Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Epstein і Інші проти Бельгії- 9717/05
Рішення від 8.1.2008 [Секція II]
Стаття 14
Дискримінація
Закон, який передбачає заходи на користь євреїв і циган – жертв Другої світової війни, але за умови, щоб прохачі протягом певного часу мали громадянство Бельгії: неприйнятність
Було ухвалено закон, який передбачає нові заходи на користь жертв війни, включно з наданням депортованим особам, які не мали бельгійського громадянства на 10 травня 1940 року, тих же переваг, які раніше були надані особам, котрі мають статус політичних в’язнів, стосовно пенсії та військового ануїтету. Було запроваджено пожиттєвий ануїтет, еквівалентний тому, що надавався особам, які чинили спротив примусовим роботам, на користь сиріт, чиї батько і мати померли під час депортації, а також для осіб єврейського або циганського походження, які були змушені жити в підпіллі. У Законі було зазначено, що ці пільги будуть надані лише особам, які мають бельгійське громадянство на 1 січня 2003 року і проживали в Бельгії під час німецької окупації. Заявники подали заяви на ануїтет, але вони були відхилені, і однією з причин було те, що вони не були або вже не були бельгійськими громадянами станом на 1 січня 2003 року. У повідомленні уточнювалось, що проти цього рішення може бути подано позов про скасування до Державної ради протягом шестидесяти днів. Одна із заявниць подала цей позов. Вона стверджувала, що, обмежуючи право на отримання ануїтету, який було запроваджено, лише особами, які мають бельгійське громадянство станом на 1 січня 2003 року, цей закон створив різницю у ставленні, що суперечить Конституції (принцип рівності та недискримінації). Заявниця також звернулася до Державної ради з проханням поставити преюдиційне питання в цьому відношенні до Третейського суду. Інші заявники подали до Третейського суду позов про скасування цього закону. Вони стверджували, зокрема, що цей закон суперечить принципам рівності та недискримінації, гарантованим Конституцією, зокрема, стосовно вимоги бельгійського громадянства станом на 1 жовтня 2003 року, вимоги бути сиротою без батька і матері, вимоги бути змушеним жити в підпіллі, а також стосовно відсутності зворотної дії заходів репарації. Третейський суд та Державна рада відхилили позов про скасування.
Неприйнятність з точки зору статті 14 в сукупності зі статтею 1 Протоколу № 1 (після відхилення попередніх заперечень щодо шестимісячного строку і вичерпання внутрішніх засобів правового захисту) – Якщо держава вирішує відшкодувати збитки, за які вона не несе жодної відповідальності, вона має велику можливість розсуду, особливо коли йдеться про визначення умов та бенефіціарів засобу правового захисту. У цьому випадку держава вирішила надавати репарації жертвам війни, незважаючи на те, що не несе відповідальності за завдану шкоду. Оспорюваний закон, який пом’якшив вимоги щодо громадянства, запроваджені попереднім законодавством, був предметом широких дебатів у палатах парламенту і переговорів із громадськістю, зацікавленою в його ухваленні. Він містить значні досягнення на користь депортованих осіб і осіб, які жили у підпіллі, а також конкретні заходи на користь єврейських і циганських жертв війни. У такому контексті держава повинна мати можливість вільно визначати критерії компенсації цивільним особам, які постраждали від військових дій, спричинених третьою державою, і заявники повинні були відповідати критеріям, наведеним у законодавстві, аби мати право на те, щоб скористатись передбаченими фінансовими перевагами. У цьому відношенні даний випадок відрізняється від тих, в яких Суд ухвалив рішення про порушення статті 1 Протоколу № 1 в сукупності зі статтею 14 Конвенції стосовно будь-якого призначення соціальних виплат, які залежать або не залежать від сплати внесків: несумісність ratione materiae.
Full & Egal Universal Law Academy