© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад було замовлено за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Переклад не є обов’язковим для Суду. Для додаткової інформації дивіться повний текст копірайту наприкінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 117
Березень 2009 р.
Ould Dah проти Франції - 13113/03
Рішення про прийнятність від 17.3.2009 [Секція V]
Стаття 7
Стаття 7-1
Nullum crimen sine lege
Універсальна юрисдикція держави-учасниці переслідувати акти катувань і жорстокості, незважаючи на закон про амністію у державі, де такі діяння були скоєні: неприйнятна
Заявник є громадянином Мавританії. У 1990 і 1991 роках, як офіцер розвідки мавританської армії, він скоїв акти катувань і жорстокості проти військових, обвинувачених у підготовці державного перевороту. У 1993 році був прийнятий закон про амністію щодо членів збройних сил та сил безпеки, які скоїли злочини між 1989 та 1992 роками, пов’язані з подіями, які породили збройні конфлікти та акти насильства. В силу цього закону, проти заявника не було порушено кримінальну справу щодо злочинів, скоєних проти ув’язнених. У 1999 році Міжнародна федерація з прав людини (FIDH) та Ліга прав людини (LDH) подали кримінальну скаргу проти заявника, разом із заявою про приєднання до процедури в якості цивільних позивачів. Заявник був заарештований і звинувачений у скоєнні актів катувань і жорстокості, перебував на досудовому ув’язненні і був випущений під заставу. Він зник, і був виданий ордер на його арешт. Слідчий відділ апеляційного суду направив справу заявника для судового розгляду до суду присяжних. Aпеляційна скарга, подана заявником, була залишена без задоволення. У 2005 році, заслухавши його адвоката, суд присяжних засудив заявника, чиє місцезнаходження було невідоме, до десяти років позбавлення волі за навмисне застосування щодо певних осіб актів катувань та жорстокості і за зловживання своїм службовим становищем шляхом видання наказів військовослужбовцям на скоєння таких діянь.
Неприйнятна: Заявник не оспорював юрисдикцію французьких судів, але скаржився на переважне застосування французького права, а не мавританського, за умов, що протирічать вимогам статті 7. У деяких справах французькі суди мають універсальну юрисдикцію. Дана справа є однією з них. Немає сумніву, що коли законодавство держави, на чиїй території було скоєно злочин, відсуватиметься на користь рішень або спеціальних актів, прийнятих державою з метою захисту своїх громадян, або, як може статись, під прямим чи непрямим впливом осіб, винних у скоєнні такого злочину, це матиме паралізуючий ефект на здійснення універсальної юрисдикції. Як і Комітет ООН з прав людини, і Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії, Суд вважає, що амністія є загалом несумісною з обов’язком держав розслідувати акти катувань і жорстокості. У даному випадку не заперечувалось, що мавританський закон про амністію був прийнятий не після того, як заявник постав перед судом і був засуджений, а спеціально з метою попередження його судового переслідування. Проте, оскільки заборона застосування тортур займає помітне місце в усіх міжнародних документах, що стосуються захисту прав людини, обов’язок переслідувати злочинців не може бути підірвано шляхом надання безкарності для винного, у вигляді закону про амністію, який може суперечити нормам міжнародного права. Суд відзначив, що міжнародне право не виключає можливості, що особа, яка отримала амністію перед тим, як постати перед судом у країні, звідки вона походить, постане перед судом іншої країни, як випливає, наприклад, зі статті 17 Статуту Міжнародного кримінального суду. Нарешті, можна розумно зробити висновок зі статей 4 та 7, в сукупності, Конвенції проти катувань, що не французькі суди мали юрисдикцію, але французьке законодавство було прийнятним. Мавританський закон про амністію не здатен сам по собі виключити застосування французького законодавства французькими судами, які розглядали цю справу в силу їх універсальної юрисдикції.
З огляду на це, необхідно було вивчити питання про доступність та передбачуваність французького закону, застосованого до заявника. На момент скоєння, як тортури, так і акти жорстокості прямо згадувалися у Кримінальному кодексі. Подання, що на той час вони являли собою не окремі правопорушення, а обтяжуючі обставини, не є вирішальним, оскільки вони могли бути використані проти будь-якої особи, яка скоїла злочин або правопорушення, і становили додаткові елементи, відокремлені від основного правопорушення, які тягли за собою важче покарання, ніж передбачене за основне правопорушення. Відповідно, на час скоєння злочину, дії заявника являли собою злочини, які були викладені, з достатньою доступністю та передбачуваністю, у французькому законодавстві та міжнародному праві, і що заявник міг би розумно, за необхідності - за допомогою обґрунтованих юридичних консультацій, передбачити ризик бути притягненим до відповідальності та засудженим за акти катувань, вчинені ним між 1990 та 1991 роками: явно необґрунтована.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад підготовлено на замовлення і за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду і Суд також не несе відповідальності за його якість. Переклад можна завантажити з електронної бази рішень (HUDOC) Європейського Суду з прав людини () або з будь-якої іншої бази, в якій його розміщено з дозволу Суду. Копіювання тексту перекладу допускається в некомерційних цілях за умови наведення повної назви справи, разом із вищенаведеним повідомленням про авторські права та посиланням на Цільовий фонд «Права людини». З питань, пов’язаних з наміром використати ту чи іншу частину цього перекладу в комерційних цілях, прохання звертатися за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy