© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «Y. ПРОТИ СЛОВЕНІЇ»
(Заява № 41107/10)
РІШЕННЯ
[Витяги]
СТРАСБУРГ
28 травня 2015 року
ОСТАТОЧНЕ
28/08/2015
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.
У справі «Y. проти Словенії»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Марк Вілліґер (Mark Villiger), Голова,
Ангеліка Нусбергер (Angelika Nußberger),
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Андре Потоцкі (André Potocki),
Гелена Єдерблом (Helena Jäderblom),
Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), секретар секції,
після обговорення у закритому засіданні 31 березня 2015 року
виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу розпочато за заявою (№ 41107/10) проти Республіки Словенія, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянкою Словенії пані Y. (далі – заявниця) 17 липня 2010 року. Голова секції задовольнив клопотання заявниці про нерозголошення її імені (пункт 4 правила 47 Регламенту Суду).
2. Заявницю представляв пан J. Ahlin, адвокат, що практикує в місті Любляна. Уряд Словенії (далі – Уряд) представляв його Уповноважений – пані B. Jovin Hrastnik, державний прокурор.
3. Заявниця стверджувала, що провадження у кримінальній справі про вчинені щодо неї сексуальні посягання безпідставно затримували, не забезпечували його безсторонність і проводили таким чином, що неодноразово завдавали їй психологічних травм втручаннями в її право на особисту недоторканність.
4. 20 лютого 2012 року про цю заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
A. Передісторія
5. Заявниця народилася в 1987 році в Україні, а в 2000 році приїхала до Словенії разом зі своєю сестрою і матір’ю, яка вийшла заміж за громадянина Словенії.
6. У період з липня по грудень 2001 року, у віці 14 років, вона, як стверджується, неодноразово зазнавала сексуального насильства з боку п’ятдесятип’ятирічного Х, який був другом цієї сім’ї і разом зі своєю дружиною часто піклувався про неї і допомагав їй готуватися до конкурсів краси.
7. У липні 2002 року заявниця розповіла своїй матері про те, що Х нібито вчинив щодо неї сексуальні посягання, але вона не хотіла говорити про них будь-якій іншій людині.
8. 15 липня 2002 року до поліції міста Марибор надійшла заява від священика, який повідомив, що мати заявниці розповіла йому про своє занепокоєння з приводу зґвалтування заявниці, вчиненого Х.
B. Поліційне розслідування
9. 16 липня 2002 року мати заявниці подала заяву про порушення кримінальної справи проти Х, в якій повідомила, що Х неодноразово примушував заявницю вступити з ним у статеві зносини.
10. 17 липня 2002 року Мариборська поліція допитала заявницю і та розповіла, як X примушував її до різних видів статевих зносин. Стосовно періоду, протягом якого мали місце ці насильницькі дії, заявниця повідомила, що першу спробу поцілувати її Х зробив ще до липня 2001 року, коли вона почала виступати в ролі моделі на показах мод. Далі вона розповіла про цілу низку випадків, коли Х чинив сексуальне насильство над нею. Одного разу Х ліг на неї, коли вона спала в його будинку; намагаючись вчинити з нею статевий акт, він однією рукою розвів її ноги, а другою закрив їй рота, щоб не кричала, але йому завадив його молодший син, якій піднімався по сходах. Іншого разу, коли вони були в басейні, він мацав її у воді. А ще якось Х нібито привіз заявницю до покинутої майстерні, що належала його сім’ї, і вчинив оральний статевий акт з нею. Крім того, за твердженням заявниці, Х примушував її до орального статевого акту щонайменше тричі: уперше – у себе вдома, удруге – у гаражі своєї компанії, і втретє – у своєму автофургоні, на якому він заїхав у ліс неподалік міста. Цього останнього разу заявниця, як вона стверджувала, намагалася втекти; однак, опинившись у незнайомій місцевості, вона повернулася до автофургона. Заявниця повідомила, що Х неодноразово намагався вчинити з нею статевий акт і що вона, однак, не була впевнена, чи спромігся він увійти в неї. Вона також повідомила, що намагалася захищатися – кричала і відштовхувала Х від себе – але безуспішно.
11. Крім того, заявниця пройшла обстеження у експерта з гінекології, який встановив, що цілість її дівочої пліви не порушена. Протягом липня і серпня 2002 року поліція також допитала Х та ще трьох свідків; Х заперечував, що мав статеві зносини із заявницею.
12. Після низки безуспішних спроб отримати від поліції конкретну інформацію про перебіг розслідування мати заявниці звернулася зі скаргою до Мариборської районної прокуратури.
13. 27 червня 2003 року до Мариборської поліції надійшов лист від прокуратури із запитом негайно надіслати заяву про порушення кримінальної справи проти Х.
14. 18 серпня 2003 року поліція надіслала до прокуратури повідомлення про те, що заявниця не змогла докладно розповісти про стверджувані акти зґвалтування, і вказати, де саме вони відбувалися. У повідомленні зазначалося, що склалося враження, що заявниця перебуває в стані надзвичайного психологічного стресу і побоюється реакції своєї матері. У підсумку поліція зазначила, що достовірність її тверджень про зґвалтування підтвердити неможливо й так само неможливо встановити причини її сильного емоційного потрясіння.
C. Судове розслідування
15. 28 серпня 2003 року прокуратура звернулася до суду з поданням про проведення судового розслідування стосовно Х за обвинуваченнями у вчиненні сексуального насильства над неповнолітньою особою віком до п’ятнадцяти років. У поданні стверджувалося, що Х примусив заявницю до орального статевого акту і щонайменше тричі вступав з нею у статеві зносини, незважаючи на те, що вона заперечувала проти цього і намагалася чинити опір.
16. 7 січня 2005 року Х був викликаний до слідчого судді Мариборського районного суду. Він відмовився давати усні показання. 10 березня 2005 року Х, інтереси якого представляв адвокат, подав письмову заяву, в якій заперечив зазначені обвинувачення. Він також надав медичний висновок, згідно з яким від народження він має порушення функції лівої руки.
17. 26 травня 2005 року слідчий суддя виніс постанову про порушення кримінальної справи проти Х. Скарга останнього на цю постанову була відхилена палатою попереднього провадження Мариборського районного суду.
18. 17 жовтня 2005 року Люблянський районний суд, як суд за місцем проживання заявниці, якому було доручено провести її допит, допитав її як свідка. Допит продовжився 8 листопада 2005 року. Х та його захисника про цей допит не повідомили. Заявниця дала показання, в яких докладно розповіла про те, коли, де і як було вчинено стверджувані злочини. Спочатку вона розповіла про насильницькі дії, які були вчинені в будинку Х, коли вона там спала; вона повторила, що діям Х завадив його син. Згідно з показаннями заявниці друге зґвалтування відбулося за обставин, коли, замість того, щоб відвезти заявницю додому, Х заїхав у ліс і почав нахрапом лізти до неї цілуватися. Потім Х роздягнув заявницю і, розсунувши її ноги однією рукою, а другою утримуючи її за зап’ястя, знову намагався вчинити з нею статевий акт, але проникнення не було. Далі заявниця розповіла про те, як іншого разу Х привіз заявницю до покинутої майстерні, що належала його сім’ї, і вчинив оральний статевий акт з нею. Згідно з її показаннями вона намагалася звільнитися від його хватки, але Х знову скував її рухи, утримуючи її за зап’ястя, а також ударив її долонею по обличчю. І цього разу була спроба проникнення у піхву, але воно фактично не відбулося. Х наказав їй нікому не розповідати про них, бо інакше він докладе зусиль, щоб її разом з її родиною депортували із Словенії. Заявниця додала, що добре пам’ятає ці три випадки і що події відбувалися саме так, як вона розповіла, і водночас зазначила, що низка подібних інцидентів мала місце в період з липня по грудень 2001 року.
19. 13 і 20 грудня 2005 року слідчий суддя Мариборського районного суду допитав дружину Х і ще одного свідка.
20. 13 січня 2006 року за дорученням Мариборського районного суду Коперський районний суд допитав свідка D., яка повідомила, що заявниця розповідала їй про стверджуване зґвалтування.
21. 14 квітня 2006 року слідчий суддя допитав свідка H. – працівницю компанії, що належала Х та його дружині. H. повідомила, що не бачила, щоб Х неправомірно поводився із заявницею на території компанії.
22. 16 травня 2006 року слідчий суддя доручив експерту в галузі гінекології B. визначити ймовірність того, що в період з липня по грудень 2001 року заявниця мала статеві зносини. Експерт опитав заявницю, яка відмовилася проходити клінічне обстеження. Вона, зокрема, повідомила експерта B., що, незважаючи на спроби Х, фактичного статевого проникнення не відбулося. Під час опитування експерт показав їй ортопедичний висновок, в якому зазначалося, що Х не міг робити своєю лівою рукою те, про що вона розповідала, і у відповідь на це заявниця пояснила, що бачила, як Х піднімає деякі важкі речі. B. також показав заявниці повідомлення поліції про те, що вона не змогла докладно розповісти про випадки сексуального насильства і вказати, де саме були вчинені такі злочини, та запитав її, чому, щоб захиститися від Х, вона не скористалася будь-якими способами захисту – наприклад, не дряпала і не кусала його. Заявниця відповіла, що не захистилася або не була в змозі захиститися. 19 червня 2006 року експерт підготував висновок, складений на підставі наявних матеріалів (включаючи висновок гінекологічного обстеження від 2002 року про те, що на той час цілість дівочої пліви заявниці не була порушена), а також за результатами бесіди із заявницею. Він встановив, що немає нічого, що чітко свідчило б про те, що заявниця мала статеві зносини з Х протягом зазначеного періоду. До свого медичного висновку експерт додав зауваження, що надана заявницею версія подій, про які йдеться, містить деякі суперечності. З висновку випливає, що жодна з цих суперечностей не пов’язана з медичними питаннями.
23. 20 червня 2006 року слідчий суддя доручив експерту з клінічної психології R. підготувати відповідний висновок. Опитавши заявницю, експерт R. подала свій висновок 4 липня 2006 року, в якому зазначила:
«З 2001 року у Y. проявляються всі ознаки того, що вона зазнала насильства сексуального та іншого характеру (емоційні, поведінкові та фізичні симптоми).
(...)
Окрім емоційних наслідків у дівчини проявляються дуже типові поведінкові ознаки, пов’язані з пережитим насильством, а також деякі фізичні симптоми (розлад сну, кошмарні сновидіння, падіння в непритомність). Ці симптоми зазначені у висновку (...)
Тяжкість наслідків – для фізичного і, зокрема, статевого здоров’я – наразі оцінити важко. Проте, як і короткострокові, так і довгострокові наслідки можна передбачити. Реальний ступінь наслідків проявиться на ключових етапах життя дівчини та у стресових ситуаціях.
(...)
З огляду на ці наслідки, які є особливо серйозними для її психологічного стану (...), питання про те, чи була порушена цілість дівочої пліви у неповнолітньої жертви насильства під час насильницьких дій винуватця злочину, має зовсім другорядне значення (...)
Оцінити належним чином особливості статевої поведінки може лише експерт з клінічної психології (...)».
24. 15 вересня 2006 року Мариборська районна прокуратура пред’явила X обвинувачення за пунктами 1 і 2 статті 183 Кримінального кодексу – у сексуальному насильстві стосовно неповнолітньої особи віком до п’ятнадцяти років. Заперечення Х проти обвинувачення було відхилено палатою попереднього провадження Мариборського районного суду 20 жовтня 2006 року.
D. Судовий розгляд
25. Мариборський районний суд призначив судове засідання у справі на 27 червня 2007 року. Однак судове засідання було відкладено на клопотання Х, який обґрунтував своє клопотання довідкою про те, що він кілька тижнів перебуватиме на лікарняному.
26. Потім судове засідання призначили на 3 жовтня 2007 року, але відклали на клопотання захисника Х. Наступне судове засідання мали призначити на 12 листопада 2007 року. Але його відклали у зв’язку з відсутністю члена колегії присяжних. Згодом Х повідомив суд, що він збирається у відрядження, у зв’язку з чим наступне судове засідання перенесли на 16 січня 2008 року.
27. 16 січня 2008 року Х не з’явився в судове засідання. 17 січня 2008 року він подав довідку про своє перебування на лікарняному.
28. 25 січня 2008 року захисник Х повідомив суд, що Х скасував своє доручення і що надалі інтереси Х представлятиме інший адвокат, M. Однак до суду не надійшло нового доручення, яке б уповноважувало М. захищати інтереси X у справі. Оскільки у справі Х, який обвинувачувався у кримінальному злочині, була передбачена обов’язкова участь захисника, 28 січня 2008 року суд призначив М. представляти інтереси Х у статусі захисника за призначенням.
29. 14 березня 2008 року відбулося судове засідання у справі, публіку на яке не допустили з міркувань приватності та суспільної моралі. Суд заслухав Х. На засіданні суду адвокат заявниці заявив клопотання про відвід захисника Х (адвоката М.), оскільки у 2001 році заявниця та її мати консультувалися у нього з питань, про які йдеться у справі. Крім того, мати заявниці мала з ним тісні стосунки. М. заперечував, що він коли-небудь бачив заявницю та її матір, і повідомив, що йому відомо лише те, що адвокат, у фірмі якого він працював на той час, представляв у справі про розірвання шлюбу інтереси чоловіка матері заявниці, що проживав окремо від сім’ї. Палата попереднього провадження відхилила клопотання заявниці про відвід захисника, посилаючись на відсутність для цього передбачених законом підстав.
30. 14 березня 2008 року Х подав у письмовій формі доводи на свій захист, в яких наполягав, що був не в змозі застосувати до заявниці фізичну силу, оскільки при народженні його ліва рука була серйозно травмована і оскільки вона на 15 см коротша за його праву руку. Х стверджував, що практично не користується своєю недієздатною рукою. Він також стверджував, що він та його сім’я допомагали заявниці та її сестрі інтегруватися в нове суспільство та вивчати словенську мову, поки їхня мати займалася своїми приватними справами. За твердженнями Х обвинувачення у сексуальному насильстві були ініційовані матір’ю заявниці, яка хотіла таким чином вибити з нього гроші.
31. 14 квітня 2008 року відбулося друге судове засідання у справі. Х був допитаний прокурором, який здебільшого запитував, як Х користується своєю лівою рукою; Х зізнався у цьому зв’язку, що, хоча зазвичай водить автомобілі з автоматичною коробкою передач, іноді він керує меншим автомобілем з механічною коробкою передач. Але, коли його запитали, чи керував він коли-небудь вантажівкою, Х відповів, що це не має стосунку до справи, але все-таки визнав, що має посвідчення водія на право керування дорожніми транспортними засобами всіх категорій. Потім для дачі показань викликали заявницю; суд задовольнив її клопотання про те, щоб її допит у судовому засіданні відбувався за відсутності Х у залі суду. Розповідаючи про випадки сексуального насильства з боку Х, заявниця неодноразово плакала і у зв’язку з цим судове засідання відкладали на кілька хвилин. Потім, діючи від імені Х, його захисник М. допитав заявницю, запитавши її, якою вона була на зріст і скільки важила на час подій, про які йдеться. Заявниця сильно розхвилювалася і запитала М., чому, будучи першою людиною, яка дізналася про її історію, він ставить такі запитання і тепер виступає захисником Х. М. пояснив, що це – частина відповідної тактики. З огляду на стресовий стан заявниці судове засідання відклали.
32. 9 травня 2008 року відбулося третє судове засідання у справі. Допит заявниці продовжився за відсутності Х. На запитання про те, як вона ставиться до тих подій тепер, коли минув час, вона заплакала і сказала, що ніхто не допоміг їй і що справа затяглася на кілька років, протягом яких вона заново переживає травму.
33. 27 серпня 2008 року з метою прискорити провадження у справі заявниця подала наглядову скаргу відповідно до Закону про захист права на судовий розгляд без необґрунтованих затримок (далі – закон 2006 року).
34. 26 вересня 2008 року відбулося четверте судове засідання, яке проводилося за відсутності публіки і на якому Х особисто поставив заявниці більше сотні запитань, почавши із зауваження у формі запитання: «Чи правда, що ти говорила й демонструвала мені, що завжди готова в будь-який слушний момент пустити сльозу, щоб усі тобі повірили». З протоколу судового засідання не видно, що заявниця дала якусь відповідь. Потім Х поставив заявниці низку запитань, спрямованих на те, щоб довести, що вони бачилися, головним чином, під час зустрічей їхніх сімей або коли заявниця, потребуючи допомоги транспортом чи іншої допомоги, активно домагалася побачення з ним. Серед питань, які поставив Х, були такі: «Чи правда, що ввечері під час заходу я не міг погано поводитися з тобою, як ти стверджувала 14 квітня», «Чи правда, що, якщо б я хотів задовольнити свої сексуальні потреби, я б зателефонував тобі принаймні один раз», «Чому ти зателефонувала мені у вересні і просила відвезти тебе за місто, якщо на той час я вже п’ять разів зґвалтував тебе», «Чому ти телефонувала мені, адже я точно ніколи не телефонував тобі», або «Чи правда, що ти конкретно попросила, щоб ми виїхали за місто самі, оскільки ти хотіла поспілкуватися зі мною та відсвяткувати свій успіх на конкурсі краси». Заявниця наполягала, що не телефонувала Х і не була ініціатором прогулянок з ним за межі міста і що, навпаки, це він їй телефонував. Х також запитав заявницю, чи говорила вона йому, що коли у неї буде хлопець, вона завжди верховодитиме, оскільки хоче бути господинею.
35. Х також стверджував, що звинувачення у зґвалтуванні є вигадками матері заявниці. Тому він поставив заявниці численні запитання стосовно її матері, зокрема про її володіння словенською мовою, її роботу та особисті стосунки. Далі Х показав заявниці медичний висновок про наявність у нього серйозного порушення функції лівої руки. Заявниця наполягала, що бачила, як Х користується своєю лівою рукою в повсякденному житті, зокрема керує автомобілями, піднімає й носить своїх дітей та їхні шкільні портфелі або ящики з пляшками. Протягом усього допиту Х піддавав сумніву точність і достовірність відповідей заявниці, докладно коментуючи описані нею обставини і спростовуючи її версію подій. Він продовжив робити це навіть після того, як головуюча суддя пояснила йому, що він матиме можливість висловити свої зауваження після допиту заявниці.
36. Під час допиту заявниці як свідка обвинувачення цілий ряд своїх запитань підсудний Х ставив повторно, і зрештою головуюча суддя попередила його не робити цього. Головуюча суддя також заборонила ставити сім запитань, які, на її думку, не мали стосунку до справи, яка розглядалася.
37. Суд тричі оголошував коротку перерву, коли заявниця перебувала в дуже схвильованому стані і плакала. Після однієї з таких перерв Х запитав заявницю, чи почуватиметься вона краще, якщо всі вони повечеряють разом як робили це раніше, і, можливо, тоді вона так багато не плакатиме.
38. В якійсь момент заявниця попросила суд відкласти судове засідання, оскільки запитання викликали у неї надмірний стрес. Однак після того, як Х повідомив її, що наступне судове засідання може відбутися лише після 19 листопада 2008 року, коли він повернеться з відрядження, заявниця з плачем погодилася, щоб він продовжив ставити їй запитання, оскільки вона вже хотіла покінчити з цим. Зрештою, після чотирьох годин допиту заявниці як свідка обвинувачення судове засідання було відкладено головуючою суддею до 13 жовтня 2008 року.
39. Дружина Х, його теща та працівник його компанії були допитані на наступному судовому засіданні; всі троє вони стверджували, що Х дуже мало користується своєю лівою рукою і, безперечно, не в змозі піднімати важкі речі.
40. 24 листопада 2008 року відбулося шосте судове засідання. Х допитував заявницю протягом півтори години. Коли заявниці ставив питання М., захисник Х, вона знову наполягала, що вже розповідала йому всю цю історію раніше. М. заперечував це, стверджуючи, що, якби він був поінформований, то порадив би заявниці звернутися до лікарні та поліції. Після допиту заявниці відбувся допит її матері, яку запитували переважно про її приватні відносини.
41. Наприкінці судового засідання М., захисник Х, підтвердив, що якось зустрічався з матір’ю заявниці, коли працював в юридичній фірмі з адвокатом, який представляв її інтереси у певній судовій справі. Він також заявив, що впродовж трьох днів повідомить суд про те, чи подаватиме клопотання про свій відвід від участі у цій справі в якості захисника Х. 25 листопада 2008 року М. подав до суду клопотання про свій відвід у справі, посилаючись на те, що певні висловлювання з боку матері заявниці зачепили його особисто.
42. Під час судового засідання 15 грудня 2008 року суд відхилив клопотання захисника М. про свій відвід у справі Х, пославшись на відсутність передбачених законом підстав для його відводу. Суд також допитав як свідка експерта з гінекології В. Той зізнався, що для з’ясування обставин він у своєму висновку торкнувся також деяких питань, які не містилися в запиті слідчого судді. Він також повторив, що на той час цілість дівочої пліви заявниці не була порушена.
43. 22 січня 2009 року суд провів восьме судове засідання у справі і допитав експерта з клінічної психології R., яка знову зазначила, що сексуальне насильство, з моменту вчинення якого минуло чимало часу, неможливо довести речовими доказами і що все-таки можна оцінити лише психологічні наслідки. Вона також повторила, що у заявниці проявляються чіткі ознаки пережитого сексуального насильства.
44. 20 лютого 2009 року суд доручив Т., ще одному експерту з гінекології, надати висновок про ймовірність того, що заявниця могла мати статеві зносини у відповідний період часу, якщо враховувати результати її медичного обстеження (див. пункт 11 вище). 10 березня 2009 року експерт подав свій висновок, в якому зазначив, що ці результати не суперечать викладеній заявницею версії подій, про які йдеться.
45. 16 березня 2009 року відбулося судове засідання, на якому суд доручив N., експерту в галузі ортопедії, підготувати висновок про те, чи був Х, ураховуючи недієздатність його лівої руки, здатним вчиняти дії, про які розповіла заявниця.
46. 5 травня 2009 року експерт N. подав свій висновок, в якому зазначив, що у Х є серйозне порушення функції лівої руки і що з огляду на це деякі події навряд чи могли відбуватися так, як розповідає заявниця.
47. 8 червня 2009 року відбулося судове засідання, на якому суд допитав експерта N. У відповідь на запитання, поставлені адвокатом заявниці, N. пояснив, що свій висновок він склав на підставі документів, які містяться в медичній справі Х, рентгенівських знімків, наданих йому Х, та результатів обстеження Х.
48. Судове засідання відбулося 9 липня 2009 року. Заявниця заявила клопотання про додатковий допит експерта N.
49. 29 вересня 2009 року відбулося дванадцяте і останнє судове засідання у справі. На засіданні суду заявниця і прокурор допитали експерта N., який стверджував, зокрема, що Х може користуватися своєю лівою рукою лише для допомоги правій руці виконувати певні дії і що, однак, в його лівій руці практично немає сили. На думку експерта, Х не зміг би розсунути її ноги своєю лівою рукою і так само не зміг би зняти з себе штани так, як вона стверджує. На запитання прокурора про те, чи ґрунтується його висновок на припущенні, що заявниця щосили чинила опір Х, експерт N. відповів: «У своєму висновку я не виходив з цього припущення, оскільки мені не відомо, чи чинила вона опір або охоче підкорилася». Коли експерта N. запитали, чи була заявниця, на той час – чотирнадцятирічна дівчина, у змозі вчинити опір Х, який, як вона стверджує, лежав на ній, він відповів, що вважає це можливим. У своїх показаннях N. також зауважив, що, хоча права рука Х була сильнішою, ніж зазвичай, він був не в змозі вчинити над нею насильство.
50. Після допиту N. заявниця, яка вже домагалася й отримала у позасудовому порядку інший ортопедичний висновок, що допускав можливість того, що Х все-таки міг в обмеженому обсязі користуватися своєю лівою рукою, заявила клопотання про доручення іншому експерту в галузі ортопедії підготувати такий висновок з огляду на наявні сумніви щодо висновків N. Це клопотання заявниці, а також подане нею до суду клопотання про виклик її сестри та колишнього чоловіка її матері для допиту як свідків, які нібито бачили, як Х веслував обома руками, були відхилені судом, як такі, що не потребують розгляду. Суд відхилив і клопотання прокурора про повторний допит заявниці.
51. Наприкінці судового засідання суд проголосив рішення, яким виправдав Х за всіма обвинуваченнями. З огляду на таке рішення суд запропонував заявниці домогтися відшкодування шкоди за позовом, з яким вона звернулася під час провадження у цій справі до цивільного суду.
52. 15 грудня 2009 року заявниця подала нову наглядову скаргу відповідно до закону 2006 року. 22 грудня 2009 року вона отримала відповідь суду, який повідомив, що того дня їй надіслано письмове обґрунтування судового рішення.
53. У письмовому обґрунтуванні рішення суд пояснив, що ортопедичний експертний висновок поставив під сумнів здатність Х виконувати певні дії, про які розповідала заявниця, оскільки при їх виконанні він мусив би діяти одночасно обома руками. Як зазначено у висновку експерта, Х був навіть не в змозі рухати своєю лівою рукою таким чином, щоб мати можливість зняти нею свої штани або розсунути ноги заявниці. Суд повідомив, що з огляду на те, що деякі з тверджень заявниці були спростовані експертом, виникли деякі сумніви в достовірності всієї її версії подій. Керуючись принципом «in dubio pro reo» (усі обґрунтовані сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого), суд виправдав Х. Що стосується висновку експерта з клінічної психології R. про те, що заявниця зазнала сексуального насильства, то суд зазначив, що не можна не враховувати судового рішення, винесеного в іншій справі стосовно проживаючого окремо чоловіка матері заявниці, в якому компетентний суд визнав, що чоловік вступав у статеві зносини у присутності заявниці та її сестри, а також неадекватно поводився із заявницею.
54. 30 грудня 2009 року прокурор оскаржила судове рішення, критикуючи суд за неврахування того факту, що з огляду на свій вік, стать і масу тіла Х був набагато сильніший за заявницю, а також міг діяти з позиції сили завдяки своєму економічному та соціальному статусу. Крім того, вона звернула увагу на те, що Х керував автомобілями з механічною коробкою передач, а при такому водінні потрібно діяти обома руками. Прокурор також доводила, що для кваліфікації діянь, про які йдеться, як злочину, не потрібна наявність ознак насильницького вчинення статевого акту; досить того, що заявниця заперечувала проти цього. Вона акцентувала увагу й на тому, що провадження у справі триває вже вісім років, що призводить до загострення травми, яку було завдано заявниці.
55. Скарга прокурора була відхилена Мариборським високим судом 26 травня 2010 року. Останній встановив, що рішення суду першої інстанції містить зрозуміле і чітке обґрунтування сумнівів з приводу того, що Х справді вчинив злочини, про які йшлося.
56. Згодом заявниця звернулася до Генерального прокурора з клопотанням про внесення подання про захист законності (екстраординарний засіб юридичного захисту). 28 липня 2010 року Генеральний прокурор повідомив заявницю, що в згаданому вище поданні можуть бути порушені лише питання права, а не оцінки фактів, яку заявниця піддала сумніву.
E. Відшкодування за шкоду, спричинену затримками провадження у кримінальній справі
57. 11 лютого 2011 року заявниця й Уряд уклали на підставі закону 2006 року мирову угоду про відшкодування всієї матеріальної та моральної шкоди в розмірі 1 080 євро, заподіяної заявниці внаслідок порушення її права на судовий розгляд зазначеної кримінальної справи без необґрунтованих затримок. Заявниця також отримала 129,60 євро на відшкодування судових та інших витрат.
II. ВІДПОВІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА
A. Відповідні положення національного кримінального законодавства
58. У пунктах 1 і 2 статті 183 Кримінального кодексу (у редакції, чинній на час подій у справі), які передбачають кримінальну відповідальність за сексуальне насильство над особою, що не досягла 15-річного віку, зазначено таке:
«1) Вчинення особою статевого акту або інших дій сексуального характеру з особою протилежної або своєї статі, яка не досягла п’ятнадцятирічного віку, та за умов, коли рівень зрілості винуватця злочину явно не відповідає рівню зрілості жертви, карається позбавленням волі на строк від одного до восьми років.
2) Вчинення особою зазначених вище дій з особою, яка не досягла десятирічного віку, або з легко вразливою особою, яка не досягла п’ятнадцятирічного віку, або вчинення таких дій із застосуванням до неї сили чи з погрозами її життю або здоров’ю карається позбавленням волі на строк щонайменше три роки.
(...)».
59. Стаття 148 Закону про кримінальне судочинство (у редакції, чинній на час подій у справі) передбачає, що поліція, провівши попереднє розслідування стверджуваного злочину, складає заяву про порушення кримінальної справи на підставі зібраної інформації, та надсилає її до прокуратури. Однак, навіть якщо зібрана інформація не дає очевидних підстав для подання такої заяви, поліція повідомляє прокурора про свої заходи.
60. Що стосується забезпечення захисту малолітніх жертв злочинів сексуального характеру під час судового розслідування, то Закон про кримінальне судочинство містить цілий ряд положень, спрямованих на захист неповнолітніх потерпілих і свідків у кримінальних справах. У справах стосовно злочинів проти статевої недоторканності неповнолітні особи повинні – із самого початку провадження у кримінальній справі – мати представника для захисту їхніх прав. Малолітнім жертвам злочинів, які не мають адвоката, адвокат призначається судом першої інстанції. Крім того, допускається відсутність обвинуваченого під час допиту свідків віком до 15 років, які стверджують, що потерпіли від злочинів проти статевої недоторканності. У цьому зв’язку стаття 240 Закону про кримінальне судочинство передбачає, що допит неповнолітніх осіб, особливо тих, хто потерпів від кримінального злочину, має здійснюватися з урахуванням їхнього віку, щоб допит негативно не позначився на їхньому психічному стані.
61. Для забезпечення нормального ходу розслідування справи сторони та потерпілий у справі можуть відповідно до статті 191 Закону про кримінальне судочинство звернутися до голови суду, на який покладено проведення цього розслідування, зі скаргою на затримки та інші процесуальні порушення. Після розгляду скарги голова суду зобов’язаний повідомити скаржника про вжиті у зв’язку з нею заходи.
62. Крім того, що стосується строку призначення кримінальної справи до розгляду в суді, то пункт 2 статті 286 Закону про кримінальне судочинство передбачає, що головуючий суддя планує проведення першого судового засідання у справі не пізніше ніж упродовж двох місяців з дня надходження обвинувального акта. У разі неспроможності виконати цю вимогу він повинен повідомити про це голову суду, і той зобов’язаний вжити необхідних заходів для призначення судового засідання.
63. Що стосується порядку проведення судового засідання, то стаття 295 Закону про кримінальне судочинство передбачає, що публіка може не допускатися на судовий розгляд, якщо це, наприклад, необхідно для захисту прав підсудного або потерпілого на особисте і сімейне життя. Згідно зі статтею 299 зазначеного закону головуючий суддя проводить судове засідання, надає сторонам у справі право висловитися й допитує підсудного, свідків та експертів. Крім того, саме головуючий суддя зобов’язаний забезпечити з’ясування всіх обставин справи, встановлення істини та усунення перешкод, які затягують провадження у справі.
64. Підсудного можуть тимчасово видалити із залу суду, якщо свідок відмовляється давати показання в його присутності. Після цього йому зачитують показання свідка і він має право поставити свідку запитання. Водночас відповідно до пункту 2 статті 334 Закону про кримінальне судочинство головуючий суддя забороняє повторно ставити запитання, які вже ставилися або які не мають стосунку до справи чи самі по собі підказують потрібну відповідь.
B. Відповідні положення національного цивільного законодавства і практика
1. Цивільний позов про відшкодування шкоди
65. Стаття 148 Зобов’язального кодексу, яка визначає відповідальність юридичних осіб за шкоду, заподіяну одним з їхніх підконтрольних органів, і яка також застосовується при визначенні відповідальності держави за завдану шкоду, передбачає, що юридична особа несе відповідальність за шкоду, заподіяну третій стороні одним з її підконтрольних органів при здійсненні або у зв’язку зі здійсненням своїх функцій. Щоб домогтися відшкодування шкоди, заподіяної державою, позивач має довести наявність усіх чотирьох ознак відповідальності держави, а саме: незаконність дій держави, наявність шкоди, причинний зв’язок та недбалість з боку держави чи її провину.
66. Згідно зі статтею 179 Зобов’язального кодексу, яка є законодавчою підставою для присудження відшкодування моральної шкоди, відшкодування такої шкоди може присуджуватися, якщо порушено права особистості, а також якщо особа зазнала фізичних і душевних страждань унаслідок обмеження життєдіяльності, каліцтва, наклепу, смерті близького родича, але при цьому присуджене відшкодування має бути обґрунтованим виходячи з обставин справи та, зокрема, рівня і тривалості спричинених у зв’язку з ними страждань і страху.
67. Згідно з рішенням Верховного суду № II Ips 305/2009 відшкодовуються лише ті види моральної шкоди, які зазначені в Зобов’язальному кодексі, з дотриманням принципу numerus clausus. Таким чином, Верховний суд вирішив, що моральну шкоду, заподіяну внаслідок надмірної тривалості провадження у справі, не можна відносити до видів шкоди, які визначені у Зобов’язальному кодексі, оскільки право на судовий розгляд упродовж розумного строку не можна трактувати як право особистості.
2. Захист права на судовий розгляд без необґрунтованих затримок (закон 2006 року)
68. Згідно зі статтею 1 закону 2006 року сторонам судового розгляду – включаючи потерпілого від злочину – гарантується право на винесення судом без необґрунтованих затримок рішення щодо їхніх прав.
C. Відповідні норми міжнародного права
69. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою, прийнята резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29 листопада 1985 року, передбачає, що до жертв злочинів слід ставитися із співчуттям і поважати їхню гідність (стаття 4 додатку). Крім того, слід сприяти тому, щоб під час судових та адміністративних проваджень забезпечувалося вирішення потреб жертв злочинів, зокрема шляхом вжиття заходів для зведення до мінімуму незручностей для жертв, для захисту їхнього приватного життя, якщо це необхідно, та для забезпечення їхньої безпеки, безпеки їхніх сімей і свідків з їхнього боку, а також для захисту їх від залякування і помсти (пункт «d» статті 6 додатку).
70. Жертви злочинів також перебувають під захистом законодавства Європейського Союзу. У 2001 році було прийнято Рамкове рішення Ради ЄС про статус потерпілих у кримінальному судочинстві (2001/220/JHA) з метою запровадження мінімальних стандартів щодо прав і захисту жертв злочинів. Стаття 2 Рамкового рішення вимагає від держав-членів гарантувати у своїй кримінально-правовій системі відведення жертвам злочинів реальної і належної ролі й забезпечення належної поваги до їхньої гідності під час здійснення судочинства. Крім того, стаття 3 передбачає, що під час судочинства жертвам злочинів має надаватися можливість бути заслуханими і подати докази; водночас вона вимагає вживати належних заходів для того, щоб їхній допит органами влади не виходив за межі того, що є необхідним для досягнення мети кримінального судочинства. Стаття 8 вимагає від держав-членів вживати цілий ряд заходів під час кримінального провадження для забезпечення безпеки потерпілих від злочинів та захисту їхнього приватного життя. Зокрема, має бути вжито заходів для того, щоб не допускати у приміщеннях суду контактів між потерпілими від злочинів та особами, які вчинили ці злочини, якщо цього не вимагають інтереси кримінального судочинства. Коли існує необхідність захисту потерпілих – зокрема тих з них, які є особливо вразливими – від наслідків дачі показань у відкритому судовому засіданні, держави-члени мають також забезпечувати, щоб таким особам надавалася можливість давати показання у спосіб, що дозволяє досягнути цієї мети за допомогою відповідних засобів, які узгоджуються з їхніми основними правовими принципами.
71. Крім того, завдяки прагненню держав-членів ЄС зміцнити права жертв злочинів, 25 жовтня 2012 року була прийнята Директива 2012/29/EU Європейського парламенту і Ради Європи про встановлення мінімальних стандартів щодо прав потерпілих від злочинів, їхньої підтримки та захисту, а також заміну Рамкового рішення Ради ЄС 2001/220/JHA. Відповідні положення цієї директиви, яку держави-члени ЄС мають імплементувати у своє законодавство до 16 листопада 2015 року, передбачають таке:
Пункт 19 декларативної частини
«Особу слід вважати потерпілою від злочину, незалежно від того, чи встановлено, затримано, притягнуто до суду або засуджено особу, яка вчинила цей злочин, і незалежно від родинних відносин між ними. (...)»
Стаття 20 – Право потерпілих на захист під час кримінальних розслідувань
«Без шкоди для прав сторони захисту та відповідно до принципів судового розсуду держави-члени забезпечують під час кримінальних розслідувань:
a) щоб після надходження скарги про злочин до компетентного органу влади допит потерпілих здійснювався без необґрунтованих затримок;
b) щоб кількість допитів потерпілих була зведена до мінімуму і допити проводилися лише у випадках, коли це абсолютно необхідно для цілей розслідування злочину;
(...)
d) щоб кількість медичних обстежень була зведена до мінімуму і щоб такі обстеження проводилися лише у випадках, коли це абсолютно необхідно для цілей кримінального судочинства».
Стаття 22 – Індивідуальна оцінка потерпілих для визначення особливих потреб захисту
«1. Держави-члени забезпечують, щоб у порядку, встановленому національним законодавством, потерпілим давалася вчасна та індивідуальна оцінка з метою визначення особливих потреб їхнього захисту та з’ясування, чи надаватиметься їм, і якою мірою, можливість скористатися спеціальними заходами під час кримінального судочинства, як передбачено статтями 23 і 24, з огляду на особливу уразливість таких осіб до вторинної і повторної віктимізації, залякувань і помсти.
2. Індивідуальна оцінка має, зокрема, враховувати:
a) особистісні риси потерпілого;
b) вид чи характер злочину; та
c) обставини вчинення злочину.
3. При визначенні індивідуальної оцінки особлива увага має приділятися: потерпілим, яким, ураховуючи тяжкість злочину, заподіяно глибоку травму; потерпілим від злочинів, вчинених з мотивів упередженого ставлення або на ґрунті дискримінації, які, зокрема, могли бути пов’язані з особистісними рисами цих потерпілих; потерпілим, які особливо уразливі через свої відносини зі злочинцем та залежність від нього. Належну увагу у зв’язку з цим слід приділяти особам, які постраждали від терористичних актів, організованої злочинності, торгівлі людьми, сексуального насильства, експлуатації або злочинів, вчинених на ґрунті ненависті, а також потерпілим, які мають фізичні вади.
(...)»
Стаття 23 – Право на захист потерпілих з особливими потребами захисту під час кримінального судочинства
«1. Без шкоди для прав сторони захисту та відповідно до принципів судового розсуду держави-члени забезпечують, щоб потерпілі з особливими потребами захисту, яким надається можливість скористатися спеціальними заходами, визначеними за результатами індивідуальної оцінки, передбаченої пунктом 1 статті 22, могли скористатися заходами, передбаченими пунктами 2 і 3 цієї статті. Спеціальний захід, визначений за результатами індивідуальної оцінки, не може бути застосований, якщо це неможливо через оперативні чи практичні труднощі або якщо існує термінова необхідність проведення допиту потерпілого, тоді як непроведення його допиту може призвести до завдання шкоди потерпілому чи іншій людині або зашкодити перебігу провадження у справі.
2. Під час кримінальних розслідувань потерпілим з особливими потребами захисту, визначеними відповідно до пункту 1 статті 22, надається можливість скористатися нижченаведеними спеціальними заходами:
(...)
b) проведення допитів потерпілого спеціально підготовленими фахівцями або через таких фахівців;
(...)
3. Під час судового провадження потерпілим з особливими потребами захисту, визначеними відповідно до пункту 1 статті 22, надається можливість скористатися нижченаведеними спеціальними заходами:
a) заходи, які дозволяють виключити можливість візуального контакту між потерпілими і злочинцями, зокрема під час дачі показань, за допомогою відповідних засобів, включаючи використання комунікаційних технологій;
b) заходи, які забезпечують можливість заслуховування в залі суду потерпілого, який при цьому там не присутній, що здійснюються, зокрема, за допомогою відповідних комунікаційних технологій;
c) заходи з недопущення постановки непотрібних запитань щодо приватного життя потерпілого, які не мають стосунку до відповідного злочину; та
d) заходи, які дозволяють провести судове засідання без присутності публіки».
72. 5 травня 2011 року Рада Європи прийняла Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яка набрала чинності 1 серпня 2014 року. Словенія підписала цю Конвенцію 8 вересня 2011 року, але досі не ратифікувала. Відповідні положення Конвенції передбачають таке:
Стаття 49 – Загальні зобов’язання
«1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для того, щоб розслідування та судові провадження стосовно всіх форм насильства, які підпадають під дію цієї Конвенції, здійснювалися без необґрунтованих затримок і з урахуванням прав жертви на всіх стадіях кримінального провадження.
2. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів, керуючись основними принципами прав людини та враховуючи гендерне тлумачення насильства, щоб забезпечувати ефективне розслідування та кримінальне переслідування за злочини, встановлені відповідно до цієї Конвенції».
Стаття 54 – Розслідування та докази
«Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для того, щоб у цивільному або кримінальному судочинстві взяття показань, які стосуються історії сексуальних стосунків і поведінки жертви, дозволялося тільки тоді, коли це має стосунок до справи та є необхідним».
Стаття 56 – Заходи захисту
«1. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для захисту прав та інтересів жертв, у тому числі для забезпечення їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та судового провадження, зокрема шляхом:
а) забезпечення їхньої безпеки, а також безпеки їхніх сімей і свідків від погроз, помсти та повторної віктимізації;
b) забезпечення інформування жертв, принаймні якщо жертвам і відповідним сім’ям загрожує небезпека, коли винуватець злочину утік або його тимчасово чи остаточно звільнено;
с) інформування їх згідно з умовами, передбаченими національним законодавством, про їхні права й заходи, якими вони можуть скористатися, та про подальші заходи, що вживаються у зв’язку з їхньою заявою, про обвинувачення, загальний перебіг розслідування чи провадження та їхню роль у зв’язку з цим, а також про результати розгляду їхньої справи;
d) надання жертвам можливості – у спосіб, що відповідає процесуальним нормам національного законодавства – бути вислуханими, дати показання, а також самим або через посередника висловити свою думку, потреби й те, що викликає у них занепокоєння, та врахування цієї інформації у провадженні;
e) здійснення належних заходів підтримки стосовно жертв з тим, щоб їхні права та інтереси були належним чином представлені і враховані;
f) забезпечення можливості вжиття заходів для захисту приватного життя та репутації жертви;
g) забезпечення, якщо це можливо, уникнення контакту між жертвами та винуватцями злочинів у приміщеннях суду та правоохоронних органів;
h) надання жертвам незалежних і компетентних перекладачів, коли жертви є учасниками провадження або коли вони дають показання;
i) надання жертвам можливості давати показання відповідно до норм національного законодавства у залі суду без особистої присутності або принаймні без присутності гаданого винуватця злочину, зокрема шляхом використання, де це можливо, відповідних комунікаційних технологій;
2. Діти, які стали жертвами і свідками насильства стосовно жінок і домашнього насильства, забезпечуються, коли це доцільно, спеціальними заходами захисту з урахуванням найвищих інтересів дитини».
ПРАВО
I. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 8 КОНВЕНЦІЇ
73. Заявниця скаржилася, посилаючись на статті 3 і 8 Конвенції, що провадження у кримінальній справі про вчинені стосовно неї сексуальні посягання не відповідало позитивному зобов’язанню держави-відповідача забезпечувати ефективний правовий захист від сексуального насильства, оскільки провадження безпідставно затримували, не забезпечували його безсторонність і проводили таким чином, що неодноразово завдавали їй психологічних травм втручаннями в її право на особисту недоторканність. Заявниця також стверджувала, що стосовно своїх скарг не мала ефективного засобу юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції.
74. Беручи до уваги характер і суть зазначених вище скарг, Суд вважає, що твердження про затримки та упередженість національних судів підлягають розгляду лише за статтею 3 Конвенції (див. рішення у справі «P.M. проти Болгарії», № 49669/07, § 58, від 24 січня 2012 року), яка передбачає таке:
Стаття 3
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
75. Водночас решта скарг заявниці стосовно відсутності захисних заходів, якими її мали забезпечувати при здійсненні провадження у кримінальній справі, порушують певні питання про зміст зобов’язання держави забезпечувати захист жертв злочинів, що дають показання як свідки у кримінальних справах. Беручи до уваги конкретні обставини справи, яка розглядається, Суд вважає, що ці питання слід розглянути за статтею 8 Конвенції, яка передбачає таке:
Стаття 8
«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
(...)
B. Щодо суті
1. Доводи сторін
a) Заявниця
85. Заявниця стверджувала, що розслідування вчиненого щодо неї сексуального насильства та подальше судове провадження здійснювалися з необґрунтованими затримками і були неефективними, оскільки органи влади були упередженими щодо неї через її українське походження. По-перше, вона стверджувала, що протягом року Мариборська поліція не здійснювала жодних заходів з розслідування її скарг і на запит з Мариборської районної прокуратури лише надіслала до неї відповідне повідомлення. Крім того, Мариборський районний суд не забезпечив проведення судового розгляду з дотриманням строків, передбачених національним законодавством. У зв’язку з цим заявниця також доводила, що не була зобов’язана докладати зусиль для прискорення провадження у справі.
86. По-друге, Мариборський районний суд відмовився викликати важливих свідків у справі та доручити іншому експерту в галузі ортопедії з’ясувати, чи справді через свою інвалідність Х був не в змозі вчинити насильницькі дії, про які стверджувала заявниця. Крім того, суд не був безстороннім, оскільки спирався переважно на ортопедичний висновок, який ґрунтувався на припущенні, що заявниця була здатна активно захищатися. При цьому не враховувалося, що цей висновок не узгоджувався з деякими іншими свідченнями того, що Х не міг цілком обходитися без допомоги лівої руки.
87. Заявниця також скаржилася, що під час провадження у справі держава не забезпечила захист її права на особисту недоторканність. У зв’язку з цим вона стверджувала, що експерт з гінекології В. вийшов за межі своїх обов’язків і, замість складання відповіді на запитання слідчого судді щодо ймовірності вчинення статевого акту, почав довідуватися, чи було вчинено злочин, ставлячи заявниці цілий ряд запитань, через які вона опинилася в умовах, коли була змушена захищатися від нього (див. пункт 22 вище).
88. Крім того, хоча заявницю допитали при розслідуванні справи, згодом їй довелося давати показання на чотирьох судових засіданнях у Мариборському районному суді, під час яких підсудному дозволили особисто мучити її численними провокаційними та повторюваними запитаннями, незважаючи на те, що його представляв захисник, який міг би ставити ці запитання. Такий допит спричинив їй сильні психологічні страждання; вона відчувала збентеження, приниження і безпорадність. Крім того, підсудного представляв адвокат, якому вона раніше розповідала про ці події і який, таким чином, мав можливість неправомірно використовувати отриману інформацію і навіть зловживати нею. У зв’язку з цим заявниця, посилаючись на прецедентну практику Суду – зокрема на рішення у справах «Doorson проти Нідерландів» (від 26 березня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996‑II), «Van Mechelen та інші проти Нідерландів» (від 23 квітня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997‑III) та «S.N. проти Швеції» (№ 34209/96, ECHR 2002‑V) – стверджувала, що національне законодавство не передбачає забезпечення балансу між правом обвинуваченого на захист відповідно до статті 6 Конвенції і правом потерпілих на особисту недоторканність та захист їхнього приватного життя відповідно до статей 3 і 8. За твердженням заявниці через спричинену їй травму вона відчуває серйозні й довготривалі психологічні проблеми, які, у свою чергу, призвели до виникнення у неї аутоімунних захворювань. Нарешті, заявниця поскаржилася, що національне законодавство не передбачало для неї можливості скористатися у зв’язку зі своїми скаргами ефективним засобом юридичного захисту.
b) Уряд
89. Уряд доводив, що розслідування скарг про вчинені стосовно заявниці сексуальні посягання та подальший судовий розгляд були ефективними. Поліція допитала заявницю та Х, а також відповідних свідків, і за інформацією Уряду немає доказів того, що заяву про порушення кримінальної справи не було б направлено до прокуратури, якщо б остання не втрутилася. Судове розслідування проводилося належним чином і за його результатами були пред’явлені обвинувачення Х.
90. Уряд доводив, що ніякої упередженості при розгляді справи судом також не було. Що стосується ортопедичного висновку, правильність якого нібито спростовувалася іншими доказами у справі, то Уряд зазначив, що цей висновок був складений на підставі медичних документів і результатів клінічного обстеження Х і що у ньому немає якихось суперечностей чи недоліків, які б могли послужити підставою для сумнівів в його правильності. Оскільки не було жодних свідків вчинення стверджуваних сексуальних посягань, а також оскільки факт їх вчинення не був підтверджений результатами гінекологічних обстежень, Мариборський районний суд виправдав Х. Хоча у заявниці справді проявлялися ознаки пережитого сексуального насильства, суд не міг не врахувати триваючого провадження в іншій кримінальній справі стосовно іншої особи, підозрюваної у вчиненні сексуального насильства щодо заявниці, що не було взято до уваги під підготовці психологічного експертного висновку. По-друге, Уряд доводив, що експерт з гінекології не «допитував» заявницю, але мав бесіду з нею за межами судового розгляду справи. На думку Уряду, заявниця мала можливість звернутися з клопотанням про застосування стягнення до експерта, якщо вона вважала, що він виконував свою роботу неналежним чином.
91. Далі, у своїх зауваженнях щодо захисника M., призначеного судом представляти інтереси Х, Уряд зазначив, що, оскільки Х мав право на обов’язкову участь захисника, Мариборський районний суд керувався положеннями законодавства, які регулюють питання надання обвинуваченому захисника за призначенням. До того ж, у своєму клопотанні про відвід захисника M. заявниця не навела доводів, на підставі яких, керуючись положеннями національного законодавства, її клопотання можна було б задовольнити; таким чином, суд не був зобов’язаний заслуховувати сторони у справі з цього питання. Уряд додав, що той факт, що М. колись працював в юридичній фірмі, яка представляла інтереси чоловіка матері заявниці у справі про розірвання шлюбу, не дозволяє дійти висновку, що не можна було призначати М. захисником Х у справі.
92. Уряд також стверджував, що як під час розслідування справи, так і під час її судового розгляду здійснювався цілий ряд заходів з тим, щоб не допустити загострення травми у заявниці. Під час розслідування справи допит заявниці здійснювався за відсутності Х та його захисника. Таким чином, під час судового розгляду підсудному вперше було надано можливість поставити заявниці запитання, і при цьому необхідно було враховувати той факт, що вона була єдиним свідком кримінальних діянь Х, про які стверджувала. У зв’язку з цим Уряд вважає, що справа заявниці не давала підстав обмежувати право підсудного на захист настільки, щоб позбавити його можливості допитати її як свідка обвинувачення. Уряд звернув увагу на те, що ця справа відрізняється від справ «Doorson проти Нідерландів», «Van Mechelen та інші проти Нідерландів» та «S.N. проти Швеції», оскільки безпеці заявниці ніщо не загрожувало та оскільки вона не була неповнолітньою. Водночас Уряд наголосив, що Мариборський районний суд не допустив публіку на судовий розгляд і видалив Х із залу суду під час дачі показань заявницею. Після дачі заявницею показань суд задовольнив її клопотання про допит її як свідка обвинувачення підсудним на наступному судовому засіданні.
93. З цього приводу Уряд зазначив, що Х не дозволили ставити заявниці деякі запитання, які не мали стосунку до справи або були заборонені з інших причин. Крім того, під час допиту заявниці як свідка обвинувачення суд неодноразово оголошував перерви у засіданні; Уряд стверджував, що заявниця мала можливість клопотати про оголошення додаткових перерв, якщо вона вважала це необхідним. Заявницю також протягом усього провадження у справі представляв адвокат.
94. Нарешті, коментуючи затримки провадження у справі, Уряд зазначив, що на стадії розслідування справи заявниця мала можливість поскаржитися з приводу таких затримок голові відповідного суду (див. пункт 61 вище), але не зробила цього. Водночас Уряд визнав той факт, що заявниця подала дві наглядові скарги відповідно до закону 2006 року (див. пункти 33 і 52 вище). В обох випадках реакція Мариборського районного суду була адекватною: у першому випадку він призначив судове засідання впродовж місяця, а в другому – через кілька днів після отримання скарги підготував і надіслав заявниці письмове обґрунтування судового рішення. Судовий розгляд справді відкладався з різних причин дев’ять разів; однак лише в першому випадку відкладення судового засідання, через хворобу Х, було тривалішим. Уряд також стверджував, що загальна тривалість судового розгляду також була зумовлена необхідністю дослідження великої кількості доказів.
2. Оцінка Суду
(...)
b) Захист права заявниці на особисту недоторканність під час провадження у кримінальній справі про вчинене щодо неї сексуальне насильство
101. Суд має визначити, чи забезпечила держава достатній захист права заявниці на повагу до приватного життя і, зокрема, на особисту недоторканність під час провадження у кримінальній справі про вчинене щодо неї сексуальне насильство. Таким чином, предметом розгляду є не дії держави, але скарга про незабезпечення чи недостатнє забезпечення захисту прав потерпілої під час кримінального провадження. У зв’язку з цим Суд повторює, що, хоча основна мета статті 8 полягає в захисті особи від свавільного втручання з боку органів державної влади, ця стаття не лише вимагає від держав утримуватися від такого втручання: на додаток до цього негативного зобов’язання можуть існувати й позитивні зобов’язання, пов’язані з необхідністю ефективного забезпечення поваги до приватного й сімейного життя. Ці зобов’язання можуть означати необхідність вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин людей між собою (див. рішення у справі «X і Y проти Нідерландів» від 26 березня 1985 року, § 23, серія A, № 91).
102. Межі між позитивними та негативними зобов’язаннями держави за статтею 8 точно визначити неможливо; застосовувані при цьому принципи є, тим не менш, схожими. В обох контекстах слід урахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між відповідними конкуруючими інтересами (див. рішення у справі «White проти Швеції», № 42435/02, § 20, від 19 вересня 2006 року).
103. Що стосується конфліктів між інтересами захисту обвинувачених та інтересами свідків у кримінальному судочинстві, то Суд вже неодноразово визнавав, що кримінальне судочинство має бути організовано у такий спосіб, щоб не наражати на невиправданий ризик життя, свободу чи безпеку свідків і, зокрема, потерпілих, викликаних для дачі показань, та не ставити під загрозу їхні інтереси, які загалом підпадають під дію статті 8 Конвенції. Таким чином, має бути забезпечений баланс між інтересами сторони захисту та інтересами свідків чи потерпілих, викликаних для дачі показань (див. згадане вище рішення у справі «Doorson проти Нідерландів», § 70). Особливо це стосується кримінальних проваджень щодо статевих злочинів, адже участь у такому провадженні сприймається потерпілим як болісне випробування, зокрема коли йому не по своїй волі доводиться стикатися лицем до лиця з обвинуваченим. Ще більшої актуальності ці питання набувають у випадках, коли йдеться про неповнолітніх. Отже, у таких провадженнях можуть здійснюватися певні заходи для забезпечення захисту потерпілого, але за умови їх узгодження з належним та ефективним здійсненням прав сторони захисту (див. згадане вище рішення у справі «S.N. проти Швеції», § 47; та рішення у справі «Aigner проти Австрії», № 28328/03, § 35, від 10 травня 2012 року).
104. У справах, розглянутих до цього часу Судом, питання про те, чи вдалося національним органам влади забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами сторони захисту – зокрема правом обвинуваченого вимагати виклику й допитувати свідків обвинувачення, як це гарантує підпункт «d» пункту 3 статті 6 – та правами потерпілих, гарантованими статтею 8, порушувалося обвинуваченими. Але в цій справі Суд має тепер дослідити це питання з точки зору особи, яка, як стверджується, потерпіла від злочину. При вирішенні цього питання Суд має враховувати критерії, викладені у відповідних міжнародно-правових актах (див. пункти 69-72 вище). У зв’язку з цим Суд зазначає, що Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами вимагає від Договірних Сторін вживати необхідних законодавчих та інших заходів для захисту прав та інтересів жертв злочинів. Такі заходи включають, зокрема, забезпечення захисту від погроз і повторної віктимізації, надання жертвам злочинів можливості бути вислуханими, висловити свою думку, потреби й те, що викликає у них занепокоєння, та належне врахування цієї інформації у провадженні, а також надання їм можливості, якщо це дозволяється чинним законом, давати показання за відсутності гаданого винуватця злочину. Крім того, Директива ЄС про встановлення мінімальних стандартів щодо прав потерпілих від злочинів, їхньої підтримки та захисту передбачає, зокрема, що допит потерпілих має здійснюватися без необґрунтованих затримок і що кількість медичних обстежень має бути зведена до мінімуму.
105. Що стосується того, яким чином забезпечувався захист прав заявниці у цьому кримінальному провадженні, то Суд передусім зауважує, що її показання в судовому засіданні були єдиними прямими доказами у справі. До того ж, інші надані свідчення були суперечливі, адже висновок психолога, що підтверджував можливість вчинення сексуального насильства, спростовувався ортопедичним висновком. З огляду на це слід знову наголосити, що інтереси справедливого судового розгляду вимагали надання стороні захисту можливості допитати як свідка обвинувачення заявницю, яка на той час вже не була неповнолітньою. Однак необхідно з’ясувати, чи забезпечувався за умов, в яких здійснювався її допит, справедливий баланс між її правом на особисту недоторканність і правом обвинуваченого X на захист.
106. З цього приводу Суд повторює, що, як правило, права обвинуваченого, гарантовані пунктом 1 і підпунктом «d» пункту 3 статті 6, вимагають надання йому достатньої і належної можливості заперечити показання свідка обвинувачення та допитати його або під час дачі ним своїх показань, або на пізнішому етапі провадження (див. рішення у справі «Saïdi проти Франції» від 20 вересня 1993 року, § 43, серія A, № 261‑C, та рішення у справі «A.M. проти Італії», № 37019/97, § 25, ECHR 1999-IX). Крім того, оцінюючи конкретний спосіб здійснення допиту, Суд має бути обережним, оскільки вирішення питань про прийнятність і належність доказів є передусім функцією національних органів влади (див. рішення у справі «Schenk проти Швецарії» від 12 липня 1988 року, § 46, серія A, № 140, та рішення у справі «Engel та інші проти Нідерландів» від 8 червня 1976 року, § 91, серія А, № 22). Водночас, як Суд вже також наголошував, право особи на свій захист не передбачає необмеженого права на застосування будь-яких аргументів захисту (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Brandstetter проти Австрії» від 28 серпня 1991 року, § 52, серія A, № 211). Таким чином, оскільки у випадках, коли допит особи, яка, як стверджується, потерпіла від сексуального насильства, здійснює сам обвинувачений у вчиненні цього злочину, існує ризик подальшого травмування потерпілої особи, Суд вважає, що допит свідка обвинувачення, здійснюваний особисто обвинуваченим, підлягає особливо ретельному аналізу з боку національних судів, і чим інтимніші запитання, тим актуальнішою є ця вимога.
107. Допит заявниці розтягнувся на чотири судових засідання (див. пункти 31, 32, 34-38 і 40 вище), які проводилися протягом семи місяців, тобто протягом тривалого періоду, що само по собі є, на думку Суду, підставою для занепокоєння, особливо з огляду на відсутність якихось очевидних причин для тривалих інтервалів між судовими засіданнями. До того ж, під час двох з цих судових засідань підсудний Х, який взагалі-то був представлений захисником протягом усього провадження, особисто допитував заявницю як свідка обвинувачення. Допитуючи таким чином заявницю, Х не тільки заявляв, що був фізично нездатний вчинити над нею насильство, але також ставив запитання, які ґрунтувалися на передумові того, що він користувався її довірою і саме вона намагалася бачитися з ним, а не навпаки, і що її звинувачення проти нього були ініційовані її матір’ю, яка хотіла таким чином вибити з нього гроші. Отже, більшість запитань, які поставив Х, були явно особистого характеру.
108. Суд зазначає, що деякі із запитань, які поставив Х, були сформульовані таким чином, що підказували потрібну відповідь, а ряд інших запитань він ставив по декілька раз (див. пункти 34 і 36 вище). Х також постійно ставив під сумнів достовірність відповідей заявниці, висуваючи свою власну версію подій. Насправді, стороні захисту необхідно було надати певну свободу дій для спростування достовірності і правдивості тверджень заявниці та викриття в них можливих суперечностей. Однак Суд вважає, що допит свідків обвинувачення самими обвинуваченими не може використовуватися як засіб залякування і приниження свідків. У цьому зв’язку Суд зауважує, що деякі із запитань і висловлювань Х, якими він, не наводячи доказів, наштовхував на думку, що заявниця завжди була готова пустити сльозу, щоб маніпулювати людьми, що її страждання можна було б полегшити, якби вони повечеряли разом, або що вона конфіденційно розповіла йому про своє прагнення домінувати над чоловіками, мали на меті не лише підірвати довіру до заявниці, але також принизити її.
109. Суд вважає, що забезпечення належного захисту права заявниці на особисту недоторканність під час судового розгляду було передусім обов’язком головуючої судді. На думку Суду, з огляду на вразливість ситуації, в якій заявницю допитував особисто, детально і протягом тривалого часу, той самий чоловік, якого вона звинувачувала у вчиненні над нею сексуального насильства, головуюча суддя повинна була контролювати форму й зміст запитань і висловлювань Х та втручатися у разі необхідності. Як видно з протоколу судового засідання, головуюча суддя справді заборонила Х ставити деякі запитання, які не мали стосунку до справи. Однак Суд вважає, що образливі випади Х стосовно заявниці так само виходили за межі того, що можна було б допускати з огляду на необхідність надання йому можливості організувати ефективний захист, і вимагали аналогічної реакції. Ураховуючи взагалі-то широку свободу дій, яку було надано Х при допиті заявниці як свідка обвинувачення, Суд вважає, що застосування обмежень щодо його зауважень, які мали на меті образити її, не становило б неправомірного утиску його права на захист. До того ж, завдяки такому втручанню можна було б зменшити явно травмуючий вплив зазначеного випробування на заявницю (див. пункти 37 і 38 вище).
110. Далі, що стосується твердження заявниці про те, що захисник обвинуваченого Х (адвокат М.) повинен був бути відведений від участі у справі, оскільки ще до того, як поліцію було повідомлено про цю справу, заявниця консультувалася у нього з приводу вчиненого сексуального насильства, то Суд зауважує, що його завдання не полягає в тому, щоб робити припущення з приводу того, чи могли – і якщо так, то в якій якості – заявниця та М. знати один одного ще до судового розгляду, бо це є завданням національних органів влади. Але, як видно з положень національного законодавства, можливий факт попередньої неформальної консультації заявниці з адвокатом М. не давав підстав для порушення питання про конфлікт інтересів, що могло б призвести до його відводу від участі як захисника у цій справі (див. пункти 29, 31 і 40-42 вище). Тому, встановивши, що заявниця не навела передбачених законом підстав для відводу захисника M., Мариборський районний суд відхилив її клопотання з цього приводу.
111. Тим не менш, якщо виходити з того, що твердження заявниці достовірні, тоді Суд не може не врахувати того, що негативний психологічний ефект від перехресного допиту заявниці адвокатом М. був значно сильнішим за тривожне хвилювання, яке б вона відчувала, якби її допитував інший адвокат. Отже, таке міркування не можна було зовсім не враховувати при вирішенні питання про доцільність відводу М. як захисника у справі. Крім того, у загальнішому плані Суд додає, що будь-яку інформацію, яку М., можливо, отримав від заявниці як адвокат, навіть без договору про надання правової допомоги, потрібно було б вважати конфіденційною і не можна було б використовувати на користь особи з протилежними інтересами у цій самій справі. Отже, Суд доходить висновку, що положення національного законодавства щодо відводу захисника або спосіб, в якій їх було застосовано в цій справі, не забезпечували достатньою мірою урахування інтересів заявниці.
112. Нарешті, заявниця скаржилася, що B., експерт з гінекології, який мав визначити, чи мала заявниця статеві зносини у відповідний період часу, змусив її відповідати на цілий ряд звинувачувальних запитань, які не мали стосунку до його завдання. З цього приводу Суд зауважує, по-перше, що забезпечення захисту права потерпілих від злочинів на особисту недоторканність під час кримінального судочинства – з огляду на характер самої ситуації – має бути, насамперед, завданням органу державної влади, який здійснює відповідне провадження. У зв’язку з цим Суд вважає, що органи влади зобов’язані дбати про те, щоб і інші учасники провадження у справі, залучені з метою надання допомоги органам у розслідуванні справи або у прийнятті рішень, поважали гідність потерпілих та інших свідків і не створювали їм зайвих незручностей. Що стосується справи, яка розглядається, то слід зазначити, що, незалежно від того, в якому статусі B. брав участь у справі, Уряд не заперечував, що на державу може бути покладена відповідальність за його поведінку. Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі, оскільки доручення цьому експерту і розпорядження про проведення оспорюваного опитування видав слідчий суддя при здійсненні своїх суддівських повноважень.
113. Далі, що стосується порядку опитування заявниці експертом B., то Суд зазначає, що експерт показав їй висновки поліції та ортопедичні висновки й запитав, чому вона не чинила більш рішучий опір (див. пункт 22 вище), тобто торкнувся питань, які насправді не мали стосунку до того, що йому доручили з’ясувати. На думку Суду, запитання й зауваження експерта B., а також юридичні міркування, додані ним до свого експертного висновку, виходили як за межі його завдання, так і за межі його медичної компетенції. До того ж, не видно, що B. був підготовлений проводити опитування жертв сексуального насильства; отже, важко зрозуміти, яку мету мало його втручання в питання, що належать до компетенції прокуратури та судових органів. При цьому особливо важливо зазначити, що – як це доводила заявниця – її поставили в оборонну позицію, що, на думку Суду, невиправдано створювало додатковий стрес під час кримінального провадження.
114. Суд бере до уваги той факт, що національні органи влади і, зокрема, суддя, яка головувала на судовому процесі, про який йдеться, мали тонке завдання: забезпечити баланс між конкуруючими інтересами та ефективне здійснення підсудним своїх прав на правову допомогу та на допит свідків обвинувачення. Вірно й те, що було вжито цілий ряд заходів для недопущення подальшого травмування заявниці. Показання слідчому судді вона давала за відсутності обвинуваченого та його захисника, публіку не допустили на судовий розгляд, і під час дачі нею показань у судовому засіданні обвинуваченого видалили із залу суду (див. пункти 18, 29, 31 і 34 вище). З огляду на стресовий стан заявниці під час дачі нею показань та під час допиту її як свідка обвинувачення суд неодноразово оголошував перерви у судовому засіданні на декілька хвилин або переносив засідання на іншу дату (див. пункти 31, 37 і 38 вище). Головуюча суддя також попередила підсудного під час допиту заявниці як свідка обвинувачення, щоб він не повторював запитання і заборонила йому ставити деякі із запитань (див. пункт 36 вище). Однак, на думку Суду, те, що між заявницею і підсудним раніше існували певні стосунки, інтимний характер предмета розгляду, а також юний вік заявниці – коли мали місце стверджувані сексуальні посягання, вона була підлітком – все це свідчило про особливу чутливість питань, які розглядалися, і вимагало від органів влади відповідного чутливого підходу до здійснення зазначеного кримінального провадження. Зважаючи на кумулятивний ефект досліджених вище факторів, які негативно позначилися на особистій недоторканності заявниці (див. пункти 107-113 вище), Суд визнає, що спричинений ними стрес значно перевищував рівень дискомфорту, який неминуче відчуває жертва стверджуваного сексуального насильства, коли дає показання, і тому не може бути виправданий вимогами справедливого судового розгляду.
115. Отже, Суд вважає, що умови, за яких здійснювалося провадження в цій кримінальній справі, не забезпечували необхідного захисту прав заявниці, щоб дотримати належний баланс між її правами та інтересами, гарантованими статтею 8, і правами Х на захист, гарантованими статтею 6 Конвенції.
116. Таким чином, мало місце порушення статті 8 Конвенції.
(...)
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД
1. Оголошує одноголосно заяву прийнятною;
2. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами влади держави-відповідача невідкладного розслідування скарги заявниці про сексуальне насильство і кримінального переслідування за цей злочин;
3. Постановляє, шістьма голосами проти одного, що мало місце порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами влади держави-відповідача захисту права заявниці на особисту недоторканність під час провадження у кримінальній справі про вчинене щодо неї сексуальне насильство;
(...)
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 28 травня 2015 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Клаудія ВестердікМарк Вілліґер
СекретарГолова
Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додано окрему думку судді Юдківської.
M.V.
C.W.
Переклад окремої думки не здійснювався, але з цією думкою, викладеною англійською і французькою мовами, можна ознайомитися, звернувшись до електронної бази рішень Європейського Суду з прав людини (HUDOC), в якій цими офіційними мовами оприлюднене рішення, до якого вони додані.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, в якій він розміщений Судом. Його можна копіювати в некомерційних цілях за умови зазначення повної назви справи разом із вищенаведеним посиланням на авторське право та на Цільовий фонд «Права людини». З питань використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy