбачається, більше прагнули переслідувати активістів «Антимайдану», ніж прихильників єдності. Вони також стверджували про численні випадки погроз та залякування на їхню адресу, а також їхніх захисників та суддів, які розглядали відповідні провадження.

368.  Насамкінець всі заявники стверджували, що органи державної влади належним чином не інформували їх, а також громадськість загалом, про триваючі розслідування.

(ii)    Уряд

369.  Уряд стверджував, що розслідування на національному рівні, хоча й стосувалися надзвичайно складних та безпрецедентних фактів, відповідали критеріям ефективності, наведеним у практиці Суду. Він стверджував, що слідчі дії були розпочаті негайно після відповідних подій та включали широкий спектр заходів, таких як допит численних свідків, потерпілих та підозрюваних, обшуки та судові експертизи. Уряд надав статистичну інформацію щодо слідчих дій, проведених у окремих кримінальних провадженнях (див., наприклад, пункти 82, 84, 105 і 208).

370.  Уряд стверджував, що значна тривалість розслідувань могла бути пояснена втечею підозрюваних та, як наслідок, необхідністю зупиняти провадження. Проте він вказав, що численні кримінальні провадження пройшли стадію досудового розслідування і їх розглянули суди.

371.  Уряд також перерахував кримінальні провадження, в яких високопосадовці правоохоронних органів були обвинувачені або повідомлені про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень. На думку Уряду, це слід тлумачити як критерій докладання справжніх зусиль для встановлення та покарання всіх винних.

372.  Загалом, Уряд стверджував, що не було підстав ставити під сумнів повноту чи ефективність розслідувань.

(b)   Оцінка Суду

(i)      Загальні принципи практики

373.  Хоча загальний обсяг позитивних зобов’язань держави може відрізнятися у випадках, коли поводження, яке суперечить Конвенції, було вчинене представниками держави, та у випадках, коли насильство було вчинено приватними особами, процесуальні вимоги є аналогічними (див. рішення у справі «С.М. проти Хорватії» [ВП] (S.M. v. Croatia) [GC], заява № 60561/14, пункт 312, від 25 червня 2020 року). Насамперед вони стосуються обов’язку органів державної влади порушити та провести ефективне розслідування (там само, пункт 313).

374.  Залежно від обставин може відрізнятися, яка з форм розслідування відповідатиме цілям статті 2 Конвенції. Однак, незалежно від того, який спосіб застосовувався, органи державної влади повинні діяти з власної ініціативи, щойно їм стає відомо про випадок. Вони не можуть покласти на найближчих родичів ініціативу щодо подання офіційної скарги чи відповідальність за проведення будь-яких слідчих дій (див. згадане рішення у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom), пункт 165).

375.  Суд також постановив, що – хоча Конвенція як така не гарантує право на порушення кримінального провадження щодо третіх осіб – навіть у випадках неумисного втручання у право на життя або фізичну недоторканність, можуть існувати виняткові обставини, коли ефективне розслідування злочину необхідне для виконання встановленого статтею 2 Конвенції процесуального зобов’язання. Такі обставини можуть існувати, наприклад, коли життя було втрачено або поставлено під загрозу у зв’язку з поведінкою органу державної влади, яка виходить за межі помилки в судженнях або необережності (див. згадане рішення у справі «Ніколае Вірджіліу Тенасе проти Румунії» (Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania), пункт 160 з подальшими посиланнями).

376.  Дотримання процесуальних вимог статті 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох ключових критеріїв: належність слідчих дій; оперативність та розумна швидкість розслідування; його незалежність від осіб, причетних або ймовірно причетних до подій; а також залучення потерпілого або членів його родини мірою, необхідною для захисту їхніх законних інтересів; та суттєвий елемент громадського контролю. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю. Це критерії, розглянуті у сукупності, дозволяють оцінити ступінь ефективності розслідування (див., наприклад, рішення у справі «Мустафа Тунч та Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 172 – 179 і 225, від 14 квітня 2015 року).

377.  Щоб вважатися належним, розслідування має бути здатним призвести до встановлення фактів та осіб і – за необхідності – покарання винних (там само, пункт 172). Водночас, оцінюючи належність розслідування, Суд послідовно тлумачив цю вимогу як вимогу вжиття засобів, а не досягнення результатів. Не існує абсолютного права домогтися притягнення до відповідальності або засудження будь-якої конкретної особи, якщо не було допущено умисних недоліків у прагненні притягнути до відповідальності осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Таким чином, той факт, що розслідування закінчується без конкретних або лише з обмеженими результатами, не свідчить про будь-які недоліки як такі. Крім того, процесуальне зобов’язання не повинно тлумачитися таким чином, щоб воно покладало неможливий або непропорційний тягар на органи державної влади. Тим не менш, органи державної влади повинні вживати всіх розумних заходів для збору доказів та з’ясування обставин справи (див. згадане рішення у справі «С.М. проти Хорватії» (S.M. v. Croatia), пункти 315 і 316 з численними подальшими посиланнями на практику).

378.  Якщо офіційне розслідування призводить до порушення провадження у національних судах, провадження в цілому, включаючи стадію судового розгляду, має відповідати вимогам позитивного зобов’язання захисту права на життя за допомогою закону. У зв’язку з цим національні суди за жодних обставин не повинні допускати, щоб злочини, які становили загрозу життю, залишитися безкарними (див., наприклад, згадане рішення у справі «Онериїлдиз проти Туреччини» (Öneryıldız v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Армані Да Сільва проти Сполученого Королівства» [ВП] (Armani Da Silva v. the United Kingdom) [GC], заява № 5878/08, пункт 239, від 30 березня 2016 року).

379.  Оцінюючи дотримання державою вимоги оперативності та розумної швидкості, Суд постановив, що навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні або судовому розгляді конкретної справи, оперативна реакція органів державної влади є надзвичайно важливою для підтримання громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права та здатність запобігати проявам змови або терпимості до протиправних дій (див. рішення у справі «Шіліх проти Словенії» [ВП] (Šilih v. Slovenia) [GC], заява № 71463/01, пункт 195, від 09 квітня 2009 року та згадане рішення у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom), пункт 167).

380.  Стосовно вимоги незалежності, то це означає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, а й практичну незалежність (див. згадане рішення у справі «Мустафа Тунч та Феджіре Тунч проти Туреччини» (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey), пункт 177). Крім того, висновки розслідування повинні ґрунтуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних критеріїв (там само, пункт 175).

381.  Крім того, розслідування має бути доступним потерпілому або членам його родини в обсязі, необхідному для захисту їхніх законних інтересів. Також має бути присутній достатній елемент громадського контролю за розслідуванням, ступінь якого може відрізнятися залежно від випадку (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Армані Да Сільва проти Сполученого Королівства» (Armani Da Silva v. the United Kingdom), пункт 235). У зв’язку з цим Суд зазначає, що коли розслідування стосується тверджень про серйозні порушення прав людини, право на правду щодо відповідних обставин справи виникає не лише у потерпілих та їхніх сімей, а й у інших потерпілих від подібних правопорушень, а також у широкої громадськості, які мають право знати, що сталося (див. рішення у справі «Аль-Хавсаві проти Литви» (Al‑Hawsawi v. Lithuania), заява № 6383/17, пункт 186, від 16 січня 2024 року).

(ii)    Застосування зазначених принципів до обставин цієї справи

382.  Беззаперечно, трагічні події в м. Одеса 02 травня 2014 року спричинили виникнення процесуального зобов’язання держави-відповідача порушити та провести ефективне розслідування згідно зі стандартами статті 2 Конвенції.

383.  Тепер Суд розгляне, чи були дотримані вимоги, закріплені у цьому положенні.

(1)      Належність розслідування

384.  Суд вважає, що органи досудового розслідування у цих справах не доклали достатніх зусиль для належного збереження, збору та оцінки речових доказів, судових експертиз, показань очевидців, фото- та відеодоказів. Подана Урядом статистична інформація щодо різних слідчих дій (див. пункти 82, 84, 105 і 208) має незначну цінність для аналізу Суду за відсутності будь-яких фактологічних відомостей чи документів. Крім того, ефективність розслідування не може бути оцінена лише на підставі кількості складених звітів, опитаних свідків або інших проведених слідчих дій (див. рішення у справі «Варян проти Вірменії» (Varyan v. Armenia), заява № 48998/14, пункт 127, від 04 червня 2024 року).

385.  Суд зазначає, зокрема, що замість того, щоб розмістити по периметру працівників міліції для охорони відповідних територій центру міста та забезпечити негайний огляд місця подій компетентними працівниками, перше, що зробили органи державної влади після подій, було направлення працівників комунальної служби з прибирання та обслуговування для ретельного очищення цих територій (див. пункт 80). Найперший огляд місця подій, який був проведений тільки майже через два тижні (див. пункт 81), не дав і навряд чи міг дати будь-які суттєві результати. Хоча Уряд посилався на дев’ять додаткових оглядів місця події у відповідних районах у період з 2016 до 2021 роки, він не пояснив мету цих заходів, враховуючи сплив значного проміжку часу. Він також не уточнив результати, якщо такі були (див. пункт 82). Аналогічно збір речових доказів, пов’язаних з пожежею в Будинку профспілок, ймовірно, був ускладнений тим фактом, що будівля залишалася у вільному доступі для громадськості протягом сімнадцяти днів після події (див. пункт 87).

386.  Як зауважено у звіті МДГ (див. пункт 265), у перші дні після подій не було належної координації заходів, вжитих для збереження та збору доказів. МДГ вважала, що це могло бути пов’язано з тим, що на цьому ранньому етапі пан Луцюк, а потім пан Фучеджі, яким згодом повідомили про підозру у зв’язку з подіями 02 травня 2014 року, усе ще очолювали ГУ МВС України в Одеській області, відповідальній за проведення початкових етапів розслідування.

387.  Суд також вказує на деякі серйозні упущення щодо отримання та опрацювання висновків судово-медичних експертиз. Як вбачається, вилучена з тіла пана Іванова куля (заява № 59531/17), ніколи не досліджувалася судово-медичним експертом з експертизи зброї та слідів її використання (див. пункт 83). Також не було встановлено, з якої зброї були зроблені смертельні постріли в пана Бірюкова (заява № 59531/17), пана Жулькова, пана Петрова та пана Яворського (заява № 76896/17) (там само). Спосіб, у який розглядалися висновки судово-медичних експертиз стосовно пожежі в Будинку профспілок, був також недостатнім. У зв’язку з цим достатньо зазначити, що деякі важливі висновки за результатами судової експертизи були складені лише нещодавно або експертизи все ще тривають через вісім років після подій (див. пункти 96 і 97).

388.  Також важливо зазначити, що, хоча існували численні фото- та відеодокази сутичок як у центрі міста, так і пожежі в Будинку профспілок, Суду не було надано достатньо відомостей, як органи досудового розслідування опрацьовували ці докази та чи доклали вони справжніх зусиль для встановлення всіх винних осіб (див., зокрема, пункти 84 і 98). Однак наявних у Суду матеріалів справи достатньо, щоб виявити низку серйозних недоліків у зв’язку з цим. Варто зазначити, що не було проведено судової портретної експертизи фото- та відеодоказів, які відображали, як прихильник руху за єдність, схожий на пана Гончаревського, бив дерев’яною палицею тих, що вистрибував з Будинку профспілок, навіть попри те, що 03 липня 2015 року було вказано на необхідність проведення такої слідчої дії та неодноразово наголошувалося на цьому опісля (див. пункти 127 і 129). Стосовно загальнодоступних фото- та відеодоказів, на яких було видно, як активіст «Антимайдану» стріляв в бік прихильників «Майдану» в той момент, коли пан Іванов (заява № 59531/17) був смертельно поранений, то вбачається, що судова портретна експертиза ніколи не призначалася, хоча ГО «Група 2 травня» ідентифікувала цього активіста як пана Будька (див. пункти 50, 51 і 139 – 142). Так само вбачається, що судова портретна експертиза не призначалася чи не проводилася щодо фото- та відеодоказів, на яких видно, як прихильник руху за єдність, схожий на пана Ходіяка, стріляв у бік протестувальників «Антимайдану» (див. пункти 56 і 110 – 120).

389.  Суд також зазначає, що розслідування щодо пана Ходіяка закривалося чотири рази з однакових підстав. Як визнали самі національні органи влади, це було зроблено «без проведення жодних слідчих дій та з повним ігноруванням висловлених попередніх зауважень» (див. пункт 118). У зв’язку з цим Суд повторює, що неодноразові повернення справи на додаткове розслідування, а також небажання органу досудового розслідування виконувати рекомендації судів, вказують на серйозні недоліки у розслідуванні в цілому (див., наприклад, рішення у справі «Агаркова проти Росії» (Agarkova v. Russia), заява № 29951/09, пункт 61, від 15 травня 2018 року).

390.  Суд також зауважує, що, як визнали національні органи влади, зокрема, у вироку Іллічівського суду від 18 вересня 2017 року (див. пункт 134), розслідування щодо дев’ятнадцяти активістів «Антимайдану», підозрюваних в організації та участі в масових заворушеннях, характеризувалося численними серйозними процесуальними недоліками, а також постійним ігноруванням органами досудового розслідування запитів та вказівок суду першої інстанції. Зокрема, сторона обвинувачення не надала суду першої інстанції оригінальних фото- та відеодоказів або відповідних висновків балістичної експертизи. Речові докази були визнані недопустимими на тій підставі, що вони були зібрані особами, які не входили до складу групи слідчих, або вони були задокументовані з порушенням чинних процесуальних норм. Крім того, сторона обвинувачення допитала лише одного працівника міліції та жодного футбольного вболівальника, причетного до подій 02 травня 2014 року (там само). Суд першої інстанції зазначив, що у зв’язку з настільки значною неповнотою та недоліками розслідування він був змушений шукати альтернативні джерела інформації (там само).

391.  У своїй практиці Суд постановив, що процесуальні помилки незворотного характеру, допущені органами досудового розслідування без будь-якого правдоподібного пояснення, окрім їхньої явної некомпетентності, є достатніми, щоб все розслідування було несумісним зі стандартами Конвенції (див. рішення у справі «Маслова та Налбандов проти Росії» (Maslova and Nalbandov v. Russia), заява № 839/02, пункти 95 – 97, від 24 січня 2008 року, в якому ефективність розслідування аналізувалася за статтею 3 Конвенції). Хоча в цих справах вирок Іллічівського суду, в якому було перераховано всі процесуальні недоліки досудового розслідування та виправдано активістів «Антимайдану», було оскаржено прокурором в апеляційному порядку, важко уявити собі засоби юридичного захисту щодо цих недоліків та помилок – з одного боку, у зв’язку з їхнім серйозним характером, а з іншого боку, у зв’язку з тим, що відповідне апеляційне провадження триває наразі близько семи років (див. пункт 138).

392.  На думку Суду, на загальну якість розслідувань негативно вплинув розподіл роботи слідчих між різними органами державної влади, незважаючи на те, що вона стосувалася одного й того ж переліку тісно пов’язаних подій (див. пункти 100 – 102, 144, 145 і 183). Суду невідомо про зусилля щодо координації пов’язаних розслідувань.

393.  Усіх наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що розслідування на національному рівні у цих справах було неналежним.

(2)      Оперативність та розумна швидкість

394.  Суд зазначає, що розслідування на національному рівні характеризувалися різними затримками та значними періодами незрозумілої бездіяльності або навіть пасивності, а також що загальна тривалість провадження була надмірною.

395.  Хоча розслідування масових заворушень було розпочато того ж дня СУ ГУ МВС України у Одеській області, через декілька днів, 05 травня 2014 року, було вирішено доручити його проведення Головному слідчому управлінню МВС України (див. пункт 100). Однак 15 січня 2016 року розслідування було передано назад до СУ ГУНП в Одеській області на тій підставі, що «місцем вчинення кримінальних правопорушень [була] територія міста Одеси» (див. пункт 101). Суд не розуміє, чому національним органам влади знадобилося більше року і восьми місяців, щоб дійти до такого очевидного фактичного спостереження.

396.  Незважаючи на загальнодоступні фото- та відеодокази, які показують, як активіст «Антимайдану», схожий на пана Будька, стріляв з автомата в напрямку протестувальників руху за єдність, стоячи пліч-о-пліч з працівниками міліції, без жодної реакції з боку останніх, національним органам влади знадобилося понад два роки, щоб порушити кримінальне розслідування у зв’язку з цим щодо пана Будька (див. пункти 50 – 52 і 139), та понад сім років, щоб порушити кримінальне провадження щодо пана Івахненка, одного з відповідних працівників міліції (див. пункти 176 і 177). Жодного пояснення, не кажучи вже про обґрунтування цих затримок, надано не було. Оскільки до пана Будька не було застосовано запобіжних заходів і він переховувався, розслідування було зупинено у жовтні 2016 року (див. пункти 140 і 141). Стосовно кримінального провадження щодо пана Івахненка, воно завершилося його звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності (див. пункт 178).

397.  Хоча розслідування щодо іншого працівника міліції, пана Фучеджі, який брав безпосередню участь у процесі ухвалення рішень до та під час подій, зрештою завершилося обвинувальним вироком, початкова затримка приблизно у два тижні з отриманням ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту дала йому можливість втекти з країни (див., зокрема, пункти 150 і 161).

398.  Суд також зауважує, що, хоча Омбудсмен встановила та повідомила прокуратуру ще в червні 2014 року, що оперативний план «Хвиля», застосовний у випадку масових заворушень, не був введений у дію, а документи стосовно його ймовірного введення, були підроблені, повідомлення про підозру пану Луцюку, начальнику ГУ МВС України в Одеській області, було вручено лише майже через рік (див. пункти 151 і 248). Після завершення досудового розслідування у лютому 2016 року справа залишалася на стадії судового розгляду в суді першої інстанції близько восьми років, після чого 14 червня 2024 року пана Луцюка було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строку давності щодо пред’явлених йому обвинувачень (див. пункти 164 – 166).

399.  Крім того, хоча із самого початку було відомо, що з міського відділу не було залучено резервних сил міліції для придушення зіткнень у центрі міста, а ті, кого направили з футбольного стадіону, не мали належного захисного спорядження та засобів стримування, пов’язане кримінальне провадження щодо відповідального працівника міліції (пана Вдовиченка, колишнього заступника начальника ОМУ ГУ МСВ України в Одеській області) було порушене лише 14 травня 2021 року, тобто через понад сім років після подій. Органу досудового розслідування знадобилося менше місяця для завершення розслідування та направлення справи до суду першої інстанції, де вона досі перебуває на розгляді. Із закінченням десятирічного строку давності у травні 2024 року результати цього судового розгляду можуть бути подібними до результатів щодо пана Івахненка та пана Луцюка (див. пункти 39 і 172 – 175).

400.  Суду не було надано пояснень щодо тривалості у понад шість з половиною років розгляду судом першої інстанції провадження щодо працівників міліції пана Нетребського, пана Ташматова та пана Книшова (див. пункт 171), або щодо провадження в апеляційному суді, яке тривало понад сім років за апеляційною скаргою прокурора на вирок Іллічівського суду, яким було виправдано активістів «Антимайдану» (див. пункти 136 – 138). Хоча вимога оперативності та розумної швидкості за статтею 2 Конвенції не повинна розглядатися ізольовано та незалежно від інших критеріїв, сукупність яких робить розслідування ефективним, Суд повторює, що надмірна тривалість провадження є вагомою ознакою того, що провадження є недосконалим такою мірою, що становить порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача за Конвенцією, якщо держава не навела вкрай переконливих та правдоподібних причин для виправдання тривалості провадження (див. рішення у справі «Мазепа та інші проти Росії» (Mazepa and Others v. Russia), заява № 15086/07, пункт 80, від 17 липня 2018 року).

401.  Хоча Суд не володіє достатньою інформацією щодо кримінального провадження, порушеного щодо деяких працівників міліції у травні 2023 року (див. пункти 179 – 181), навряд чи можна очікувати, що це розслідування призведе до якихось відчутних результатів. Дійсно, сам плин часу, який невідворотно знижує кількість та якість наявних доказів, може зашкодити розслідуванню і навіть фатально загрожувати його шансам на успіх (див. рішення у справі «Ніколау проти Кіпру» (Nicolaou v. Cyprus), заява № 29068/10, пункт 150, від 28 січня 2020 року).

402.  Також, так само як МДГ у своєму звіті (див. пункт 265), Суд вважає недоліки в розслідуванні дій працівників ДСНС України яскравим прикладом браку ретельності. Хоча органам державної влади було відомо про пожежу, яка призвела до значної кількості смертей, та затримку у прибутті пожежних бригад, незважаючи на численні виклики невідкладної допомоги, органи державної влади не порушували кримінального провадження за фактом дій працівників ДСНС України до 16 жовтня 2014 року (див. пункт 184). Навіть тоді не було докладено реальних зусиль для проведення розслідування, що стало причиною передачі справи з ГУ МВС України в Одеській області до СУ ГУ МВС України у грудні 2014 року (див. пункт 183).

403.  Хоча ніколи не заперечувалося, що пан Боделан, колишній начальник ГУ ДСНС України в Одеській області, був відповідальним за затримку у направленні пожежних автоцистерн до Куликового поля (див. пункти 65 і 182), кримінальне провадження щодо нього не порушувалося до 01 березня 2016 року (див. пункт 186). Тим часом він продовжував службу на зазначеній посаді до закінчення терміну дії свого контракту у вересні 2014 року (див. виноску 61). За відсутності будь-якого повідомлення про підозру щодо нього у зв’язку зі вчиненням кримінального правопорушення, він зрештою втік з країни (див. пункт 186).

404.  Суд також зазначає, що хоча кримінальні провадження щодо пана Гончаревського, якого підозрювали у нападі на осіб, які вистрибували з Будинку профспілок, та пана Ходіяка, якого підозрювали у стрільбі з мисливської рушниці в напрямку «антимайданівців», були порушені без зволікання, вони тривають уже понад десять років без відчутного прогресу (див. пункти 110 – 120).

405.  Загалом Суд доходить висновку, що національні органи влади спричинили своїми діями надмірні затримки та допустили значні періоди непоясненої бездіяльності та пасивності. Цей висновок також є правильним щодо всіх відповідних розслідувань: стосовно приватних осіб, працівників міліції та ДСНС України. Це дозволило багатьом ключовим підозрюваним втекти. Крім того, призвело до того, що закінчення строку давності вже позбавило триваючі розслідування будь-якої можливої доцільності, а тому і будь-якої потенційної ефективності (див. для порівняння рішення у справі «Оглішвілі проти Грузії» (Oghlishvili v. Georgia), заява № 7621/19, пункт 52, від 04 липня 2024 року).

406.  Отже, розслідування на національному рівні подій 02 травня 2014 року не було ані негайно порушене, ані проведене з розумною швидкістю.

(3)      Залучення потерпілих або їхніх найближчих родичів і громадський контроль

407.  Насамперед Суд зазначає, що стаття 2 Конвенції не вимагає, щоб заявники автоматично мали доступ до матеріалів справи поліції або копій усіх документів триваючого розслідування, або щоб з ними консультувалися чи їх інформували про кожен крок. Вона також не вимагає від органів досудового розслідування задовольняти кожне бажання родича щодо слідчих дій (див. рішення у справі «Мачалікашвілі та інші проти Грузії» (Machalikashvili and Others v. Georgia), заява № 32245/19, пункт 93, від 19 січня 2023 року з подальшими посиланнями). Суд повинен розглянути, чи брали заявники участь у розслідуванні тією мірою, яка була необхідною для захисту їхніх законних інтересів.

408.  Очевидно, що заявники у цих справах у такій ситуації не перебували. Уряд не спростував аргумент заявників, що їх не було належним чином поінформовано про хід розслідувань (див. пункт 368). Крім того, вбачається, що заявники часто навіть не знали про порушення численних нових проваджень (див., зокрема, пункт 293).

409.  До того ж Суд пам’ятає про висновки, яких неодноразово доходили національні суди, що органи досудового розслідування неправомірно відмовляли у задоволенні заяв заявників щодо надання їм процесуального статусу потерпілих або взагалі не розглядали їхні заяви (див., наприклад, пункти 108, 109, 114 і 117).

410.  З цього випливає, що заявники не могли ефективно відстоювати свої законні інтереси в межах розслідувань на національному рівні.

411.  Суд також наголошує на серйозності подій, що призвели до подання цих заяв. З цієї причини право на правду щодо відповідних обставин було не лише у потерпілих та їхніх родин, а й у широкої громадськості, яка мала право знати, що сталося (див. пункт 381).

412.  З огляду на масштаби насильства та кількість загиблих, участь прихильників двох протилежних політичних таборів у контексті значної соціальної та політичної напруженості, а також з огляду на загрозу загальної дестабілізації ситуації, органи державної влади були зобов’язані докласти всіх можливих зусиль для забезпечення прозорості та змістовного громадського контролю за розслідуваннями. Натомість, як зазначила МДГ у своєму звіті ще в листопаді 2015 року, дієвої політики комунікації не було, внаслідок чого частина інформації була незрозумілою й суперечливою, а також надавалася нерівномірно і з недостатньою регулярністю (див. пункт 268). Суду не була надана інформація, яка б свідчила про покращення ситуації з того часу. Він також зазначає, що перекручування подій в м. Одеса зрештою стало інструментом російської пропаганди щодо війни, розпочатої Російською Федерацією проти України в лютому 2022 року (див. пункт 227). Посилений громадський контроль за відповідними розслідуваннями, які проводилися українськими органами влади, міг би допомогти ефективно протидіяти цій пропаганді.

413.  З огляду на наведене Суд вважає, що Уряд не дотримався вимоги статті 2 Конвенції стосовно забезпечення достатньої залученості потерпілих та громадського контролю, що є необхідним, аби розслідування вважалося ефективним.

(4)      Незалежність

414.  Суд поділяє думку, висловлену МДГ у її звіті, що, враховуючи докази співучасті працівників міліції у масових заворушеннях 02 травня 2014 року, розслідування цих масових заворушень в цілому мало проводитися органом, повністю незалежним від МВС України (див. пункт 262). МДГ вважала, що Головне слідче управління МВС України, яке на той момент було відповідальним за розслідування щодо приватних осіб, не відповідало цій вимозі (там само). Суд зазначає, що через два місяці після публікації звіту МДГ відповідне розслідування було доручено СУ ГУНП в Одеській області (див. пункт 101), яке було ще тісніше пов’язане, як інституційно, так і з точки зору особистих контактів, з працівниками міліції, які підозрювалися у причетності до масових заворушень, що розслідувалися. Відсутність незалежності цього органу може пояснити низьку якість досудового розслідування щодо активістів «Антимайдану» (див. пункт 134).

415.  Розслідування дій ДСНС України, яке проводило Головне слідче управління МВС України, також не було інституційно та практично незалежним, враховуючи ієрархічні відносини між цими органами державної влади (див. пункти 183 і 259).

416.  З цього випливає, що розслідування на національному рівні загалом не були незалежними.

(5)      Неупередженість

417.  Оскільки деякі заявники стверджували про відсутність неупередженості під час розслідування, посилаючись на стверджуване надання переваги переслідуванням активістів «Антимайдану», а не їхніх опонентів, навіть попри те, що обидва табори були причетні до сутичок (див. пункт 367), Суд зазначає, що це твердження не підтримане доказами. Хоча справді на початкових етапах розслідування підозрюваних затримували переважно з числа активістів або прихильників «Антимайдану», подальше розслідування щодо цих осіб було настільки явно недосконалим, що порушувало питання або явної некомпетентності органів державної влади, або саботажу роботи слідчих на користь обвинувачених (див. пункт 134). Водночас, ніщо не вказує, що органи державної влади були більш ретельними у розслідуванні смертей прихильників «Майдану». Широка критика Судом розслідувань подій в м. Одеса 02 травня 2014 року на національному рівні стосується всіх заявників, незалежно від їхніх політичних поглядів чи поглядів їхніх померлих родичів.

418.  Отже, твердження про відсутність неупередженості загалом є необґрунтованим.

(6)      Висновок

419.  Суд доходить висновку, що держава-відповідач не порушила та не провела ефективного розслідування трагічних подій в м. Одеса 02 травня 2014 року, які забрали життя найближчих родичів двадцяти п’яти заявників та поставили під загрозу життя трьох заявників (див. Додаток I).

420.  Тому Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду, яке він раніше долучив до розгляду цієї скарги по суті (див. пункт 305), та встановлює порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

421.  Посилаючись на статті 3 і 8 Конвенції, пані Вячеславова скаржилася на затримку у видачі тіла її батька для поховання.

422.  Беручи до уваги свою відповідну практику з цього питання, Суд вважає, що скаргу заявниці слід розглядати виключно за статтею 8 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Гурбанов проти Вірменії» (Gurbanov v. Armenia), заява № 7432/17, пункти 54 – 56, від 05 жовтня 2023 року з подальшими посиланнями). Відповідна частина цього положення передбачає:

«1.  Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя...

2.  Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»

423.  Уряд стверджував, що скаргу пані Вячеславової слід відхилити як подану несвоєчасно. Він зазначив, що прокуратура вперше відхилила її клопотання про видачу тіла її батька 20 серпня 2014 року, і обрахування шестимісячного строку розпочалося з цієї дати. Оскільки вона подала свою скаргу лише 27 травня 2016 року, Уряд стверджував, що вона не дотрималася правила шестимісячного строку.

424.  Пані Вячеславова заперечила. Вона стверджувала, що її скарга стосувалася триваючої ситуації, яка перестала існувати 29 грудня 2015 року, коли тіло її батька нарешті було видано їй для поховання.

425.  Згідно з практикою Суду поняття «триваюча ситуація» стосується стану справ, який виникає внаслідок безперервної діяльності або бездіяльності держави, що перетворює заявників на потерпілих (див., наприклад, рішення у справі «Оліарі та інші проти Італії» (Oliari and Others v. Italy), заяви № 18766/11 і № 36030/11, пункт 94, від 21 липня 2015 року з подальшими вказаними у ньому посиланнями).

426.  Суд зазначає, що у цій справі заявниця скаржилася на триваючу неможливість забрати тіло свого батька для поховання, навіть попри те, що, на її думку, всі юридичні передумови для видачі тіла були виконані. Отже, суть її скарги справді стосувалася триваючої ситуації, а не конкретного рішення національних органів влади. Оскільки вона подала свою заяву до Суду протягом шести місяців з дати, коли тіло її батька було видано для поховання, вона дотрималася відповідного критерію прийнятності.

427.  Суд зазначає, що Уряд не оскаржував застосовність статті 8 Конвенції до ситуації пані Вячеславової. Крім того, ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вона має бути визнана прийнятною.

428.  Пані Вячеславова стверджувала, що після того, як вона 30 травня 2014 року впізнала тіло № 1616 як тіло свого батька, а 10 червня 2014 року було складено висновок судово-медичної експертизи трупа, працівники прокуратури більше не мали жодних підстав утримувати тіло її батька.

429.  Уряд звернув увагу Суду на численні слідчі дії, проведені працівниками прокуратури для ідентифікації тіла № 1616, яке, згідно з твердженнями пані Вячеславової, належало її батькові. Хоча ці заходи справді забрали певний час, на думку Уряду, вони лише продемонстрували сумлінність органів державної влади.

430.  Суд зауважує, що зазначений захід ґрунтувався на відповідних положеннях Кримінального процесуального кодексу України (див. пункти 235 і 236), якість яких заявниця не оскаржувала. Тому він був здійснений «згідно із законом».

431.  Визнавши, що необхідність належного впізнання є законною метою утримання тіл органами державної влади, Суд зазначає, що остання слідча дія з впізнання у цій справі відбулася 31 серпня 2015 року, коли судово-медичний експерт дійшов висновку, що череп трупа № 1616 міг належати пану Вячеславову (див. пункт 223). Хоча на той момент це було єдине тіло, яке досі вважалося невпізнаним, і пані Вячеславова декілька разів впізнавала його як свого батька (один раз разом з матір’ю та іншою родичкою), слідчий продовжував зберігати його без будь-яких подальших дій з впізнання до 29 грудня 2015 року (див. пункти 219 – 226). Численні заяви заявниці про видачу тіла були залишені без задоволення лише з посиланням на аналогічні відмови в минулому (див. пункт 224). Тільки завдяки втручанню Голови Моніторингової місії ООН в Україні тіло батька пані Вячеславової було видано для поховання (див. пункти 225 – 226).

432.  З цього випливає, що утримання трупа органом державної влади протягом щонайменше чотирьох місяців (тобто, починаючи з 31 серпня 2015 року) було позбавлене будь-якої законної мети. З огляду на цей висновок Суд не зобов’язаний розглядати, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві.

433.  Таким чином, було порушено статтю 8 Конвенції щодо пані Вячеславової.

434.  Заявники також скаржилися, що спосіб, у який органи державної влади проводили розслідування та поводилися із заявниками, завдав їм глибоких психологічних страждань і тому становив жорстоке поводження з ними усупереч статті 3 Конвенції.

435.  У своїй практиці Суд ніколи не ставив під сумнів глибокий психологічний вплив серйозного порушення прав людини на членів родини потерпілої особи. Однак, щоб було встановлено окреме порушення статті 3 Конвенції стосовно родичів потерпілого, повинні існувати особливі фактори, що надають їхнім стражданням масштабу та характеру, відмінного від емоційного стресу, який неминуче виникає внаслідок самого зазначеного порушення (див. рішення у справі «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пункт 199, 14 березня 2013 року). Стаття 3 Конвенції зобов’язує органи державної влади реагувати на тяжке становище родичів потерпілого належним та гуманним чином. З іншого боку, у справах осіб, які були вбиті, і це становило порушення статті 2 Конвенції, Суд постановив, що застосування статті 3 Конвенції зазвичай не поширюється на родичів через миттєвий характер події, яка призвела до відповідної смерті (там само, пункт 202).

436.  Суд пам’ятає про страждання заявників у цих справах. Однак він не вважає, що вони досягли масштабу і характеру, які виходили за межі страждань, спричинених горем внаслідок протиправної смерті близького члена родини та які випливали з непроведення ефективного розслідування обставин цієї смерті. Суд уже встановлював декілька порушень статті 2 Конвенції у зв’язку з цим (див. пункти 347, 354, 361 і 420). Тому він повинен відхилити цю скаргу згідно з підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.

437.  Насамкінець пані Березовська (заява № 52632/16), пані Олена Бригар (заява № 53467/16), пан Дмітрієв, пані Ковріга, пані Лукас, пані Підоріч та пані Радзиховська (заява № 59339/17), а також пані Горенко (№ 76896/17) скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що їхні цивільні позови у кримінальному провадженні не були розглянуті протягом розумного строку.

438.  З огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за статтею 2 Конвенції (див. пункти 347, 354, 361 і 420) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цих справах, і немає потреби в ухваленні окремого рішення щодо прийнятності та суті скарги за статтею 6 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

439.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

440.  Пані Вячеславова (заява № 39553/16) вимагала 100 000 євро, а пані Олена Бригар (заява № 53467/16) вимагала 30 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Заявники у заявах № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 і № 47092/18 також висунули вимоги за цим пунктом, але залишили суму на розсуд Суду. Пані Березовська (заява № 52632/16) не висунула вимогу про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.

441.  Уряд заперечив проти цих вимог.

442.  Беручи до уваги свої висновки щодо скарг заявників та ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити такі суми в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися:

-          15 000 євро спільно пані Олені Бригар (заява № 53467/16) та пані Людмилі Бригар (заява № 59339/17);

-          15 000 євро спільно пану Іванову та пані Івановій (заява № 59531/17);

-          15 000 євро спільно пані Горенко, пану Владиславу Яворському, пану Віктору Яворському та пані Яворській (заява № 76896/17);

-          15 000 євро спільно пані Марікоді та пану Мілеву (заява № 47092/18);

-          12 000 євро кожному пану Діденку, пану Дмітрієву та пану Герасимову (заява № 59339/17);

-          15 000 євро кожному з наступних заявників: пані Бабушкіній, пані Ковризі, пані Лукас, пані Мішиній, пану Негатурову, пану Петрову, пані Підоріч, пані Радзиховській та пані Яхлаковій (заява № 59339/17); пані Бірюковій (заява № 59531/17); пані Петровій та пані Жульковій (заява № 76896/17); та пані Никитенко (заява № 47092/18); та

-          17 000 євро пані Вячеславовій (заява № 39553/16).

443.  За відсутності будь-яких вимог щодо справедливої сатисфакції від пані Березовської (заява № 52632/16), Суд вважає, що немає підстав присуджувати їй будь-яку суму у зв’язку з цим.

444.  Пані Вячеславова (заява № 39553/16) вимагала 7 050 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді, які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок пана Тарахкала. На підтвердження цієї вимоги вона надала договір про надання правової допомоги, підписаний нею та паном Тарахкалом 14 червня 2016 року з погодинною ставкою у розмірі 150 євро. Згідно з договором оплата мала бути здійснена після завершення провадження у м. Страсбург та у межах суми, присудженої Судом в якості компенсації судових та інших витрат. Пані Вячеславова також надала акт виконаних робіт від 27 вересня 2023 року за згаданим договором. У ньому зазначалося, що пан Тарахкало працював над справою 47 годин, а загальна сума до сплати становила 7 050 євро.

445.  Пан Е. Весселінк, від імені заявників у заявах № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 і № 47092/18, вимагав сплатити такі суми в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, а щодо пані Бірюкової (заява № 59531/17) також компенсацію судових витрат, понесених під час провадження у національних судах, які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок НУО «Stichting Justice Initiative»:

-          4 494 євро спільно для заявників у заяві № 59339/17;

-          3 210 євро спільно для заявників у заяві № 59531/17;

-          2 247 євро спільно для заявників у заяві № 76896/17; та

-          2 247 євро спільно для заявників у заяві № 47092/18.

446.  На підтримку цих тверджень захисник надав копії договорів про надання юридичних послуг, підписані між більшістю заявників у згаданих справах і НУО «Stichting Justice Initiative» (з періодичною участю стороннього національного захисника) у різні дати наприкінці 2017 та на початку 2018 років, із зазначенням погодинних ставок юристів-спеціалістів у розмірі, який коливався від 25 до 150 євро, та вказівкою, що заявники були зобов’язані сплатити суми лише у випадку сприятливого для них результату провадження у Суді. Крім того, Суд отримав копії рахунків-фактур, надісланих заявникам, від 01 вересня 2023 року, із зазначенням характеру юридичної роботи та кількості витрачених годин, а також адміністративних витрат, що оцінювалися в 7% від вартості юридичних послуг.

447.  Пані Олена Бригар (заява № 53467/16) вимагала 1 500 євро в якості компенсації наданої їй правої допомоги в Суді. Вона посилалася на «усну угоду» зі своїм захисником, укладену в червні 2016 року, але пояснила, що відповідних документів не було.

448.  Уряд заперечив проти цих вимог як необґрунтованих та надмірних.

449.  Пані Березовська (заява № 52632/16) не вимагала компенсації судових та інших витрат.

450.  Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Суд також зазначає, що згідно з Правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має бути викладена за окремими пунктами і подана в письмовій формі разом з відповідними підтверджуючими документами або посвідками, без наявності яких Палата може відхилити вимогу повністю або частково (див. рішення у справі «Малік Бабаєв проти Азербайджану» (Malik Babayev v. Azerbaijan), заява № 30500/11, пункт 97, від 01 червня 2017 року). У цих справах, враховуючи наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за доцільне присудити такі суми, які охоплюють витрати за всіма пунктами, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам:

-          враховуючи вже надану правову допомогу (див. пункт 2), 6 200 євро пані Вячеславовій (заява № 39553/16), які мають бути сплачені на банківський рахунок пана Тарахкала; та

-          4 500 євро спільно заявникам у заявах № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 та № 47092/18, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок НУО «Stichting Justice Initiative».

451.  За відсутності будь-яких підтверджуючих документів від пані Олени Бригар (заява № 53467/16), Суд відхиляє її вимогу про компенсацію судових та інших витрат як необґрунтовану (див. для порівняння рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 372, від 28 листопада 2017 року).

452.  Насамкінець Суд зазначає, що він нічого не присуджує пані Березовській за цим пунктом (заява № 52632/16).

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  у якості відшкодування моральної шкоди такі суми та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися:

-       15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро спільно пані Олені Бригар (заява № 53467/16) та пані Людмилі Бригар (заява № 59339/17);

-       15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро спільно пану Іванову та пані Івановій (заява № 59531/17);

-       15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро спільно пані Горенко, пану Владиславу Яворському, пану Віктору Яворському та пані Яворській (заява № 76896/17);

-       15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро спільно пані Марікоді та пану Мілеву (заява № 47092/18);

-       12 000 (дванадцять тисяч) євро кожному пану Діденку, пану Дмітрієву та пану Герасимову (заява № 59339/17);

-       15 000 (п’ятнадцять тисяч) євро кожному з наступних заявників: пані Бабушкіній, пані Коврізі, пані Лукас, пані Мішиній, пану Негатурову, пану Петрову, пані Підоріч, пані Радзиховській та пані Яхлаковій (заява № 59339/17); пані Бірюковій (заява № 59531/17); пані Петровій та пані Жульковій (заява № 76896/17); а також пані Никитенко (заява № 47092/18); та

-       17 000 (сімнадцять тисяч) євро пані Вячеславовій (заява № 39553/16);

(ii)  в якості компенсації судових та інших витрат такі суми та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам:

-       6 200 (шість тисяч двісті) євро пані Вячеславовій (заява № 39553/16), які мають бути сплачені на банківський рахунок пана Тарахкала; та

-       4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро спільно заявникам у заявах № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 і № 47092/18, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок НУО «Stichting Justice Initiative»;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 березня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Маттіас Гуйомар

(Mattias Guyomar)

Голова

ДОДАТОК I

№

№ заяви

Назва справи

Подано

П.І.Б. заявника

Рік народження

Місце проживання та громадянство (як зазначено у формулярі заяви)

Вцілілий/Вбитий родич

Причина смерті / Відповідні обставини

1.

39553/16
Вячеславова проти України
27.06.2016

Олена Михайлівна ВЯЧЕСЛАВОВА
1976
м. Одеса

Україна

Михайло Михайлович ВЯЧЕСЛАВОВ

(батько)

Опіки

(пожежа в Будинку профспілок)

2.

52632/16
Березовська проти України
26.08.2016

Неоніла Леонідівна БЕРЕЗОВСЬКА
1953
м. Одеса

Україна

Леонід Вікторович БЕРЕЗОВСЬКИЙ

(син)

Отруєння невизначеними газами, парами та продуктами горіння (пожежа в Будинку профспілок)

3.

53467/16
Бригар проти України
26.08.2016

Олена Борисівна БРИГАР
1979
с. Калаглія

Україна

Володимир Анатолійович БРИГАР

(чоловік)

4.

59339/17
Бабушкіна та інші проти України
04.08.2017

Ольга Володимирівна БАБУШКІНА
1981
м. Одеса

Україна

Анатолій Андрійович КАЛІН

(чоловік)

Отруєння оксидом вуглецю

(пожежа в Будинку профспілок)

Людмила Леонідівна БРИГАР
1962
с. Надбузьке

Україна

Володимир Анатолійович БРИГАР

(син) – див. також заяву № 53467/16

Отруєння невизначеними газами, парами та продуктами горіння (пожежа в Будинку профспілок)

Юрій Володимирович ДІДЕНКО
1968
м. Серпухов

Україна

Вцілілий, отримав опіки та інші тілесні ушкодження

(пожежа в Будинку профспілок)

Сергій Миколайович ДМІТРІЄВ
1975
с. Таїрове

Україна

Вцілілий, отримав опіки та інші тілесні ушкодження

(пожежа в Будинку профспілок)

Олександр Вікторович ГЕРАСИМОВ
1978
м. Одеса

Україна

Вцілілий, отримав опіки та інші тілесні ушкодження

(пожежа в Будинку профспілок)

Тетяна Сергіївна КОВРІГА
1945
м. Одеса

Україна

Микола Сергійович КОВРІГА

(син)

Отруєння невизначеними газами, парами та продуктами горіння (пожежа в Будинку профспілок)

Ірина Євгенівна ЛУКАС
1961
м. Одеса

Україна

Ігор Єролович ЛУКАС

(син)

Отруєння оксидом вуглецю

(пожежа в Будинку профспілок)

Маріанна Іванівна МІШИНА
1985
с. Коблево

Україна

Сергій Сергійович МІШИН

(чоловік)

Отруєння невизначеними газами, парами та продуктами горіння (пожежа в Будинку профспілок)

Олександр Віталійович НЕГАТУРОВ
1965
м. Одеса

Україна

Вадим Віталійович НЕГАТУРОВ

(брат)

Опіки

(пожежа в Будинку профспілок) – через декілька годин помер у лікарні від шоку, спричиненого сильними опіками

Віталій Юрійович ПЕТРОВ
1956
м. Одеса

Україна

Ганна Анатоліївна ВЕРЕНІКІНА

(дружина)

Опіки та отруєння продуктами горіння

(пожежа в Будинку профспілок)

Ірина Павлівна ПІДОРІЧ
1976
м. Одеса

Україна

Ніна Іванівна ЛОМАКІНА

(мати)

Отруєння оксидом вуглецю

(пожежа в Будинку профспілок)

Олена Олександрівна РАДЗИХОВСЬКА
1954
м. Одеса

Україна

Андрій Геннадійович БРАЖЕВСЬКИЙ

(син)

Падіння з висоти

(пожежа в Будинку профспілок)

Валентина Петрівна ЯХЛАКОВА
1940
м. Одеса

Україна

Петро Анатолійович КАІР

(син)

Опіки

(пожежа в Будинку профспілок)

5.

59531/17
Бірюкова та інші проти України
04.08.2017

Людмила Іванівна БІРЮКОВА
1946
м. Одеса

Україна

Андрій Васильович БІРЮКОВ

(син)

Вогнепальне поранення (сутички у центрі міста)

Володимир Іванович ІВАНОВ
1952
м. Білгород-Дністровський Україна

Ігор Володимирович ІВАНОВ

(син)

Вогнепальне поранення (сутички у центрі міста)

Любов Петрівна ІВАНОВА
1956
м. Білгород-Дністровський Україна

6.

76896/17
Горенко та інші проти України
24.10.2017

Євгенія Вікторівна ГОРЕНКО
1978
м. Одеса

Україна

чоловік

Микола Анатолійович ЯВОРСЬКИЙ

Вогнепальне поранення (сутички у центрі міста)

Владислав Миколайович ЯВОРСЬКИЙ
2009
м. Одеса

Україна

батько

Віктор Миколайович ЯВОРСЬКИЙ
2011
м. Одеса

Україна

батько

Олена Анатоліївна ЯВОРСЬКА
1973
м. Одеса

Україна

брат

Ірина Георгіївна ПЕТРОВА
1954
м. Одеса

Україна

Геннадій Ігорович ПЕТРОВ (син)

Вогнепальне поранення (сутички у центрі міста)

Раїса Ігорівна ЖУЛЬКОВА
1941
м. Одеса

Україна

Олександр Юрійович ЖУЛЬКОВ

(син)

Вогнепальне поранення (сутички у центрі міста)

7.

47092/18
Марікода та інші проти України
01.10.2018

Тамара Петрівна МАРІКОДА
1945

Росія

син

Іван Іванович МІЛЕВ

Отруєння невизначеними газами, парами та продуктами горіння (пожежа в Будинку профспілок)

Євген Іванович МІЛЕВ
1980
м. Одеса

Україна

брат

Людмила Василівна НИКИТЕНКО
1960
м. Одеса

Росія

Максим Олексійович НИКИТЕНКО

(син)

Падіння з висоти

(пожежа в Будинку профспілок)

ДОДАТОК II

Перелік абревіатур:

ММПЛУ

Моніторингова місія Організації Об’єднаних Націй в Україні

МДГ

Міжнародна дорадча група

МВС України

Міністерство внутрішніх справ України

УВКПЛ

Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини

ГПУ

Генеральна прокуратура України

ДСНС України

Державна служба з надзвичайних ситуацій України

СБУ

Служба безпеки України

[1] Транслітерація в англійському тексті була зроблена з української мови. У деяких документах, на які посилався Суд (див., наприклад, пункт 254), назва міста була транслітерована з російської мови (Одесса).

[2] Згідно з назвою центральної площі м. Київ, звідки вони почалися: «Майдан Незалежності».

[3] Хоча це та всі інші скорочення пояснені в тексті, для зручного посилання на них скорочення також перелічені в алфавітному порядку в Додатку II до цього рішення.

[4] Резолюція № 68/262 щодо територіальної цілісності України (A/RES/68/262).

[5] Резолюція № 1988(2014) про останні події в Україні: виклики функціонуванню демократичних інститутів.

[6] Громадська організація, створена після трагічних подій в м. Одеса 02 травня 2014 року декількома одеськими активістами різних політичних поглядів (зокрема, журналістами та експертами з балістики, хімії та токсикології, деякі з яких також були очевидцями подій). Вона провела власне розслідування паралельно з офіційним розслідуванням. Як стверджувала Міжнародна дорадча група (далі – МДГ) у своєму звіті за 2015 рік (див. пункти 255 – 270), ГО «Група 2 травня» виконала детальну роботу, здатну забезпечити додаткове безцінне джерело інформації для осіб, які проводять розслідування.

[7] З огляду на той факт, що це ім’я та всі інші згадані в цьому рішенні імена вже відомі громадськості у зв’язку з широким висвітленням у медіа відповідних подій, Суд вважає за доцільне посилатися на повні прізвища відповідних осіб, а не використовувати їхні ініціали.

[8] Як встановлено у вироку Приморського районного суду від 18 квітня 2023 року (див. пункт 161). Крім того, пан Дмітрієв (заява № 59339/17) надав до Суду копію своєї заяви, зробленої російській юридичній організації в невідомому контексті 29 березня 2015 року, в якій він заявив, зокрема, що пан Фучеджі симпатизував руху, наприклад, заздалегідь повідомляючи його лідерів про майбутні обшуки та запитуючи про зручний для них час.

[9] Як зазначено, зокрема, в обвинувальному акті від 04 червня 2021 року у провадженні № 0363 (див. пункт 174).

[10] Куликове поле, на якому розміщувалося наметове містечко «антимайданівців», знаходилося приблизно за 3 км на південь як від Соборної площі, так і від стадіону.

[11] Як зазначено, зокрема, в обвинувальному акті від 25 травня 2018 року у провадженні № 1165 (див. пункт 170).

[12] Згідно з інформацією, наданою «Групою 2 травня».

[13] Як встановлено, зокрема, Тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України (див. пункти 249 і 250).

[14] Зокрема, у вироку Приморського районного суду від 18 квітня 2023 року (див. пункт 161).

[15] Згідно з обвинувальним актом від 04 червня 2021 у справі № 0363 (див. пункт 174), план дій у надзвичайних ситуаціях від 30 квітня 2014 року був затверджений на підставі плану від 29 квітня 2014 року.

[16] Про цю інформацію відомо з обвинувального акту від 04 червня 2021 року у провадженні № 0363 (див. пункт 174).

[17] Як зазначено у відповідних посиланнях далі у тексті.

[18] Див. виноску 6.

[19] Як зазначено, зокрема, в обвинувальних актах від 25 травня 2018 року у справі № 1165 та від 04 червня 2021 року у провадженні № 0363 (див. пункти 170 і 174).

[20] Як зазначено, зокрема, у доповіді УВКПЛ про ситуацію з правами людини в Україні від 15 червня 2014 року.

[21] Як зазначила ГО «Група 2 травня» у своїй хронології подій.

[22] Зокрема, обвинувальні акти від 25 травня 2018 року у провадженні № 1165 та від 04 червня 2021 року у справі № 0363 (див. пункти 170 і 174).

[23] Як зазначено в обвинувальному акті від 04 червня 2021 року у провадженні № 0363 (див. пункт 174).

[24] Як зазначено, зокрема, в обвинувальному акті від 25 травня 2018 року у провадженні № 1165 (див. пункт 170).

[25] Згідно з інформацією, наданою ГО «Групою 2 травня».

[26] Згідно з інформацією, наданою ММПЛУ (див. пункт 279).

[27] Як зазначено у свідоцтві про смерть, пан Іванов помер о 17 год 25 хв.

[28] 07 жовтня 2015 року ГО «Група 2 травня» опублікувала на YouTube детальне інтерв’ю зі своїм експертом з балістики. Відеозапис містив відповідні фото- та відеодокази, а також їхню оцінку експертом.

[29] ГО «Група 2 травня» також вказала у своєму звіті із зазначенням хронології подій, що були свідки того, як пан Будько прибув до центру міста о 16 год 00 хв, та зазначила номерний знак автомобіля.

[30] О 17 год 55 хв згідно з аналізом ГО «Групи 2 травня».

[31] Попри те, що стверджувалося в екстреному виклику, пожежі на зазначеному місці не було.

[32] В акті службового розслідування ДСНС України від 03 червня 2014 року (див. пункт 182) зазначено, що пожежно-рятувальний автомобіль повернувся на постійне місце дислокації о 19 год 20 хв.

[33] Близько 19 год 00 хв.

[34] Він був одягнений у робочу форму і його впізнала громадськість.

[35] Як зазначено, зокрема, в обвинувальних актах у провадженні № 0154 (див. пункти 190 і 191).

[36] Хоча пан Дмітрієв не надав Суду свого викладу подій (див. пункт 31), він зазначив цю інформацію у своїй заяві про надання процесуального статусу потерпілого, яку він подав слідчому 24 квітня 2015 року у провадженні № 3700 (див. пункт 108).

[37] Як зазначено в обвинувальному акті у провадженні № 0154 (див. пункти 190 і 191).

[38] Він отримав перелом ліктя під час сутичок у центрі міста, а опіки під час пожежі в Будинку профспілок.

[39] Посилання на «приватних осіб» використовується лише з практичних міркувань, щоб відрізняти цю групу розслідувань від тих, які стосуються працівників міліції та ДСНС України.

[40] Відповідні загиблі були родичами таких заявників: пані Бірюкової, пана Іванова та пані Іванової у заяві № 59531/17 та таких заявників у заяві № 76896/17 як: пані Горенко, пан Владислав Яворський, пан Віктор Яворський, пані Петрова та пані Жулькова.

[41] Зокрема, вирок Іллічівського міського суду від 18 вересня 2017 року (див. пункт 134).

[42] Ця інформація зазначається, зокрема, у висновку судово-медичної експертизи трупу пана Бірюкова від 05 червня 2014 року.

[43] Відповідні загиблі були родичами таких заявників: пані Вячеславової (заява № 39553/16); пані Березовської (заява № 52632/16); пані Олени Бригар (заява № 53467/16); таких заявників у заяві № 59339/17 як: пані Бабушкіна, пані Людмила Бригар, пані Ковріга, пані Лукас, пані Мішина, пана Негатурова, пана Петрова, пані Підоріч, пані Радзиховська та пані Яхлакова; а також усі трьох заявників у заяві № 47092/18: пані Марікода, пана Мілева і пані Никитенко.

[44] А саме такі заявники у заяві № 59339/17: пан Діденко, пан Дмітрієв та пан Герасимов.

[45] Відповідні факти щодо батька пані Вячеславової (заява № 39553/16) див. у пунктах 209 – 226.

[46] Про це йдеться в листі Одеської обласної прокуратури Уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини від 20 травня 2022 року.

[47] Ця інформація стала відома Суду з листа Одеської обласної прокуратури Уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини від 27 квітня 2023 року. Більш детальні відомості у зв’язку з цим відсутні.

[48] Там само.

[49] Там само.

[50] Там само.

[51] Відповідне розслідування стосовно працівників міліції стало частиною провадження № 0186 (див. пункти 146 – 156).

[52] Наприклад, пані Марікода та пан Мілев (заява № 47092/18) підтвердили, що їм було надано процесуальний статус потерпілих у провадженні № 3700.

[53] Пана Лосінського, родичів якого немає серед заявників у цих справах.

[54] Невідомо, чи мали інші заявники процесуальний статус потерпілих у цьому провадженні.

[55] Хоча в обвинувальному акті від 21 березня 2015 року пані Іванова та пан Бірюков (заява № 59531/17) також зазначалися серед потерпілих, вони не згадувалися у вироку Іллічівського суду.

[56] Створення Державного бюро розслідувань, до компетенції якого входить розслідування злочинів, вчинених суддями, працівниками правоохоронних органів та державними службовцями, які обіймають особливо важливі посади, передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Бюро було створене у 2016 році та розпочало роботу 27 листопада 2018 року.

[57] І, можливо, деяким іншим особам.

[58] Як зазначено у звіті МДГ від 04 листопада 2015 року.

[59] Пані Людмила Бригар, пан Дмітрієв, пані Ковріга, пані Лукас, пані Підоріч, пані Горенко, пан Мілев, пані Никитенко та пані Радзиховська.

[60] Як вбачається, йдеться про пана Будько (див. пункти 50, 51 і 139 – 142).

[61] Як відомо з відкритих джерел, пан Боделан продовжував працювати на посаді начальника ГУ ДСНС України в Одеській області до закінчення контракту у вересні 2014 року. Після цього він висував свою кандидатуру на дострокових виборах до Верховної Ради України 26 жовтня 2014 року від одного з обласних одномандатних округів, але програв.

[62]З відкритих джерел вбачається, що пан Боделан втік до Росії, де отримав російське громадянство та побудував кар’єру. Як повідомлялося, у лютому 2024 року його призначили керівником так званого «представництва» окупованої частини Херсонської області у м. Москва.

[63] Як відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень.

[64] Ця інформація відома з Єдиного державного реєстру судових рішень.

[65] Вбачається, що на той момент труп № 1616 був єдиним зареєстрованим як невпізнаний.

[66] Хоча наказ класифікований як «для службового користування» та він не перебуває у відкритому доступі, пані Вячеславова надала Суду його копію (заява № 39553/16).

[67] Пан Діденко, пан Дмітрієв та пан Герасимов (заява № 59339/17).

[68] Уряд посилався на провадження № 0186, № 1219 і № 2821 (див. пункти 146 – 156, 157 – 161 і 162 – 166).

[69] Як зазначено, зокрема, Комітетом ПАРЄ щодо питання виконання зобов’язань та обов’язків державами-членами Ради Європи у його інформаційній записці від 25 серпня 2014 року (див. пункт 254).

[70] У заявах № 59339/17, № 59531/17, № 76896/17 і № 47092/18.