Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Hamidovic проти Італії (déc.) - 31956/05
Рішення від 13.9.2011 [Секція II]
Стаття 34
Перешкоджання праву на подання індивідуальної заяви
Випадкове недотримання, без незворотніх наслідків, тимчасового заходу, приписаного стосовно статті 8: неприйнятна
Факти – Вислання заявниці, громадянки Боснії і Герцеговини ромського походження, яка одружилась у Римі 1991 року і має п’ятеро дітей, було постановлене у липні 2005 року на тій підставі, що вона протиправно мешкає на території Італії. Тому її розмістили у центрі тимчасового утримання. Вона подала факсом заяву до Європейського суду 2 вересня 2005 року і просила про застосування статті 39 Регламенту Суду, стверджуючи, що невідкладне вислання спричинить порушення статті 8 Конвенції щодо її права на повагу до приватного і сімейного життя. Того ж дня Суд вирішив застосувати цей захід і о 18 год. 36 хв. надіслав факс до постійного представництва Італії при Раді Європи. Факсом від 6 вересня 2005 року представник заявниці повідомив секретаріат Суду, що 5 вересня 2005, о 13 год. 08 хв., надіслав до центру, де утримувалась заявниця, факс про застосування статті 39 Регламенту. 6 вересня 2005 року заявниця була вислана до Боснії і Герцеговини. 8 вересня 2005 року вона подала до італійського міністерства внутрішніх справ клопотання про отримання спеціального дозволу на повернення до Італії. 9 вересня 2005 року, внаслідок клопотання постійного представництва Італії у Страсбурзі, міністерство внутрішніх справ затребувало у комісаріаті поліції Риму роз’яснення щодо передання інформації про застосування тимчасового заходу Суду. Комісаріат повідомив, що відповідне звернення, котре не було надіслане як термінове і про котре не було повідомлено заздалегідь, було розглянуте разом зі звичайною поштою, чим і пояснюється затримка у переданні інформації до уповноважених служб. Після цього Уряд Італії вжив кроки, спрямовані на повернення заявниці до країни, і вона повернулась у листопаді 2006 року. У березні 2007 року наказ про вислання щодо заявниці було скасовано.
Право – Стаття 34: у даній справі мала місце прикра затримка з боку постійного представництва Італії у Страсбурзі у переданні до міністерства внутрішніх справ інформації щодо застосування статті 39 Регламенту, зокрема, протягом ранку 5 вересня 2005 року, а після цього – з боку цього міністерства до інших уповноважених державних органів. Водночас, проміжок часу між застосуванням тимчасового заходу і висланням заявниці був відносно коротким, а саме, один робочий день. До того ж, що стосується повідомлення про тимчасовий захід з боку представника заявниці до центру утримання у понеділок 5 вересня о 13 год. 08 хв., то останній не мав жодних повноважень ухвалювати рішення щодо відкликання постанови про вислання. Окрім цього, на відміну від інших справ, нехтування вимогами статті 39 Регламенту з боку органів влади Італії не спричинило втрату контакту заявниці зі своїм адвокатом. Суд також не втратив можливість правильно встановити, чи було порушене право на повагу до приватного і сімейного життя заявниці. Дійсно, невиконання згаданого тимчасового заходу, незважаючи на те, що воно сталось через прикру помилку з боку Уряду у здійсненні внутрішнього провадження, не спричинило незворотніх наслідків, які перешкодили б Суду розглядати заяву за сприятливих умов і захистити заявницю від потенційного порушення статті 8 Конвенції. До того ж, Уряд негайно вжив заходів, спрямованих на встановлення обставин і на створення умов для повернення заявниці до Італії. Зрештою, ризик завдання шкоди заявниці, з точки зору Конвенції, не стосувався жодного з прав, що належать до осердя основоположних прав, захищених Конвенцією, таких як право на життя (стаття 2) або право не зазнавати катування і нелюдського поводження (стаття 3).
Висновок: неприйнятна (явно необґрунтована).
Full & Egal Universal Law Academy