© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
КОЛИШНЯ ДРУГА СЕКЦІЯ
СПРАВА Y.Y. ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
(Заява № 14793/08)
РІШЕННЯ
[Витяги]
СТРАСБУРГ
10 березня 2015 року
.
Це рішення стане остаточним на підставі статті 44 § 2 Конвенції, але до нього можуть бути внесені редакційні зміни
У справі Y.Y. проти Туреччини,
Європейський суд з прав людини (Друга Секція) на засіданні Палати у складі:
Ґвідо Раймонді (Guido Raimondi), Голова,
Ишил Каракаш (Işıl Karakaş),
Небойша Вучініч (Nebojša Vučinić),
Гелен Келер (Helen Keller),
Поль Леман (Paul Lemmens),
Еґідіюс Кюріс (Egidijus Kūris),
Роберто Спано (Robert Spano), судді,
і Абель Кампос (Abel Campos), заступник секретаря Секції,
Розглянувши справу на закритому засіданні 3 лютого 2015 року,
Проголошує наступне рішення, ухвалене у вказаний день:
процедура
1. Справа була відкрита за заявою (№ 14793/08), яку було подано до Суду проти Республіки Туреччина на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) особою Y.Y. 6 березня 2008 року. Y.Y. є транссексуалом, громадянкою цієї країни, на момент подання заяви офіційно визнаною особою жіночої статі. Суд застосовуватиме щодо неї чоловічий рід і позначення «заявник», відповідно до статі, приналежність до якої вона вимагає визнати.
2. Заявника представляв пан A. Бозлу (Bozlu), адвокат із міста Мерсін. Уряд Туреччини (далі – Уряд) був представлений уповноваженою особою.
3. Заявник стверджує, що є потерпілими від втручання у його право на повагу до приватного життя (стаття 8 Конвенції), зокрема через те, що йому не дозволили вдатись до хірургічного втручання для зміни статі. Він скаржиться на відсутність розгляду Касаційним судом його справи за суттю і на відсутність мотивування рішення цього суду (стаття 6 Конвенції).
4. 24 березня 2010 року заяву було комуніковано Уряду. Голова секції, який обіймав цю посаду на момент комунікації, також вирішив не розкривати особу заявника (стаття 47 § 3 регламенту).
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився 1981 року.
6. Заявник є транссексуальною особою, записаною у актах громадянського стану як особа жіночої статі. Як він стверджує, ще в дитинстві він відчув свою приналежність до чоловічої статі, що суперечило його анатомічній статі.
A. Перше судове провадження з метою зміни статі
7. 30 вересня 2005 року заявник на підставі статті 40 Цивільного кодексу звернувся до суду міста Мерсін, бажаючи отримати дозвіл на операцію зі зміни статі. У позовній заяві адвокат заявника вказав, що його клієнт вже з дитинства відчував себе не жінкою, а чоловіком, що через це з дитинства він перебував під психологічним наглядом і приблизно у 19-20 років хотів скоїти самогубство. Він також зазначив, що його наявна біологічна ідентичність суперечить статі, приналежність до якої він відчуває. Адвокат доводив необхідність зміни статі для того, щоб дозволити заявнику встановити гармонію між особистим самосприйняттям і фізичними характеристиками. Він стверджував, що низка лікарів, у яких він мав нагоду консультуватись починаючи з дитинства, рекомендували змінити стать. Адвокат уточнював також, що його клієнт має двадцять чотири роки, веде чоловічий спосіб життя, протягом чотирьох років живе у парі з жінкою, і що його родинне і соціальне оточення сприймають його як чоловіка. Він додав, що його клієнт протягом року проходить лікування у психіатричному відділенні університетської лікарні «Іньоню» (İnönü) з метою проведення операції зі зміни статі. Зрештою, він клопотав про закритий судовий розгляд з огляду на психологічний стан свого клієнта.
8. 16 грудня 2005 року суд міста Мерсін задовольнив клопотання про закритий судовий розгляд.
9. 6 лютого 2006 року суд заслухав родичів заявника. Мати позивача повідомила, що її дочка з дитинства бавилась переважно з хлопчиками, а у підлітковому віці сказала, що почувається хлопцем і бажає ним бути. Вона повідомила, що тоді ж проконсультувалась у психологів, котрі вирішили, що її дочка була би щасливішою, якби могла жити чоловічим життям, що, як каже вона, співпадало з її думкою. Старший брат позивача також повідомив, що його сестра в дитинстві бавилась з хлопчиками, що з підліткового віку вона почала поводитись як хлопець, що вона ходила на побачення з дівчатами, що вона вирішила змінити стать за допомогою хірургічного втручання, що вона неодноразово намагалась скоїти самогубство, що вона весь час проходила лікування і що, наскільки йому відомо, лікарі вирішили зробити операцію.
Після завершення цього засідання суд надіслав інформаційний запит до головного лікаря тієї лікарні, де лікувався заявник, аби встановити, чи він є транссексуалом, чи зміна статі є необхідною для захисту його психічного здоров’я і чи він остаточно є неспроможним для репродукції.
10. 23 лютого 2006 року лікарський консиліум медичного центру університету Іньоню склав психіатричний звіт, відповідно до якого заявник є транссексуалом. Консиліум також вирішив, що з психологічної точки зору йому слід жити з чоловічою ідентичністю.
11. 28 лютого 2006 року лікарський консиліум відділення жіночих хвороб і народження того ж центру склав звіт, відповідно до якого Y.Y. мав жіночий і транссексуальний фенотип.
12. 7 квітня 2006 року суд засвідчив отримання двох медичних звітів від медичного факультету університету Іньоню. Він додав, що звіт від 23 лютого 2006 року містив діагноз щодо транссексуальності і висновок щодо необхідності для заявника, з психологічної точки зору, вести життя з чоловічою ідентичністю. Суд також зазначив, що звіт від 28 лютого 2006 року містив висновок про те, що Y.Y. належить до жіночого фенотипу. Проте суд вирішив, що ці звіти не відповідали на поставлені питання, а саме, чи зміна статі є необхідною для збереження психічного здоров’я позивача, і чи він остаточно втратив репродуктивну здатність. Тому суд повторив інформаційний запит.
13. 20 квітня 2006 року завідуюча відділенням жіночих хвороб і народження, яке входить до хірургічної служби університету Іньоню, письмово повідомила головного лікаря цього медичного центру, що заявник пройшов огляд внаслідок прохання про консультацію щодо пластичної хірургії з метою зміни статі. Як вона повідомила, за результатами огляду було встановлено, що Y.Y. має внутрішні і зовнішні жіночі статеві органи і остаточно не втратив репродуктивну здатність.
14. 21 квітня 2006 року лікарський консиліум психіатричного центру медичного факультету університету Іньоню письмово повідомив головного лікаря цього медичного центру, що заявник пройшов огляд 20 квітня 2006 року. За результатами огляду було вирішено з психічної точки зору за необхідне, аби він жив з чоловічою ідентичністю.
15. Під час судового засідання 5 травня 2006 року адвокат заявника опротестував звіт від 20 квітня 2006 року на тій підставі, що він не був укладений колегіальним органом. Тому суд надіслав прохання про проведення нової експертизи щодо репродуктивної здатності заявника. Її мав здійснити лікарський консиліум медичного факультету університету Чукурова (Çukurova).
16. 11 травня 2006 року двоє лікарів, закріплених за відділенням жіночих хвороб і народження медичного факультету університету Чукурова, провели судову експертизу і за результатами огляду заявника дійшли висновку, що він є здатним до репродукції.
17. 27 червня 2006 року суд міста Мерсін, ґрунтуючись на висновках різних експертиз, відмовив у наданні заявнику дозволу на зміну статі на тій підставі, що він остаточно не втратив репродуктивну здатність і тому не відповідає одній з вимог статті 40 Цивільного кодексу.
18. 18 липня 2006 року заявник оскаржив це рішення. У своїй скарзі адвокат підкреслив, що його клієнт з дитинства вважає себе не жінкою, а чоловіком, і що його переконаність у цьому є не просто капризом, що він проходить тривалу психологічну терапію, в рамках якої йому було поставлено діагноз транссексуальності, і що з психологічної точки зору йому слід вести чоловіче життя. Адвокат також стверджував, що здатність до репродукції жодним чином не перешкоджає його клієнту почуватись чоловіком, і що тут йдеться про стан, пов’язаний з його природою, якою він невзмозі керувати. Він також підкреслив, що у Туреччині, як і в інших країнах світу, усі особи, котрі, як і заявник, не можуть поєднати свій біологічний і психологічний стан, є не лише самотніми особами, позбавленими репродуктивної здатності. У зв’язку з цим він додав, що є численні приклади схильних до транссексуальності осіб, котрі до проведення операції зі зміни статі були одружені і мали дітей. Він стверджував, що несправедливо посилатись на репродуктивну здатність транссексуальної особи, незалежно від того, вважає вона себе чоловіком чи жінкою. Тому він стверджував, що суди, відмовляючи заявнику у дозволі на хірургічне втручання з метою зміни статі на підставі статті 40 Цивільного кодексу (на його думку, не пристосовану до суспільних реалій), обмежили права і свободи його клієнта. Він також стверджував, що відмова задовольнити клопотання заявника на підставі його здатності до репродукції суперечить законам, і висловив думку, що зі згаданої норми слід вилучити вислів «остаточно неспроможні до репродукції».
19. 17 травня 2007 року Касаційний суд, вирішивши, що суд першої інстанції не здійснив жодної помилки в оцінці доказів, залишив постановлене рішення в силі.
20. 18 червня 2007 року адвокат заявника подав клопотання про виправлення цього рішення. У своїй заяві він стверджував, що жоден з мотивів, наведених на підтвердження позовних вимог заявника, не був взятий до уваги, і що не було сформульовано жодних зауважень щодо офіційних документів і звітів, долучених до матеріалів справи. Він також опротестовував застосування звіту від 11 травня 2006 року, підготовленого відділенням жіночих хвороб і народження медичного факультету університету Чукурова як підставу для обґрунтування рішення про залишення позову без задоволення. У зв’язку з цим він стверджував, що даний звіт не є висновком експертизи, що його було складено за результатами виключно поверхового обстеження статевих органів його клієнта, і тому цього недостатнього для встановлення репродуктивної здатності. Він також стверджував, що навіть якщо припустити, що різні медичні звіти були би достатніми для встановлення репродуктивної здатності його клієнта, єдина статева ідентичність, яку позивач сприймає як фізично, так і психологічно, є чоловічою ідентичністю. Адвокат стверджував, що ця обставина, до речі, була встановлена 2 березня 2005 року звітом консиліуму університету Іньоню, де його клієнт, до того ж, проходив тривалу психологічну терапію. У зв’язку з цим він критикував те, що цю обставину не було взято до уваги. Зрештою він стверджував, що відмова заявнику у клопотанні про отримання дозволу на застосування хірургічного втручання, спрямованого на зміну статі, до якої підштовхувала його сама природа, становила порушення прав позивача.
21. 18 жовтня 2007 року Касаційний суд залишив без задоволення клопотання заявника про виправлення рішення, вирішивши, що у даній справі немає жодної із доказових підстав, перерахованих у статті 440 Цивільно-процесуального кодексу.
B. Провадження у національних судах після комунікації заяви Уряду
22. 5 березня 2013 року заявник на підставі статті 40 Цивільного кодексу знову звернувся до суду міста Мерсін з клопотанням про отримання дозволу на застосування хірургічної зміни статі. У позовній заяві його адвокат зазначив, що його клієнт вже з дитинства відчував себе не жінкою, а чоловіком, що через це з дитинства від перебував під психологічним наглядом і що медичними висновками було встановлено, що з психологічної точки зору йому слід жити з чоловічою ідентичністю. Він також зазначив, що його наявна біологічна ідентичність суперечить статі, приналежність до якої він відчуває. Адвокат доводив необхідність зміни статі для того, щоб дозволити заявнику зберегти психологічну і фізичну цілісність. Він також повідомив, що 27 березня 2012 року Y.Y. зробили мастектомію обох грудей і він приймає різні гормони, аби збільшити рівень тестостерону. Адвокат повідомив, що заявник працює у свого брата художником-декоратором, регулярно відвідує спортзал і має фізичний вигляд чоловіка. Він стверджував, що його клієнт, якому зараз 32 роки, завжди вважав себе чоловіком, що друзі, з якими він познайомився після певного віку, завжди вважали його чоловіком, і що він не використовує ім’я, яке фігурує в його посвідченні особи. Він додав, що для того, аби фізична зовнішність відповідала самоусвідомленню, його клієнт звертався до різних методів, які мали згубні наслідки. У повсякденному житті, зокрема коли необхідно пред’являти посвідчення особи у державних органах, він стає жертвою образливого і принизливого поводження і через розбіжність у зовнішності і особі, вказаній у документах, стикається з численними складнощами. Адвокат завершує проханням про дозвіл розпочати формальності, необхідні для зміни особи заявника у реєстрах громадянського стану, про задоволення його клопотання про зміну статі, про надання дозволу на хірургічне втручання з метою зміни статі і про закритий судовий розгляд.
23. 11 квітня 2013 року, вивчивши анамнез і оглянувши заявника, консиліум психіатрів медичного центру університету Іньоню склав медичний звіт, відповідно до якого заявник є транссексуалом і що для збереження його психічного здоров’я необхідна зміна статі. У звіті також згадувалось, що питання про те, чи позивач остаточно втратив репродуктивну здатність, має бути предметом експертизи.
24. 6 травня 2013 року консиліум судової медицини медичного центру університету Іньоню склав судово-медичний. У звіті зазначалось, що 11 квітня 2013 року під час огляду у відділенні судової медицини заявник повідомив, що бажає вдатись до операції зі зміни статі, що в минулому він вже вживав для цього заходів, але суди стали йому на перешкоді, що після цього він звернувся до Європейського суду з прав людини і що влітку він подав новий позов. У звіті також зазначалось, що за результатами медичного огляду заявник має чоловічий фенотип (сукупність зовнішніх характеристик), у нього є борода і вуса, що тканини його молочних залоз були видалені хірургічним шляхом і що після цієї операції він продовжує лікування, що на руках і ногах він має оволосіння за чоловічим типом, що він проходить гормональне лікування, що він соромиться кольору свого посвідчення особи[1] і тому, перед тим, як покласти до гаманця, обгорнув його, і, зрештою, що він заявив про необхідність для нього змінити стать.
У звіті також зазначалось, що аналіз крові заявника показував загальний рівень тестостерону більше за 16 000 ngr/dl, що може бути пов’язане із гормональним лікуванням, яке він проходить. Було вирішено, що він остаточно не втратив репродуктивну здатність.
