© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 185
Травень 2015
«Y. проти Словенії» - 41107/10
Рішення 28.5.2015 [Секція V]
Стаття 8
Позитивні зобов’язання
Стаття 8-1
Повага до приватного життя
Незабезпечення захисту права заявниці на особисту недоторканність під час провадження у кримінальній справі про сексуальне насильство: порушення
Факти – У 2001 році заявниця, якій тоді було 14 років, стала, як вона стверджувала, жертвою неодноразового сексуального насильства з боку друга її сім’ї, Х. У зв’язку із заявою матері про порушення кримінальної справи, у 2003 році було розпочато слідчі дії, а у 2007 році – кримінальне провадження щодо Х. У 2009 році, провівши загалом 12 судових засідань, національні суди виправдали Х за всіма обвинуваченнями на тій підставі, що деякі з тверджень заявниці стосовно фізичного стану Х були спростовані експертом, що унеможливило, на думку національних судів, довести вину Х поза розумним сумнівом. Скарга прокурора на це судове рішення була відхилена у 2010 році, і так само через кілька місяців після цього було відхилено й клопотання заявниці до Генерального прокурора про захист законності.
Право – стаття 8: Суд мав з’ясувати питання про те, чи забезпечила держава-відповідач достатній захист права заявниці на повагу до її приватного життя і, зокрема, на її особисту недоторканність, ураховуючи те, яким чином здійснювався її допит під час провадження у кримінальній справі стосовно особи, яка, за її твердженнями, вчинила щодо неї сексуальне насильство. Держава при цьому мала забезпечити справедливий баланс між гарантованими статтею 8 правами заявниці як потерпілої, викликаної для дачі показань у кримінальній справі, і правами сторони захисту, а саме – правом обвинуваченого вимагати виклику й допитувати свідків обвинувачення, як це гарантує підпункт «d» пункту 3 статті 6. На відміну від всіх інших аналогічних справ, розглянутих Судом раніше, в яких таке питання було порушене особами, обвинуваченими у злочинах, у цій справі Суд мав дослідити його з точки зору особи, яка, як стверджувалося, потерпіла від злочину.
У справі, що розглядалася, інтереси забезпечення справедливого судового розгляду вимагали надання Х можливості допитати заявницю як свідка обвинувачення, особливо з огляду на те, що її показання в судовому засіданні були єдиними прямими доказами у справі, а інші надані суду свідчення були суперечливі.
Однак, оскільки участь у кримінальних провадженнях щодо статевих злочинів сприймається потерпілими як дуже неприємне й тривале випробування та оскільки у випадках, коли допит особи, яка, як стверджується, потерпіла від сексуального насильства, здійснює сам обвинувачений у вчиненні цього злочину, існує ризик подальшого травмування потерпілої особи, допит свідка обвинувачення, здійснюваний особисто обвинуваченим, підлягає особливо ретельному аналізу з боку національних судів. Насправді, кілька міжнародно-правових актів, включаючи правові акти Європейського Союзу, передбачають певні права осіб, які потерпіли, зокрема, від сексуального насильства, а також обов’язок держави забезпечувати, під час дачі ними показань про вчинення насильства, захист їх від погроз і повторної віктимізації.
З цього приводу Суд зазначив, що допит заявниці розтягнувся на чотири судових засідання, які проводилися протягом семи місяців, тобто протягом тривалого періоду, що само по собі було підставою для занепокоєння, особливо з огляду на відсутність якихось очевидних причин для тривалих інтервалів між судовими засіданнями. До того ж, під час двох з цих судових засідань підсудний Х особисто допитував заявницю як свідка обвинувачення, постійно ставлячи під сумнів достовірність її відповідей і ставлячи їй запитання особистого характеру. На думку Суду, ці запитання мали на меті не тільки підірвати довіру до заявниці, але також принизити її. Однак, незважаючи на покладений на судові органи обов’язок контролювати форму й зміст запитань і висловлювань Х та втручатися у разі необхідності, втручання головуючого судді було недостатнім для зменшення явно травмуючого впливу зазначеного випробування на заявницю.
Що стосується твердження заявниці про те, що захисник обвинуваченого Х повинен був бути відведений від участі у справі, оскільки вона консультувалася у нього з приводу сексуальних посягань невдовзі після стверджуваних подій, то Суд дійшов висновку, що чинні положення національного законодавства або спосіб, в якій їх було застосовано в цій справі, не забезпечували достатньою мірою врахування інтересів заявниці. Цей висновок ґрунтувався на тому, що негативний психологічний ефект від перехресного допиту заявниці адвокатом М. як захисником обвинуваченого Х був значно сильнішим за тривожне хвилювання, яке б вона відчувала, якби її допитував інший адвокат. Крім того, будь-яку інформацію, яку М., можливо, отримав від заявниці як адвокат, потрібно було б вважати конфіденційною і не можна було б використовувати на користь особи з протилежними інтересами у цій самій справі.
Суд також зважив на недоречність запитань, поставлених заявниці гінекологом, якому районний суд доручив визначити, чи мала вона статеві зносини у відповідний період часу. У зв’язку з цим Суд зазначив, що органи влади зобов’язані дбати про те, щоб всі учасники провадження у справі, залучені з метою надання допомоги органам у розслідуванні справи або у прийнятті рішень, поважали гідність потерпілих та інших свідків і не створювали їм зайвих незручностей. Однак гінеколог, якому було доручено опитати заявницю, не лише не був належним чином підготовлений проводити опитування жертв сексуального насильства, але також звертався до заявниці із звинувачувальними запитаннями й зауваженнями, які виходили за межі його завдання та його медичної компетенції. У результаті, заявницю поставили в оборонну позицію і це невиправдано створювало додатковий стрес під час кримінального провадження.
Хоча національні органи влади вжили цілий ряд заходів для недопущення подальшого травмування заявниці, зрештою виявилося, що таких заходів було недостатньо для забезпечення необхідного захисту прав заявниці, щоб дотримати належний баланс між її правами та інтересами, гарантованими статтею 8, і правами Х на захист, гарантованими статтею 6 Конвенції.
Висновок: порушення (шістьма голосами проти одного).
Суд також одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами влади держави-відповідача невідкладного розслідування скарги заявниці про сексуальне насильство і кримінального переслідування за цей злочин.
Стаття 41: Присуджено 9 500 євро на відшкодування моральної шкоди.
(Див. також рішення у справі «S.N. проти Швеції», 34209/96, від 2 липня 2002 року, Інформаційний бюлетень № 44; рішення у справі «Aigner проти Австрії», 28328/03, від 10 травня 2012 року; та тематичну добірку практики Суду з питань насильства щодо жінок)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, в якій він розміщений Судом. Його можна копіювати в некомерційних цілях за умови зазначення повної назви справи разом із вищенаведеним посиланням на авторське право та на Цільовий фонд «Права людини». З питань використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy