Справа «Френд проти Сполученого Королівства», «Сільський союз та інші проти Сполученого Королівства»
(“Friend v. the United Kingdom”, “Countryside Alliance and Others
v. the United Kingdom”)
Ключовий висновок: Суд відмовився приймати до розгляду скарги на заборону полювання із використанням собак.
В ухвалі, прийнятій 15 грудня 2009 року у справах «Френд проти Сполученого Королівства» та «Крайовий союз та інші проти Сполученого Королівства», Суд визнав заяви неприйнятними.
Обставини справи
Перший заявник Браян Леонард Френд народився 1939 року, є громадянином Сполученого Королівства та мешкає у м. Аксмінстері (Сполучене Королівство). Заявником у другій справі є громадська організація «Сільський союз» та десятеро її учасників. Заявники скаржилися на те, що зазнали багатьох перешкод внаслідок встановлення державою численних заборон на використання мисливських собак при полюванні на лисів та інших видів ссавців.
Полювання з використанням гончих псів має у Великобританії довгу історію. У сучасному полюванні зазвичай беруть участь кілька собак, кілька вершників на конях та група мисливців, що йдуть пішки слідом за собаками. Хоча традиційно полювання велося на оленів, зайців та норок, головною здобиччю перед запровадженням заборони були лиси. З часом полювання, як поширений вид соціальної активності, почало регламентуватися певною системою правил, котрої дотримуються мисливці всієї країни. Полювання ведеться двічі на тиждень у відповідний сезон, який, зазвичай відкривається ранньої осені і триває до початку весни.
У 2004 році набув чинності акт «Про полювання», котрий фактично заборонив полювання, зробивши лише декілька винятків. Заявники оскаржили легітимність цього акту, ініціювавши його судовий перегляд. Вони стверджували, що згаданий акт суперечив їхнім правам, передбаченим ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), ст. 11 (свобода зібрань та об’єднання), ст. 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та ст. 1 Першого протоколу до неї (захист права власності). Високий суд не задовольнив скарги заявників, обґрунтувавши своє рішення тим, що полювання із використанням собак було жорстоким, а запровадження заборон виправдовувалося цілями запобігання заворушенням, захистом здоров’я, моралі, прав та свобод інших людей. Заявники безуспішно оскаржили судове рішення.
Крім цього, перший заявник звернувся до суду із петицією про перегляд акту «Про захист диких ссавців у Шотландії», проте й у цьому випадку отримав відмову.
Зміст ухвали Суду
Спираючись на ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї, заявники оскаржували заборону на полювання в Англії та Уельсі. Поряд з цим заявник у першій справі зазначав про порушення ст. 9 (свобода думки, совісті і релігії), ст. 11 та ст. 14 Конвенції. Для оскарження акту «Про захист диких ссавців у Шотландії» він також посилався на ст. 17 (заборона зловживання правами) у поєднанні зі ст. 3 Першого протоколу (право на вільні вибори) та ст. 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів)
Суд передусім відзначив, що регламентація полювання не впливає негативно на право заявників на повагу до приватного та сімейного життя. Суд зауважив, що не кожна діяльність, для здійснення якої одна особа може об’єднатися з іншими, захищається цією статтею. Полювання за своєю сутністю є публічним заняттям. До того ж, прецедентна практика Суду не містить положень, які би вказували на те, що право на приватне життя охоплює публічні види діяльності. Більше того, мисливське товариство не представляє ані етнічної, ані національної меншини. Воно не є також способом життєдіяльності, що визначає людську ідентичність. З іншого боку, поняття «житло» не охоплює земель, на яких власники займаються спортом або дозволяють іншим це робити. Не було подано жодних доказів, які би вказували на те, що заявники можуть втратити своє житло внаслідок дії заборон. І нарешті, Суд зауважив, що заборони на полювання не створили для заявників серйозних перешкод для заробітку. Тому Суд відхилив скарги заявників на порушення ст. 8 Конвенції.
Стосовно ст. 11 Конвенції Суд зауважив, що у Шотландії, Англії та Уельсі встановлені законодавчі заборони не заважали та не обмежували п. Френда в об’єднанні з іншими мисливцями, адже існувало чимало альтернативних занять, зокрема наземне полювання чи полювання способом вистежування, котрі не передбачали використання гончих. Заборони були запроваджені для того, аби вилучити з мисливської практики полювання та вбивство тварин задля спорту через заподіяння їм страждань, оскільки така практика визнавалась морально-неприйнятною. Рішення про заборону були ухвалені з огляду на соціальні та етичні аспекти відповідного виду діяльності після широких дебатів, проведених демократично обраними представниками держави. Тому Суд відмовився визнавати порушення ст. 11 Конвенції.
Розглядаючи питання про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Суд нагадав про широкі громадські дебати, котрі мали місце перед ухваленням у 2004 році акту «Про полювання». Суд не погодився з тим, що відсутність компенсації шкідливих фінансових наслідків тим суб’єктам, бізнес яких залежав від полювання, є необґрунтованою та свідчить про свавільну позицію держави, оскільки люди й надалі продовжували збиратися для полювання, хоча і без використання мисливських собак. Тому Суд відмовив заявникам у задоволені їхніх скарг у контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд також відхилив аргументи заявників про порушення інших статей Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy