Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА WINTERSTEIN І ІНШІ ПРОТИ ФРАНЦІЇ
(Заява № 27013/07)
РІШЕННЯ
(справедлива сатисфакція)
СТРАСБУРГ
28 квітня 2016 року
ОСТАТОЧНЕ
28/07/2016
Це рішення стало остаточним на підставі статті 44 § 2 Конвенції. До нього можуть бути внесені редакційні зміни.
У справі Winterstein і Інші проти Франції,
Європейський суд з прав людини (п’ята секція) на засіданні Палати у складі:
Ангеліка Нусбергер (Angelika Nußberger), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ерік Мьозе (Erik Møse),
Андре Потоцкі (André Potocki),
Йонко Грозєв (Yonko Grozev),
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni),
Мартінс Міц (Mārtiņš Mits), судді,
і Клаудіа Вестердік (Claudia Westerdiek), секретар секції,
Розглянувши справу на закритому засіданні 29 березня 2016 року,
Проголошує наступне рішення, ухвалене у вказаний день:
процедура
1. Справа була відкрита за заявою (№ 27013/07), яку подали до Суду проти Республіки Франція двадцять п’ять її громадян від власного імені і від імені своїх неповнолітніх дітей («заявники»), на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Конвенція») 13 червня 2007 року.
2. Заявників представляли пан Ф. Пупарден (F. Poupardin) і пані A. Субре М’Баркі (Soubré M’Barki), адвокати, які практикують у Понтуазі. Уряд Франції («Уряд») був представлений уповноваженою особою, пані Е. Бельяр (E. Belliard), директоркою з юридичних питань Міністерства закордонних справ, яку змінила пані Ф. Алабрюн (F. Alabrune).
3. Рішенням від 17 жовтня 2013 року ("головне рішення у справі") Суд постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників, оскільки щодо них не було здійснено перевірку пропорційності втручання, відповідно до вимог цієї статті, в контексті процедури виселення з земельної ділянки, яку вони займали у лісі Тру-Пуле у Ербле (Herblay). Суд також постановив, що було порушення статті 8 стосовно тих заявників, котрі просили переселити їх на ділянки, призначені для тривалого розміщення будиночків-причепів мандрівних сімей (terrains familiaux), через відсутність достатнього врахування їхніх потреб.
4. На підставі статті 41 Конвенції заявники вимагали різні суми на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також відшкодування витрат, зроблених у рамках провадження у Суді.
5. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції не було готове до вирішення, Суд відклав його і запропонував Уряду та заявникам надати у письмовій формі протягом трьох місяців від дня рішення, коли рішення стане остаточним, свої зауваження з цього питання і, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли б досягти (там само, § 190, і пункт 4 резолютивної частини).
6. Уряд і заявники надіслали свої зауваження.
7. 20 березня 2014 року Всесвітній рух «ATD Quart Monde», який був заявником у головному провадженні, повідомив Суд, що Розіта Ріконо померла 9 березня 2013 року, спадкоємцями є її діти, Соні і Бренда Вінтерштайн, які народилися у 1993 та 1999 роках від союзу з Джессі Вінтерштайном (також заявником від свого імені та від їхнього імені), а також Манзон Ріконо, який народився у 2007 році від союзу з Френсісом Доркелем (не заявником). 16 грудня 2015 року Соні і Бренда Вінтерштайн висловили бажання підтримувати заяву від імені своєї матері.
ФАКТИ
I. ФАКТИ, ЩО ТРАПИЛИСЬ ПІСЛЯ ГОЛОВНОГО РІШЕННЯ
8. У головному рішенні (§ 40) Суд виділив три групи заявників: сім’ї, які переселилися у соціальне житло, сім’ї, які залишилися або повернулися до Ербле та ті, хто залишив регіон. Відповідно до останньої інформації, наданої Суду, становище деяких заявників складалося наступним чином:
- Мартін Паєн, котра залишилась у лісі Тру-Пуле, погодилась переїхати до соціального житла у Де-Севр, щоб бути ближче до дочки;
- Маріо Гітон зараз живе зі Стелою Юе і своїми дітьми у лісі Тру-Пуле, поруч із батьками, Жерменом Гітон і Мішель Періош;
- Стів Лефевр, Граціелла Авіс і їхні діти живуть разом з родичами на земельній ділянці у Сен-Уан л’Омон, на яку не мають документів на право власності;
- П’єр Муш живе на ділянці для мандрівних осіб у Гаржанвілі, поруч зі своєю дочкою Ванессою Ріконо, її сином та іншими членами родини;
- Франк Муш, син П’єра Муш, жив на ділянках для мандрівних осіб і на паркінгах у комерційних зонах, іноді поруч з батьком. Його теперішня адреса невідома;
- Філіп Лефевр, разом зі своєю співмешканкою (яка не є заявницею) і своїми дітьми не має постійного місця проживання і переїздить поміж родичами у департаментах Маєн і Валь д’Уаз;
- Джессі Вінтерштайн живе у родичів у різних місцях (Аржентей, Евре, Ербле і Мері-сюр Уаз). Що стосується Соні та Бренди, дітей, яких він мав з Розітою Ріконо, яка померла 9 березня 2013 року, то перша, разом зі своїм співмешканцем, живе в його родині, а другий живе з батьком або з тітками;
- Джіпсі Дебарр з трьома дітьми живе в будинку дядька у Верхній Савойї, потім їй був запропонований тимчасовий притулок у родичів у Греноблі; її колишній співмешканець, Пол Муш, не має постійного житла. Їхня поточна адреса невідома.
II. РОЗВИТОК ВНУТРІШНЬОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
9. Після ухвалення головного рішення, у низці судових рішень були враховані наслідки постановлення у ньому порушення стосовно неспроможності національних судів врахувати пропорційність втручання в права, гарантовані заявникам відповідно до статті 8 Конвенції (§§ 155-158).
10. Таким чином, двома постановами від 24 січня та 2 липня 2014 року суддя Вищого суду (tribunal de grande instance) міста Бобіньї відхилив вимоги, відповідно, приватної компанії та муніципалітету Бобіньї, спрямовані на виселення ромських таборів, незаконно влаштованих на належних позивачам земельних ділянках. Посилаючись, зокрема, на статтю 8 Конвенції і на рішення, постановлені Судом у даній справі і у справі Yordanova і Інші проти Болгарії (№ 25446/06, 24 квітня 2012), суддя здійснив перевірку пропорційності заходу виселення, про який йшлось у позові, і яке він врівноважив, з одного боку, з правом власності позивачів і, з іншого боку, з правом відповідачів на повагу до приватного і сімейного життя і житла, і надав перевагу останньому. Зокрема, суд враховував давність і стабільність поселення, найвищі інтереси багатьох дітей-школярів і відсутність альтернативного житла.
11. У рішенні від 22 січня 2015 року апеляційний суд Парижа, залишаючи без змін постанову голови Вищого суду Парижа, який наказав виселити ромський табір з ділянки, що належить місту Париж, тим не менш, вважав, що він повинен оцінити пропорційність цього заходу "з огляду на їхнє право на повагу до приватного і сімейного життя, їхнє право на гідність і право на житло, які мають таку ж цінність, як і право власності міста Париж». В даному випадку Апеляційний суд визнав, що виселення не є непропорційним, але надав мешканцям строк у шість місяців, щоб дозволити державним службам здійснити оцінку становища та надати підтримку, передбачену міжвідомчим циркуляром від 26 серпня 2012 року про умови проведення операцій з евакуації незаконних поселень.
12. Нарешті, 17 грудня 2015 року Касаційний суд (3-та палата з цивільних справ) на підставі статті 8 Конвенції скасував рішення апеляційного суду Версаля, який у справі за позовом комуни Ербле до власниці земельної ділянки, на якій були встановлені хатини та каравани, у яких вона жила зі своєю сім’єю, задовольнив клопотання муніципалітету про очищення ділянки через недотримання правил містобудування. Апеляційний суд постановив, що ні стаття 8, ні право на житло не можуть перешкодити дотриманню правил містобудування чи усунути перешкоди, що виникли внаслідок їх порушення, або усунути його явно незаконний характер..
13. Касаційний суд висловився наступним чином:
« (...) ухваливши таке рішення, не встановивши, всупереч клопотанню сторони, чи постановлені заходи є пропорційними щодо права на приватне і сімейне життя і на житло [відповідних осіб], апеляційний суд не навів правових підстав для свого рішення. »
Тому Касаційний суд повернув справу до апеляційного суду Версаля на розгляд у іншому складі.
ПРАВО
I. ЩОДО ПРАВА ВСТУПИТИ У ПРОВАДЖЕННЯ СОНІ І БРЕНДИ ВІНТЕРШТАЙН
14. Суд зазначає, що Соні та Бренда Вінтерштайн, спадкоємці Розіти Ріконо, висловили бажання підтримати цю заяву від імені своєї матері, і визнає їхнє право її замінити у провадженні. У цьому рішенні Розіта Ріконо і надалі називатиметься заявницею, хоча відтепер цей статус належатиме її спадкоємцям (див. зокрема, Dalban проти Румунії [ВП], № 28114/95, § 1, CEDH 1999‑VI і Malhous проти Республіки Чехія (déc.) [ВП], № 33071/96, CEDH 2000‑XII).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 46 КОНВЕНЦІЇ
15. Суд нагадує, що у випадку встановлення порушення, держава-відповідач несе зобов’язання згідно зі статтею 46 Конвенції не лише сплатити зацікавленим особам суми, присуджені як справедлива сатисфакція, передбачена статтею 41, але також вжити індивідуальних та/або, за необхідності, загальних заходів у своєму внутрішньому правовому порядку, з метою припинення порушення, встановленого Судом, та усунення його наслідків, при цьому мета полягає у тому, аби повернути заявника, наскільки це можливо, в ситуацію, рівноцінну тій, в якій би він знаходився, якби не було порушення вимог Конвенції (див. поміж багатьма іншими, Del Río Prada проти Іспанії [ВП], № 42750/09, § 138, CEDH 2013 і цитована практика).
16. Хоча держава-відповідач залишається в принципі вільною, під наглядом Комітету Міністрів, обирати засоби для виконання своїх зобов’язань за статтею 46 § 1 Конвенції за умови, що ці засоби сумісні з висновками, наведеними у рішенні Суду, він сам може у певних особливих випадках, з метою допомогти державі-відповідачу у виконанні цих зобов’язань, вказати різновид заходів, які можуть бути вжиті для припинення ситуації, яка призвела до встановлення порушення (Del Río Prada, цитовано, § 139 і цитована практика).
17. Суд вважає, що дана справа є саме такою. Він нагадує, що у рішенні щодо суті справи він дійшов висновку (§ 167), що стосовно всіх заявників мало місце порушення статті 8 Конвенції, оскільки під час розгляду справи про виселення не було здійснено перевірку пропорційності втручання, відповідно до вимог цієї статті. Крім того, Суд дійшов висновку, що також мало місце порушення статті 8 щодо тих заявників, які звернулися з проханням про переселення на ділянки для мандрівних сімей, через відсутність належного розгляду їхніх потреб.
18. Суд вітає розвиток національної судової практики з моменту ухвалення головного рішення, що підтверджується, зокрема, рішенням Касаційного суду від 17 грудня 2015 року (див. параграфи 9-13 вище). Однак він зауважує, що рішення Апеляційного суду від 13 жовтня 2005 року може бути виконане в будь-який час, і що примусовий захід продовжує діяти стосовно заявників, які залишилися у лісі Тру-Пуле (параграф 113 головного рішення). Оскільки французьке право все ще не дозволяє у рамках цивільного процесу відновити провадження у зв’язку з рішенням про визнання порушення Конвенції, Суд вважає, що виконання головного рішення перш за все передбачає, що органи влади зобов’язуються не вживати жодних заходів з метою виконання вищезазначеного рішення від 13 жовтня 2005 року (див. mutatis mutandis Yordanova і Інші проти Болгарії, № 25446/06, § 167, 24 квітня 2012).
19. Крім того, Суд вважає, що виконання головного рішення означає, що всі заявники, які ще не були переселені, можуть, з огляду на їхню уразливість та особливі потреби, отримати супровід з метою отримання доступу до розміщення на ділянках для мандрівних сімей або у соціальному житлі, відповідно до їхніх побажань, і тим часом продовжувати користуватися усталеним житлом без ризику виселення.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
20. Стаття 41 Конвенції каже:
“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. »
A. Шкода
1. Матеріальна шкода
a) Аргументи сторін
i) Заявники
21. Декілька заявників, які залишили ліс Тру-Пуле, стверджують, що їм довелося відмовитися від своїх шале або караванів, а також майна, яке вони містили, і вимагають відшкодування матеріальної шкоди. Катрін Ербрехт вимагає 600 євро, П’єр Муш, Розіта Ріконо, Поль Муш і Джіпсі Дебарр - 2 000 євро, Тьєррі Лефевр і Софі Клерсен, Патрік Лефевр і Сільвіан Юг-Бессен – 3 000 євро, а Соланж Лефевр - 5000 євро. Пари, що складаються з Тьєррі Лефевр і Софі Клерсен та Патріка Лефевр та Сільвіян Юг-Бессен, зазначають, що сума, яку вони вимагають, становить 3 000 євро, що включає частку, що відповідає інвестиціям, зробленим під час придбання земельної ділянки, на якій вони облаштувались (§ 40 головного рішення).
ii) Уряд
22. Уряд зазначив, що жоден документ не був наданий для доказу реальності заявлених втрат або їх суми. Він пропонує наступні суми: 300 євро для Катрін Ербрехт, 1 000 євро для П’єра Муша, Розіти Ріконо, Поля Муш і Джіпсі Дебарр, 1 500 євро кожній з пар, які складаються з Тьєррі Лефевра і Софі Клерсен та Патріка Лефевра і Сільвіан Юг-Бессен і 2 500 євро для Соланж Лефевр.
b) Оцінка Суду
23. Що стосується вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, Суд нагадує, що має існувати причинно-наслідковий зв’язок між шкодою, про яку заявники стверджують, та порушенням Конвенції (див. поміж іншими Kurić і Інші проти Словаччини (справедлива сатисфакція) [ВП], № 26828/06, § 81, CEDH 2014). У такому випадку, щоб визначити рівень справедливої сатисфакції, який повинен бути присуджений кожному заявнику за його матеріальні збитки, Суд має право на розсуд у цьому відношенні, яке він використовує залежно від того, що вважає справедливим (там же, § 82 і цитована практика).
24. У цій справі порушення статті 8, встановлене Судом, пояснюється тим, що національні суди наказали примусово виселити заявників, не проаналізувавши пропорційність цього заходу (§ 156-158 головного рішення). Хоча не можна розмірковувати про те, яким був би результат провадження у протилежному випадку, Суд, тим не менш, вважає ймовірним, як доводять рішення, ухвалені після проголошення головного рішення (див. параграфи 9-13 вище), що з огляду на давність та стабільність поселень заявників та тривале толерування з боку муніципалітету, найвищі інтереси багатьох дітей-школярів та відсутність можливості отримання нового житла для більшості з них, у заході виселення було б або відмовлено, або він супроводжувався б строками і гарантіями, які дозволили б їм підготуватися до переїзду на кращих умовах.
25. Проте, з матеріалів справи випливає, що заявники, які терміново переїхали внаслідок процедури виселення, повинні були полишити свої каравани, котеджі або бунгало, які вони побудували (які були негайно знищені муніципальними органами влади) з особистими речами, які в них містились. Отже, Суд вважає, що цей аспект матеріальної шкоди, якої вони зазнали, пов’язаний із встановленим порушенням, і що він повинен бути відшкодований. З іншого боку, сума, на яку претендують Тьєррі Лефевр та Софі Клерсен, Патрік Лефевр та Сільвіан Юг-Бессен у якості інвестиції у земельну ділянку, яку вони займають, не може бути врахована в цьому відношенні, і заявлена сума буде відповідно зменшена.
26. З огляду на складність точного визначення втрат, яких зазнали заявники, і на підставі наданих йому доказів, Суд вирішив присудити їм наступні суми: 600 євро Катрін Ербрехт і Джіпсі Дебар, 2 000 євро кожній з пар, що складаються з Тьєррі Лефевра та Софі Клерсен і Патріка Лефевра та Сільвіан Юг-Бессен і 3 000 євро Соланж Лефевр.
2. Моральна шкода
27. Що стосується моральної шкоди, заявники, які залишилися в лісі Тру-Пуле (Летісія Вінтерштайн, Жермен Гітон, Мішель Періош і Маріо Гітон та Стелла Юе), вимагали 7 500 євро; інші заявники вимагають суми в розмірі від 15 000 євро (Мартін Паєн, Тьєррі Лефевр і Софі Клерсен, Патрік Лефевр і Сільвіан Юг-Бессен, Катрін Ербрехт, Катрін Лефевр, Сабріна Лефевр, Соланж Лефевр і Сандрін Плюмерез) до 20 000 євро (П’єр Муш, Поль Муш, Франк Муш, Джіпсі Дебарр, Стів Лефевр і Граціелла Авіс, Джессі Вінтерштайн, Розіта Ріконо, Філіп Лефевр і Ванесса Ріконо).
28. Посилаючись на рішення щодо суті, Уряд стверджує, що моральна шкода, яку заявники можуть вимагати, відрізняється залежно від того, чи постраждали вони виключно від наслідків відсутності перегляду пропорційності заходу виселення, або ж чи вони також постраждали від неможливості переселитися на ділянки для мандрівних сімей. Уряд зазначає, що Соланж Лефевр, Катрін Лефевр, Сабріна Лефевр, Сандрін Плюмерез і Мартін Паєн були розміщені в соціальному житлі, і вважає, що сума в розмірі 3 000 євро була б достатньою для компенсації моральної шкоди. Уряд пропонує суму в розмірі 7 000 євро для інших заявників.
29. Суд зазначає, що заявники поділяються на три групи для подання своїх клопотань: перша група заявників (ті, хто залишився у лісі Тру-Пуле, а саме Летісія Вінтерштайн, Жермен Гітон, Мішель Періош, а також Маріо Гітон і Стелла Юе) обмежують свої вимоги щодо моральної шкоди до 7 500 євро. Зв’язаний цими клопотаннями, Суд підтверджує їх у повному обсязі.
Друга група заявників, які були переселені у соціальне житло або знайшли відносно стабільне місце проживання (а саме: Мартін Паєн, Тьєррі Лефевр і Софі Клерсен, Патрік Лефевр і Сільвіан Юг-Бессен, Катрін Ербрехт, Катрін Лефевр, Сабріна Лефевр, Соланж Лефевр і Сандрін Плюмерез) вимагають 15 000 євро, і третя група, що відповідає тим, хто не має постійного житла (П’єр Муш, Поль Муш, Франк Муш, Джіпсі Дебарр, Стів Лефевр і Граціелла Авіс, Джессі Вінтерштайн, Розіта Ріконо, Філіп Лефевр і Ванесса Ріконо) - 20 000 євро. Суд вважає, що ці суми відповідають шкоді, завданій заявникам, і вирішує присудити їм ці суми.
B. Видатки і витрати
30. Заявники просили спільно 12 500 євро на відшкодування судових витрат, які були зроблені під час провадження в Суді, розподілені наступним чином: 5 000 євро на відшкодування гонорарів адвокатів (щодо яких вони надали квитанції), 2500 євро на різні транспортні витрати та 2500 євро на оновлення матеріалів справи починаючи з 17 жовтня 2013 року (дата ухвалення рішення щодо суті).
31. Уряд зазначає, що окрім квитанцій щодо гонорарів адвокатів, не було надано жодних підтверджуючих документів. Він пропонує присудити заявникам загальну суму у 5 000 євро.
32. Згідно з практикою Суду, заявник може отримати відшкодування видатків і витрат лише в тій мірі, в якій встановлено їхню реальність, необхідність та обґрунтованість їхнього розміру. У даній справі та з урахуванням наданої йому інформації, а також наведених принципів, Суд вважає розумним присудити заявникам суму в розмірі 5 000 євро за провадження, яке відбувалось у ньому.
C. Пеня
33. Суд вважає за доречне, щоб пеня за несвоєчасну сплату була в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки.
З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО,
1. Постановляє
a) що держава-відповідач має сплатити заявникам протягом трьох місяців, починаючи з дня, коли дане рішення стане остаточним відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, наступні суми:
i. на відшкодування матеріальної шкоди
- 600 EUR (шістсот євро) Катрін Ербрехт,
- 2 000 EUR (дві тисячі євро) П’єру Муш, Розіті Ріконо (має бути розподілено між її дітьми Соні та Брендою Вінтерштайн і Манзоном Ріконо), Полю Муш і Джіпсі Дебар кожному,
- 2 000 EUR (дві тисячі євро) кожній парі у складі Тьєрі Лефевр і Софі Клерсен та Патріку Лефевр і Сільвіан Юг-Бессен,
- 3 000 EUR (три тисячі євро) Соланж Лефевр,
включно з будь-якими податками, які у зв’язку з цим потрібно буде сплатити;
ii. на відшкодування моральної шкоди
- 7 500 EUR (сім тисяч п’ятсот євро) Летісії Вінтерштайн, Жермен Гітон і Мішель Періош кожному,
- 7 500 EUR (сім тисяч п’ятсот євро) спільно Маріо Гітон і Стеллі Юе,
- 15 000 EUR (п’ятнадцять тисяч євро) Мартін Паєн, Катрін Ербрехт, Катрін Лефевр, Сабріні Лефевр, Соланж Лефевр і Сандрін Плюмерез кожному,
- 15 000 EUR (п’ятнадцять тисяч євро) кожній парі у складі Тьєрі Лефевр і Софі Клерсен та Патріку Лефевр і Сільвіан Юг-Бессен,
- 20 000 EUR (двадцять тисяч євро) П’єру Муш, Полю Муш, Франку Муш, Джіпсі Дебарр, Джессі Вінтерштайн, Розіті Ріконо (має бути розподілено між її дітьми Соні та Брендою Вінтерштайн і Манзоном Ріконо), Філіпу Лефевр і Ванессі Ріконо,
- 20 000 EUR (двадцять тисяч євро) спільно Стіву Лефевр і Граціеллі Авіс,
включно з будь-якими податками, які у зв’язку з цим потрібно буде сплатити;
iii. 5 000 EUR (п’ять тисяч євро) на відшкодування видатків і витрат спільно усім заявникам, включно з будь-якими податками, які у зв’язку з цим потрібно буде сплатити,
b) по закінченні зазначених вище трьох місяців і до остаточного розрахунку, на названу суму нараховуватимуться відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки;
2. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Складено французькою мовою і письмово повідомлено 28 квітня 2016 року, відповідно до правила 77 §§ 2 і 3 Регламенту Суду.
Клаудіа ВестердікАнгеліка Нусбергер
секретарГолова
ДОДАТОК
Заявники
Ім’я
Дата народження
Дата поселення
1
Пані Летісія Вінтерштайн
1974
Від власного імені і у якості законної представниці неповнолітніх дітей Саломе Вінтерштайн, народженої у 1992 році, Шеєн Франсуа, народженої у 1996 році, Сідель Франсуа, народженої у 1999 році, Наомі Франсуа, народженої у 2001 році і Чіко Франсуа, народженого у 2005 році
1984
2
Пан Джессі Вінтерштайн
1973
Від власного імені і у якості законного представника неповнолітніх дітей Соні Вінтерштайн, народженого у 1993, і Бренди Вінтерштайн, народженої у 1999
1982
3
Пані Розіта Ріконо (померла у 2013 році)
1976
1982
4
Пані Соланж Лефевр
1948
1967
5
Пан Філіп Лефевр
1988
6
Пані Катрін Лефевр
1964
Від власного імені і у якості законної представниці неповнолітніх дітей Малорі Лефевр, народженої у 1995 році, Даві Лефевр, народженого у 2001 році, і Анжі Лефевр, народженої у 2003 році
1967
7
Пані Сабріна Лефевр
1988
Дочка пані Катрін Лефевр, від власного імені і у якості законної представниці неповнолітньої дитини, Шона Лефевр, народженого у 2003 році
8
Пан Стів Лефевр і Пані Граціелла Авіс
1985
1984
9
Пан Тьєрі Лефевр і Пані Софі Клерсен
1980
1981
Від власного імені і у якості законних представників неповнолітніх дітей, Осеан Дебуа, народженої у 2000 році, Престона Клерсен, народженого у 2005 році, і Тірона Лефевр, народженого у 2006 році
10
Пан Патрік Лефевр і
Пані Сільвіан Юг-Бессен
1970
1973
Від власного імені і у якості законних представників неповнолітніх дітей, Дженіфер Лефевр, народженої у 1990 році, Лори Лефевр, народженої у 1993 році, Стесі Лефевр, народженої у 1995 році, Маеліс Лефевр, народженої у 2001 році, Джейсона Лефевр, народженого у 2003 році, і Маїни Лефевр, народженої у 2006 році
1970
11
Пані Ванесса Ріконо
1988
дочка пана П’єра Муш
12
Пані Мішель Періош
1956
1990
13
Пані Сандрін Плюмерез
1975
Від власного імені і у якості законної представниці неповнолітніх дітей, Памели Алісон Плюмерез, народженої у 1996 році, Доусона Еміля Плюмерез, народженого у 2003 році, і Кені Стіва Плюмерез, народженого у 2004 році
1993
14
Пан Жермен Гітон
1950
1990
15
Пан Maрio Гітон
Пані Стелла Юе
1978
1976
Від власного імені і у якості законних представників неповнолітніх дітей, Дугласа Гітон, народженого у 2000 році, і Шелі Гітон, народженої у 2005 році
1990
16
Пані Мартін Паєн
1956
1980
17
Пані Катрін Ербрехт
1975
Від власного імені і у якості законної представниці неповнолітніх дітей, Гінесси Муш, народженої у 1994 році, Манді Муш, народженої у 1996 році, і Челсі Ербрехт, народженої у 2004 році
1993
18
Пан Поль Муш і
Пані Джіпсі Дебарр
1971
1974
Від власного імені і у якості законних представників неповнолітніх дітей, Келі Дебарр, народженої у 1991 році, Джіпсі-Фалон Дебарр, народженої у 1992 році, Ділана Дебарр, народженого у 1995 році, Проспера Дюжардан, народженого у 1999 році, Жордан Дюжардан, народженого у 2000 році, і Кенсі Муш, народженої 29 листопада 2005
1998
19
Пан П’єр Муш
1950
1982
20
Пан Франк Муш
1974
1980
Full & Egal Universal Law Academy