© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 161
березень 2013 року
Зоріка Йовановіч проти Сербії
[Zorica Jovanović v. Serbia] - 21794/08
Рішення від 26 березня 2013 року [Секція II]
Стаття 8
Позитивні зобов’язання
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Ненадання протягом тривалого часу інформації щодо долі новонародженої дитини, яка перебувала під лікарняним доглядом: порушення
Стаття 46
Стаття 46-2
Виконання рішення
Заходи загального характеру
Державу-відповідача зобов’язано вжити всіх необхідних заходів для запровадження механізму відновлення прав всіх батьків зниклих новонароджених дітей
Факти – 28 жовтня 1983 року заявниця народила здорового хлопчика у державній лікарні. Через три дні, коли її та її дитину вже мали виписувати з лікарні, її повідомили,що її син помер. Заявниця намагалася дістатися до кімнати для новонароджених, де її син провів ніч, проте їй перешкодили санітари лікарні. Тіло дитини ніколи не видавалось заявниці чи її родині і їй ніколи не надавали звіт про результати розтину та не повідомляли про те, де і коли її син ймовірно був похований. Жодного пояснення щодо причини смерті не було надано і смерть не була зареєстрована у муніципальних записах. Заява чоловіка заявниці про кримінальне правопорушення з боку медичного персоналу, подана на підставі повідомлень у засобах масової інформації про інші аналогічні випадки, була відхилена у жовтні 2003 року як необґрунтована.
У період між 2003 і 2010 роками органи влади вжили заходів до вдосконалення процедур у лікарнях у випадках смерті новонародженої дитини і до розслідування тверджень тих сотень батьків, чиї діти зникли після їх нібито смерті у лікарняних стінах, переважно між 1970-ми і 1990-ми. Таким чином, з 2003 року батьки, представники по крові чи по закону новонароджених, які померли у лікарні, були зобов’язані підписувати спеціальну форму, яка засвідчувала, що вони були повідомлені про смерть і будуть особисто здійснювати поховання. Більше того, Омбудсмен, слідча комісія Парламенту та створена Парламентом робоча група підготували звіти, в яких оцінили ситуацію та запропонували законодавчі зміни. Звіти Омбудсмена і слідчої комісії виявили серйозні недоліки як у чинному у 1980-ті роки законодавстві, так і у процедурах та нормативному регулюванні, які застосовувались у випадках смерті новонародженого у лікарні (пануюча думка медиків полягала у тому, що батьків слід оберігати від душевного болю, пов’язаного з необхідністю поховання їхньої дитини). Тому вони вирішили, що сумніви батьків щодо того, що у дійсності трапилося з їхніми дітьми, були виправдані. Звіти також виявили, що реакція Держави на ситуацію була недостатньою. Проте у грудні 2010 року робоча група Парламенту зробила висновок, що жодних змін до чинного законодавства, яке до того часу вже було доповнене, не було потрібно вносити (за винятком тих, що стосувались збирання та використання медичних даних). Вона також зазначила, що стаття 34 Конституції Сербії не давала змоги поширити існуючий строк давності на вчинені у минулому злочини чи ввести відповідальність за нові, серйозніші кримінальні правопорушення або/та запровадити суворіші покарання.
Право – стаття 8
(a) Прийнятність
(i) Відповідність критерію ratione temporis: Син заявниці ймовірно помер/зник 31 жовтня 1983 року, проте Конвенція не була чинною для Сербії до 3 березня 2004 року. Тим не менш, стверджувана нездатність Держави-відповідача надати заявниці будь-яку точну і/або правдоподібну інформацію про долю її сина тривала до цієї дати. За таких обставин скарга заявниці стосувалась триваючої ситуації і заперечення Уряду щодо браку юрисдикції ratione temporis мало бути відхилене. В силу цього Суд був уповноважений розглянути скаргу заявниці у тій частині, в якій вона стосувалася стверджуваної нездатності Держави-відповідача виконати процедурні зобов’язання за Конвенцією з 3 березня 2004 року, проте він міг також врахувати факти, які передували ратифікації, у тій мірі, в якій вони могли створити триваючу ситуацію, яка продовжувалась після цієї дати, чи могли бути важливими для розуміння фактів, які відбувалися в подальшому.
(ii) Правило шести місяців: Суд вкотре повторив, що заявники не можуть вичікувати у справах про зникнення безкінечно довго перед тим, як подати свою заяву до Суду. Хоча й необхідно зважати на непевність і збентеження, які доволі часто є наслідком зникнення, у заявах можна відмовити через запізнілість у разі, коли мала місце надмірна і непояснена затримка з боку заявників з часу, як вони дізналися чи повинні були дізнатися про те, що жодного розслідування не було розпочато чи це розслідування перейшло у пасивні форми чи стало неефективним, і немає негайної та реалістичної перспективи ефективного розслідування у майбутньому. За вкрай специфічних обставин даної справи і попри загальний період часу, який минув, не можна сказати, що заявниця не мала рації, очікуючи результату розвитку подій, які могли “розв’язати ключові фактичні та правові питання” стосовно її скарги, принаймні до подання звіту робочої групи у грудні 2010 року, коли стало цілком очевидним, що жодної сатисфакції не очікується. В силу цього подана нею у квітні 2008 року заява вписалася у шестимісячний строк.
(iii) Вичерпання національних засобів правового захисту: Заява про кримінальне правопорушення, подана чоловіком заявниці від свого імені та від її імені, була відхилена прокуратурою без будь-якої вказівки на те, чи попереднє розслідування з цього приводу проводилось. У будь-якому разі будь-яке кримінальне провадження було б припинене за давністю, строк якої закінчувався у жовтні 2003 року, і тому не було би здатним надати будь-яку сатисфакцію після цього. Цивільний позов також не міг виправити ситуацію, оскільки хоча цивільні суди і могли визнати порушення “особистих прав” заявниці і присудити компенсацію, вони не могли ефективно задовольнити те, що складало основу скарги заявниці, а саме потребу в наданні інформації про “справжню долю її сина”. Тому попереднє заперечення Уряду щодо стверджуваного невичерпання національних засобів правового захисту було відхилено.
Висновок: прийнятна (одностайно).
(b) Суть
Стаття 8: Міркування, висловлені Судом у справі «Варнава та інші проти Туреччини» [Varnava and Others v. Turkey ] щодо позитивних зобов’язань Держави за статтею 3 Конвенції пояснити місце перебування і долю зниклих осіб, були визнані прямо застосовними, з урахуванням відповідних відмінностей, до дуже специфічного контексту позитивних зобов’язань за статтею 8 у даній справі*.
Заявниця все ще не мала жодної достовірної інформації щодо того, що трапилося з її сином. Його тіло ніколи не передавалось заявниці чи її родині і причина смерті ніколи не була встановлена. Їй ніколи не надавався звіт про результати розтину та не було поінформовано про те, коли і де її сина нібито було поховано; його смерть ніколи не була офіційно зареєстрована. Подана чоловіком заявниці заява про кримінальне правопорушення була відхилена без належного розгляду.
Сербські органи влади самі у різні часи визнавали існування серйозних недоліків у законодавстві та процедурах, які стосувались смерті новонароджених дітей у лікарні, а також те, що сумніви батьків були обґрунтовані і що батьки мали право знати правду про долю своїх дітей. Проте попри декілька нібито багатообіцяючих офіційних ініціатив, звіт робочої групи Парламенту у грудні 2010 року надав висновок, що жодних змін до вже доповненого законодавства не було потрібно вносити, окрім тих, які стосувались збирання та використання медичних даних. За таких обставин цілком зрозуміло, що це лише покращувало ситуацію на майбутнє і по суті нічого не пропонувало таким батькам як заявниця, які зазнали тяжких випробувань у минулому. Таким чином, заявниця постраждала від триваючого порушення права на повагу до її сімейного життя з огляду на триваючу неспроможність Держави-відповідача надати їй достовірну інформацію про долю її сина.
Висновок: порушення (одностайно).
Стаття 46: Беручи до уваги значну кількість потенційних заявників, Держава-відповідач повинна на протязі одного року з дати набуття цим рішенням чинності вжити необхідних заходів, бажано шляхом прийняття спеціального закону [lex specialis], щоби забезпечити запровадження механізму, спрямованого на надання індивідуальної сатисфакції всім батькам у подібній до заявниці ситуації. Такий механізм має перебувати під наглядом незалежного органу з належними повноваженнями давати достовірні відповіді про долю кожної зниклої дитини і присуджувати адекватну компенсацію. Розгляд всіх аналогічних заяв, які вже перебувають у Суді, призупиняється на однорічний період, що не позбавляє Суд права оголосити будь-яку з цих заяв неприйнятною чи вилучити її зі списку справ.
Стаття 41: 10,000 Євро в якості відшкодування моральної шкоди.
(Дивись також: «Варнава та інші проти Туреччини» [Varnava and Others v. Turkey] [Велика Палата], заяви №16064/90 та інші, рішення від 18 вересня 2009 року, Інформаційне повідомлення № 122).
* “Це порушення не обмежується випадками, коли Держава-відповідач визнається відповідальною за зникнення ..., але може виникати і тоді, коли нездатність властей відреагувати на пошуки родичами інформації чи перешкоди, що виникають на їхньому шляху, змушує їх винести основний тягар спроб з’ясувати будь-які факти та може розглядатися в якості демонстрації кричущого, триваючого і бездушного ігнорування зобов’язання пояснити місце перебування і долю зниклої особи” («Варнава та інші проти Туреччини» [Varnava and Others v. Turkey] [Велика Палата], пункт 200).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy