© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення про практику Суду № 160
лютий 2013 року
Yefimenko проти Росії − 152/04
Рішення від 12.02.2013 р. [Секція 1]
Стаття 5
п. а ч.1 ст. 5
Після засудження
Виконання протягом декількох років покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом, який не був «встановлений законом»: порушення
Факти – У 2001 році заявника було заарештовано за підозрою у вчиненні ним убивства. Його справу було скеровано до обласного суду. Вона розглядалася складом суду, до якого входили один професійний суддя та двоє народних засідателів. Заявник заперечував проти участі народних засідателів у розгляді його справи на тій підставі, що вони залучалися до виконання обовʼязків народного засідателя більше, ніж один раз на рік з 1998 по 2002 роки в порушення Закону «Про народних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації». Його заперечення не було взято до уваги і 24 квітня 2003 року його було засуджено судом, що розглядав справу у першій інстанції. У вересні 2009 року Верховний Суд РФ скасував вирок суду щодо заявника в результаті наглядового провадження та скерував справу на новий розгляд, вказавши на окремі неточності щодо списків народних засідателів, які залучалися до розгляду справ обласним судом на час подій у справі. Президія Верховного Суду згодом залишила без змін цю ухвалу, але змінила її мотивувальну частину, вказавши, що оскільки не було зазначено, що народні засідателі у справі заявника були у списку народних засідателів, суд, що розглядав справу, не був встановлений законом. Заявник перебував під вартою до завершення нового розгляду його справи, в результаті якого йому було призначено покарання у виді позбавлення волі, строком у девʼятнадцять з половиною років.
У своїй заяві до Європейського суду заявник доводив, зокрема, що строк увʼязнення, який він відбув на підставі першого вироку суду, що розглядав справу у першій інстанції, не відповідав вимогам ч. 1 ст. 5 Конвенції.
Право – п. а ч. 1 ст. 5 Конвенції: сторони погодилися, що обласний суд був компетентним розглядати справу заявника Однак під час та після розгляду справи заявник доводив та намагався отримати підтвердження наявності порушення Закону «Про народних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації» щодо складу суду, який розглядав його справу. Не отримавши швидкого та належного відшкодування у звичайному касаційному провадженні щодо своїх скарг, він змушений був відбувати покарання у виді позбавлення волі, призначене у вироку суду від 24 квітня 2003 року. Однак, як визнав Верховний Суд у результаті перегляду в порядку нагляду справи заявника через декілька років після її судового розгляду, склад суду першої інстанції, що розглядав справу, не був «встановлений законом» з огляду на двох суддів. Не було доведено, що ці судді мали повноваження розглядати справу заявника як народні засідателі, враховуючи що ця справа завершилася ухваленням суворого вироку, згідно з яким заявнику було призначено покаранням у виді позбавлення волі. Тому мало місце грубе та очевидне порушення у зв’язку з позбавленням волі заявника на певний строк на підставі вироку суду від 24 квітня 2003 року. Таким чином, суд, який визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання, не був «законним» у розумінні п. а ч. 1 ст. 5 Конвенції. З огляду на тяжкість порушення та беручи до уваги відсутність належного визнання та відшкодування шкоди, Суд дійшов висновку, що ув’язнення заявника на підставі вироку суду першої інстанції становило порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції.
Висновок: порушення (шість голосів проти одного).
Суд також одностайно визнав наявність порушень статей 3, 8 та 13 Конвенції, а також невиконання обов’язку держави, передбаченого у ст. 34 Конвенції.
Стаття 41: 20,000 євро як компенсація моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей короткий виклад рішення Суду не призводить до виникнення зобов’язань для Суду.
Натисніть тут для ознайомлення з інформаційними повідомленнями щодо практики Суду Case-Law Information Notes
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy