П’ЯТА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ
Заява № 7697/02
яку подав Віталій Терентійович Лі
проти України
Європейський суд з прав людини (п’ята секція) 6 листопада 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п.П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова,
пК. Юнгвірт (K. Jungwiert),
п.В. Буткевич (V. Butkevych),
паніM. Цаца-Ніколовська (M. Tsatsa-Nikolovska),
п.Дж. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego),
паніР. Єгер (R. Jaeger),
п.М. Віллігер (M. Villiger), судді,
та пані К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції,
беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 8 листопада 2001 року,
враховуючи рішення розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,
беручи до уваги декларації щодо досягнення дружнього врегулювання спору у цій справі,
після обговорення вирішує таке:
ФАКТИ
Заявник, п. Віталій Терентійович Лі, громадянин України, народився у 1960 році. На цей час він відбуває покарання у Торезькій виправній колонії № 28 Донецької області, Україна. У Суді його представляє п. В’ячеслав Леонідович Булаєв, адвокат, що практикує у Донецьку. Уряд-відповідача представляє його уповноважений п. Ю. Зайцев.
А. Обставини справи
Факти справи, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином.
23 жовтня 1997 проти заявника була порушена кримінальна справа за вимагання.
27 лютого 1998 року заявник був затриманий за підозрою у вчиненні вимагання, здійсненого організованим кримінальним угрупуванням з трьох осіб (ст. 144 Кримінального кодексу України).
30 грудня 1998 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки під головуванням судді С. В. І. засудив заявника до двох років позбавлення волі і призначив штраф у сумі 300 грн за шкоду, завдану ним у складі організованої групи осіб, приватній особі. Заявник був виправданий за обвинуваченням у вимаганні. 23 лютого 1999 року Донецький обласний суд у складі суддів С. А. І., Н. Г. І. та К. В. Ф. залишив вирок без змін, який став остаточним.
Заступник голови Донецького обласного суду подав до президії цього ж суду протест, вимагаючи перегляду провадження у справі в порядку нагляду.
27 лютого 1999 року президія Донецького обласного суду скасувала вирок від 30 грудня 1998 року і ухвалу від 23 лютого 1999 року і направила справу на додаткове розслідування. Вона також вирішила не змінювати заходи, застосовані до заявника.
22 липня 1999 року Центрально-Міський районний суд м. Горлівки під головуванням судді Т. А. Б. визнав заявника винним у тому, що він, діючи у складі групи, завдав приватній особі тілесні ушкодження (статті 102, 107 і 123 Кримінального кодексу України). Він засудив заявника до позбавлення волі строком на 3 роки і 6 місяців. 30 листопада 1999 року Донецький обласний суд у складі суддів К. І. І., Ф. А. В. та М. Н. А. скасував рішення від 22 липня 1999 року і направив справу на новий розгляд по суті в інший суд І інстанції, зазначивши, що суд недостатньо дослідив обвинувачення у вимаганні. Він також вирішив не змінювати заходи, застосовані до заявника.
22 червня 2000 року Куйбишевський районний суд м. Донецька під головуванням судді Ф. В. І. у закритому судовому засіданні в присутності сторін засудив заявника до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна за вимагання, скоєне злочинною групою у складі трьох осіб. Суд також вирішив перевести заявника до СІЗО. Суд присудив до виплати заявником та його двома співучасниками відповідно 28 799 грн[1] та 50 250 грн[2] компенсації моральної та матеріальної шкоди потерпілим.
1 червня 2001 року Донецький обласний суд залишив без змін вирок від 2 червня 2000 року стосовно покарання, але скасував у частині виплати сум компенсації та направив на новий розгляд до Куйбишевського районного суду міста Донецька для слухання в іншому складі суду. Вирок вступив у законну силу щодо засудження заявника.
Б. Відповідне національне законодавство та практика
Відповідне національне законодавство та практика стосовно скарг заявника на порушення статей 3 та 5 Конвенції наведені в рішенні «Невмержицький проти України» (no. 54825/00, пп. 54 та 60, ЄСПЛ 2005- ... (витяги)). Відповідне національне законодавство та практика стосовно скарг заявника на порушення статті 6 Конвенції наведене в рішенні «Салов проти України» (no. 65518/01, пп. 38–40, від 6 вересня 2005 року).
СКАРГИ
Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що державними органами було порушено його право на розгляд справи у розумний строк незалежним та безстороннім судом, встановленим законом. Він також скаржився на те, що суд першої інстанції мав виконувати інструкції обласного суду стосовно пошуку вини заявника у вимаганні і, таким чином, дав помилкову оцінку фактам та невірно застосував законодавство. Він також скаржився на відсутність публічного слухання справи Куйбишевським районним судом м. Донецька 22 червня 2000 року.
Далі заявник скаржився на надмірну тривалість та погані умови його утримання, поки він очікував вирішення його справи по суті. Він посилається на статтю 3 Конвенції. Більше того, він стверджує, що його ув’язнення було незаконним і що він не мав жодних ефективних засобів оскарження цього (пункт 4 статті 5 Конвенції). Він також посилається на пункти 1 (с) та 3 статті 5 Конвенції.
Нарешті, він скаржився на те, що був засуджений удруге за злочин, за який він уже був виправданий. Він посилається на статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції.
ПРАВО
16 вересня 2006 року Суд отримав таку декларацію, підписану заявником:
«Я, Віталій Терентійович Лі, зазначаю, що Уряд України готовий сплатити мені еx gratia суму в розмірі 10 000 ЄВРО з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.
Ця сума, яка є відшкодуванням за будь-яку завдану матеріальну та нематеріальну шкоду, а також витрати на провадження справи у Суді, буде конвертована у національну валюту України (грн) за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків і буде виплачена протягом трьох місяців з моменту повідомлення про рішення, прийняте Судом відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
Я зазначаю, що у своїй декларації Уряд погодився з таким:
— що мої скарги за статтею 3 Конвенції про умови мого тримання під вартою (розмір камери, кількість осіб у ній, умови відпочинку та гігієнічні умови, вентиляція, харчування, щоденні прогулянки тощо) порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення статті 3 у справі «Невмержицький проти України» (заява № 54825/00, пп. 86–88, ЄСПЛ 2005- ... (витяги));
— що мої скарги за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення пунктів 1, 3 та 4 статті 5 у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пп. 58–60, ЄСПЛ 2005- ... (витяги)) і «Невмержицький проти України» (пп. 121, 129 і 138, згадана вище);
— що мої скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, п. 86, ЄСПЛ 2005- ... (витяги)) і «Савінський проти України» (заява № 6965/02, п. 27, рішення від 28 лютого 2006 року).
Я також відмічаю те, що Уряд зобов’язується опублікувати рішення, винесене на підставі цієї декларації, у офіційному виданні [яке обирає Уряд]. Уряд також зобов’язується прискорити процес виконання згаданих рішень у справах Невмержицького, Салова та Савінського з метою вжиття заходів загального характеру, покликаних на попередження подібних порушень положень Конвенції і протоколів до неї у майбутньому.
Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що виплата вказаної суми і опублікування рішення, винесеного на підставі цієї декларації [у виданні, запропонованому Урядом], становитиме остаточне вирішення справи».
23 травня 2006 Суд отримав таку декларацію від Уряду:
«Я, Юрій Євгенович Зайцев, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявляю, що Уряд України пропонує виплатити Віталію Терентійовичу Лі ex gratia суму у розмірі 10 000 ЄВРО з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.
Ця сума, яка становить відшкодування за будь-яку завдану матеріальну та нематеріальну шкоду, а також витрати на провадження справи у Суді, буде конвертована у національну валюту України (грн) за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків і буде виплачена протягом трьох місяців з моменту повідомлення про рішення, прийняте Судом відповідно до пункту1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку неспроможності сплатити цю суму протягом вказаного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту закінчення цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
Крім того, Уряд погоджується з таким:
— скарги заявника за статтею 3 Конвенції про умови його тримання під вартою (розмір камери, кількість осіб у ній, умови відпочинку та гігієнічні умови, вентиляція, харчування, щоденні прогулянки тощо) порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення статті 3 у справі «Невмержицький проти України» (заява № 54825/00, пп. 86–88, ЄСПЛ 2005- ... (витяги));
— скарги заявника за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення пунктів 1, 3 та 4 статті 5 у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пп. 58–60, ЄСПЛ 2005- ... (витяги)) і «Невмержицький проти України» (пп. 121, 129 і 138, згадана вище);
— скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції порушують питання, подібні до тих, за якими Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, п. 86, ЄСПЛ 2005- ... (витяги)) і «Савінський проти України» (заява № 6965/02, п. 27, рішення від 28 лютого 2006 року).
Уряд зобов’язується опублікувати рішення, винесене на підставі цієї декларації, у офіційному виданні [яке обирає Уряд]. Уряд також зобов’язується прискорити процес виконання згаданих рішень у справах Невмержицького, Салова та Савінського з метою вжиття заходів загального характеру, покликаних на попередження подібних порушень положень Конвенції і протоколів до неї у майбутньому.
Виплата вказаної суми і опублікування рішення, винесеного на підставі цієї декларації [у виданні, запропонованому Урядом], становитиме остаточне вирішення справи».
Суд бере до уваги дружнє врегулювання, досягнуте сторонами. Він відмічає, що угода базується на повазі до прав людини, як зазначено в Конвенції та протоколах до неї, та не вбачає причин для подальшого розгляду заяви (пункт перший статті 37 in fine Конвенції). Відповідно пункт 3 статті 29 Конвенції не має більше застосовуватись до цієї справи і вона має бути викреслена з реєстру справ.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує викреслити заяву з реєстру справ.
Клаудія ВЕСТЕРДІКПеер ЛОРЕНЦЕН
Секретар секціїГолова секції
[1] 5601,82 ЄВРО
[2] 9774,36 ЄВРО
Full & Egal Universal Law Academy