© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 159
Січень 2013 р.
Zolotas проти Греції(no. 2) - 66610/09
Рішення від 29.1.2013 [Секція I]
Стаття 1 Протоколу No. 1
Стаття 1 частина 1 Протоколу No. 1
Мирне володіння власністю
Перехід до держави грошей на банківському рахунку, який був втрачений через сплив строку давності: порушення
Факти – Відкривши банківський рахунок у Греції, заявник був змушений залишити країну на кілька років. Після повернення банк відмовився сплатити йому залишок за рахунком на тій підставі, що рахунок залишався неактивним протягом більш ніж двадцяти років. У 2003 році заявник подав до цивільного суду позовну заяву з метою отримання згаданої суми (EUR 30550). Суди дійшли висновку, що за його вимогою до банку сплинув встановлений Цивільним кодексом строк давності, і що згадані кошти перейшли до держави як набувача неактивних рахунків. У січні 2009 року Касаційний суд залишив касаційну скаргу заявника без задоволення з питань права.
Право – Стаття 1 Протоколу № 1: Коли заявник у лютому 2003 року звернувся до банку із запитом щодо рахунку, то дізнався, що оскільки з другого семестру 1981 року на ньому не було жодних трансакцій, всі вимоги погашені за строком давності. З рішень національних судів видно, що, відкриваючи рахунок, він підписав з банком угоду про відкриття рахунку до запитання. Вимоги заявника за цією угодою мали встановлений Цивільним кодексом двадцятирічний строк давності. Внутрішні суди, до яких звертався заявник, застосували законодавство, відповідно до якого грошові вклади в банках і відсотки за ними остаточно переходили до держави, якщо протягом двадцяти років власник не заявляв вимоги на них, або якщо на рахунку не було руху. Апеляційний суд встановив також, що строк давності не був перерваний, оскільки внесення до банківських рахункових книг записів про відсотки, нараховані на рахунок заявника, не переривали перебіг цього строку, і що він не був призупинений через форс-мажорну обставину, як стверджував заявник.
Застосування строку давності до вимоги заявника щодо його банківського рахунку становило втручання у його право на мирне володіння власністю. Строк давності переслідував закону мету суспільного інтересу, а саме, припинення з міркувань економічної ефективності правових стосунків, які були створені настільки давно, що їх існування стало непевним. Строк давності був розумним, оскільки був тривалим, і для власника рахунку не було важко чи неможливо перервати його перебіг. Проте, застосування такого радикального заходу, як строк давності на вимоги за банківським рахунком, на тій підставі, що протягом певного періоду не відбувалось жодних трансакцій, у поєднанні з юриспруденцією, відповідно до якої нарахування відсотків банком не вважалось операцією, яка перериває перебіг строку давності, мало наслідком створення для власників рахунків, особливо простих громадян, необізнаних з цивільним і банківським правом, несприятливого становища, порівняно з банком чи навіть державою. Відповідно до Цивільного кодексу, якщо особа вносила в банк суму грошей і передавала йому право користування цими коштами, то банк був зобов’язаний зберігати їх, а якщо він використовував їх для власного прибутку, то мав повернути вкладнику еквівалентну суму після завершення угоди. Отже, власник рахунку мав підстави добросовісно вірити, що його банківський вклад перебуває у безпеці, особливо якщо він отримував відсотки. Власник рахунку міг законно сподіватись, що його повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме суті угоди з банком або його фінансовому становищу, аби він міг заздалегідь вжити заходів для дії відповідно до закону і, таким чином, зберегти своє право на захист власності. Такі довірчі стосунки невід’ємні від банківської справи і банківського права. Держава мала позитивне зобов’язання захистити громадянина і змусити банки, з огляду на несприятливі наслідки такого строку давності, повідомляти власників неактивних рахунків про наближення спливу строку давності, аби дозволити їм перервати перебіг строку, наприклад, здійснивши операцію на рахунку. Відсутність обов’язку щодо такого повідомлення створювало ризик порушення справедливого балансу між вимогами загального інтересу громади і імперативами захисту основоположних прав особи. Відсутність такого повідомлення створювала надмірний і непропорційний тягар для заявника, що не можна було виправдати потребою припинити правові стосунки, існування яких стало непевним, або забезпечити належне функціонування банківської системи.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: EUR 15000 щодо матеріальної і моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy