© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад був здійснений за підтримки Фонду прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не зобов’язує Суд. Для отримання додаткової інформації ознайомтеся з повідомленням про авторські права в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень про практику Суду № 130
Травень 2010
Степлтон проти Ірландії - 56588/07
(Stapleton v. Ireland)
Рішення 4.5.2010 [Секція IІІ]
Стаття 6
Кримінальне провадження
Стаття 6-1
Справедливий розгляд справи
Передача підозрюваного союзній державі-члену, незважаючи на заявлений ризик несправедливого розгляду справи: неприйнятна
Факти – Ця справа стосувалася схеми передачі підозрюваних і засуджених, передбаченої рамковим рішенням Європейської Ради від 13 червня 2002 року про європейський ордер на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами. Схема замінює процедуру екстрадиції між державами-членами.
У 2005 році заявник був заарештований в Ірландії на підставі європейського ордеру на арешт, виданого за рік до того в Сполученому Королівстві у зв’язку з кількома епізодами шахрайства, які він нібито вчинив між 1978 і 1982 роками. Влада Сполученого Королівства стверджувала, що їй стало відомо про місцезнаходження заявника тільки в 2001 році, так як той проживав за кордоном. Заявник заперечував проти його передачі на тій підставі, що пройшло більше двадцяти років з моменту вчинення ймовірних злочинів до його арешту створювався реальний ризик, що йому не було б забезпечено справедливого судового розгляду. Цей аргумент був відкинутий ірландським Верховним судом, який встановив, inter alia, що заявник мав засоби правового захисту у зв’язку з затримкою у судах Сполученого Королівства, і було б очевидно більш ефективним і доцільним вирішувати це питання там.
Право – Стаття 6: Факти справи заявника не розкривали серйозних підстав вважати, що існував реальний ризик того, що права заявника, передбачені статтею 6, могли бути грубо порушені в Сполученому Королівстві, яке в якості Договірної Сторони взяло на себе зобов’язання дотримуватися своїх зобов’язань по Конвенції та забезпечити кожному, хто перебував під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції. Затримка в переслідуванні злочинів сама по собі не обов’язково призводила до несправедливого кримінального провадження.
Аргумент заявника, що в ірландських судах від нього повинні були вимагати лише встановлення реального ризику несправедливості в Сполученому Королівстві, а не реального ризику «явної відмови» його прав, був відхилений з трьох причин. По-перше, такий підхід суперечив би принципам, встановленим в справі «Серінга проти Сполученого Королівства» (Soering v. the United Kingdom) (№ 14038/88, 7 липня 1989 р.), і наступній практиці Суду. По-друге, ірландський Верховний суд правильно встановив, що з врахуванням обставин було б більш доцільно розглядати і вирішувати скаргу заявника про несправедливість судами Сполученого Королівства. По-третє, аргумент заявника про те, що він мав право на захист свого конвенційного права при першій нагоді (в даному випадку – в ірландських судах), був недоречний з огляду на статус Сполученого Королівства як Договірної Сторони Конвенції. У даній справі не йшлося про непорушні права, передбачені статями 2 і 3 Конвенції, і ризик подальшої висилки до держави, яка не була учасницею Конвенції, без належного розгляду вимоги заявника або можливість звернутися до Європейського Суду і просити про застосування забезпечувальних заходів. Заявник у випадку будь-якої несправедливості мав у розпорядженні різні засоби правового захисту в судах Сполученого Королівства, такі як клопотання про зупинення провадження на тій підставі, що він не зміг би отримати справедливий судовий розгляд. Якщо таке клопотання виявилось би неуспішним, тоді він міг би звернутися до Європейського Суду на підставі статей 6 та 34 Конвенції.
Нарешті, аргумент заявника про те, що досудове тримання під вартою в Сполученому Королівстві наступило б після його передачі, не був ані повним, ані переконливим, оскільки він мав би безпосередню можливість звертатися про звільнення під заставу і висунення всіх відповідних критеріїв.
Висновок: неприйнятна (явно необґрунтована).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька. Цей переклад був здійснений за підтримки Фонду прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не зобов’язує Суд, і Суд не несе відповідальності за його якість. Він може бути завантажений з бази даних судової практики Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, яким Суд надав його. Він може бути відтворений у некомерційних цілях за умови зазначення повної назви справи разом з вище вказаним повідомленням про авторські права і посиланням на Фонд прав людини. Будь-яку особу, яка бажає використовувати переклад або його частину в комерційних цілях, просимо зв’язатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Click here for the Case-Law Information Notes
Full & Egal Universal Law Academy