Звіт завершувався наступним висновком :
« 1. Має транссексуальну конституцію,
2. зміна статі необхідна задля психічного здоров’я,
3. остаточно не втратив репродуктивну здатність (як жінка) (...) »
25. 21 травня 2013 року суд міста Мерсін задовольнив позов заявника і дав дозвіл на хірургічну операцію зі зміни статі. У мотивувальній частині рішення суд навів як доведене те, що заявник є транссексуалом, що зміна статі необхідна для захисту його психічного здоров’я, що свідки, запрошені заявником, засвідчили, що з усіх точок зору він живе життям чоловіка і страждає від свого становища, і, таким чином, з огляду на докази і надані звіти, умови, перераховані у статті 40 § 2 Цивільного кодексу, дотримані, а клопотання має бути задоволене. Це рішення набуло чинності.
(...)
ПРАВО
I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ
44. Заявник скаржиться на порушення його права на повагу до приватного життя. Він стверджує, що суперечність, яка існує між його самоусвідомленням як чоловіка і фізіологічною конституцією, була встановлена медичними звітами. У формулярі заяви він додав, що подавши прохання про отримання дозволу на припинення цієї суперечності, він зіткнувся з відмовою з боку державних органів, які ґрунтували своє рішення на наявності у нього репродуктивної здатності.
Заявник також просив про дозвіл на хірургічне втручання зі зміни статі. У зв’язку з цим він критикував статтю 40 Цивільного кодексу і її тлумачення, котре не відповідало потребам, які дана норма мала задовольнити, оскільки наведена у ній біологічна умова могла бути виконана виключно шляхом хірургічного втручання. Тому неможливість мати доступ до такого хірургічного втручання, на думку заявника, остаточно позбавляє транссексуальних осіб будь-якої можливості розв’язати суперечності, з якими вони стикаються поміж сприйняттям своєї сексуальної ідентичності і біологічною реальністю.
Заявник посилається на статтю 8 Конвенції, яка у відповідних частинах звучить так:
« 1. Кожен має право на повагу до його приватного та сімейного життя (...)
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі, або для захисту прав і свобод інших осіб. »
45. Уряд не погодився з цим.
A. Щодо прийнятності
46. У додаткових зауваженнях від 30 серпня 2013 року Уряд стверджує, що, відповідно до його аналізу усталеної юриспруденції Суду, заявник має довести своє становище потерпілого протягом усього провадження. На підтвердження цього аргументу він цитує справу Bourdov проти Росії (№ 59498/00, § 30, CEDH 2002-III). Він зазначає, що у даній справі національний суд постановив сприятливе рішення щодо заявника, який скаржився на те, що державні органи не надали йому дозволу на зміну статі. Тому, на його думку, заявник вже не має характеру потерпілого у розумінні статті 34 Конвенції.
47. Заявник спростовує аргументи Уряду. Посилаючись на рішеннях у справах Chevrol проти Франції (№ 49636/99, § 43, CEDH 2003‑III), Guerrera і Fusco проти Італії (№ 40601/98, §§ 51-53, 3 квітня 2003 року) і Timofeiev проти Росії (№ 58263/00, § 36, 23 жовтня 2003 року), він стверджує, що сприятливі для заявника рішення або захід в принципі не достатні для того, щоб позбавити його статусу потерпілого, оскільки державні органи однозначно або за суттю не визнали і не відшкодували у повному обсязі стверджуване порушення. У зв’язку з цим його адвокат додає, що відмова у задоволенні позову змусила його клієнта (на його думку, це стосується і всіх осіб, які бажають змінити стать) вживати гормони поза будь-яким судовим і медичним контролем. Він заявляє, що його клієнт є потерпілим, і що державні органи ніколи не визнавали за ним цей статус. Зрештою він уточнює, сам заявник за власною ініціативою подав новий позов і намагався отримати задоволення своїх вимог, а державні органи, зі свого боку, не вжили для цього жодних активних дій.
48. Суд нагадує, що саме державні органи мають першими відшкодувати стверджуване порушення Конвенції. У зв’язку з цим питання про те, чи заявник може вважати себе потерпілим від стверджуваної бездіяльності, постає на всіх стадіях провадження у рамках Конвенції (Bourdov, цитовано, § 30). Аби встановити, чи заявник дійсно може вважати себе потерпілим від стверджуваного порушення, необхідно взяти до уваги не лише офіційне становище на момент подання заяви до Суду, але й сукупність обставин даної справи, зокрема усіх нових фактів, які передують даті розгляду справи Судом (Tănase проти Молдови [ВП], № 7/08, § 105, CEDH 2010).
49. Суд також нагадує, що з огляду на ці міркування питання про те, чи заявник є потерпілим, має бути вирішене на момент розгляду справи Судом, якщо для цього є необхідні обставини (idem, § 106). Суд далі нагадує, що сприятливі для заявника рішення або захід в принципі не достатні для того, щоб позбавити його статусу «потерпілого» у розумінні статті 34 Конвенції, якщо тільки державні органи не визнають, однозначно або щодо суті, і не відшкодують порушення Конвенції (див, наприклад, Eckle проти Німеччини, 15 липня 1982 року, § 66, série A № 51, Dalban проти Румунії [ВП], № 28114/95, § 44, CEDH 1999‑VI, Scordino проти Італії (№ 1) [ВП], № 36813/97, §§ 179-180, CEDH 2006‑V, і Gäfgen проти Німеччини [ВП], № 22978/05, § 115, CEDH 2010).
50. І тільки якщо ці обидві умови будуть виконані, тоді субсидіарний механізм захисту а рамках Конвенції перешкоджатиме розгляду заяви (Eckle, цитовано, §§ 69 і далі).
51. Стосовно «належного» і «достатнього» відшкодування, яке на національному рівні має відшкодувати порушення гарантованого Конвенцією права, Суд загалом вважає, що воно залежить від сукупності обставин справи, і особливо слід звернути увагу на характер наявного порушення Конвенції (див., наприклад, Gäfgen, цитовано, § 116).
52. У даній справі Суд зазначає, що у 2005 році заявник звернувся до національних судів із першим клопотанням про зміну статі і протягом судового провадження, яке завершилось у 2007 році, зіткнувся з відмовою у наданні дозволу на хірургічну зміну статі (параграфи 7-21 вище). Після комунікації даної заяви Уряду Y.Y. пройшов гормональне лікування і мастектомію обох грудей, перш ніж у березні 2013 року подати до суду міста Мерсін друге клопотання про зміну статі (параграф 22 вище). 21 травня 2013 року, в рамках нового судового розгляду, протягом якого він знову пройшов медичні обстеження, позов заявника було задоволено (параграф 25 вище).
53. Звичайно, як підкреслює Уряд, національні суди після комунікації заяви ухвалили рішення на користь заявника, надавши йому дозвіл на зміну статі. Водночас, Суд не може не брати до уваги, що спірна ситуація, яка була підставою для подання даної заяви, а саме, неможливість для заявника отримати доступ до хірургічної зміни статі через відмову національних судів, тривала ще протягом більше ніж п’яти років і семи місяців. Тому для Суду немає жодних сумнівів, що заявник протягом цього часу безпосередньо зазнавав у приватному житті наслідків цієї відмови (параграфи 22 і 24 вище). Читаючи мотивування суду міста Мерсін у рішенні на користь заявника, Суд у той же час відзначає, що згадане рішення не містить жодного усвідомленого визнання факту порушення захищених Конвенцією прав. Наданий заявнику дозвіл також не можна тлумачити як визнання за суттю порушення його права на повагу до приватного життя.
54. Тому слід відхилити заперечення Уряду, які ґрунтуються на втраті заявником статусу потерпілого.
55. Констатуючи водночас, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 a) Конвенції і не містить жодних інших підстав для неприйнятності, Суд проголошує її прийнятною.
B. Щодо суті
1. Загальні принципи
56. Суд нагадує, що вже неодноразово підкреслював, що поняття «приватного життя» є широким поняттям, яке не має вичерпного визначення. Це поняття охоплює фізичну і моральну цілісність особи (X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 22, série A № 91), але іноді включає й аспекти фізичної і соціальної ідентичності індивіда (Mikulić проти Хорватії, № 53176/99, § 53, CEDH 2002‑I). Такі елементи, як, наприклад, статева ідентичність, ім’я, сексуальна орієнтація і статеве життя належать до особистої сфери, захищеної статтею 8 Конвенції (Dudgeon проти Сполученого Королівства, 22 жовтня 1981 року, § 41, série A № 45, B. проти Франції, 25 березня 1992 року, § 63, série A № 232-C, Burghartz проти Швейцарії, 22 лютого 1994 року, § 24, série A № 280‑B, Laskey, Jaggard і Brown проти Сполученого Королівства, 19 лютого 1997 року, § 71, Recueil des arrêts et décisions 1997‑I, і Smith і Grady проти Сполученого Королівства, №№ 33985/96 і 33986/96, 71, CEDH 1999‑VI).
57. Це положення захищає також право на особистий розвиток і право встановлювати і підтримувати зв’язки з іншими особами і зовнішнім світом (Schlumpf проти Швейцарії, № 29002/06, § 77, 8 січня 2009 року). У зв’язку з цим Суд вважає, що поняття особистої автономії віддзеркалює важливий принцип, який доповнює тлумачення гарантій за статтею 8 (Pretty проти Сполученого Королівства, № 2346/02, § 61, CEDH 2002‑III).
58. Суд нагадує, що у своїй юриспруденції вже неодноразово стверджував те, що оскільки гідність і свобода людини є самою суттю Конвенції, тому право на особистий розвиток і фізичну й моральну гідність транссексуалів є гарантованим (Christine Goodwin проти Сполученого Королівства [ВП], № 28957/95, § 90, CEDH 2002‑VI, Van Kück проти Німеччини, № 35968/97, § 69, CEDH 2003‑VII, і Schlumpf, цитовано, § 101). Суд також визнав, що несумісність внутрішнього права з важливими аспектами особистої ідентичності може становити серйозне втручання у приватне життя (Christine Goodwin, цитовано, § 77).
59. Суд водночас нагадує, що межа між позитивними і негативними зобов’язаннями держави за статтею 8 не може бути точно визначена, але принципи, що застосовуються у випадку перших, є співмірними з тими, що застосовуються до других. Для того, щоб встановити, чи зобов’язання – позитивне або негативне – існує, слід врахувати справедливу рівновагу, яка має бути забезпечена між загальним інтересом і інтересами особи; в обох випадках держава має певну можливість розсуду (див., наприклад, B. проти Франції, цитовано, § 44 і Hämäläinen проти Фінляндії [ВП], № 37359/09, § 67, CEDH 2014).
60. Що стосується врівноваження суперечливих інтересів, то Суд підкреслював особливу важливість, котру мають питання, що стосуються одного з найінтимніших аспектів приватного життя, а саме, статевого самовизначення особи (Schlumpf, цитовано, § 104). У зв’язку з цим Суд вже розглядав у світлі умов сучасного життя численні справи, що стосуються проблем, з якими стикаються транссексуали, і схвалив постійне поліпшення заходів, які вживають держави на підставі статті 8 Конвенції для захисту таких осіб і визнання їхнього становища (L. проти Литви, № 27527/03, § 56, CEDH 2007-IV).
2. Застосування цих принципів у даній справі
a. Первинні зауваження
61. Суд перш за все підкреслює, що у згаданих справах він вже отримував скарги від транссексуальних осіб, прооперованих або таких, що зазнали певного хірургічного втручання з метою зміни статі, тоді як у даній справі на момент подання заяви заявник, непрооперований транссексуал, отримав відмову у судовому дозволі на застосування операційної зміни статі на тій підставі, що він остаточно не втратив репродуктивну здатність.
62. Тому дана справа стосується іншого виду проблем, з якими можуть зіткнутись транссексуали, порівняно з тими, які Суд розглядав дотепер. Ця справа порушує питання щодо попередніх вимог для процесу зміни статі, які можуть бути накладені на транссексуалів, і їх відповідності до статті 8 Конвенції. Отже розроблені у згаданій юриспруденції критерії і принципи, сформульовані у контексті, вочевидь відмінному від даної справи, не можуть бути перенесені як такі на дану справу. Проте Суд може керуватись ними для оцінки обставин справи.
b. Щодо точки зору аналізу спірного питання
i. Аргументи сторін
63. Заявник стверджує, що є потерпілим від втручання у реалізацію права на повагу до приватного життя.
64. Уряд, в свою чергу, спростовує це твердження і заявляє, що відмова у наданні дозволу на хірургічне втручання для зміни статі на тій підставі, що не виконано встановлені законом умови, не може вважатись втручанням у право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції. Натомість, як каже Уряд, питання про те, чи ефективна повага до приватного життя транссексуала створює для держави позитивне зобов’язання, у даному випадку має бути вирішена шляхом врахування «справедливої рівноваги, яку необхідно забезпечити між загальним інтересом і інтересами особи». У зв’язку з цим він зазначає, що у справах Rees проти Сполученого Королівства (17 жовтня 1986 року, série A № 106) і Cossey проти Сполученого Королівства (27 вересня 1990 року, série A № 184) Суд взяв до уваги, поміж іншим, і той факт, що «існування справедливої рівноваги не може змусити державу-відповідача повністю переробити наявну систему» для того, щоб дійти висновку про відсутність такого зобов’язання для держави-відповідача.
ii. Оцінка Суду
65. Суд зазначає, що заявник скаржиться головним чином на відмову, яку спочатку дали йому національні судові органи, коли він просив про до дозвіл на хірургічну зміну статі. У зв’язку з цим він повторює, що принцип особистої автономії може поширюватись і на право керувати своїм вибором щодо власного тіла (Pretty, цитовано, § 66, і K.A. і A.D. проти Бельгії, №№ 42758/98 і 45558/99, § 83, 17 лютого 2005 року). Хоча стаття 8 Конвенції не може бути витлумачена як така, що гарантує безумовне право на хірургічну зміну статі, проте Суд нагадує, що вже констатував, що на міжнародному рівні визнано те, що транссексуалізм є медичним станом, який виправдовує застосування лікування, спрямованого на допомогу таким особам (Christine Goodwin, цитовано, § 81). Служби охорони здоров’я більшості держав-учасниць визнають цей медичний стан і гарантують або дозволяють лікування, включно з хірургічними втручаннями для незворотньої зміни статі (переграфи 35-43 вище).
66. Суд вважає, що відмова, яку спершу отримав заявник, безсумнівно мала наслідки для його права на статеву ідентичність і на особистий розвиток, які є основоположним аспектом його права на повагу до приватного життя. Тому ця відмова становила втручання у право зацікавленої особи на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 § 1 Конвенції.
c. Щодо виправданості такого втручання
67. Аби встановити, чи констатоване тут втручання містить порушення статті 8, Суд повинен вирішити, чи воно було виправданим з огляду на параграф 2 цієї статті, інакше кажучи, чи воно було «передбачене законом» і «необхідне у демократичному суспільстві» для досягнення тієї чи іншої «законної мети», перерахованої у цьому положенні.
i. Щодо правових підстав втручання
68. Відповідно до усталеної юриспруденції Суду, вислів “відповідно до закону” вимагає, щоб згадані заходи мали певне підґрунтя у національному праві, але водночас він стосується і якості такого закону і вимагає, щоб він був доступним для зацікавленої особи і передбачуваним щодо наслідків (див, поміж багатьма іншими, Amann проти Швейцарії [ВП], № 27798/95, § 50, CEDH 2000‑II, Slivenko проти Латвії [ВП], № 48321/99, § 100, CEDH 2003‑X, і Fernández Martínez проти Іспанії [ВП], № 56030/07, § 117, CEDH 2014 (витяги)).
69. У даній справі Суд зазначає, по-перше, що сторони не оспорюють питання про існування правових підстав. Так заявник стверджує, що втручання, об’єктом якого він став, засноване на статті 40 Цивільного кодексу. Уряд у свою чергу стверджує, що вимоги статті 40 Цивільного кодексу є чіткими, і що у даній справі суд міста Мерсін не вдавався до судового тлумачення умов, яких вимагає закон. Спираючись на висновки різних експертиз, цей суд, на думку Уряду, залишив клопотання заявника без задоволення на тій підставі, що всі умови, яких вимагає закон для зміни статі, не були дотримані, оскільки заявник не втратив репродуктивну здатність.
70. У зв’язку з цим Суд констатує, що рішення суду міста Мерсін від 27 червня 2006 року, яким заявнику було відмовлено у проханні про дозвіл на зміну статі, ґрунтувалось на статті 40 Цивільного кодексу. Ознайомившись з цим положенням, Суд зазначає, що турецьке право визнає за транссексуальними особами, які відповідають вимогам закону, не лише право змінювати стать, але й право отримати правове визнання їхньої нової статі шляхом зміни громадянського стану (...) Проте стаття 40 Цивільного кодексу ставить цю можливість у залежність від, поміж іншим, остаточної нездатності до репродукції, і саме на цій підставі прохання заявника було спочатку залишене без задоволення.
71. Тому Суд погоджується, що оскаржуване втручання мало правову основу у внутрішньому праві. З огляду на висновок, який він зробив щодо необхідності цього втручання (параграфи 121-122 нижче), Суд не вважає за необхідне висловлюватись щодо передбачуваності цього положення щодо його наслідків.
ii. Щодо законної мети втручання
α) Аргументи сторін
72. Заявник стверджує, що жоден мотив громадського інтересу не суперечив його проханню про хірургічне або медичне втручання з метою зміни статі. У зв’язку з цим він доводить, що наведені Урядом загальні аргументи (такі як перешкоджання розповсюдженню такого виду втручання, його незворотність, поширення проституції, параграфи 74-75 нижче) для доведення існування громадського інтересу, який призвів до даного втручання, не можна вважати послідовними з наукової, соціальної і юридичної точки зору.
73. На думку Уряду, держави, відповідно до юриспруденції Суду, мають право контролювати діяльність, яка може впливати на життя і безпеку інших осіб (Pretty, цитовано, і Laskey, Jaggard і Brown, цитовано). Із рішення у справі Pretty він робить висновок, що чим тяжчою є шкода, яка може бути завдана, тим більшою є вага міркувань щодо громадського здоров’я і безпеки відносно конкуруючого принципу особистої автономії.
74. У зв’язку з цим Уряд стверджує, що обсяг хірургічного втручання з метою зміни статі залежить не лише від захисту загального інтересу, спрямованого на запобігання поширенню хірургічного втручання з метою зміни статі і непотрібних операцій, але й від захисту інтересів особи, яка бажає отримати можливість вдатись до незворотньої операції, яка становить ризик для її фізичної і моральної недоторканості. На думку Уряду, після хірургічного втручання транссексуал звичайно ж втрачає певні характеристики своєї первинної статі, але водночас не набуває усіх ознак нової статі. Окрім того, зацікавлена особа стає остаточно безплідною. На думку Уряду, слід також врахувати можливість розкаяння, яке згодом відчуватимуть особи, котрі вдались до хірургічної зміни статі з незворотними наслідками.
75. Щодо ризику поширення хірургічного втручання з метою зміни статі, то Уряд стверджує, що таке поширення є небезпечним як з огляду на його незворотній характер, так і на можливість уникнути медичних можливостей у певному середовищі (наприклад, у середовищі проституції).
β) Оцінка Суду
76. Суд нагадує, що наведений у другому параграфі статті 8 перелік підстав, які можуть виправдати втручання у право на повагу до приватного життя, є вичерпним, і що визначення цих підстав є обмежуючим (S.A.S. проти Франції [ВП], № 43835/11, § 113, CEDH 2014 (витяги)). Для того, щоб бути сумісним з Конвенцією, втручання у право на повагу до приватного життя заявника має бути зумовлене метою, яка може бути сумісна з однією з цілей, перерахованих у цьому положенні. У зв’язку з цим практика Суду є скоріше вузькою, коли потрібно перевірити існування законної цілі у розумінні другого параграфу статей 8 - 11 Конвенції (ibidem).
77. У кожному випадку, оскільки у даній справі заявник оспорює належність цілей, на які посилається Уряд (параграф 72 вище), Суд вважає за необхідне висловитись у детальніший спосіб. У зв’язку з цим Суд зазначає, що Уряд стверджує, ніби врегулювання хірургічного втручання з метою зміни статі належить до галузі захисту загального інтересу і має на меті кілька цілей: запобігти поширенню цього втручання і запобігти тому, щоб подібні втручання могли протиправно здійснюватись у певних середовищах, наприклад, з метою проституції. Водночас Уряд посилається на захист інтересів зацікавленої особи з огляду на ризики, яке становить таке втручання для її фізичної і моральної недоторканості.
78. Аргументи Уряду щодо ризику поширення хірургічного втручання з метою зміни статі, а також додатковий аргумент щодо можливості протиправного здійснення подібних втручань у певних середовищах, не можуть, з огляду на їх формулювання, переконати Суд у тому, що їх слід зарахувати до категорії законних цілей, перерахованих у другому параграфі статті 8.
79. Проте Суд констатує, що Уряд посилається також на незворотність хірургічного втручання з метою зміни статі і на ризики, яке становить таке втручання для здоров’я. У зв’язку з цим Суд не має підстав сумніватись, що, ухвалюючи спірне законодавство, Уряд-відповідач мав на меті законну мету у розумінні другого параграфу статті 8, і погоджується, що такий різновид втручання може бути предметом регулювання і контролю з боку держави з мотивів, що стосуються охорони здоров’я.
80. Погоджуючись з цим, Суд, ознайомившись із зауваженнями Уряду, зазначає, що вони не містять конкретних формулювань щодо вимоги відносно згаданих у законі безплідності або стерильності, на підставі яких клопотання заявника було спочатку залишене без задоволення. Тому з огляду на висновки щодо необхідності згаданого втручання (параграфи 121-122 нижче) Суд не вважає за необхідне поглиблено висловлюватись щодо цього питання.
iii. Щодо необхідності втручання
α) Аргументи заявника
81. Заявник зазначає, що дуже мало осіб звертаються до суду на підставі статті 40 Цивільного кодексу з проханням отримати можливість жити у фізичній і психологічній гармонії, і що, натомість, багато осіб здійснюють операції нелегально або за кордоном, оскільки вони не відповідають передбаченим законом умовам.
82. На думку заявника, лікування, яке має на меті знищити репродуктивну здатність (стерилізація або гормональне лікування), вважається звичним у випадку чоловіків або жінок, котрі не бажають мати дітей. Він стверджує, що така можливість не визнається за транссексуальними особами і, відповідно, за ним.
83. Водночас заявник відстоює твердження, відповідно до якого стаття 40 Цивільного кодексу не повинна тлумачитись як перешкода для гормонального лікування і медичних процедур стерилізації осіб, які просять про зміну статі. Хоча таке лікування й існує в Туреччині, проте для нього воно було недоступне. Він стверджує, що оскільки чоловіки або жінки, котрі не бажають мати дітей, мають доступ до такого звичного і незворотнього втручання, він, транссексуал, теж повинен отримати таку можливість. Він стверджує, що не мусить жити в суперечності між наявними фізичними характеристиками і статтю, приналежність до якої відчуває. Він вважає, що, на підставі наукових і соціальних даних (які містяться у долучених до справи медичних звітах), право має надати йому вихід.
84. Спираючись на позицію Суду у справі Tavlı проти Туреччини (№ 11449/02, §§ 35-37, 9 листопада 2006 року), він вважає, що чинне законодавство має тлумачитись у світлі наукових, біологічних і соціальних реалій.
85. На думку заявника, велика кількість транссексуалів остаточно не позбавлені репродуктивної здатності. З огляду на це стаття 40 Цивільного кодексу, на його думку, не відповідає «жодній потребі», оскільки не містить жодного положення, яке би ґрунтувалось на реальній необхідності. Наприклад, у ній зовсім не згадується про «випробувальний період» або «гормональне лікування» або ж будь-яке інше лікування. Стаття 40 Цивільного кодексу посилається виключно на «операцію» зі зміни статі і не згадує інші медичні процедури. Як твердить заявник, у цьому питанні існує справжня правова прогалина. Інформація з приводу медичної процедури, оприлюднена органами державного страхування здоров’я, також не містить відповіді на це питання.
86. Водночас заявник цитує статтю, опубліковану двома університетськими фахівцями з цивільного права, яка стосується рішення, ухваленого цивільними судами[2], котрі залишили без задоволення прохання про дозвіл на зміну статі на тій підставі, що особа, яка подала це прохання, має статеві органи. Автори повідомляють, що питання відповідності такої відмови до Конституції не вивчалось, і що суди не намагались вивчити ситуацію з точки зору Європейської конвенції з прав людини.
87. У підсумку заявник вважає, що процедура зі зміни статі для транссексуалів, не позбавлених репродуктивної здатності (тобто, на його думку, більшості транссексуалів), не може застосовуватись через неспроможність статті 40 Цивільного кодексу вказати на методи лікування, до яких слід вдатись, і на інші законодавчі положення з цього питання. Як стверджує заявник, таке становище змушує транссексуальних осіб виходити за правові рамки і вдаватись до медичного лікування або хірургічного втручання, яке не підпадає під систематичний контроль суддів і лікарів.
β) Аргументи Уряду
88. Посилаючись на справи Christine Goodwin і Van Kück (цитовані) і Grant проти Сполученого Королівства (№ 32570/03, CEDH 2006‑VII), Уряд підкреслює, що Суд у світлі умов сучасного життя вже розглядав багато справ, що стосуються проблем, з якими стикаються транссексуали, і що Суд вітав постійне поліпшення заходів, вжитих державами на підставі статті 8 Конвенції для захисту таких осіб і визнання їхнього становища. Відповідно до наведеного Урядом аналізу, Суд, надаючи державам певну можливість розсуду у цьому питанні, вирішив, що на підставі накладених на них статтею 8 позитивних зобов’язань держави мають гарантувати визнання нової статевої ідентичності прооперованих транссексуалів, зокрема шляхом зміни їхнього громадянського стану з усіма наслідками, що витікають з цього (він згадує справи Christine Goodwin, цитовано, §§ 71-93, і Grant, цитовано, §§ 39-44).
89. Уряд стверджує, що турецька правова система виконує цю вимогу: прооперована транссексуальна особа матиме можливість виправити запис про себе у актах громадянського стану і після зміни статі вестиме життя відповідно до нової офіційної ідентичності.
90. Проте, як твердить Уряд, у згаданих справах до Суду звертались зі скаргами транссексуальні особи, які зазнали хірургічного втручання з метою зміни статі, тоді як дана справа стосується відмови з боку національних судів у наданні заявнику дозволу на вжиття хірургічного втручання з метою зміни статі. У зв’язку з цим Суд уточнює, що починаючи з 1988 року турецьке право передбачає можливість змінити стать і повне правове визнання нової статевої ідентичності прооперованих транссексуалів.
91. Щодо умов, необхідних для зміни статі, то Уряд відсилає до статті 40 Цивільного кодексу. Як він твердить, внутрішнє право і умови його імплементації не вимагають, аби для доступу до хірургічного втручання з метою зміни статі прохач попередньо вдавався до медичних процедур зі стерилізації аби гормональної терапії. У даній справі прохання заявника було вивчене судом міста Мерсін у рамках передбачених законом вимог.
92. Визнаючи, що поняття особистої автономії віддзеркалює важливий принцип, який доповнює тлумачення гарантій за статтею 8, Уряд стверджує, що Суд ще ніколи не постановляв, що ця стаття містить право на самовизначення як таке (він посилається на справи Schlumpf, Van Kück і Pretty, цитовано). На думку Уряду, зі статті 8 Конвенції і з юриспруденції з цього питання не можна робити висновок про існування безумовного права на зміну статі шляхом хірургічного втручання, оскільки таке право, на його думку, спричинить заперечення захисту, який Конвенція має на меті надати.
93. На думку Уряду, з огляду на тяжкість і незворотність операції зі зміни статі, непевність щодо необхідності такого втручання для лікування проблем зі статевим самовизначенням, ризик поширення такого хірургічного втручання і пов’язану з ним небезпеку, держава повинна мати широку можливість розсуду у регламентуванні зміни статі і визначенні вимог, які необхідно виконати перед будь-яким хірургічним втручанням з метою зміни статі.
94. Уряд зазначає, що суд міста Мерсін для того, аби встановити, були чи ні виконані усі передбачені законом вимоги для зміни статі, спирався на одну з необхідних умов для отримання дозволу на зміну статі, а саме остаточну нездатність до репродукції, а також на знання і висновки фахівців.
95. Водночас, з огляду на непевність, яка існує щодо глибинної сутності транссексуальності і спричинені цим вкрай складні ситуації, Уряд вважає, що застосоване у даній справі правове положення передбачає належні в такому випадку правові заходи. Як аналізує Уряд, сам Суд зазначив, що непевність щодо глибинної сутності транссексуальності ще не зникла, і що іноді виникають питання щодо належності хірургічного втручання у подібних випадках (він посилається на справу B. проти Франції, цитовано).
96. Уряд висловлює впевненість, що ніхто не може стверджувати, що подібне хірургічне втручання є необхідним для лікування розладів зі статевою ідентичністю. Далі він стверджує, що певність діагностики транссекуальності відіграє найважливішу роль, і що такий діагноз має ставитись дуже обережно, аби уникнути помилок щодо подібних психічних відхилень. Уряд стверджує, операція зі зміни статі має визначатись як необхідна не самими лише психологічними, але й медичними імперативами.
97. Водночас правове становище, спричинене транссексуальністю, є дуже складним. Воно стосується, зокрема, питань анатомічного, біологічного, психологічного і морального характеру, пов’язаних із транссексуальністю і її визначенням; надання згоди і інших умов, які мають бути дотримані перед операцією; умов, за яких може бути дозволено змінити стать; міжнародних аспектів; правових наслідків, як ретроактивних, так і ні, такої зміни; можливості обрити інше ім’я; конфіденційності документів і інформації щодо такої зміни; впливу на сімейне життя. З усіх цих питань консенсус між державами-учасницями Ради Європи є ще не настільки загальним, аби Суд міг зробити керівні висновки, які б обмежили надану державам можливість розсуду, і тому через слабку узгодженість у цій галузі держави-учасниці мають широку можливість розсуду.
98. Беручи до уваги серйозні ризики, які, на його думку, несе хірургічне втручання з метою зміни статі, Уряд стверджує, що умови, встановлені внутрішнім правом, не заслуговують на критику ні з юридичної, ні з медичної точки зору. Він побоюється, що протилежний підхід може призвести до проведення операцій за відсутності будь-якої попередньої перевірки їх медичної необхідності або за відсутності медичних гарантій успішності.
99. З огляду на наведене, Уряд стверджує, що відмова національних судів надати заявнику дозвіл на хірургічне втручання з метою зміни статі не можна вважати порушенням права на повагу до приватного життя зацікавленої особи у розумінні статті 8 Конвенції, і що державні органи не перевищили можливість розсуду, яка має бути визнана за ними у справах, як ця. Тому, на його думку, не було порушення статті 8.
γ) Оцінка Суду
100. Відповідно до усталеної юриспруденції Суду, втручання вважається «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної цілі, якщо відповідає «вищій суспільній потребі» і є пропорційним відносно цілі, яку переслідує. Тому необхідно, аби мотиви, на які посилаються державні органи для виправдання втручання, були «належними і достатніми» (див, поміж іншими, Nada проти Швейцарії [ВП], № 10593/08, § 88, CEDH 2012, і Animal Defenders International проти Сполученого Королівства [ВП], № 48876/08, § 105, CEDH 2013 (витяги)).
101. Хоча державні органи мають першими оцінювати, чи виконані усі ці умови, проте Суд є останнім у вирішенні питання щодо необхідності втручання з огляду на вимоги Конвенції. Тому за компетентними державними органами має бути визнана певна можливість розсуду. Обсяг цієї можливості є різним і залежить від певної низки факторів, поміж якими характер гарантованого Конвенцією права і його важливість для зацікавленої особи, а також характер втручання і його остаточна мета. Ця можливість є тим вужчою, чим важливішим є певне право для гарантування особі ефективної реалізації визнаних за нею основоположних або «інтимних» прав. Отже, якщо задіяно особливо важливий аспект існування або ідентичності особи, то залишена державі можливість розсуду буде вужчою. Натомість вона є ширшою, якщо поміж державами-учасницями Ради Європи немає консенсусу як щодо відносної важливості задіяного інтересу, так і щодо найкращих засобів його захистити (S. і Marper проти Сполученого Королівства [ВП], №№ 30562/04 і 30566/04, §§ 101-102, CEDH 2008, і Fernández Martínez, цитовано, § 125).
102. У даній справі Суд зазначає, що провадження у національних судах безпосередньо стосувалось свободи заявника визначити свою статеву приналежність, а ця свобода є однією з важливих складових права на самовизначення (Van Kück, цитовано, § 73). У зв’язку з цим Суд нагадує, що вже неодноразово висловлював визнання тяжкості проблем, з якими стикаються транссексуали, і підкреслював важливість постійного перегляду належних правових заходів (Christine Goodwin, цитовано, § 74).
103. Тому Суд наполягає на вирішальній важливості того, щоб Конвенція тлумачилась і застосовувалась у спосіб, який робить її гарантії не теоретичними або примарними, а конкретними і дієвими. Якби Суд не зміг дотримуватись динамічного і прогресивного підходу, то подібне ставлення могло би стати перешкодою для будь-яких реформ або покращень (див., поміж іншими, Stafford проти Сполученого Королівства [ВП], № 46295/99, § 68, CEDH 2002‑IV).
104. Отже у контексті даної справи Суд вважає належним врахувати еволюцію міжнародного і європейського права, а також права і юридичної практики, чинних у різних державах-членах Ради Європи, аби оцінити обставини справи «у світлі умов сучасного життя» (для подібного підходу, див., поміж іншими, Tyrer проти Сполученого Королівства, 25 квітня 1978 року, § 31, série A № 26).
105. У зв’язку з цим Суд зазначає, що можливість для транссексуалів вдатись до лікування зі зміни статі існує у багатьох європейських державах, як і правове визнання їхньої нової статевої ідентичності. Окрім того, Суд додає, що чинні нормативи і практика у багатьох державах, які визнають зміну статі, обумовлюють, прямо або опосередковано, правове визнання нової статі переважно хірургічним втручанням зі зміни статі і/або репродуктивною неспроможністю (...)
106. В рішенні у справі Christine Goodwin (цитовано, § 85) Суд вирішив, що відповідно до принципу субсидіарності перш за все саме держави-учасниці мають ухвалювати рішення щодо заходів, необхідних, щоб забезпечити визнання гарантованих Конвенцією прав за усіма особами, які перебувають під їхньою юрисдикцією, і що для врегулювання у внутрішньо-правовому порядку конкретних проблем, які спричиняє правове визнання статевого стану прооперованих транссексуалів, держави-учасниці повинні мати широку можливість розсуду.
107. Суд вважає, що те ж саме неодмінно має стосуватись і випадків, коли правові вимоги регулюють доступ до медичних або хірургічних заходів для транссексуальних осіб, які бажають вдатись до тілесних змін, пов’язаних зі зміною статі.
108. Тому Суд нагадує, що раніше вже постановляв, що слід надавати меншої ваги відсутності елементів, які вказували би на загальноєвропейський консенсус щодо способу вирішення правових і практичних проблем, ніж існуванню чітких і неспростовних елементів, які засвідчували би сталу міжнародну тенденцію не лише до зростання суспільного сприйняття транссексуалів, але й до правового визнання нової статевої ідентичності прооперованих транссексуалів (Christine Goodwin, цитовано, § 85).
109. Отже Суд наполягає на тому, що можливість для транссексуалів повноцінно, як і їхні співгромадяни, реалізовувати право на особистий розвиток і фізичну й моральну недоторканість, не слід вважати суперечливим питанням, яке вимагає часу, необхідного для чіткої оцінки згаданих проблем (Christine Goodwin, цитовано, § 90).
110. У зв’язку з цим Суд підкреслює, що у додатку до рекомендації CM/Rec(2010)5 щодо заходів, спрямованих на подолання дискримінації, заснованої на сексуальній орієнтації або ґендерній ідентичності, Комітет Міністрів Ради Європи ствердив, що попередні умови для правового визнання зміни статі, включно зі змінами фізичного характеру, мають регулярно переглядатись, аби скасовувати ті, що стають надмірними (...) Водночас Парламентська Асамблея Ради Європи у резолюції 1728 (2010) щодо дискримінації, заснованої на сексуальній орієнтації або ґендерній ідентичності, закликала держав-учасниць боротись з дискримінацією і порушенням прав людини, спрямованими на трансґендерних осіб і, зокрема, гарантувати у законодавстві і на практиці права цих осіб на офіційні документи, які містять обрану ґендерну ідентичність, без попереднього обов’язку вдаватись до стерилізації або інших медичних процедур, таких як операція зі зміни статі або гормональна терапія (...)
111. Суд також зазначає, що деякі держави-учасниці нещодавно змінили своє законодавство або практику з питань доступу до лікування, спрямованого на зміну статі, і її правового визнання шляхом скасування вимоги щодо безпліддя /стерильності (...)
112. У зв’язку з цим Суд вважає за необхідне вказати на специфічність турецького права у даному питанні. Дійсно, у переважній більшості держав, котрі вимагають як попередню умову для правового визнання нової обраної статі гормональне лікування або хірургічну зміну статі, безпліддя/стерильність оцінюються після медичної або хірургічної процедури зі зміни статі (параграфи 42-43 вище). Проте турецьке право хоча і ставить зміну громадянського стану в залежність від фізичної трансформації, отриманої внаслідок операції зі зміни статі, «здійсненої відповідно до мети, вказаної у судовому дозволі, і із застосуванням медичних технологій», але репродуктивна неспроможність є вимогою, яка має бути задоволена, як постановив суд міста Мерсін, попередньо до процесу зміни статі, зумовлюючи, таким чином, доступ заявника до хірургічної зміни статі.
113. З огляду на матеріали справи і, зокрема, свідчення родичів заявника у національних судах (параграф 9 вище), Суд відзначає, що заявник протягом багатьох років веде соціальне життя як чоловік. Окрім того, зацікавлена особа перебуває під психологічним наглядом починаючи з підліткового віку, консиліум експертів з психології поставив йому діагноз транссексуальності і дійшов висновку про необхідність вести життя з чоловічою ідентичністю (параграфи 7, 10 і 14 вище). У вересні 2005 року, коли заявник вперше просив про судовий дозвіл на проведення операції зі зміни статі, він вже протягом багатьох років був залучений до процесу зміни статі: він перебував під психологічним наглядом і протягом довгого часу виявляв чоловічу соціальну поведінку.
114. Попри ці факти національні суди спочатку відмовили йому у дозволі, необхідному для фізичної зміни, якої він бажав. У зв’язку з цим Суд нагадує, що може мати місце тяжке втручання у право на повагу до приватного життя, якщо внутрішнє право є несумісним з важливим аспектом особистої ідентичності (Christine Goodwin, цитовано, § 77).
115. Суд також нагадує, що вже відзначав те, що не можна вважати необдуманим рішення особи вдатись до операції зі зміни статі, беручі до уваги численні і болючі втручання, які спричиняє такий захід, а також ступінь визначення і переконаності, необхідні для зміни своєї статевої ролі у суспільстві (Christine Goodwin, цитовано, § 81, і Schlumpf, цитовано, § 110).
116. У даній справі Суд констатує, що внутрішні суди виправдали свою першу відмову у задоволенні клопотання заявника на тій єдиній підставі, що він не втратив репродуктивну здатність. Суд не розуміє, чому нездатність до репродукції у особи, яка бажає вдатись до зміни статі, має бути встановлена ще до того, як розпочнеться фізичний процес зі зміни статі.
117. У зв’язку з цим Суд, з огляду на надану сторонами інформацію, зазначає, що внутрішнє право передбачає медичні процедури з добровільної стерилізації (параграфи 23-24 вище). У зауваженнях від 25 жовтня 2010 року заявник стверджував, що не має можливості, окрім виходу за чинні правові рамки, вдатись до такого лікування (параграфи 83 і 87 вище). Він додав, що жодне правове положення не передбачало процедури, до яких він мав вдатись, або вид лікування, якого він міг зазнати, і тому у цьому питанні існує правова прогалина (параграфи 85-87 вище). У додаткових зауваженнях від 23 жовтня 2013 року адвокат стверджував, що його клієнт після подання даної заяви до Суду почав вживати гормони поза будь-яким судовим і медичним контролем (параграф 47 вище).
118. Захищаючи відповідність до закону відмови, якою внутрішні суди відповіли на клопотання заявника через його репродуктивну здатність, Уряд стверджує, що ані оспорюване законодавство, ані умови його імплементації не вимагають, аби заявник попередньо вдався до медичних процедур зі стерилізації або гормональної терапії (параграф 91 вище). Суд не розуміє, як у інший спосіб, аніж вдатись до операції зі стерилізації, заявник міг виконати вимогу щодо остаточного безпліддя, оскільки з біологічної точки зору він має репродуктивну здатність.
119. У кожному випадку, Суд не вважає за необхідне висловлюватись щодо питання про дійсну доступність для заявника медичного лікування, яке дозволило би йому виконати цю вимогу. За будь-яких умов Суд вважає, що необхідна повага до фізичної недоторканості особи суперечить тому, щоб він мав вдатись до такого виду лікування.
120. Зрештою, з огляду на обставини даної справи і на формулювання скарги заявника, Суд вважає достатнім констатувати, що зацікавлена особа оскаржувала як у внутрішніх судах, так і в Суді згадку в законі про остаточну нездатність до репродукції як попередню вимогу для дозволу на зміну статі.
121. Суд також вважає, що ця вимога жодним чином не виглядає необхідною з огляду на аргументи, наведені Урядом для виправдання регулювань операцій зі зміни статі (параграфи 74 і 75). Тому навіть припускаючи, що відмова у задоволенні першого клопотання заявника про отримання дозволу на доступ до операції зі зміни статі спиралась на правомірні мотиви, Суд вважає, що її не можна вважати такою, що ґрунтується на достатньому мотивуванні. Спричинене нею втручання у право заявника на повагу до приватного життя не можна, таким чином, вважати «необхідним» у демократичному суспільстві.
Зміна позиції суду міста Мерсін, який у травні 2013 року надав заявнику дозвіл на доступ до операції зі зміни статі попри наявність медичних висновків, відповідно до яких він не втратив репродуктивну здатність (параграфи 24 і 25 вище), тільки підтверджує цей висновок.
122. Тому Суд вважає, що позбавляючи заявника протягом багатьох років можливості доступу до такої операції, держава знехтувала його правом на повагу до приватного життя. Отже Суд робить висновок про порушення статті 8 Конвенції.
(...)
З ЦИХ ПРИЧИН СУД ОДНОГОЛОСНО,
(...)
2. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції;
(...)
Складено французькою мовою і повідомлено письмово 10 березня 2015 року відповідно до статті 77 §§ 2 і 3 Регламенту Суду.
Абель КампосҐвідо Раймонді
Заступник секретаря Голова
Відповідно до статті 45 § 2 Конвенції і Правила 74 § 2 Регламенту Суду, до цього рішення додано наступні окремі думки:
– думка, що збігається з позицією більшості, суддів Келер і Спано;
– думка, що збігається з позицією більшості, суддів Леман і Кюріс.
Окремі думки не перекладались, але викладені у французькій офіційній версії рішення, з якою можна ознайомитись у базі даних юриспруденції Суду HUDOC.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
[1]. В Туреччині посвідчення особи жінок рожевого кольору, а чоловіків – блакитного.
[2]. Рішення суду міста Ізмір від 17 грудня 2003 року (E. 2002/979 і K. 2003/102) і рішення Касаційного суду від 18 червня 2003 року (E. 2003/7323 і K. 2003/906).
Full & Egal Universal Law Academy