FUCHS v. GERMANY - [Ukrainian Translation] by the Ukrainian Helsinki Human Rights Union

© Переклад Української Гельсінської Спілки з прав людини

П’ЯТА СЕКЦІЯ

РІШЕННЯ

Заяви № 29222/11 і № 64345/11

СПРАВА «УЛЬРІХ ФУКС ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

Європейський суд з прав людини (П’ята Секція), засідаючи 27 січня 2015 року Палатою, до складу якої увійшли:
Mark Villiger, Голова,
Angelika Nußberger,
Ganna Yudkivska,
VincentA. De Gaetano,
André Potocki,
Helena Jäderblom,
Aleš Pejchal, судді,
та ClaudiaWesterdiek, секретар секції,
беручи до уваги вищевказані заяви, подані 9 травня 2011 року та 7 жовтня 2011 року відповідно виносить таке рішення:

ФАКТИ

1. Заявник, г-н Ульріх Фукс, громадянин Німеччини, народився в 1958 році та проживає в м. Місбах. Він є адвокатом.

A. Обставини справи

2. Обставини справи, подані заявником, можуть бути підсумовані наступним чином.

1. Події, які сталися після обшуку приміщення заявника

3. Заявник має у власності кілька кімнат в Мюнхені, які він здавав під проживання асоціації Н.. Асоціація Н. в свою чергу надавала кімнати в якості підтримки групам людей, які протидіють проявам педофілії.

4. 11 грудня 2003 року поліція провела обшук даних приміщень. Наступного дня заявник звернувся до міської дільниці поліції, щоб отримати інформацію. Заявнику був наданий до ознайомлення ордер суду на обшук щодо групи «AGPädo». Оскільки заявник не міг показати довіреність від цієї групи, то йому було відмовлено в наданні копії ордеру на обшук.
5. 15 грудня 2003 року заявник, який представляв асоціацію Н., подав прокурору заяву про злочин:
«Шановні пані та панове,
Я хотів би повідомити, що я представляю Асоціацію Н., Мюнхен. Протягом тижня з 8 грудня 2003 року по 12 грудня 2003 року на приміщення асоціації в Мюнхені за адресою... було скоєно напад.
Вхідні двері були пошкоджені, і шафи були зламані.
Двері були відчинені, ймовірно, за допомогою відмичок, і, відповідно були пошкоджені. Внутрішня ручка дверей була виламана. Металева шафа була зламана. На даний момент ми не можемо повідомити, які саме документи було викрадено. Шафи не торкалися, аби уникнути знищення або пошкодження будь-яких слідів.
За твердженням незацікавлених третіх осіб, це була поліцейська акція. Запит до поліції показав, що ніякого ордеру на обшук стосовно асоціації Н. не було видано.
Слід зазначити, що не було ніяких передумов для обшуку в асоціації Н.
Необхідно прийняти відповідні заходи щодо виявлення злочинців. Всі заходи в приміщеннях були припинені з метою збереження доказів.
У зв’язку з цим пропонується повідомити, які саме особи були прямо або частково пов’язані зі зломом згідно розслідування органів прокуратури.
В той самий час прошу повідомити про закінчення розслідування і про відшкодування нанесених збитків.
З повагою,
Ульріх Фукс Практикуючий юрист»
6. На підставі державного звинувачення було порушено кримінальну справу стосовно невідомих осіб, які були помічені 10 березня 2004 року, після того, як поліція надала інформацію про те, що цей випадок не був зломом і обшук був проведений на підставі ордеру на обшук.

2. Ствердження заявника в якості захисника

7. Заявник виступав в якості захисника пана К., який підозрювався у завантаженні дитячої порнографії на свій комп’ютер. Файли були зашифровані, та поліція не змогла відкрити їх самостійно. Поліція звернулася за послугами до приватного ІТ-фахівця пана Х., який представив свої результати, але не пояснив методів, якими він користувавсь.
8. 4 жовтня заявник представив зауваження за обвинувальним актом від імені свого клієнта до Мюнхенського районного суду, в якому містилися такі уривки:
«...
Докази базуються на файлах, знайдених у підсудного, які були змінені, а це означає, що оцінка файлів, що містять дитячу порнографію, була здійснена на файлах, створених самими експертами.
Немає жодного опису того, як були створені ці файли.
За визначенням експертизи... поліцейських криміналістів є очевидним, що без попереднього змінювання збережені файли не могли бути розшифрованими. У зв’язку з цим представлені докази були вельми сумнівними. З цієї причини методи, що використовались, повинні бути прозорими до початку судового процесу, оскільки в противному випадку незалежна експертиза не може бути використана. Приватна компанія, що проводила дослідження, мала значну зацікавленість в позитивному результаті незалежно від того, чи були висновки правильними або заснованими на дослідженні об’екту, що містив бажаний результат.”
9. 15 жовтня 2004 року пан Х. подав заяву про злочин щодо заявника.

3. Кримінальне провадження проти заявника

10. 21 липня 2005 року Мюнхенський районний суд визнав заявника винним у наданні неправдивої інформації про вчинення злочину та дифамації, та передбачив в якості покарання штраф.
11. Цей суд зазначив, що заявник був обізнаний про те, що жодної крадіжки зі зломом не було, а співробітники поліції здійснили обшук на підставі відповідного ордеру. Таким чином районний суд визнав, що заявник винуватий у введені в оману влади щодо вчинення злочину, незалежно від того, чи був цей обшук законним чи ні.
12. Крім того, суд відмітив, що заявник стверджував, що судовий експерт представив хибні результати.
13. 8 лютого 2006 року Мюнхенський обласний суд залишив в силі вирок за надання неправдивої інформації владі, але визнав, що заявник був винуватий в образі, а не дифамації. Цей суд визнав, що слова «...незалежно від того, чи були висновки правильними або заснованими на дослідженні об’екту, що містив бажаний результат ...» можна зрозуміти лише як маніпулювання експертом доказами для того, щоб за необхідністю отримати «бажаний» результат. Це твердження не може бути виправдане переслідуванням законних інтересів свого клієнта. Адвокат не має права в цілому і бездоказово натякати, що експерт може маніпулювати доказами.
14. 22 вересня 2006 року Мюнхенський апеляційний суд скасував рішення обласного суду, оскільки заявнику був винесений вирок за образу, залишив в силі вирок за надання владі неправдивих тверджень і передав справу до обласного суду.
15. 22 березня 2007 року Мюнхенський обласний суд змінив попереднє рішення, визнавши заявника винним у дифамації і визначив за сукупністю покарання за дифамацію та надання владі неправдивих тверджень в розмірі 140 денних ставок по 30 євро (EUR) кожен.
16. Мюнхенський обласний суд розглянув доводи заявника від 4 жовтня 2004 року, а саме твердження, що експерт Н. створив нові дані для того, щоб отримати «бажані результати», і що він був зацікавлений у фальсифікації доказів. Ці заяви становлять фактичні твердження, які були спрямовані на те, щоб дискредитувати експерта Н.. Апеляційний суд далі визнав, що не було ніяких ознак того, що твердження заявника мали будь-які фактичні підстави. Навпаки, експерт пояснив в доступній формі, як він зміг розшифрувати дані, що містились на комп’ютері пана К., не змінюючи їх змісту. Відповідно, не було ніяких підстав сумніватися в доводах експерта.
17. Обласний суд також визнав, що заявник був обізнаний про наклепницький характер його висловлювань. Оскільки заявник висловив образливі формулювання в якості захисника, то потрібно дослідити, чи були заяви виправдані в межах захисту законних інтересів свого клієнта. Посилаючись на рішення Суду у справі Steur v. the Netherlands (№ 39657/98, ЕСПЛ 2003-XI), апеляційний суд визнав, що в той час як різкі висловлювання були дозволені в «боротьбі за справедливість», поведінка адвоката повинна бути «обережною, чесною та гідною». Крім того, адвокат має очікувати, що його твердження будуть перевірені наскільки це є можливим, і в разі необхідності буде отримана додаткова інформація. Апеляційний суд далі визнав, що образливий характер тверджень мав особливу тяжкість, оскільки вони не тільки зазіхали на особисту честь експерта та його професійну репутацію, але навіть містили твердження про причетність експерта до злочину. Самий факт того, що офіційно призначений присяжний експерт використовував додаткові дослідницькі засоби, які він отримав від колеги, не допускає припущення, що він сфальсифікував докази. Не дивлячись на те, що методи, використані експертом для відкриття зашифрованих файлів, вимагають подальшого пояснення, відсутність такого пояснення не давало право заявникові стверджувати про фальсифікацію даних.
18. Обласний суд розглянув як пом’якшуючу обставину той факт, що твердження заявника не були зроблені публічно, але були доступні тільки для учасників процесу. Однак, суд зазначив, що наклепницькі заяви були адресовані органу влади, з яким експерт мав прямі робочі відносини. Крім того, було очевидно, що суд буде проінформований про твердження заявника.

19. Заявник подав касаційну скаргу. 16 серпня 2007 року прокурор представив зауваження у відповідь.
20. 14 вересня 2007 року Мюнхенський апеляційний суд відхилив касаційну скаргу на тій підставі, що експертиза ретельно мотивованого рішення суду не виявила будь-яких помилок щодо заявника. Апеляційний суд далі посилався на «правильні зауваження», представлені прокурором.
21. 30 жовтня 2010 року Федеральний Конституційний Суд відмовився прийняти конституційну скаргу заявника без надання додаткових пояснень.

4. Дисциплінарне провадження проти заявника

22. 15 вересня 2009 року Мюнхенський районний дисциплінарний суд для юристів виніс догану заявнику та наклав штраф в розмірі 3000 євро. При встановленні фактичних обставин справи, дисциплінарний суд зокрема посилався на матеріали справи кримінального порвадження щодо заявника. Дисциплінарний суд визнав, що заявник, здійснивши дві дії, які сформували предмет кримінальної справ, порушив свої обов’язки сумлінно здійснювати свою професійну діяльність і бути гідним довіри згідно до свого професійного статусу.
23. В апеляційному провадженні заявник просив Баварський дисциплінарний апеляційний суд (Anwaltsgerichtshof) передати йому матеріали кримінальної справи проти К., щоб довести, що експерт Х. не був готовий пояснити методи своєї експертизи.
24. 20 квітня Баварський дисциплінарний апеляційний суд відхилив скаргу заявника. Суд визнав, що лист заявника від 4 жовтня 2004 року не містить ніякої об’єктивної критики роботи експерта в даному конкретному випадку, але був спрямований на загальну дискредитацію його дій і загальне визнання його професійної непридатності. Це було продемонстровано загальним твердженням «... приватна компанія, що проводила дослідження, мала значну зацікавленість в позитивному результаті незалежно від того...». Дисциплінарний апеляційний суд визнав, що така загальна неповага при представлені фактів не була захистом інтересів свого клієнта з боку адвоката. При оцінці вироку, суд визнав, що заявник спаплюжив особисту і професійну честь присяжного експерта і звинуватив його в готовності до фальсифікування даних.
25. 1 лютого 2011 року Спеціальний відділ федерального суду по питаннях, пов’язаних з адвокатами, одноголосно відхилив скаргу заявника проти відмови у видачі дозволу на подачу апеляції.
26. 15 березня 2011 року заявник подав конституційну скаргу, в якій він стверджував, що рішення порушило його право на свободу
совісті та професії, що дисциплінарні суди порушили принцип рівності сторін, і що прийняті рішення були свавільними.
27. 30 березня 2011 року Федеральний Конституційний Суд відмовився прийняти конституційну скаргу, визнавши її неприйнятною через відсутність обґрунтування.

B. Відповідне національне законодавство

28. Відповідні положення Кримінального кодексу Німеччини передбачають наступне:
Стаття 145d
Введення в оману органів влади щодо вчинення злочину
«(1) Той, хто навмисно своїми свідченнями вводить в оману установу або орган, що відповідає за отримання повідомлень про скоєння кримінальних діянь, про те, що
1. Була скоєна протиправна дія
...
карається позбавленням волі на термін до трьох років або грошовим штрафом....»
Стаття 185
Образа
«Образа карається позбавленням волі на термін до одного року або грошовим штрафом...»
Стаття 186
Дифамація
«Той, хто по відношенню до іншої особи повідомляє або поширює факт, який паплюжить її або принижує перед громадськістю, якщо істинність цього факту не доведена, карається позбавленням волі на термін до одного року або грошовим штрафом, і, якщо діяння було вчинено публічно або шляхом поширення письмових матеріалів (...), карається позбавленням волі на термін до двох років або грошовим штрафом.»
Стаття 193
Справедливі зауваження; захист
«Негативні судження про наукові, художні або виробничі досягнення, висловлювання, які робляться для захисту прав або законних інтересів, а також докори і осуд начальника по відношенню до своїх підлеглих, офіційні вказівки або судження с боку службової особи та інші подібні випадки караються лише в тому випадку, якщо вони за формою висловлювання або обставин, в яких вони були зроблені, є образливими».
29. Федеральний кодекс про адвокатуру (Bundesrechtsanwaltsordnung) передбачає зокрема:

Стаття 113
Покарання за порушення службових обов’язків
«(1) Дисциплінарні стягнення накладаються на адвоката, який злочинно порушує свої зобов’язання відповідно до цього Кодексу або Кодексу професійної етики».
Стаття 114
Дисциплінарні стягнення
«(1) Існують наступні дисциплінарні стягнення:
1. Застереження,
2. догана,
3. накладення штрафу в розмірі до двадцяти п’яти тисяч євро,
4. введення заборони практикувати в певній галузі права ... на термін від одного до п’яти років,
5. позбавлення права виступати в суді в якості адвоката.»
Стаття 118
Зв’язок між дисциплінарним та кримінальним судочинствами
«...
(3) Факти, встановлені в суді при розгляді кримінальні справи... є обов’язковими при дисциплінарному судочинстві....»

30. Загальний опис особливостей Закону про затяжні судочинства і кримінальні розслідування (Закон про відшкодування) та тимчасові положення можна знайти у рішеннях у справах Taron v. Germany № 53126/075, §§ 18-29, від 29 травня 2012 року та Garcia Cancio v. Germany № 19488/09, §§ 26-35, від 29 травня 2012 року.

СКАРГИ

31. Заявник скаржився відповідно до статей 10, 8 та 6 Конвенції на провадження, що стало причиною його кримінального та дисциплінарного засуджень, і на його тривалість. Крім того, він скаржився на відсутність неупередженості дисциплінарного суду та на дискримінацію по відношенню до нього за те, що він представляв особу, підозрювану в актах педофілії. Наостаннє він скаржився, що йому було відмовлено в ефективних засобах правового захисту в межах дисциплінарного провадження.

ПРАВО

A. Об’єднання заяв

32. Беручи до уваги аналогічний предмет заяв, Суд вважає доцільним об’єднати їх в одному рішенні відповідно до правила 42 § 1 Регламенту Суду.

B. Стверджуване порушення статті 10 Конвенції

33. Заявник скаржився на те, що кримінальне та дисциплінарне провадження проти нього порушили його право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Конвенції, яка передбачає, що:
«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2.Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.»
34. Заявник стверджував, що інформація про неправомірне діяння, передана ним в органи поліції, була правдивою. Той факт, що він не згадав декілька фактів, не може стати причиною кримінальної відповідальності. В якості адвоката він не був зобов’язаний розкрити всі відомі йому факти, зокрема, якщо факти були відомі йому тільки зі слів іншого клієнта і підпадали під обов’язок конфіденційності.
35. Щодо провадження за фактом дифамації заявник стверджував, що йому має бути дозволено, в якості захисника, критикувати методи експерта і висловлювати сумніви в точності експертного висновку.
36. Суд вважає, що вироки по відношенню до заявника є втручанням в його право на свободу вираження поглядів. Суд зазначає, що вироки були засновані на відповідних положеннях Кримінального кодексу та Федерального кодексу про адвокатуру і таким чином були «передбачені законом» за змістом статті 10 § 2.
37. Крім того, Суд вважає, що засудження заявника за надання органам влади неправдивої інформації служило захисту функцій прокуратури в запобіганні заворушень чи злочинів, і що провадження за фактом дифамації переслідувало законну мету захисту репутації та прав присяжного експерта Н..
38. Залишається розглянути, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві». Перевірка необхідності такого втручання «в демократичному суспільстві» вимагає від Суду визначити, чи було оскаржуване «втручання» в «нагальній суспільній необхідності», чи було воно пропорційним законній меті, і чи були причини, наведені національними органами влади, істотними та достатніми. При оцінці того, чи існує така «необхідність» і які заходи повинні бути прийняті для цього, національні органи влади мають певну свободу розсуду. Однак ця свобода не є необмеженою і являється предметом моніторингу з боку Суду. Завданням Суду при виконанні його наглядової функції не є здійснення функцій національних органів, але розгляд відповідно до статті 10 справи в цілому та рішення, яке було прийняте на розсуд органів влади (див., серед багатьох інших джерел, Stoll v. Switzerland [GC], № 69698/01, § 101, ЕСПЛ 2007-V).
39. Особливістю даної справи є те, що заявник є професійним юристом і що дії, які стали причиною його засудження, є пов’язаними з цією професійною діяльністю. У справі Nikula v. Finland,(№ 31611/96, §§ 45-50,ЕСПЛ2002-II,також див., Steur v. the Netherlands, № 39657/98, § 36, ЕСПЛ 2003-XI) Суд коротко підсумував конкретні принципи, які застосовуються до юридичної професії:
«45. Суд повторює, що особливий статус адвокатів відводить їм ключове місце у здійсненні правосуддя в якості посередників між громадськістю та судами. Така позиція пояснює звичайні обмеження на поведінку членів колегії адвокатів. Крім того, суди – гаранти правосуддя, чия роль є ключовою в державі, заснованій на верховенстві закону – повинні користуватися довірою громадськості. Беручи до уваги ключову роль адвокатів у цій галузі, правомірно очікувати, що вони сприятимуть незалежному здійсненню правосуддя і, таким чином, будуть підтримувати довіру суспільства (див. Schöpfer v. Switzerland, рішення від 20 травня1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-III, стор. 1052-53, §§ 29-30, з подальшими посиланнями).»
Повертаючись до фактів даної справи, Суд зазначає, що національні суди порушили кримінальне та дисциплінарне провадження проти заявника на основі того, що він надав органам влади неправдиву інформацію. Національні суди базували свої рішення на тому, що заявник свідомо надав неповну та хибну інформацію про обшук офісних приміщень, що призвело до проведення безплідного розслідування. Суд зазначає, що держави-учасниці Конвенції мають право карати за навмисне надання державному обвинуваченню недостовірної інформації, з метою захисту функції держави в запобіганні заворушень чи злочинів. Суд вважає, що заявник не зміг переконливо пояснити, що склало б порушення професійної конфіденційності щодо свого клієнта у разі якби він представив повні факти, відомі йому, в тому числі той факт, що суд видав ордер на обшук. Більш того, немає ніяких ознак того, що штрафи, накладені на заявника, не відповідали законній меті. У світлі вищесказаного, Суд визнає, що втручання в право заявника на свободу вираження поглядів було виправдано відповідно до статті 10 § 2 як необхідне у демократичному суспільстві з метою запобігання заворушень чи злочинів.
40. Що стосується засудження заявника за звинуваченням в дифамації присяжного експерта Н., Суд зазначає, що національні суди прийшли до висновку, що доводи заявника в якості адвоката включали в себе твердження, що експерт Н. створив дані для отримання бажаного результату сприятливого для державного обвинувачення, і що він мав особистий інтерес у фальсифікації доказів. Крім того, Суд зазначає, що в своєму рішенні від 22 березня 2007 року Мюнхенський обласний суд ретельно дослідив питання, чи можуть ці заяви бути виправдані в межах захисту законних інтересів свого клієнта, посилаючись на прецедентне право Суду про роль захисника в кримінальному процесі. Обласний суд визнав, що методи, які застосовувалися експертом, потребують подальшого вивчення, але постановив, що це дозволяє заявнику стверджувати в цілому, що експерт міг сфальсифікувати докази. Крім того, в своєму рішенні від 20 квітня 2010 року Дисциплінарний апеляційний суд зазначив, що образлива заява не містила будь-якої об’єктивної критики роботи експерта в даному конкретному випадку, але була спрямована головним чином на то, щоби оголосити висновок експерта непридатним для використання. За цих обставин, Суд приймає висновки національних судів про те, що заяви, які стали предметом кримінального та дисциплінарного проваджень, не були виправдані метою захисту інтересів клієнта.
41. Крім того, Суд зазначає, що кримінальний суд прийняв до уваги, що заяви не були зроблені публічно, але в письмовій формі в контексті конкретного кримінального судового провадження. Суд також зазначає, що для успішної роботи присяжні експерти повинні мати можливість виконувати свої обов’язки в умовах захисту від необґрунтованої критики. Тому може виникнути необхідність їх захисту від образливої словесної критики під час виконання службових обов’язків (порівняйте, з відповідними змінами, Nikula, згадане вище, §48). Наприкінці, Суд вважає, що штрафи, накладені на заявника, не здаються невідповідними переслідуваній меті.
42. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що у цій справі немає ознак порушення статті 10 Конвенції. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (а) і 4 Конвенції.

C. Стверджуване порушення статті 6 Конвенції

43. Заявник скаржився на те, що судовий розгляд, що привів до його кримінального та дисциплінарного засудження, порушив його права відповідно до статті 6 Конвенції, яка передбачає:
«Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.»
44. Заявник скаржився на відмову дисциплінарних судів розглянути матеріали кримінальної справи проти його підзахисного К., стверджуючи, що це б підтвердило той факт, що ордер на обшук був неповним та незаконним, і що висновок, представлений експертом Х., дійсно був неправильним.
45. Крім того, національні суди не взяли до уваги тверждення заявника, що факти, наведені в його кримінальній скарзі, були достовірними, тим самим порушивши його право бути вислуханим. У зв’язку з цим заявник також послався на принцип рівності сторін. Стосовно провадження за дифамацію, заявник скаржився на те, що суди не взяли до уваги, що його критика експертної оцінки була цілком обґрунтованою. Він також скаржився на те, що апеляційний суд, посилаючись на зауваження прокуратури, не навів додаткових причин при відхиленні його касаційної скарги.
46. Суд нагадує, що перевірка справи на фактичні або правові помилки, які були ймовірно допущені національним судом, є поза його компетенцією, за винятком випадків, коли вони могли порушити права та свободи, що захищаються Конвенцією( див., серед багатьох інших джерел, Garcia Ruiz v. Spain [GC], №30544/96, § 28, ЕСПЛ 1999-I). Крім того, хоча стаття 6 § 1 зобов’язує суди пояснювати причини своїх рішень, це положення не може бути інтерпретовано як вимога детальної відповіді на кожен аргумент (див. Garcia Ruiz, згадане вище, § 26). В даній справі немає ніяких ознак того, що різні аргументи, подані заявником, не були належним чином розглянуті німецькими судами. Зокрема, щодо засудження за введення в оману органів влади, суди детально пояснили, що заявник передав органам поліції часткову інформацію. Крім того, висновок національних судів, що питання законності ордера на обшук не було вирішальним в кримінальному судочинстві проти заявника, підпадає в сферу діяльності національних судів в межах тлумачення та застосування внутрішнього законодавства. Що стосується провадження за дифамацію, апеляційний суд очевидно взяв до уваги, що експерт Х. був змушений вдатися до додаткових дослідницьких засобів, якими з ним поділився колега та застосування яких необхідно було чітко пояснити в ході кримінального провадження проти клієнта заявника. Федеральний суд дав коротке обґрунтування відповідно до статті 6 Конвенції, враховуючи той факт, що заявник не заперечував, що доводи прокурора, згадані Судом, були відомі заявнику до винесення рішення.

47. Що стосується скарги заявника про передбачувану нездатність національного суду розглянути матеріали кримінальної справи проти Х., Суд нагадує, що він неодноразово заявляв, що допустимість доказів є предметом регулювання національного законодавства і національних судів, і що роль Суду полягає в тому, щоб дослідити, чи судове провадження було справедливим (див., серед інших джерел, Al-Khawaja and Tahery v. The United Kingdom [GC], № 26766/05 та № 22228/06, § 118, ЕСПЛ 2011).Суд вважає, що рішення не вдаватися до матеріалів кримінальної справи проти Х., ніяким чином не було свавільним.
48. У світлі цих міркувань, Суд приходить до висновку, що у кримінальному та дисциплінарному провадженнях проти заявника немає ніяких ознак порушення статті 6 Конвенції. Звідси випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (a) і 4 Конвенції.
49. Крім того, заявник скаржився на нібито відсутність неупередженості дисциплінарних судів і на тривалість розгляду, зокрема зі сторони Федерального Конституційного Суду.
50. Суд зазначає, що заявник не порушив питання про неупередженість членів Дисциплінарного суду перед Федеральним Конституційним судом. Крім того, заявник не уточнив, що він подав позов про компенсацію відповідно до Закону про відшкодування, і також не навів будь-яких причин, які заважали йому скористатися цим внутрішнім засобом правового захисту (щодо загальних вимог для позову про компенсацію порівняйте Taron and Garcia Cancio, обидва згадані вище, та Bandelin v. Germany [Комітет], № 41394/11, 22 січня 2013 року).
51. Звідси випливає, що ця частина заяви про невичерпання національних засобів правового захисту повинна бути відхилена відповідно до статті 35§§ 1 і 4 Конвенції.

D. Остання частина заяви заявника

52. Заявник скаржився відповідно до статті 8 Конвенції, що його кримінальне засудження порушило його право на свободу професії і його особисте життя. Він також скаржився відповідно до статті 13 Конвенції на те, що йому було відмовлено в ефективному засобі правового захисту в межах дисциплінарного провадження, і відповідно до статті 14 Конвенції на дискримінацію по відношенню до заявника по тій причині, що його підзахисний підозрювався в актах педофілії.
53. Проте, в світлі всіх матеріалів в розпорядженні Суду, і по мірі своєї компетенції, Суд приходить до висновку, що немає будь-яких ознак порушення прав і свобод, закріплених в Конвенції або протоколах до неї.

54. Звідси слідує, що і ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (a) та 4 Конвенції.

За цих підстав Суд одноголосно,

Вирішує об’єднати заяви;
Оголошує заяви неприйнятними.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 лютого 2015 року.

Клаудія Вестердейк                                                                                                      Марк Віллігер
Секретар                                                                                                                           Голова

Full & Egal Universal Law Academy