ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ЖВАВИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ZHVAVYY v. UKRAINE)
(Заява № 6781/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Жвавий проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 6781/13), яку 14 січня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Петро Миколайович Жвавий, 1959 року народження, який проживає у с. Пугачівка (далі – заявник), якому була надана правова допомога і якого у Суді представляв пан А.С. Киченок, юрист, який практикує у м. Київ;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина, про скаргу заявника щодо свободи вираження поглядів, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується провадження про захист честі та гідності, порушеного щодо заявника за твердження, які він навів у своїх скаргах до правоохоронних органів і судів. Це порушує питання за статтею 10 Конвенції.
2. Заявник, К.Т. (дружина тогочасного голови Вищої ради юстиції К.В.) та Ч. (друг К.В. згідно з твердженнями заявника) були співзасновниками підприємства. У 2010 році за рішенням К.Т. та Ч., заявник втратив свою частку у підприємстві та був звільнений з посади директора підприємства. У зв’язку з цим заявник звернувся з позовом проти К.Т. і Ч., а також подав скарги до міліції та прокуратури. У письмових доводах під час судового розгляду та скаргах до правоохоронних органів заявник стверджував, що К.В. використав своє високе становище та вплив на інших, у тому числі суддів, щоб допомогти своїй дружині та іншим особам привласнити частку заявника у підприємстві. Він стверджував, inter alia, що «оскільки відповідачем є дружина К.В., голови Вищої ради юстиції, який .... керує рейдерською атакою на заволодіння майна [заявника]», «таке беззаконня зі сторони співзасновників скеровано чоловіком співзасновниці К.Т., який працює Головою Вищої ради юстиції», «К.В. дав вказівки [головуючому суді у справі заявника]», «бистріше всього волю К.В. по скільки мені відомо, [К.В.] тисне на слідство як прокуратури так і міліції, та контролює процеси в Уманському міськрайонному суді. Він кришує незаконні дії [в.о. директора підприємства] та інших», «вважаю, що дані висновки були нею підписані під впливом голови Вищої ради юстиції К.В.», «виходячи з наведеного, чітко видно, що Р., була в зговорі з Ч., К.В. і ... сприяла фальсифікації внеску».
3. У лютому 2012 року К.В. ініціював щодо заявника провадження про захист честі та гідності, стверджуючи, що заявник наводив образливі та неправдиві твердження про нього, які вплинули на його репутацію та повсякденне життя. Суди ухвалили рішення не на користь заявника та зобов’язали його сплатити 160 000 українських гривень (далі – грн, приблизно 15 000 євро на той момент) за образу позивача. Зокрема, суди зазначили, що оскаржувана інформація була «поширена» заявником і містила фактологічні твердження, правдивість яких заявник не підтвердив. Доводи заявника, у тому числі, що його твердження не оприлюднювалися публічно, а радше були наведені як письмові скарги до судів і правоохоронних органів, й, таким чином, не могли бути предметом провадження про захист честі та гідності, були відхилені судами як необґрунтовані. Остаточне рішення у справі про захист честі та гідності 31 серпня 2012 року ухвалив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника на рішення судів нижчих інстанцій.
4. Для виконання рішення, ухваленого на користь К.В., виконавча служба наклала арешт на майно та рахунки заявника; з грудня 2020 року вона стягує частину пенсії заявника. Згідно з наданим Урядом Суду листом Державної виконавчої служби від 12 лютого 2021 року в межах виконавчого провадження із заявника було стягнуто грошових коштів на загальну суму 804,89 грн (приблизно 24 євро на той момент).
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ5. Посилаючись на статті 6 і 13 Конвенції, заявник, головним чином, скаржився, що визнання його відповідальним за наклеп на К.В. не могло вважатися необхідним у демократичному суспільстві та порушило його право на свободу вираження поглядів. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що скаргу заявника слід розглядати лише за статтею 10 Конвенції.
6. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
7. Загальні принципи, застосовні у справах щодо конфлікту між правом, гарантованим статтею 10 Конвенції, та правами особи, якої стосуються оскаржувані твердження, наведені в рішеннях у справах «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» [ВП] (Axel Springer AG v. Germany) [GC], заява № 39954/08, пункти 83 і 84, від 07 лютого
2012 року) та «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 і № 60641/08, пункти 104 – 107, ЄСПЛ 2012).
8. Сторони не оскаржують, що судові рішення, ухвалені в провадженні про захист честі та гідності, становлять «втручання» у право заявника на свободу вираження поглядів, захищене пунктом 1 статті 10 Конвенції. Суд також готовий погодитися, що втручання мало підставу в національному законодавстві, зокрема статті 280 і 297 Цивільного кодексу України, та «переслідувало законну мету», а саме: захист репутації або прав інших осіб. Проте Суд не може погодитися з Урядом, що застосована до заявника санкція була належною з огляду на обставини справи, а наведені національними органами влади підстави для її виправдання були відповідними та достатніми.
9. Формулювання, щодо яких заявник був визнаний відповідальним (див. пункт 2), становили собою твердження, що К.В., високопоставлена посадова особа системи правосуддя, використовував свій вплив на суддів, правоохоронні органи та працівників підприємства, аби допомогти своїй дружині та Ч. позбавити заявника його майна (частки та посади в підприємстві). Хоча ці обвинувачення були серйозними, використані формулювання не були грубими, образливими чи надмірними. До того ж оскаржувані твердження були наведені у письмових зауваженнях, поданих до судів під час судового розгляду, та в листуванні з правоохоронними органами, а не публічно (див. рішення у справах «Безим’янний проти Росії» (Bezymyannyy v. Russia), заява № 10941/03, пункт 39, від 08 квітня 2010 року та «Сірик проти України» (Siryk v. Ukraine), заява № 6428/07, пункт 45, від 31 березня 2011 року), наприклад, усно в присутності представників громадськості (див. в якості протилежного прикладу рішення у справі «Яновський проти Польщі» [ВП] (Janowski v. Poland) [GC], заява № 25716/94, пункт 33, ЄСПЛ 1999-I), а також не було залучено преси чи іншої форми розголосу (див. в якості протилежного прикладу ухвалу щодо прийнятності у справі «Кутан проти Франції» (Coutant v. France), заява № 17155/03, від 24 січня 2008 року та рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 140, ЄСПЛ 2015). Таким чином, будь-який негативний вплив на репутацію K.В. внаслідок висловлення заявником своїх тверджень був досить обмежений.
10. Крім того, твердження, наведені заявником у скаргах до правоохоронних органів, були висловлені з основною метою їхньої перевірки компетентними органами державної влади. Ніщо не свідчить, що заявник діяв поза встановленими законодавством межами для подання таких скарг (див. рішення у справі «Захаров проти Росії» (Zakharov v. Russia), заява № 14881/03, пункт 26, від 05 жовтня 2006 року та згадане рішення у справі «Сірик проти України» (Siryk v. Ukraine), пункт 42). Лише той факт, що подання скарг призвело до проведення розслідування, не можна розглядати як надмірне зазіхання на репутацію K.В. (див. рішення у справі «Шаханов та Палфріман проти Болгарії» (Shahanov and Palfreeman v. Bulgaria), заяви № 35365/12 і № 69125/12, пункт 63, від 21 липня 2016 року).
11. Використання заявником таких фраз, як «по скільки мені відомо», «бистріше всього», «вважаю» та «виходячи з наведеного», свідчить, що деякі з його тверджень були оціночними судженнями, які відображали його суб’єктивну оцінку поведінки К.В. Тягар доведення щодо цих тверджень, вочевидь, було неможливо задовольнити (див. рішення у справі «Савітчі проти Молдови» (Savitchi v. Moldova), заява № 11039/02, пункт 49, від 11 жовтня 2005 року).
12. Крім того, з клопотань заявника до судів під час провадження про захист честі та гідності вбачається, що він намагався надати підтверджуючі докази для своїх обвинувачень проти К.В., вимагаючи від судів викликати певних свідків, і надав аудіозапис стверджуваної розмови із суддею. Проте ніщо не свідчить, що національні суди звернули увагу на клопотання заявника; натомість вони, вочевидь, вважали їх такими, які не мали стосунку до справи.
13. Насамкінець, Суд вказує на значну суму відшкодування, яку був зобов’язаний сплатити заявник. З огляду на характер тверджень заявника, спосіб вираження, і вплив, який вони могли мати на К.В., Суд не переконаний, що існували виняткові обставини, які виправдовували застосування такого суворого покарання (див. щодо відповідних принципів рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункти 175 – 176, ЄСПЛ 2015).
14. З огляду на зазначені міркування Суд вважає, що провадження про захист честі та гідності призвело до надмірного та непропорційного тягаря, покладеного на заявника. Отже, було порушено статтю 10 Конвенції.
інші скарги15. У своїй відповіді на зауваження Уряду, поданій 04 травня 2021 року, заявник висунув нові скарги, посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції щодо стверджуваного неналежного розгляду національними судами доказів у його справі та надмірної суми, яку він мав сплатити за рішенням суду в якості покарання.
16. Суд вважає, що навіть припустивши охоплення останніх скарг межами розгляду справи, що є сумнівним з огляду на час їхнього подання, немає необхідності розглядати окремо питання їхньої прийнятності чи суть з огляду на його висновок за статтею 10 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
17. Заявник вимагав 15 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало сумі, яку він був зобов’язаний сплатити позивачу за рішеннями національних судів, і 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Крім того, він вимагав 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які мали бути сплачені безпосередньо на рахунок його представника, пана Киченка. Заявник подав відповідні документи.
18. Уряд заперечив проти цих вимог.
19. Суд зазначає, що у цій справі він встановив порушення прав заявника за статтею 10 Конвенції. Суд вважає, що існує очевидний зв’язок між цим порушенням і матеріальною шкодою, якої зазнав заявник (див., наприклад, рішення у справі «Українська Прес-Група» проти України» (Ukrainian Media Group v. Ukraine), заява № 72713/01, пункт 75, від 29 березня 2005 року). Проте з матеріалів справи вбачається, що на цей момент заявник не сплатив К.В. суму відшкодування у повному обсязі. Заявник не надав Суду достатньо відомостей у зв’язку з цим. Згідно з останньою наданою Урядом інформацією заявник сплатив близько 24 євро і був зобов’язаний сплатити решту (див. пункт 4). Тому Суд присуджує заявнику 24 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Він також вважає, що відновлення цивільного провадження було б найбільш належним способом відшкодування будь-якої іншої матеріальної шкоди, завданої заявнику з огляду на встановлене Судом порушення статті 10 Конвенції.
20. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості та враховуючи всі обставини справи, Суд також присуджує заявнику 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
21. Насамкінець, з огляду на наявні у нього документи Суд присуджує заявнику суму, яка вимагалася в якості компенсації судових та інших витрат, за вирахуванням 850 євро, сплачених в межах правової допомоги, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.
22. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятною скаргу за статтею 10 Конвенції;Постановляє, що було порушено статтю 10 Конвенції;Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати питання прийнятності або суть нових скарг за статтею 6 Конвенції і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 24 (двадцять чотири) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(ii) 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iii) 150 (сто п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок пана Киченка;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова