© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 180
Грудень 2014 року
Х. та Дж. проти Нідерландів (dec.) – заяви №№ 978/09 та 992/09
Рішення від 13.11.2014 [Секція III]
Стаття 6
Кримінальне провадження
Пункт 1 статті 6
Справедливий суд
Використання під час кримінального переслідування катування заяв, зроблених на конфіденційній основі під час провадження щодо отримання притулку: неприйнятно
Факти – Заявники, громадяни Афганістану, були офіцерами вищого командного складу в колишній службі військової розвідки при комуністичному режимі (ХАД/ВАД). Вони звернулися за отриманням притулку в Нідерландах невдовзі після падіння цього режиму. Під час провадження щодо отримання притулку вони повинні були надати правдиву інформацію про причини звернення за отриманням притулку, у тому числі щодо їхньої кар’єри в ХАД/ВАД. Їм було відмовлено в наданні статусу біженця, але їх не депортували, оскільки існував ризик, що вони зазнають поводження, яке заборонене статтею 3 Конвенції, в Афганістані. Щодо них, проте, було розпочато кримінальне переслідування за злочини, які вони вчинили там. Обох чоловіків було засуджено за воєнні злочини. Х. був також засуджений за співучасть у вчиненні катування.
У своїх заявах до Європейського Суду заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що їх було засуджено на підставі інкримінуючих заяв, які вони зробили під час провадження щодо отримання притулку під примусом та в обмін на обіцянку конфіденційності, і що проти них було використано їхні заяви під час кримінального розслідування.
Право – Пункт 1 статті 6: Хоча їм було відмовлено в статусі біженця, заявників не було депортовано або видано іншій державі. Натомість їм дозволили залишитися в Нідерландах і таким чином отримати де факто захист з боку держави Нідерланди. Нідерланди та Афганістан були сторонами Конвенції 1984 року проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання та Женевської конвенції 1949 року (IV) про захист цивільного населення під час війни. Відповідно до принципу aut dedere aut iudicare*, який закріплений в цих конвенціях, це було не лише право, але й обов’язок Нідерландів розпочати кримінальне переслідування заявників за будь-які дії катування, які вони могли вчинити деінде.
Щодо використання в кримінальному провадження заяв, зроблених заявниками під час провадження щодо отримання притулку, то заявники в’їхали в Нідерланди за власним рішенням, звернувшись за захистом країни. Для цього їм потрібно було переконати уряд Нідерландів в тому, що їхнє заявлене побоювання переслідування було добре обґрунтованим. Оскільки саме на них покладався тягар доведення, Суд не бачить нічого недоречного в тому, що Уряд вимагав від них всієї правди. Тому твердження, що заяви заявників, надані імміграційним органам влади, були отримані під примусом, є безпідставними.
Обіцянка конфіденційності в провадженні щодо отримання притулку призначена для того, щоб гарантувати, що заяви шукачів притулку не стануть відомими тим самим органам або особам, від яких їх слід захистити. Водночас практика конфіденційності, яка доречна для обробки клопотань про отримання притулку, не повинна відгороджувати винуватців від заслуженого покарання. Відповідно, після того, як ці заяви були отримані урядом, заступнику міністра юстиції не було заборонено в силу статті 6 Конвенції передавати їх до служби державного обвинувачення, іншого державного органу, для використання у межах його компетенції.
Нарешті те, що під час кримінального розслідування проти заявників були використані заяви, які вони зробили під час провадження щодо отримання притулку, не мало впливу на справедливість кримінального провадження. Заявники давали свідчення під присягою і вони мали право зберігати мовчання, і жоден із заявників жодного разу не визнав вчинення катувань або інших злочинів, як під час провадження щодо отримання притулку, так і під час кримінального провадження. Тому не можна вважати, що їх було примушено надати зізнання, яке потім було використано для їх засудження (порівняйте з рішенням у справі Gäfgen v. Germany [GC], заява № 22978/05, 1 червня 2010 року, Інформаційний бюлетень № 131).
Висновок: заяви неприйнятні (явно необґрунтовані).
* Вимога до держав або видати, або самостійно переслідувати осіб, які підозрюються у вчиненні поза межами юрисдикції таких держав серйозних злочинів, таких як катування або воєнні злочини.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy