Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Winterstein і Інші проти Франції - 27013/07
Рішення від 17.10.2013 [Секція V]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Повага до житла
Повага до приватного життя
Виселення мандрівних осіб, французьких громадян, з приватних ділянок, на яких вони мешкали протягом тривалого часу: порушення
Факти – Заявники протягом п’яти – тридцяти років мешкали на ділянках, дехто там і народився, розташованих у зоні, пізніше визнаній планом землеустрою як «природоохоронна зона», у секторі, де було дозволено паркувати будиночки-причепи (каравани), за умови облаштування або отримання дозволу. У 2004 році суд вищої інстанції (tribunal de grande instance) вирішив, що проживання заявників на згаданих ділянках суперечить плану землеустрою і наказав примусово виселити їх. У 2005 році апеляційний суд залишив це рішення без змін. На цей час, воно залишилось не виконаним, проте переважна більшість заявників мала залишити свої ділянки під загрозою примусового виселення, котра зберігається щодо тих, які залишились на місці. Окрім того, державні органи запровадили міські та соціальні проекти, за результатами яких четверо сімей отримали нове соціальне житло. Щодо інших досі не було знайдено жодного задовільного рішення.
Право – стаття 8: Заявники, які протягом багатьох років проживали у одній місцевості, підтримували достатньо тісні і тривалі зв’язки з будиночками-причепами, хатинками і бунгало, влаштованими на зайнятих ними ділянках, аби їх можна було вважати їхнім житлом, незалежно від законності цього займання з точки зору внутрішнього права. Дана справа стосується також права заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя. Проживання у каравані є невід’ємною частиною ідентичності мандрівних осіб, навіть якщо вони більше не ведуть кочовий спосіб життя, і заходи, що стосуються паркування караванів, впливають на їхню спроможність зберігати свою ідентичність і вести приватне та сімейне життя, відповідно до цієї традиції.
Покладений на заявників обов’язок, під загрозою примусового виконання, вивезти каравани та автомобілі, а також видалити усі споруди на згаданих ділянках, становить втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя і до їхнього житла, незважаючи на те, що рішення від 2005 року досі залишається не виконаним. Тим більше, що у даній справі йдеться про судові рішення, якими наказано виселити громаду з майже ста осіб, що неодмінно матиме наслідки для їхнього способу життя та їхніх соціальних та сімейних зв’язків. Втручання було передбачене доступним і передбачуваним законом і мало на меті законну мету - захистити «права інших осіб» шляхом захисту довкілля.
Не оспорюється, що заявники облаштувались на згаданих ділянках багато років тому, а деякі там і народились, і що селищна громада терпимо ставилась до їхньої присутності протягом тривалого часу, перш ніж вирішила припинити її у 2004 році. Національні суди постановили рішення про виселення заявників, надавши вирішальної ваги невідповідності їхнього проживання до плану землеустрою, і жодним чином не врівноваживши її з аргументами, наданими заявниками. Водночас, державні органи не надали жодного пояснення чи аргументу щодо «необхідності» виселення, хоча згадані ділянки вже були віднесені до природоохоронної зони у попередніх планах землеустрою, і не йшлось про земельні ділянки у комунальній власності, які були предметом проектів з розвитку, як і не було залучено права третіх осіб. Отже, заявники не змогли скористатися з дослідження пропорційності втручання, яке відповідало б вимогам статті 8 Конвенції.
За особливих обставин даної справи і з огляду на давність присутності заявників, їхніх сімей і громади, яку вони утворили, принцип пропорційності вимагав, аби особливу увагу було приділено наслідкам їхнього виселення і ризику того, що вони стануть безпритульними. Численні міжнародні документи, зокрема ухвалені у рамках Ради Європи, наполягають на необхідності, у випадку примусового виселення ромів і мандрівних осіб, надати їм нове житло, за винятком випадків форс мажору, оскільки вони належать до уразливої меншини. У даній справі це лише частково мало місце. Хоча наслідки виселення та уразливості заявників не були враховані ні державними органами до того, як було ініційовано провадження щодо виселення, ні судами під час самого провадження, проте після ухвалення рішення апеляційним судом управління міськими та соціальними проектами вжило заходів, спрямованих на визначення становища кожної родини і оцінки можливості надання їм нового житла у найближчому майбутньому. Родини, які вирішили оселитись у соціальному житлі, отримали його у 2008 році, тобто через чотири роки після того, як було проголошено судове рішення про виселення. У рамках цього заходу державні органи приділяли достатню увагу потребам відповідних сімей. Щодо заявників, які висловили клопотання про розселення на ділянках для мандрівних сімей, то територіальна громада полишила цей проект і вирішила натомість виділити їм ділянки, відведені з цією метою у межах місцевості, призначеної для мандрівних осіб, які ведуть кочовий спосіб життя.
Заявникам не можна закидати те, що вони, зі свого боку, залишалися бездіяльними. Дійсно, певна кількість з-поміж них, відповідно до закону про обов’язкове право на житло, подали клопотання про отримання соціального житла, уточнивши, що вони бажають отримати сімейні діялнки, проте їхні клопотання були відхилені мировою комісією і адміністративним судом; водночас ті, хто залишив дану місцевість, намагались знайти інші можливості для проживання, котрі виявились переважно незадовільними та скрутними. Не можна також закидати їм, що вони не подавали прохання про надання соціального житла або відмовились від нього, оскільки Суд визнав, що воно не відповідало їхньому способу життя. Окрім чотирьох сімей, переселених до соціального житла, і двох сімей, які переїхали до інших регіонів, усі заявники опинились у вкрай скрутному становищі. Отже, державні органи не приділили достатньої уваги потребам сімей, які просили переселити їх на ділянки для мандрівних сімей.
В рамках провадження з виселення, заявники не змогли скористатися з дослідження пропорційності втручання, яке відповідало б вимогам статті 8. Окрім того, мало місце порушення цієї статті щодо тих заявників, які просили переселити їх на ділянки для мандрівних сімей, через відсутність належного врахування їхніх потреб.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: розгляд відкладено.
(див. Yordanova і Інші проти Болгарії, 25446/06, 24 квітня 2012, Інформаційне повідомлення 151)
Full & Egal Universal Law Academy