© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 156
Жовтень 2012 року
Djokaba Lambi Longa проти Нідерландів (ухвала) - 33917/12
Ухвала від 9.10.2012 року [Секція III]
Стаття 1
Юрисдикція держав
Юрисдикція щодо тримання під вартою у слідчому ізоляторі Організації Об’єднаних Націй (у Гаазі) особи, утримуваної під вартою конголезькими органами влади і переданої у розпорядження Міжнародного кримінального суду: заява неприйнятна
Факти – У 2005 році заявника, який є громадянином Демократичної Республіки Конго, затримали в Кіншасі і обвинуватили в участі у вбивстві або причетності до цього злочину. Строк тримання його під вартою кілька разів продовжували. У березні 2011 року заявника, утримуваного під вартою в Демократичній Республіці Конго, передали в розпорядження Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) в Гаазі для дачі показань як свідка захисту, і він дав такі показання в березні і квітні 2011 року. У червні 2011 року він подав до органів влади Нідерландів заяву про надання притулку і звернувся до МКС з проханням розпорядитися про відстрочку його вислання до Демократичної Республіки Конго. У червні 2011 року Судова палата І МКС вирішила, що МКС має забезпечити органам влади Нідерландів відповідні можливості для розгляду заяви заявника про надання притулку, а заявникові – можливість обґрунтувати свою позицію. У вересні 2011 року Служба імміграції та натуралізації Нідерландів повідомила заявника, що, оскільки він не перебуває під юрисдикцією Нідерландів, він не може просити притулку і що його звернення вважатиметься проханням про надання захисту і має бути розглянуто у світлі заборони примусового повернення, яка випливає з Конвенції ООН про статус біженців 1951 року та статті 3 Європейської конвенції. Згодом заявник оскаржив законність тримання його під вартою, звернувшись до судів Нідерландів, і суди дійшли висновку, що, хоча Нідерланди готові розглянути прохання заявника про надання захисту і попросили МКС продовжувати тримати його під вартою, це не є підставою вважати, що повноваження і контроль щодо тримання заявника під вартою передано органам влади Нідерландів. У Європейському суді заявник скаржився, посилаючись на пункт 1 статті 5 Конвенції, що подальше тримання його під вартою у слідчому ізоляторі Організації Об’єднаних Націй незаконне. Строк чинності постанови конголезьких органів влади про тримання його під вартою (якою б достатньою правовою підставою вона б не була для такого заходу) закінчився в липні 2007 року і не продовжувався. МКС не мав правових підстав для тримання його під вартою після закінчення дачі ним показань. Органи влади Нідерландів ніколи навіть не заявляли про наявність у національному законодавстві Нідерландів положень, які б давали підстави для тримання заявника під вартою. Він також стверджував, що було порушено статтю 13 Конвенції, оскільки в національній правовій системі не було передбачено ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого він міг би оскаржити законність тримання його під вартою. У вересні 2012 року заявник відкликав свою заяву про надання притулку. Наразі він перебуває під вартою у слідчому ізоляторі Організації Об’єднаних Націй на території Схевенінгенської в’язниці в Гаазі.
Право – пункт 1 статті 37: Хоча заявник відкликав свою заяву про надання притулку, що недвозначно означало його відмову від права домагатися від органів влади Нідерландів рішення про своє звільнення з-під варти, він особисто не повідомив про це Суд (пункт 6 правила 47 Регламенту Суду) і не відкликав свою заяву, подану до Суду. Таким чином, Суд опинився у стані невизначеності щодо того, чи бажав все-таки заявник, щоб Суд розглянув його справу по суті. Однак заява порушила важливі питання щодо застосування статті 1 Конвенції. Зокрема, вона зачепила суттєво важливі аспекти функціонування міжнародних кримінальних судів, які знаходяться на території Договірних держав і наділені повноваженнями тримати осіб під вартою. До того ж, відповідь на питання, порушені цією заявою, необхідно було дати терміново, враховуючи невизначеність, яка виникла у зв’язку з нещодавнім рішенням національних судів в аналогічній справі. Тому Суд вирішив не вилучати заяву зі свого реєстру справ.
Стаття 1: Щодо посилання заявника на територіальний принцип, то, на думку Суду, неможливо уявити собі кримінальний суд (чи то національний, чи то міжнародний), який не має повноважень забезпечувати явку свідків. У зв’язку з цим суд неодмінно повинен мати й повноваження тримати їх під вартою – або в разі їхнього небажання давати свідчення, або в разі існування якихось інших підстав для тримання їх під вартою. В Угоді про статус сил НАТО таке повноваження опосередковано випливає з її статті VII, яка надає направляючій державі екстериторіальні повноваження з притягнення до відповідальності та підтримання правопорядку; для Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії воно прямо передбачене правилом 90 bis його Правил процедури і доказування. Заявника перепровадили до Нідерландів для допиту як свідка захисту у кримінальній справі, яку розглядав МКС. У своїй країні походження він тоді вже утримувався під вартою, і в МКС його залишили під вартою. Той факт, що заявник був позбавлений свободи на території Нідерландів, сам по собі не був достатнім для порушення питань щодо законності тримання його під вартою в межах «юрисдикції» Нідерландів, оскільки цей вираз слід трактувати в контексті статті 1 Конвенції. До тих пір, поки заявника не повернули до Демократичної Республіки Конго або не передали органам влади Нідерландів на їхній запит, правовою підставою для тримання його під вартою залишається відповідна домовленість, укладена між МКС і органами влади Демократичної Республіки Конго відповідно до пункту 7 статті 93 Статуту Міжнародного кримінального суду. Таким чином, тримання заявника під вартою здійснюється на підставі положень міжнародного права, що регулюють діяльність МКС і мають обов’язкову силу також для Нідерландів.
Щодо стверджуваної недостатності гарантій прав людини, забезпечуваних Міжнародним кримінальним судом, то згідно з правилами 87 і 88 своїх Правил процедури і доказування Міжнародний кримінальний суд має повноваження розпорядитися про вжиття заходів із захисту свідків або інших спеціальних заходів, спрямованих на запобігання порушень їхніх основоположних прав. Не може мати вирішальне значення те, що рішення, винесені Судовою палатою при застосуванні нею зазначених повноважень, не обов’язково – як це, очевидно, вважав заявник – призведуть до його звільнення з-під варти органами влади Демократичної Республіки Конго. Конвенція не покладає на державу, яка погодилася розмістити на своїй території міжнародний кримінальний суд, обов’язок перевірки законності заходів з позбавлення свободи, застосовуваних на підставі домовленостей, законно укладених між таким судом і державами, які не є учасницями його установчого документа.
Остаточний аргумент заявника полягав у тому, що, оскільки Нідерланди погодилися розглянути його заяву про надання притулку, це неминуче означало, що Нідерланди взяли на себе й завдання перевірити законність тримання його під вартою на території розташування МКС та розпорядитися про звільнення заявника на своїй, як презюмувалося, території у разі констатації незаконності тримання його під вартою. Суд, зі свого боку, не побачив такого зв’язку, взявши до уваги свою усталену прецедентну практику, згідно з якою: право на політичний притулок не закріплене ані в Конвенції, ані у протоколах до неї; Конвенція не гарантує, як таке, право на в’їзд, проживання або перебування в тій чи іншій державі особам, які не є її громадянами; і, нарешті, жодна держава, у принципі, не зобов’язана дозволяти іноземним громадянам чекати на результати імміграційної процедури на її території.
Висновок: заява неприйнятна (як несумісна ratione personae).
(Див. також ухвали у справах Galić проти Нідерландів (№ 22617/07) та Blagojević проти Нідерландів (№ 49032/07), ухвали від 9 червня 2009 року, Інформаційний бюлетень № 120)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy