©Law Firm «Olga Trotsenko». Translation already published in Facebook . Permission to re-publish this translation has been granted for the sole purpose of its inclusion in the Court’s database HUDOC.
©Адвокатське бюро «Ольги Троценко». Переклад вже опубліковано на Фейсбук . Дозвіл повторно опублікувати цей переклад був наданий з єдиною метою включення його в базу даних Суду HUDOC.
Справа Янковський проти Росії
(Yankovskiy v. Russia)
(заява № 24051/11)
РІШЕННЯ
Страсбург
від 25 липня 2017 року
Це рішення є остаточним, але воно може підлягати редакційному редагуванню.
У справі Янковського проти Росії (Yankovskiy v. Russia),
Європейський суд з прав людини (Третя секція) у складі Палати:
Луїс Лопес Герра (Luis López Guerra ) — головуючий,
Дмитро Дєдов (Dmitry Dedov),
Йоліен Шуккінг (Jolien Schukking ) — судді,
та Фатош Араджі (Fatoş Aracı) у якості заступника секретаря Секції,
засідаючи за закритими дверима 4-го липня 2017 року, постановляє таке рішення, яке було прийняте цієї дати.
ПРОЦЕДУРА
1. Справу розпочато за заявою (no. 24051/11) проти Російської Федерації, поданої до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) громадянином Росії, Вячеславом Михайловичем Янковським ("заявник"), 8 квітня 2011 року.
2. Заявник був представлений пані Т. Кликовою, адвокатом, яка практикує у місті Санкт-Петербург, а потім паном В. Боврінгом, паном П. Лічем, пані Дж. Еванс, пані Дж. Гордон, пані О.Тсейтліна, паном Ф.Тішаєвим, пані Т. Черніковою, пані А. Ражіковою та пані А. Собко, адвокатами Європейського центру захисту прав людини та правозахисного центру Меморіал, розташованого у м. Москва. Уряд Російської Федерації (далі - Уряд) представляв представник Російської Федерації при Європейському суді з прав людини Г. Матюшкін, а потім його наступник - Г. Гальперін.
3. Заявник стверджував, що він не отримав адекватної медичної допомоги під час тримання під вартою, та що його тривале тримання під вартою було несумісним зі станом його здоров’я, що тримання під вартою було надто тривалим, розгляд його оскаржень не був швидким, і що він не мав ефективних національних засобів захисту для скарги на якість медичної допомоги у в’язниці.
4. 27 травня 2011 року Суд задовольнив пріоритет заяви відповідно до правила 41 Регламенту Суду.
5. 30 серпня 2011 року заява була надана для ознайомлення Уряду.
ФАКТИ
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Заявник народився у 1966 році і проживає в Санкт-Петербурзі.
A. Затримання заявника до розслідування
1. Арешт
7. 5 квітня 2010 року заявника заарештували за підозрою у плануванні вбивства та пораненні двох осіб. Через чотири дні йому було пред’явлено обвинувачення у вбивстві і замаху на вбивство в організованій злочинній групі. Ленінський районний суд м. Санкт-Петербурга (далі - районний суд) санкціонував його досудове тримання під вартою протягом двох місяців.
2. Рішення про продовження тримання під вартою від 3 червня 2010 року
8. 3 червня 2010 року районний суд розглянув клопотання слідчих органів про продовження тримання заявника під вартою. Вони посилалися на серйозність обвинувачення, фактичне проживання заявника не за його зареєстрованою адресою, і потенційний ризик залякування свідків або жертв, а також ризик перешкоджання правосуддю і скоєння повторного правопорушення. Захист заявника стверджував, що заявник не мав судимості, він проживав за відомою адресою, мав сім’ю з двома неповнолітніми дітьми, та страждав важкою формою діабету. Районний суд повністю задовольнив аргументи обвинувачення, та продовжив тримання під вартою до 15 серпня 2010 року.
9. 1 липня 2010 року міський суд м. Санкт-Петербурга ("міський суд") залишив це рішення без змін.
3. Рішення про продовження тримання під вартою від 12 серпня 2010 року
10. 12 серпня 2010 року районний суд продовжив тримання заявника під вартою до 30 серпня 2010 року, посилаючись на серйозність обвинувачення та на той факт, що розслідування ще не завершено. Суд встановив, що у разі звільнення заявника, він може вплинути на співучасників або жертв. Посилаючись на медичну довідку від 15 липня 2010 року (див. Пункт 41 нижче), суд зазначив, що стан здоров’я обвинуваченого був сумісний із подальшим триманням його під вартою. Рішення містило таку фразу:
"Слідство підтвердило [винуватість] заявника у цьому злочині"
11. Захист не оскаржив це рішення.
4. Рішення про продовження тримання під вартою від 27 серпня 2010 року
12. 27 серпня 2010 року районний суд постановив, що заявник повинен залишатися у в’язниці до 30 листопада 2010 року. Суд схвалив обґрунтування рішення від 12 серпня 2010 року і зазначив, що досі тривають слідчі дії. Зокрема, органи влади повинні отримати експертний висновок, та розглянути можливу участь заявника у п’яти інших злочинах і закінчити дослідження доказів.
13. 23 вересня 2010 року міський суд залишив це рішення без змін.
5. Рішення про продовження тримання під вартою від 29 листопада 2010 року
14. 29 листопада 2010 року районний суд розглянув інше клопотання про продовження тримання заявника під вартою. Головував той же суддя, що й на слуханні 12 серпня 2010 року. Спираючись на формулювання судового рішення від цієї дати (див. Пункт 10 вище), захист оскаржив дії судді, стверджуючи, що він був упередженим.
15. Районний суд відхилив цю заяву, стверджуючи, що слухання 12 серпня 2010 року та відповідне рішення не стосувалися визначення вини заявника і що не було доказів упередженості судді.
16. Суд продовжив тримання заявника під вартою до 28 лютого 2011 року, навівши те саме обґрунтування, що і раніше. Суд також дійшов до висновку, що його стан здоров’я «близький до задовільного», і що його можна перевести у лікарню у в’язниці, якщо його здоров’я погіршиться.
17. 30 листопада 2010 року заявник оскаржив рішення про подовження строку, так і рішення суду щодо неупередженості.
18. На наступний день адвоката заявника було поінформовано про те, що слухання щодо оскарження рішення призначено до розгляду на 23 грудня 2010 року. Посилаючись на свій напружений графік роботи, адвокат попросив суд відкласти слухання. Суд задовольнив клопотання і призначив слухання на 20 січня 2011 року.
19. 20 січня 2011 року міський суд виявив, що копія рішення від 29 листопада 2010 року про відхилення заяви про зміну судді районного суду не була надана до ознайомлення стороні захисту, який, отже, не мав можливості оскаржити це рішення. Справу було передано до районного суду.
20. Через тиждень районний суд надав захисту копію оскаржуваного рішення.
21. 17 і 24 лютого 2011 року міський суд відклав слухання через нездатність заявника взяти участь з причин погіршення стану здоров’я.
22. На слуханні 3 березня 2011 року заявник повідомив міський суд про своє бажання змінити адвоката. Слухання було відкладено знову.
23. 10 березня 2011 року міський суд залишив без змін постанову про продовження та відхилив скаргу заявника на суддю районного суду як необґрунтовану.
6. Клопотання про звільнення з медичних причин та рішення про продовження тримання під вартою від 24 лютого 2011 року
24. 24 лютого 2011 року районний суд продовжив тримання заявника під вартою до 5 квітня 2011 року і відхилив попереднє клопотання про дострокове звільнення з медичних причин. Суд вирішив, що він отримує належну медичну допомогу і що обставини справи не дозволяють його звільнення.
25. 28 лютого 2011 року заявник оскаржив рішення про продовження строку дії тримання під вартою з посиланням на його слабке здоров’я та відсутність належної медичної допомоги. Його клопотання надійшло до суду 10 березня 2011 року.
26. 31 березня 2011 року міський суд залишив без змін постанову про продовження запобіжного заходу.
7. Рішення про продовження тримання під вартою від 5 квітня 2011 року
27. 5 квітня 2011 року міський суд провів ще одне слухання щодо питання тримання заявника під вартою. Заявник і його адвокат були відсутні. Згідно з медичною довідкою, заявник не міг з’явитися через постійне стаціонарне лікування. У письмовій заяві слідчого сказано, що адвокат заявника був повідомлений про слухання по телефону 1 квітня 2010 року. Зважаючи на відсутність адвоката, міський суд призначив нового адвоката для захисту. Призначений адвокат заперечував проти продовження тримання заявника під вартою, посилаючись на сімейне становище останнього, постійне проживання за відомою адресою і його поганий стан здоров’я.
28. Міський суд продовжив тримання заявника під вартою до 30 травня 2011 року. На додаток до звичайного посилання на серйозність обвинувачення, він відзначив складність справи та необхідність розслідування отриманих свідчень про те, що дві особи були залучені до вчинення злочину. Суд надав детальний перелік слідчих дій, вчинених з моменту останньої постанови про тримання заявника під вартою, і пояснив обґрунтовану тривалість розслідування. Суд також встановив, що заявник не може бути звільнений від тримання під вартою з медичних причин, з огляду на відсутність медичного висновку, що оцінює сумісність здоров’я заявника з тривалим триманням його під вартою.
29. 7 квітня 2011 року захист подав оскарження на продовження строку дії постанови. 21 квітня та 5 травня 2011 року адвокат заявника подав доповнення до клопотання, в якому посилався на записи про виклик на його мобільному телефоні, які свідчили, що слідчий не повідомив його про слухання 5 квітня 2011 року.
30. 25 травня 2011 року Верховний суд провів апеляційне слухання у відсутності заявника, який все ще отримував стаціонарне лікування, та його адвоката, який звернувся до суду з проханням розглянути це питання у його відсутності. Заявника представляв призначений судом захисник, який підтримав аргументи, викладені у апеляції.
31. Верховний суд залишив без змін рішення про продовження строку тримання під вартою. Оскільки він був задоволений заявами слідчого про телефонну розмову з адвокатом заявника, суд відхилив аргумент, що адвокат не був повідомлений про слухання 5 квітня 2011 року.
8. Рішення про продовження тримання під вартою від 30 травня 2011 року
32. 30 травня 2011 року міський суд Санкт-Петербурга продовжив тримання заявника під вартою, строком на три місяці. Суд нагадав, що йому було пред’явлено обвинувачення у кількох злочинах, і що справа є дуже складною. Він також посилався на імовірність втечі заявника. Що стосується його стану здоров’я, суд наголосив, що за відсутності висновку експертів звільнення не є обґрунтованим.
33. Заявник подав оскаршення. 1 та 8 червня 2011 року його адвокат подав доповнення до оскарження.
34. Апеляційне слухання спочатку було призначено на 27 червня 2011 року, але потім було відкладено до 13 липня 2011 року, внаслідок постійного лікування заявника. Під час останнього розгляду Верховний суд підтримав рішення про тримання під вартою.
9. Подальше тримання під вартою та звільнення
35. Відповідно до останніх рішень, тримання під вартою продовжилось до 30 листопада 2011 року. Тримання під вартою було продовжено з огляду на серйозність обвинувачення та необхідність вивчення матеріалів справи заявником. Заявника було визнано придатним для тримання під вартою, оскільки у в’язниці йому було надано необхідне лікування. Інші запобіжні заходи не можуть, на думку Суду, забезпечити дотримання закону.
36. 30 листопада 2011 року районний суд відмовився продовжити тримання заявника під вартою. Було встановлено, що він проживає в Санкт-Петербурзі за відомою адресою, що він працював і мав двох неповнолітніх дітей. Не було жодних доказів, що підтверджують ризик залякування свідків або повторного вчинення злочинів. Суд також взяв до уваги поганий стан здоров’я заявника та його намір співпрацювати зі стороною обвинувачення. Як зазначається, що в той же день заявника звільнили від тримання під вартою. Міський суд підтвердив це рішення 22 грудня 2011 року.
37. Немає інформації про подальший розвиток кримінального провадження.
B. Історія хвороби заявника
38. З 1989 року заявник страждав інсулінозалежним діабетом першого типу. У 2008 році він отримав сертифікат інвалідності другої групи.
39. Після арешту в квітні 2010 року його відвезли до медичної частини СІЗО. ІЗ-47/1 в Санкт-Петербурзі. Протягом перших місяців тримання під вартою його опікував тюремний ендокринолог.
40. 15 червня 2010 року на прохання дружини заявника, експертна група обстежила його стан. Вони підтвердили діагноз діабету першого типу і часті випадки кетоацидозу, ускладненого супутніми захворюваннями. Експерти відзначили, що його стан посилюється хронічним панкреатитом. Експертна рада наполягала на необхідності постійного спостереження заявника ендокринологом і гастроентерологом спеціалізованої медичної установи, що має ліцензію на надання такого виду медичної допомоги. Заявникові потрібна спеціальна дієта та ін’єкції інсуліну. Для моніторингу та корекції рівня інсуліну заявнику був необхідний фахівець. Невиконання цих рекомендацій може загрожувати життю заявника. Експерти також дійшли висновку, що медичне відділення СІЗО не в змозі забезпечити адекватну медичну допомогу.
41. На прохання слідчого 15 липня 2010 року медична комісія оприлюднила доповідь про те, що заявник був здатний залишатися у слідчому ізоляторі, якщо він отримує медичну допомогу, яка включала: контроль рівня цукру в крові протягом дня; введення необхідних лікарських засобів і дотримання спеціальної дієти; ін’єкції інсуліну; і «активний нагляд ендокринологом» для забезпечення правильної інсулінотерапії. Експерти відзначили, що «недоречне» споживання інсуліну може призвести до важких ускладнень.
42. У серпні 2010 року ендокринолог був звільнений з медичної частини. Терапевт почав контролювати лікування заявника. За словами заявника, у медичній частині не проводилися перевірки рівня його інсуліну. Медичні документи показують, що у нього набрякало обличчя і ноги. З цього приводу 13 жовтня 2010 року він був направлений до тюремної лікарні Гааза у Санкт-Петербурзі.
43. Ліцензія № ФС 78-01-001560 від 23 квітня 2009 року свідчить, що тюремна лікарня Гааза не була уповноважена надавати медичні послуги з ендокринології. У неї не працював ендокринолог.
44. 26 жовтня 2010 року заявника обстежив цивільний ендокринолог. Дружина заявника оплатила обстеження. Лікар зазначив, що пацієнт страждає тяжким діабетом, ускладненим кількома супутніми захворюваннями, і що йому потрібно «динамічне спостереження ендокринолога».
45. Через три дні заявник був переведений з лікарні в’язниці Гааза назад до медичного відділу СІЗО.
46. 23 листопада 2010 року та 21 лютого 2011 року медична комісія провела додаткову експертизу та повторила свій попередній висновок, зроблений у звіті 15 липня 2010 року.
47. За словами заявника, персонал медичної частини змінив режим надання йому інсуліну, оскільки призначених ліків не було. Цьому рішенню не передували жодні консультації з ендокринологом. В результаті рівень цукру в його крові значно збільшився.
48. У квітні та травні 2011 року він провів короткострокові курси стаціонарного лікування у в’язничній лікарні Гааза.
49. 15 червня 2011 року заявник був доставлений швидкою допомогою до Маріїнської міської лікарні в Санкт-Петербурзі і поступив у відділення невідкладної допомоги з огляду на його серйозне захворювання. Йому було діагностовано важкий діабет першого типу; діабетичний кетоацидоз; непроліферативна діабетична ретинопатія; катаракта обох очей; діабетична ангіопатія обох ніг; енцефалопатія змішаного походження; діабетична сенсорна поліневропатія; і діабетична нефропатія. Спеціальна медична рада заявила, що ці хвороби не входять до переліку медичних станів, що виключають затримання, відповідно, заявник не мав права на звільнення за медичними підставами. Рада також закликала до "динамічного нагляду" щодо лікування заявника ендокринологом.
50. У період з червня по листопад 2011 року заявника кілька разів переміщали до медичного відділення у слідчому ізоляторі та тюремною лікарнею Гааза. За даними Уряду, 28 червня 2011 року його один раз побачив цивільний ендокринолог.
51. 5 квітня 2012 року на прохання адвоката заявника, три медичні експерти підготували звіт про якість його лікування під час тримання під вартою. Адвокат звернувся з такими питаннями:
“1. Що свідчить про необхідність динамічного медичного нагляду з боку ендокринолога?
2. Чи має [заявник] хворобу ... вимагаючу постійного стаціонарного лікування в спеціалізованому медичному закладі?
...
4. Як відсутність «динамічного медичного нагляду ендокринолога» між 5 квітня 2010 року та 30 листопада 2011 року впливає на здоров’я [заявника]? ... "
Лікар дійшов до наступних висновків:
“1. Динамічний медичний нагляд ендокринолога передбачає проведення регулярних медичних обстежень і консультування з лікарем ... У разі стабільного діабету, без змін рівня інсуліну, медичне обстеження у ендокринолога повинно проводитися один раз на місяць ...] якщо важливі зміни вводяться до режиму надання інсуліна пацієнту, він або вона повинні щодня консультуватися з ендокринологом ... для досягнення цільового рівня глюкози і відсутності ризику гіпоглікемії ...
Нерегулярні обстеження [заявника] не становили «динамічного спостереження», оскільки їх частота була явно недостатньою для оцінки динаміки самопочуття пацієнта ... або для коригування його лікування.
2. ... Серйозність діабету [заявника] ... свідчить про необхідність стаціонарного лікування в спеціалізованому медичному закладі.
...
4. ... Відсутність "динамічного медичного нагляду ендокринологом" між 5 квітня 2010 року та 30 листопада 2011 року призвело до погіршення стану здоров’я [заявника]. Розвинені судинні захворювання (судинна ангіопатія нижніх кінцівок) і енцефалопатія, незворотні пошкодження мозку ... були ознаками погіршення його здоров’я.
При відсутності динамічного медичного нагляду, неправильне коригування лікування призвело до підвищеного ризику виникнення кетоацидоза / гіпоглікемічної коми ... ".
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО І МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ
52. Відповідні положення національного та міжнародного права щодо загальної медичної допомоги затриманим викладені у справі Івко проти Росії (№ 30575/08, §§ 55-62, 15 грудня 2015 року).
53. Положення національного законодавства, що встановлюють правові шляхи оскарження якості медичних послуг, наводяться у таких рішеннях: Патранін проти Росії (№ 12983/14, §§ 86-88, 23 липня 2015 року); Решетняк проти Росії (№ 56027/10, §§ 35-46, 8 січня 2013 року); Дірдізов проти Росії (№ 41461/10, §§ 47-61, 27 листопада 2012 року); і Коряк проти Росії (№ 24677/10, пп. 46-57, 13 листопада 2012 року).
54. Щодо відповідних положень національного законодавства, що регулюють умови та тривалість досудового ув’язнення, див. Справи Долгова проти Росії (№ 11886/05, §§ 26-31, 2 березня 2006 року) та Лінд проти Росії (№ 25664/05, пп. 47-52, 6 грудня 2007 р.).
55. Російські правові норми, що стосуються провадження у справі законності утримання під вартою, викладені у рішенні Чуприкова проти Росії (№ 17504/07, пп. 42-45, 12 червня 2014 року).
ПРАВОСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
56. Заявник скаржився, що влада не забезпечила йому належної медичної допомоги, і що стан його здоров’я не сумісний з його постійним триманням під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
"Ніхто не може бути підданий катуванню або нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".
A. Подання сторін
57. Уряд стверджував, що заявникові було надано адекватне лікування. Також Уряд стверджував, що він перебував під «динамічним моніторингом» різних лікарів, що він регулярно проходив необхідні медичні обстеження і отримував медичне лікування в повній відповідності до приписів лікарів.
58. Заявник дотримувався своїх заяв. Він стверджував, що його лікування було явно недостатнім, по-перше, тому що ні медичне відділення в СІЗО, ні тюремна лікарня Гааза не отримали ліцензії на надання спеціалізованої ендокринної допомоги; по-друге, тому, що ендокринолог не здійснював регулярного спостереження його стану. Для підтвердження своєї заяви він надав медичну довідку від 5 квітня 2012 року, яка оцінювала якість лікування у в’язниці (див. Пункт 51 вище).
ЗАКОН
B. Оцінка Суду
1. Прийнятність
59. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятнною.
2. Сутність
(a) Загальні принципи
60. Застосовані загальні принципи були узагальнені у справах Блохін проти Росії ([ВП] № 47152/06, §§ 135-40, ЄСПЛ 2016); Веннер проти Німеччини (№ 62303/13, §§ 54-58, 1 вересня 2016 року); і Івко (наведене вище, §§ 91-95).
(b) Застосування загальних принципів до даного випадку
61. Суд зазначає, що у заявника було кілька серйозних медичних проблем, включаючи цукровий діабет першого типу, який прогресував під час його затримання (див. Пункти 40, 47 і 49 вище). Хоча ніщо не говорить про те, що його хвороби були несумісні з триманням під вартою, очевидно, що вони вимагали відповідної медичної допомоги на регулярній, системній і всебічній основі.
62. Суд відзначає аргументи заявника, які підтверджують медичну думку від 5 квітня 2012 року, що його регулярно не відвідував ендокринолог, як того вимогалося, і що він отримав медичне лікування в медичних установах, які не відповідають для лікування його стану.
i. Медичний нагляд ендокринологом
63. Повертаючись до першого аргументу, Суд зазначає, що з 15 червня 2010 року різні медичні експерти та лікарі постійно звертали увагу влади на необхідність ретельного контролю стану хворого ендокринологом. Проте, як випливає з представлених документів та медичного висновку від 5 квітня 2012 року, заявнику не були доступні регулярні огляди медичного спеціаліста.
64. Раніше Суд постановив, що для ув’язненого, що страждає тяжкою хворобою, важливо пройти адекватну оцінку його стану здоров’я спеціалістом з даної хвороби, щоб отримати відповідне лікування ( див., mutatis mutandis, Теста проти Хорватії, № 20877/04, §§ 51-52, 12 липня 2007 року, і Кеенан проти Сполученого Королівства, № 27229/95, §§ 115-16, ЄСПЛ 2001-III ).
65. Враховуючи серйозність стану заявника, постійне погіршення його здоров’я та пов’язані з цим ризики (див. Пункти 40 і 51 вище), відсутність належного моніторингу та нагляду за його лікуванням є серйозним недоліком з боку влади.
ii. Відповідність медичних закладів
66. Повертаючись до другого аргументу, Суд зазначає, що Уряд не заперечує, що ні медична установа в СІЗО, ні тюремна лікарня Гааза не мають ліцензії на надання ендокринологічної допомоги. Це означає, що ці об’єкти не були обладнані належним чином для надання заявникові необхідних медичних послуг.
67. Суд вже стверджував, що органи влади повинні довести, що були створені необхідні умови для того, щоб призначене лікування фактично було здійснено (див. Джеладзе проти Грузії, № 1871/08, § 42, 18 грудня 2012 року та Хумматов проти Азербайджана, № 9852/03 і 13413/04, § 116, 29 листопада 2007 року).
68. Отже, Суд вважає, що необхідні умови не були створені для того, щоб заявник слідував призначеному лікуванню.
iii. Висновок
69. З огляду на вищевикладене і довіру до медичної думки експерта щодо якості медичного лікування під час тримання під вартою, представленого заявником, Суд доходить до висновку, що держава-відповідач не виконала свого позитивного зобов’язання згідно зі статтею 3 Конвенції. Отже, було порушення цього положення Конвенції.
70. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що не потрібно окремої перевірки заявника за статтею 3 Конвенції щодо сумісності його стану здоров’я з його безперервним триманням під вартою (див., Mutatis mutandis, Піскунов проти Росії, № 3933/12, п. 52, 4 жовтня 2016 року).
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
71. Заявник скаржився на порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку. Він також стверджував, що рішення про тримання під вартою не були засновані на достатніх підставах. Він посилався на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає:
«Кожен заарештований або затриманий відповідно до положень пункту 1 (с) цієї статті ... має право на розгляд у розумні строки. Звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися до суду».
A. Подання сторін
72. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою було продовжено на відповідних і достатніх підставах, таких як серйозність обвинувачення проти нього та реального ризику уникнення покарання. Національні суди, безумовно, враховували його стан здоров’я та його сімейне становище.
73. Заявник заявив, що суди використовували стереотипні та загальні причини, щоб виправдати його тривале тримання під вартою.
B. Оцінка Суду
1. Прийнятність
74. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
2. Сутність
(a) Загальні принципи
75. Застосовані загальні принципи були узагальнені у справах Ідалов проти Росії ([ВП] № 5826/03, §§ 115-33, 22 травня 2012 року); Жеребін проти Росії (№ 51445/09, §§ 49-54, 24 березня 2016 року); і Суслов проти Росії (№ 2366/07, §§ 84-86, 29 травня 2012 року).
(b) Застосування загальних принципів до даного випадку
76. Період тримання під вартою, який необхідно взяти до уваги у цій справі, розпочався 5 квітня 2010 року, в день арешту заявника, і закінчився 30 листопада 2011 року. Він склав майже рік і вісім місяців. Суд вважає, що російські органи влади повинні були висунути дуже вагомі причини для тримання заявника під вартою протягом такого тривалого періоду часу (див. Ярослав Белоусов проти Росії, № 2653/13 і 60980/14, § 134, 4 жовтня 2016 року).
77. З наказів про затримання заявника та зауважень Уряду випливає, що основними причинами його затримання були серйозність обвинувачення та ризик його втечі, повторного порушення чи впливу на свідків і жертв.
78. Стосовно посилання на серйозність обвинувачення як вирішального елементу, Суд неодноразово вважав, що ця причина сама по собі не може служити виправданням тривалого періоду тримання під вартою. Незважаючи на те, що суворість вироку є важливим елементом у оцінці ризику ухилення або вчинення повторного правопорушення, необхідність продовження позбавлення волі не може бути оцінена з суто абстрактної точки зору, беручи до уваги лише серйозність злочину (див. Федоренко проти Росії, № 39602/05, § 67, 20 вересня 2011 року).
79. Суд нагадує, що ризик втечі не може бути визначений виключно на основі тяжкості вироку. Він повинен оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки уникнення, або зробити її такою незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою (див. Панченко проти Росії, № 45100/98, § 106, 8 лютого 2005 р.).
80. Суд зазначає, що на додаток до серйозності обвинувачення як однієї з причин затримання заявника, національні органи влади вважали, що заявник може бути ухилятися від правосуддя у світлі того, що він проживав у місці, відмінному від того, в якому він був зареєстрований (див. пункт 8 вище). Проте, у рішенні від 30 листопада 2011 року, коли суд прийняв рішення про звільнення заявника, районний суд тлумачив ті самі обставини на користь його звільнення, стверджуючи, що він має адресу в Санкт-Петербурзі (див. Пункт 36 вище).
81. Що стосується останніх основних причин затримання, висунутих національними судами, а саме ризику повторного порушення чи тиску на свідків і жертв, Суд зауважує, що національні органи не посилалися на будь-які обставини, що підтверджують ці висновки (див. Пункти 8 та 10 вище). У рішенні від 30 листопада 2011 року районний суд зауважив, що посилання судів на ці ризики не підкріплені жодними конкретними обставинами (див. Пункт 36 вище). Таким чином, Суд вважає, що існування ризиків не було встановлено. Більше того, судові рішення, що продовжують тримання заявника під вартою, мовчали щодо того, чому передбачувані ризики не могли бути компенсовані будь-якими іншими запобіжними заходами для забезпечення появи заявника у суді.
82. Беручи до уваги вищевикладене, Суд вважає, що органи влади продовжили тримання заявника під вартою на підставах, які не можна вважати "достатніми" або відповідними. За цих обставин Суд не повинен буде перевіряти, чи діяли національні органи влади з «особливою старанністю».
83. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 4 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
84. Заявник скаржився, що районний суд приймав рішення від 5 квітня 2011 року за відсутності адвоката. Він також скаржився, що оскарження рішень про тримання під вартою від 29 листопада 2010 року, 24 лютого, 5 квітня і 30 травня 2011 року не були розглянуті швидко. Він посилався на пункт 4 статті 5 Конвенції, який передбачає:
«Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»
A. Подання сторін
85. Уряд стверджував, що слухання 5 квітня відбулося за відсутності адвоката заявника, оскільки, хоча він був належним чином поінформований про провадження, він не з’явився до суду. Проте заявникові було надано ефективну допомогу призначеного судом адвоката. Вони також стверджували, що засідання з оскарження рішень про тримання під вартою були відкладені з причин, які залежали від стороні захисту.
86. Заявник підтримав свою скаргу.
1. Прийнятність
87. Суд зазначає, що твердження заявника про нездатність влади повідомити свого адвоката про дату судового засідання 5 квітня 2011 року спростовується документами у справі, зокрема, документами про виклики, які показують, що адвокат був належним чином повідомлений (див. пункт 27 вище). Суд відхиляє оскарження заявника щодо достовірності цих документів, оскільки апеляційний суд підтвердив їхню правдивість. Суд не бачить жодних підстав сумніватися у цьому висновку.
88. Суд також зазначає, що на слуханні 5 квітня 2011 року заявника представляв призначений судом адвокат, який виконував свої обов’язки належним чином, включаючи активну участь у слуханні (див. Пункт 27 вище). Адвокат заявника мав можливість бути присутнім на слуханні апеляції, щоб виправити передбачувані недоліки слухання у першій інстанції, але відмовився зробити це.
89. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що оскаржуване провадження задовольняє вимоги пункту 4 статті 5 Конвенції. Відповідно, скарга на відсутність адвоката є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
90. Що стосується твердження заявника про відсутність «швидкої» перевірки його скарг на рішення про тримання під вартою, то Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції. Не було встановлено жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.
2. Сутність
(a) Загальні принципи
91. Застосовні загальні принципи були узагальнені у справі Ковязін та інші проти Росії (№ 13008/13, 60882/12 та 53390/13, § 98, 17 вересня 2015 року), Євгеній Богданов проти Росії (№ 22405/04) §§ 156-57, 26 лютого 2015 року) та Баталіни проти Росії (№ 10060/07, §§ 69-71, 23 липня 2015 року).
(b) Застосування загальних принципів до даного випадку
92. Що стосується судового розгляду рішення про тримання під вартою від 29 листопада 2010 року, Суд зауважує, що перше обговорення рішення, після того як його було відкладено на прохання адвоката заявника, було винесено до розгляду лише 20 січня 2011 року. Суд не надав копію свого рішення від 29 листопада 2010 року стороні захисту, а апеляційний суд повинен був повернути справу до районного суду (див. Пункт 19 вище). 17 лютого 2011 року було призначено нове слухання щодо оскарження рішення. Потім справу було призупинено до 10 березня 2011 року з різних причин, пов’язаних із захистом (див. Пункти 21 і 22 вище). Хоча сторона захисту дійсно сприяла загальній тривалості провадження, Суд вважає, що затримка у двадцять вісім днів, у період з 20 січня по 17 лютого 2011 року, може бути приписана виключно владі.
93. Що стосується рішень про продовження з 24 лютого, 5 квітня та 30 травня 2011 року, захист оскаржив їх відповідно 10 березня, 5 травня та 8 червня 2011 року відповідно (див. Пункти 25, 29 та 33 вище). Засідання апеляції щодо перших двох рішень про продовження були проведені 31 березня і 25 травня 2011 року (див. Пункти 26 і 30 вище). Розгляд оскарження щодо останньої постанови про затримання було призначено 27 червня 2011 року, а потім було відкладено до 13 липня 2011 року. Таким чином, Суд приходить до висновку, що затримки, які можна віднести до органів влади, становили принаймні двадцять один, двадцять і дев’ятнадцять днів.
94. Суд нагадує, що раніше він встановив порушення пункту 4 статті 5 у справах, де розгляд оскарження тривало сімнадцять днів(див. Кадем проти Мальти, № 55263/00, §§ 44-45, 9 січня 2003 року), двадцять ( див. Бутусов проти Росії, № 7923/04, пп. 32-35, 22 грудня 2009 р.), двадцять шість (див. Мамедова проти Росії, № 7064/05, § 96, 1 червня 2006 р.) і двадцять сім днів (див. Пічугін проти Росії, № 38623/03, §§ 154-56, 23 жовтня 2012 р.), підкреслюючи - у кожному випадку - про те, що їхня тривалість залежала від органів влади.
95. Беручи до уваги встановлену прецедентну практику з цього питання та обставини цієї справи, Суд вважає, що національні суди не виконали вимогу "без зволікання", закріплену в пункті 4 статті 5 Конвенції.
96. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції щодо оскаржень рішень стосовно тримання заявника під вартою від 29 листопада 2010 року, 24 лютого, 5 квітня та 30 травня 2011 року.
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 2 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
97. Заявник скаржився, що постанова про затримання від 12 серпня 2010 року вказувала на те, що він вчинив кримінальне правопорушення, порушуючи презумпцію його невинуватості. Відповідна частина статті 6 Конвенції передбачає:
“2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку."
A. Подання сторін
98. Уряд стверджував, що оскаржувана фраза лише описувала думку слідчих органів, коли останні посилались на необхідність продовження тримання заявника під вартою.
99. Заявник підтримав свою скаргу.
B. Оцінка Суду
100. Суд повторює аргумент заявника про те, що текст рішення про тримання його під вартою, виданий районним судом 12 серпня 2010 року, порушив презумпцію його невинуватості. Суд зазначає, що заявник не оскаржив рішення від 12 серпня 2010 року (див. Пункт 11 вище). Також немає жодних ознак того, що ця проблема виникала після серпня 2010 року, швидше за все, тому що, як стверджував заявник, він не вірив у ефективність будь-яких скарг.
101. Припускаючи на користь заявника, що він не мав вичерпних засобів правового захисту, Суд зазначає, що строк подання такої скарги закінчився через шість місяців після стверджуваного порушення презумпції невинуватості заявника, тобто у січні 2010 року. Скарга до Суду була подана 8 квітня 2011 року, що є більшим ніж шість місяців після дати передбаченого порушення. Отже, заявник не дотримувався строку, встановленого пунктом 1 статті 35 Конвенції. Отже, ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.
V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
102. Наприкінці, заявник стверджував, що не мав у своєму розпорядженні ефективного правового захисту для оскарження відсутністі адекватної медичної допомоги, як того вимагає стаття 13 Конвенції, яка передбачає:
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі..."
A. Подання сторін
103. Уряд стверджував, що заявник мав право оскаржити відсутність медичної допомоги під час тримання під вартою до адміністрації слідчого ізолятора, до прокуратури або суду. Адміністрація не завадила праву заявника подати скаргу до органів влади.
104. Заявник підтримував свої вимоги.
B. Оцінка Суду
1. Прийнятність
105. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 (a) статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятниною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнанана прийнятною.
2. Сутність
106. Суд неодноразово встановлював відсутність ефективних національних засобів правового захисту для скарги на якість медичного лікування у в’язниці (див., Серед багатьох інших органів, Макшаков проти Росії, № 52526/07, §§ 86). -89, 24 травня 2016 року, Литвинов проти Росії, № 32863/13, §§ 78-81, 22 березня 2016 року, Колесніковіч проти Росії, № 44694/13, §§ 63-66, 22 березня 2016 року; , згадані вище, §§ 85-88, Горбула проти Росії, № 31535/09, §§ 56-58, 6 березня 2014 р., Решетняк, наведене вище, §§ 65-73, Дірдізов, цитований вище, § 75; і Коряк, наведене вище, §§ 86-93). У вищезазначених справах Суд встановив, що жодна із запропонованих Урядом правових засобів не являла собою ефективний засіб запобігання передбачуваним порушенням або припинення їх продовження, або надання заявникові адекватного та достатнього відшкодування відповідно до статті 3 Конвенції.
107. Беручи до уваги відсутність будь-яких нових аргументів Уряду щодо існування ефективних засобів захисту, що задовольняють вимогам статті 13 Конвенції по даній справі, Суд не може відступити від своєї усталеної прецедентної практики з цього питання. Таким чином, Суд вважає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного національного засобу правового захисту стосовно своєї скарги щодо якості медичної допомоги, що є порушенням статті 13 Конвенції.
VI. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
108. Заявник скаржився на інші аспекти свого тримання під вартою.
109. Беручи до уваги весь матеріал, яким він володіє, і в тій мірі, в якій ці скарги належать до його компетенції, Суд вважає, що немає жодного порушення прав і свобод, викладених у Конвенції. Звідси випливає, що ця частина заяви повинна бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
VII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
110. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
111. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди, вимагаючи від Суду визначити відповідну суму компенсації.
112. Уряд стверджував, що визнання порушення само по собі вже є достатньою справедливою компенсацією.
113. Суд вважає, що внаслідок виявлених порушень заявник зазнав стресу та розчарування. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує 19 500 євро (EUR) за моральну шкоду, та будь-який податок, який може бути стягнений.
B. Судові та інші витрати
114. Заявник вимагав 1 500 євро та 15 000 російських рублів (близько 360 євро) за його представництво у національних провадженнях пані О. Цейтліною. Він також вимагав 4,364.67 фунтів стерлінгів (GBP - приблизно 5 390 євро) за судові витрати та витрати на переклад, а також адміністративні витрати, понесені ним перед Судом. Заявник просив виплатити грощі на банківський рахунок, зазначений його представником.
115. Уряд заперечив вищезгадану вимогу.
116. Згідно з прецедентною практикою Суду, заявник має право на відшкодування судових витрат тільки в тій мірі, в якій буде доведено, що вони були фактично понесені та необхідні і є обґрунтованими.
117. У цій справі, беручи до уваги документи, якими володіє Суд, пані О. Цейтліна не була безпосередньо залучена до національних проваджень, пов’язаних з виявленими порушеннями. Суд також не може не враховувати той факт, що заявлені витрати були надмірними у порівнянні з іншими подібними справами, які нещодавно розглядали Суд (див. Г. проти Росії, № 42526/07, 21 червня 2016 року, § 127; Садредінов проти Росії, № 17564/06, § 103, 24 травня 2016 року та Івко, наведене вище, § 122, 15 грудня 2015 року). Беручи це до уваги, Суд вважає за доцільне присудити 4 000 євро покриття витрат, які будуть сплачені на банківський рахунок, зазначений представником заявника.
C. Пеня
81. Суд вважає за доцільне обраховувати пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу за статтею 3 Конвенції щодо відсутності адекватної медичної допомоги під час тримання під вартою, скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції щодо відсутності достатніх підстав для тривалого тримання під вартою, скарги щодо відсутності швидкого судового розгляду постанов про тримання під вартою та скарги за статтею 13 Конвенції щодо відсутності національних засобів правового захисту для скарги на якість медичного лікування під час тримання під вартою - прийнятними, а решта заяв - неприйнятними;
2. Постановляє, що було допущено порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з поганою медичною допомогою у в’язниці;
3. Постановляє, що для скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо сумісності його стану здоров’я з триваючим триманням під вартою немає необхідності проводити окрему перевірку.
4. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо необґрунтовано тривалого тримання під вартою;
5. Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції щодо тривалості провадження щодо оскарження рішень про тримання під вартою від 29 листопада 2010 року, 24 лютого, 5 квітня і 30 травня 2011 року;
6. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного засобу правового захисту на якість медичної допомоги під час тримання під вартою;
7. Постановляє:
(а) що держава-відповідач має сплатити заявнику протягом трьох місяців такі суми, які будуть конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом, що застосовується на дату розрахунку:
(i) 19 500 євро (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот євро), у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, плюс будь-який податок, який може бути стягнений;
(ii) 4 000 євро (чотири тисячі євро) стосовно судових витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнений, до сплати на банківський рахунок, зазначений представником заявника;
(b) що зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.
8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 25 липня 2017 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
Фатош Араджі Луїс Лопес Герра
Заступник Секретаря Головуючий
Full & Egal Universal Law Academy