П’ЯТА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ
Заява № 23195/11
Віталій Васильович КУЦЕВИЧ та Лідія Андріївна КУЦЕВИЧ
проти України
12 травня 2015 року Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:
Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger), Голова,
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano), судді,
а також Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,
беручи до уваги зазначену заяву, подану 6 грудня 2007 року,
з огляду на декларацію щодо вилучення Судом заяви з реєстру справ, подану Урядом держави-відповідача 15 березня 2013 року, та відповідь заявника на цю декларацію,
після обговорення постановляє таке рішення:
ФАКТИ ТА ПРОЦЕДУРА
Заявники, подружжя пан Віталій Васильович Куцевич (заявник) та пані Лідія Андріївна Куцевич (заявниця), є громадянами України, які народилися в 1949 та 1947 роках відповідно та проживають у
м. Світловодськ. Інтереси заявників у Суді представляв пан
А.А. Крістенко, юрист, який практикує у м. Харків.
Уряд України (далі – Уряд) представляв В.о. Уповноваженого, пан М. Бем.
Про частину заяви стосовно скарг на неефективне розслідування тверджень щодо лікарської недбалості та тривалості двох кримінальних проваджень було повідомлено Уряд.
Обставини справи
8 листопада 2003 року Олександр Куцевич, син заявників, помер від раку.
15 січня 2013 року після кількох повторних розслідувань у справі про стверджувану лікарську недбалість М., лікаря Світловодської центральної районної лікарні, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області визнав її винною і звільнив від відбування покарання у зв’язку із закінченням строку давності. Суд також присудив заявникові 2 267,61 грн відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн відшкодування моральної шкоди. 23 квітня 2013 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив цей вирок без змін, а 30 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ залишив касаційну скаргу без розгляду.
Неодноразово правоохоронні органи відмовляли у задоволенні вимог заявників щодо порушення кримінальної справи за фактом неналежного виконання своїх службових обов’язків іншими медичними та адміністративними працівниками, зокрема лікарем Запорізького обласного клінічного онкологічного диспансеру Ф., головним лікарем Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської обласної державної адміністрації Л., працівниками лабораторії Олександрійської міської лікарні № 1 та іншими особами. За скаргами заявників ці постанови неодноразово скасовувалися органами прокуратури і судами як недостатньо обґрунтовані, а справи поверталися на додаткову перевірку.
23 червня 2008 року за скаргами заявників було порушено кримінальну справу щодо лікаря Ф., а 19 травня 2009 року призначено проведення судової експертизи. Станом на вересень 2013 року заявників не було повідомлено про результати цієї експертизи.
Згідно з твердженнями заявників, у кінцевому підсумку після їх численних скарг також було порушено кримінальні справи щодо лікаря Л. та лабораторії Олександрійської міської лікарні № 1, але заявників ніколи не було повідомлено про хід цих проваджень.
У різні дати суди повністю або частково відмовляли у задоволенні низки цивільних та адміністративних позовів заявника, поданих з метою оскарження різних недоліків розслідування справи щодо Олександра Куцевича, отримання відшкодування та сприяння подальшому ходу розслідування.
СКАРГИ
Заявники скаржились на непроведення ефективного розслідування їх тверджень про неналежне виконання лікарями своїх службових обов’язків та лікарську недбалість, наслідком яких стала смерть їх сина. У зв’язку з цим вони посилались на статтю 2 Конвенції.
Вони також скаржились, що кримінальні провадження щодо лікарів М. і Ф. були надмірно тривалими у порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Заявники також скаржились за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів правового захисту у зв’язку з їх скаргами на неефективне і надмірно тривале розслідування справи щодо їх сина.
Насамкінець, заявники додатково скаржились за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, що низка позовів, з якими заявник звертався до суду з метою сприяння належному проведенню розслідування у справі та з метою отримання відшкодування шкоди за затримки і бездіяльність органів влади, розглядалася недобросовісно. Зокрема, їх розгляд часто невиправдано затримувався, а у їх задоволенні зрештою неправомірно відмовляли.
ПРАВО
A. Одностороння декларація Уряду
Заявники скаржились на відсутність ефективного розслідування тверджень про лікарську недбалість та неналежне виконання лікарями своїх професійних обов’язків, що ймовірно призвело до передчасної смерті їх сина, а також на затримки у кримінальних провадженнях щодо лікарів М. і Ф. У зв’язку із зазначеними вище скаргами вони посилались на статтю 2 і пункт 1 статті 6 Конвенції.
Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 15 березня 2013 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією частиною заяви. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.
У декларації було зазначено таке:
«Уряд України визнає порушення національними органами влади прав заявників, гарантованих статтею 2 і пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Я, Маркіян Бем, В.о. Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, заявляю, що Уряд України готовий сплатити справедливу сатисфакцію у розмірі 3 000 євро панові Віталію Васильовичу Куцевичу та 3 000 євро пані Лідії Андріївні Куцевич.
Отже, Уряд просить Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд пропонує Суду прийняти цю декларацію як «будь-яку іншу підставу», що передбачає вилучення заяви з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції.
Вищезазначена сума, яка є відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу та звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватися. Її буде виплачено протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цієї суми упродовж зазначеного тримісячного строку, за увесь період з дати закінчення цього строку і до остаточного розрахунку Уряд зобов’язується сплатити пеню, що дорівнюватиме граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Виплата становитиме остаточне вирішення справи.»
Заявники не надіслали своїх зауважень з приводу тексту декларації. У своїх зауваженнях щодо прийнятності та суті справи заявники зазначали, що є потерпілими від дуже серйозних порушень основоположних прав людини. Вони також вимагали по 25 000 євро відшкодування моральної шкоди.
Суд нагадує, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах «а», «b» чи «с» пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт «с» пункту 1 статті 37 Конвенції надає Суду право вилучити заяву з реєстру, якщо:
«на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим».
Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 на підставі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявники бажають, щоб розгляд справи продовжувався.
З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, що випливають із його практики, зокрема рішення у справі «Тахсін Аджар проти Туреччини» (Tahsin Acar v. Turkey) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI; ухвал у справах «ТОВ «ВАЗА» проти Польщі» (WAZA Spółka z o.o. v. Poland), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року, та «Сульвінська проти Польщі» (Sulwińska v. Poland), заява № 28953/03).
У низці справ, включаючи справи проти України, Суд встановив свою практику стосовно скарг на неефективне розслідування тверджень про лікарську недбалість (див., наприклад, рішення у справах: «Кальвеллі та Чільйо проти Італії» (Calvelli and Ciglio v. Italy) [ВП], заява № 32967/96, п. 49, ECHR 2002 ‑I; «Во проти Франції» (Vo v. France) [ВП], заява № 53924/00, п. 90, ECHR 2004 ‑VIII, з подальшими посиланнями; «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), заява № 45076/05, пп. 72-74, від 5 грудня 2013 року, та «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), заява № 6318/03, пп. 72-76, від 16 січня 2014 року).
З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка є співмірною із сумами, що присуджуються у подібних справах (див., наприклад, рішення у зазначених вище справах: «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine), п. 95; «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklev v. Ukraine), п. 104; рішення у справах: «Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України» (Nikolay Volkogonov and Igor Volkogonov v. Ukraine) [Комітет], заява № 40525/05, п. 66, від 28 листопада 2013 року; «Реус та інші проти України» (Reus and others v. Ukraine) [Комітет], заява № 40587/07, п. 34, від 16 жовтня 2014 року; «Падура проти України» (Padura v. Ukraine) [Комітет], заява № 48229/10, п. 55, від 11 грудня 2014 року, та «Барсукови проти України» (Barsukovy v. Ukraine) [Комітет], заява № 23081/07, п. 31, від 26 січня 2015 року), Суд вважає, що подальший розгляд цієї частини заяви є невиправданим (підпункт «с» пункту 1 статті 37 Конвенції).
Більше того, у світлі вищевикладених міркувань та, зокрема враховуючи чітку й усталену практику з цього питання, Суд переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду цієї частини заяви (пункт 1 статті 37 in fine).
Насамкінець, Суд наголошує на тому, що якщо Уряд не дотримається умов односторонньої декларації, заяву може бути поновлено у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції (див. ухвалу у справі «Йосипович проти Сербії» (Josipović v. Serbia), заява № 18369/07, від 4 березня 2008 року).
Враховуючи викладене, справу слід вилучити з реєстру справ.
B. Скарга за статтею 13 Конвенції щодо відсутності ефективних засобів правового захисту у зв’язку зі скаргами стосовно розслідування
Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявники скаржились на відсутність ефективних засобів правового захисту у зв’язку з їх скаргами на неефективність та надмірну тривалість розслідування справи їх сина.
Суд доходить висновку, що ця скарга тісно пов’язана зі скаргами за статтею 2 та пунктом 1 статті 6 Конвенції, стосовно яких Уряд у своїй односторонній декларації, яку було розглянуто вище, визнав порушення Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шиліх проти Словенії» (Šilih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, п. 216, від 9 квітня 2009 року). Отже, Суд вважає, що окремий розгляд цієї скарги не є виправданим (підпункт «с» пункту 1 статті 37 Конвенції).
Суд також переконаний, що повага до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає продовження розгляду цієї частини заяви (пункт 1 статті 37 in fine).
Відповідно, цю заяву слід вилучити з реєстру справ.
C. Решта заяви
Насамкінець, заявники також скаржились за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, що позови, з якими заявник звертався до суду з метою сприяння належному проведенню розслідування у справі та з метою отримання відшкодування шкоди за затримки і бездіяльність органів влади, розглядалися недобросовісно. Зокрема, їх розгляд часто невиправдано затримувався, а у їх задоволенні зрештою неправомірно відмовляли.
З урахуванням усіх наявних у нього доказів та належності оскаржуваних питань до сфери його компетенції, Суд не вбачає жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.
Відповідно, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
D. Судові та інші витрати
Пунктом 4 Правила 43 Регламенту Суду передбачено:
«Після вилучення заяви Суд на свій власний розсуд вирішує питання щодо витрат. ...»
Заявники вимагали 206,99 грн компенсації витрат на поштові відправлення та надали копії відповідних квитанцій.
Вони також вимагали 39 494,40 грн витрат на правову допомогу. Вони надали копію договору з приватною фірмою «Інюрполіс» про надання їм правової допомоги щодо підготовки цієї заяви від 5 грудня 2012 року. У зазначеному вище договорі, зокрема зазначалося:
«4.1. Замовники зобов’язані сплатити Виконавцю винагороду лише в тому випадку, якщо Європейський суд з прав людини своїм рішенням по справі визнає порушення положень Європейської Конвенції... [або]... якщо справа буде вирішена шляхом односторонньої декларації Уряду...
4.2. ...винагорода... розраховується за погодинними ставками Виконавця... та не може перевищувати 10 (десять) % від суми, визначеної в... односторонній декларації...»
Заявники також надали копію рахунку, підписаного паном А. Крістенком в якості асоційованого партнера фірми. Згідно з рахунком, заявники мали оплатити 16 годин 32 хвилини роботи пана Крістенка за погодинною ставкою 2 420 грн. Видається, що в очікуванні рішення у справі вказану у рахунку суму сплачено не було.
Уряд залишив вирішення питання щодо поштових витрат на розсуд Суду. Що стосується правової допомоги, Уряд доводив, що вимога була надмірною.
Суд зауважує, що коли заява вилучається з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції, Суд на свій власний розсуд вирішує питання щодо витрат. Суд нагадує, що при присудженні відшкодування за пунктом 4 Правила 43 Регламенту Суду діють по суті ті ж загальні принципи компенсації витрат, що й за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі «Пізано проти Італії» (Pisano v. Italy) (вилучення з реєстру справ) [ВП], заява № 36732/97, пп. 53-54, від 24 жовтня 2002 року; ухвали у справах «М.К.Е.А. Воорхуіс проти Нідерландів» (M.C.E.A. Voorhuis v. the Netherlands), заява № 28692/06, від 3 березня 2009 року; «Юссеф проти Нідерландів» (Youssef v. the Netherlands), заява № 11936/08, від 27 вересня 2011 року, та «Сааков проти Росії» (Saakov v. Russia), заява № 39563/11, від 13 січня 2015 року). Іншими словами, для компенсації витрат вони мають бути пов’язані зі стверджуваним порушенням, бути фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
Суд також зазначає, що представник заявників надіслав свої зауваження, а також інші заяви і клопотання. Як видається, заявники ще не оплатили рахунок, проте їх зобов’язання підлягає виконанню. Суд також зазначає, що відповідно до умов односторонньої декларації відшкодування має покривати ці витрати. Проте Суд вважає, що суми, запропонованої Урядом, недостатньо для цього, та вирішує скористатись правом на власний розсуд згідно з пунктом 4 Правила 43 Регламенту Суду (див. ухвали у справах «Закіров проти Росії» (Zakirov v. Russia), заява № 50799/08, від 18 лютого 2014 року; «Шольв’єн та інші проти Німеччини» (Scholvien and Others v. Germany), заява № 13166/08, від 12 листопада 2013 року; «Шв’єх (Święch v. Poland), заява № 60551/11, від 1 липня 2013 року; «Гіль проти Польщі» (Gil v. Poland), заява № 46161/11, від 4 червня 2013 року, та зазначену вище ухвалу «Сааков проти Росії» (Saakov v. Russia)).
Із врахуванням наявних у нього документів та зазначених вище критеріїв, Суд вважає за належне присудити заявникам у сукупності суму 600 євро компенсації витрат на правову допомогу та 20 євро компенсації витрат на поштові відправлення.
За цих підстав Суд одноголосно:
Бере до уваги умови односторонньої декларації Уряду держави – відповідача та засоби забезпечення дотримання зазначених у ній зобов’язань;
Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявникам у сукупності 620 (шістсот двадцять) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у гривні за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, та до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Вирішує вилучити з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції скарги, подані заявниками за статтею 2 Конвенції стосовно неефективного розслідування справи; за статтею 6 Конвенції стосовно затримок у кримінальних провадженнях щодо лікарів М. і Ф., та за статтею 13 Конвенції стосовно відсутності ефективних засобів правового захисту у зв’язку зі скаргами на неефективне розслідування;
Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 4 червня 2015 року.
Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря
Ангеліка Нуссбергер
(Angelika Nußberger)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy