CASE OF ZHUKOV AND ZHUKOVA v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of Agent before the European Court of Human Right

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ЖУКОВ ТА ЖУКОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ZHUKOV AND ZHUKOVA v. UKRAINE)

(Заяви № 60191/16, № 60194/16 та № 35272/17)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

03 липня 2025 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Жуков та Жукова проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Георгіс А. Сергідес (Georgios A. Serghides), Голова,
 Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici),
 Діана Сирку (Diana Sârcu), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви, які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) пан Валерій Анатолійович Жуков (далі – перший заявник) та пані Ольга Євгенівна Жукова (далі – друга заявниця);

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції;

рішення Уряду Республіки Польщі не використовувати своє право брати участь у цій справі (пункт 1 статті 36 Конвенції);

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 12 червня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Ця справа стосується тверджень про те, що розслідування на національному рівні обставин смерті доньки заявників у державній лікарні було неефективним.

2.  02 червня 2008 року донька заявників, К., 1982 року народження, звернулася за антенатальною допомогою до Пологового будинку № 1 міста Миколаєва (далі – пологовий будинок). Вона мала вроджену ваду серця, яка створювала ризик ускладнень і потребувала постійного медичного нагляду.

3.  22 грудня 2008 року, коли донька заявників перебувала на тридцять п’ятому-тридцять шостому тижні вагітності, її госпіталізували до пологового будинку для стаціонарного лікування. Її стан оцінювався як такий, що передбачав вкрай високий ризик ускладнень. 26 грудня 2008 року донька заявників народила.

4.  У наступні дні стан доньки заявників стрімко погіршувався. 31 грудня 2008 року її перевели до відділення реанімації міської лікарні № 1 міста Миколаєва, де вона померла від серцевої недостатності через декілька хвилин після госпіталізації.

5.  У лютому 2009 року експертна комісія, створена Управлінням охорони здоров’я обласної державної адміністрації (далі – Управління охорони здоров’я), дійшла висновку, що смерть доньки заявників була невідворотною, і з боку залучених медичних працівників не було допущено жодних недоліків.

6.  У квітні 2009 року експертна група, створена Міністерством охорони здоров’я України, дійшла протилежного висновку, що насправді смерті можна було запобігти, були ухвалені неправильні клінічні рішення, і було допущено численні недоліки як у стаціонарному, так і в амбулаторному лікуванні, яке отримувала донька заявників. На підставі цього висновку Управління охорони здоров’я винесло догану головному лікарю пологового будинку, лікарю В., та семи іншим лікарям: завідувачу акушерського відділення № 3, яка була лікарем, відповідальним за догляд за донькою заявників під час її перебування в пологовому будинку, лікарю У.; лікарю-терапевту, яка відповідала за догляд за донькою заявників під час її вагітності, лікарю С.; заступнику головного лікаря пологового будинку, лікарю Г.; завідувачу акушерського відділення № 2, лікарю Є.; акушерці К.; та двом лікарям кардіологічної бригади невідкладної медичної допомоги, лікарю О. та лікарю Во.

7.  Щодо поданої заявниками заяви про вчинення кримінального правопорушення, в якій вони стверджували про неналежне виконання професійних обов’язків лікарями пологового будинку, то органи досудового розслідування неодноразово відмовляли у порушенні кримінального провадження протягом майже року після смерті доньки заявників (відповідні постанови у зв’язку з цим були винесені 01 січня, 23 квітня, 16 липня, 27 серпня та 03 жовтня 2009 року). Усі ці постанови були скасовані прокуратурою району як необґрунтовані. Було порушено дисциплінарне провадження щодо слідчого за ці неодноразові необґрунтовані відмови та затяжне розслідування, і, зрештою, 24 грудня 2009 року прокуратура району порушила кримінальне провадження за фактом спричинення смерті через неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов’язків. Заявники подали цивільні позови в межах цього кримінального провадження.

8.  У період з 2010 до 2014 роки було здійснено декілька слідчих дій. Серед них було проведено декілька судово-медичних експертиз, спрямованих на встановлення причини смерті доньки заявників (відповідні висновки були складені у грудні 2010 року, серпні та жовтні 2011 року, а також у листопаді 2014 року). У всіх висновках зазначалися недоліки у догляді за донькою заявників, що порушували чинні офіційні стандарти та протоколи. Зокрема, у висновках зазначалося таке:

(i) медичний нагляд за вагітністю був недостатнім; вроджена вада серця доньки заявників означала, що вона потребувала лікування у спеціалізованому кардіологічному відділенні; призначені ліки були протипоказані пацієнтам з її симптомами і могли вплинути на погіршення її стану;

(ii) через вкрай високий ризик ускладнень, вона повинна була народжувати у високоспеціалізованому пологовому будинку;

(iii) під час стаціонарного лікування доньки заявників перед пологами її скарги на слабкість та задишку, які були першими симптомами її серцевої недостатності, були проігноровані;

(iv) після пологів, через зростаючі симптоми серцевої недостатності, донька заявників мала бути терміново переведена до спеціалізованого кардіологічного відділення; замість цього, на той момент, коли її нарешті доставили до міської лікарні № 1 міста Миколаєва (у непристосованому легковому автомобілі, не обладнаному медичним обладнанням), її стан був критичним і унеможливлював будь-яке подальше транспортування.

9.  У квітні 2015 року, вказавши на затяжний характер розслідування, обласне управління Міністерства внутрішніх справ України дало вказівку його прискорити. Після цього наказу слідчий порушив два кримінальні провадження за фактом спричинення смерті через неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов’язків: перше – щодо лікаря В., а друге – щодо лікарів У., С. та Г. Усім їм було вручено повідомлення про підозру у 2015 році, і незабаром після цього слідчий склав обвинувальні акти.

10.  22 січня та 20 лютого 2016 року за клопотанням прокурора Центральний районний суд міста Миколаєва закрив кримінальні провадження щодо лікарів У., С. та Г., а також щодо лікаря В. відповідно, у зв’язку із закінченням строків давності та звільнив їх від кримінальної відповідальності. Суд ухвалив, що мало місце неналежне виконання професійних обов’язків лікарями, щодо яких було порушено кримінальні провадження. Цивільні позови заявників судом не розглядалися. Обидві ухвали були залишені без змін апеляційним судом та набрали законної сили.

11.  Заявники подали цивільні позови проти лікарів В., У., С., Г., пологового будинку та Управління охорони здоров’я, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

12.  16 січня 2017 року Центральний районний суд міста Миколаєва присудив заявникам по 200 000 українських гривень (далі – грн, близько 6 760 євро) кожному в якості відшкодування моральної шкоди, та 14 430 грн другій заявниці в якості відшкодування матеріальної шкоди, які мали бути стягнуті з пологового будинку як роботодавця лікарів. Суд посилався виключно на факти, встановлені в кримінальних провадженнях, посилаючись на обвинувальні акти щодо лікарів У., С., Г. та В. Після подання апеляційної скарги пологовим будинком Апеляційний суд Миколаївської області зменшив розмір присудженої суми, але 28 листопада 2018 року Верховний Суд залишив без змін рішення Центрального районного суду міста Миколаєва.

13.  Заявники повідомили Суд, що присуджена сума була їм сплачена пологовим будинком у повному обсязі.

ОЦІНКА СУДУ

14.  Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

15.  Заявники скаржилися, що не було проведено ефективного розслідування обставин смерті їхньої доньки. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції. Посилаючись на ту ж статтю, заявник у заяві № 35272/17 також скаржився, що сума, присуджена цивільним судом, була недостатньою. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги підлягають розгляду у межах процесуального аспекту статті 2 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), заява № 45076/05, пункти 57 і 58, від 05 грудня 2013 року).

16.  Уряд стверджував, що заявники втратили свій статус потерпілих з огляду на відшкодування, присуджене їм цивільними судами. Заявники підтримали свою скаргу та стверджували, що держава не визнала порушення їхніх прав, тому виплата відшкодування пологовим будинком не могла вважатися достатньою для того, щоб вони втратили свій статус потерпілих.

17.  Суд вважає, що заперечення Уряду тісно пов’язане із суттю скарг заявників. Тому він долучає його до розгляду по суті.

18.  Суд зазначає, що ці заяви не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

19.  Загальні принципи щодо процесуальних зобов’язань держави за статтею 2 Конвенції в контексті охорони здоров’я були наведені в рішенні у справі «Лопеш де Соуза Фернандеш проти Португалії» [ВП] (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal) [GC], заява № 56080/13, пункти 214 – 221, від 19 грудня 2017 року). Суд розгляне, чи можна стверджувати, що наявні правові засоби юридичного захисту, взяті разом, як вони передбачені законом та застосовані на практиці, становили правові засоби, здатні встановити факти, притягнути винних до відповідальності та надати відповідне відшкодування потерпілому (див. згадане рішення у справі «Лопеш де Соуза Фернандеш проти Португалії» (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal), пункти 214 – 216 та рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пункти 66 і 67, від 16 січня 2014 року).

20.  Суд зауважує, що органи охорони здоров’я розпочали розслідування оперативно, і незабаром після цього експертна група, створена Міністерством охорони здоров’я, виявила недоліки у діях лікарів пологового будинку (див. пункти 5 та 6). Однак єдиною вжитою дією було винесення догани відповідним лікарям. Не було проведено аналізу недоліків або вжито будь-яких інших превентивних заходів для уникнення їхнього повторення у майбутньому.

21.  Попри зазначені висновки у дисциплінарному провадженні, органи досудового розслідування п’ять разів відмовляли у порушенні кримінального провадження (див. пункт 7), хоча всі ці постанови згодом були скасовані прокуратурою району. Такі затримки на початковому етапі розслідування неминуче зменшили перспективи його успіху та завершення (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункт 80, від 15 грудня 2011 року).

22.  Після того, як кримінальне провадження було зрештою порушено, воно тривало сім років і кінець-кінцем було закрито у зв’язку із закінченням строків давності, а обвинувачених було звільнено від кримінальної відповідальності. Держава-відповідач сама визнала затяжний характер розслідування (див. пункти 7 та 9).

23.  Крім того, під час кримінального провадження було проведено незвично велику кількість повторних судово-медичних експертиз. Хоча можна було б погодитися з тим, що за певних обставин експертиза може потребувати повторення для з’ясування обставин справи, той факт, що один і той же вид судово-медичної експертизи призначався декілька разів (див. пункт 8) в межах одного кримінального провадження, свідчить про відсутність комплексного підходу до збору доказів під час досудового розслідування (див. рішення у справах «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункт 52, від 19 квітня 2012 року та «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункти 67 і 68, від 05 листопада 2015 року).

24.  Суд зазначає, що в подальшому цивільному провадженні заявникам було присуджено відшкодування, яке мало бути стягнуте з пологового будинку (див. пункт 12). Однак Суд наголошує, що не було ні визнання порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції, на яке заявники скаржаться у цій справі, ні надання відшкодування за це порушення, що призвело б до втрати заявниками статусу потерпілих. Тому заперечення Уряду відхиляється.

25.  Крім того, сам собою той факт, що результат цивільного провадження був сприятливим для заявників, не виправив суттєвих недоліків попереднього кримінального провадження, яке стосувалося суті скарг заявників за Конвенцією. Хоча цивільні суди справді розглянули вимоги заявників у короткий термін, така оперативність була можливою значною мірою завдяки тому, що цивільні суди покладалися виключно на висновки кримінального провадження (див. пункт 12) (див. рішення у справі «Марчук проти України» [Комітет] (Marchuk v. Ukraine) [Committee], заява № 65663/12, пункт 36, від 28 липня 2016 року).

26.  Суд уже наголошував на необхідності оперативного розгляду справ, що стосуються неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками в умовах стаціонарного лікування (див. згадане рішення у справі «Лопеш де Соуза Фернандеш проти Португалії» (Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal), пункт 218). Оцінюючи сукупно обставини цієї справи, Суд вважає, що національні органи влади не провели оперативного розгляду скарг заявників. Загалом, провадження на національному рівні щодо обставин смерті доньки заявників тривало надмірно довго, характеризувалося різними недоліками і тому було несумісним із обов’язком держави за статтею 2 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 97, від 05 червня 2014 року та «Дразман та інші проти України» [Комітет] (Drazman and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 22207/12 та 2 інші заяви, пункт 11, від 29 червня 2023 року).

27.  У контексті зазначеного Суд встановлює порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28.  Перший заявник вимагав 18 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, 680 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та 94 євро в якості компенсації витрат за послуги перекладу.

29.  Друга заявниця вимагала 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 680 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

30.  На підтвердження вимог щодо витрат заявники подали копії відповідних рахунків-фактур від свого захисника (який проживає в Польщі) та за переклади.

31.  Уряд вважав зазначені суми, які вимагалися в якості відшкодування моральної шкоди, надмірними. Він не заперечив проти вимог щодо компенсації судових витрат.

32.  Суд присуджує заявникам по 6 000 євро кожному в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

33.  Беручи до уваги наявні у нього документи, Суд вважає за розумне присудити першому заявнику 774 євро, а другій заявниці 680 євро, що охоплюють витрати за всіма пунктами, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися їм, а також відхилити решту вимог.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити першому заявнику:

(i)  6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(i)  774 (сімсот сімдесят чотири) євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися;

(b)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити другій заявниці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  680 (шістсот вісімдесят) євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може їй нараховуватися;

(c)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 03 липня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Георгіс А. Сергідес

(Georgios A. Serghides)

Голова

ДОДАТОК

Перелік справ:

№ з/п

Заява №

Назва справи

Подана

П.І.Б. заявника

Рік народження

Місце проживання

Громадянство

Представляв

1.

60191/16

Жуков проти України

17.09.2016

Валерій Анатолійович ЖУКОВ

1958
м. Торунь
Польща

Міхал ІНДАН-ПІКНО

2.

60194/16

Жукова проти України

30.09.2016

Ольга Євгенівна ЖУКОВА

1958
м. Миколаїв
Україна

3.

35272/17

Жуков проти України

03.05.2017

Валерій Анатолійович ЖУКОВ
1958
м. Торунь
Польща