STICHTING MOTHERS OF SREBRENICA AND OTHERS v. THE NETHERLANDS - [Ukrainian Translation] legal summary by the COE Human Rights Trust Fund

Avrupa İnsan Hakları Mahkemesi

Karar Metni

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

Фундація “Матері Сребрениці” та інші проти Нідерландів [Stichting Mothers of Srebrenica and Others v. the Netherlands] (рішення щодо прийнятності) – заява № 65542/12

Рішення від 11.6.2013 [Секція III]

Стаття 6

Цивільне провадження

Пункт 1 статті 6

Доступ до суду

Рішення судів Нідерландів відхилити юрисдикцію для розгляду вимог проти Об’єднаних Націй у зв’язку з різаниною в Сребрениці: неприйнятна заява

Факти – Заявниками були фундація, створена за правом Нідерландів для представництва в судах родичів жертв різанини 1995 року в Сребрениці, та десять громадян Боснії і Герцеговини, які є вижившими родичами осіб, убитих під час різанини. Різанина сталася під час війни 1992-1995 років у Боснії і Герцеговині, коли місто Сребрениця, яке було частиною оголошеної Радою Безпеки ООН “безпечної зони”, зазнало нападу з боку армії боснійських сербів (АРС). Більше 7 тисяч боснійських мусульман загинули під час операції, яку ослаблений та погано споряджений батальйон Сил ООН з оборони (СООНО), що складався з легко озброєних нідерландських солдат, не зміг зупинити. Крім того, попри прохання командувача батальйону про авіаційну підтримку, ООН не застосувала рішучим чином авіаційні сили.

Заявники ініціювали цивільне провадження проти держави Нідерланди та Об’єднаних Націй у регіональному суді в Нідерландах, але в липні 2008 року суд вирішив, що в Уряду Нідерландів не існувало за міжнародним правом обов’язку реалізувати заборону геноциду через цивільне право, і що суд не мав юрисдикції розглядати претензії проти Об’єднаних Націй. 13 квітня 2012 року Верховний Суд Нідерландів погодився, що згідно з відповідними положеннями Статуту ООН та Конвенції про привілеї та імунітети ООН Об’єднані Нації мали широкий імунітет і не могли бути викликані до національних судів країн, які були сторонами останньої згаданої конвенції. Імунітет ООН був абсолютним і спрямованим на забезпечення її функціонування у повній незалежності. Основне провадження проти держави Нідерланди було поновлено і все ще тривало на момент винесення рішення Суду.

У їхній заяві до Європейського Суду заявники скаржилися, серед іншого, на те, що надання імунітету ООН порушувало їхнє право на доступ до суду всупереч статті 6 Конвенції. Вони також скаржилися, що Верховний Суд Нідерландів відхилив без детального обґрунтування їхнє клопотання про звернення до Суду Європейського Союзу за попереднім висновком.

Право – Пункт 1 статті 6

(a) Статус заявника-фундації – Хоча вона була створена для захисту інтересів виживших родичів жертв різанини в Сребрениці, об’єднання-заявник само по собі не зазнало шкоди від питань, які оскаржувалися за статтями 6 та 13, і тому не могло вважатися “потерпілим” від порушення цих положень у цілях статті 34.

Висновок: неприйнятна заява стосовно заявника-фундації (неприйнятність ratione personae).

(b) Імунітет Об’єднаних Націй – Суд підкреслив, що обсяг справи, яка ним розглядалася, обмежувався питанням того, чи було рішеннями судів Нідерландів порушено право решти заявників на доступ до суду за статтею 6. Покладення відповідальності за різанину в Сребрениці чи її наслідки не відносилося до обсягу заяви.

Стосовно природи імунітету, який мали Об’єднані Нації, Суд зазначив, що це не було його роллю намагатися визначити остаточне значення положень Статуту ООН та інших міжнародних документів. Проте він повинен був розглянути, чи були обґрунтовані підстави для таких документів з точки зору питань, які оскаржувалися. Оскільки операції, започатковані резолюціями Ради Безпеки ООН за Главою VII Статуту ООН були основоположними для місії ООН із забезпечення міжнародного миру та безпеки, Конвенцію не можна було тлумачити у спосіб, який би поширював на дії та бездіяльність Ради Безпеки національну юрисдикцію без згоди на це ООН. Поширення національної юрисдикції на такі операції дозволяло б окремим державам, через їхні суди, втручатися у виконання ключової місії Об’єднаних Націй у цій сфері, у тому числі в ефективне виконання операцій

Стосовно доводу заявників про те, що оскільки їхні вимоги ґрунтувалися на акті геноциду, відповідальність за який вони покладали на ООН (та Нідерланди), імунітет, який захищав ООН, повинен був бути знятий, Суд вирішив, що міжнародне право не підтримувало точку зору, що цивільні вимоги повинні переважати імунітет від позову лише з тієї причини, що вони ґрунтувалися на звинуваченні в особливо грубому порушенні норм міжнародного права. Міжнародний суд ООН про це чітко зазначив у відношенні суверенного імунітету іноземних держав у своєму рішенні від 3 лютого 2012 року у справі про Юрисдикційні імунітети держави (Німеччина проти Італії: за участі Греції). На думку Суду, це також було правильним стосовно імунітету, який мали Об’єднані Нації.

Щодо доводу про те, що не існувало альтернативної юрисдикції, компетентної вирішити претензії заявників до ООН, Суд погодився, що дійсно таких альтернативних засобів не існувало ні за національним законодавством Нідерландів, ні за правом ООН. Проте з цього не випливало, що за відсутності альтернативного засобу юридичного захисту саме визнання імунітету становило порушення права на доступ до суду. Те, що ООН дотепер не забезпечила наявність будь-яких способів врегулювання вимог, що стосувалися дій та бездіяльності СООНО, не могло ставитися в провину Нідерландам, а природа вимог заявників не вимагала від Нідерландів втрутитися.

Нарешті, Суд вважав доречнішим розглянути скаргу заявників на те, що держава Нідерланди намагалася покласти відповідальність на незапобігання різанини в Сребрениці повністю на ООН, тим самим намагаючись уникнути власної відповідальності, за статтею 6, ніж за статтею 13. Суд не зміг визнати доконаним те, що вимоги заявників проти держави Нідерланди, провадження стосовно якої все ще тривало, будуть обов’язково неуспішними.

У підсумку, надання імунітету Об’єднаним Націям слугувало правомірній меті та не було непропорційним.

Висновок: неприйнятно (явно необґрунтовано).

Суд також відхилив як явно необґрунтовану скаргу заявників про те, що Верховний Суд Нідерландів відхилив без детального обґрунтування їхнє клопотання про звернення до Суду Європейського Союзу за попереднім висновком. Визнавши, що ООН мала імунітет від національної юрисдикції за міжнародним правом, Верховний Суд мав право вважати клопотання про попередній висновок не потрібним, не вдаючись у деталі.

Висновок: неприйнятно (явно необґрунтовано).

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад рішення, підготовлений секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.

Full & Egal Universal Law Academy